1. ГОВОРІТЬ ІЗ ДИТИНОЮ, ЗАЛИШАЙТЕСЯ СПОКІЙНИМ ПІД ЧАС РОЗМОВИ

Психологиня Катерина Гольцберг на своїй сторінці в мережі Facebook радить обов’язково поговорити з дитиною про ситуацію, що відбувається. Говорити з дитиною варто дорослому, який найбільше зберігає спокій. Перед тим, як говорити з дитиною, дорослому самому слід заспокоїтися, щоб не завдати шкоди дитині.

Якщо спілкуєтеся з підлітком – також дуже важливо навчати його, де шукати перевірену інформацію, та ділитися джерелами для її пошуку. Адже, як пояснює психологиня, під впливом стресу підліткам, які зазвичай гарно знаходять інформацію в Інтернеті, зараз складно відшукати перевірену інформацію про все, що відбувається та зрозуміти ситуацію, оскільки емоції пригнічують неокортекс (ту частину мозку, яка “відповідає” за логіку).

2. ДЕМОНСТРУЙТЕ НАДІЙНІСТЬ

Дорослому потрібно продемонструвати надійність: варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити себе і її від небезпеки, й що наша армія на варті та дасть відсіч. Для дитини до підліткового віку свої слова про захист і безпеку можна підкріпити обіймами. Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість. 

3. ОБГОВОРЮЙТЕ З ДИТИНОЮ ПРАВИЛА “ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ”

Слід пояснити дитині, що зараз дуже важливо слухатися старших – вчителя, батька, маму, не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.

Також домовтеся та навчіть дитину, де вона може зустрітися з вами або іншими родичами, де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок. 

4. ГРАЙТЕ ІГРИ, ВИКОНУЙТЕ З ДИТИНОЮ ЗАСПОКІЙЛИВІ ВПРАВИ

Дитяча психологиня Світлана Ройз звертає увагу, що під час стресу ігри дітей можуть бути трохи “регресивними”, тобто старші діти можуть знову грати в ігри для малечі. Можна ліпити з пластиліну, окреслити навколо себе коло безпеки з нитки,  рвати на дрібні шматки папір, «Видихнути хмаринку» (уявити, що вдихнули хмаринку і видихнути її зі звуком, можна з грозою і блискавкою, тупотіти при цьому ногами) тощо. Також можна грати настільні ігри, малювати, грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).

Докладний перелік ігор в укритті, які рекомендує психологиня, можна прочитати тут.

5. ВИКОНУЙТЕ ВПРАВИ ПРИ ПАНІЧНІЙ АТАЦІ

Міжнародний фонд ЮНІСЕФ на своїй Фейсбук-сторінці опублікував поради Світлани Ройз, як діяти при панічній атаці.

Ви та ваша дитина можете робити такі вправи на вибір:

• покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю 

• потерти кінчик носу

• надавити не сильно на очні яблука з двох боків

• якщо є, де лягти, – лягти на спину і зробити рухи ногами, як на велосипеді

• сконцентруватися на диханні – одну руку скласти, як човник і накрити нею губи, іншу руку – покласти на живіт. Видих – рука йде вниз до грудей, вдих – рука підіймається до рота

• змащувати губи, полоскати рот водою

• витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини

• подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо

• розтерти тіло

• розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться точка паніки 

• покласти руки на ребра, відчути, як вони при диханні розширюються, підіймаються

• розтерти руки, прикласти до нирок.

6. “ЗАЙМІТЬ” ЧИМОСЬ АУДІАЛЬНИЙ КАНАЛ ДИТИНИ

Світлана Ройз пояснює, що під час звуку сирен у дитини в особливому навантаженні перебуває аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось “зайняти”. Для цього можна співати хором, горланити кричалки проти утіпутіна і російської армії, слухати в навушниках аудіоказки та музику, взяти з собою гітару та влаштувати для всіх концерт.

7. ЩЕ КІЛЬКА РЕЧЕЙ, ЯК МОЖНА ВІДВЕРНУТИ УВАГУ ДИТИНИ

• Обіймайте дитину, жартуйте з нею. 

• Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким. 

• Виконуйте разом із дитиною рутинні справи.

•  Вмикайте мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.

8. ПОЯСНЮЙТЕ ДИТИНІ ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БУТИ ЗІБРАНИМИ ТА ДОПОМАГАТИ ОДНЕ ОДНОМУ

Психологиня Світлана Ройз пише, що необхідно пояснити дитині складність ситуації, пояснити, що сталося те, чого ми боялися, тому важливо бути зібраними та допомагати одне одному. 

9. ДОВІРТЕ ДИТИНІ ПОСИЛЬНЕ ДЛЯ НЕЇ ВІДПОВІДАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ 

Світлана Ройз радить покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги – наприклад, доручити дитині завдання слідкувати за іграшкою.

Наші психологи також рекомендують доручити дитині певну функцію чи роль. Наприклад, можна попросити дитину створити казку про якогось персонажа,  уявити себе журналістом та провести репортаж із події тощо.

Прийом відповідального завдання, ролі чи функції можна застосовувати й для саморегуляції дорослих.

10. ДОЗВОЛЯЙТЕ ДИТИНІ ВИВІЛЬНЯТИ НЕНАВИСТЬ ТА ЗЛІСТЬ

Психологиня Вікторія Горбунова пояснює, що зараз і для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Тому дорослим потрібно  дозволяти собі й близьким, зокрема й дітям, це робити. Це варто робити  в ігровій формі. Можна застосовувати гру “Злий бобер” (придумати злу тваринку і поводитися так, як, на нашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворитися на добру тваринку. Потім – на людину) або кричати в “мішечок для криків” або стаканчик. Але після вивільнення ненависті та злості слід перемкнутися на щось добре і позитивне: на обійми, теплий чай, добрі слова одне одному. 

Сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути.

Джерело: https://eo.gov.ua/yak-pidtrymaty-ta-zaspokoity-dytynu-pid-chas-viyny/2022/02/28/?fbclid=IwAR3ElwuMfrS8SX6a8UA_nMH3e7IlUZzdJ_QguXct8SitpC_wtZhy_IVN558

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не вимагати від підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.

Поясніть підлітку, що всі почуття та реакції зараз природні, а все, що зараз відбувається – це тимчасово, не на все життя. Щоб допомогти підлітку зменшити емоційне напруження – спрямовуйте його активність та емоції на конкретні дії.

Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням.

Для того, щоб стан дитини якнайшвидше стабілізувався, психологиня Світлана Ройз радить дорослим постійно відповідати на запитання дітей, адже діти потребують пояснень. Ці запитання повторюватимуться кілька разів, але відповідати на них потрібно весь час, коротко та без подробиць. Дитина не має бути присутня при перегляді новин та розмовах про смерть і вибухи. Їй важливо чути слова: «Зараз ми в безпеці» (коли дійсно у відносній безпеці). Наскільки це можливо – потрібно відновити розклад дня й те, що було звичними діями в сім”ї.

Також дітям потрібно грати та комунікувати з іншими дітьми, адже гра – це природний механізм стабілізації. Абсолютно нормально, коли дитина грає в одну гру з зацикленим сюжетом, якщо повертається до тих ігор та мультфільмів, у які грала та котрі дивилася кілька років тому – так вона намагається повернутися до того стану й часу, коли була в безпеці.

Джерело: https://eo.gov.ua/yak-pidtrymaty-ta-zaspokoity-dytynu-pid-chas-viyny/2022/02/28/?fbclid=IwAR3ElwuMfrS8SX6a8UA_nMH3e7IlUZzdJ_QguXct8SitpC_wtZhy_IVN558

Ось декілька рекомендацій:

1. Намагайтеся залишатися якомога позитивнішим. Діти сприймають те, що відбувається, виходячи з вашої поведінки. Вам не потрібно завжди залишатися «сильним»; ви й так робите все, що можете. Займайтеся самодопомогою, самоспівчуттям та висловлюйте позитивні емоції.

2. Обіймайте своїх дітей, якщо вони хочуть, і дозволяйте їм “притиснутися” до ваших колін.

3. Співайте разом дитячі пісні. Це створює відчуття безпеки.

4. Уникайте відкритих конфліктів та конфронтації серед друзів та членів сім’ї.

5. Приймайте те, що відчуває ваша дитина, які б емоції вона не виявляла.

6. Чим більше ви отримаєте підтримки від інших, тим краще ви зможете допомогти своїм дітям.

7. Якщо ви вірите в Бога або якщо ви є духовною людиною, помоліться разом з вашою дитиною.

8. Не заохочуйте у своїх дітях почуття гніву або помсти. Це лише посилить тривожність вашої дитини.

9. Щодо підлітків, дотримуйтесь рівноваги між можливістю звернення до них як до дорослих (говорити правду, ділитися з ними своїми думками, покладати відповідальність), і можливістю звернутися до вас за підтримкою.

10. Намагайтеся задовольнити основні потреби (їжа, воду, одяг, підгузки, туалет).

11. Спробуйте встановити порядок дня. Щоденний розпорядок забезпечує стабільність та впевненість у тому, що хоча б щось постійне і під контролем.

12. Уникайте показувати дітям графічні або звукові подробиці: у реальному житті, по телевізору, по радіо або по телефону.

13.  Намагайтеся не налаштовувати дитину на певні почуття. Деякі можуть бути дуже стриманими і тихими під час нападів, інші можуть гніватися. Визнавайте та приймайте їх почуття, адже це є нормальною реакцією на ненормальні події.

Декілька способів, щоб зменшити рівень переживання у дітей:

  Дихальні вправи:

1. Запах квітів: Попросіть дитину, щоб вона собі уявила, що вона нюхає квітку, глибоко вдихаючи через ніс і видихаючи через рот.

2. Маленький зайчик: Як зайчик у саду, запропонуйте дитині зробити три швидкі вдихи через ніс і один довгий видих через рот.

3. М’яч для зниження стресу: Зробіть свій власний м’яч для зниження стресу, наповнивши тканину, пластикові пакети або повітряні кулі сухим просом або рисом. Стисніть м’яч, коли відчуєте стрес, щоб зняти м’язову напругу.

   Вправи на позитивну уяву:

1.   Намагайтеся разом уявити безпечний простір, який би він не був. Нехай ваша дитина скаже, що вона бачить і відчуває у цьому місці.

2.  Нагадайте дитині про позитивний минулий досвід, сім’ю та друзів.

 За матеріалами доктора психологічних наук Куна Севенантса.

Шкідливі звички – це закономірність дій, які багаторазово повторюються та які несуть в собі потенційну загрозу для здоров’я, психологічного стану, навколишнього середовища.

Найпоширенішими є: куріння, вживання алкоголю, наркоманія, любов до шкідливої їжі, ігроманія, лихослів’я.

Алкоголь в організмі послаблює процеси гальмування в центральній нервовій системі і спричиняє тимчасову, а за регулярного вживання – остаточну втрату таких якостей, як самоконтроль, самокритика, обережність тощо.

Наслідками вживання алкоголю є: зниження координації рухів, погіршення пам’яті, зниження здібностей мислити, погіршення зору, біль у шлунку, печія, блювота, серцево-судинні захворювання, порушення роботи головного мозку.

Тютюнові вироби поділяються на дві основні групи – димові (охоплює люльковий, сигарний, сигаретний, самокрутний тютюни) і бездимові (жувальний, нюхальний, смоктальний, снюс та насвай) в залежності від способу застосування.

Щороку у мільйонів людей у світі виникають різні захворювання через тютюнові вироби, онкологічні (рак, саркома), серцево-судинні, дихальних шляхів, тощо. Та незважаючи на це, така сама кількість населення починає курити. За останні 10 років серед підлітків спостерігається тенденція початку куріння у 5-6-му класі, а до 10-11-го кількість курців досягає 50% хлопців та 30% дівчат.

У листях тютюну міститься нікотин, вуглеводи, білки, ефірні олії, синильна кислота, аміак, азот, етилен, окис вуглецю, вуглекислий газ. Наслідками вживання нікотину є погана пам’ять, психічні захворювання, безсоння, відставання у навчанні, втрата волосся, погіршення зору, інфаркт, інсульт, ризик захворіти туберкульозом.

Людина відкрила в природі й штучно створила безліч різних хімічних сполук. Окрему групу серед них становлять речовини з наркотичним ефектом.

Наркоманія – загальна назва хвороб, які проявляються тягою до постійного прийому у зростаючих кількостях наркотичних лікарських засобів і наркотичних речовин внаслідок стійкої психічної і фізичної залежності.

У тих хто вживає наркотики часто жовтіють зуби, покриваються незмивним нальотом; язик втрачає своє природне забарвлення, стає товстим, на ньому з’являються глибокі поздовжні тріщини; хода стає невпевненою, рухи поривчастими, неточними; присутній специфічний запах з рота та різке схуднення.

Зазвичай звички у дітей формуються неусвідомлено, тому батькам необхідно вести боротьбу з ними, щоб вони не переросли в серйозну проблему.

Декілька рекомендацій, щоб формувати та розвивати здоровий спосіб життя у дитини:

1.  Створіть сприятливий емоційний клімат в родині, дружні стосунки між батьками й дітьми.

2.   Відповідально ставтесь до здоров’я дитини та до власного. Для того, щоб навчити дитину принципам здорового способу життя батьки повинні подавати приклад та самі дотримуватися тих же принципів.

3.  Створіть сприятливі умови для фізичного та психічного розвитку дитини. Спільні активні заняття спортом, ігри, проведення дозвілля (прогулянки в ліс, парк, на ковзанку, лижні прогулянки, спільне читання, малювання тощо) захоплюють дітей та  дозволять покращити фізичний та нервово-психічний розвиток дитини.

4. Дотримуйтесь принципів раціонального збалансованого харчування. Намагайтеся, щоб на Вашому столі були корисні продукти і здорова їжа.

5. Дотримуйтесь режиму дня для дитини – повноцінний міцний сон, прогулянки на свіжому повітрі, навчання, трудова діяльність, відпочинок.

6. Достатня трудова активність, заохочення дітей до посильної праці. Спільна праця батьків та дітей згуртовує родину, дозволяє виробити стереотипи поведінки в майбутній родині Вашої дитини.

7. Займайтесь всією сім’єю загартовуванням, дотримуйтесь особистої гігієни. Загартовування зміцнює імунітет дитини і дорослих, піднімає настрій та поліпшує самопочуття.

Отже, формування навичок здорового способу життя в дитини є спільною працею батьків та дітей, які допоможуть зміцнити здоров’я, покращити самопочуття та запобігти розвитку різноманітних захворювань, формуванню шкідливих звичок.

Вступ до школи  та початок навчання у першому класі – складний і відповідальний. Адже так багато змін відбувається у житті молодших школярів. Це не тільки нові умови життя та діяльності, це й нові контакти, нові стосунки, обов’язки. Це  «кризовий період» у житті маленької людини, і ця  «криза» виявляється в тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами.

Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2-х тижнів до 2 – 3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров’я). Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна надати деякі рекомендації:

1.  Формуйте позитивне ставлення до школи.

2.  Виявляйте інтерес до шкільних справ та успіхів дитини.

3.  Формуйте адекватну самооцінку.

4.  Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, особливо якщо вона є менш успішною ніж інші діти.

5. Частіше обнімайте, цілуйте свої дітей, використовуйте тілесний контакт.

6.  Обговоріть з дитиною правила і норми, які пов’язані зі школою.

7.  Підбадьорюйте, підкреслюйте впевненість в успіхах дитини та можливостях у навчанні.

8.  Складіть разом з дитиною розпорядок дня та стежте за його дотриманням.

9.  Побажайте дитині успіхів та скажіть лагідні слова, відправляючи дитину у школу.

10.  Дозвольте дитині трохи розслабитись та відпочити після школи.

11.  Не принижуйте дитину, любіть її та приймайте  такою, якою вона є.

Під час переходу з початкової до основної школи п’ятикласники так само складно адаптовуються до нових умов навчання, як і під час вступу до школи. Для учнів п’ятих класів серйозними випробовуваннями є різка зміна умов навчання; різноманітність і якісне ускладнення вимог, що висувають вчителі-предметники та зміна позиції старшого учня у початковій школі на наймолодшого в основній.

Тому процес адаптації дитини до навчання в середній школі не відбувається одразу, а щоб його полегшити ось декілька рекомендацій:

1.  Цікавтеся шкільними справами дитини, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.

2. Починайте «забувати», що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу, визначте коло її обов’язків, привчайте до самостійності.

3.  Не сваріть, а тим більше не ображайте дитину в присутності інших.

4.  Навчіть дитину ділитися своїми проблемами.

5.  Не будуйте ваші взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.

6. Частіше хваліть дитину. Хваліть словом, усмішкою, ніжністю.

7. Станьте другом для своєї дитини.

8. Допомагайте дитині виконувати домашнє завдання, але не робіть їх самі. Продемонструйте власний інтерес до цих завдань.

9. Проявляйте свою увагу, терпіння та розуміння до дитини.

10. Допоможіть дитині вивчити імена нових вчителів, запропонуйте виділити їхні особливі риси.

11.  Постійно підтримуйте зв'язок з класним керівником та формуйте позитивне ставлення до школи та навчання.