Хореографічні новинки.

Цікаві факти про танець

Ви любитель потанцювати або ваша дитина проявляє здібності до такого виду мистецтва?

Як добре , що є студія танців в центральному районі - всі напрямки якого можуть задовольнити всі ваші бажання. Самбо , румба , східні , народні чи балетні танці чекають вас.

Чи знаєте ви , що східні танці ( як втім , і всі інші) позитивним чином впливають на хороше самопочуття організму людини.

Конкретно східні танці сприятливо впливають на роботу шлунково -кишкового тракту , зміцнюють м'язи черевної порожнини , благотворно впливаючи на роботу статевої системи. Саме танець живота є найдавнішою формою танцю.

Походження даного танцю пов'язане з древнім ритуалом масового поклоніння різним богиням любові. Цей танець , що включає м'які і плавні рухи стегон , а так само живота було релігійним танцем в храмах любові і вірності , присвячених богині Ізіда .

З часом появи християнства , танець живота втратив свою релігійність і став виконуватися різними танцівницями на вулицях міста під час святкувань та урочистостей . Виявляється , що в Єгипті все жінки , які виконують танець живота , сплачують державі податок , через що саме ці платежі є п'ятим за рахунком основним доходом скарбниці.

У 1661 році Король Людовик відкрив першу Академію танців в Європі і саме в той час з'явилися перші професійні танцюристи. Саме в цей час балет отримав свою повноцінний розвиток , не дивлячись на те , що народження його відбулося ще в 15 столітті.

Танго раніше вважався виключно чоловічим видом танцю , так як танцювали його тільки чоловіки в парі або поодинці . Історія виникнення кожного танцю бере свій початок в далекі часи. І сьогодні , на жаль , далеко не всі знають про цей період зародження і розвитку цього виду мистецтва , що не заважає захоплюватися і захоплюватися будь-яким видом танцю.

НЕВІДОМІ ФАКТИ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ГОПАК

Усе почалося на Запорізькій Січі. Козак потрапляв на Хортицю і його одразу скеровували на навчання– читати-писати, грати на музичних інструментах і танцювати.

Останній пункт видавався найбільш дивним, але це тільки спочатку. Бо гопак – танець не простий. Це своєрідна розминка, під час якої відпрацьовували основні бойові елементи — блискавичну швидкість, потужні удари рук і ніг, сталеву стійка й тактику.

Згодом гопак, завуальоване під танець бойове мистецтво, поширився і за межі Запорізької Січі. Декілька років таких танців, і хлопчина перетворювався на справжнього воїна. Бо виконувати такі рухи без натренованого тіла просто нереально.

Навіть сам козацький стрій ідеально підходив для гопака: У шароварах не було спекотно, до того ж зручно розтягуватися, вишиванка, на відміну від кімоно, ніколи не розхристується, а намотаний пояс захищає живіт та поясницю.

Пізнавати тонкощі бойового гопака можна від 5 до 25 років, протягом яких доведеться пройти 7 рівнів майстерності від Жовтяка до Волхва. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець в основному імпровізаційний. В народі його танцюють так, щоб виконавці один одному не заважали. Щодо цього гопак дещо нагадує російську «Камаринську», білоруську «Лявоніху», болгарське хоро та польську мазурку. У танці використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння. Танцюристи намагаються виконати їх найкраще. Між ними розпочинається своєрідне дзигання, яке за своїм характером нагадує російський перепляс. Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чоловіками. Тепер його танцюють разом із чоловіками і жінки. Гопак може виконувати один (обов’язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У сценічній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його орнаментальний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням. Мелодії гопаків, узагальнюючи ідейно-емоційний зміст танцю, в цілому під час виконання часто змінюють свій характер: то вони звучать мужньо і героїчно, то радісно і запально. Тут все залежить від того, яку сторону вдачі людини змальовано в хореографічному епізоді тієї чи іншої фігури гопака.

Найбільш характерною ритмічною ознакою мелодій гопаків є варіаційне використання ритмічної формули анапеста як у пісенних, так і в інструментальних мелодіях цього танцю. На основі її гопак легко відрізнити від інших танців не лише на слух, а й за допомогою аналізу мелодії. Ця формула є характерним ритмокадансом мелодій гопаків. Гопаки зустрічаються в операх: «Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського, «Мазепа» П. Чайковського, «Майська ніч» М. Римського-Корсакова, «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського та інших, а також у балетах: «Горбоконик» Ц. Пуні, «Тарас Бульба» В. Соловйова-Сєдого, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова та ін. Особливо слід відзначити симфонічну сюїту «Пам’яті Лесі Українки» А. Штогаренка, однією з частин якої є «Гопак», де композитор чудово передав найтонші відтінки цього величного танцю.   Визначають такі два основні жанри українських народних танців, як обрядові та побутові.

Джерело: https://prolviv.com/blog/2017/04/29/nevidomi-fakty-pro-ukrainskyi-hopak/

Танці народів Африки

Під час наших багаторазових гастролей у Франції та інших країнах ми переконалися в тому, що більшість європейців вважає справжнім африканським театральним мистецтвом тільки те, яке відповідає їх уявленням про Африку, що склалося на підставі випадково прослуханої лекції чи якогось фільму. Однак це уявлення не може не бути помилковим, якщо врахувати, що африканський континент значно перевершує Європу за своїми розмірами і має вельми різноманітний склад населення. Фільм, знятий в одному з районів Африки, звичайно, не може передати дух всіх її народностей, так само як не можна механічно виразити в єдиному психологічному образі дух народів Франції, Німеччини, Швеції. Сенегал і Конго так само разюче відрізняються один від одного, як Фінляндія та Італія; а адже Європа завдяки досягненням сучасної науки володіє більшими можливостями для спілкування між людьми, ніж народи наших так званих примітивних країн, де непокірна природа все ще ізолює людину від найближчих сусідів.

Тенденція класифікувати населення нашого великого континенту за ознакою кольору шкіри здається нам неправильною. Вплив навколишнього середовища на людину є набагато більш значним фактором, ніж інтенсивність пігментації її шкіри. Тисячі історичних прикладів красномовно доводять це.

Разом з тим ми вважаємо, що, яким би не був значним вплив на людину таких факторів, як географічні умови або соціальне середовище, не самі вони формують людину; що стосується нас, африканців, то цілком очевидно, що, незважаючи на сприйняття культури чужої країни, в якій ми з тих чи інших причин проживаємо, ми ще не втрачаємо своїх етнічних характерних африканських рис. Мабуть, повна асиміляція зможе відбутися значно пізніше. Політичні, моральні та матеріальні умови, створені для наших братів, штучно пересаджених з рідного грунту на чужий, змусили їх замикатися в своєму колі і ще гостріше відчувати внутрішній зв’язок з рідним материком.

Якщо визнавати значення впливу середовища на людину, то, здавалося б, безглуздо говорити про єдину культуру африканців. А між тим, наскільки нам відомо, переселені африканці, приречені на багаторічне трагічне існування за межами батьківщини, що не пристосувалися настільки до економічних і соціальних умов чужої країни, щоб повністю порвати зв’язки зі своєю далекою батьківщиною.

Африка – прабатьківщина африканців, і сучасний африканець, де б він не проживав, мабуть, ще довго буде зберігати любов і тяжіння до своїх африканських братів. З іншого боку, беручи до уваги долю, яку визначив африканцям так званий «цивілізований» світ, культурне об’єднання людей з чорною шкірою представляється нам бажаним і розумним. Кажуть, що всяка культура, гідна цієї назви, повинна невпинно збагачуватися і збагачувати.

Коли ансамбль «Африканський балет» складає програму своїх виступів, він насамперед прагне показати справді національне мистецтво, а не фальсифікацію, відповідну ходячим забобонам. Щоб ознайомити глядача з Африкою у всьому її різноманітті, ми обрали мистецтво танцю – не тільки тому, що воно володіє чудовими і всеосяжними способами вираження, але й тому, що танець у нас пов’язаний з усіма іншими видами мистецтва.

І дійсно, танець в Африці – це зовсім не той самостійний вид мистецтва, яким він є в Європі, а насамперед злиття ритму і руху. Танець – характерне для нашого побуту явище – може бути частиною магічного обряду, частиною ритуалу вигнання нечистої сили, проявом прагнення до свободи, різних почуттів… тому що він зачіпає найпотаємніше в людині, будить у неї підсвідомі сили і допомагає їй самовиражатися.

У всіх країнах світу стільки ж видів танцю, скільки народностей, звичаїв, релігій, традицій, етичних норм. У Європі диференціація мистецтва поступово призвела до того, що танець перетворився на балет, відірваний від народного життя, в той час як в Африці він є безпосереднім її виразом. У західній цивілізації еволюція танцю протягом декількох сторіч закінчилася тим, що, переставши бути наслідувальним, колективним і релігійним, танець самоствердився як мистецтво і перетворився на самостійну творчість. Ця тенденція дедалі більшого абстрагування танцю, законно супутня прогресу, забуває про те, що матір’ю всіх мистецтв була потреба одухотворенно відобразити всі життєві процеси.

ТАНЕЦЬ – ТА Ж МОВА

В уявленні західних народів балет – в основному хореографічний і музичний твір. Народні танці Африки зовсім не відповідають цим уявленням. Однак якщо балет є «видом мистецтва і культури, до якого вдається геній людини у своїх безперестанних пошуках нових засобів вираження, у своєму прагненні до нескінченного оновлення форми», то африканський танець по своїй виразності та образності також може бути зарахований до балету.

У Європі для танцю обов’язкові грація і краса, там він має відповідати естетичному почуттю і виражати якусь певну ідею; в наших мирних селищах співу і танців вчаться так само безпосередньо, як вчаться говорити. Для нас танець – це не спосіб розважити сусіда, а засіб висловити свої переживання за допомогою ритму і рухів тіла, тобто мовою, не менш виразною, ніж власне мова.

Крім того, в країні, де там-там настільки красномовно передає звістки на відстані, відокремити музику від танцю не представляється можливим: звуковий ритм і ритм рухів володіють однаковою силою виразності. Кожен крок пов’язаний з звуковим ритмом, а кожна пісня вимагає танцювального руху.

Не знаючи умов життя африканських народів, важко зрозуміти ту величезну роль, яку відіграє танець в їхньому житті. Коли тіло людини легке і гнучке, як ліана, хто може перешкодити їй танцювати? Аграрний характер економіки цих народів з її нескладним виробництвом наближає їх до природи, до таємничих сил, що населяють і оживляють її. Тому для танців цих народів природно наслідування польоту птахів, рухам змії, трепету квітки.

Враховуючи всі ці обставини, можна сказати, що сама природа створила народи Африки для танцю. Образ їхнього життя є як би запрошенням до танцю – з простим чотиритактним розміром – і може бути виражений в наступних принципах:

- Працювати для колективу;

– Користуватися плодами спільної праці;

– Шанувати богів, що охороняють людину в житті і після смерті;

– Висловлювати співом і танцями всі мотиви і наслідки своїх вчинків.