"Розстріляне відродження" — це термін, який вживається для позначення покоління українських письменників, поетів, художників, та інших діячів культури, які були репресовані, ув'язнені або розстріляні радянською владою в 1930-х роках. Це покоління, яке творило в умовах великого ентузіазму після Жовтневої революції, коли здавалося, що Україна отримає можливість розвивати свою культуру вільно.

В літературі та культурі цього періоду особливо виділялися такі постаті, як Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний, Микола Куліш, Лесь Курбас, Григорій Косинка, Майк Йогансен, Михайль Семенко та багато інших. Вони експериментували з новими формами і жанрами, шукали нові шляхи вираження національної ідентичності та культурної спадщини.

Однак наприкінці 1920-х років радянська влада почала посилювати контроль над культурою та літературою, і вже на початку 1930-х років розпочалися масові репресії проти інтелігенції. Багатьох письменників було звинувачено у "буржуазному націоналізмі" або "контрреволюційній діяльності", що стало приводом для арештів, тортур та розстрілів.

Це покоління називають "розстріляним", бо багато хто з його представників загинув або був фізично знищений під час сталінських чисток. Термін "Розстріляне відродження" символізує втрачені надії і знищену культурну спадщину України.

Цей період важливо вивчати в школі, оскільки він підкреслює трагічні наслідки репресивної політики та важливість свободи слова і національної культури. Вивчення цього періоду допомагає краще зрозуміти історію України та формує критичне мислення щодо тоталітарних режимів.