Про ліцей

До 1940 р. у місті Карлівка існувала всього одна школа (колишній корпус №2 Карлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1). Її першим директором був Шматко Назар Дем'янович.

А в 1940 році в центрі міста закінчилось будівництво нової двоповерхової школи, яка стала називатись Карлівська середня школа №1. Таким чином, датою її заснування треба вважати 1940 р.

Усього рік працював навчальний заклад, а в червні 1941 його випускники Бовкун, Данець, брати Василь та Іван Дейнеги, Скоренко, Яценко та багато інших уже бились на фронтах, захищаючи від нацистів рідну Батьківщину.

Немаркнучою славо вкрили себе вихованці Карлівської середньої школи №1: Герой Радянського Союзу льотчик Василь Дмитрович Кизь та бригадний комісар, начальник політвідділу 23 армії Волховського фронту Овчаренко Володимир Андрійович (загинув у травні 1942 р.)

Після визволення Карлівки від нацистів у 1943 р. у приміщенні школи знаходився військовий госпіталь, а потім штаб військової частини. Але, як тільки передові частини Червоної Армії залишили місто, приміщення школи було звільнено й карлівчани стали готуватись до відновлення її роботи.

І вже у вересні 1944 р. дітлахи знову сіли за парти. Але в той же час вони разом із дорослими відновлювали зруйноване народне господарство. За ініціативою ветерана Другої світової війни, тодішнього вчителя біології Олексія Гнатовича Ткаченка школярі вивчали рідний край, проводили екскурсії Карлівським районом.

За спогадами Олексія Гнатовича та першої піонервожатої Горової Ганни Олексіївни вдалось відновити основні події, що відбувались у школі після визволення Карлівки від нацистів.

Тяжкий то був час. Не було зошитів, книг, меблів. Парта, зроблена батьком трьох учениць Авруньовим Борисом Юхимовичем, стала першою. Його приклад наслідували й інші батьки.

Багато часу проводили учні й у госпіталях (їх у місті було декілька). Писали листи рідним та близьким поранених, давали для них концерти, приносили гостинці, прибирали.

І влітку школярі не відпочивали. Ішла війна. У країні було голодно. Щоденно 300-400 учнів збирали колоски на полях. На перервах школярі організовували ігри, співали улюблених пісень, танцювали.

У післявоєнні та подальші 50-60 рр. педагогічний колектив Карлівської середньої школи №1 очолював Євтушенко Микола Володимирович. Велике значення надавав роботі з батьками, педагогічній пропаганді, вихованню дітей всебічно розвиненими, свідомими. Високо була поставлена в школі спортивна робота. Змагання з футболу, волейболу, лижні, стрілецькі, лижно-стрілецькі проходили завжди жваво. Школа й сім'я працювали у великій співдружності.

Справжніми перетворювачами природи були юннати. Вони активно включалися в озеленення рідного краю, саджали дерева й кущі, упорядковували шкільний сад, робили обрізку й побілку дерев, кущів, жовтої акації.

Юні мічурінці сіяли на пришкільній садибі яру пшеницю, ячмінь, овес, цукрові буряки.

Добре в школі була поставлена краєзнавча робота. Учні організовували походи, екскурсії рідним краєм, готували альбоми, фотомонтажі, збирали гербарії, колекції.

1965 році школа стала восьмирічною.

1977 рік став особливим для учнів та вчителів. Напередодні початку нового навчального року закінчено будівництво добудови нового навчального закладу.

У 1979-1980 р.р. відремонтовано старе приміщення і школа знову стала середньою. Уперше за 14 років за парти сіли дев'ятикласники та десятикласники. Гостинно відкрила школа свої просторі класні кімнати й для першокласників.

Під керівництвом Шестакової Ганни Василівни (із 1973 по 1983 рр.) педагогічний колектив навчального закладу неодноразово відзначався нагородами, користувався заслуженим авторитетом жителів міста.

Традиції школи продовжували очільник закладу Герасименко Ніна Василівна (1983-1990 рр.)

та Нечай Надія Афанасіївна (1990-2002 н. р.).

У 2002 р. відбулася реорганізація двох шкіл: Карлівської середньої №1 та Карлівської середньої №2. На їх базі створена Карлівська ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Директором стала Костенко Валентина Володимирівна, яка очолювала школу до 2013 року.

Із 2013 року і нині керує закладом Новосельська Лариса Олександрівна.

Карлівська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів №1 Карлівської районної ради Полтавської області була перейменована на Карлівський ліцей №1 Карлівської міської ради згідно рішення другого засідання сьомої позачергової сесії восьмого скликання Карлівської міської ради від 12 жовтня 2021 року.

Наші видатні випускники

Альошина Зінаїда Гнатівна (нар. в 1948 р.) - заслужений артист

Яворська Ірина Йосипівна

Майстер спорту міжнародного класу, Заслужений майстер спорту України.

Народилася 21 червня 1981 року в м. Карлівці.

З серпня 1999 року під керівництвом заслуженого тренера М. М. Іванькова почала займатися пауерліфтингом. У 2000 році виконала норматив майстра спорту і в цьому ж році - норматив майстра спорту міжнародного класу.

Соколик Валентина Леонідівна

Ця скромна майстриня народилася в Карлівці 1965 року, навчалась у Карлівській середній школі №1, потім закінчила річні курси з образотворчого мистецтва, що проходили в м. Полтаві. Після навчання працювала художником у Карлівському районному будинку культури, а зодом влаштувалася до Карлівського лісництва, де разом зі співробітницею Качалкою Іриною Петрівною почала захоплюватися лозоплетінням. Починання дружини підтримав і чоловік Микола. Нарізати, почистити, зварити лозу - це його справа. А коли почали підростати сини - Олексій та Єгор - узялися допомагати батькові з заготовками.

Перепробувавши створювати усі класичні речі - кошики, крісла, столики, вази з лози, - Валентина Леонідівна почала експериментувати. То плетеному кошику надасть округлих форм глиняного глечика, то кошик дя білизни виплете з кришкою у голові козака. Усе, щоб було не сумно і з настроєм. А далі взагалі замахнулася на створення справжньої скульптури. Спеціально для свята в Маріїній долині, що традиційно проходить у смт. Чутове, Соколик В. Л. виготовила лозову скульптуру видатної художниці Марії Башкирцевої.

Особливу насолоду Валентина Леонідівна відчуває тоді, коли в її руках народжуються вази, шкатулки, корзинки з лози. Та у своєму мистецтві лозоплетіння давно пішла далі створення звичних кошиків, крісел чи столів, її козаки і козачки, красуні і звірі, писанки, квіти, метелики по-справжньому бентежать уяву. Адже, дивлячись на них, важко пригадати й де ти бачив щось подібне. Бо таким високохудожнім видом лозоплетіння насправді в Україні займається небагато майстрів.

Слєпцов Володимир Анатолійович

Народився 20 травня 1961 року в м. Харкові. З дитинства проживає в м. Карлівці. Захоплювався поезією і прозо, згодом почав писати.

Після закінчення у 1983 році Полтавського сільськогосподарського інституту його життя було пов'язане з практичним управлінням: агроном колгоспу, головний спеціаліст виробничого об'єднання. Чималий досвід організатора й управлінця-психолога набу в у 1988-1991 рр., коли був першим секретарем Карлівського райкому комсомолу, завідуючим відділурайкому партії. У добу незалежності Володимир Анатолійович повертаєтьсяя до хліборобської справи: працює в рідному Карлівському районі головним агрономом насіннєвої інспекції, заступником начальника управління сільського господарства. З 1996 року знаходиться на керівних посадах в органах регіональної і місцевої виконавчої влади. Був заступникомголови Карлівської районної державної адміністрації, головою Диканьської райдержадміністрації, начальником управління АПК Полтавської облдержадміністрації, очолював Карлівську райдержадміністрацію, був депутатом обласної та районних рад, головою міської ради.

Своє поетичне обдарування виявив спочатку в найдемократичнішій царині - дитячій літературі. З'являються збірки: "У бабусі на селі", "Веселий зорепад", "Весела країна моя Україна", "Веселкові роси", "Загадкова світлиця", "Польова знахідка", "Півників годинник" та інші.

Лірика Слєпцова (збірки "Веселкові роси", "До отчого поля іду", "Освідчення") - то палка, громадянська поезія, у якій відображено духовне багатство трудівників Карлівщини. Багато віршів поета покладено на музику. Ним написаний гімн Карлівщини. Відомий він і як публіцист.

Володимир Анатолійович, член Національної спілки журналістів та спілки літераторів Полтавщини, лауреат премії імені Василя Симоненка й Всеукраїнського конкурсу "Майстер", організованого тижневиком "2000", та Національної спілки журналістів за 2003, 2004, 2005 роки в номінації публіцистика. Поетичний та публіцистичний голос Володимира Слєпцова міцніє, набирає сили, заслуговує високої оцінки критиків, читача.

Ліцей має свій герб, прапор, гімн

Прапор

Герб

Повернутися на головну сторінку

Page updated

Google Sites

Report abuse