Деревце

Десь там за горизонтом деревце росте.

Тендітне, з листям-вістрям. Всередині - пусте...

Десь там за горизонтом стелиться їдкий дим.

Демон їде полем, Боги йдуть за ним.

За брамою хтось потайки розгортує воронку,

В прозорих очах - мари. В ній - привиди біди.

Дитина в білій суконьці протягує долоньку.

Вона сміється щиро. Заткнись. Не думай. Спи.

Ти дивишся в майбутнє, а там його нема!

Нескорена, невимушена в щирості брехня!

Я злий, я агресивний, б'ю в стіну кулаком:

Маленьке хиже деревце під теплим ковпаком…

Від радості осколок зі сміхом у живіт:

Хто тебе згадає? Всі зі своїх орбіт.

Цикорієм, ромашками встилають йому путь. 

Вічність незникаюча, його в ітозі вб'ють.

Хто тепер згадає про спалені мости?

Хто відповідальний? Не ти, не ти, не ти!

Хто тебе розбудить, веселий ідіот,

Коли ти сам себе сміясь ведеш на ешафот?

Такий смішний і вдалий, удача по п'ятам, 

І як він все встигає? Біжить і тут і там! 

Це наче надприродньо, все вдається йому!

І пятками ступає по склу по склу по склу. 

Поміряєш маршрути із порівняння мап. 

Удачі не підвладний хоробрий, славний раб.

І ти всіх обманув, дивись, Втікач? Дурак? Святе!

Ти хочеш вбити темряву? Вона зіжре тебе!