Педагогічний форум

Початок навчання у школі – стрес для дитини, один з найбільш відповідальних моментів у житті. А заклад освіти – новий величезний світ, до якого треба звикнути. Звикнути до школи не так просто, адже мова йде не лише про новий режим, обов'язки та плани, а й про розширення меж спілкування, нові стосунки, неочікувані життєві ситуації, незвичні емоції. Тому адаптації першокласників в умовах НУШ приділяється окрема увага. 

Загалом проблеми, які можуть виникнути під час адаптації першокласників до школи можна умовно поділити на три групи:

• психологічну – звикання до нових вимог;

• біологічну – звикання до нового режиму;

• соціальну – входження до учнівського колективу.

Що ж має зробити вчитель для того, що адаптаційний період першокласників НУШ пройшов успішно?

1. Перш за все – дбати про інтереси дитини, сприймати її як рівноправного партнера.

2. Створити сприятливий психологічний клімат у класі.

3. Створювати атмосферу успіху.

4. Допомогти дитині усвідомити себе як особистість, розвивати адекватну самооцінку.

5. Розвивати мотивацію учня.

6. Розвивати важливі психологічні якості: ініціативність, працездатність, самодисципліну, відповідальність, вміння розподіляти свій час. 

7. За необхідності проводити корекційну роботу (звісно, спільно з психологом).

8. Забезпечити простір для виявлення здібностей дитини: художніх, творчих, інтелектуальних, спортивних тощо.

9. Здійснення психологічної підтримки, особливо у випадку вираженої дезадаптації. 

10. Забезпечення індивідуального підходу до дитини.

Також учителям НУШ рекомендую акцентувати увагу на успіхах дитини, ніколи не вдаватися до групової критики, порівнювати результати роботи тільки з попередніми роботами учня, використовувати наочність та ігрові методи навчання. І головне – завжди проводити заняття з позитивними емоціями. 

Звісно, велику роль у тому, як швидко дитина звикне до школи, відіграють і батьки. Втім, вони далеко не завжди точно знають, як варто діяти. У такому разі вчителю варто з самого початку звернути увагу батьків на проблеми, які можуть виникнути у майбутньому. Також додатково варто розробити пам'ятку, до якої батьки можуть звертатися у складних ситуаціях:

1. Пояснити дитині, для чого вона має ходити у школу, розповідати про неї.

2. Встановити режим дня.

3. Розказати дитині, що вона завжди може звернутися до вчителя з запитанням.

4. Пояснити, що у школі існують правила, яким варто слідувати.

5. Сформувати правильну самооцінку.

6. Розвивати комунікабельність.

7. Розвивати та підтримувати бажання вчитися.

8. Слухати дитину, давати поради.

9. Взаємодіяти зі вчителем та психологом.

Перехід до 5-го класу – важливий і складний період у житті дітей. Його складність полягає в тому, що діти переходять від одного учителя до кількох, з’являються нові предмети, збільшується складність шкільної програми, з’являється кабінетна система, змінюється шкільний статус дітей – від найстарших у початковій школі вони стають наймолодшими у середній школі, крім того діти стоять на порозі підліткового віку, ведучою діяльністю стає міжособистісне спілкування, але основним заняттям все ж залишається навчання. У багатьох дітей з’являється тривожність і тому у цей період учні потребують допомоги педагогів, батьків та психолога.

·        Зберігати й розвивати традиції, які склались в учнів у процесі навчання в початкових класах.

·        До початку роботи з дітьми ознайомитися з ними, систематично вивчати їх і використовувати одержані дані у процесі роботи.

·        Забезпечити єдність вимог до учнів.

·        Розвивати в учнів уміння й навички самостійної роботи.

·        Продовжувати розвиток творчого мислення учнів.

·  Виявляти й розвивати індивідуальні нахили та інтереси учнів, їхні творчі здібності.

·        Постійно підтримувати зв'язки з колегами з метою взаємодопомоги в роботі та обміну досвідом.

·        Підтримувати зв'язки з учителями початкових класів, особливо під час підготовки до прийому учнів і в перші роки роботи з ними.

·        Протягом першого місяця навчання дітей у 5-му класі не писати зауважень у щоденники, проводити оцінювання на користь дитини, більшість уроків на початку навчального року будувати на повторенні.

·        Дозувати навчальне навантаження та обсяг домашнього завдання, а також знизити їх до мінімуму у вихідні дні.

Як уберегти  себе  від впливу стресу, що руйнує, і допомогти набутити впевненості, оптимізму і натхнення вам-вчителям  і вашим учням.

• Прагніть до максимальної, але доступної для вас життєвої мети.

• Відпочивайте ще до того, як встигнете стомитися.

• Використовуйте енергію стресу в інтересах особистого зростання.

• Постійно створюйте у своїй уяві зону психічної безпеки, комфорту і відпочинку.

• Пам’ятайте дуже важливу рекомендацію П. Брегга про те, що єдиний спосіб продовжити своє життя – це не укорочувати його.

Антистресові  правила життя і поведінки для вчителя

Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість.

Правило 1

Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них.

Правило  2

Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість.

Правило 3

Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо.

Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я.

Правило 4

Зробіть паузу.

Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль.

Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії:

• зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження);

• порахувати до 10;

• вийти з приміщення;

• переміститися в іншу, віддалену частину приміщення.

Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим що дасть можливість зняти напруження:

• перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай;

• вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.);

• підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові;

• звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди;

• зайти в туалетну кімнату і на 2-3 хвилини опустити долоні під холодну воду.

Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою.

Правило 5

Навчайтеся планувати.

Дезорганізація може призвести до стресу. 

Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними.

• Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування.

• Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий.

• Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку.

• Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе вчитель. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм учням проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання.

• Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра.

• Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» – найкращий.

• Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план.

• Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю.

Правило 6

Намагайтеся завершувати ситуації.

Для   того щоб уберегти    себе   від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число,  для цього виконайте      такі чотири дії:

• усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили;

• прийміть рішення завершити її;

• подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе;

• запровадьте свій план у життя.

Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною.

Правило 7

Визнайте й прийміть обмеження.

Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки   добре     ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі.

Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта.

Уникайте непотрібної конкуренції.

У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною.

Правило 8

Будьте «позитивною» особистістю.

Уникайте критикувати інших, особливо своїх учнів. Учіться хвалити інших за   ті   речі,      які вам   у   них   подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих.

Рахуйте ваші удачі!

На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б.

Щодня хваліть себе по декілька разів.

Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!».

Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині.

Учіться терпіти й прощати.

Нетерпимість до інших призведе до фрустрації  й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скаржтеся, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може.

Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви буде виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре.

Якщо ви почуваєте, що знаходитеся всильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи.

Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте  їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи.

Правило 9      

Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас.

Опануйте головним умінням – перетворювати негативні події на позитивні.

Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо педагогічну,  уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочивати.. Дозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки  в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак  життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля.

Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових цій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює  найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається.

Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне –  майстерність контролювати стрес.

Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід.

Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас (Вправи: «Ідеальна модель», на розвиток уяви)

Правило 10        

Звільніться від «ментальних токсинів» стресу.

Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання    за допомогою засобів раціональної терапії.

Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження.

«Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню.

Правило 11        

Регулярно робіть фізичні вправи.

Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню,     зробіть масаж (самомасаж).

Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами.

Правило 12

Щодня знаходьте привід посміятися.

Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою.      Сміх є    дієвим засобом боротьби зі стресом.   За твердженням    Анрі    Рубінштейна,           автора    книги «Психосоматика сміху»,   одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль.

Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати.

За даними UNESCO, пандемія вплинула на освіту орієнтовно 1,6 мільярда дітей і молодих людей із понад 190 країн. Із переведенням навчання в дистанційний формат значно зросла кількість часу, який діти проводять онлайн. Це, відповідно, піддає дітей більшій кількості ризиків у цифровому середовищі. Як навчити дитину безпечної поведінки в інтернеті і яких правил дотримуватися самим – читайте в статті “Нової української школи”.

НА ЯКІ РИЗИКИ НАРАЖАЮТЬСЯ ДІТИ В МЕРЕЖІ

За класифікацією дослідницької мережі ЄС “Діти в цифровому середовищі”, є такі ризики для дітей:

• перегляд незаконного або шкідливого контенту;

• кібербулінг;

• неправомірне використання персональних даних дітей, шерентінг;

• розсіювання уваги, брак критичного мислення.

Також не варто забувати про такий ризик, як сексуальні зловживання, формами якого є, наприклад, грумінг та секстинг.

Грумінг – це умисна пропозиція про зустріч дитині до 18 років через інтернет задля вчинення сексуальних зловживань або виробництва матеріалів, що містять сцени сексуальних зловживань щодо дітей.

Секстинг – це пересилання за допомогою мобільних телефонів повідомлень або знімків сексуального характеру.

Перераховані ризики є реальною загрозою для безпеки дитини не лише в онлайн-середовищі, а й у реальному житті. Що ж робити, аби мінімізувати ризики для дітей у мережі та зробити онлайн-простір безпечнішим?

Пропонуємо короткий огляд порад для освітян, як зробити навчання онлайн максимально безпечним для дітей.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ ВЧИТЕЛІВ

Дотримуйтеся цих правил самі й розкажіть учням:

1. Переконайтеся, що всі пристрої надійно захищені (паролями) і заблоковані тоді, коли ви ними не користуєтесь. Якщо вам потрібно вийти з класу, заблокуйте всі пристрої, які використовували, або завершіть сеанс роботи чи вийдіть з облікового запису. Встановіть на всіх пристроях ліцензійну антивірусну програму та стежте за тим, щоби вона регулярно оновлювалася.

2. Встановіть правила в школі, де й коли можна користуватися мобільними пристроями. А також правила, що учнів можна фотографувати лише після отримання згоди батьків / опікунів / самих учнів на це. Ці правила мають бути закріплені в шкільній політиці щодо онлайн-безпеки. Така політика має встановлювати ще й порядок реагування на інциденти, пов’язані з безпекою дітей, зокрема, у цифровому середовищі. Так, у школі може бути призначений спеціальний координатор для обліку та реєстрації порушень та інцидентів, пов’язаних з онлайн-безпекою, задля формування цілісного уявлення про наявні в школі проблеми та тенденції, що вимагають уваги.

3. Забезпечте фільтрацію й моніторинг даних, які передаються через шкільну мережу, встановивши необхідні програми. Допомогти їх встановити можуть інтернет-провайдери. Учні не повинні отримувати доступу до шкідливого або неприйнятного контенту через шкільну мережу. Такі системи фільтрації та контролю контенту допомагають звести до мінімуму передавання неприйнятного (наприклад, насильницького чи порнографічного) контенту в шкільній мережі. А системи фільтрації даних допомагають відстежувати, хто, що, коли й на якому пристрої завантажує. Такий механізм є одним зі способів запобігання кібербулінгу.

4. Пам’ятайте, що ваші дії та слова в інтернеті можуть вплинути на вашу онлайн-репутацію, а також на репутацію навчального закладу. Ви як користувач/-ка інтернету залишаєте свій цифровий слід – адже різні сайти, соціальні мережі, платформи, відповідно до своїх політик, збирають дані про вашу онлайн-активність. Перевіряйте інформацію, яку поширюєте в соціальних мережах. Перед тим як опублікувати інформацію, подумайте, хто може її побачити. Розповідайте дітям про важливість онлайн-репутації та як правильно її формувати.

5. Слідкуйте за своєю професійною комунікацією. Для будь-яких контактів між працівниками школи, учнями, батьками чи іншими зацікавленими сторонами завжди використовуйте шкільну електронну пошту замість особистої. У деяких випадках кодекс ділової етики, якщо він погоджений у школі, може передбачати заборону на контакти з учнями на платформах, які не мають стосунку до школи. Наприклад, у месенджерах чи соцмережах. Також рекомендується встановити в школі чіткі правила – як для працівників, так і для учнів – щодо проведення відеоконференцій чи занять у віддаленому режимі. Наприклад, правила, який вигляд має мати місце для проведення уроків, наявність фото профіля тощо.

6. Сприяйте формуванню цифрових навичок та цифрової грамотності дітей. Говоріть із ними про це на уроках. Намагайтеся включити до навчальних планів аспекти цифрової грамотності. Проводьте заходи в школі про онлайн-безпеку дітей. Водночас, показуйте високий рівень власної цифрової компетентності. І не забувайте проводити регулярну перевірку всіх заходів у школі на дотримання онлайн-безпеки дітей та її можливого удосконалення.

7. Навчайтеся нового та постійно покращуйте навички цифрової грамотності. Будьте в курсі того, які ризики на дітей можуть чекати в інтернеті, як діти проводять свій час у мережах. Це допоможе вам краще зрозуміти дітей та встановити з ними довірливі взаємини швидше й легше.

Пам’ятайте, що інтернет – одночасно й ризик, і можливість для дітей. Тому освітянам варто робити все можливе, щоби зробити цифрове освітнє середовище максимально безпечним для дітей.

Матеріал взятий із сайту :  https://nus.org.ua/articles/7-porad-dlya-vchyteliv-pro-onlajn-bezpeku-ditej/

1.      Поняття булінгу (цькування), його види, ознаки, типові риси та особливості поведінки сторін-учасників булінгу.

1.1. Поняття булінгу (цькування):

Згідно з статтею 173 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)":

булінг – це діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи та (або) такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

 Але, слід пам'ятати, що не кожен конфлікт є булінгом! Цькування – це тривалі, повторювані дії, а одинична сутичка між учасниками таким не може вважатися.

1.2. Типовими ознаками булінгу (цькування) є:

 - систематичність (повторюваність) діяння;

 - наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу),

спостерігачі;

 - наслідки у вигляді психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого»;

 - крім того, ключовою ознакою саме булінгу є бажання завдати шкоди,

принизити жертву.

Мотивацією до булінгу дуже часто стають заздрість, жага помсти, боротьба за лідерство в колективі, потреба нейтралізації суперника, зіткнення різних цінностей, поглядів на життя, субкультур, агресивність, наявність психічних і фізичних вад у жертви, бажання принизити, самоствердитися. Дуже часто булерами стають діти, які потерпають від жорстокого поводження з ними в родині, з боку дорослих.

1.3. Виділяють такі види булінгу:

 - фізичний (штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, нанесення тілесних пошкоджень);

 - психологічний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміка

обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти,

маніпуляції, шантаж);

 - економічний (крадіжки, пошкодження чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей);

 - сексуальний (принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, фільмування у переодягальнях, поширення образливих чуток, сексуальні погрози, жарти);

 - кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв).

1.4. Типові риси учнів, які є сторонами булінгу:

Типові риси булерів:

- вони відчувають сильну потребу панувати, підпорядковувати собі інших, задля задоволення власних потреб і цілей;

- вони є дуже імпульсивними;

- часто зухвалі та агресивні навіть з дорослими;

- не виявляють співчуття до своїх жертв;

- якщо це хлопці, вони зазвичай фізично сильніше всіх в групі.

Типові риси жертв булінгу:

- вони вразливі, полохливі, замкнуті;

- вони часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самооцінку;

- схильні до депресії, думають про самогубство;

- не мають друзів серед однолітків, частіше спілкуються з дорослими, або з молодшими за віком;

Діти, що стали жертвами булінгу проявляють наступні особливості поведінки:

- прикидаються хворими, щоб уникнути походу до школи;

- бояться самостійно йти до школи та зі школи, просять їх проводжати,

спізнюються на уроки;

- в них порушується сон, апетит, спостерігається нервовий тик, вони відлюдькуваті та скритні;

- в них виявляють рвані, пошкоджені речі та одяг;

- часто просять дати грошей, або навіть починають красти;

- вони втрачають інтерес до навчання та улюблених занять;

- мають постійні садна, синці та інші травми;

- не бажають йти на контакт, мовчазні;

- як прояв крайнього ступеню: можуть здійснити суїцид.

У спостерігачів відзначається відчуття провини та власного безсилля.

       1.5. Чинники, які впливають на агресивні та жорстокі прояви поведінки в учнівської молоді:

- негативний вплив ЗМІ на молодь;

- поширення культу насильства на телебаченні, в соціальних мережах, суспільстві;

- низький рівень виховання, байдужість з боку батьків;

- низький рівень правової культури та грамотності населення;

- комп'ютерні ігри, що пропагують насильство. 

2. Актуальність профілактики кібербулінгу в умовах карантину. Поняття кібербулінг, його причини, різновиди, ознаки.

2.1. Поняття кібербулінг.

На сьогоднішній день, в умовах карантину, коли учнівська молодь переважно спілкується в соціальних мережах потрібно також приділяти увагу профілактиці та запобіганню кібербулінгу.

 Кібербулінг – психологічне насильство та агресія у соціальних мережах. Віртуальні агресори публікують інформацію, яка принижує жертву, відправляють їй повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями.

2.2. Різновиди кібербулінгу:

- використання особистої інформації – викрадення паролів від приватних сторінок, електронної пошти для подальших погроз чи розповсюдження спаму;

- анонімні погрози – анонім надсилає листи погрозливого змісту довільного або цілеспрямованого характеру, особлива ознака – наявність ненормативної лексики та груба мова;

- кіберпереслідування – це одна з найжахливіших форм. Жертву приховано вистежують для скоєння нападу, побиття, зґвалтування. Кривдники можуть збирати інформацію про жертву, слідкуючи за її повідомленнями в соцмережах – фото, селфі з місця подій, розповіді про своє життя;

- тролінг – розміщення в Інтернеті провокаційних повідомлень з метою

викликати конфлікти між учасниками;

- хепі-слепінг (“радісне побиття”) – назва закріплена за відеороликами із

записами реальних сцен насильства, які розміщуються в мережі Інтернет без згоди жертви;

- сексуальні посягання – з появою інтернету сексуальні збочення вийшли на новий рівень. Педофіл, замаскувавшись під фейковим ім'ям чи прикинувшись другом батьків, може запросити дитину на зустріч чи вивідати в неї час та місце, коли вона буде сама;

- відчуження – будь-яка людина рано чи пізно хоче бути включеним в якусь групу. Виключення з неї сприймається дуже гостро, болісно. У дитини падає самооцінка, руйнується його нормальний емоційний фон.

2.3. Причини та ознаки кібербулінгу.

 Дуже часто ворожнеча з реального світу переходить у віртуальний. У реальності чи в інтернеті практично однаково розкриваються стосунки «агресор-жертва». Таким чином, булінг сьогодні стає кібербулінгом.

 В соціальних мережах діти можуть спілкуватись і з людьми, яких вони

зовсім не знають в реальному житті. В інтернеті дуже просто бути анонімним,

що підвищує шанси стати жертвою знущання, бо анонімність передбачає безкарність.

 Кібербулінг має декілька проявів (ознак), жоден з яких не в якому разі не можна ігнорувати:

- відправка погрозливих та образливого змісту текстових повідомлень;

- троллінг (надсилання погрозливих, грубих повідомлень у соціальних мережах, чатах чи онлайн-іграх);

- демонстративне видалення дітей зі спільнот у соцмережах, із онлайн-ігор;

- створення груп ненависті до конкретної дитини;

- пропозиція проголосувати за чи проти когось в образливому опитуванні;

- провокування підлітків до самогубства чи понівечення себе (групи смерті типу “Синій кит”, “Червона сова” та ін.);

- надсилання фотографій із відвертим зображенням (як правило, дорослі

надсилають дітям).

2.4. Наслідки кібербулінгу:

- психологічно зламана особистість;

- замкненість у собі;

- відчуження від реального життя;

- боязнь спілкуватися з однолітками;

- суїцидальні наміри.

3. Рекомендації педагогічних працівників, класних керівників батькам щодо виявлення випадків цькування та захисту дитини від кібербулінгу.

3.1. Наслідки булінгу.

 У першу чергу треба розуміти, що жодне насилля вчинене стосовно дитини не проходить безслідно. Наслідки булінгу можуть бути різні. Найчастіше — це замкнутість. У таких дітей руйнується віра у соціум, вони насторожені, тривожні. Але найстрашніше те, що булінг може стати причиною суїцидальних думок та намірів. У тому випадку коли дитина не має з ким порадитись та отримати підтримку, самостійно знайти вихід з ситуації що склалась. Тому, перш за все, батьки мають підтримати дитину.

3.2. Як почати говорити з дитиною про булінг.

 Якщо дитина повідомляє вам про те, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть дитину за те, що вона набралася

сміливості і розповіла вам про це, і зберіть інформацію (при цьому не варто сердитися і звинувачувати саму дитину ). Підкресліть різницю між доносом, з

метою просто доставити комусь неприємність, і відвертою розмовою з дорослою людиною, яка може допомогти.

3.3. Щоб захистити дитину від кібербулінгу треба:

- здійснювати батьківський контроль (але робити це обережно з огляду на вікові особливості дітей (для молодших – можна обмежити доступ до сумнівних сайтів, для старших – час від часу переглядати історію браузеру);

- застерігати від передачі інформації у мережі. Пояснювати, що є речі, про які не говорять зі сторонніми: прізвище, номер телефону, адреса, місце та час роботи батьків, відвідування школи та гуртків – ця і подібна інформація має бути конфіденційною;

- навчити молодь критично ставитися до інформації в інтернеті. Не все, що написано в мережі – правда. Якщо є сумніви в вірогідності – звертатися до

дорослих за допомогою;

- розказувати дітям про правила поведінки в мережі. В інтернеті вони такі самі,  як і в реальності, зокрема, повага до співрозмовників.

Якщо дитина потерпає від знущань кібербулера, їй буде дуже складно зізнатися у цьому батькам чи ще комусь.

На це є декілька причин:

• страх, що дорослі не зрозуміють сенсу проблеми;

• страх бути висміяним через буцімто незначну проблему;

• страх бути покараним чи що постраждає хтось рідний за «донос» на

булера, особливо, якщо цькування зайшли далеко і дитина під контролем агресора.

Наголошую на тому, що боротьбу з кібербулінгом ускладнює безкарність в інтернет-просторі, коли кожен може видати себе за будь-кого, не

відповідаючи за наслідки дій. Тому, найкраще що можуть зробити батьки та вчителі – виховувати в дитині упевненість в собі, розказувати їй про небезпеку, будувати довірливі відносини. Тоді у разі виникнення такої негативної ситуації дитина одразу ж буде звертатись по допомогу дорослих, яким довіряє.

4. Напрямки роботи педагогічних працівників, класних керівників із профілактики булінгу (цькування) в закладі освіти.

4.1. Ознайомлення учасників освітнього процесу з особливостями поширення та наслідками від таких негативних явищ як "насилля", "булінг", "третирування", "цькування", "залякування" та інші.

4.2. Систематична просвітницька робота щодо попередження булінгу та

насильства (проведення занять, тренінгів, круглих столів, акцій, конкурсів, кінолекторіїв).

4.3. Формування правових знань та правової поведінки учнів, відповідального ставлення до свого життя, та життя іншої людини.

4.4. Формування в учасників освітнього процесу навичок ідентифікації та розпізнавання насильства, булінгу.

4.5. Створення безпечного освітнього середовища задля комфортного перебування дітей в закладі освіти.

5. Особливості роботи педагогічних працівників закладу освіти з батьками учнів, які стали учасниками булінгу (цькування).

Для успішного проведення профілактичних заходів щодо булінгу (цькування) потрібна тісна співпраця та налагодження взаємин між адміністрацією навчального закладу, педагогами, психологом та батьками учнів, які стали учасниками булінгу (цькування).

 Так, під час зустрічі з батьками жертв булінгу основними завданнями представника адміністрації, психолога, класного керівника є:

збір всіх необхідних даних, що стосуються ситуації булінгу;

розвиток відносин з батьками;

заохочення батьків до співпраці, з метою подолання проблемної ситуації;

встановлення і підтримка відкритих стосунків між закладом освіти та

батьками.

Технології роботи з батьками щодо профілактики та подолання булінгу

серед підлітків передбачають:

емоційну підтримку батьків;

визначення та нормалізацію почуттів та побоювань батьків (гнів, страх, відчуття безпорадності, стурбованість щодо безпеки їхньої дитини);

зниження відчуття стресу та надання батькам можливості вільно виражати свої емоції;

вираження стурбованості та засмученості педагогічного колективу, а

також прихильності по завершенні роботи з батьками;

оцінку потреб та очікувань батьків;

спільний пошук рішень та складання плану дій;

інформування про політику закладу освіти щодо явища булінгу, методи профілактики та засоби моніторингу проблеми;

прийняття та підвищення ролі батьків в захисті прав своєї дитини;

інформування батьків про всі дії, які були зроблені закладом освіти для вирішення проблемної ситуації, та дії, які необхідно ще зробити.

інформувати батьків та учасників освітнього процесу щодо діяльності гарячих ліній, громадських та державних організацій та доступу до їх послуг:

• дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00)

• гаряча телефонна лінія щодо булінгу (цькування) 116 000

• гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335

• Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20

• Уповноважений Президента України з прав дитини 0 44 255 76 75

• Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103

• Національна поліція України 102

• правова допомога - звернення до Єдиного контакт-центру безоплатної правової допомоги за номером 0 800 213 103

• гаряча лінію ГО «Ла Страда – Україна» (за номером 0 800 500 225 – для стаціонарного телефона, 116 111 – для мобільного)

Алгоритм дій

педагогічних працівників, класних керівників закладу освіти

у разі виявлення ознак чи фактів булінгу(цькування) учнів

1. Повідомляє керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, свідком якого він був особисто або інформацію про яку він отримав від інших осіб.

2. Вживає невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

3. Бере участь у проведенні розслідування випадків булінгу, засіданні комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) - за рішенням керівника закладу.

4. Може поспілкуватись з учасниками ситуації: жертвою, кривдником чи (кривдниками), свідками.

5. Проводить системну роботу з інформування, роз'яснення з метою формування навичок толерантної та ненасильницької поведінки, спілкування та взаємодії всіх учасників освітнього процесу; організації тематичних заходів, зустрічей, бесід, консультацій.