Виховання творчої особистості – головне завдання школи ХХІ століття. Характерною особливістю позакласної і позашкільної роботи є те, що вона здійснюється на основі добровільності: кожен учень за власним бажанням вибирає для себе той чи інший вид діяльності.

 Проблема творчості в наші дні стала настільки актуальною, що нині є проблемою століття. Згідно з цим твердженням, мають змінитися ціннісні орієнтації педагога, бо він має уявляти, що перед ним не просто діти, яких треба виховувати, а яскраві, неповторні індивідуальності, що їм необхідно допомагати в засвоєнні досвіду старшого покоління, їх треба розвивати і цінувати. Завдання педагога полягає у необхідності організувати виховання відповідно до здібностей дитини, її таланту і здатності навчатись.

 Мета виховання - сформувати людину-патріота з незалежним високорозвиненим розумом, людину, яка реалізує в житті свою незалежну думку. Усі діти талановиті. Необхідно допомогти дізнатися про свої здібності. Дітям цікаво вчитися, коли вони люблять свого педагога. Отож першорядним завданням педагога має стати виявлення тих задатків, які має кожен учень. Знайти та здобути в кожній дитині якісь творчі здібності, навчити її працювати, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки в творчості задля радісного, щасливого життя – завдання кожного педагога. Краще вчити, краще виховувати - потреба часу.

Активність, ініціатива, творчий пошук педагога - необхідна умова для успішного вирішення тих складних завдань, які стоять перед школою. Виховання творчості - це виховання передусім творчого ставлення до праці, виховувати не споживачів, а активних учасників, які не бояться труднощів. У процесі творчості в учнів виробляються такі цінні людські риси працьовитість, посидючість, старанність, допитливість, цілеспрямованість, ініціативність, самостійність, уміння обирати працю й визначати, як її краще виконати, здатність якісно доводити справу до кінця.

Творчі завдання, проблемні завдання, завдання пошукового характеру дають дітям їжу для розуму, розвитку уяви, спостережливості-рис, які завжди поруч із творчістю, які сприяють розширенню кругозору.

Успіху виховання сприяє постійне заохочення вчителем нестандартного, оригінального рішення, доцільного відступу від образу, тренування вміння бачити спільне в різному та різне в загальних явищах.

 Розвитку творчих здібностей сприяє творчий, доброзичливий клімат, атмосфера поваги і співробітництва педагога та учнів, увага до кожного учня, заохочення навіть маленького успіху.

Тому педагогу необхідно сприяти залученню дітей до діяльності гуртків та секцій. Перебуваючи у гуртку, вихованці визначають з-поміж себе провідників, разом приймають рішення, долають перешкоди та розділяють свої успіхи. 18 Таким чином вони здобувають чи не найважливіше уміння, необхідне для кожного члена суспільства - уміння співіснувати у колективі, знаходити себе у ньому та допомагати самореалізовуватись іншим. В гуртку відбувається основне самовиховання, тобто головна діяльність для дитячого розвитку і користі. Під час занять у гуртку, юнацтво пізнає ідеали та розвивається розумово, соціально, духовно.

Позашкільна освіта сприяє вільному розвиткові особистості, вчить дитину найголовнішому – життю.

А ще дитина має цінний досвід спілкування не лише у класному колективі, де «усі місця розподілені та зайняті», де досить мало шансів проявити себе в іншій іпостасі й майже немає шансів на те, щоб змінити стереотип сприйняття дитини колективом однокласників у іншій ролі й на іншому ієрархічному місці. В. О. Сухомлинський писав: «Гуртки – важлива форма виховання підлітків.

 Цінність гурткової роботи полягає в тому, що кожен може протягом тривалого часу випробувати свої здібності, задатки, пробувати в конкретній справі свої схильності, знайти улюблену роботу.

 Без гуртків, в яких вирує допитлива думка, не можна уявити ні інтелектуального, ні емоційно-естетичного виховання.

Кожен гурток - центр творчої праці і повноцінного інтелектуального життя.» У сучасному житті необхідний творчий пошук нових підходів, концептуальних шляхів і змістовних форм у роботі з дітьми та їхніми батьками.

 Зважаючи на те, постає завдання - допомогти підліткам усвідомити і насправді пропустити крізь серце любов до Батьківщини, стійкий інтерес до минулого, сьогодення і майбутнього рідного краю; почуття любові й поваги до рідного народу, мови, дбайливе ставлення до природи і збільшення її багатств; гордість за вітчизняні досягнення в науці, техніці, культурі; прагнення готуватись до захисту своєї Батьківщини.

 Алгоритм побудови виховного заходу

 1-й етап. Моделювання:

 - вивчення запитів дитячого колективу;

- вибір форми заняття (круглий стіл, вікторина, ігрова програма тощо);

 - постановка мети заняття, відповідно до якої вибирають тему заняття.

Мета позакласного виховного заняття має відображати розвивальну, корекційну функції;

                                  Форми виховної роботи :

Масові                             

Індивідуальні

Групові

- формулювання ідеї даного заняття; - відбір змісту, методів, засобів.2-й етап. Практичне виконання: - організаційний момент (0.5-3 хв.).

 передбачає переключення дітей з навчального на інший вид діяльності. 

Головна мета викликати інтерес, позитивні емоції; - вступна частина (8-13 хв.):

 активізація дітей за допомогою проблемної бесіди, ребуса, кросворда, вікторини тощо; - основна частина (15-20 хв.):

реалізація головної ідеї заняття; - заключна частина (10 хв.):

налаштувати дітей на практичне застосування набутого досвіду.

 Підсумки. 3-й етап.

Аналіз діяльності: - відповідність змісту накресленої мети, рівню підготовки, запитам та інтересам учнів; підготовленість заняття; - правильність вибору форми заняття, відповідність її змісту, доступність для дітей; - актуальні та сучасні заняття; - зацікавленість та активність дітей.

Фактори позашкільного виховання. Принципи позашкільного педагогічного процесу. Співпраця педагогів школи з організаторами позашкільних закладів. Основні позашкільні установи. Форми організації позакласної і позашкільної роботи. Методи позакласної і позашкільної роботи

Позашкільна педагогіка – це педагогіка виховання вільної дитини, яка будується на основі закону творчості, що передбачає залучення дітей до реальної співтворчості інтелектуального діалогу, гармонізацію спілкування, успіх, здатність почувати себе вільними на випадок невдачі, мати право на невдачу.

Позашкільна педагогіка не допускає будь-якого примусу, побоювання і страху. Навпаки, вона є прихильницею розвитку незалежної думки, розробки системи діалогічних прийомів співтворчості та інтелектуальної напруги.

У державній національній програмі “Освіта” узаконено право на існування позашкільної педагогіки з метою забезпечення найважливішого принципу пезперервної освіти, її цілісності.

Позакласна і позашкільна робота спрямована на здійснення завдань виховання підростаючого покоління.

Вона передбачає виховання свідомих і високоосвідчених людей, здатних як до фізичної так і розумової праці, до активної діяльності в різних галузях громадського і державного життя, в галузі науки і культури.

Відповідно до завдань, які стоять перед нашим суспільством, школа повинна не тільки озброювати учнів міцними завданнями з основ наук, трудовими навчаннями, а й сформувати в них основи світогляду, забезпечити моральне і фізичне виховання нової людини, яка гармонійно поєднувала б у собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість.

Позашкільна і позакласна робота має масовий характер і будується на основі принципу добровільності. Найдоцільнішими і найефективнішими формами позакласної і позашкільної роботи є самодіяльні учнівські гуртки, наукові товариства, клуби, літературні об’єднання, колективні бесіди, етичні, науково-популярні теми, ігри та інші форми культурного дозвілля, суспільно-корисна робота, творчі звіти (художня самодіяльність, виставки), конкурси.

Завдяки специфічним умовам і особливостям організації позашкільної і позакласної роботи учні мають можливість розвивати свої здібності в процесі різноманітної діяльності в різних галузях промисловості, мистецтва і спорту, розсувати рамки своїх інтересів – від особистих до громадських.

Позакласна і позашкільна робота є складовою і невід’ємною частиною всієї навчально-виховної роботи, яка проводиться для дальшого удосконалення знань, вмінь і навичок учнів, підвищення їхнього культурного рівня психологічної і практичної підготовки до праці і фізичного загартування.

Робота написана на основі аналізу наявних літературних джерел. Аналіз літератури було проведено для виявлення основних форм і методів позакласної і позашкільної роботи.

Фактори позашкільного виховання

Головна особливість позашкільного педагогічного процесу полягає в тому, що він будується на взаємній співтворчості педагогів і дітей, на їхній дружбі і духовній спільності, визнаній самостійності особистості дитини на взаємоповазі і взаємній зацікавленості у суспільному успіхові у результаті діяльності.

Психологи довели, що співтворчість можлива тільки за сприятливих міжособистісних стосунків, духовно-психологічного комфорту. В атмосфері внутрішньої скутості і напруги кожний стає духовно біднішим, примітивнішим, ніж є насправді.

Багатство духовних зв’язків є необхідною умовою і гарантом всебічного розвитку особистості. Тому найпершим завданням позашкільного педагогічного процесу є створення таких психологічно-педагогічних умов, за якими дитина з першого дня перебування у позашкільному закладі змогла б реалізувати хоча б мінімум товаристських очікувань.

Педагогічний процес у позашкільному закладі - явище більш виховне, аніж дидактичне, бо основною його характеристикою є не пізнання, а духовні стосунки.

Цей процес за своєю природою схожий на розв’язання важливих життєвих ситуацій, які стимулюють свідоме й активне бажання самовдосконалюватися й оновлюватися. Якщо таке прагнення стає невід’ємною рисою особистості, то це і є найвагоміший результат позашкільного виховання, бо схильність дитини до оновлення має сильну енергію.

Отже, позашкільний педагогічний процес не можна ототожнювати з навчанням. Перед ним не ставиться завдання опрацьовувати державний стандарт загальної освіти.

Його логічно розглядати в руслі соціологічної комунікації, як процес соціально-педагогічної взаємодії, в якій найважливішу роль відіграють феномени симпатії, атракції, рефлексивної саморегуляції.

Принципи позашкільного педагогічного процесу. 

Вагомими принципами позашкільного педагогічного процесу є його індивідуалізація, добровільність, приорітет виховання, співтворчість, єдиність розвитку і саморозвитку, емоційна привабливість міжособливих взаємин.

У позашкільному педагогічному процесі дитина не просто відтворює те, що засвоює. Завдяки своїй унікальності і неповторності вона їх розвиває, доповнює і вдосконалює.

В цьому і полягає закон творчої поведінки, що заперечує функціональний підхід до дитини, особливість методів позашкільного педагогічного процесу, які будуються на всілякому заохоченні максимального творчого самовиявлення дитини, багатстві вражень, створенні спеціально передбачених і організаційних оптимальних стосунків, які є джерелом продуктивної творчої діяльності і дитячої спільності.

Оптимальне функціонування позашкільного педагогічного процесу забезпечується здатністю і вмінням його організаторів “притягувати таланти”, залучати дітей до власної системи цінностей, насичувати педагогічний процес такою творчою роботою, яка має велике духовне і соціальне значення.

Позашкільний педагогічний процес залежить від складу його вихованців і характеру взаємин між ними. Його ще називають “творчим процесом”, оскільки будується на пізнанні внутрішнього світу дитини в умовах максимальної емоційної зручності, значних і систематичних творчих зусиль.

Дитина у такому процесі виявляє свої кращі риси характеру, свідомо керує власними почуттями і бажаннями, робить їх відповідними ситуації.

В одних випадках це може виявитись у самоотримуванні, в інших – в самоактивізації, в умінні тримати себе в руках, долати в собі негативні емоції, стан бездіяльності, страху та ін.

Для організатора позашкільного педагогічного процесу найважливішим результатом є розвиток людських якостей вихованців, їх вміння досягти мети, докладати до цього певні зусилля – духовні, фізичні, нервові, морально-психічні.

Кінцевий результат для педагога позашкільних закладів – це поява у дітей більшої творчої енергії і наснаги, міра осмислення ними більш складних і гідних творчих цілей.

Саме цим і пояснюється випереджаючий характер позашкільного педагогічного шкільного процесу, який мусить бути наповнений глибоким особистісним змістом і здійснюватися в обстановці симпатії і щирої теплоти.

Ці та інші позиції та ідеї дають підстави розглядати позашкільний педагогічний процес, як процес цілеспрямованого духовного взаємозбагачення педагогів і дітей в умовах сприятливого психологічного клімату діалогічної культури та інтелектуальної співтворчості.

Співпраця педагогів школи з організаторами позашкільних закладів.

 Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного процесу – надзвичайно важливий момент.

Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних закладів з метою реалізації однієї спільної мети – всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних педагогічних секціях за умови спільного вирішення виховних проблем, упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання розвитку дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку творчих здібностей, здагачення досвіду соціальних дій, тощо.

Заняття дітей в гуртках і секціях не повинні бути для вчителів справою тільки позашкільних закладів.

Взаємодія – двосторонній процес, в ході якого зміни відбуваються не тільки в житті вихованців, а й у їхніх вихователів.

Дух взаємодії – у взаємній зацікавленості школи і позашкільного закладу у повноцінному розвитку дітей. Цьому сприяють узгодженість і гармонійність запланованих спільних справ і засобів виховання, повна підтримка дитячих обдарувань і сприяння їх розвитку, наявність аналітичної культури.

Відсутність хоча б одного з цих компонентів взаємозв’язку призводить до втрати виховного авторитету як школи, так і позашкільного закладу.

Професіоналізм взаємодії школи і позашкільного закладу починається з усвідомлення їх спільної мети з перходу від стадії з’ясування до стадії точного пердбачення шляхів їх налагодження, створення умов подальшого їх розвитку, використовуючи при цьому кожний крок до педагогічної співпраці з іншими впливами, що взаємодіють один з одним і справляють єдиний спільний вплив на особистість.

Спільна діяльність школи і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний час, грамотно показати батькам методику домашньої педагогічної роботи, щодо закріплення особистих здібностей та інтересів дітей: знайомство з науково-популярною літературою, поїздки в музей, бібліотеки, відвідування виставок.

Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками, надзвичайно важлива тоді, коли діти переживають складні періоди життя.

В цей час відбувається своєрідний “пік” якісних змін дитини, коли вона природно самостверджується, замислюється над своїм “завтра”.

Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із рештою виховних інститутів якомога ближче підійти до дитини, щоб повести в потрібному напрямку розвиток її внутрішніх сил.

Головна турбота такої спільної роботи – зробити все для того, щоб дитина і в сім’ї, і в позашкільних закладах, і в школі ні на хвилину не залишалася в ізоляції, не допустити того, щоб вона втратила самоповагу.

Установка на взаємозв’язок і співробітництво школи, сім’ї і позашкільних закладів набуває дійового характеру, якщо вони забезпечуються такими діями: спільне стимулювання розвитку духовно-моральних, інтелектуально-творчих, естетично-пізнавальних сил дитини, створення умов для постійних вправ у набутті позитивного досвіду соціально-перетворюючої діяльності, яка відповідає інтересам і творчим потребам дитини; об’єднання сил у збагаченні загальної культури та інтелектуальних здібностей; створення умов для максимального використання і стимулювання тих творчих здібностей, які відповідають природним особливостям дитини.

Головним напрямком виховної роботи у позашкільному закладі є забезпечення процесу інтелігенції цілеспрямованих і неорганізаційних виховних впливів на особистість, а також стимулювання розвитку суб’єктивної позиції дитини в цьому процесі, регулювання оптимальних взаємин у системі: “особистість – сім’я – школа – позашкільні виховні інститути – суспільство”.

Основні позашкільні установи

Позашкільні виховні заклади покликані надавати дійову допомогу школі, а також виховувати національну свідомість, прививати любов до праці, розвивати всесторонні якості людини.

Розрізняють два типи позашкільних установ: загальні (комплексні) і специфічні (профільні).

До загальних позашкільних закладів належать будинки школярів, дитячі сектори Палаців культури, дитячі містечка, лагера.

Всі вони ведуть роботу з дітьми в різних галузях науки, культури, спорту.

До спеціальних позашкільних закладів належать дитячі спортивні школи, станції юних техніків і юних натуралістів, дитячі бібліотеки і театри, екскурсійно-туристські станції.

Основні напрямки діяльності позашкільних закладів: організація виховної і освітньої роботи з дітьми; інструктивно-методична робота з вчителями, проацівників позашкільних установ, громадкістю і активом учнів, вивчення, узагальнення і розповсюдження передового педагогічного досвіду з позашкільної роботи.

Позашкільні заклади в своїй роботі керуються положеннями, програмами.

Будинки школярів ведуть різноманітну роботу з дітьми: організовують гуртки, творчі колективи художньої самодіяльності (хори, ансамблі пісні і танцю), клуби любителів природи та ін.

Будинки школярів проводять роботу серед дітей у різних напрямах. Вони організовують масові заходи для учнів: бесіди, лекції на різні теми, зустрічі з діячами мистецтва, літератури, вечори, походи, масові свята, конкурси і змагання, олімпіади, тощо. Також проводять методичну і організаторську роботу. Організовують клуби любителів природи, художників, краєзнавців, допомагають педагогічним колективам шкіл якнайкраще організувати з дітьми виховну і освітню позаурочну роботу.

Табори поєднують у своїй роботі виховну і оздоровчу функції. У міських таборах відпочивають перважно діти однієї школи і тут зберігається класний колектив. У заміських таборах формується тимчасовий колектив учнів з різних шкіл, що вимагає від вихователів і вожатих спеціальних знань і великих організаторських здібностей. Крім сезонних, існують стаціонарні табори, які працюють протягом року. Важливіші з них – міжнародний табір “Артек” в Криму, “Орлятко” на Кавказі, та ін. Ці табори є основними центрами методичної роботи з підвищення майстерності вожатих.

Табори праці і відпочинку для старших класів, як правило, міських шкіл створюються на період літніх канікул і організовують свою роботу.

Табори праці і відпочинку вперше були засновані в 1965-1967р., в Донецькій, Московській, Куйбишевській та ряді інших областей на базі колгоспів і радгоспів.

Спеціалізовані позашкільні заклади ведуть масову роботу, створюють гуртки і клуби, проводять методичну роботу – кожний відповідно до свого профілю.

Дитячі спортивні школи надають допомогу загально-освітній школі в підготовці юних спортсменів і громадського фізкультурного активу для ведення масової роботи з фізичного виховання і спорту.

Станції юних техніків допомагають розвивати творчість школярів, розробляють зразкові програми і методику занять в технічних гуртках, тематику моделювання в них. На станції юних натуралістів створюють різні творчі об’єднання учнів, гуртки, конструкторські бюро, клуби, та ін. Окремі станції мають радіовузли, радіостанції, постійні технічні виставки, планетарії астрономічні обсерваторії. Вони проводять конкурси, огляди, змагання медалістів-школярів, науково-технічні олімпіади, зльоти, виставки робіт юних техніків та інші заходи з пропаганди нової техніки та розвитку технічної творчості дітей, вивчають передовий досвід, дають консультації з питань технічної творчості і методики гурткової роботи.

Станції юних натуралістів надають всебічну допомогу школам у вихованні в учнів глибокого інтересу до природи, сільського господарства, в формуванні у дітей умінь і навиків дослідницької роботи та підготовку до спільної корисної праці. Вони організовують змагання, конкурси, зльоти юних любителів природи, друзів зелених насаджень проводять масові свята – “Тиждень лісу і саду”, “Свято квітів”, “День зустрічі птахів”, “Свято врожаю”, розробляють тематику і методику навчально-дослідної роботи шкільних гуртків, юннатів, подають свебічну допомогу школам і позашкільним установам у справі вивчення, збагачення та охорони природи рідного краю.

Станції юннатів мають різноманітні лабораторії (овочівництва, квітництва, садівництва, зоології, тваринництва тощо), методичні кабінети, теплиці, парники, сільськогосподарську техніку.

Дитячі театри здійснюють виховання у дітей високих моральних якостей, сприяють формуванню естетитчних смаків, розширенню кругозору засобами мистецтва. Виникли вони після революції.

Кожний дитячий театр має педагогічну раду, яка керує різноманітною роботою з юними глядачами, вчителями і батьками.

При дитячих театрах створюються актив любителів мистецтва, які пропагують театральне мистецтво серед учнів, випускають стінгазети, присвячені спектаклям і артистам, організовують “уроки театру”.

Як форму роботи дитячі театри проактикують виїзд з школи, беруть участь в проведенні конференцій, творчих вечорів, допомагають учням в організації художньої самодіяльності.

Дитячі бібліотеки надають практичну допомогу учням у засвоєнні знань з основ наук, сприяють вихованню культури читання, любові до книги.

Дитячі бібліотеки застосовують різні форми роботи: індивідуальні бесіди при виборі книг та масові літературні ранки, читацькі конференції, літературні конкурси, зустрічі з видатними людьми.

Дитячі бібліотеки виконують функцію методичного центру з координації роботи всіх бібліотек, які працюють з дітьми, вони здійснюють підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, створюють методичні рекомендації, куточки для вчителів, батьків.

Екскурсійно-туристські станції допомагають школам створювати гуртки, секції, товариства юних туристів, краєзнавців, мандрівників, альпіністів. Для проведення такої роботи станції створюють прокатні бази та пункти спортивного спорядження. Під час канікул вони організовують масові походи, зльоти, проводять інструктивно- методичні наради з активістами.

Таким чином, позашкільні заклади мають велику матеріальну базу, робота їх надзвичайно різноманітна і корисна. Вони є невід’ємною ланкою в системі суспільного національного виховання підростаючого покоління.

Форми організації позакласної і позашкільної роботи.

 Характерною особливістю позакласної і позашкільної роботи є те, що вона здійснюється на основі добровільності: кожен учень за власним бажанням вибирає для себе той чи інший вид діяльності.

У зв’язку з цим позакласну і позашкільну роботу потрібно вести так, щоб зацікавити учнів, бо інтерес тут є визначальним стимулом, який спонукає їх до активної самостійної діяльності.

Особливістю роботи як позакласної так і позашкільної є також те, що їй властиве багатство і ріноманітність форм.

За способами організації розрізняють масову, гурткову та індивідуальну форми позашкільної освітньо-виховної роботи з учнями.

Масові заходи (внутрішкільні олімпіади, спартакіади учнів, відвідування театрів, кіно) відбуваються епізодично. Вони охоплюють значну кількість дітей.

Гуртки працюють постійно. Вони охоплюють учнів, які цікавляться певною галуззю знань (наприклад, гурток юннатів, математики, літературний гурток та ін.).

Індивідуальні позакласні заняття школярів надзвичайно різноманітні: учні самостійно ведуть спостереження над різними явищами природи, проводять досліди, читають художню і науково-популярну літературу, створюють колекції, навчаються грати на музичних інструментах, малювати тощо.

Індивідуальна форма організації позашкільної і позакласної роботи пов’язана як з масовою так і з гуртковою. Гурток часто дає своїм членам індивідуальні завдання: вести спостереження на метереологічному майданчику, виготовити певний прилад та ін.

У практику шкіл і позашкільних закладів міцно увійшла така форма роботи, як зустрічі із знатними людьми.

У позашкільних закладах також проводяться вечори для учнів тієї чи іншої вікової групи.

Важливими формами позакласної і позашкільної роботи є екскурсії, прогулянки, походи.

Ці форми мають спільну рису: учні виходять за межі школи чи позашкільного закладу.

Якщо такий захід розв’язує переважно освітні, пізнавальні завдання, він називається екскурсією, якщо він має на меті головним чином зміцнення здоров’я і організацію дозвілля школярів - це прогулянка. Якщо ж проведення заходу пов’язане з переборенням певних труднощів (наприклад, більш-менш тривалі переходи пішки), - це похід.

Школи і позашкільні заклади широко практикують зокрема туристичні походи та екскурсії.

Важливу роль у позакласній і позашкільній роботі відіграють різні форми змагань учнів. Змагання викликають живий інтерес у школярів, сприяють піднесенню загального тонусу життя колективу, а через те практикуються у різних галузях позаурочної роботи.

У змаганнях здебільшого виступають кілька колективів, що борються за досягнення вищих результатів з певного виду діяльності. Можуть бути й індивідуальні змагання та конкурси між учнями.

Видами масових змагань, що проводяться протягом більш-менш тривалого часу, є олімпіади та спартакіади.

Практикуються олімпіади з окремих навчальних предметів, та олімпіади художньої самодіяльності. Спартакіадами називають великі змагання з багатьох видів спорту. Бувають спартакіади внутрішкільні, районні, міські, обласні, республіканські.

Методи позакласної і позашкільної роботи. 

У позакласній і позашкільній роботі застосовуються всі ті дидактичні матеріали, методи, що і в навчальному процесі. Але в самому застосуванні їх є певна специфіка, яка виявляється в орієнтації на самостійну діяльність учнів та на залучення до роботи з школярами громадськості.

Як і під час масових заходів, так і на заняттях гуртків, часто використовується розповідь. Але на уроках розповідає учням сам вчитель, а в позашкільній роботі з розповіддю виступають не лише педагоги, а й запрошені особи, батьки, а також і самі учні.

Метод бесіди застосовується при використанні різних форм позакласної і позашкільної роботи.

Бесіда, як форма роботи, присвячується спеціальній темі, має на меті з’ясувати учням певне коло питань, збудити в них відповідальні почуття, при чому проводитись вона може різними методами.

Досить широко в позашкільній і позакласній роботі використовуються доповіді. Наприклад, на заняття гуртків з доповідями можуть виступати самі учні, вчителі або запрошені громадські діячі, учні.

Не рідко застосовується і метод демонстрації. Школярам демонструють кінофільми, діафільми.

Велике місце в позанавчальних заняттях учнів посідають методи самостійного спостереження, дослідів, практичних робіт. На відміну від навчальних занять, в позакласній і позашкільній освітньо-виховній діяльності спостереження, досліди, практичні роботи більш індивідуальні і відкривають широкий простір для творчої ініціативи дітей.

Отже, методи позакласної і позашкільної роботи будучи в загальних рисах спільними з дидактичними методами, мають свою специфіку.

Керівна роль педагога в позанавчальній роботі не знижується, але головна його функція тут полягає в тому, щоб організувати і спрямувати самостійну діяльність учнів.

Діяльність організатора позакласної і позашкільної роботи

Посада організатора позакласної і позашкільної виховної роботи (на правах заступника директора школи) введена в середніх школах з 1966р.

В обов’язки організаторів позакласної та позашкільної роботи входить планування позакласної виховної роботи і контроль за її здійсненням; налагодження за допомогою педагогічних колективів, учнівського активу різнобічної позакласної і позашкільної роботи учнів; надання методичної допомоги вчителям і класним керівникам, учнівському активу в постановці позакласної і позашкільної роботи, безпосереднє керівництво одним із її напрямків; участь у проведенні найбільш важливих загальношкільних та міжшкільних виховних заходів; широке використання установ культури і громадськості в організації дозвілля учнів.

Організовуючи позакласну та позашкільну роботу, вчителі повинні створювати якнайбільший простір для самодіяльності дітей. Це не тільки не знижує керівної ролі вчителя, а, навпаки, підвищує значення педагогічного керівництва.

У процесі позакласної та позашкільної роботи, керівник намагається частіше радитись з учнями, які мають відчувати себе господарями свого колективного життя.

Педагог заздалегідь продумує питання, виробляє власну точку зору на нього, але учням відразу він цього не відкриває, даючи їм змогу висловити свою думку, свої пропозиції.

До активної участі в кожному масовому заході, в кожному занятті гуртка, керівник повинен залучати якнайбільшу кількість школярів.

Працює керівник не тільки з усім колективом, а й з кожним учнем, добираючи цікаві та посильні завдання, поступово їх ускладнюючи.

Добре поставлена робота в гуртку, товаристві, клубі впливає на все життя учнів, і в багатьох випадках визначає його майбутню професію.

Школа підтримує тісні зв’язки з позашкільними закладами, особливо з тими, які розташовані в її мікрорайоні. Спрямовує і координує ці зв’язки організатор позакласної і позашкільної роботи.

Тим позашкільним закладам, які частково або повністю працюють на громадських засадах, педагогічний колектив та учнівські організації школи мають систематично подавати допомогу.

Таким чином, використовується ціла система виховних впливів на учнівську молодь у позанавчальний час, яка є одним із могутніх факторів загального процесу формування нової людини.

Функції позашкільного педагога.

  В практиці позашкільні педагоги виконують ряд різноманітних функцій, а саме:

·         Діагностичну – (він визначає “соціальний діагноз”, вивчає і реально оцінює особливості діяльності і спілкування особистості, ступінь і спрямованість виховного впливу, особливості сім’ї, гурт ровесників, об’єднань дорослих, позитивних сил, а також джерела негативного впливу на дітей і підлітків);

·         Організаторську – (педагог відшукує і організовує соціально-значущу творчу діяльність дітей, впливає на плідну організацію їхнього дозвілля, формує справді демократичну і гуманну систему стосунків, взаємної відповідальності і взаємодопомоги);

·         Прогностичну – (він програмує і прогнозує “індивідуальну траєкторію” розвитку кожної особистості на віддалений період);

·         Організаційно-комунікативну – (сприяє залученню громадськості населення, вчених, представників культури до виховання дітей, до спільної з ними праці і відпочинку, до ділових контактів, зосереджує інформацію, про виховний вплив різних сил, установ, організацій, налагоджує повсякденні контакти між ними і вихованцями, їхніми сім’ями і школою).

Одна із основних стратегій позашкільного виховання – дати дітям такі найсучасніші додаткові знання і вміння: вести діалог, творчо спілкуватися, слухати, а також здатність до ризику, готовність знаходити потрібну інформацію, критично її оцінювати і використовувати, вміння працювати незалежно від інших, а також у колективі, здатність визначати цінність людських індивідуальних відмінностей, поважати себе і оточуючих людей, приваблювати до себе ровесників, не конкурувати а співпрацювати.

Висновок. Специфіка педагогічного процесу в позашкільних закладах заключається в тому, що він будується на основі духовного співробітництва вихователів і вихованців, максимального використання індивідуального досвіду кожної дитини, ініціативи, самодіяльності, творчого спілкування.

Вивчення педагогічних контактів позашкільного закладу показало, що високі показники по всіх параметрах виховної діяльності дістаються тим педагогам, що використовують комплексний підхід до виховання, знаходять перспективні і діючі форми масової і гурткової роботи.

Одним з головних шляхів підвищення ефективності виховної роботи позашкільних закладів якісно нових явищ і перетворень в розвитку школи в ході здійснення шкільної реформи, здатність позашкільних педагогів стати безпосереднім виконавцем її ідей по здійсненню виховання кожної особистості на основі важливих принципів: індивідуалізації, добровільності, співтворчості, емоційної привабливості міжособистих стосунків та ін.

Результативність педагогічного процесу в позашкільних закладах прямо залежить від умілого використання різноманітних форм позакласної діяльності.

При цьому основну увагу педагоги повинні зосереджувати на тому, щоб кожне заняття по інтересах несло ідеологічний заряд, збагачувало вихованців позитивним досвідом, сприяло виробленню в них вмінь оцінювати з класових позицій явища і події, що відбуваються в світі.

Успіху виховної роботи в позашкільних закладах сприяють правильне планування і розумна організація управлінської діяльності керівника, вміле керування педагогічним колективом, підвищення професійної кваліфікації вихователів, постійний пошук ефективних шляхів вирішення педагогічних задач, творчий підхід до організації занять.

Шановні колеги!

Успіх заходу цілком залежить від підготовчої роботи, яка проводиться попередньо події. Існує безліч форм про- ведення заходів, але незважаючи на їх різноманітність, ме- тодика підготовки та їх проведення в своїй основі — зага- льна практично для всіх.

Даний посібник розкриває основні етапи підготовки і проведення культурно-мистецьких заходів, а також пред- ставляє словник культурно-масової та театрально- драматургічної термінології.

Свято — це невід'ємна частина будь-якої народної ку- льтури, це не тільки дні відпочинку, але і підсумок певного періоду, циклу, етапу життєдіяльності людей. Свята несуть емоційне навантаження, забезпечуючи, при цьому, переда- чу традицій поколінь, зближення людей, на основі духов- них, естетичних і творчих інтересів.

Значення свят:

·         Забезпечення широких можливостей спілкування, що є одним з видів духовної творчостілюдей.

·         Організація дозвілля, яка ґрунтується на сприйнятті та активнійдії.

Масові свята — це комплекс культурних та мистецьких заходів, для яких характерна масштабність дії.

Етапи підготовки заходу

Захід пройде успішно, якщо ретельно спланувати йо- го організацію і підготовку на трьох основних етапах.

1.     Підготовчий етап:

·         Визначення теми, постановка цілей, уточнення ауди- торії.

·         Складання плануроботи.

·         Визначення ходу та змістузаходу.

·         Аналіз і підбірлітератури.

·         Визначення методів іприйомів.

·         Розробкасценарію.

·         Підготовка атрибутів,реквізиту.

·         Виготовлення наочногоматеріалу.

·         Визначення учасників (акторів, ведучих, журі, т.д.).

·         Складання та оформленнясценарію.

·         Підготовка та розподіл завдань, пояснення умов, пра- вил або розподілролей.

·         Складання кошторису проведеннязаходу.

·         Придбання призів,грамот.

·         Визначення місця, часу, датипроведення.

·         Узгодження задміністрацією.

·         Вирішення організаційнихпитань.

2.     Корекційний етап:

·         Підготовкаоформлення.

·         Підготовка та перевірка обладнання і технічних засо- бів.

·         Репетиція, коригування сценарію, генеральна репети- ція.

·         Оголошення.

·         Запрошення глядачів,гостей.

3.     Основний етап:

·         Оформленнязалу.

Встановлення обладнання, технічнихза 

А

Авансцена — передня частина сцени перед завісою, теж саме. Що і просценіум.

Адаптація — пристосування якогось тексту до потреб сценарію, переробка тексту.

Агітбригада — невеликий, зазвичай пересувний, само- діяльний або професійний концертний колектив, репертуар якого будується на злободенному матеріалі.

Академія читацька — цикл заходів, присвячених на- вчанню користувачів основ інформаційної культури.

Акт — частина драматургічного твору, окрема дія.

Акція — подія, виступ, комплексний захід, тривалість якого залежить від поставлених завдань.

Піар-акція — різноманітні заходи, спрямовані на збі- льшення популярності особистості чи події.

Алегорія — абстрактне поняття, яке втілене в окремо- му художньому образі.

Альманах — календар свят та визначних подій, інфо- рмація про видатних діячів минулого та сучасності.

Амплуа — тип ролі, який відповідає акторській індиві- дуальності: герой, трагік, тощо.

Анонс — коротка попередня інформація про майбутню виставу, свято, тощо.

Ансамбль — художня узгодженість різноманітних елементів, а також одночасний виступ кількох музикантів та співаків, колективів з кількох виконавців.

Антагоніст — в античній драматургії персонаж, який знаходиться у конфлікті з іншими персонажами і веде з ними драматичну боротьбу.

Античний — той, хто має відношення до грецької або римської історії та культури.

Антракт — перерва між діями вистави, відділення концерту.

Аншлаг — об'ява про те, що всі квітки на видовище продані та про відсутність вільних місць в глядацькому за- лі.

Антре — на естраді та в цирку: невеличка сатирично- гумористична сценка.

Апарт (Апарте) — мова персонажа, яка звернута ним до самого себе і яку, немовби, не чують інші дійові особи.

Апофеоз — заключна урочиста частина, масова остан- ня сцена вистави, уславлення, звеличання когось чи чо- гось, епілог.

Арлекін — один з найпопулярніших персонажів іта- лійської “комедії масок”, а ще тканини, які обрамовують сценічну арку.

Арт-зустріч — це вечора для тих, хто цікавиться твор- чістю, мистецтвом.

Арт-простір (виставковий зал) — мистецька акція (творчість), активно впроваджувана в реальний простір, при цьому сам простір виступає в якості арт-об'єкта, або служить лише обрамленням для нього.

Арт-година — година мистецтва.

Архітектоніка — основний принцип побудови сценар- ної структури, взаємозв'язок окремих частин. Зовнішня структура драми. Те ж саме, що і композиція.

Асамблея — різновид літературного вечора, стилізова- на під епоху ХVІІІ століття.

Асорті — захід з набором різноманітних тем і форм роботи.

Мозкова Атака (мозковий штурм) — інтелектуальна гра, що вимагає від учасників в мінімальні терміни вирі- шення певної задачі.

Атракціон — технічне пристосування для розваг, у цирку — великий номер, що підпорядкований якійсь пев- ній темі або жанру циркового мистецтва.

Аукціон знань — творчий захід, різновид вікторини, який сприяє прищеплюванню інтересу до пізнання, розши- ренню кругозору, зростанню творчої активності учасників. Інтелектуальні розваги.

Афіша — текстова інформація про те, де, коли і яка саме відбудеться подія. Видовище.

Б

Бал — літературно-музична композиція з підвищеною урочистістю, класичним етикетом та з використанням хо- реографічного жанру.

Бал-маскарад — костюмований бал.

Балаган — різновид видовищного народного мистецт- ва гумористичного напрямку з дуже поверховою і досить брутальною драматургією. Працювали на ярмарках, гулян- нях тощо.

Бенефіс — захід, на честь одного поета, музиканта, ав- тора та інших.

Бесіда — діалогова форма заходу, розмова з аудиторі-

єю.

Бібліо-глобус — захід, присвячений книгам про істо-

рію, культуру, релігію, традиції різних країн, подорожах і мандрівників.

Бібліо-кафе — форма заходу, побудованого за типом кафе, де в меню замість страв подаються книги.

Бліц — будь-який захід, проведений за короткий час.

Блок — об'єднання відносно дрібних елементів сцена- рію в єдину структурну одиницю, наприклад концертних номерів.

Брейн-ринг — гра між двома (і більше) командами у відповіді на питання.

Бурлеск — комічне зображення якогось явища чи ха- рактеру, форма кумедного перебільшення, розмова про се- рйозні речі у жартівливій манері.

Бутафорія — штучні речі, створені для використання у виставі, які імітують справжні.

Буфонада — жартівлива сценка, яка побудована на пе- ребільшенні.

Бюро літературних новинок — захід-знайомство з новинками літератури, творча зустріч.

В

Варіант — одна з декількох редакцій твору, його видо- зміна.

Вентрологія — “черевомовлення”, особлива техніка сценічного мовлення, коли актор розмовляє, не рухаючи губами.

Вербальний — не письмове висловлення, незафіксова- ний у письмовій формі твір літератури.

Вернісаж — захід, присвячений художньої творчості, що проводиться в урочистій обстановці, на якому присутні спеціально запрошені особи.

Версифікація — техніка віршування, процес створення віршів.

Вертеп — в українському ляльковому театрі — неве- личка скринька, переносний ляльковий театр, де демон- струвались кумедні сценки переважно побутового харак- теру.

Вечір — вечірнє зібрання для дружньої зустрічі з ме- тою розваги, з використанням музичної диско-програми, та різноманітними ігровими формами.

Літературний вечір — масовий захід, який присвячу- ється творчості того чи іншого письменника або поета (найчастіше приурочується до ювілейних дат).

Вечір поезії — масовий захід, який присвячується пое- зії, творчості одного поета або окремій темі.

Вечір-аукціон — вечір з елементами аукціону.

Вечір-портрет — захід, мета якого, розкрити різні гра- ні особистості героя вечора.

Вечір-реквієм — вечір пам'яті, присвячений сумним або трагічним датам історії чи подіям сьогодення.

Вечір художнього читання — спеціально організована програма виступів у неформальній камерній обстановці.

Вечір-елегія — музичний або ліричний вечір, присвя- чений поетичним або музичним творам, наповненим мела- нхолійним, сумним настроєм.

Комільфо-вечір (вечір гарних манер) — вечір, присвя- чений етикету.

Літературна вечірка — зустріч друзів, знайомих (за- звичай ввечері) для обговорення літературних творів, при- свячена літературним темам.

Відео-вікторина — вікторина з використанням відео- фрагментів.

Відео-круїз — захід-подорож з використання відеома- теріалів.

Відео-лекторій — лекторій, з використанням відео- фрагментів.

Відеосалон — цикл заходів, з демонстрацією відеома- теріалів (фільмів, кліпі та тощо).

Вистава — видовище, показ того, про що йдеться в сценарії або п’єсі.

Візит — офіційне відвідування, з діловою метою.

Вікторина — пізнавальна гра, що складається з питань і відповідей на теми з різних галузей знань, з метою роз- ширення освітнього кругозору.

Водевіль — жанровий різновид комедійної драматур- гії, вистава з куплетами і танцями, легка комедія.

Вокал — спів, виконання музичних творів засобом спі-

ву.

Вітальня літературно-музична — комплексний захід,

оформлений як тематична зустріч у камерній обстановці.

Г

Галерея — захід, побудований по типу послідовного ряду, низки образів, типів, тематики.

Гег — комедійний трюк, вставний трюковий номер у комедії.

Герой — в драматургії та театрі — головний персонаж.

Гід літературний — захід-путівник по літературних місцях або творах.

Гіпербола — перебільшення якихось якостей того, про що йдеться, щоб підсилити виразність та наочність.

Народне гуляння — проведення часу великої кількості людей під відкритим небом з розвагами, танцями, зазвичай присвячено різним народним календарним святам, супро- воджується розповіддю і показом народних традицій.

Гра — змагання, заздалегідь погоджені з певними правилами.

Градація — послідовне збільшення у певному поряд-

ку.

Графік — наочне логічне зображення умовного типу,

що відбиває якийсь процес.

Гротеск — зображення чогось або когось у повторно- комічному вигляді.

Гуморина — фестиваль гумору та сатири.

Д

Декламація — мистецтво виразного читання вголос, іноді — занадто театральна, штучна манера акторського виконання.

Декорація — елемент художнього оформлення сценіч- ного простору.

День відкритих дверей — включає екскурсії, бесіди, виставки, ігрові програми, зустрічі з цікавими людьми, концерти і т. д.

Дефініція — невелике за обсягом визначення якогось поняття, формування.

Дефіле — урочистий, величавий прохід по сцені учас- ників в яскравих, костюмах.

Діалог — розмова між двома чи декількома персона- жами.

Дія — у видовищному мистецтві — послідовність сце- нічних подій, сума вчинків персонажів, з яких складається сюжет, а також частина драматургічного твору, те ж саме, що і акт.

Драма — драматургічний твір взагалі, рід літератури, жанр драматургії, драматична за характером життєва ситу- ація.

Драматична боротьба — низка подій, що відбувається у п'єсі та сценарії, прояв конфліктної сутички, змагання, протиборство.

Драматург — письменник, який пише драматургічні твори — п'єси, сценарії, тощо.

Драматургія — мистецтво створення творів драматур- гічного роду літератури, теорія побудови драматургічних творів.

Дивертисмент — вистава, що складається з окремих номерів чи фрагментів, колись виконувалась наприкінці видовища.

Літературний диліжанс — заходи в ігровій формі, стилізація дороги або подорожі з обов'язковими зупинками

— станціями, галявинами, островами, стежками, будиноч- ками.

Диско-лекція — усна розповідь, що супроводжується відео-рядом і підібраною музикою.

Дискотека — музичний захід. Форми організації дис- котек самі різноманітні: тематичні, танцювальні. Організа- ція вимагає добре оснащеної фонотеки, необхідної апара- тури, відповідного обладнання та оформлення залу.

Дискусія — спеціально організований обмін думками (суперечка однодумців) якого-небудь питання (проблеми) для отримання інформаційного продукту у вигляді рішень.

Диспут — публічна суперечка.

Е

Експозиція — епізод сценарної структури, який стоїть на чолі композиції, перед зав'язкою, його метою є введен- ня глядачів у дію, ознайомлення з драматургічним матері- алом та персонажами, з умовами сценічного існування.

Епізод — закінчена частина сценарію, його фрагмент, що має самостійне значення.

Епілог — епізод сценарної структури, який завжди стоїть на останньому місці в композиції, після розв'язки (в сценаріях масових заходів іноді після кульмінації або спів- падає з нею), в якому підбиваються підсумки сценічної дії, інколи у формі урочистого апофеозу.

Естрада — сцена, підмостки, на яких проходять висту- пи виконавців, видовищне мистецтво, концертна діяль- ність.

Етимологія — походження слова чи виразу, їх пер- винне значення.

Є

Єдина дія — сума вчинків дійових осіб драматургічно- го твору, які вони роблять на шляху до певної цілі, теж са- ме, що і наскрізна дія в театрі.

Єдність місця, часу і дії — вимоги до побудови драма- тургічного твору, що існують ще з давніх часів: дія відбу- вається в одному місці на протязі недовгого часу навколо однієї головної історії.

Ж

Жанр — тип мистецького твору, який характеризуєть- ся схожими рисами, підпорядкований певним правилам.

Журнал — захід, стилізований під періодичне видання.

З

Зав'язка — епізод сценарної структури, з якого почи- нається сценічна дія і який стоїть між експозицією та роз- витком дії.

Звуконаслідувач — акторське вміння відтворення різ- номанітних звуків.

Зонг — музичний вставний номер драматичної виста- ви, текст якого скоріше вимовляється, ніж співається.

З’явлення — в драматургії та театрі – проява персона- жу, частина картини.

Зустріч — збори, з метою знайомства з ким-небудь, бесіди, обговорення.

Зустріч за самоваром — зустріч у камерній обстановці з частуванням. Як правило, на фольклорну тему.

Тематична зустріч — зустріч, присвячена якій-небудь темі.

Зустріч-інтерв'ю — зустріч, підготовлена і проведена у форміінтерв'ю.

Зустріч-презентація — офіційне представлення, відк- риття чого-небудь створеного, організованого.

І

Ідея — головна думка художнього твору, заради якої він створюється.

Імброліо — складна та заплутана ситуація в сюжеті драми, яка заважає персонажам чітко зрозуміти події, що відбуваються.

Інтермедія — невеличка гумористична сценка, яку ко- лись демонстрували між актами великої вистави, а також вставка між номерами концерту або номерами циркового видовища, междія.

Імпровізація — створення художнього твору безпосе- редньо в процесі його виконання.

Інсценізація—постановка літературноготвору.

Інтерпретація — особисте розуміння та відчуття твору постановником чи виконавцем, погляд з іншого боку, те ж саме, що і трактування.

Інтрига — термін, який може означати основну ситуа- цію сюжету, зловмисність дії, підступні наміри одних ді- йових осіб щодо інших, схему подій, які відбивають боро- тьбу персонажів поміж собою.

Інформ-дайджест — масовий захід, що містить корот- кий виклад популярних творів художньої літератури.

К

Картина – у драматургії та театрі: закінчена самостій- на частина акту.

Кабачок — театр мініатюр (жартівливих номерів) в ан- туражі «міні-кафе».

КВК — веселе, гумористичне змагання кількох команд.

Калейдоскоп — захід зі швидкою зміною малих форм масової роботи.

Камерний — твір чи виконання твору, який призначе- ний для вузького кола читачів, а також музичний твір для невеличкого складу виконавців, ліричного або філософсь- кого напрямку.

Капусник — веселе самодіяльне подання з жартами, пародіями, віршами та піснями на будь-які теми.

Карнавал — свято з ходами, вуличним маскарадом, театралізованими іграми.

Карусель літературна — розважальний захід в ігровій формі на літературні теми, з швидкою і безперервною змі- ною конкурсів, завдань.

Катарсис — обов’язковий елемент трагедії, емоційне очищення через співчуття, жаль та страх.

Катастрофа — одна з частин античної трагедії, кінець дії, загибель героя, трагічна розв’язка.

Літературне Кафе — спеціально організовані на од- ному майданчику розваги на літературні теми, що імітують застілля. Різновиди: вечірка, посиденьки, салон, клуб, при- йом, асамблея. Дана форма передбачає такі атрибути: кафе, приглушене освітлення, частування.

Коктейль — вечірній, але не надто урочистий захід, з напоями та фуршетом, що припускає легке невимушене спілкування.

Колаж — захід-суміш різнорідних елементів, яскраве і виразне повідомлення з уривків інших текстів.

Комедія — один з головних жанрів драматургії, в яко- му сюжет будується на смішних, кумедних ситуаціях.

Комедія масок (Commedia Della Arte) — відомий різ- новид театрального видовища Італії, що побудований на імпровізації та буфонаді з використанням образів персо- нажів-«масок», характери яких не змінюються у будь- якому сюжеті.

Компіляція — запозичення чужих творів, а також складений з них несамостійний твір.

Композиція — захід, структура якого складається з по- єднання яких-небудь елементів, об'єднаних загальним за- думом, ідеєю і утворюють гармонійну єдність.

Композиція літературно-музична — комплексний за- хід, присвячений певної теми або персони. Сценарій скла- дається з поетичних і музичних фрагментів.

Конкурс — особисте або командне змагання з метою виявлення найкращих учасників, виконавців, кращої робо- ти. Конкурс може бути самостійною формою роботи (му- зичний, фольклорний, танцювальний, поетичний) або складової частиною будь-якого заходу, свята, ігри.

Контамінація — поєднання у літературному монтажу різних редакцій одного твору, їх змішування.

Контекст — словосполучення, яке оточує певне слово або фразу, за допомогою якого визначається зміст цього слова та всього висловлення.

Контрапункт — побудова драматичного сюжету за принципом контрасту.

Контраст — різке протиставлення, протилежність, не- схожість.

Конфлікт — обов’язковий елемент структури драма- тургічного твору, зіткнення протилежних ідей та поглядів, загострення суперечностей, яке має форму драматичної боротьби.

Концерт казковий — концерт, пов'язаний з тематики казок.

Корифей — керівник хору в античній трагедії, який безпосередньо контактував з акторами, у подальшій історії

– ведучий театральний діяч, класик театрального мистецт- ва, майстер своєї справи.

Котурни — в античному театрі особливе акторське взуття з товстою підошвою, щоб збільшити зріст виконав- ця, у переносному значенні “стояти на котурнах” - поводи- ти себе занадто гордовито, зневажливо відноситись до оточення.

Круглий стіл — форма колективної дискусії, що до- зволяє проводити плідні обговорення, всебічно розгля- дати різні питання і виробляти спільні рішення.

Кульмінація — епізод сценарної структури, який сто- їть після розвитку дії та попереду розв’язки та в якому від- бувається найбільше напруження фізичних та моральних сил, відбувається головне та найважливіше зіткнення за конфліктом.

Куплет — окрема частина пісні, що може супроводжу- ватись приспівом або рефреном.

Л

Лабораторія — захід, що носить дослідницький харак- тер, стилізація науково-дослідницької діяльності. Лабі- ринт — захід, гра-пошук зі складними, заплутаними за- вданнями.

Лаці — різноманітні трюки, кумедні номери та імпро- візації, які ніяк не пов’язані з сюжетом. Вони вводились у виставі італійської комедії масок.

Лейтмотив — важливий драматичний елемент. сцена- рний хід, головна думка, яка неодноразово повторюється в різних варіантах.

Лекторій — цикл лекцій, об'єднаних однією темою.

Лекція — публічний виступ, монолог.

Лібрето — стислий переказ сюжету опери чи балету, будь-якої вистави.

Логотип — символічне зображення, яке є фірмовим знаком установи чи продукції.

Лотерея — організована гра, при якій розподіл питань залежить від випадкового вилучення того чи іншого квитка або номера.

М

Маніпуляція — демонстрування фокусів, побудоване на швидкості рук та використанні різних пристосувань.

Марафон — цикл масових заходів, об'єднаних загаль- ною тематикою. Або тривалий культурно-мистецький за- хід, під час якого йде збір коштів на ту чи іншу потребу.

Маскарад — див. Карнавал.

Вільний мікрофон (відкрита трибуна) — усім бажаю- чим надається право висловити свою думку, бути почутим.

Мелодекламація — читання вголос віршів або прози у музичному супроводі.

Мелодрама — різновид драми з сюжетом побутового характеру, з перебільшеними емоціями, несподіваними ви- падковостями.

Метафора — образне втілення поняття, те ж саме, що алегорія.

Метод — засіб або сума засобів в якій-небудь сфері людської діяльності.

Методика — сукупність методів виконання певної ро- боти.

Методологія — вчення про метод, сукупність методів дослідження, які використовуються в тій чи іншій науці.

Мізансцена — розташування виконавців на сцені в окремі моменти вистави.

Мім — в античні часи, коротка сценка побутового ха- рактеру з кумедними подіями, пізніше актор-виконавець пантоміми.

Міміка — передача певних почуттів за допомогою м’язів обличчя.

Мімодрама — вистава, в якій передача інформації від- бувається без слів, за допомогою рухів та міміки, те ж са- ме, що і пантоміма.

Мініатюри — ряд художніх постановок малих форм.

Міракль — різновид середньовічної драматургії мора- лізаторського характеру, в якому йшлося про дива.

Мітинг — збори для обговорення будь-яких політич- них питань.

Мнемотехніка — “відгадування” думок на відстані за допомогою умовних слів та рухів.

Мозаїка — комплексний захід, складений з ряду малих заходів, розважального характеру, різноманітних за фор- мою і тематикою.

Монолог — мова одного персонажу драми, інколи не звернута до іншого персонажу, характеризується відсутні- стю обміну думками.

Мораліте — драматургічний твір з алегоричними пер- сонажами, який має дидактично-повчальний характер.

Монтаж — сценарний термін, процес з’єднання частин в єдине ціле, а також жанровий різновид масових театралі- зованих видовищ, літературний монтаж.

Мотив — багатозначний термін: найпростіша одиниця розповіді, складова частина фабули, привід для якоїсь дії, довід на користь чогось, музична тема, тощо.

Мюзикл — музично-сценічна постановка, в якому пе- реплітаються діалоги, пісні, музика, хореографія.

Мюзік-Хол — різновид естрадного театру, де демон- струються невеличкі різноманітні номери, які складаються

або у концерт, або у виставу з нескладним сюжетом – ревю чи огляд.

Н

Нарратор — ведучий, оповідач, людина від театру, чи- тець, найчастіше зустрічається у епічній, романтичній драматургії, у інсценівках, посередник між дійовими осо- бами та глядачами.

Наскрізна дія — сума вчинків дійових осіб театраль- ної вистави на шляху до певної цілі, те ж саме, що і єдина дія в драматургії.

Номер — в концертній діяльності та цирку – окремий закінчений виступ, невеличка сценічна дія одного чи кіль- кох виконавців.

О

Образ — художнє уявлення про якесь явище чи ситуа- цію, засіб та форма показу дійсності в мистецтві.

Огляд-конкурс — публічний показ-конкурс результа- тів діяльності.

Опера — театральна вистава, в якій інструментальна музика поєднується з вокалом.

Оперета — театральна вистава лірично-комедійного характеру, де розмови персонажів поєднуються зі співом та танцями.

П

Пауза — перерва в розмові, мовчання.

Панорама — захід, широко і оглядово охоплює яку- небудь тему.

Пантоміми — вистава, в якій передача інформації від- бувається без слів, за допомогою рухів та міміки, те ж са- ме, що і мімодрама.

Парад — урочиста процесія, в цирку, урочистий вихід всіх учасників на початку вистави.

Персонаж — дійова особа художнього твору.

Персоніфікація — втілення певної ідеї у конкретний сценічний образ персонажу, уявлення про абстрактне явище у конкретному образі.

Перфоманс — авангардний напрямок сучасного мис- тецтва: видовище, у якому мистецьким об’єктом стає тіло виконавців, оточуючи побутові речі, іде безпосереднє спі- лкування з глядачами.

П’єса — літературний твір, що має драматургічну фо- рму, який можна і читати, і ставити у театрі.

Підтекст — зміст, який не висловлений в розмові, але мається на увазі.

Подія — в драмі: вчинок персонажу, який приводить до важливих змін в долі дійових осіб, який є наслідком по- передніх подій та готує наступні.

Поетична світлиця — комплексний захід, поетична зустріч.

Практикабль — справжні, не бутафорські частини сценічного оформлення, які використовуються у повсяк- денному житті.

Прем'єр — актор, який виконує головні, найважливіші ролі.

Прем'єра — перша вистава п'єси в театрі, естрадної, концертної або циркової програми.

Престидижитація — різновид маніпуляції, вміння ро- бити швидкі, спритні рухи руками, показ фокусів за допо- могою лише рук.

Прив'язка — елемент сценарної структури видовища, за допомогою якого відбувається зв’язок виконавців з гля- дачами та який має відношення до всіх присутніх.

Програма (Програмка) — паперовий аркуш, на якому розміщують перелік номерів персонажів та виконавців, усіх, хто створив виставу чи приймає участь в концерті, ін- коли в програмі розміщується стислий опис сюжету виста- ви – лібрето.

Конкурсна програма — захід, що складається з кіль- кох конкурсів.

Концертна програма — захід, що складається з кон- цертних номерів.

Розважальна програма — захід, що складається з конкурсів та ігор.

Проекція — зображення, що висвітлюється на екрані за допомогою проекційного апарату.

Пролог — необов’язковий елемент сценарної структу- ри, який стоїть попереду експозиції, своєрідний вступ, що вводить глядачів в матеріал та настрій видовища, увертю- ра.

Промо-акція — акція, вид рекламної активності ком- панії.

Протагоніст — ведучий дії в античній трагедії, вико- навець головної ролі.

Просценіум — найближча до глядачів частина сцени перед завісою, авансцена.

Процесія — урочисте та багатолюдне проходження.

Р

Рампа — край сцени, лінія розподілу театрального простору на сцену та зал, в переносному значенні – сцена або театр взагалі.

Раус — невеличкий балкон на фасаді цирку або бала- гану, з якого запрошували глядачів на виставу у давнину.

Ревю — естрадний огляд, вистава, яка складається з окремих сцен та номерів, що інколи поєднані темою або легким сюжетом.

Режисер — фахівець, який створює виставу, постанов- ник п’єси або сценарію.

Режисура — мистецтво створення вистав та різнома- нітних видовищ.

Резюме — висновок, який містить основні теоретичні положення праці, підсумок.

Реквізит — речі, які потрібні виконавцям під час ви- стави.

Реквієм — вокально-інструментальний музичний твір, що має скорботно пам'ятний характер.

Ремарка — стислі пояснення автора в тексті драматур- гічного твору.

Ремінісценція — риси художнього образу або події, які нагадують про когось або щось.

Репертуар — перелік творів, що виконуються в театрі або з яким виступає окремий виконавець чи творчий коле- ктив.

Репліка — один з елементів сценічного діалогу, запе- речення, відповідь однієї дійової особи іншій.

Рефрент — повторення віршованих рядків, речень або слів у пісні, приспів.

Речитатив — наспівана декламація, поєднання читан- ня вголос та співу.

Ринг — захід, де в кожному «раунді» 2 учасника, один проти іншого відповідають на складні питання.

Ритм — послідовне та рівномірне чергування різнома- нітних елементів, які складають твір.

Ритуал — сформований через звичай та встановлений традицією порядок проведення якоїсь дії, церемоніал.

Розв'язка — епізод сценарної структури, який стоїть після кульмінації та в якому відбувається розв'язання всіх сюжетних проблем. В сценаріях масових театралізованих заходів зустрічається не завжди.

Роль — частина тексту драматургічного твору, яка зо- бражує певну людину та має виконуватись актором, ху- дожній образ.

С

Свято — масовий захід, присвячений знаменній даті або події загальнонародного, традиційного характеру.

Синкретизм — суміш різноманітних за матеріалом елементів сценарію, їх з'єднаність.

Симультанність — одночасність дії, проведення кіль- кох заходів в межах єдиного свята.

Ситуація — сума певних умов та обставин, які скла- даються в те чи інше становище.

Скандування — одночасні голосні вигукування слова або вислову.

Скетч — невеличка п'єса в одній дії, комедійна сценка.

Соло — виконання музичного твору одним виконав- цем, а також твір, передбачений для такого виконання.

Статист — актор, який виконує другорядні ролі, учас- ник масової дії.

Структура — взаємозв'язок складових частин єдиного цілого, внутрішня побудова, те, що має певну організацію.

Схема — зображення або опис чогось у загальних ри- сах, у спрощено-узагальненому вигляді.

Сцена — майданчик, підмостки, на якому відбувається дія театральної вистави.

Сценарій — колись, план драматургічного твору, сю- жетна схема театральної вистави, пізніше, драматургічний

твір, за яким створюється кінофільм, радіопередача, теле- передача, масове театралізоване видовище.

Сценарист — драматург, який створює сценарій, автор сценарію.

Сценарний хід — практичне втілення ідеї сценарію, його основної думки, його художнього образу, засіб фор- мування сценарної структури, обов'язковий елемент сцена- рію.

Сценографія — мистецтво художнього оформлення сцени, вистави, видовища.

Сюжет — поступовий ряд подій, що пов'язані поміж собою та які складають зміст твору.

Т

Творча лабораторія — захід з обміну досвідом, знан- нями в цікавій, творчій формі.

Творчий звіт — захід, присвячений аналізу діяльності установи, творчого колективу.

Театр — особливий вид видовищного мистецтва, в якому життя відображається за допомогою драматичної дії, а також споруда, де відбуваються вистави.

Театралізація — пристосування літературного матері- алу до вимог театрального мистецтва, переведення його у дійове видовище, використання у показі різних технічних засобів та елементів оформлення.

Театрознавство — наука, яка вивчає історію театру та театральне сьогодення, теоретичні засади сценарного мис- тецтва.

Театрознавець — вчений, який вивчає різні аспекти життя театру.

Тема — найголовніша проблема та певне коло конкре- тних явищ мистецького твору, в якому відбувається дія.

Тип — літературний образ, в якому узагальнюються окремі риси зовнішності чи характеру персонажу, його со- ціальної, національної та професійної приналежності.

Типовий — характерний. Той, що відповідає певному стандарту, уявляє з себе зразок.

Типологія — розподілення чогось за найхарактерні- шими ознаками, класифікація.

Титул — перша сторінка книги чи рукопису, на якому містяться відомості про автора, назва твору, визначення жанру та місце і рік видання або створення, інакше кажу- чи, заголовний аркуш.

Трагедія – один з головних жанрів драматургії, який має в основі дуже загострений конфлікт, непримиренну боротьбу, загибель головних героїв, у переносному зна- ченні – страшна, невиправдана подія, загибель, катастрофа. Трагікомедія — драматичний твір, що має риси траге-

дії та комедії.

Трактування — своє особисте розуміння чогось, свій варіант, теж саме, що і інтерпретація.

Трюк — незвичайно коротка дія, вправна та ефектна, на естраді чи цирку, основний структурний елемент видо- вища, його структурна одиниця.

У

Увертюра — музичний вступ до вистави, у перенос- ному значенні — те, що передує основній дії, пролог.

Усний журнал — активна форма пропаганди новинок друку.

Ф

Фабула — стислий переказ найголовніших подій, які складають сюжет художнього твору в їх логічній послідо- вності.

Феєрія — подання казкового змісту, відмінне пишною постановкою і сценічними ефектами. Чарівне, казкове ви- довище.

Фестиваль — широка громадська святкова зустріч, що супроводжується оглядом досягнень яких-небудь видів мистецтва.

Флешмоб — збір людей з метою проведення одноразо- вої акції. Це заздалегідь спланована масова акція, в якій велика група людей раптово з'являється в громадському місці, протягом декількох хвилин вони виконують заздале- гідь обумовлені дії.

Форум — представницькі збори, з'їзд.

Фото-крос — змагання фотографів.

Фрагмент — дрібна частина цілого, шматок якогось твору.

Функція — певний обов'язок, який треба неодмінно виконати.

Х

Характер — сукупність рис та особливостей, які при- таманні певній людині або явищу.

Хепенінг — форма сучасного театралізованого видо- вища, коли виконавці не дотримуються якогось певного тексту, з елементами імпровізації та випадковості, з вико- ристанням різних технічних засобів та оточуючого середо- вища.

Хвилина слави — захід, де будь-яка людина може по- казати свої унікальні здібності.

Хіт-парад — парад популярності, який визначається в результаті опитування.

Хобі-клуб — клуб, що об'єднує людей з певним хобі (різновид розваги, захоплення).

Хор — колективний персонаж античного театру, у сьо- годенні, колектив виконавців вокальних творів.

Хореографія — мистецтво створення танцювальних номерів та вистав, сукупність явищ, що мають відношення до танців.

Хореограф — майстер постановки танців.

Хормейстер — керівник хорового колективу.

Хроніка — викладання подій у часовій послідовності, жанровий різновид п'єс, в яких йдеться про певні події, що викладаються у хронологічній послідовності.

Хронограф — захід–розповідь за роками про якісь іс- торичні події.

Хронологія — послідовність подій у часі.

Хронометраж — вивчення протікання процесу у часі, вимірювання часу.

Ц

Церемоніал — загальноприйнятий, офіційно встанов- лений порядок урочистих дій, процесій, різноманітних за- ходів, ритуал.

Цикл зустрічей — кілька зустрічей, об'єднаних однією темою.

Ч

Читець — актор, який виступає з читанням художніх та документальних тестів, іноді — ведучий.

Ш

Шабаш — захід, присвячений містичній або екзотери- чній літературі, стилізоване під розгул нечистої сили.

Шоу — яскраве уявлення, розраховане на гучний зов- нішній ефект, розважальна програма з ефектним музичним і візуальним супроводом.

Інтелектуальне Шоу — яскрава інтелектуальна роз- важальна програма.

Шоу-програма — програма, що складається з декіль- кох чудових, яскравих номерів.

Е

Експозиція — виставка будь-яких предметів (експона- тів) розміщених для огляду, згідно з визначеним поряд- ком.

Експромт — захід-імпровізація або різного роду ви- ступи, виконання без попередньої спеціальної підготовки.

Ерудит-шоу — гра, організована у формі вікторини.

Ескізи — кілька невеликих за розміром постановок, об'єднаних в один захід спільною ідеєю або темою.

Естафета — спільна діяльність групи учасників, яка визначається сюжетом, сценарієм, правилами.

Ф

Фарс — середньовічна форма гротескної драматургії, за змістом та настроєм інколи брутальна і непристойна. Демонструвалась як междія, а інколи самостійно.

Феєрія — вистава з різноманітними сценічними ефек- тами, яскравими трюками та незвичайними драматургіч- ними ситуаціями.

Ю

Ювілей — урочисто відзначається річниця знаменної події, життя або діяльності будь-якої особи, існування установи, підприємства, організації.

Я

Ярмарок — захід, присвячений народним звичаям, свята з іграми, забавами, піснями.

Ярмарок творчих ідей — акція, яка спрямована на ви- явлення проектів, здатних внести в культурне життя но- визну, креативність.

Позаурочну виховну роботу розглядають як поєднання, взає-модію двох важливих ланок вихован¬ня (позакласної та позашкіль-ної), спрямованих на досягнення єдиної мети — гармонійного розви-тку ді¬тей та молоді, виявлення талано¬витих і обдарованих вихован-ців, створення умов для виховання найталановитіших і найобдарованіших.

   Розкриття суті позаурочної ви¬ховної роботи не буде повним, якщо не врахувати виведених із практичної виховної діяльності істо-тних закономірностей, які од¬ночасно є й принципами процесу вихо-вання:

• виховання особистості відбу¬вається тільки у процесі її вклю-чення у діяльність;

• виховання неможливе без сти¬мулювання активності особисто-с¬ті, яка формується;

• у процесі виховання необхід¬но виявити високий гуманізм і по-вагу до дитини у поєднанні з висо¬кою вимогливістю;

• важливо розкривати перед учнями перспективу їхнього зрос-тання, допомагати їм досягати успіху;

• необхідно виявляти й орієнту¬ватися на позитивні риси учнів;

• слід враховувати вікові та ін¬дивідуальні особливості учнів;

• виховання має здійснюватися у колективі і через колектив;

• у вихованні потрібно прагну¬ти до єдності зусиль учителів, сім'ї та громадськості.

Завдання позаурочної виховної роботи у державних докумен-тах визначається таким чином:

• закріплення та поглиблен¬ня знань, набутих у процесі на-вчання;

• розширення загальноосвіт¬нього кругозору учнів, формуван¬ня у них наукового світогляду;

• формування інтересів до різ¬них галузей науки, техніки, мисте-цтва, спорту, виявлення та розви¬ток індивідуальних творчих здіб¬ностей і нахилів;

• організація дозвілля школя¬рів, культурного відпочинку та ро-зумних розваг.

   У сучасних умовах значно ускладнюються функції позаурочної виховної діяльності вчителя, збага¬чується її зміст. За таких умов пе-дагог повинен добре знати, на яких напрямках зосередити свої зу-силля, на які виховні ідеали орієнтуватися, як організувати роботу в дитячому колективі, як на практиці здійсню¬вати демократизацію та гуманізацію виховного процесу в школі.

   Для позаурочної виховної ро¬боти з школярами найоптимальні-шими є такі види діяльності: пізнавальна, трудо¬ва, ігрова, худож-ньо-естетична, спортивна. Пріоритетним є значення ігрової діяль-ності в житті молодших школярів. Вона висту¬пає як спеціальна фор-ма колектив¬ної діяльності і як елемент, важ¬ливий складник усіх ін-ших видів діяльності.

   Педагогічними умовами ефек¬тивної організації виховної ро-боти

Із школярами в позаурочний час є:

• провідна роль педагога щодо об'єднання зусиль батьків, поза-шкільних навчальних закладів, громадськості, забезпечення особистісної активності школяра;

• домінуючий характер ігрової діяльності;

• залучення дітей до плану¬вання;

• забезпечення такої системи перспектив, яка б відповідала ін-тересам колективу і кожної окре¬мої особистості.

   Педагогічна практика вироби¬ла різноманітні форми позакласної виховної роботи. Форми виховної роботи — це варіанти організації виховного процесу, композицій¬на побудова виховної справи. У пси-холого-педагогічній літературі поняття «виховний захід» викорис-товується для позначення різних видів і форм виховної роботи. Од-нак учені відзначають невідповідність цього поняття фактичному смислу виховної роботи, оскільки вихов¬ний захід — це щось фраг-ментар¬не. А систематичність, комплек¬сність, послідовність, безпере-рв¬ність виховання точніше передає поняття «виховна справа», якому останнім часом надають перева¬гу теоретики і практики. Виховна справа — це вид (форма) організа¬ції та здійснення конкретної діяль¬ності з метою виховання. Головна особливість виховної справи — необхідність, корисність, здій¬сненність. Виховні справи мають колективний і творчий характер.

   Зазвичай виховні справи організовують у вільний від навчаль-них занять час, тобто у години дозвілля. У цікавих, змістовних, захо-плюючих виховних справах діти беруть участь добровільно. Врахо-вуючи, що дозвільна діяль¬ність за своїм змістом має бути со¬ціально значимою, тобто сприяти всебічному розвитку особистості (а такою є вся діяльність, що пронизує позакласні виховні справи), то всі ви-ховні справи, організова¬ні у години дозвілля, є формами, в яких ви-являється дозвільна діяль¬ність школярів. Отже, кожна фор¬ма дозві-льної діяльності має бути виховною справою..

Якщо розглядати виховні спра¬ви як уособлені системні утво-рен¬ня, можна виділити їх узагальнену структуру, планування, ор-гані¬зацію і підготовку, безпосереднє здійснення справи, аналіз до-сягну¬тих результатів.

Форми позакласної виховної роботи постійно поповнюються новими. Часто їх зміст і методи¬ки запозичуються з популярних ігор телевізійних передач (КВК, «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?», «Поле чудес», «Відгадай мело¬дію», «Поклик джунглів», «Чудова сімка», «Розумниці і розумники», «Вітальня», «Аукціон талантів», «Колаж», «Диспут») (Додаток № 4).

Усю багатоманітність форм ви¬ховної роботи з учнями поділя-ють на три групи (залежно від основ¬ного завдання, яке реалізується у процесі використання тієї чи іншої форми):

• форми управління та само¬управління шкільним життям (збо-ри, лінійки, мітинги, години клас¬них керівників, засідання пред¬ставницьких органів учнівського самоврядування, стінна преса тощо);

• пізнавальні форми (екскурсії, походи, фестивалі, усні журна-ли, інформації, газети, тематичні вечо¬ри, студії, секції, виставки тощо);

• розважальні форми (ранки й вечори, «капусники», ігрові про-грами тощо).

Кожна форма, яка використо¬вується у педагогічному процесі, допомагає реалізувати не одне ви¬ховне завдання. Наприклад, фор¬ми управління шкільним життям вирішують не лише завдання ор-ганізації діяльності учнівського колективу, а й завдання просві¬ти школярів і вироблення у них управлінських навичок. Педагоги вико-ристовують у ролі організато¬рів цих форм роботи не тільки здіб¬них учнів, а й тих, хто спочатку не виявляє організаторських здіб¬ностей. У цьому, зокрема, полягає смисл регулярної зміни органів учнівсько-го самоврядування, за¬лучення до управлінської діяль¬ності у різних сферах шкільного життя якомога більшої кількості учнів.

   Розважальні форми роботи не можуть і не повинні викону¬вати тільки розважальну функ¬цію: вони будуть розважати по-справжньому тільки тоді, коли вноситимуть у свідомість дітей уяв-лення та знання про щось рані¬ше невідоме, впевненість у влас¬ній значимості в системі міжособистісних взаємин. А щоб забез¬печити це, потрібно добре проду¬мати організацію справи, залучи¬ти до її ор-ганізації та проведення максимальну кількість учасників (в оптима-льному випадку — всі учасники повинні почувати себе відповідаль-ними організаторами форми роботи, яка проводиться), зробити так, щоб вихованці добре відпочили.

Таким чином, розважальні форми виховання (якщо їх педа-гогічно правильно продумано, підготовлено та проведено) сприяють інтелектуальному та духовному розвитку школярів, зміцнен¬ню їх-нього здоров'я.

Висновки :

  У позашкільному навчальному закладі вихованці мають мож-ливість засвоїти і реалізувати свої власні знання, скласти власне розуміння життєвих цінностей. Вони не просто переймають чийсь досвід, а набувають власний у творчій діяльності за участю педаго-га та інших дітей. При цьому навчання не лише базується на окре-мих знаннях, уміннях і навичках дій із предметами, а охоплює ши-рокий процес формування особистості і стає формою виховання.