Як заспокоїти «ящірку»?

Передусім має значення невербальна комунікація. Тут не так важливо, ЩО говорить дорослий, але важливо ЯК він це робить, яким тоном, у якій позі. Дорослий має продемонструвати, що він не нападає, а прагне підтримати, допомогти вирішити ситуацію. Для цього, звісно, дорослому варто зберігати спокій.

Дорослі й діти мають право на всі емоції. Але важлива форма.

У кожної емоції є своя причина, і варто вирішувати сааме її, а також на власному прикладі показувати дітям, як проявляти емоції в безпечній формі, ділитися ними, а не заперечувати чи забороняти.

Дитина відкрита і спонтанна, за кожним її проявом ховаються життєво важливі потреби, які не завжди легко зрозуміти навіть близькій людині. Це стосується і агресії дитини. Вона злиться, б’ється і лається не тому, що погана. Так вона справляється з фрустрацією – станом, коли щось йде всупереч з її потребами та очікуваннями. Людська психіка влаштована таким чином, що наші емоції виникають спонтанно, поза нашим бажанням. Ми не можемо змусити себе не відчувати злості, смутку, образи. Кожне наше почуття є голосом підсвідомості. Воно тихо шепоче, а іноді голосно кричить про потреби. Тому важливо почути емоції, а не придушити їх, як свої, так і дитячі.

За дитячою агресією стоїть бажання домогтися того, що дає безпеку, любов, увагу. Ми часто помічаємо незрілу поведінку і рідше розуміємо, що ховається за нею.

Незрілі дитячі емоції, спалахи гніву, істерики – це адаптація дитини до обмежень світу. Вона пізнає свою силу і кордони, бореться з усіх сил, щоб домогтися свого, але іноді стикається з неможливістю щось змінити. У цей момент дуже важливо, щоб поруч опинився дорослий, здатний допомогти дитині пережити лють, а потім смуток і марність.

Якщо батьків карали, соромили, відкидали в їх дитинстві за гнівну поведінку, їм буде вкрай складно витримати істерики і агресію своїх дітей. Коли вони були дітьми, то самі не отримали досвіду підтримки і не дуже розуміють, як надати її своїй дитині.

Батьки вчать малюка справлятися зі своєю агресією, зокрема допомагаючи усвідомити її: «Я бачу, що ти злишся. Здається, ти розсердився». І тоді дитина пов’язує свій стан з назвою емоції і знає, як надалі позначити свої почуття.

Добре, коли діти можуть чітко висловити те, що переживають: «Я дуже злюся! Мені так не подобається! Я засмучений!». Даємо можливість дитині проговорити свої емоції; якщо цього не досить, нехай вона покаже тілесно, як злиться: потупає ногами, як ведмідь, поричить, як лев, пошипить, як змія. Для зміцнення таких навичок, радіючи, грайте з дітьми в сім’ю диких тварин, які із задоволенням виявляють свою силу-агресію.

Важливо, щоб дитина не лякалася своєї агресії, не боялася вашої реакції на її злість, а могла висловити емоцію безпечним чином. Агресія – це енергія, і поки їй не дати тілесний або вербальний вихід, раціональна частина мозку не увімкнеться. Дитина не почує наші доводи, поради, розумні слова, поки не заспокоїться її емоційний мозок. А умиротворює дитину наша спокійна присутність поруч, коли ми разом проговорюємо почуття і шкодуємо про те, що сталося. Або перебуваємо поряд, не змінюючи свою заборону щось робити, спокійно наполягаючи «ні, на жаль, це неможливо», і не забороняємо дитині сумувати через це, зрештою вона приймає факт заборони і заспокоюється.

Тільки в емоційному спокої можна обговорити ситуацію, пошукати нові рішення і про щось домовитися.

Злість – це нормально. Але в безпечній формі.

Злість – це нормальна людська емоція.

І якщо її забороняти чи приховувати – вона нікуди не подінеться, а лише накопичиться і потім від найменшої дрібниці вибухне.

І все ж, є неприйнятний спосіб вираження злості (наприклад, агресія та особисті образи) та прийнятний – зокрема, шляхом проговорення своєї емоції, пояснення її причин.

Злість відчуває будь-яка людина, коли її потреби не задовольняються, плани руйнуються, а межі порушуються.

Батьки – теж люди і цілком природно, що вони інколи відчувають і злість, і роздратування до дитини.

Погано, коли батьки перекладають відповідальність за своїе моції на дитину та звинувачують її у своїх негативних почуттях. Слова «Ти мене злиш, дратуєш, зводиш з розуму» – це звинувачення дитини.

Говорити про свої емоції батькам та педагогам варто у формі «я-повідомлень»: «Я злюсь», «Я серджусь», а не «Ти мене злиш», «Ти мене виводиш з себе» тощо. Тоді дитина вчиться розуміти та поважати почуття інших та не відчувати провини за емоції інших людей. А дорослі несуть відповідальність за свої емоції і на власному прикладі вчать цьому дітей.