Hier gehör ich hin
Hier gehör ich hin
Embedded Files
Der Feind hat angegriffen in der Nacht,
Ganz unverfroren und äußerst bedacht.
Bin ich noch sicher, hier, wo ich bin?
Was soll ich nur machen, wo gehör’ ich hin?
Jeder packe seine Tasche, es ist allerhöchste Zeit!
Mit der Heimat im Herzen bin ich zum Fliehen bereit.
Wie weit werden wir kommen bis zur Dunkelheit?
Solang die Grenze noch fern, verfolgt uns die Unsicherheit.
Wir haben’s geschafft, die Grenze war offen,
Haben eine Bleibe erhascht und sind eingetroffen.
Das Leben geht weiter, der Rhythmus setzt ein,
Ja, sogar ein Alltag entwickelt sich wie daheim.
Nachbarn unterstützen mit helfender Hand,
Sogar Geburtstag feiern wir in diesem Land.
Nur das Gefühl der Heimat, das bleibt gehemmt.
Warum fühlen wir uns hier bloß so schrecklich fremd?
Ein Jahr verstrichen, der Krieg noch immer nicht zu Ende.
Sehnlichst warten wir auf die entscheidende Wende.
Hier bin ich sicher, doch die Heimat geht mir nicht aus dem Sinn.
Was soll ich nur machen, wo gehör’ ich hin?
Zeit wieder zu gehen, mit der Heimat im Herzen.
Da kommen sie wieder, die Trennungsschmerzen.
Wir winken den nachbarschaftlichen Bekannten,
Verlassen den Ort, an dem wir unsere Bleibe fanden.
Sie hätten anders entschieden, das ist gewiss,
Aber was bringt die Sicherheit, wenn der Schmerz mich zerfrisst?
Wir können nicht leben, das Leben der Anderen,
Entscheiden allein, wie wir zum Herzen wandern.
Seltsam, was vor einem Jahr mich hat noch völlig geschafft,
Beruhigt mich heute, stärkt mich und spendet mir Kraft,
Die gleiche Strecke, auf der ich nun bin.
Ukraine – du bist mein Licht! Hier gehör’ ich hin!
In Gedanken an Alla, Tetyana und Jana
Тут місце моє
Тут місце моє
Напад ворога був нахабним, несподіваним,
Стався у темну ніч і дуже ретельно продуманий.
Я збентежений, чи в безпеці моє серце?
Що мені робити, де ж місце моє?
Всім спакувати речі, усі готові до втечі!
Забираю в собі рідну землю свою.
Можемо ми до темряви взагалі втекти?
Доки кордони геть, живемо невпевненістю.
Кордон рятівний ми перетнули, у безпеку вступили,
Знайшли притулок, на повні груди вдихнули.
Життя триває, ритм швидко знову набирає,
Навіть повсякдення поступово виникає.
Сусіди руку допомоги подають всюди,
Дні народження святкуємо у країні чужій.
Лише відчуття дому стає все більш далеким.
Чого мені не вистачає? чому досі самотній й сумний?
Минув рік, війна все ще триває,
Я в безпеці тут, але надія згасає.
Hе можу своєю домівкою називати це.
Що мені робити, де ж місце моє?
Час їхати додому, з Україною в серці.
Відчуваю знову колишній біль розлуки,
Прощаючись з гостинними знайомими.
Не знаю, чи побачимося знову ми?
Вони б вирішили по-іншому, вже зрозуміло це.
Яка користь від безпеки, коли біль з'їдає мене?
Ми не можемо жити чужим життям.
Самі вирішуємо, який шлях до душі нам.
Дивно, ще рік тому, зовсім виснажений,
Їхав у невідомість по цій же самій дорозі,
Яка зараз життєву силу мені надає.
Україна – моя впевненість! Тут місце моє!
B думках про Аллу, Тетяну та Яну
(Письмова підтримка Алли)
Hintergrundgeschichte – Передісторія
Hintergrundgeschichte – Передісторія
Hier gehör ich hin
Hier gehör ich hin
Die Єдині – Konversationskurse werden in verschiedenen Städten innerhalb und außerhalb der Ukraine sowie online in Form von Videokonferenzen angeboten. Der „Konversationskurs mit Katrya“ wurde sonntags am Vormittag abgehalten. Weil das Diskussionsbedürfnis der Teilnehmer den zeitlichen Rahmen oft überstieg, organisierten sie eigenständig zusätzliche Diskussionsrunden. Dabei wurden nicht nur sprachliche Themen bearbeitet, sondern auch das Leben in unterschiedlichen Regionen besprochen, sowohl in der Ukraine als auch im Ausland.
Das Gedicht „Hier gehör ich hin“ wurde durch die Geschichten in diesen zusätzlichen Stunden inspiriert, insbesondere von den Berichten der Ukrainer, die nach der russischen Invasion ins Ausland flohen und später entschieden, in die Ukraine zurückzukehren. Dabei wurde die innere Zerrissenheit deutlich, die die Entscheidung zur Rückkehr begleitete. Auf der einen Seite standen Sicherheitsbedenken, vor allem wenn die Heimatstadt nahe der Frontlinie lag, auf der anderen das Heimweh, das die Flüchtlinge im Ausland verspürten.
Das Gedicht ist Alla, Tetyana und Jana gewidmet, die während der ersten Kriegswirren die Grenze übertraten, um ihre Kinder und sich selbst in Sicherheit zu bringen. Sie kehrten später, trotz der Kriegszeiten, zurück. Nach der ersten Fassung des Gedichts half Alla, es zu überarbeiten, sodass es ihre Gefühle und Assoziationen besser widerspiegelt. Dafür ist der Autor ihr sehr dankbar.
Тут місце моє
Тут місце моє
Курси розмовної мови «Єдині» відбуваються як очно в різних містах України та за її межами, так і в режимі відеоконференцій. Один з таких курсів – «Розмовний клуб з Катрею» – проводився в неділю вранці. Оскільки бажання учасників обговорювати перевищувало час уроку, учасники додали додаткові самоорганізовані дискусійні раунди. У цих раундах, окрім мовних тем, обговорювалися і умови життя в різних регіонах, як в Україні, так і за кордоном.
На вірш «Тут місце моє» надихнули розповіді на цих додаткових заняттях, особливо від українців, які втекли після російського вторгнення, а потім вирішили повернутися в Україну за деякий час. Ці розповіді були про те, як важко прийняти рішення, про те, як учасники переймалися щодо безпеки, особливо якщо рідне місто розташоване близько до фронту; в них лунала туга за домом та бажання знову бути з 'своїми' людьми.
Вірш присвячений Аллі, Тетяні та Яні, які перетнули кордон під час перших хвиль війни, щоб врятувати своїх дітей та себе, а потім повернулися додому. Першу версію вірша автор доопрацьовував із допомогою Алли, щоб переконатися, що твір справді відображає її емоції та асоціації.
Page updated
Google Sites
Report abuse