Як прищепити дитині здорові онлайн-звички та підтримувати довірливі стосунки 

Методи арт терапії для роботи з дітьми з ООП.

 1.  Малювання - розвиває моторику, уяву, знижує тривожність. Використовуються різні техніки та матеріали.

 2.  Ліплення - допомагає виявити емоції, розвинути чуттєве сприйняття. Використовують пластилін, солоне тісто, глину.

 3.  Колаж - дозволяє уникати стереотипів, розвиває творчість. Використовують різні картинки, фактури матеріалів.

 4.  Музикотерапія - знижує гіперактивність, покращує настрій. Застосовують спів, гру на музичних інструментах.

 5.  Казкотерапія - розвиває уяву, зменшує страхи. Використовують ігрові прийоми, психогімнастику на основі казок.

 6. Пісочна терапія - допомагає виявити "приховані" переживання дитини через символічні образи.

Для ефективного результату арт-терапію варто поєднувати з іншими методиками корекційно-розвиткової роботи.

Ментальне або психічне здоров’я:

 що потрібно знати і на що звертати увагу, аби бути в нормі   

Згідно з ВООЗ, ментальне здоров'я (психічне здоров'я) – це стан благополуччя, за якого людина може реалізовувати власний потенціал, долати життєві стреси, продуктивно й плідно працювати та робити внесок у життя своєї спільноти.

Більшість людей досі не надають особливого значення підтримці ментального здоров’я. А дарма, бо воно таке ж важливе, як і фізичне здоров’я.

Ігнорування власного стану ментального здоров’я може призвести до негативних наслідків, зокрема це:

• порушення сну;

• порушення харчування;

• повторювані прояви агресії у спілкуванні з рідними та друзями;

• низький рівень енергії або її відсутність, відмова від звичних активностей;

• відчуття апатії і неважливості всього;

• відчуття безпорадності чи безнадії;

• відчуття незвичної розгубленості, забудькуватості, розлюченості, смутку, занепокоєння чи страху;

• сильні перепади настрою;

• нав’язливі негативні думки про те, щоб заподіяти шкоду собі чи іншим;

• віра в речі, що не відповідають дійсності;

• неможливість виконувати щоденні завдання.

Піклуватися про своє ментальне здоров’я вкрай важливо. Робити це просто. Потрібно дотримуватися таких правил:

• підтримувати свій розпорядок дня;

• мати збалансоване харчування;

• виконувати будь-які фізичні активності;

• важливе спілкування з близькими та спільне проводження часу;

• виговорюватися (не накопичувати негативні емоції та не придушувати їх у собі).

За потреби необхідно звертатися до психолога, який допоможе стабілізувати ваш стан та покращити якість життя. Пам’ятайте, звернутися до психолога це так само нормально, як звернутися до лікаря, коли у вас болить голова! 

Багато психічних розладів та медичних захворювань мають симптоми, подібні до депресії. Якщо ви відчуваєте тривалу втому та маєте проблеми зі сном, вам може здатися, що у вас депресія, хоча насправді причина вашого самопочуття в іншому.

Які психічні та медичні стани можна сплутати з депресією та чим вони все ж відрізняються?

Анемія

Коли в організмі недостатньо здорових еритроцитів, які доставляють кисень до внутрішніх органів, ви можете відчувати втому та слабкість, які також є симптомами депресії. Але анемія також має ознаки, які не властиві людям з депресією. Це задишка, відчуття холоду, запаморочення, головний біль, проблеми зі шкірою.

Тривога

Іноді тривога є симптомом депресії або може спровокувати її. Також людина одночасно може мати і депресію, і тривогу. Дратівливість, проблеми зі сном та здатністю зосередитися властиві для обох станів. Точний діагноз зможе визначити лікар.

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності

Стрес від життя з РДУГ може спровокувати ситуативну депресію. Якщо ви лікуєте цей розлад, симптоми депресії можуть послаблюватися або зникати.

Біполярний розлад

При біполярному розладі епізоди депресії чергуються з періодами піднесеного настрою та нереалістичного оптимізму. Під час депресивного періоду ви можете відчувати смуток, безнадію та втрату інтересу до життя, але згодом — ейфорію, енергійність або дратівливість. Це не є симптоми депресії.

Хронічна втома

Втома є поширеним симптомом депресії, але також є основною ознакою синдрому хронічної втоми. Хронічна втома  може спровокувати проблеми із пам’яттю, концентрацією та сном. Точний діагноз зможе поставити лікар.

Цукровий діабет

Депресія та діабет також можуть бути схожі. Стрес, який провокує діабет, може викликати депресію. Слабкість та втома є симптомами обох станів. Але якщо у вас є відчуття сильної спраги, затуманення зору, оніміння рук або ніг, повільне загоєння виразок, часте сечовипускання, — це не депресія.

Фіброміалгія

Це захворювання, при якому виникає хронічний м'язовий біль та втома. Людина з фіброміалгією також може мати депресію. Але фіброміалгія має специфічні симптоми, наприклад, підвищену чутливість, спазми м’язів, глибокий пекучий біль, оніміння та поколювання в кінцівках.

Гіперкальціємія

Млявість, поганий настрій, втрата пам’яті та дратівливість є поширеними симптомами депресії. Вони також є ознаками високого рівня кальцію в крові. Якщо у вас є ці симптоми, ваш лікар може призначити аналіз крові, щоб визначити точний діагноз.

Гіпотиреоз

Гіпотиреоз, захворювання щитовидної залози, часто помилково діагностують як депресію. Адже коли щитовидна залоза має знижену функцію, це може вплинути на ваші емоції. Деяким пацієнтам з гіпотиреозом помилково призначають антидепресанти, хоча їм потрібно лікувати щитовидну залозу.

Посттравматичний стресовий розлад

Емоційні труднощі, проблеми зі сном та концентрацією, роздратування, гнів є симптомами як депресії, так і ПТСР. Але ПТСР виникає після травматичної події. Якщо ви маєте спогади або кошмари пов’язані з певною подією — це може свідчити про ПТСР.

Дефіцит вітаміну D

Вітамін D допомагає організму добре функціонувати. Ознаками того, що ви не отримуєте достатньо вітаміну D, є слабкість, біль, втома та зміни настрою. Їх також можна помилково прийняти за депресію. Ваш лікар може призначити аналіз крові, щоб зрозуміти, що саме викликає перелічені симптоми.

Будьте турботливими та уважними до себе, дбайте  про своє фізичне та психічне здоров’я. Та не забувайте: лише лікар може встановити діагноз та призначити лікування для найшвидшого відновлення.

ЧИ ВАРТО БАТЬКАМ БУТИ ПРИСУТНІМИ НА ЗАНЯТТІ З ДИТИНОЮ?

  + ПРИСУТНОСТІ БАТЬКІВ НА ЗАНЯТТІ :

⠀

Батьки бачать, за якими принципами займаються з дитиною, і можуть використовувати це на заняттях вдома.

⠀

 Батьки мають можливість одразу задавати запитання, щоб краще зрозуміти навчальний процес та цілі того чи іншого завдання.

⠀

Батьки можуть реалістично відслідковувати динаміку розвитку дитини. Вони бачать скільки зусиль прикладає (чи не прикладає) дитина для того, аби виконати якесь завдання.

⠀

АЛЕ ЯК ПОКАЗУЄ ПРАКТИКА :

⠀

Дитина часто краще займається, коли батьків немає поруч. Адже зосереджується на процесі навчання. Добре розуміє, що не зможе уникнути виконання завдання проявами маніпуляцій чи небажаної поведінки.

⠀

⠀Для дитини мама й тато це найрідніші люди, які несуть асоціацію теплоти, гри, спокою та дому. Тому дуже часто дитина не може сконцентрувати увагу на виконанні завдання, а шукає шляхи комунікації з близькою людиною, часто повертається подивитись чи є мама, або біжить обійматись.

⠀

Коли дитина звикла, що завжди хтось все робить за неї, то і надалі чекатиме допомоги від мами чи тата. Таким чином не прагне до самостійності.

⠀

Шановні батьки, пам'ятайте, що кожна дитина індивідуальна, якщо ви сумніваєтесь у самостійності малюка, то фахівці  нашого центру,об'єктивно дадуть оцінку даній ситуації, і ви зможете прийняти правильне рішення. 

ІГРИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ ДІТЯМ ПОДОЛАТИ СТРАХ

Які ж існують вправи, за допомогою яких дитина може подолати свої страхи?

 Малюємо страх. (з 5 років)
Дитині можна запропонувати намалювати на альбомному аркуші паперу свій страх. По ходу малювання задаються питання, які спонукають її розвивати сюжет малюнка, збагачувати палітру використовуваних колірних тонів. Якщо питання не допомагають досягти цього результату, то даються прямі вказівки: «Давай поряд з будинком намалюємо хлопчика, який вийшов погуляти», «Давай зробимо одяг яскравим, різнобарвним» і т. д. Завдання полягає в якомога більш деталізованому розгортанні сюжету, підвищенні і яскравості кольору, виразності колірних поєднань, використанні широкої різноманітності колірних тонів. Дитину потрібно розпитати про те, що вона намалювала, таким чином познайомившись зі своїм страхом (дізнатись його слабкі і сильні сторони). Вкінці запитати: «А що тепер хочеш з ним зробити?»

Малюємо веселку сили.
На альбомному аркуші паперу дитині пропонується намалювати веселку за допомогою пластиліну. Спочатку слід підготувати з різних шматків пластиліну кольорові кульки. Потім потрібно запропонувати дитині розмазати кульки пластиліну по аркушу паперу, повторюючи вголос: «Я сильний», «Я сміливий». Можна сказати дитині, що коли їй знадобиться сила і захист, вона може згадати цю веселку.

Складаємо казку.
Можна скласти казку разом з дитиною про чарівну скриню, на дні якої лежить те, що завжди перемагає різні страхи. Цей предмет дитина повинна придумати сама і намалювати його на аркуші паперу.

Майструємо будинок для страху.
Запропонуйте дитині пару коробок різного розміру і скажіть: «Змайструй будинок для страху і замкни його в ньому». Можна організувати бесіду загалом про цей страх; чи існують шляхи виходу з будиночку; за яких умов…

Викидаємо страх.
Дитині пропонується з пластиліну зробити маленьку кульку – це буде страх, потім зробити велику кульку з отвором всередині – це буде темниця. Після чого кульку під назвою «страх» посадити до в’язниці, звідки вона не зможе вибратися на волю. Потім дитина може викинути зроблену кульку у відро для сміття, промовляючи при цьому: «Я викидаю страх і більше не боюся».

Відпускаємо страх.
Надуйте різнокольорові повітряні кульки разом з дитиною, запропонуйте їй вибрати одну або кілька кульок її улюбленого кольору, потім відпустіть кульки в небо, повторюючи при цьому: «Повітряна кулька, відлітай і страх мій забирай». Повторювати кілька разів, поки куля не підніметься високо в небо. На самій кульці можна намалювати страх.

Закопуємо страх.
Дитині пропонується зліпити з пластиліну кілька кульок, а потім запитати: «Як цей страх буде називатися?» (Страх шуму, страх темряви і т.д.). Потім запропонуйте дитині на аркуші паперу намалювати сторожа, який охоронятиме страх і не випустить його на волю. Після виконаної роботи запропонуйте малюкові покласти страх в картонну коробочку разом зі сторожем, вийти на вулицю і закопати коробочку в землю.

Пальчиковий ляльковий театр.
Розігруйте з дитиною різноманітні сценки, в яких один герой всього боїться, а інші допомагають йому подолати його страх.

Затопчемо страх.
На підлозі рекомендується розстелити ватман і запропонувати дитині намалювати на ньому свій страх. Потім у тарілочку потрібно налити пальчикові фарби і запропонувати дитині занурити туди свої ніжки і затоптати свій страх, при цьому промовляючи: «Страх я затопчу, бо відважним бути хочу».

Складаємо страшилку.
Психолог починає, а дитина повинна додавати речення або слово. Наприклад: «На вулиці ніч … На нічну прогулянку вийшов величезний собака … Він збирався когось вкусити … і т.д.». Закінчити страшилку необхідно смішно: «Несподівано з неба спустився величезний торт. Собака завиляв своїм хвостом, і всі зрозуміли, що він добрий, і дали йому шматочок торта ».

Робимо намисто.
З солоного тіста дитині пропонується накатати багато кульок, пластмасовою спицею зробити в них дірочки. Потім дати їм час трохи підсохнути, після чого покрити їх клеєм з блискітками. Дорослий тримає один край ниточки, а дитина нанизує намистини, примовляючи при цьому: «Я розумний, я сміливий, я добрий, я веселий і т.д.». Потім дитина може одягти ці буси.

Справжній герой.
Запитайте у дитини: «Хто такий справжній герой?» Вислухайте відповідь і запитайте: «Як ти думаєш, а у героя є улюблений колір?». Після відповіді дитини запропонуйте їй намалювати щось на папері цього кольору.

Як навчити дитину реагувати на своє ім’я?

Навчати реагувати на своє ім‘я можна в будь-яких умовах: вдома, на вулиці, на занятті. Але починати краще в структурованому середовищі, якщо у дитини не сформована ця навичка.

Як навчати?

Сідаємо навпроти та називаємо ім’я дитини один раз.

Відразу легенько піднімаємо руками підборіддя дитини і трішки підтягаємо до себе для того, щоб стався зоровий контакт.

Як тільки дитина подивилась нам в очі – надаємо заохочення.

Наступний етап:

Сідаємо збоку дитини та називаємо її ім’я.

Торкаємся до плеча дитини, щоб та обернулась і подивилась нам в очі. За необхідності, повертаємо її до себе.

Далі відходимо на крок і повторюємо процедуру. У разі відсутності реакції, необхідна фея, яка розгорнула би дитину до педагога, який говорить.

Як тільки збільшується кількість самостійних реакцій ми поступово відсуваємося від дитини на відстань.

Повторюємо процедуру, поступово знижуючи інтенсивність підказки.

Навичку можна вважати сформованою, коли дитина три дні поспіль відгукується на своє ім’я, знаходячись на різній відстані від дорослого (і реагує на оклик від різних людей) при цьому встановлюючи зоровий контакт.

Важливий момент:

Не треба на початкових етапах навчання кликати дитину, якщо хочете її посварити.

23 ТЕХНІКИ ДЛЯ СІМЕЙНОЇ АРТ-ТЕРАПІЇ

Коротка пам'ятка арт-терапевта для роботи із сім'єю

Сімейний портрет

Реалістичне, абстрактне, символічне зображення членів родини.

Варіанти:

- автопортрет,

- зображення членів сім'ї, як тварин або предмети,

- зображення кількох членів сім'ї зі складанням діалогів між ними,

- підберіть і виріжте ілюстрації з журналів, що нагадують про сім'ю та стосунки між її членами.

Кінетичний малюнок сім'ї

Зобразіть членів сім'ї в процесі спільної або індивідуальної діяльності, або сцену із сімейного життя.

Варіанти:

- аналогічно попередньому, але з уточненням сюжету тощо,

- зобразіть себе в ролі, яку Ви граєте в сім'ї,

- зобразіть план вашого житла і розташуйте в ньому членів сім'ї, які виконують якусь діяльність.

 Скульптура сімейних стосунків

Зобразіть сімейні стосунки у вигляді скульптурної групи. Можете використовувати пластилін, глину, самих учасників групи тощо.

Варіанти:

- створіть соціограму, що відображає "я" в його зв'язку за допомогою кіл відповідної величини, розташованих на різній відстані від центру - "я",

- створіть модель у вигляді тривимірного "мобіля" за допомогою вішалки, картону, ниток тощо,

- зобразіть "сімейне дерево". Частини дерева мають символізувати різних членів родини.

 Спадщина.

Складіть аркуш двічі й зобразіть на кожній з його чотирьох частин: що Ви успадкували з особистих якостей батьків, що Вам хотілося б від них успадкувати, що Вам не хотілося б від них успадкувати, які з цих якостей Вам хотілося б передати дітям.

Варіанти:

- намалюйте Ваше минуле і теперішнє в родині та яким Вам хотілося б їх бачити,

- зобразіть сильні та слабкі якості, успадковані Вами від батьків.

Дитячі спогади.

Зобразіть на малюнку або в скульптурі якийсь епізод із Вашого дитинства.

Варіанти:

- проілюструйте "подорож" у світ дитинства,

- зобразіть себе, свої інтереси, рід занять і фігуру зараз, а потім те ж саме в певний момент Вашого дитинства,

- зобразіть у вигляді "лялькового будинку" Вашу сімейну ситуацію, коли Ви були дитиною, стали батьком, дідусем (бабусею).

 Стосунки батьків

Розбийтеся на дві групи: "дітей" і "батьків". Зобразіть гру батьків і дітей, потім "діти" починають малювати під керівництвом "батьків", а "батьки" створюють малюнки для "дітей". Робота завершується дискусією про стосунки дітей і батьків.

Варіанти:

- зобразіть своїх матір і батька, які критикують Вас.

- розподіліть ролі членів сім'ї між учасниками групи та зобразіть сцену сімейного життя.

Сімейні теми

Намалюйте себе разом з якимось членом Вашої сім'ї, зобразіть різні сімейні події: весілля, народження дитини, похорон, свята тощо.

 Ігрові сімейні стосунки

Варіанти:

- використовуйте пісочницю та різні фігурки людей і тварин для зображення ситуації, створення історій, що відображають сімейне життя,

- намалюйте та виріжте з картону паперові фігурки людей, ляльок, тварин для зображення сімейного життя. - попросіть дитину виготовити фігурку з тіста, особливо будь-яку значущу для дитини фігуру члена сім'ї та запитайте її, що вона говорить або робить.

Реалістичні сімейні портрети

Кожен малює свою сім'ю, зображуючи її членів у повний зріст, включно із собою.

Абстрактне або метафоричне зображення сімейних стосунків

Поради батькам, які стануть у пригоді під час переїзду.

Хустинкотерапія. 3 іграшки і 6-7 ідей.  Практично. Особливо, в дорозі, чи коли немає іграшок, чи коли потрібно швидко зробити "терапевтичний інструмент" - час виготовлення 30секунд

Якщо у нас є хустка - у нас не тільки є шарфик, шапка, обруч для волосся, прикраса, аксесуар, ремінь (зараз хустка тримає не мені джинси)

А ще можна робити іграшки (3 в фото та відео)

Хустками можна "малювати" - з них робити різні фігурки

Можна із них викладати літери

Можна дітям давати триматись за маму, як за хвостик

Накриватись і робити схованку

А ще можна робити "практику уважності" - щоб вивести дитину із тривожного стану:

1. Запитати, що ти бачиш на тканині, придивись, є малюнки, які кольори, що бачиш в узорах, в складках.

(У мене не хустині котики - їм можна давати імена, уявляти їх характери)

2. Подивитись - чи можно крізь неї дивитись на світло, яка вона прозора  чи ні

3. Яка тканина на доторк, мя'ка, шовковиста, холодна, гладка?

4. Якщо її стиснути в долонях і прикласти до вуха - як вона шелестить

5. Чи пахне вона чимось?

6. Якщо її підкинути - як буде летіти?

7. Якщо стиснути  в долонці - спостерігати, як вона повертає собі форму.

Так ми через тканину повертаємо контакт з тілесністю, із всіма сенсорними системами і каналами відчуттів

*Ознаки посттравматичного зростання – як знайти сили після кризи?*

*Посттравматичне зростання* – це досвід позитивних змін, що відбуваються з людиною після зіткнення з кризовими життєвими ситуаціями.

До ознак посттравматичного зростання належать: 

*Повернення відчуття внутрішнього контролю та потенціалу.* Проявляється у розумінні людиною, що вона має необхідні знання, вміння і внутрішній ресурс, щоб вистояти у складних обставинах.

*Відчуття появи можливостей у житті.* В умовах кризи чи складних життєвих обставин, перша реакція людини, як правило, – це просто перечекати складний період. Посттравматичне зростання настає на етапі усвідомлення й прийняття ситуації такою, як вона є. Це дозволяє рухатись далі, шукати можливості та нові  сенси. Навіть у найтемніші часи.

*Зміни світоглядні або духовні.*  Після кризи людина часто приходить до переоцінки власних цінностей.

*Відчуття цінності власного життя.* Розуміння того, що не потрібно відкладати життя на потім. Кожен день є цінним й несе в собі низку можливостей.

ЩО РУЙНУЄ МОТИВАЦІЮ ДИТИНИ

«Як мотивувати дітей?» – це питання постає все частіше. А відповідь зовсім поруч. Достатньо щирого заохочення й підтримки, щоби змогла прокинутись їхня власна, внутрішня мотивація. І тримайтесь подалі від будь-яких дій, які цю внутрішню мотивацію підштовхують там, де це зовсім недоречно.

Дітям властиві великий інтерес до світу й допитливість. Їхня мотивація на навчання, прийняття викликів, отримання знань і навичок саме й випливає із цієї живої цікавості. Схвалення, прийняття, свобода, повага підтримують і розвивають мотивацію. Проблема в тому, що те, що руйнує мотивацію, часто сприймається нами як те, що її зміцнює. Давайте розглянемо найбільші руйнівники мотивації, щоб не сплутати їх з підтримкою або стимулом, заохоченням, навіть якщо вони, на перший погляд, здаються ефективними.

Руйнівники мотивації

Нагороди.

Так, нагороди – це руйнівники внутрішньої мотивації. «Якщо ти зробиш ці завдання з математики, то отримаєш 20 гривень на кишенькові витрати». Така стратегія призводить до того, що дитина починає діяти тільки або в першу чергу заради нагороди. Це як робота виключно заради грошей. Не плутайте однак нагороду з визнанням. Повага й захоплення зусиллями, яких дитина докладає для виконання завдання, найбільш доцільні.

Покарання.

Вони демотивують так само, як і нагороди, сприяють тому, що дитина починає діяти в основному так, щоб уникнути покарання, а її внутрішня мотивація зникає. Але не плутайте покарання з наслідками. Іноді їх важко відрізнити, однак між ними є суттєва різниця. Наслідок – це прямий результат дії (або її відсутності). «Якщо не зробиш домашню роботу, то не отримаєш морозиво» – це покарання. «Якщо не зробиш домашню роботу, то підеш у школу непідготовленим» – це наслідок.

Погрози й шантаж – працюють так само, як і покарання: викликають страх, який займає місце мотивації.

Викликане почуття провини ми часто плутаємо з почуттям відповідальності. Почуття провини демотивує, бо з ним нічого не можна зробити, це емоційне покарання. Відповідальність – це інструмент для роботи, для подальших дій з усвідомленням наслідків.

Відсутність сенсу й мети.

Діти, як і дорослі, не люблять робити те, у чому не бачать сенсу. Вимушеність таких дій (наприклад, переписування даних з однієї комп'ютерної програми в іншу) породжує в нас глибоке почуття втрати часу, провокуючи появу гніву й розчарування.

Діти із задоволенням докладають зусиль для виконання завдання, якщо знають, що є його метою. Роль дорослого в тому й полягає, щоб розкрити значення поставленого завдання. При цьому «учи англійську, тому що без неї ти не знайдеш жодної роботи» для дитини не має ні сенсу, ні значення, тому що вона не може охопити своєю дитячою свідомістю таку далеку за часом перспективу. «Учи англійську мову, щоб ти міг прочитати інструкцію до нової комп'ютерної гри, яку прислала тітка з Лондона» - це й мета, й сенс, і відповідає розумінню юного створіння.

Незрозуміле завдання.

Як я можу зробити щось, якщо не знаю, що мені робити? Розуміння сенсу завдання є основним кроком до його виконання, і саме ми, дорослі, повинні про це подбати.

Нечесна поведінка у ставленні до дитини.

Наприклад, застосування подвійних стандартів – доросла людина має право бути втомленою, провести поганий день або просто іноді розслабитись, у той час як від дитини завжди чекають хорошого фізичного та психоемоційного стану й повної безвідмовності. Нечесним по відношенню до дитини також буде порушення даного їй слова.

Тиск.

Має багато «облич», і кожне з них працює демотивуюче. Поспіх, примус, погрози, шантаж, конкуренція... Покарання та нагороди також є свого роду тиском.

Руйнування почуття власної гідності.

Наприклад, порівняння з іншими, висміювання, ігнорування проблем та інтересів дитини, а також негативна оцінка її як людини. «Ти ледачий», «Сергій робить це краще» та інші оціночні судження такого типу відбивають бажання докладати зусиль й віру в те, що можна впоратися з поставленим завданням. Так само руйнівно діє протиставлення з позиції піднесення світу дорослих над світом дитини, показуючи, що справи дорослих важливі, а справи дитини ні, ігнорування й нехтування тим, що важливо для маленької людини.

Виручка й поблажки.

Це завуальовані руйнівники почуття власної гідності. Такі дії, з одного боку, дають послаблення, можливість полінуватися, знімають з дитини будь-яку відповідальність, а з іншого – є прихованим невербальних посилом: «Ти не впораєшся, ти поганий, я набагато краще, ніж ти». Страх невдачі та зневіра у власних силах – це сильні гальмівники, що тримають нас на місці й не дозволяють рухатись уперед.

Відсутність розуміння та емпатії (усвідомленого співпереживання).

Діти, як і дорослі, мають свої слабкості та обмеження. Їхні небажання й неприязнь до якоїсь дії часто приймаються за лінощі чи зневажання, тим часом вони можуть бути наслідком, наприклад, поганого самопочуття, хвороби або стресу.

Короткий вказівник

Як уникнути в повсякденному житті всіх цих небезпечних рифів? Варто знати про їх існування й кожну нашу дію стосовно дитини ретельно звіряти з описаним вище. А чи можна простіше? Можна. Основою всього є емпатія! Треба уникати такої поведінки у відношенні до дітей, яку ми самі не хотіли б відчути на собі. «Не робіть дитині того, що неприємно вам». А якщо вже зірвались і припустились помилки, просто вибачтесь і поговоріть з дитиною відверто. Своє почуття провини замініть відповідальністю.

Практичні прийоми для проживання агресії

«Чарівний мішечок»

Виготовити його можна з будь-якого матеріалу. Чудово буде, якщо дитина прийматиме участь в його створенні. На мішечку обов’язково мають бути зав’язки, щоб мати можливість його закрити. Мішечок можна замінити спеціальною коробочкою, яка закривається.

Під час збудження не варто дитину намагатися заспокоїти, подавляти її емоційні спалахи. Краще дати можливість викричатись прийнятним способом.

Домовтеся з дитиною, що в разі потреби вона може викричатися в мішечок стільки, скільки їй потрібно, після чого його потрібно надійно зав’язати. Поклавши в сторону мішечок, дитина розмовлятиме спокійно – це правило також варто заздалегідь обговорити.

Зберігайте мішечок в певному місці і використовуйте його виключно за призначенням.

«Мовчазна помічниця»

Йдеться про подушку для биття. Краще, якщо вона матиме темний колір. Найбільше підходить ця вправа тим дітям, які схильні до бійки, віднімання особистих речей у товаришів.

Нехай б’є, пинає ногами подушку, коли відчує напад гніву. Вдома можна використовувати подушку, боксерську грушу, надувний молоток.

«Лісоруб»

Ця вправа дає можливість зняти фізичну й емоційну напругу, отримати заряд бадьорості.

Проводьте її після «сидячих» видів діяльності. Продумайте можливість забезпечення вільного простору для комфортного «рубання дров».

Обговоріть з дитиною, як потрібно рубати дрова, тримати сокиру, в якій позі зручно стояти, як краще покласти колоду.

Запропонуйте нарубати якомога більше дров, не жаліючи сил. Чудово, якщо «маленький агресор» супроводжуватиме свої дії звуками: «Хе!», «Ха!» або іншими.

Можна «рубати дрова» уявною сокирою, рулоном, звернутим з газет, старих шпалер тощо.

«Війни на воді»

Чудово знімають напругу різновиди водних боїв, змагань. Можна виготовити паперові кораблики і «воювати» ними, підганяючи кораблі свого флоту повітрям, яке видуває через трубочку «агресор».

Можна переганяти водною акваторією повітряні кульки, пластикові кульки за допомогою дихання. Можна грати у водний більярд, збиваючи кульки на воді іншими кульками. Такі ігри можна проводити індивідуально, в парі, в невеликій групі.

Розвиток емоційного інтелекту в дітей: методики, вправи, поради спеціалістів.

Емоційний інтелект – важлива складова успішності у всіх сферах життя. Завдяки розвиненому EQ людина здатна побудувати кар’єру, налагодити стосунки та почуватися щасливою. Вчитися розуміти емоції та керувати ними варто з дитинства. 

З чого почати розвиток емоційного інтелекту дитини

Джон Готтман – професор психології, автор книжки «Емоційний інтелект дитини» вважає, що все залежить від батьків. Він спостерігав, як вони реагують на емоції своїх дітей та розділив їх на чотири групи:

• батьки, які відмовляються від емоцій і намагаються їх усунути, тому що вважають емоції неважливими;

• батьки, які не схвалюють або сприймають негативні емоції як виклик і намагаються їх придушити за допомогою покарання;

• батьки, які дотримуються принципу невтручання та сприймають усі емоції дитини, але не допомагають опанувати себе чи забороняють певну поведінку;

• емоційно свідомі батьки, які використовують власний емоційний досвід як можливість для встановлення зв’язку, допомагають дитині усвідомити, що вона відчуває та навчитися керувати емоціями.

Доктор Готтман пропонує почати роботу над розвитком емоційного інтелекту в дітей із п’яти кроків:

1. Звертайте увагу на емоції вашої дитини. Батькам важливо усвідомлювати емоції дітей та спокійно реагувати на них.

2. Розглядайте емоції як можливість для спілкування та навчання. Дитячі емоції не є незручністю або викликом. Це можливість налагодити контакт із вашою дитиною та навчити її керувати власними емоціями.

3. Слухайте та перевіряйте. Приділіть дитині всю свою увагу та дослухайтеся до того, як вона виражає свої емоції. Покажіть, що ви розумієте її емоції та відчуття.

4. Допоможіть ідентифікувати емоції. Дитина має усвідомлювати як називаються ті емоції, що вона відчуває.

5. Домовтеся з дитиною, яка реакція на емоції є неприйнятною. Усі емоції прийнятні, але не будь-яка поведінка. Допоможіть дитині впоратися зі своїми емоціями, розвиваючи навички розв'язання проблем. Домовтеся, що качатися по підлозі або бити ногами меблі не є прийнятним проявом емоцій.

17 порад, аби прискорити розвиток емоційного інтелекту дитини

Додамо, що кожна із цих порад передбачає роботу батьків над розвитком власного EQ.

1. Говоріть про власні емоції

Розповідаючи про свої емоції, ви вчите дитину, що емоції є нормальною частиною життя. Наприклад, коли ви ділитеся з дитиною, що нервуєте перед важливою зустріччю, то вона розуміє, що всі люди відчувають емоції і це нормально.

2. Покажіть, як ви справляєтеся зі своїми емоціями

Ваша дитина не змушує вас кричати. Це ви вирішуєте реагувати на її поведінку криком і вибираєте гнів як вихід із ситуації. Покажіть на власному прикладі, що кожен відповідає за те, як він реагує на ситуацію.

3. Вибирайте слушний час для роботи з емоціями

Спроба підвищити навички емоційної регуляції вашої дитини в момент істерики не спрацює. Поговоріть про те, що сталося, коли дитина заспокоїться. Найкращий час для будь-якого навчання, коли ви спокійні та розслаблені.

4. Навчіть дитину визначати емоційні тригери

Емоційні тригери спонукають відчувати ті чи інші емоції. Це може бути сторонній звук, якась дія чи слова оточення. Ваше завдання з’ясувати, що змушує дитину злитися або тривожитися. Які види діяльності її розчаровують чи дратують.

      5. Допоможіть дитині зрозуміти мову тіла

Сильні емоції впливають на організм на фізичному рівні. Розуміння, як тіло переживає гнів або тривогу, допомагає пов’язувати емоції зі своїм тілом і запобігати стану, коли емоції зашкалюють.

6. Сфокусуйтеся на належній, а не на поганій поведінці

Найефективніший спосіб змінити неадекватну поведінку дитини, спричинену емоціями, – зосередитися на її позитивній поведінці. Американський психолог Карл Роджерс вважає істерику чи агресивну поведінку способом, яким ваша дитина передає гнів, тривогу, розчарування та інші сильні емоції. Отже, поведінка – це вираження сильних емоцій, з якими дитина наразі не можуть впоратися.

7. Покажіть, що таке «емпатія» на власному прикладі

Емпатія – це здатність відчувати чи уявляти чужий біль і пропонувати допомогу. Виявлення емпатії до дитини не означає, що ви погоджуєтеся з її поведінкою, але означає можливість зрозуміти її почуття чи поведінку.

8. Формуйте позитивні емоції дитини

Барбара Фредріксон – дослідник позитивної психології, вважає що позитивні емоції можуть розвинути фізичні, інтелектуальні, психологічні та соціальні ресурси вашої дитини.

9. Уникайте негативних ярликів

Вплив ярликів на поведінку дітей вперше дослідили психологи Роберт Розенталь і Леонора Якобсон. На початку дослідження всі учні початкової школи проходили тест на IQ. Потім дослідники у випадковий спосіб відібрали 20% учнів та представили їх як тих, хто «інтелектуально процвітає». Наприкінці дослідження учні пройшли ще один тест, який показав, що група тих, хто «інтелектуально процвітає», отримала значно вищі бали під час другого етапу тесту IQ.

10. Заохочуйте дитину до фізичної активності

Фізична активність допомагає усунути напруженість та ефективніше справлятися з емоціями.

11. Підтримуйте емоційну безпеку вашої дитини

Емоційна захищеність – це вроджена потреба. Емоційно безпечні стосунки будуються на довірі та прийнятті іншого. Коли ви показуєте своїй дитині, що приймаєте та любите її, це також сприяєте розвитку емоційного інтелекту.

12. Поясніть, що всі емоції важливі

Людина не може переживати лише радість і щастя. Іноді їй потрібно відчувати гнів або смуток. Смуток – це емоція, яка здатна сповільнити розумову й рухову активність. Це дає можливість поміркувати над джерелом емоційного розладу та зрозуміти, що із цим робити.

Гнів, навпаки, прискорює всі процеси, мобілізуючи інтенсивну енергію і надсилаючи кров до кінцівок. Це емоція, яка готує до боротьби та допомагає мобілізуватися для захисту від можливих загроз.

13. Беріть паузу, коли це потрібно та навчіть дитину це робити

Пауза дає можливість заспокоїтись та обдумати ситуацію, замість того щоб реагувати гнівом. Допоможіть дитині використовувати паузу, щоб емоційно дистанціюватися від ситуації, яка викликає емоції.

14. Знайдіть більше можливостей для спілкування

Щоденне спілкування з дитиною допомагає зміцнити почуття емоційної безпеки. Важливо займатися якоюсь діяльністю разом. Ви можете почитати книжку, подивитися фільм або вирушити на прогулянку й розмовляти дорогою про все на світі.

15. Хваліть дитину

Похвала – це ефективний спосіб допомогти вашій дитині розвинути емоційний інтелект. Якщо ви покажете своїй дитині, що визнаєте та цінуєте її наполегливу роботу, це може допомогти їй стати більш мотивованою, відчути впевненість у своїх силах.

16. Навчайте дитину нестандартному мисленню

Заохочуйте дитину мислити нестандартно та знаходити творчі рішення, а не просто слідувати інструкціям. Це поліпшить впевненість вашої дитини у власних силах, а також сприятиме розвитку емоційного інтелекту.

17. Не поспішайте

Розвиток емоційного інтелекту дитини не відбувається раптово. Наберіться терпіння та пам’ятайте, що це постійна, але дуже важлива робота, яка вплине на подальше життя.

НАВЧАЛЬНА МОТИВАЦІЯ ПРИ ДИСТАНЦІЙНОМУ НАВЧАННІ УЧНІВ З ООП 

 При будь-якій формі навчання: очній, дистанційній, груповій, індивідуальній – найбільших успіхів досягають ті учні, які отримують задоволення від самого процесу пізнання та дослідження нового, тобто ті, в кого сформована внутрішня або когнітивна мотивація. У дистанційному навчанні внутрішня мотивація починає відігравати провідну роль, оскільки більшу частину часу учень проводить в самостійному освоєнні матеріалу. Для цього необхідні концентрація уваги, наполегливість, бажання вчитися.

 Це мотивація усвідомленої дії, коли дитина виконує завдання не через страх і не для того, щоб виділитися з ряду однолітків або отримати винагороду, а для того, щоб отримати знання. Стати розумнішою, розширити свої горизонти, піднятися в своєму особистісному розвитку. Це найбільш складна мотивація для будь-якої дитини, яка ще не усвідомлює себе самостійною особистістю, не розуміє свого місця в соціумі, не розуміє, як знання з математики чи природознавства можуть допомогти їй стати успішною і щасливою в майбутньому. Тому для вчителів та батьків є справжнім викликом спиратися у навчанні саме на внутрішню мотивацію дітей, плекати їх допитливість, інтерес до нового, вчити отримувати задоволення від самого процесу навчання.

 Завдання стає ще складнішим, коли мова йде про учнів з ООП. Діти без інтелектуальних труднощів, що мають порушення зору, слуху, опорно-рухового апарату, соціоадаптаційні труднощі, не втрачають інтересу до навчання за умови урахування вчителями та батьками особливостей їх сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу. Тому цілком можливо в роботі з ними розвивати когнітивну мотивацію, підтримувати пізнавальну активність, вчити радіти новим знанням та шукати можливості їх практичного використання у повсякденному житті.

 Не слід ігнорувати традиційні форми заохочення, а саме: схвалення добре виконаного завдання; створення ситуацій успіху, перспективи наздогнати або випередити однокласників; хороші оцінки, високі бали та перші місця у рейтингу; заохочення батьків та педагогів у вигляді подарунків чи бонусів.

 При цьому слід пам′ятати, що матеріальні стимули, оцінки, прогнози на майбутнє, змагання, боротьба за першість – є дуже нестабільними факторами, вони часто провокують такі почуття як заздрість, марнославство, зверхність, хитрість, жадібність. Для того, щоб дитина продовжувала успішне навчання, батькам доведеться постійно знаходити нову «приманку». Матеріальний стимул мотивує на досягнення ситуативного результату.  А нам потрібно домогтися того, щоб мотивація була стійкою, внутрішньою і не залежала від наявності велосипеда і інших цікавих гаджетів. Саме тому їх треба використовувати дуже обмежено та обережно.

 Часто розгублені батьки і некваліфіковані педагоги вдаються до залякування дитини. Цей метод базується на тому, що дитина боїться, що, не виконавши якесь завдання, отримає покарання. Припустимо, батьки позбавлять дитину якихось благ. Чи не дозволять їй грати в комп'ютерні ігри, обмежать її самостійність. Страх якоюсь мірою мотивує дитину. Але це мотивація низької якості. У цьому випадку дитина виконує завдання формально, не для того, щоб отримати знання, а для того, щоб не бути покараною.

 Що мають робити дорослі, аби мотивувати дитину до самостійної роботи і навчання? Педагоги повинні чітко усвідомлювати, що складна інформація, яка використовується без урахування вікових і психологічних особливостей дитини, не сприяє розвитку внутрішньої мотивації. Завдання вчителя – зробити матеріал максимально доступним. І в той же час цікавим, наочним і стимулюючим до розширення знань. Завжди більш виграшними є уроки ілюстровані, ті, які спонукають дитину до співтворчості, до пошуку. Такі, що перетворюють учня не просто в поглинача готової інформації, а в дослідника, який сам відкриває закони, виробляє теорії, докопується до суті.

 Завдання батьків дітей з ООП – допомогти дітям якомога краще включитися до взаємодії з педагогом, в разі необхідності доповнити наочність безпосередньо вдома, щоб дитина мала можливість задіяти всі доступні їй канали сприйняття; провести разом з дитиною експеримент, лабораторну роботу, зробити саморобку тощо.

 З іншого боку, навчання не може бути постійною розвагою. Іноді, а точніше, часто воно вимагає зусиль (розумових, фізичних, психологічних). Кількість таких зусиль зростає в разі наявності певних труднощів у дитини, пов′язаних з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, соціоадаптаційних труднощів. І дитині рано чи пізно доведеться з цим змиритися, щоб не шукати легких шляхів, не отримуючи ніякого результату від перегляду красивих мультиків або веселих картинок.  Те, що дається легко і завжди доступно, ніколи не стане справжньою цінністю, не подарує радість від досягнення результату. І навпаки, чим менш доступним є щось, тим більше бажання у будь-кого цього досягти, домогтися, отримати, а особливо це важливо для дитини.

 Які аргументи можна використовувати дорослим для формування та розвитку когнітивної мотивації?

• Навчання потрібно для здійснення мрії.

• Навчання робить тебе більш впевненою і самостійною людиною.

• Навчання розширює твої можливості, простір твого існування.

• Навчання допоможе тобі знайти своє місце в житті, своє покликання.

• Отримання знань навчить тебе бути щасливим.

 Фактори, які можуть сприяти розвитку внутрішньої мотивації:

• Віра в себе:

«Я це зможу!», « Я досягну високого рівня!», «Я змушу себе це зробити!», «Я піду до кінця!»

• Усвідомлення своїх здібностей як недостатньо розвинених.

Моє незнання – постійний стимул до розвитку: «Мені ще не вдається вирішити цю задачу, необхідні додаткові знання!» «Я ще не вмію писати твір на належному рівні, але хочу навчитися!»

• Грамотна похвала.

 Значний вплив на розвиток мотивації навчання можуть і повинні надавати батьки. Для цього їм необхідно спиратися на поради педагогів,

цікавитися справами, навчанням дитини; допомагати в разі необхідності виконувати домашні завдання, не придушувати самостійність і ініціативність; пояснювати дитині, що невдачі в навчанні – це недостатність докладених зусиль (щось не довчив, щось не допрацював) та частий супутник будь-якої справи на її початку; частіше хвалити дітей за їхні успіхи, тим самим давати стимул рухатися далі.

 Стосовно формування та розвитку навчальної мотивації у дітей з ментальними порушеннями варто зазначити, що питома вага факторів зовнішньої мотивації залежить від необхідного рівня інтелектуальної та навчальної підтримки. Чим вищий рівень цієї підтримки, тим більшу роль починають відігравати такі стимули як емоційне заохочення, різноманітні бонуси та привабливі іграшки, улюблена гра за умови виконання завдання, інколи навіть ласощі. В то й же час не треба зводити нанівець внутрішню мотивацію, навпаки, всіляко підтримувати пізнавальну активність дитини, що є важливим чинником її подальшого розвитку. 

Негативні наслідки у випадку, якщо навички не розвинені:

·         труднощі з вираженням думок у письмовій формі;

·         швидка втомлюваність під час занять письмом;

·         труднощі в школі через низьку швидкість письма;

·         нерозбірливий почерк;

·         низька самооцінка через низьку успішність у школі;

·         проблеми з поведінкою через уникнення роботи з олівцем.

Дитина в 7-8 років

·         розбірливо пише тексти великого обсягу.

Негативні наслідки у випадку, якщо навички не розвинені

·         складнощі з виконанням письмових завдань за певний час;

·         швидка втомлюваність при заняттях письмом;

·         труднощі з виконанням письмових завдань у школі через труднощі з вираженням думок у письмовій формі;

·         уникнення роботи з олівцем і ручкою.

Наведений вище перелік дозволяє визначити, чи відповідає розвиток дитини її віку. Якщо у вас виникли проблеми затримки в розвитку, своєчасна допомога фахівців допоможе швидко надолужити згаяне.

6 порад, як батькам зберегти рівновагу

Як допомогти собі в надзвичайній ситуації 

У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, але це може бути важко через власний нестабільний стан. Тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. Нижче кілька порад для батьків, як це зробити.

• Думайте про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значущими людьми, що ви зробите найпершим після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують. 

• Позбудьтеся почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент. Крапка. 34 

• Намагайтеся їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини. 

• Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися по допомогу – не соромно. 

• Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся зі значущими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте. 

ВПРАВА ДЛЯ ЗНЯТТЯ ЕМОЦІЙНОЇ НАПРУГИ 

Шановні батьки!

Щоб не допустити глибокого разладу дитини з собою та навколишнім світом, треба постійно підтримувати її самооцінку або почуття самоцінності.

Як ми можемо це робити:

• • "Мені добре з тобою".                    
  • "Добре, що ти прийшов".              
  • "Я за тобою скучила".                  
  •  "Давай (посидимо, поробимо...) разом".
  • "Як добре, що ти в нас є".  

• •  Обіймати не менш ніж 4, а краще по 8 раз на день.

Пізнавальний потенціал - запорука успішності дитини

Не можна вимагати від дитини

неможливого - до певного рівня і певного кола знань

різні діти йдуть по різному.

В.Сухомлинський.

До нашого інклюзивно-ресурсного центру  звертається велика кількість батьків, тематика звернень дуже різноманітна,  але її можна класифікувати  на певні розділи, один з яких ми сьогодні розглянемо.

Викликають хвилювання у  батьків дітей як дошкільного так і шкільного віку такі питання: Мені здається, що моїй дитині дуже важко запам’ятати велику кількість матеріалу! Вона не запам’ятовує вірші! Моя дитина, неуважна під час занять. Їй важко зосереджуватись. Та інші….

Всі ці питання належать до однієї категорії: а саме розвиток когнітивних функцій, тобто пам’яті, уваги, мислення, сприймання,  уяви - які є складовими пізнавального потенціалу та первинними під час навчальної діяльності. І це є хвилюванням як для батьків нормотипових дітей, так і для дітей з особливими освітніми потребами.

Що ж потрібно робити щоб виявити та покращити рівень розвитку пізнавального потенціалу цих когнітивних функцій у дітей?

Повернемося трохи до онтогенезу. Коли дитина народжується в неї розвинені тільки інстинкти , але з кожним кроком вона оволодіває все новими вміннями: розпізнає обличчя та голос  близьких людей, цікавиться брязкальцями, реагує на шумові та яскраві ефекти – це вже і є перші елементарні пізнавальні функції: сприйняття, увага, пам'ять, і завдяки активній участі батьків вони розвиваються та вдосконалюються. Якщо ви помічаєте відсутність цих проявів потрібно звернутися до фахівців, які супроводжують розвиток вашої дитини на першому році життя, за кваліфікованою допомогою, тому, що раннє втручання в теперішній час є дуже важливим.

Дошкільний вік один з найпродуктивніший у розвитку кожної  дитини. Саме в цей час закладається фундамент особистості людини: розвивається його психіка, когнітивні функції і навіть самооцінка. Тому батькам важливо розуміти, які процеси відбуваються в цей період в організмі дитини і допомогти йому розкритися по максимуму.

Так наприклад, показниками успішності  в розвитку уваги дитини 5- 6 років  є:

·        Виконання завдань,  не відволікаючись, близько 15 хвилин

·        Дотримання чіткої інструкції при виконанні завдань

·        Знаходити 5-6 відмінностей між предметами та малюнками, а також два однакових предмета з багатьох схожих

·        Утримувати в полі зору 8-10 предметів

·        Копіювати в точності візерунки або рухи

·        Виконувати вправи на швидкість реакції. Наприклад: Почувши правильну відповідь, плесни в долоні, почувши неправильну відповідь – потупай ногами.

Показниками розвитку Пам'яті є вміння дитини:

·        Запам’ятовувати 8-10 картинок або ряд простих по змісту коротких слів

·        Запам’ятовувати на слух та повторити 5-7 цифр

·        Запам’ятати та повторити  8-10 пар пов’язаних між собою за змістом слів Наприклад: зима-сніг, собака-кістка

·        Запам’ятовувати прості лічилки та  скоромовки

·        Переказувати невеличке оповідання, казку, зміст картинки

·        Повторювати  в точності текс з 3-4 речень

Розвиток МИСЛЕННЯ це вміння дитини

·        Групувати предмети за певною ознакою і називати кожну групу узагальнюючим словом Наприклад: Меблі, тварини, одяг

·        Знаходити зайве поняття серед групи предметів, пояснити свій вибір

·        Добудовувати закономірності

·        Знаходити та пояснювати невідповідності

·        Визначати послідовність подій

·        Робити найпростіші умовиводи наприклад «якщо тато вище сина, то син…. Дитина доповнює – нижче тата»

·        Придумувати назву картин

 Якщо батькам важко оцінити  самостійно рівень розвитку когнітивних функцій, або вони помічають проблеми, слід звернутися до практичного психолога в закладі освіти, або медичних закладах, який на основі психологічної діагностики, виявить сильні та слабкі сторони в розвитку малюка з урахуванням його вікових особливостей.

Вікові особливості це дуже важливо і психологічна діагностика є показовою, адже в деяких випадках вимоги батьків, можуть бути  завищені по відношенню до дитини (вони її можуть порівнювати з іншими дітьми, або власним досвідом) , або навпаки вважають, що вона занадто маленька і згодом все виправиться.  Це  не є правильно.

Після проведеного обстеження, психолог надасть кваліфіковану консультацію, а за необхідністю спланує корекційну роботу спираючись на сильні сторони дитини і корегуючи тим самим слабкі.

 Як відомо що когнітивні функції потребують постійного розвитку і при систематичному виконанні тренувальних вправ всі функції удосконалюються. Не так важливо при підготовці до школи навчити писати та читати, як важливо розвинути пам'ять, увагу,  мислення, сприйняття та уяву. Адже якщо будуть страждати ці процеси  дитина не буде запам’ятовувати навчальний матеріал, сприймати пояснення вчителя, розв’язувати математичні завдання. якщо дитина має порушення психо фізичного розвитку, то потрібно враховувати цей факт, і планувати розвиткові ігри та вправи згідно особливостей дитини.

Розвиваємо пізнавальний потенціал малюка вдома.

(практичні поради для батьків)

Діти дошкільного та молодшого шкільного віку розвиваються  під час ігрової діяльності, але деякі батьки вважають, що для цього потрібно багато матеріальних затрат, адже іграшки сьогодні не дешеві. Тому я  вам пропоную деякі ігри та вправи, які сприятимуть розвитку дитини і їх можна знайти в кожному домі.

Тактильні дошки та предмети.

 За допомогою цієї панелі дитина розвиває дотикове сприйняття, дрібну моторику, посидючість, стимулює розвиток нових тактильних відчуттів і розумовий процес, сприяє розвитку самостійності,  нормалізує емоційно-вольову сферу дитини. Подразнення рецепторів на кінчиках пальців сприяє розвитку мовлення.  Як ви помітили весь матеріл є наявний в кожній родині, це губки, вушні палички, вата, кришки з пляшок тощо.

Ігри з прищепками –  дуже цікаві та різноманітні.

Вони сприяють розвитку дрібної моторики, координації рухів. Допомагають розрізняти предмети за формою і кольором, тим самим формуючи візуальне сприйняття. Відбувається розвиток концентрації уваги, уяви, мислення та пам'яті. Під час ігрової діяльності дитина вчиться досягати мети, отримує позитивні емоції, пізнає оточуючий світ.   

Розрізні картинки.

В кожному домі, обов’язково можна знайти яскраві картинки з обкладинок  альбомів, зошитів, розфарбовок, які можна використовувати для розвитку дитини. Наприклад гра «Розрізні картинки»- це розвиток моторики пальців рук через дію з іншими предметами, ознайомлення з поняттями «частина» і «ціле», розвиток зорового сприйняття, уваги, мислення. Починайте з елементарного, з 2 частин, поступово ускладнюйте. Не замінюйте «розрізні картинки» пазлами, а використовуйте, як додаткову гру для розвитку, адже діти більше звертають увагу на «замочки» (вирізи) пазлів, а не на суцільну картинку

Бізіборди - допомагають дитині особливо, якщо вона має порушення психо-фізичного розвитку,  здобути навички самообслуговування, які знадобляться їм в повсякденному житті. Сприяють розвитку  довготривалої концентрації уваги під час роботи; моторної сфери, розвитку пізнавальних процесів. Їх можна виготовити самостійно, маючи під рукою замочки, застібки, вимикачі.

Гра з паличками (лічильними, для кави, морозива)

 Не можна залишити без уваги прості «лічильні палички», які вважаються не замінними під час  розвитку малюка. Такі ігри, як виклади предмети за зразком, або з певної кількості паличок дають змогу розвивати мислення, творчу уяву, дрібну моторику, мовлення.  Під час прогулянки їх можна замінити соломинками, гілочками.

Всі перераховані ігри можна знайти в кожному будинку, вони не потребують спеціальних матеріальних затрат, але вони є дуже результативними. Це лише маленька частинка розвивального матеріалу яку ми могли охопити в нашій передачі, розширюйте та ускладнюйте діапазон ігор і результат не змусить вас чекати.

ПОРАДНИК ДЛЯ БАТЬКІВ

-         грайте з вашою дитиною, адже провідним видом діяльності в дошкільному та молодшому шкільному віці є гра, яка  сприяє розвитку пізнавального потенціалу, допомагає розвинути найперші навички спілкування з однолітками і формує основи моральності.

-         використовуйте ігри адаптовані під вік та можливості дитини, оскільки надто складне завдання може злякати і знеохотити її до цікавості й пізнання.

-         під час прогулянок грайте в словесні ігри: «Зайвий предмет», «Протилежності», «Їстівне –неїстівне», фантазуйте «на що схожі хмаринки», запам’ятовуйте, які машини стояли на зупинці.

-         намагайтесь, щоб розвиваючі ігри  були яскравими та цікавими, викликали у малечі «розумовий апетит» – це і є найперше завдання таких ігор.

-         супроводжуйте ігрову діяльність яскравими, позитивними емоціями: обіймами, жестами, словами;

-         давайте дитині право самостійно обирати гру, а ви її супроводжуйте та направляйте;

-         створюйте для дитини «ситуацію успіху», радійте разом з нею за її досягнення;

-         під час невдач-підтримуйте, і намагайтесь виконати ще раз, формуючи при цьому наполегливість;

-         будьте активним учасником ігрової діяльності дитини.

Саме в грі він приміряє різні соціальні ролі - наприклад, коли грає в дочки-матері, в магазин чи в школу.

Шановні батьки! Потурбуйтесь про розвиток вашої дитини  починаючи з раннього дитинства. І якщо ви сумісно з педагогами, психологом будете діяти в одному напрямку, то позитивний результат ви неодмінно отримаєте. Чим більше часу ви проводити разом з дитиною, тим більше вона вам довіряє.