Життєпис

У пошуках себе

Ще в Бобринці Карпенко-Карий захоплюється театральною діяльністю. Хоча перша хвиля театрального захоплення в місті припадає на приїзд сюди мандрівної трупи Млотковського під час Севастопольської кампанії, та саме завдяки плідній співпраці Марка Кропивницького й Івана Карпенка-Карого український театр виходить на новий рівень, що, не дивлячись ні на які розбіжності, все життя притримувались принципово єдиних поглядів на театр.

Початок літературної творчості письменника припадає на єлисаветградський період. Карпенко-Карий починає тісно співпрацювати з першою місцевою газетою, де з'являються його дебютні рецензії на вистави приїжджих театральних труп і на гру окремих знаменитостей, статті, фейлетони, перші літературні спроби. Його відгуки завжди були принципово чесними і без загравання.

Крім цього Іван Карпович багато уваги приділяв перекладацькій діяльності, що для автора була спробою самоосвіти, а також підготовкою до власної творчості. Переклади урізноманітнювали театральний репертуар, свідчили про потреби молодого національного театру й рівень культури корифеїв.

У дослідженні Ольги Цибаньової читаємо, що саме у цей період (1883р) було опубліковано «перший і єдиний прозовий твір Тобілевича», а з листа Садовського до Комісії по виданню новітнього письменства дізнаємось, що Іван Карпович починав з малої прози «до сєго часу він писав тільки деякі оповідання», а далі «до 1883 року він дещо перекладав, написав декілька невеликих оповідань і драми «Чабан» і «Десятинщик»(тексту останнього не знайдено). Архів газети «Одесский вестник» поповнив список невідомих ранніх творів письменника. Дослідниками знайдено лист Карпенка-Карого за 1884 рік до редактора газети, де йдеться про твір «Казка», який пізніше публікуватиметься в одеському журналі «Горизонт» і на сторінках «Літературної України»(1971). Однак він не увійде в останній тритомник Карпенка-Карого. У сюжеті твору прочитуються образи, знайомі авторові ще на початку єлисаветградського періоду, що дає підстави для думок про ранній період творчості, ще до Новочеркаська. А вже у 1883 році з'являється перший драматичний твір «Чабан»(пізніше названий «Бурлака»). У листі (до Комісії) Садовський напише: «П'єса ця написана Карпенком-Карим в 1882 році по моїй прозьбі написать що-небудь міні на беніфіс…». На цей період, за свідченням Леоніда Стеценка, припадає написання водевілю «З Івана – пан. А з пана – Іван».

Карпенко-Карий усе життя шукав сюжети й образи для своїх творів. Короткочасне перебування Івана Карповича в Херсоні та упорядкування поліцейських архівів сприяє вивченню автором людських драм і трагедій, зародженню нових ідей. Неабиякий вплив на письменника мало херсонське оточення – Дмитро Пильчиков, що близько знав Тараса Шевченка, Миколу Костомарова й Михайла Драгоманова та полемізував з Пантелеймоном Кулішем. Саме завдяки Пильчикову Карпенко-Карий починає цікавитись історичними драмами й комедіями, про що говорить у своїх мемуарах і Софія Віталіївна.

Повернувшись до Єлисаветграда, автор знову очолює єлисаветградських аматорів, де він і керівник, і організатор, і режисер, і актор. Саме за його керівницва гурток розширюється - репертуаром та акторським складом. У спогадах Михайла Тобілевича згадуються прізвища, що не були відомі до цього часу: Тарцевич, Вощенко, Чабаненко, Тимофіїв, Левитський та багато інших. А тодішній міський голова Пашутін був адміністратором гуртка й за власний кошт обставляв сцену, виготовляв декорації. Поміщиця Рогаська брала на себе витрати гуртка, а всі зароблені кошти з вистав йшли на допомогу бідній учнівській молоді, громадським бібліотекам й на інші благодійні справи.

Одним з найпродуктивніших періодів у творчості письменника вважається новочеркаське заслання, що було сприйняте ним спокійно й навіть з гумором, що дало можливість авторові зайнятись улюбленою справою. У той час його підтримують друзі та закохана Зося Дитківська, яка за першим покликом мчить до «самітника». Михайло Старицький приїздить із пропозицією постійних гонорарів за п'єси (спочатку Іван Карпович відмовляється та згодом поступається принципам). Писав із захопленням, що видно з його слів: «маю писати, бо душа прагне діла» , «я увесь час зі своїми героями. Вони розмовляють між собою, сперечаються, а я їх слухаю», та майже одночасно кілька творів, а далі «нехай трохи відстоїться». У період між 1884 та 1886 роками Карпенко-Карий написав майже третину своєї спадщини. А далі - тривала творча криза (майже чотири роки) й зневіра у собі, що прочитується у відверто песимістичному листі до І.Франка: «Писати свою автобіографію не буду, бо не хочу смішити людей… Якби не театр, то й до цього часу знали б про мої твори тільки близькі приятелі…».

Повернення із заслання ознаменоване активною акторською діяльністю у трупі братів (спочатку Садовського, а потім Саксаганського). Про цей період Карпенко-Карий пише у листі: «Состою при товаристві Саксаганського, несу великий репертуар і щодня граю. Окрім того веду сільське хозяйство і одриваюсь іноді, щоб посіяти або зняти. Одне слово, товчусь!». Про влучність письма Карпенка-Карого пише Є.Чикаленко: «Коли вони грали в Одесі, то часом… заїздили до мене на день, на два в Перешори… ми з Карпенком-Карим оглядали господарство, вівці, які особливо любив він, і весь час розмовляли на всякі теми. Власне, говорив він, а я слухав, бо багато бачив, чув. Їздючи з трупою по всій Росії, а головне, що він умів про все розказати цікаво і спостерігав усе з таких боків, на які інші люди не вважали, із своїх спостережень раз у раз робив характеристичні, оригінальні висновки». Потреба у грошах змушує постійно гастролювати хоч «скучно за дітьми, за тихим сільським життям…».

Активна громадянська позиція

У 1881 році було частково скасовано заборони Емського указу, що сприяло створенню першої української професійної театральної трупи. Скасуванню передував колективний лист-звернення до історика літератури, етнографа, відомого російського журналіста, співробітника журналу «Вестник Европы» Олександра Миколайовича Пипіна. Лист підписали: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), Марко Кропивницький, Євген Чикаленко, Андрій Грабенко, Надія Тобілевич, Опанас Михалевич, Олександр Тарковський, Олександр Волошин. Текст листа нижче.