Іноді все починається, здавалося б, з незначних речей: повільний темп роботи, труднощі в запам'ятовуванні літер, невміння зосередитися. Щось списують на вік — мовляв, не звик, ще маленький; щось — на недоліки виховання; щось — на небажання працювати. Адже у цей момент труднощі ще відносно просто виявити, вони достатньо легко піддаються виправленню. Але потім проблеми наростають як сніжний шар — одна трудність тягне за собою іншу. Постійні невдачі настільки бентежать дитину, що труднощі «переповзають» з одного предмету на інший.

Дитина впадає в відчай: починає вважати себе безпорадною, нездібною, а всі свої старання — марними. Психологи переконані: результати навчання залежать не тільки від того, здатна або не здатна людина вирішити поставлену перед нею задачу, але і від того, наскільки вона впевнена, що зможе вирішити цю задачу. Якщо ж невдачі слідують одна за одною, то, природно, наступає момент, коли дитина сама собі говорить: «Ні, це у мене ніколи не вийде». Раз «ніколи», то старатися немає чого! Кинуте мамою або татом між іншим: «Ну який же ти нетямущий!» — тільки «підливає масла у вогонь». І не тільки слово, але і просто відношення, яке ви демонструєте (нехай навіть ненавмисно) докірливим поглядом, інтонацією, жестом, говорить дитині інколи більше гучних слів.

Що ж можуть зробити батьки, якщо шкільні труднощі все ж таки з'явилися?

Перше — не розглядайте наявні шкільні труднощі як особисту трагедію, не зневіряйтеся і, головне, прагніть не показати свого засмучення і незадоволеності. Пам'ятайте: ваше головне завдання — допомогти дитині. Тому приймайте і любіть її такою, якою вона є, тоді і їй буде легше.

Друге — налаштуйтеся і приготуйтеся до того, що вас чекає тривала спільна робота з дитиною (самотужки їй не впоратися зі своїми проблемами).

Третє — ваша головна допомога: підтримувати її упевненість в своїх силах, постаратися зняти з неї відчуття напруги і провини за невдачі. Якщо ви зайняті своїми справами і уриваєте хвилинку, щоб запитати, як справи або вилаяти, — це не допомога, а основа для виникнення нових проблем.

Четверте — забудьте сакраментальну фразу: «Що ти сьогодні отримав?» Не вимагайте від дитини негайної розповіді про свої шкільні справи, особливо якщо вона засмучена.Залиште її у спокої, вона розповість вам все, якщо буде упевнена у вашій підтримці.

П'яте — не обговорюйте проблеми дитини з вчителем в її присутності, зробіть це без неї. Ніколи не дорікайте, не лайте дитини, якщо поряд його однокласники або друзі. Не варто підкреслювати успіхи інших дітей, захоплюватися ними.

Шосте — цікавитися виконанням домашніх завдань слід тільки тоді, коли ви постійно допомагаєте дитині. При спільній роботі наберіться терпіння. Адже робота по подоланню шкільних труднощів дуже утомлива і вимагає уміння стримуватися, не підвищувати голосу, спокійно повторювати і пояснювати одне і те ж кілька разів — без докорів і роздратування. Типові батьківські скарги: «Немає ніяких сил, всі нерви вимотав.» Розумієте, в чому справа? Не може стриматися дорослий, а винна — дитина.

Чомусь батьки вважають: якщо є труднощі в письмі, потрібно більше писати; якщо погано читає — більше читати; якщо погано рахує — більше вирішувати прикладів. Але ж ці утомливі заняття вбивають радість самої роботи! Тому не перенавантажуйте дитини тим, що у неї не виходить.

Дуже важливо, щоб під час занять вам ніщо не заважало, щоб дитина відчувала — ви з нею і для неї. Не дивіться «навіть одним оком» телевізор, не відволікайтеся, не переривайте заняття, щоб подзвонити по телефону або збігати на кухню.

Не менш важливо вирішити, з ким із дорослих дитині краще робити уроки. Мами зазвичай м'якші, але у них часто не вистачає терпіння, та і емоції б'ють через край. Батьки жорсткіші, але спокійніші. Прагніть уникати таких ситуацій, коли один з дорослих, втрачаючи терпіння, викликає на зміну і «на розправу» іншого.

Майте на увазі, що дитина, що має шкільні проблеми, тільки в окремих випадках буде повністю знати, що їй задано додому. І тут немає злого наміру: річ у тому, що домашнє завдання майже завжди дається в кінці уроку, коли в класі вже шумно, а ваш «відстаючий» втомився і майже не чує вчителя. Тому удома він абсолютно щиро може сказати: «нічого не задали». В цьому випадку спитайте про домашнє завдання у однокласників.

При приготуванні домашніх завдань загальна тривалість безперервної роботи не повинна перевищувати 20–30 хвилин. Паузи після такої роботи обов'язкові! Не прагніть за всяку ціну і «не жаліючи часу» зробити відразу всі домашні завдання.

Сьоме — не вважайте неприпустимим попросити вчителя: питати дитину тільки тоді, коли вона сама викликається, не показувати всім його помилки, не підкреслювати невдачі. Постарайтеся знайти контакт з вчителем, адже дитині потрібна допомога і підтримка з обох боків.

Восьме — працюйте тільки на «позитивному підкріпленні». При невдачах підбадьорте, підтримайте, а будь-який, навіть найменший успіх підкресліть. Найважливіше при наданні допомоги дитині — це винагорода за його працю, причому не тільки на словах. Якщо цього не робити, дитина, починаючи працювати, може подумати: «Немає сенсу старатися, ніхто не відмітить моїх успіхів». Винагорода обов'язкова: це може бути спільна прогулянка, похід в зоопарк, в театр.

Дев'яте — але дуже важливе! — дітям з шкільними проблемами необхідний розмірений і чіткий режим дня. Треба не забувати: такі діти зазвичай неспокійні, незібрані, а значить, дотримуватись режиму їм зовсім непросто.

Якщо дитина насилу встає, не смикайте її, не квапте, не підганяйте зайвий раз: краще поставте будильник на півгодини раніше.

Мабуть, найважчий час — вечір, коли пора лягати спати. Батьки прагнуть швидше укласти маленького учня в ліжко, а він, як може, тягне час. Нерідко це кінчається сваркою, сльозами, докорами. А потім дитина довго не може заспокоїтися і заснути. Можна надати йому і деяку свободу (дозволивши лягати не рівно в дев'ять, а з дев'яти до пів десятої). Дуже важливий повний (без будь-яких учбових завдань) відпочинок в неділю, і особливо в канікули.

Десяте, і останнє — своєчасність і правильність прийнятих заходів значно підвищує шанси на успіх. Тому, якщо у вас є можливість, обов'язково проконсультуйте дитину у фахівців (лікарів, логопедів, психоневрологів, педагогів). І виконуйте всі рекомендації!