Козівський ліцей №1
Досить часто діти у школах стають об’єктами глузувань та образ для інших дітей. Особливо “щастить” тим, хто хоч чимось відрізняється від оточення: наявністю окулярів, що вирівнюють пластинок на зубах, великою або занадто малою вагою і так далі… Але навіть якщо дитина особливо нічим не відрізняється від інших, образливе прізвисько може приклеїтися через будь-яку дрібницю. Варто, наприклад, дитині голосно чхнути на уроці, як її можуть почати дражнити “болячкою” або навіть “коронавірусом”, і це не найприкріші прізвиська. А далі…
Якщо дитина реагує на глузування надто болісно і важко переживає, то це ще більше розбурхує дітей, і вони починають його активно “діставати” і навмисно доводити до сліз та істерик. Тому дитину потрібно навчити правильно реагувати на образи та глузування. Як саме? Про це розповіла житомирська психологиня Наталія Сідорьонок.
Просто глузування чи булінг?
Щоб вибрати правильну поведінку для дитини, яка страждає від образливих глузувань, потрібно враховувати не тільки її вік, але темперамент і характер. Але спочатку слід зрозуміти, наскільки серйозна ситуація. Якщо насмішки супроводжуються погрозами, запотиличниками, підніжками та ще й виходять від старших дітей, які до того ж намагаються відібрати у дитини гроші, то це вже справжній булінг і потрібно негайно повідомити про це дирекцію школи, що відбувається. А якщо це просто глузування, які не несуть реальної загрози дитині, а лише засмучують і злять її, то можна використовувати дієві методики поведінки, які допоможуть дитині постояти за себе. Адже їй треба вчитися давати раду з важкими ситуаціями та вміти поставити на місце зухвальця.
Не подавати знаку, що скривджений
Отже, перше, що треба порадити дитині, – не показувати, як їй прикро і як вона страждає від глузування. Зрозуміло, що це одразу дитині не вдасться, але треба її навчити. Наприклад, почувши чергове глузування, зробити глибоке зітхання, яке допоможе опанувати свої емоції або порахувати до десяти. Такі тренування потрібно практикувати вдома, коли дитина перебуває у спокійному стані. І за необхідності вона зможе скористатися цими методиками релаксації. Дитина повинна запам’ятати, що якщо вона не буде подавати знаку, що глузування її зачіпають, то кривдникам стане нецікаво її дражнити надалі. І вони поступово відчепляться.
Не опускати голову
Крім того, дуже важливо, щоб дитина не маа пригнічений і наляканий вигляд. Поясніть йому, що не можна опускати голову і ховатися від кривдників, бо саме таких дітей найбільше кривдять. Навпаки, треба підняти голову, випрямити плечі і набути незалежного вигляду, який каже: я тебе не боюся. Можна подивитися фільми, де супергерої борються з ворогом і перемагають, використовуючи не лише фізичну силу, а й моральну перевагу. Можна навіть відпрацювати погляд і вираз обличчя, яке має приборкати насмішників. Допоможіть дитині уявити себе таким же супергероєм, якого не зачіпають глузування та образи і всі образливі слова відскакують від нього, як м’яч від стіни. Поясніть, що сильна людина вміє володіти своїми емоціями та нікого не боїться.
Жорстке висловлювання
Для початку можна просто ігнорувати задираку. Вдавати, що дитина просто не чує і не бачить його. Якщо це не допомагає, то у відповідь на насмішку можна просто знизати плечима, мовляв, не розумію, про що йдеться, і одразу піти. Або сказати так: “Не хочу слухати твоє марення. У мене більш важливі справи”. А ще можна додати: “Діставай когось іншого” або “Мені це не цікаво” чи “Зміни платівку”. Потрібно вміти різко відповісти на хамство чи глузування. Це не завжди допомагає, проте оточення зрозуміє, що цю дитину не так просто образити і почне ставитися до неї більш шанобливо.
Якщо дитина чує, як її обговорюють за спиною, їй потрібно озирнутися і впевнено запитати: “Ти щось хотів мені сказати?”. А якщо образливі слова висловлені голосно і за всіх, то можна уточнити: “Що ти сказав?” Зазвичай задирака не наважується ще раз повторити і уникає прямої розмови. Якщо ж хтось із дітей висміює дитину за її погані оцінки, то вона може сказати: “Ну якщо ти такий розумний, то допоможи мені теж стати розумнішим”… Ще ефективна констатація факту. Якщо дражнять через окуляри, то можна сказати: “Так, я ношу окуляри і що в цьому такого?” Або “Так, я не можу швидко бігати, зате вирішую завдання краще за тебе”. Словом, батькам разом із дитиною потрібно продумати загальну стратегію спілкування з кривдником та планомірно боротися з цим.
Сміх обеззброює
Один з ефективних способів протистояти нахабі — це сміх. Він обеззброює і збиває з пантелику. Кривдник очікує від дитини сліз, а вона – сміється! Якщо все сприймати з гумором і перетворювати на жарт, це завжди добре працює. Але тут потрібний досвід. І все ж таки дитині варто спробувати на образливі слова реагувати хоча б легкою усмішкою і потисканням плечей, мовляв, що ти таке кажеш? Або, дивлячись у вічі кривднику, посміхнутися і запитати: “Ну що ще цікавого ти розкажеш?”. Або так: “Це ти сам придумав? Можна було цікавіше”…
Що можуть зробити батьки?
Батькам потрібно не лише допомогти дитині впоратися з кривдником, а й підвищити її самооцінку. Хвалити її, більше говорити про успіхи та досягнення. Допомогти познайомитися з хорошими доброзичливими дітьми, щоб син чи донька не були самотніми. А ще допомогти впоратися із тими недоліками, через які дитині доводиться вислуховувати неприємні слова. Якщо у дитини є зайві кілограми, то почніть всією сім’єю правильно харчуватися, виключіть із раціону солодощі та припиніть пекти торти, займіться спортом або запишіться на фітнес. Якщо дитина страждає від того, що на обличчі з’явилися акне або висипання, сходіть до дерматолога, купіть необхідну косметику і допоможіть впоратися з проблемою. Якщо дитина слабша за всіх хлопчиків у класі, запишіть її до спортивної секції, разом відтискайтеся вранці, бігайте і качайте прес. Це зближує дітей та батьків, надає дітям сили та віри в себе та робить впевненішими.
Якщо є загроза життю та здоров’ю, то…
Дитина може спробувати впоратися з глузівниками та завоювати авторитет у класі самостійно за допомогою наведених моделей поведінки лише в тих ситуаціях, які не несуть загрози її життю та здоров’ю. Але, якщо сина чи доньку постійно переслідують старші діти, цинічно насміхаються, заманюють у закриті приміщення, намагаються у неї відібрати речі, погрожують тощо, їй потрібно негайно звернутися за допомогою до дорослих і не намагатися впоратися самій. Поясніть, що це зовсім не соромно. Не можна терпіти постійні погрози та образи. Крім того, батькам не варто самим з’ясовувати стосунки з батьками кривдника, оскільки вони завжди захищатимуть свою дитину, навіть якщо вона справді винна. Найоптимальніше рішення – звернутися до дирекції школи та спільно вирішувати цю проблему.
Сучасні батьки все частіше звертаються до психологів із запитом «Моя дитина нічого не хоче, нічим не цікавиться і ні до чого не проявляє інтересу. Що робити?» У підліткового «не хочу» є чимало прихованих причин: розповідаємо та пояснюємо, що з цим робити.
Спікерка Ірина Зарецька-Котруце
Сертифікований коуч ICF, дипломований профорієнтатор майбутнього за методикою Digital Human, тренер і коуч для дітей і підлітків, арт-терапевт. Співзасновниця англомовних таборів DEC Camp в Україні. Спікер Міжнародної конференції SummerCampCon (2021).
Коли батьки скаржаться, що дитина нічим не цікавиться, найчастіше це означає, що вона не цікавиться тим, чим хотіли б мама з татом. Інша річ, коли тінейджер закинув усе, чим горів раніше, і ходить темніший за хмару протягом кількох тижнів — це привід задуматися про візит до психолога. Підліткові депресії — поширене явище в наш час. Причин у них може бути безліч: від інформаційного шуму до порушення режиму сну.
Але якщо йдеться про інфантилізм, неслухняність, про те, що тінейджер відмовляється виконувати соціальні або сімейні обов’язки, наприклад, ходити до школи або мити за собою посуд, то тут можна спробувати обійтися своїми силами.
Причини підліткового «не хочу»
Не відбувається сепарації від батьків
Якщо тінейджеру не цікаво нічого за межами своєї кімнати, це може означати, що він просто відмовляється дорослішати. Дитина сидить за плейстейшн чи в соцмережах і не бажає навіть оком кинути, що відбувається за вікном — їй і вдома пречудово. Тобто, процесу сепарації від батьків не відбувається. Але якщо я запитую в мами чи тата: «А які інтереси у вас?», то часто виявляється, що головний їхній клопіт — дитина. Вона — центр всесвіту, навколо неї обертається все сімейне життя і всі плани, усі справи і турботи підпорядковані їй. Дитина знає, що мама з татом вирішать питання зі вступом, оберуть майбутню спеціальність, приведуть до ладу кімнату, приготують вечерю і приберуть зі столу. Підлітку абсолютно нема про що турбуватися.
Але небезпека криється в тому, що зазвичай у дорослому житті ми самі вирішуємо свої питання, шукаємо роботу, готуємо/замовляємо їжу, підвищуємо кваліфікацію. Ніхто і нічого за нас не зробить, а мама з татом поруч будуть не завжди.
Підліток вважає, що «тримає» батьків разом
Іноді дитина не поспішає дорослішати, тому що виступає клеєм, який тримає батьків разом. Глибоко на підсвідомому рівні вона розуміє, що якщо почне більше часу проводити поза домом, а то й зовсім поїде, єдиний інтерес, який пов’язує її батьків, зникне, і справа дійде до розлучення.
Перевантаженість
Ще одна причина — надмірна зайнятість. Життя сучасних підлітків організовано по хвилинах, і найчастіше їм є чим зайнятися. Причому заняття ці придумані часто не ними самими, а організовані дорослими. Додаткові уроки з алгебри, англійська, спорт, школа нікуди не ділася… Але фішка в тому, що чим більше ми намагаємося організувати життя дитини, то менше ініціативи вона проявляє. По-перше, а навіщо, якщо мама все організовує? По-друге, тінейджер відчуває жахливу втому від такого колосального навантаження, тому у вихідні і на канікулах йому просто хочеться потицяти у смартфон.
Забагато розваг
Окремо слід згадати пересиченість дітей розвагами. Знов-таки з найкращих міркувань з наймолодшого віку ми водимо їх то до аніматорів, то на атракціони, то в цирк із Франції, то на шоу з Америки. Кожні вихідні розважальна програма. У підсумку в 16 років ми отримуємо скептика, якого нічим не здивувати, йому все нудно і все набридло. Я не хочу сказати, що не потрібно займатися дозвіллям сина чи доньки. Але до організації вільного часу варто підходити виважено — дитині надзвичайно важливо навчитися розважати себе самостійно, знаходити собі цікаві заняття та отримувати від них задоволення.
Якщо казати в цілому, нічого не хотіти неможливо, і всі ми чогось прагнемо. І якщо дитина відмовляється виконувати те, що кажуть батьки, значить, вона хоче «не хотіти підкорятися». Її внутрішній революціонер просто не дозволить вступити на фізмат, обраний батьками, якщо вона мріє про журналістику. Тому, якщо в 11–12-му класі підліток досі не визначився з вишем і спеціальністю, дозвольте йому рік погуляти, постріляти на приставці, полінуватися вдосталь, помандрувати, попрацювати чиїмось помічником. При цьому постійно запитуйте: «Що б ти хотів/ла робити? Чим би ти займався/лася, якби взагалі нічого не потрібно було б робити?»
Як мотивувати підлітка?
Підтримка і розуміння — запорука фізичного і ментального здоров’я підлітка. Якщо він отримав двійку з математики, проте з хімії та біології все добре, залиште школяра в спокої. Не потрібно його постійно пиляти, що «ось ти, як завжди, одні зальоти, у магазині решту порахувати не зможеш». Краще похвалити за гарні оцінки з інших предметів.
Я рекомендую позбутися всіх «треба» і «повинен». «Треба отримати диплом… Треба підтягнути хімію… Ти повинен отримати перше місце на олімпіаді…» Це тиск, який викликає в тінейджера лише супротив і питання: «Кому треба? Мені? Ні, ви помиляєтесь». Тому важливо не тиснути і контролювати, а пояснювати. Наприклад: «Так, ти маєш рацію. Щоб працювати в Google чи Amazon, дійсно, диплом не потрібен, а потрібні знання і конкретні навички. Але все ж у нашому світі диплом поки що важливий». Або: «Давай ми зробимо необхідний мінімум, щоб не псувати загальну картину — просто запитай у вчителя, як ти можеш підтягнути предмет, а потім разом подумаємо, як впоратися із завданням швидко».
Для мотивації і натхнення важливе середовище. Якщо батьки працюють на кількох роботах і свій приклад саморозвитку показати не можуть, я б пошукала секції, гуртки або клуби за інтересами, дитячі табори. Коли дитина бачить, що всі навколо чимось займаються, викладачі горять своєю справою, інструктор добре пояснює, у колективі безпечна емоційна атмосфера — ти хочеш не хочеш стаєш з усіма на одну хвилю. Можна знайти лише одного ментора, який здатен надихнути дитину на щось корисне і цікаве.
Пропонуйте дитині пробувати щось нове. «На вихідні ми йдемо в похід. Хочеш з нами? Будемо варити юшку на багатті, сплавлятися річкою і співати під гітару. Ми будемо раді, якщо ти погодишся».
Те, що дорослі називають лінню, може бути звичайною втомою. Згадайте про те, що зараз від дитини всі чогось хочуть — хороших оцінок, визначитися з професією, відповідати очікуванням в сім’ї і в колі друзів. Плюс екзистенційні питання про те, хто я, який я, чого хочу насправді. Звичайно, після такого дитина захоче спокійно відпочити, щоб їй не дошкуляли і не намагалися нав’язати чергове заняття.
Джерело: osvitoria.media
Якщо Ви хочете зробити свою дитину щасливою, але в той же час освіченою і вихованою, тоді ознайомтесь із корисними порадами та рекомендаціями.
♦ Любіть свою дитину такою, якою вона є!
♦ Поважайте свою дитину. Пам’ятайте, що ми поважаємо тих, хто проявляє до нас повагу.
♦ Не дивіться на малюка зверху вниз, сядьте навпочіпки, коли говорите з ним, – так вам буде легше зрозуміти один одного.
♦ Як можна частіше обіймайте свою дитину (не менш десяти разів на день), пестіть її, гладьте по голові. Але робіть це тоді, коли вона готова прийняти вашу ласку.
♦ Коли ваша маленька дитина пропонує вам допомогу, або хоче зробити щось сама, давайте їй таку можливість, навіть якщо ви впевнені, що вона поки не може впоратися з таким складним завданням, хваліть її за кожну малість, яку вона змогла зробити.
♦ Хваліть малюка, коли у нього щось добре виходить, помічайте навіть дрібниці, в яких він успішний, адже «добре слово і кішці приємно», а заради похвали дитина буде готова намагатися зробити ще більше, ще краще.
♦ Частіше хваліть свою дитину за кожну малість, пояснюючи, за що ви її хвалите. Давайте їй приємні визначення, що закріплюють хорошу поведінку: «старанний хлопчик», «акуратна дівчинка», «наполеглива людина» і т.д.
♦ Не сваріть свою дитину за те, що вона зробила щось не так. Знайдіть в її діях позитивний намір, похваліть за те, що вона зробила добре, а потім скажіть, що можна було б покращити.
♦ Привчайте дитину до порядку з півтора до шести років. Потім це зробити набагато важче.
♦ Якщо дитина попросила у вас допомоги, підтримайте її, допоможіть їй побачити, що вона може зробити сама, а в чому їй дійсно потрібна ваша допомога, і допоможіть в цьому.
♦ Вірте у свою дитину. Знайте, ваша віра в її сили допомагає їй бути успішною.
♦ Не порівнюйте своїх дітей. Нехай вони будуть різними. Якщо їм не доведеться вас ділити між собою, вони завжди будуть любити і підтримувати один одного.
♦ Пам’ятайте, коли у вас з’являється молодша дитина, старша все ще залишається дитиною, якій потрібна ласка, турбота, увага, можливість відчути себе маленькою.
♦ Поважайте територію кожного зі своїх дітей. Вони в рівній мірі мають право на недоторканність до своїх речей, незалежно від віку.
♦ Коли просите дитину перестати робити щось, говоріть їй, що ви хочете, щоб вона робила замість цього. Ви здивуєтеся тому, яка у вас тямуща і слухняна дитина.
♦ Не намагайтеся змушувати дитину читати, якщо ви самі цього ніколи при ній не робите, і прибирати свої речі, якщо ваш одяг розкиданий по всій квартирі.
♦ Навчіть своїх дітей приймати самостійні рішення, робити вибір, брати на себе відповідальність.
♦ Радьтеся з дитиною з питань, що стосуються вашої сім’ї: що приготувати на обід, як краще провести вихідні, які меблі купити в кімнату і т.д.
♦ Якщо ваша дитина на вас образилась, попросіть у неї пробачення і скажіть про те, як сильно ви її любите. Батьки, здатні вибачитися перед дитиною, викликають у неї повагу, і стосунки стають ближчими і щирими.
♦ Будьте делікатні і дбайливі зі своїми дітьми. Пам’ятайте, що батьківські приписи – найпотужніші установки, які отримує людина і які можуть допомагати їй в житті або, навпаки гальмувати її успішність і створювати серйозні проблеми.
♦ Говоріть дитині про те, що ви її любите.
ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ
♦ Пам’ятайте, що першим університетом життя для дитини є та сім’я, в якій народилася дитина. Завдання обох батьків полягає в тому, щоб створити в сім’ї атмосферу любові, довіри, духовного настрою та комфорту.
♦ Не дивіться на дитину, як на особисту власність. Ви дали дитині фізичне тіло, а душа її належить світові. Сприймайте дитину як особистість – єдину, унікальну і неповторну.
♦ Завжди пам’ятайте: насильство над дітьми – це протиприродній акт, який забороняється законом. У Сімейному Кодексі зазначено: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання».
♦ Не виражайте часто свого невдоволення, критики. Це породжує неприязнь та ворожість в стосунках дітей і батьків.
♦ Давайте дітям можливість відчувати ваше визнання і схвалення. Ніколи не старайтесь запевнити дитину в тому, що вона погана.
♦ Будьте тактовними у стосунках з дітьми. Давайте приклад емоційного самоконтролю і витримки.
♦ Показуйте приклад позитивних дій та вчинків дітям не на словах, а в конкретних справах.
♦ Завжди давайте дитині шанс на право бути кращою.
♦ Пам’ятайте, що в сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з труднощами і, зрештою, зрозуміти, що таке життя.