День пам'яті жерств Голодомору

Щороку в четверту суботу листопада українці у всьому світі вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років.

Із здобуттям незалежності Україна пройшла великий шлях у прийнятті та усвідомлення наслідків Голодоморів, розкриття архівів й дослідження цього питання відкрило правду про злодіяння радянської влади як для українців, так і для всього світу.

Комуністична влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Навіть у власному діловому листуванні державні й партійні функціонери, описуючи опухання десятків і сотень тисяч сімей, не згадують голод, а лише «продовольчі труднощі».

У книгах реєстрації смертності на позначення смерті з голоду з’являються нові терміни, як, наприклад, «безбілковий набряк».

Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Сталінський тоталітарний режим заперечував голод в Україні та відмовився від допомоги, пропонованої численними неурядовими організаціями й закордонними українськими спільнотами. Її отримання сприяло б якщо не запобіганню трагедії, то серйозному зменшенню її масштабів.

Голодомор приховували не лише від зовнішнього світу, а й від нащадків жертв. У 1933-му сільрадам наказано під час реєстрації смерті не вказувати причину. А в наступному році вийшла нова вказівка: книги РАЦС про реєстрацію смертей за 1932–1933 роки вислати в спеціальні частини (там більшість із них знищили). У Радянському Союзі заборона на інформацію про голод діяла до 1987 року.

Незважаючи на всі заборони та замовчування, українці завжди пам’ятали, як радянська влада голодом намагалась знищити українську націю. Пам’ять про комуністичні злочини зберігали й українці за межами СРСР, передавали її своїм нащадкам від 1933 року до сьогодні.

Ще у вересні 1933 року всі, хто мав співчуття до українців і засуджував дії радянської влади, вшановував пам’ять жертв Голодомору. Так, 11 вересня 1933 року в Берліні проходив День скорботи за мільйонами померлих від голоду українців та поминальна панахида на заклик-звернення Адміністратора і Апостольського візитатора для українських емігрантів у Німеччині отця Петра Вергуна. 13 вересня 1933 року єпископ УГКЦ Канади Василь Ладика виголосив пасторське слово до українців, які проживали в Канаді, із різким засудженням дій радянської влади в Україні.

Західні області України, які на час геноциду українців не входили до складу УСРР, не залишалися байдужими до долі своїх братів. Українці цих теренів доклали великих зусиль, щоб підняти на міжнародній арені питання припинення винищення голодом української нації, організовували численні фінансові та продовольчі допомоги. На жаль, вони були безсилими перед радянською пропагандою та озброєними радянськими силовиками, які розташовувались по периметру кордону УСРР, перетворивши Україну на соціальну резервацію.

29 жовтня 1933 року у Львові, в Соборі Святого Юра, відбулася літургія за мільйонами вбитих українців, на якій були присутні представники Громадського комітету порятунку України, створеного Митрополитом Андреєм Шептицьким. Богослужіння провели у всіх церквах Галицької церковної провінції.

Наступні відомі публічні скорботні заходи, які організовували українці в еміграції, відбулися в США майже через 20 років після геноциду. 11 вересня 1951 року в Нью-Йорку пройшов мітинг на вшанування пам’яті жертв Великого Голоду 1932–1933 року за участі мера міста Вінсента Імпелліттері та професора Єльського Університету Рафаеля Лемкіна — автора юридичного терміну «геноцид», який назвав дії СРСР проти українців «класичним прикладом геноциду». Пізніше Лемкін закликав ООН визнати, що СРСР порушив Конвенцію ООН 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.

21 вересня 1953 року на марші українців США з нагоди роковин Великого Голоду 1932–1933 року в Україні Рафаель Лемкін виголосив відому нині промову «Радянський геноцид в Україні», в якій виклав власну концепцію геноциду українців.

До 40-х роковин Голодомору, 23 вересня 1973 року, нью-йоркський відділ Українського Конгресового Комітету Америки організував велику демонстрацію в пам’ять жертв Голодомору в Україні в 1932–1933 роках.

Із 1983 року в столиці канадської провінції Альберта, місті Едмонтон, щорічно відбувалося вшанування пам’яті жертв Голодомору на офіційному рівні. Того року в Канаді були встановлені перші в світі пам’ятники жертвам Голодомору: «Розірване кільце життя» в Едмонтоні та пам’ятний знак із присвятою «У пам’яті про понад 7 мільйонів жертв голоду-геноциду

1932–1933 років в радянській Україні, сталінського злочину проти людства» в місті Вінсор.

В Україні ж церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору стали можливими лише з розпадом Радянського Союзу та відновленням державної незалежності України. З кінця 1980-х років завдяки діяльності активної громадськості вже у вересні 1990 року в багатьох регіонах України пройшли скорботні заходи та панахиди за вбитими в 1932–1933 роках українцями.

У 1990-х роках в Україні розпочалися дослідницькі, пошукові, наукові, освітні роботи, спрямованої на відновлення пам’яті про мільйони жертв Голодомору.

З проголошенням незалежності у 1991 році до справи з вшанування пам`яті жертв злочину та відновлення історичної правди підключилася і держава.

У 1993 році було підписано Указ Президента України «Про заходи у зв’язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні». Тоді ж було урочисто відкрито пам`ятний знак «Жертвам Голодомору 1932–1933 року» на Михайлівській площі у Києві, який довгий час, до появи Меморіалу жертв Голодомору, виконував функції місця вшанування пам’яті жертв геноциду.

Указом Президента України від 26 листопада 1998 року № 1310/98 «Про встановлення Дня пам'яті жертв голодоморів» в Україні було встановлено День пам'яті жертв голодоморів, який відзначається щорічно у четверту суботу листопада.

Законом України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано геноцидом Українського народу

24 вересня 2003 році на 58-й сесії Генеральної асамблеї ООН в зв’язку

70-ми роковинами Голодомору 1932–1933 років в Україні відбулося обговорення питання оцінки штучно організованого радянською владою голоду та вшанування пам’ять жертв злочинних дій.

7 листопада 2003 року Генеральна Асамблея ухвалила «Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору – Великого голоду 1932–1933 років в Україні», в тексті якої зазначено: «Голодомор — Великий голод 1932–1933 років в Україні — забрав життя від 7 до 10 мільйонів ні в чому не винних людей та став національною трагедією для українського народу».

З 2005 року в Україні, представництвах України у світі, та країнах, де проживають українці, було на практиці запроваджено щорічне проведення скорботних заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору — в четверту суботу листопада. Традиційно в четверту суботу листопада о 16:00 пам’ять про 10,5 мільйонів українців, вбитих під час геноциду, вшановують хвилиною мовчання та запаленням свічок. Традицію запалювати свічки у вікнах своїх будинків, так звану акцію «Свічка у вікні», у 2003 році запропонував дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю».

Ці вогники символізують скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів українців та одночасно віру, що подібне ніколи й ніде не має повторитися.

Минуло 90 років від початку Голодомору 1932-1933 років, але російська влада робить спроби знову знищити українську націю, в тому числі голодом. Наслідуючи Сталіна рф вивозить з окупованих територій фактично всі запаси зерна, продуктів харчування, знищує елеватори, зерносховища, агропромислові підприємства, поля й іншу інфраструктуру. Під час постійних обстрілів й захоплення міст люди фактично помирали від голоду не маючи можливість навіть вийти із своїх осель. Так само російська влада приховує свої дії, завдяки дезінформації та пропагандистським кампаніям вона викривлює реальність, намагаючись приховати свої звірства від власного народу та від міжнародного суспільства.

Трагічні події та злочини сьогодення доводять: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.