Теоретичний кейс

   Шамралюк Олена Леонідівна, методист Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації у Хмельницькій області 

      У досягненні пріоритетних цілей реформи професійної (професійно-технічної) освіти важливу роль відіграють педагогічні кадри. Адже від їхнього рівня загальної та професійної культури залежить якість підготовки майбутніх кваліфікованих робітників. Це зумовлює потребу у зміні підходів до організації методичного супроводу професійної діяльності педагогів, визначення змісту та структурних компонентів методичної роботи в закладі професійної (професійно-технічної) освіти (далі – ЗП(ПТ)О). Зауважимо, що внутрішньоучилищна методична робота є важливим складником у системі безперервного професійного розвитку педпрацівників, оскільки уможливлює врахування особливостей конкретного закладу в комплексі реальних умов професійної діяльності; забезпечує міжособистісну професійну комунікацію педагогів та орієнтованість на конкретні практичні проблеми закладу і перспективи його розвитку.

     Якщо не спрацьовує методична служба закладу, то це безпосередньо відображається на рівні професійної компетентності педагогічних працівників. Саме тому методичну роботу в ЗП(ПТ)О потрібно розглядати як особистісно зорієнтовану, адаптивну й мобільну, гнучку, таку, що своєчасно реагує на запити всіх педагогічних працівників та задовольняє їх. Тобто методична служба ЗП(ПТ)О має створити такі умови, у яких педагог міг би повною мірою реалізувати свій потенціал.

     На практиці перед методистами ЗП(ПТ)О часто постають питання: як спланувати та організувати методичну роботу, щоб кожен педагог став активним, зацікавленим учасником; як позбутися пасивності окремих педагогів та перевести їх від репродуктивної діяльності до дослідницької, до формування вміння рефлексувати у процесі пізнання нового та освоєння знайомого матеріалу?

     У зв’язку з цим необхідно здійснювати пошук ефективних форм методичної роботи. У науково-педагогічній літературі організаційні форми методичної роботи класифікуються за способом організації (колективні, групові, індивідуальні) і за рівнем активності учасників (активні, пасивні).

   Пасивні форми роботи методичної служби зорієнтовані більшою мірою на репродуктивну мисленнєву діяльність і забезпечують опору на зону актуального розвитку педагогів.

   Активні форми стимулюють пошук, творчу, дослідницьку діяльність та орієнтовані на зону найближчого розвитку педагогічних працівників. Вони передбачають організацію педагогічної взаємодії таким чином, що практично всі учасники беруть участь у процесі пізнання, обговорення. Тобто педагоги мають можливість розуміти та рефлексувати з приводу того, що вони знають, розуміють, про що думають. Спільна діяльність у цьому процесі означає, що кожен учасник робить свій особливий індивідуальний внесок, має можливість обмінятися знаннями, власними ідеями, способами діяльності, почути іншу думку колег. Причому відбувається цей процес в атмосфері доброзичливості та взаємної підтримки, що дає змогу отримати не лише нові знання з обговорюваної проблеми, але й розвиває саму педагогічну діяльність і переносить її на вищий рівень кооперації та співробітництва.

    Як засвідчує практичний досвід ЗП(ПТ)О Хмельницької області, найбільш ефективними груповими і колективними формами методичної роботи, які відносяться до активних, є: тренінг, відеотренінг, віртуальні співтовариства, майстер-клас, воркшоп, методичний фестиваль, методичний бенефіс, дискусія, методичний ринг, турнір, ділова гра, аукціон, педагогічний консиліум, толока, брейнстормінг, методичний міст тощо. Ефективність перерахованих форм методичної роботи насамперед залежить від тих цілей та завдань, які ставить перед собою педагогічний колектив закладу, та від рівня професіоналізму кожного працівника.

    В основі зазначених форм лежить інтерактивна діяльність, яка передбачає організацію та розвиток діалогового спілкування, яке веде до взаємодії, взаєморозуміння, до спільного вирішення завдань. При інтерактивному навчанні виключається домінування як одного виступаючого, так і однієї думки. У ході діалогового спілкування у педагогів формується вміння критично мислити, розмірковувати, вирішувати суперечливі проблеми на основі аналізу почутої інформації та обставин. Педагоги навчаються зважувати альтернативні думки, приймати продумані рішення, правильно висловлювати свої думки, брати участь у дискусіях, професійно спілкуватися з колегами. Цінним є те, що за такої організації роботи педагог може не лише висловити свою думку, погляди, оцінювати певний предмет (явище, процес), але й, почувши доказові аргументи колег, відмовитися від своєї точки зору або суттєво її змінити. Тобто у педагогів формується повага до чужої думки, вміння вислуховувати іншого, робити обґрунтовані висновки.

       Використання інтерактивної моделі навчання вимагає ґрунтовної підготовки методиста, якому необхідно:

-              глибоко вивчити й продумати матеріал, у тому числі різноманітні зразки документів, приклади, ситуації, тести;

-              старанно спланувати та розробити сценарій заняття/заходу;

-              визначити ролі учасників;

-              виробити критерії оцінки ефективності заняття/заходу;

-              підібрати методи для привернення уваги, налаштування на роботу;

-              підготувати завдання для групової/парної діяльності тощо.

     Дидактичний потенціал активних форм методичної роботи посилюється шляхом застосування цифрового інструментарію: сервісів для керування проєктною та груповою роботою (Padlet, Trello, Miro, Thinglink, Glogster, Mindmeister тощо), для проведення опитувань, діагностувань, створення вправ, практичних завдань та контролю знань (Google Forms, MyTestXPro, OnlineTestPad, Kahoot!, Socrative, Plickers, Learningapps тощо). Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій сприяє удосконаленню цифрових умінь і навичок педагогів, розкриттю їхніх здібностей й таланту, розвитку ініціативи й творчого пошуку, самореалізації в професійній діяльності і в результаті підвищенню ефективності методичної роботи з педкадрами.

      Таким чином, завдяки системному використанню активних форм педагогічної взаємодії методична робота в педколективі сприймається як творчий процес. Як наслідок, у педагогічних працівників формується здатність швидко реагувати на соціально-економічні зміни та відповідно коригувати власну професійну діяльність шляхом упровадження інноваційних підходів, методик і технологій навчання, кращих педагогічних практик, що, безумовно, позитивно впливає на результативність навчально-виробничого процесу у ЗП(ПТ)О.

Тимощук Галина Валеріївна, методист Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації у Хмельницькій області 

1.     Пріоритети діагностичного вивчення професійної

компетентності педагогів.

Головне завдання ПТО XXI століття — формувати різнобічно розвинену особистість, яка здатна адаптуватися в умовах постійних змін на ринку праці, має не лише знання, а й певні компетенції, що дозволять знайти рішення в будь-яких професійних ситуаціях.

Зрозуміло, що будь-яка ідея залишиться лише ідеєю, якщо не буде підготовлений до її впровадження майстер виробничого навчання, викладач і найголовніше – методист ЗП(ПТ)О. Тому основним завданням у роботі методиста є підвищення професійної компетентності педагогічних працівників.

Орієнтиром в організації роботи методистів ЗП(ПТ)О є формування у них важливих компетенцій, умінь моделювати, проєктувати, конструювати, реалізовувати заплановане, здійснювати самоаналіз зробленого, бути здатним оновити методичну діяльність у педагогічному колективі.

Варто зазначити, що у Державній національній програмі “Освіта. Україна ХХІ ст.” визначено, адже професійна освіта спрямована на забезпечення самореалізації особистості, створення умов для підготовки соціально активного, морально і фізично здорового громадянина, який має посідати важливе місце у технологічному оновленні виробництва, впровадженні інновацій.

Розв’язання цих завдань неможливе без удосконалення методичної роботи з педагогічними працівниками в закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Методична робота в навчальних закладах повинна бути спрямована на стимулювання і розвиток творчості як окремих педагогів, так і педагогічних колективів в цілому. Система методичної роботи, яка склалася у закладах профтехосвіти, не дозволяє вирішити ці проблеми, тому що її форми та методи проведення не розраховані на конкретного педагога, задоволення його запитів і потреб, носять здебільшого масовий характер.

Практика підтверджує, що не можна досягти високих результатів, не забезпечивши попереднього вивчення об’єкту праці та умов, у яких з ним необхідно працювати.

Досвід та спостереження свідчать про необхідність переходу до системного комплексного оцінювання діяльності інженерно-педагогічних працівників, науково обґрунтованого планування методичної роботи з ними на основі вивчення реальних потреб.

Діагностичний підхід до вивчення рівня професійної компетентності викладачів і майстрів виробничого навчання допомагає колективу знайти сильні і слабкі місця, оцінити рівень професіоналізму, зробити об’єктивний вибір педагогічних проблем, вирішення яких дасть змогу удосконалювати освітній процес, побудувати раціональну структуру методичної роботи з використанням дієвих форм і методів.

Саме з цією метою творчою групою працівників Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників у Хмельницькій області підготовлено «Збірник професійно-педагогічних профілів педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти», який розміщено в електронній бібліотеці Центру https://drive.google.com/file/d/1PvU-Nz7Q6sOsywm2WtSGeSqxpkh0ocnd/view .

У збірнику розкрито теоретико-методологічні підходи до розроблення професійно-педагогічних профілів педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти, представлено нормативно-правову базу, що регулює професійну діяльність педагогів системи професійної (професійно-технічної) освіти.

Збірник уміщує професійно-педагогічні профілі педагогічних працівників ЗП(ПТ)О, що ґрунтуються на компетентнісній основі відповідно до трудових функцій (завдань та обов’язків) конкретних педагогічних посад.

Професійно-педагогічні профілі педагогічних працівників ЗП(ПТ)О розроблені творчою групою працівників Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації  працівників у Хмельницькій області.

Пропоновані профілі можуть бути використані у системі підвищення кваліфікації при розробленні діагностичних анкет для виявлення рівня професійної компетентності педагогічних працівників та їхніх освітніх потреб, а також як інструмент ідентифікації потенційних точок професійного зростання при проєктуванні педагогами ЗП(ПТ)О індивідуальних траєкторій професійного розвитку.

Організація і планування методичної роботи на діагностичній основі дозволяє ліквідувати формалізм, відповідає сучасним вимогам щодо реалізації суб’єктно-діяльнісного підходу до педпрацівників, принципам гуманізації та демократизації освітнього процесу.

2.      Особливості впровадження методики діагностичного  вивчення рівня професійної компетентності педагогічних працівників ЗП(ПТ)О.

Творчість в педагогічній роботі багато в чому залежить від тієї психологічної атмосфери, яка склалась у колективі, ставлення адміністрації до творчих педагогів і, безперечно, системи методичної роботи в освітньому закладі.

Актуальною вимогою часу є реалізація індивідуального і диференційованого підходів до учня, але і педагог потребує цього не менше. Отже, акцент у методичній роботі зміщується на користь індивідуальних форм роботи з педагогічними працівниками. В той же час необхідно пам’ятати, що лише попит народжує пропозицію, тобто саме на цьому принципі має будуватись робота з педагогом: виявлення потреби у методичній допомозі – визначення адреси досвіду або джерел інформації, які цю потребу можуть задовольнити. Треба дати можливість педагогу зробити самоаналіз своєї діяльності, встановити собі діагноз, визначити власні “больові” місця. В процесі такого самоаналізу відбудеться усвідомлення необхідності професійного удосконалення, а з цього моменту зовсім інакше будуть сприйматися допомога методиста, чужий досвід, рекомендації щодо використання його у власній практиці.

З цього моменту діяльність педагога щодо розвитку професійної компетентності стає вмотивованою, більш активною і цілеспрямованою.

Вся система діагностування побудована на цих принципах, що робить методичну роботу більш конкретною і результативною.

В основі діагностичних досліджень лежить заповнення діагностичних анкет кожним викладачем, майстром виробничого навчання та іншими категоріями педпрацівників. Анкетування проводиться методистом училища за допомогою голів методичних комісій індивідуально з кожним педагогом за допомогою анкет, до яких включені основні питання методики навчання і виховання.

Але зміст питань може переглядатись і корегуватись відповідно до тих актуальних проблем, які стоять перед колективом, окремими педагогами з врахуванням їх педагогічного досвіду, базового рівня освіти, специфіки діяльності освітнього закладу.

Паралельно із заповненням анкет адміністрація, методист училища, голови методкомісій відвідують уроки, позаурочні заходи, аналізують стан навчально-плануючої документації, комплексно-методичного забезпечення предмета (професії), висловлюють свої думки, що дозволяє отримати об’єктивну оцінку рівня знань і вмінь кожного педагога, відкорегувати самооцінку, визначити раціональні методи роботи з ним.

Результати анкетування зводяться у діагностичну карту освітнього закладу.

Одержані дані краще всього групувати по методкомісіях, в яких працює той чи інший педагог, при чому викладачів і майстрів окремо. Це зумовлено різним змістом питань для кожної категорії і полегшує користування діагностичною картою.

За допомогою діагностичної карти можна виділити не тільки індивідуальні проблеми, над вирішенням яких будуть працювати окремі педагоги, але й такі, що виявились типовими для членів методичної комісії або більшості членів педагогічного колективу. В той же час можна виділити проблеми, які вирішені в даному колективі, виявити кращий досвід, а також потребу у вивченні досвіду, якого немає в арсеналі викладача або майстра.

Діагностична карта є інформаційною базою для визначення єдиної науково-методичної проблеми училища, проблемних тем, за якими працюють методичні комісії, для вибору форм методичної роботи і тематики методичних заходів. За її допомогою складається план роботи педагогічної ради училища, методичних комісій, шкіл педмайстерності, семінарів, творчих груп тощо.

Зведена діагностична карта - це основа планування методичної роботи училища на рік і перспективу.

На основі діагностичної карти можна складати індивідуальні картки викладача (майстра в/н) (додаток додається), планувати його самоосвітню діяльність.

Запропонована система значення рівня професійної компетентності допоможе змоделювати ефективну структуру методичної роботи училища, об’єднати педагогів над вирішенням важливіших завдань навчально-виховного процесу, прогнозувати творчий ріст викладачів та майстрів.

Діагностування дозволяє координувати діяльність обласної і училищної методичних служб щодо надання допомоги педагогам, планувати заходи і послуги, в яких є реальна потреба у окремих категорій педагогів. З цією метою другий екземпляр зведеної діагностичної карти передається в обласний Науково-методичний центр з переліком проблем, які не вирішуються на рівні навчального закладу. Крім того, за допомогою зведеної діагностичної карти створюється картотека обласного позитивного досвіду.

Можна запропонувати альтернативний варіант діагностичної анкети, яка може використовуватись для педпрацівників з достатнім педагогічним досвідом, рівнем професійної компетентності і творчості.

Таку форму діагностичної анкети можна рекомендувати тим педагогам, які вміють чітко сформувати свої педагогічні проблеми, обізнані із прогресивними технологіями і методиками навчання та інше. Дані цих анкет зводяться у діагностичну карту за іншою формою.

3. Організація роботи з діагностування професійної  компетентності в ЗП(ПТ)О.

Процес діагностування необхідно розпочинати після ретельної психологічної підготовки педагогів, роз’яснення мети і завдань цієї роботи, переваг даної методики з точки зору інтересів і потреб кожного зокрема, і колективу в цілому.

Доцільно проводити діагностування у другому семестрі навчального року один раз на два роки, щоб мати об’єктивну картину динаміки професійного рівня педагогів, ефективності методичної роботи.

Пропонуємо таку схему впровадження системи діагностування:

І етап (лютий-березень) – ознайомлення педколективу зі змістом та сутністю методики діагностичного дослідження на педагогічній раді, інструктивно-методичній нараді, засіданнях методичних комісій.

ІІ етап (березень-квітень) – анкетування педагогів, робота зі складання зведеної діагностичної карти, складання індивідуальних карток на кожного педагога.

ІІІ етап (травень-червень) – аналіз підсумків діагностування, вибір форм методичної роботи на основі адресної спрямованості, планування роботи училища на рік.

При визначенні найбільш ефективних форм методичної роботи необхідно враховувати, що в закладах професійної (професійно-технічної) освіти можна умовно виділити шість категорій педпрацівників:

До першого рівня професійної компетентності (умовно-нульового) нами віднесено викладачів спеціальних дисциплін, які прийшли на роботу в ЗП(ПТ)О відразу після закінчення галузевого інституту або ж з виробництва. Їм притаманні високі знання з основ виробництва, техніки та технології відповідної галузі і водночас повна необізнаність із загальними основами педагогіки, теорії виховання, методами проведення занять, загальної та вікової психології. Саме тому цей рівень професійної компетентності ми називаємо умовно-нульовим, недостатнім.

До другого рівня професійної компетентності (достатнього) віднесено педагогів, котрі набули під час періоду адаптації до педагогічної професії  основних знань та вмінь з методики викладання спеціального предмета та часткових з основ психолого-педагогічних наук, але діють ще з допомогою наставників, за підказкою методистів.

До третього (середнього) рівня професійної компетентності віднесено педагогів, які отримали відповідну психолого-педагогічну підготовку, володіють достатніми знаннями з основ педагогіки, психології, теорії виховання та вміло використовують їх у практичній діяльності, досягли вагомих результатів у роботі, відзначаються загальною культурою, самостійні, наполегливі.

До четвертого рівня професійної компетентності (достатньо-високого) віднесено викладачів спеціальних дисциплін, які мають фундаментальні знання, володіють ефективними формами, методами організації навчально-виховного процесу, досягають значних результатів, якості педагогічної праці, вміють діяти у нестандартних ситуаціях, виявляють активність у внутрішньоучилищній методичній роботі, відзначаються високим рівнем загальної культури.

До п’ятого рівня професійної компетентності викладачів спеціальних дисциплін (високого) віднесено таких викладачів, які на основі глибоких знань теорії педагогіки, психології та дидактики знаходять оптимальні та нестандартні шляхи вирішення проблем навчально-виховного процесу, мають відповідні мотивації до дослідно-творчої діяльності, є наставниками молодих педагогів, авторами методичних розробок, посібників, керівниками методичних комісій, шкіл передового педагогічного досвіду, мають власні педагогічні доробки, досвід яких поширюється поза межами освітнього закладу.

До шостого (умовно-найвищого) рівня професійної компетентності віднесено викладачів спеціальних дисциплін, які займаються інноваційною, дослідницькою діяльністю, продукують нову інформацію, результати якої стають надбанням системи профтехосвіти, демонструють високу результативність праці у формуванні особистості учнів.

Як показує практика, не в усіх навчальних закладах діагностичну карту беруть до уваги, тобто проводиться формальне діагностування, або діагностичною роботою охоплено усіх педагогів, але робота з ними організовується без урахування потреб і реального рівня професійної компетентності педагогів.

 Адже, саме діагностична карта є інформаційною базою для визначення єдиної науково-методичної проблеми закладу, проблемних тем, за якими працюють методичні комісії (а не вибирати їх довільно), для вибору форм методичної роботи і тематики методичних заходів. За її допомогою складається план роботи педагогічної ради навчального закладу, методичних комісій, шкіл педмайстерності, семінарів, творчих груп тощо.

Тимощук Галина Валеріївна, методист Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації у Хмельницькій області 

Роль та  місце педагогічної ради в забезпеченні якості освітнього процесу у ЗП(ПТ)О

Одним із важливих завдань педагогічної науки і практики є пошук ефективної системи освіти, яка відповідала б потребам соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. Для реалізації цього завдання у ЗП(ПТ)О працюють методичні служби, які повинні озброювати педагогічні кадри необхідними знаннями, вміннями, сприяти піднесенню їх наукового рівня та професійної майстерності.

Структура методичної служби складається із взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, які відповідають цілями і завданнями, що стоять перед навчальними закладами та втілюються у різних формах, методах і засобах.

У нормативних документах педрада займає одне з найважливіших місць у методичній роботі, а саме є колективною її формою. Тому потреби акцентувати увагу на актуальності і важливості теми науково-методичної ради немає. Насамперед з’ясуємо, що таке педрада. Сама назва "педрада" походить від слова радитися.

     У словнику «Професійна освіта» зазначено, що педагогічна рада – це орган колективного керівництва навчальним закладом. Основне завдання якої – об’єднання зусиль педагогічного колективу навчального закладу професійно-технічної освіти для піднесення рівня навчально-виховної роботи, впровадження у практику досягнень педагогічної науки.

      Педрада – неоднозначне та багатолике явище, у якому, наче в дзеркалі, відбивається внутрішнє життя навчального закладу. Вона може бути, як цікавою та змістовною формою колегіального прийняття рішень, так і нудним засіданням, на якому адміністрація дає черговий інструктаж, а викладачі крадькома перевіряють зошити або заповнюють журнали.

     Тільки в тих навчальних закладах, де педколектив вважається єдиною творчою командою, а кожен педагог упевнений, що його думка буде врахована, і він може впливати на освітній процес, педради слугують благу педагогів та учнів.

        Згідно з Положенням про методичну роботу у ПТНЗ педагогічна рада є вищим колегіальним органом професійного навчального закладу, який визначає перспективи його розвитку і координує питання навчально-виховної, виробничої і методичної діяльності навчального закладу. Педагогічна рада створюється наказом директора.

      Головним завданням педагогічної ради є підвищення якості професійної освіти у відповідності до вимог Державного стандарту на основі використання досягнень педагогічної науки, кращого педагогічного і виробничого досвіду.

    Педагогічна рада визначає основні напрями навчально-виробничої діяльності навчального закладу, зміст, форми, методи і засоби професійного навчання.

     Педагогічна рада розглядає і приймає рішення по основних принципових питаннях педагогічної і навчально-виробничої діяльності професійного навчального закладу.

         На засіданнях педагогічних рад розглядаються  питання:

    1.Аналіз і результати навчально-виховної, навчально-виробничої і методичної  діяльності інженерно-педагогічного колективу з питань підвищення якості професійної освіти у відповідності до Державного  стандарту.

   2.Якість результатів професійного навчання, знань, вмінь і навиків учнів,  пропозиції  по удосконаленню виховного процесу.

     3.Основні напрями діяльності методичної служби навчального закладу у нових соціально-педагогічних умовах.

      4.Результати внутрішньоучилищного контролю, інспекторських перевірок, атестації, акредитації та ліцензування навчальних закладів.

    5.Стан КМЗ професійного навчання, навчально-програмну документацію і методичну літературу, розроблену педагогічним колективом освітнього закладу.

    6.Матеріали педагогічного досвіду ІПП по удосконаленню професійного навчання в умовах переходу на новий зміст професійної освіти; результати навчально-виховного процесу на основі застосування нових педагогічних та інформаційних технологій, сучасних форм і методів навчання.

     7.Заходи по підготовці до початку і завершення навчального року, комплектуванню навчального закладу та профорієнтаційній роботі.

   8.Заходи щодо виконання навчальним закладом рішень, положень, наказів про підготовку кваліфікованих робітників та наказів вищестоящих органів профтехосвіти.

     9.Звіти викладачів і майстрів виробничого навчання про стан навчальної роботи в учнівських групах.

    10.Доповіді або повідомлення працівників ЗП(ПТ)О і підприємств про стан організації виробничого навчання і виробничої практики.

  11. Перспективне і поточне планування діяльності професійного навчального закладу з врахуванням конкретних умов закладу та індивідуальних особливостей педагогічного колективу.

       Безперечно предметом обговорення на педагогічних радах є й інші питання. Все залежить від основних завдань колективу ЗП(ПТ)О та умов його роботи.

        Майже на кожному засіданні педагогічної ради розглядається інформація про результати виконання попередньо прийнятих рішень.

     З питань, які обговорюються, приймаються рішення з визначенням термінів і виконавців, а також осіб, що здійснюють контроль за їх виконанням.

  З найбільш важливих рішень укладаються накази по навчальному закладу.

Визначати проблематику засідань педради необхідно на діагностичній основі.

Надзвичайно важливо при визначенні змісту роботи педради обрати насамперед ті питання, які цікавлять весь педколектив і колегіальне вирішення яких сприятиме формуванню атмосфери творчого пошуку, стимулюватиме розвиток творчого потенціалу педпрацівників, забезпечить істотне підвищення якості навчально-виховного процесу.

Визначаючи проблематику засідань, необхідно дотримуватись таких основних вимог:

1. питання мають бути актуальними, виходити з практичних потреб педколективу щодо поліпшення роботи;

2. обов’язково варто враховувати, які питання вже вирішенні педколективом, а які необхідно вирішувати у даний період та у майбутньому.

Завдяки перспективному плану роботи педради можна забезпечити послідовність у вивченні й аналізі рівня викладання та якості знань учнів.

Склад педагогічної ради

Головою педагогічної ради є директор професійного навчального закладу. В окремих випадках голову вибирають із складу найбільш кваліфікованих працівників на засіданнях педагогічної ради.

      До складу педагогічної ради входять: керівники навчального закладу, старший майстер, викладачі, майстри виробничого навчання, вихователі, керівник фізичного виховання, бібліотекар, практичний психолог або соціальний педагог, методист, медпрацівник, роботодавці-замовники кадрів, представники громадських установ та батьківського комітету. На засідання педагогічної ради можуть запрошуватись методичні працівники  навчально-методичних органів територіальних управлінь та учні даного навчального закладу.

Організація роботи педагогічної ради у ЗП(ПТ)О

1. Робота педагогічної ради здійснюється у відповідності з планом, який складається, як правило, на навчальний рік і затверджується на засіданні ради. У розробці плану беруть участь заступники директора, старший майстер, методист, голови методичних комісій, психолог під керівництвом директора навчального закладу.

      Педагогічна рада збирається не рідше одного разу на два місяці. При необхідності можуть створюватися комісії або творчі групи.

      З метою більш детальної підготовки питань, їх всебічного і глибокого обговорення можуть створюватися комісії або творчі групи.

2. З питань, які обговорюються на засіданні педагогічної ради, виносяться рішення із зазначенням термінів і виконавців, а також осіб, які здійснюють контроль за їх виконанням.

      Педагогічна рада має право приймати рішення при наявності не менше 2/3 її членів. Рішення педагогічної ради приймаються більшістю голосів.

3. Директор професійного навчального закладу  у випадку незгоди з рішенням педагогічної ради може поставити питання для його повторного обговорення.

4. Організацію роботи по виконанню рішень педагогічної ради здійснює голова ради спільно з методистом навчального закладу. Виконавчі органи – методичні комісії і об’єднання.

      Рішення педагогічної ради обов’язкові для всіх працівників і учнів професійного навчального закладу.

 Інформація про результати виконання рішень заслуховується на черговому засіданні ради.

Підготовка до педагогічної ради

Підготовка до педради розпочинається за місяць-півтора до її проведення.

У педагогічному (методичному) кабінеті вивішують оголошення, в якому зазначається тема, основні питання для обговорення, питання для підготовки членами колективу. В оголошенні вказуються також відповідальні за конкретний вид діяльності. Для співдоповідачів зазначаються список літератури, адреси досвіду, перелік ілюстрацій тощо. Головні питання готуються групою аналізу і контролю, творчою групою, яка розробляє відповідні пам’ятки щодо підготовки питання на педагогічну раду. У таких пам’ятках надається перелік питань, необхідних для перевірки та  аналізу якості освітнього процесу.

Ретельна підготовка до педагогічної ради особливо необхідна, коли заслуховуються звіти окремих педагогічних працівників про їх досвід. Попереднє вивчення конкретного досвіду, його аналіз дозволяє виділити головне, нове, прогресивне, те, що заслуговує вивчення та поширення.

Педради, які проводяться після відвідування відкритих уроків викладачів, що атестуються, в рамках тижня педагогічної майстерності, стають справжньою школою інновацій, творчих знахідок, дружніх порад. Таким чином, поповнюється «професійна скринька» педагогічного досвіду роботи педколективів.

Особливо важливо, щоб усі члени педради заздалегідь знали про ті питання, які будуть обговорюватися, про технологію підготовки засідань. Для цього доцільно оформити спеціальний стенд «Дошка педагогічної ради».

Пропонуємо орієнтовний варіант:

Оголошення про підготовку чергового засідання: дата проведення, порядок денний, відповідальні за підготовку, місце проведення.

Склад творчої (ініціативної) групи з підготовки засідання.

План підготовки до засідання.

Список рекомендованої для опрацювання літератури.

Питання для обговорення, дискусії, «мозкової атаки».

Графіки:

-    внутрішньоучилищного контролю;

-    проведення методичних заходів (методоперативок, засідань, творчих груп, семінарів, творчих звітів);

-    відкритих уроків і виховних заходів;

-    проведення співбесід з викладачами, майстрами.

Тези основної доповіді.

Проєкт рішення педради.

Підготовка приміщення

Велике значення має також підготовка приміщення (гарна звукоізоляція, нормальна температура повітря, зручні для роботи меблі, вентиляція тощо).

Такі «дрібниці» як погана провітрюваність приміщення, висока чи низька температура, протяги, погане освітлення можуть знизити ефектив­ність педради через зниження продуктивності роботи людей.

Крім того, ніщо не повинно заважати присутнім: ні телефонні дзвінки, ні шум транспорту.

 Проведення педради

Починати педраду варто у чітко визначений час, незалежно від того, скільки осіб іще не прийшло.

Активність учасників педради залежить від керівника, який веде засідання, і забезпечена якісною підготовкою наради, створення на ній ділової атмосфери.

    Оптимальна тривалість оперативної педради складає 20-30 хв, проблемної з насиченим порядком денним – до 1,5-2 год. Час розгляду одного досить складного питання  –  40-45 хв.

Оптимальна тривалість спільної розумової діяльності великої кількості людей складає не більш як 40-45 хв. У більшості людей фізіологічна межа втомлюваності у спільній роботі складає годину. Отже, через 40-70 хв в учасників педради настає втома, і як результат послаблюється увага: в ау­диторії виникає шум, рух, розмови. Це природний захист організму від перевантаження.

      Під час педради обов'язково треба робити перерви. Вони корисні, оскільки є засобом відпочинку. Крім того, під час перерви триває обговорення питань педради. Якщо не перериваючись продовжувати педраду, то більшість учасників вже стомлена і стан послаблення уваги у них триває близько 20-30 хв, після чого поліпшується самопочуття, відновлюється їхній нормальний стан і дебати розпалюються з новою силою. Але оскільки в більшості в останні півгодини увага була послабленою, оратори часто починають повторювати своїх попередників. Цей етап фахівці називають «періодом негативної активності». У такий період збільшується нервозність, а ухвалені рішення будуть непродуманими та екстремальними.

    Якщо нарада триває без перерви 2 год, то більш як 90 % учасників настільки втомлюються, що згодні на будь-яке рішення, аби швидше закін­чити засідання.

Психологи радять: оптимальна тривалість педради без перерви – не більш як година. Якщо обставини потребують більш тривалої роботи, варто обов'язково передбачити перерви. Тривалість перерв має складати: після 50 хв роботи – 10 хв перерви; після 1,5 год роботи – 15 хв. Відмова від перерви не лише спричинює підвищену втомлюваність, а й не дає по суті економії часу.

    Під час обговорення інновацій заслуговує на увагу японська кільцева система ухвалення рішень – кінгесе. Полягає вона ось у чому. Якщо керівникові треба вирішити з колективом певне питання, він не повинен поспішати скликати педраду. Для початку слід підготувати проєкт нововведень, який послідовно передати окремим викладачам за списком, складеним керівником. Кожен має, наприклад, за один день розглянути пропоноване нововведення і дати свої зауваження в письмовому вигляді. Отже, якщо у списку шість осіб, проект рішення із зауваженнями повернеться до керівника через 6 днів. Після цього ухвалюють рішення про необхідність педради і склад її учасників. Така педрада відбувається швидко та ефективно, усі учасники заздалегідь знають, про що йтиметься, бо були ознайомлені з проєктом рішення.

 Психологічна атмосфера

         Педрада має відбуватися в атмосфері щирості та відвертості, взаємоповаги, принциповості: головна мета – шукати і знаходити позитивні рішення. З метою систематичного розвитку дискусії в потрібному напрямі необхідно, щоб доповідачі не виходили за рамки обговорюваної проблеми. Але діяти при цьому треба дипломатично. Для того щоб педрада була ефективною, варто ознайомитися з думками всіх учасників щодо обговорюва­ної проблеми.

Для створення нормальної психологічної атмосфери на педраді неприпустимий недоброзичливий тон, особливо з боку керівника, категоричні, беззаперечні судження, безапеляційні репліки на кшталт: «Це не правильно!» або «Ви дуже помиляєтесь!», тобто все те, що може образити доповідача або викликати небажання оприлюднити істину, вступати у відкриту дискусію.

За необхідності полемізувати доповідачу варто додержуватися таких правил:

1. Намагатися говорити повільно і неголосно.

2. Звертатися не безпосередньо до свого опонента, а до всієї аудиторії, завдяки чому автоматично виникатиме ділова і спокійна атмосфера.

3. На початку своєї промови необхідно підкреслити спільність своїх поглядів з думками опонента (з певних питань), наводячи переконливі аргументи на користь цих поглядів, і тільки після цього можна переходити до контраргументів, формулюючи їх як конкретні запитання.

4. Варто правильно ставити запитання, завдяки чому можна перевести увагу присутніх з однієї теми на іншу, спрямовуючи її на ті аспекти про­блеми, які іще не висвітлено.

Виконання цих умов дає змогу управляти дискусією, з'ясовувати нові важливі дані, змушує учасників педради зайняти чіткішу позицію з того чи іншого питання.

Відкрита і результативна дискусія можлива лише в атмосфері невимушеності. Доброю розрядкою може стати жарт, корисно увесь час зберігати спокійний і доброзичливий тон.

Одна з найважливіших вимог до керівника педради – не нав'язувати з самого початку своєї позиції решті учасників. Варто пам'ятати, що посада надає словам керівника особливої ваги, і ті з присутніх, чиї погляди не збіга­ються з думкою керівника, можуть не наважитись їх висловити.

Корисним стане стисле резюмування виступів, але не тільки після обговорення питання та наприкінці педради, а й під час власне обговорення. Це дає змогу досягти впевненості в тому, що всі присутні чітко розуміють, про що йде мова на педраді, і в них складається переконання, що під час дис­кусії буде досягнуто певного прогресу.

Регламент виступів

    Варто домогтися того, щоб дотримання регламенту роботи стало обов'язковим законом педради.

Якщо на педраді не визначено регламент доповідача і виступів в обговореннях, створюються передумови для неділової атмосфери її перебігу.

Отже, проводячи педраду, пам'ятайте, що активність усіх присутніх на ній – показник зацікавленості членів колективу, їхньої причетності до  життя навчального закладу. Щоб отримати максимальну віддачу, дотримуйтеся кількох правил ведення педради:

• дотримуватись регламенту засідання: починати вчасно, тривалість – не більше 3-х годин, за необхідності робити перерви, на основні доповіді і виступи відводити заздалегідь визначений час;

• не припускати емоційних спалахів, взаємних звинувачень, «розбірок» між присутніми;

• дотримуватися доброзичливого тону, тактовності, як з боку голови засідання, так і учасників;

• усі виступи і запитання мають містити аналіз обговорюваної проблеми і конкретні пропозиції. Не припускати відхилень від питання під час його об­говорення.

Рішення педради

   Рішення педради з науково-педагогічних питань зазвичай фіксують у протоколі засідання і доводять до відома усіх членів колективу (наприклад вивішують у педкабінеті).

Ухвалене на педагогічній раді рішення, як правило, містить пункт з контролю за його виконанням. Результати контролю обговорюють у робочо­му порядку і заслуховують на наступних педрадах.

Допоміжні засоби та обладнання

    Хорошу педраду неможливо нині організувати без необхідних допоміжних засобів. Вони полегшують роботу і працю керівника, дають змогу добре організувати засідання.

Рекомендується якомога ширше використовувати наочну ілюстрацію свого виступу: у вигляді настінних таблиць, спеціальних планшетів, слайдів, мультимедійних презентацій тощо. Будь-яку візуальну інформацію легше засвоїти, аніж сло­весну. Вона викликає більше зацікавлення, сприяє концентрації уваги учасників педради.

Що ж необхідно використовувати в першу чергу?

Наочні посібники. Нині їх широко застосову­ють навіть на невеликих за чисельністю педрадах. Адже краще раз побачити, ніж сто разів почути. Таблиці, схеми, діаграми, карти – все це має бути перевірено і підготовлено заздалегідь. Якщо мова йде про слайди, мультимедійні презентації, то варто підготувати діапроектор, комп'ютер, екран, перевірити справність розетки, щоб потім не довелося витрачати час на налаштування та регулювання обладнання.

Допоміжне обладнання. Наприклад, копіювальний апарат може знадобитися, щоб терміново роздати всім учасникам проєкт рішення.

У великих залах можуть знадобитися мікрофон, дошка з крейдою. Добре було б забезпечити аудиторію водою та склянками. Якщо передбачено перерву, то заплануйте каву і чай.

Діловедення педагогічної ради.

На засіданні педагогічної ради ведеться протокол. Протокол підписується головою і секретарем ради. В протокол заносяться: номер; дата засідання; кількість присутніх; порядок денний засідання; стислий зміст виступів, пропозицій, зауважень, прийняті рішення. До протоколу додаються матеріали з обговорюваних питань.

Протоколи педагогічної ради зберігаються у справах професійного навчального закладу протягом п’яти років.

За методикою підготовки й проведення педради є традиційними і нетрадиційними.

Однак і традиційна форма проведення засідань має чимало невикористаних резервів. Вони криються у визначенні оптимального регламенту роботи, у забезпеченні високої якості доповіді, в умінні головуючого організовувати жваве обговорення, у прийнятті конструктивних рішень.

Основний недолік традиційної форми – низька активність викладачів. Цього можна уникнути, якщо обрати актуальну проблему і залучити до її обговорення всіх учасників педради, організувати кілька проблемних груп.

Також недоліками є авторитарний стиль, перетворення педради на інструктаж, поверхове обговорення проблеми, слабкий зв’язок теорії з практикою, абстрактність доповідей, майже повна відсутність самостійної діяльності педагогів.

Найбільш поширеними є такі форми проведення педрад:

диспут, творчий звіт, конкурс, ділова гра, «круглий стіл», презентація, захист інновацій, розв’язання педагогічних ситуацій.

Якою б за формою не була педрада, вона не повинна перетворюватися у шоу. Сутність кожної педради – стати черговим ступенем у розвитку навчального закладу, а зміст роботи педради не може бути загубленим.

Правила, якими мають керуватися доповідач:

дотримуватися регламенту, говорити коротко;

виступати лише по суті питання, яке обговорюється;

критичні зауваження висловлювати об’єктивно, обґрунтовано, тактовно;

підтримувати спокійну і ділову атмосферу у колективі, поважати думку колективу;

вміти сприймати критику на свою адресу;

закінчувати свій виступ конкретними пропозиціями.

Дотримання цих правил усіма членами педради створює ділову атмосферу співробітництва, взаємоповаги, економить час.

Як домогтися того, щоб педагогги брали участь в обговоренні, щоб дебати були жвавими і конкретними? На 90 % це залежить від самого директора і від ситуації, яка склалася у колективі.

Директор повинен:

-     створити ділову і доброзичливу атмосферу, підтримувати ініціативу педагогів;

-     бути уважним і тактовним до тих, хто виступає;

-     забезпечити впевненість кожного у тому, що його ділова пропозиція  обов’язково буде врахована в рішенні педради, що критичні зауваження будуть вірно сприйняті керівництвом.

Ефективність роботи педради залежить від якості прийнятих нею рішень. Рішення необхідно довести до такої форми, в якій його виконання можна було б проконтролювати для того, щоб на одного з наступних засідань доповісти колективу про результати. Директор повинен контролювати виконання рішень педради. Для цього необхідно визначити виконавця і термін.

Аналізуючи ефективність роботи педради, варто враховувати насамперед думку колективу. Тому кожне засідання потрібно завершувати оцінюванням проведеної роботи учасниками педради (анкети).

Узагальнюючи сказане, виділимо найтиповіші недоліки:

-     формалізм;

-     одноманітність тематики;

-     відсутність належної підготовки засідань;

-     поверховість обговорення визначених питань;

-     неконкретність рішень;

-     відсутність контролю за їх виконанням;

-     низька результативність роботи;

-     багатослів’я керівників;

-     пасивність, інертність членів педради.

Найважливіші аспекти забезпечення високої ефективності роботи педради:

-     планування на основі діагностування і аналізу;

-     вибір актуальних проблем для колективного обговорення;

-     урізноманітнення форм і методів обговорення засідань;

-     збагачення тематики педрад питаннями удосконалення технології педагогічного процесу;

-     чіткий розподіл функцій з підготовки засідання;

-     створення і чітка організація роботи творчої (ініціативної) групи з підготовки засідання;

-     задіяти до підготовки засідань викладачів і майстрів;

-     забезпечення тісного зв’язку теорії з практикою роботи колективу, з передовим досвідом;

-     глибоке вивчення обговорюваного питання;

-     забезпечення глибокого, аргументованого педагогічного аналізу;

-     науково-методичне і матеріально-технічне забезпечення (бібліотека, виставка, наочність);

-     прийняття конкретної конструктивної програми дій;

-     цілеспрямована робота з організації виконання прийнятих рішень, систематичний контроль за їх виконанням.

Дотримання цих вимог забезпечить якісну реалізацію найважливішого завдання педради – об’єднувати зусилля педагогів у розв’язанні актуальних проблем підвищення якості навчання і виховання учнів.

Тимощук Галина Валеріївна, методист Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації у Хмельницькій області 

1.     Методичні комісії як одна із групових форм проведення методичної роботи в освітньому  закладі

 Методичні комісії ‒ найпоширеніша форма підвищення кваліфікації шляхом залучення педагогічних працівників до дискусій, диспутів, вирішення проблемних ситуацій, моделювання фрагментів занять з вихованцями на основі ідей педагогічної науки й кращого педагогічного досвіду. Методичні комісії організовуються за територіальною ознакою (в межах закладу, міські, районні); за типами навчальних закладів, навчальними предметами чи їх циклами. Діяльність методичних комісій багатопланова й різноманітна за змістом, напрямами й формами. Це проведення відкритих уроків, їх самоаналіз і аналіз, конструювання й захист конспектів уроків, ділові ігри, громадські огляди діяльності і звіти викладачів, огляди літератури, презентації ідей, методичні консультації досвідчених викладачів і керівників з певних тем, розробка і захист програми власної діяльності з визначеного питання, обговорення результатів контрольних робіт та ін. Існує Положення про методичних комісії, яке має на меті активізувати й систематизувати роботу методичних об'єднань, визначити зміст, напрями роботи і функції його членів.

Предметні методичні комісії викладачів або предметні комісії ‒ центр методичної роботи, вивчення і втілення досягнень теорії та кращого досвіду в практику навчання конкретних навчальних дисциплін. Вони створюються у великих навчальних закладах, де один предмет викладають кілька викладачів.

Методичні комісії можуть заслуховувати й обговорювати доповіді з найактуальніших питань навчання і виховання, нову фахову літературу, організовувати взаємовідвідування уроків, проведення і обговорення відкритих уроків, виготовлення наочності, застосування технічних засобів навчання. У їх компетенції ‒ організація консультацій для молодих викладачів, заслуховування звітів про виконання індивідуальних планів професійного  розвитку.

Методичні комісії створюються на навчальний рік і проводять засідання, як правило, щомісяця. Керівництво роботою методичних комісій здійснюють голови комісій. Персональний склад методичних комісій, а також голів комісій затверджує наказом директор навчального закладу на початку навчального року. Керівники навчального закладу є членами методичних комісій відповідно до профілю їх викладацької діяльності або професії.

Визначення змісту, форм і методів роботи методичної комісії залежить від умов роботи навчального закладу та здійснюється з урахуванням індивідуальних можливостей педагогічних працівників.

План роботи методичних комісій складають на навчальний рік. На першому організаційному засіданні обирають голову і секретаря терміном на один рік, обговорюють проект плану роботи і доповнюють його, обмінюються досвідом з питань підготовки до нового навчального року.

2. Зміст роботи методичних комісій:

1.                 Сприяти професійному, культурному і творчому зростанню педагогів, надавати допомогу в розвитку та підвищенні професійної майстерності.

2.                 Забезпечувати своєчасне вивчення нормативних документів, виконання нормативних вимог до навчання і виховання учнів.

3.                  Удосконалювати зміст і форми навчання  на засадах гуманізації та  демократизації відповідно до концепції національної школи: профілізації у поєднанні з індивідуалізацією навчання.

4.                 Вивчати і впроваджувати в практику сучасні технології навчання, застосовувати різні форми і методи проведення уроку.

5.                 Допомагати педагогам в організації самоосвіти та особисто орієнтованих траєкторій розвитку професійної майстерності.

6.                 Виявляти, узагальнювати та розповсюджувати досвід творчопрацюючих педагогів.

7.                 Розробляти навчальні, науково-методичні, дидактичні матеріали для впровадження інноваційних технологій, створювати банк даних.

8.                 Створювати оптимальні умови для пошуку та розвитку здібних учнів. Сприяти залученню їх до участі у предметних тижнях, конкурсах, олімпіадах, МАН.

9.                 Систематично проводити індивідуальну позаурочну роботу з учнями.

10.                 Проводити огляди кабінетів, конкурси педагогічної майстерності серед педагогів ЗП(ПТ)О.

11.                 Постійно брати участь у роботі школи прогресивного педагогічного досвіду.

12.                 Стежити за новинками педагогічної літератури і впроваджувати їх у практику роботи.

13.                 Здійснення керівництва предметним об'єднанням учнів, яке входить до наукового товариства закладу. Предметне об'єднання реалізує свою діяльність через такі форми:

а) предметні гуртки, керовані викладачами;

б) "круглі столи";

в) лекторії;

г) вечори запитань і відповідей;

ґ) предметні тижні (декади, місячники);

д) олімпіади;

е) вікторини;

є) випуск предметних газет, стендів...

14. Методичні комісії затверджує план позакласної діяльності із заохочення учнів до поглибленого вивчення предмета, популяризації наукових знань.

15. Виявлення учнів, які мають здібності до поглибленого вивчення навчальних предметів.

16. Організація дослідницько-інноваційної діяльності педагогів.

Найголовнішим та найістотнішим у роботі методичних комісій є надання реальної, дієвої допомоги педагогічним працівникам у розвитку їхньої майстерності – поєднання професійних знань, навичок та вмінь і необхідних для сучасного педагога рис особистості.

Головна мета: підготовка працівників до педагогічної діяльності у сучасному інформаційному суспільстві за новими програмами через активізацію творчого потенціалу кожного члена методичної комісії.

3. Цілі методичних комісій:

1)   аналіз стану викладання;

2)   створення організаційних умов для безперервного вдосконалення фахової освіти і кваліфікації педагогічних працівників, підвищення їхньої психологічної компетентності;

3)   проведення методичних заходів, спрямованих на розвиток творчих можливостей педагогів, вивчення, узагальнення і поширення педагогічного досвіду;

4)   залучення педагогів до пошуково-дослідної роботи;

5)   апробація та введення нових освітніх технологій і систем;

6)   створення умов для збереження, систематичного поповнення та ефективного використання методичного фонду літератури, аудіо- та відеоматеріалів;

7)   координація змісту методичної роботи зі змістом діяльності навчально-методичного центру професійно-технічної освіти.

4. Організація роботи методичних комісій

Організація роботи методичних комісій розпочинається з планування, а насамперед – з педагогічного діагностування. Це дає можливість виявити кращий досвід, а також недоліки в організації навчально-виробничої діяльності і на цій основі спланувати методичну роботу з педагогами. Педагогічне діагностування проводиться анкетуванням, результати якого заносяться до діагностичної карти навчального закладу (методичних комісій).

На основі результатів аналізу діагностичної карти визначають шляхи, спрямовані на подолання виявлених проблем, використання прогресивного педагогічного досвіду педагогів, проведення індивідуальних консультацій, рекомендують опрацювати відповідну психологічну, педагогічну, методичну літературу, журнальні статті, визначають форми підвищення кваліфікації, залучення до роботи в закладі прогресивного досвіду,  в творчих групах тощо.

Таке педагогічне діагностування дає змогу організувати методичну роботу, всебічно враховуючи індивідуальні особливості та рівень підготовки кожного педагога.

5. Планування роботи методичних комісій

Вимоги до плану роботи методичних комісій

План роботи методичних комісій складається на поточний навчальний рік і спрямовується на поліпшення науково-теоретичної, методичної та практичної підготовки педагогічних кадрів освітнього закладу. План складається за розділами, визначається тематика засідань, зміст роботи між засіданнями.

У ньому мають бути відображені результативність і підсумки методичної роботи за попередній навчальний рік, зокрема, стан виконання навчальних програм, рівень і якість навчальних досягнень учнів тощо.

План має містити основні завдання та напрями методичної роботи об’єднання у поточному навчальному році, що випливають із завдань розбудови національної системи освіти, аналізу стану освіти в області та стану освітнього процесу в навчальному закладі.

Голова методичної комісії має продумати тематику, зміст кожного засідання. Врахувати всі аспекти освітнього процесу. Знайти креативні, сучасні підходи у роботі педагогічних працівників, за для продуктивного інтерактивного навчання учнів. Також на кожному засіданні голова методичної комісії має спонукати викладачів до самоосвіти, щоб кожен педагогічний працівник був конкурентоспроможний в сучасні й освіті.

На засіданнях методичних комісій можуть розглядатися найрізноманітніші проблеми навчання і виховання, а саме: використання диференційованого підходу на уроці; організація самостійної роботи; нетрадиційні форми проведення уроків; шляхи підвищення ефективності уроку; застосування інноваційних технологій, програмно-педагогічних засобів навчання; виготовлення педагогічних   і програмних засобів навчання тощо.

У період між засіданнями члени методичних комісій проводять моніторинги рівнів навчальних досягнень учнів; учнівські олімпіади; конкурси, позаурочні заходи, консультації; організовують роботу зі здібними учнями;  працюють над розробкою комплексного методичного забезпечення предметів і професій (модулів); беруть участь у проведенні тижнів педагогічної майстерності; індивідуальних та групових консультацій для молодих педагогів; творчих звітів; методичних фестивалів; методичних сесій; диспутів, конференцій; педагогічних читань; проблемних семінарів; ділових ігор, тренінгів; дискусій; «круглих столів»; методичних турнірів; аукціонів ідей педагогічних новинок та ін.

6. Форми та методи проведення методичних комісій

У процесі методичної роботи можуть використовуватись як традиційні, так і нетрадиційні форми та методи:

·        ділові педагогічні ігри,

·        лекції,

·        доповіді,

·        практичні заняття,

·        мозкові штурми,

·        тренінги,

·        диспути,

·        огляд та обговорення навчально-методичної літератури,

·       участь педагогів у підготовці і проведенні масових заходів (педагогічних читань, науково-практичних конференцій, семінарів, виставок, конкурсів тощо).

Нова організаційно-функціональна модель роботи методичних комісій у навчальному закладі полягає в застосуванні модульного підходу за трьома напрямами:

1.   Пізнавальна діяльність – формування свідомості педпрацівників, вивчення нових педагогічних технологій.

2.   Тематична діяльність – опрацювання отриманої інформації, визначення шляхів вирішення актуальних проблем, розроблення нових педагогічних ідей.

3.   Практична діяльність – впровадження в педагогічну практику результатів пізнавальної та тематичної діяльності. Педагогічні працівники оволодівають практичними навичками щодо використання інноваційних педагогічних та виробничих технологій.

Модульний підхід у діяльності передбачає впровадження нетрадиційних індивідуальних та групових форм проведення методичних засідань.

Індивідуальні

Аналіз

Анкетування

Атестація

Бесіда-інтерв'ю

Дистанційне навчання

Доповідь

Звіт

Індивідуальний план

Консультація

Курсова перепідготовка

Випускна робота

Лекція

Методичні рекомендації

Наставництво

Презентація

Портрет викладача

Портфоліо

Проблемний стіл

Реферат

Розробка уроку

Розробка позаурочного заходу

Самоаналіз

Самоосвіта

Стажування

Творча робота

Творчий звіт

Творчий портрет

Групові

Бенефіс педагога

Бесіда

Бібліографічні огляди, обговорення

Відкритий урок

Взаємовідвідування уроків

Взаємоконтроль

Групова консультація

Дебати

Ділові ігри

Дискусія

Захист авторських проектів і розробок

Захист планів МК

Ігрове конструювання

Оперативна методична нарада

Інтернет-конференція

Колективні презентації

Коло ідей

Конференції з обговорення найбільш значущих проблем

Майстер-клас

Методична естафета

Методична панорама

Методичний бенефіс

Методичний ринг

Методичний тиждень

Обговорення в групі

Обмін досвідом

Педагогічна виставка

Педагогічна майстерня

Педагогічний брифінг

Педагогічні читання

Презентації

Рольова гра

Спільна розробка планів, програм, сценаріїв уроків, позаурочних заходів

Творчий звіт

Фестиваль методичних ідей

Школа молодого фахівця

Школа педагогічної майстерності

Школа комп'ютерної грамотності

Школа професійної майстерності

7. Документація методичної комісії

Для ефективної роботи в методичної комісії повинні бути наступні документи:

Ø    Наказ про призначення на посаду голови методичної комісії.

Ø    Положення про методичну комісію.

Ø    Функціональні обов'язки викладачів методичної комісії.

Ø    Аналіз роботи за минулий рік.

Ø    Тема методичної комісії, її мета, пріоритетний напрями і завдання на новий навчальний рік.

Ø    План роботи на поточний навчальний рік.

Ø    Банк даних про викладачів методичної комісії.

Ø    Відомості про теми самоосвіти педагогічних працівників.

Ø    Графік проведення нарад, конференцій, семінарів, «круглих столів», творчих звітів, ділових ігор і т.д. на засіданнях методичної комісії.

Ø    Перспективний план атестацій викладачів методичної комісії

Ø    Графік проходження атестацій викладачів.

Ø    Перспективний план підвищення кваліфікації викладачів.

Ø    Графік підвищення кваліфікації викладачів на поточний рік.

Ø    Графік проведення відкритих уроків і позакласних заходів щодо предмету.

Ø    Інформація про навчальні програми та їх навчально-методичне забезпечення по предмету.

Ø    План роботи з молодими викладачами.

Ø    План проведення предметного тижня.

Ø    Протоколи засідань методичної комісії

Тимощук Галина Валеріївна, методист Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації у Хмельницькій області 

Формування моделі роботи над єдиною методичною проблемою.

Хоч навчальні заклади вже мають чималий досвід організації своєї діяльності з орієнтацією на загальну методичну проблему, але чіткої і стандартної моделі організації такої роботи не існує.

Визначити педагогічну проблему складно. Для цього необхідно, по-перше, досконало володіти станом справ у навчально-виховному закладі, по-друге, порівнювати його з потребами практики, розвитком психолого-педагогічної науки, аналізуючи результати діагностування педагогічного колективу, виявити запити, потреби та можливості педагогічного й учнівського колективів.

Щоб домогтися істотних результатів під час роботи над науково-методичною проблемою, необхідно забезпечити виконання ряду умов:

§  обрана проблема має бути актуальною на даний момент часу, саме для даного навчального закладу, відповідати її особливостям;

§  проблема має бути співзвучною сучасним педагогічним ідеям;

§  проблема має бути комплексною, охоплювати як навчальну, так і виховну роботу;

§  програму роботи над проблемою має складати колегіально весь педагогічний колектив, усі педагоги мають взяти участь у її реалізації;

§  має бути діалектичний зв’язок єдиної загальноучилищної науково-методичної проблеми з проблемами, над вирішенням яких працюють педагогічні колективи області;

§  проблема має пронизувати всі ділянки внутріучилищної методичної роботи;

§   однією з умов ефективного вирішення проблеми є тематична самоосвіта педагогів;

§  у навчальному закладі потрібно виробити систему традицій, технологій, спрямованих на вирішення проблеми;

§  під час роботи над проблемою треба постійно здійснювати аналіз проміжних результатів роботи.

З урахуванням складності науково-методичної проблеми та рівня готовності педагогічного колективу навчального закладу до її реалізації, складають перспективний план роботи педагогічного колективу (орієнтовно на 3-5 років) над визначеною проблемою. У плані має бути передбачене поетапне вирішення намічених питань. Заплановані заходи вносять у перспективний і річні плани роботи закладу.

Зміст роботи над проблемою може включати:

§  фіксацію нормативних, знаннєвих, ціннісних та інших утруднень у педагогів, учнів, керівництва закладом, які призводять до виникнення проблеми;

§  вивчення різноманітних джерел, літератури, їх науковий аналіз, що дозволяє визначити науково-практичне обґрунтування вирішення подібних проблем;

§  вивчення існуючого досвіду роботи над аналогічними проблемами;

§  типологізацію засобів вирішення проблеми;

§  навчання педагогічного колективу управлінській рефлексії, техніці корекції суб’єктивного стану в проблемній ситуації;

§  побудову моделі нового виду діяльності, яка дозволяє знімати протиріччя і призводить до вирішення проблеми;

§  розробку необхідних дидактичних, психолого-педагогічних та інших засобів;

§  апробацію нової моделі діяльності;

§  вироблення методичних рекомендацій для всіх учасників освітнього процесу, спрямованих на вирішення проблеми та утворення нової якості.

Результатами роботи над науково-методичною проблемою мають стати такі показники:

§  підвищення педагогічної майстерності, творчого потенціалу педагогів;

§  використання набутого більшістю  педагогів навчального закладу;

§  вдосконалення змісту, форм і методів внутріучилищної методичної роботи;

§  високий рівень навчальних досягнень, вихованості, розвитку учнів;

§  сприятливий педагогічний клімат у колективі.

Крім того, при плануванні методичної роботи за єдиною методичною темою, треба мати на увазі, що ця діяльність  прирівнюється до науково-дослідницької, а тому має спонукати педагогів до творчого пошуку нових педагогічних технологій.

Тому особливостями такої роботи є:

-       створення цілісної системи підвищення науково-теоретичного та загальнокультурного рівнів педагога, його психолого-педагогічної підготовки, вдосконалення професійної майстерності, формування навичок самоосвіти;

-       цілеспрямована та систематична самостійна робота, у плануванні якої педагог, керуючись власними потребами, сам визначає мету, напрям, обсяг і зміст, сприяє підвищенню професійного рівня;

-       у ході дослідження певної науково-методичної проблеми педагог опановує навички та прийоми дослідницької діяльності шляхом вивчення різних поглядів на її розв’язання, визначає власну позицію; співпраця педагога та учня забезпечує інтенсивний розвиток інтелектуальних і творчих здібностей як педагога, так і учня, закладає фундамент для майбутньої діяльності учня, створює основи його безперервної освіти.

Аналіз результатів роботи над науково-методичною проблемою здійснюється на основі:

-       аналізу шляхів реалізації науково-методичної проблеми;

-       визначення конкретних досягнень у роботі над колективною проблемою та розкриття факторів, які цьому сприяли;

-       виявлення упущень та аналіз їхніх причин;

-       узагальнення результатів вивчення стану викладання навчальних дисциплін;

-       розкриття зв’язку між підсумками роботи над колективною науково-методичною проблемою та якісним складом педагогічних кадрів;

-       аналізу використаних форм і методів науково-методичної роботи, їхньої придатності для розв’язання проблеми закладу;

-       аналізу остаточних результатів методичної роботи в навчальному закладі;

-       конкретності розроблених за наслідками роботи рекомендацій; визначеності завдань роботи на перспективу.

Вироблення алгоритму вирішення методичної  проблеми

    Методичною службою навчального закладу розробляється алгоритм вирішення науково-методичної проблеми,  який обговорюється на засіданнях методичних комісій. Первинна структура роботи над проблемою виглядає так:

1.   Проведення діагностування членів педагогічного колективу.

2.   Аналіз результатів діагностування, результатів організації навчально-виховного процесу, теоретичне обґрунтування вибору науково-методичної проблеми.

3.   Фронтальне відвідування уроків адміністрацією з метою виявлення практичного рівня вирішення проблеми.

4.   Планування роботи над науково-практичною проблемою.

5.   Підготовка та проведення засідання педагогічної ради (“старт” роботи над проблемою).

6.   Створення творчих груп з числа найбільш підготовлених педагогів з метою організації роботи над окремими аспектами проблеми.

7.   Вивчення наявної науково-методичної літератури з проблеми.

8.   Обговорення науково-методичної проблеми на зборах колективу навчального закладу.

9.   Організація самоосвіти педагогічних працівників над визначеною проблемою.

10.  Створення в методичному кабінеті закладу науково-методичного комплексу на допомогу педагогам (оформлення методичних папок з питань проблеми; вдосконалення схеми внутрішньоучилищного контролю; випуск методичних бюлетенів з питань науково-методичної проблеми; створення картотеки педагогічної, науково-методичної літератури з окремих питань роботи над проблемою тощо).

11.  Вдосконалення форм і змісту внутрішньоучилищної методичної роботи з урахуванням запитів педагогів під час роботи над проблемою.

12.  Планування та проведення серії науково-методичних нарад з тематики проблеми.

13. Організація роботи  навчальних семінарів для педагогів.

14. Організація і проведення серії відкритих уроків педагогів, які розробляють окремі аспекти проблеми (членів творчих груп).

15. Планування та проведення серії лекцій для педагогів з окремих аспектів проблеми.

16. Проведення читацьких конференцій з педагогами за літературою, в якій висвітлюються окремі аспекти проблеми.

17. Колективне обговорення статей періодики, у яких висвітлюються певні питання проблеми.

18. Виконання окремими членами педагогічного колективу науково-дослідних завдань з аспектів проблеми.

19. Організація роботи школи передового педагогічного досвіду.

20. Організація наставництва, індивідуальних та колективних консультацій для молодих педагогів та узагальнення досвіду педагогів, які досягли певних успіхів у роботі над проблемою.

21. Організація творчих звітів окремих педагогів з роботи над проблемою.

22. Вдосконалення методики аналізу відвідуваних уроків членами адміністрації з урахуванням результатів роботи над проблемою.

23. Постійне здійснення моніторингу навчальних досягнень учнів, організації внутрішньоучилищної методичної роботи, професійних досягнень педагогів тощо з окремих  аспектів проблеми. Вирішення питання про стан реалізації проблеми.

24. Проведення підсумкової науково-методичної конференції (педагогічних читань, засідання педагогічної ради) з проблеми. Підготовка методичних посібників з питань проблеми.

25. Підбиття підсумків роботи, формування нових традицій  навчального закладу.

Усвідомивши широту та глибину змісту проблемної методичної теми, творча група з розробки перспективного плану роботи над проблемою, робить висновок, якого терміну потребує вирішення проблеми. Так спільними зусиллями розробляється перспективний план роботи над єдиною науково-методичною темою навчального закладу.

Відштовхуючись від перспективного плану роботи над методичною проблемою та враховуючи тенденції й особливості кожного навчального року, беручи до уваги зміни, що відбулися й відбуваються в освіті, в профтехосвіті та в навчальному закладі, розробляються плани роботи на кожен навчальний рік і відповідно структура управління процесом роботи над проблемою. Щоб чіткіше проглядалися планові завдання, добре розробити до плану структурну таблицю шляхів реалізації проблемного питання – роботи з педагогами, учнями та батьками.

Методичні комісії теж обирають тему, яка виходить із загальної, планують за нею свою роботу. А кожен педагог працює за індивідуальною методичною проблемою, що вирішує певні завдання чи аспекти загальної.

Етапи роботи над єдиною методичною проблемою

   Згідно з перспективним планом роботи за єдиною методичною проблемою перший етап – діагностичний. Оскільки в ЗП(ПТ)О ведуться діагностичні карти, які педагоги заповнюють за всіма параметрами, здійснюється самодіагностика професійного рівня педагогів, зокрема тих, які атестуються, то стан справ з поставленої перед колективом проблеми має бути й так зрозумілим. Однак проведене анкетування педагогів може значно  доповнити результати попереднього моніторингу. Таке відстеження змушує кожного педагога шукати слабкі місця у своїй роботі та шляхи їх усунення. Завдяки анкетуванню виявляється ступінь підготовки педагогічного колективу до вирішення даної проблеми.

На другому етапі роботи над проблемою, як правило, здійснюється теоретичне обґрунтування науково-методичної проблеми. Педагоги працюють над літературою, яка допомагає їм  подолати труднощі та упущення, виявлені під час діагностування. Методичною службою готується інформаційна методична папка, проводяться навчальні семінари за даною темою. Вивчається стан організації виробничого навчання та виховної роботи, аналізується системність у цій роботі. Дійшовши висновку про необхідність удосконалення системи роботи, методична служба вивчає теоретичні матеріали, які допоможуть надати системності в роботі підрозділів навчального закладу.

Наступний етап  – практичне дослідження проблеми. Зрозуміло, що це етап, який потребує найбільших зусиль і, можливо, тривалішого періоду роботи. Тому етап практичного дослідження проблеми може мати два і більше рівнів, займати два чи більше років.

Останній етап – підсумковий.

Наприкінці кожного етапу роботи над єдиною методичною проблемою обов’язково здійснюється аналіз роботи, накреслюються перспективи подальшої роботи й узагальнюються результати. У підсумку узагальнений результат відповідно оформляється. Він має бути відчутний, наочний і рекомендований до поширення.

Робота педагогів над індивідуальними методичними темами

   Методична робота над проблемною темою зорієнтована на особистість як педагога, так і учня, на методичну підтримку педагогічної діяльності, зростання професійної компетентності всіх учасників навчально-виховного процесу.

    Вибір педагогом індивідуальної теми повинен ґрунтуватися на потребі вдосконалення чи розробки ним методики навчання та виховання, теоретичного узагальнення досвіду, ліквідації прорахунків у педагогічній діяльності. Тема науково-методичної, науково-дослідницької роботи педагога розглядається й затверджується на засіданні методичного об’єднання педагогів, методичною радою навчального закладу. Якщо робота виконується спільно з науковцями ВНЗ, з яким навчальний заклад працює в комплексі, то тема затверджується на засіданні його кафедри.

   Розпочинаючи дослідження з обраних тем, педагоги ознайомлюються з літературою з даної теми, щоб з’ясувати стан опрацювання досліджуваного питання, складають картотеку літературних джерел. Така пошукова діяльність дає змогу порівняти власний педагогічний досвід з описаним у науковій, психолого-педагогічній літературі, допомагає визначити відоме та принципово нове у практичній діяльності, резерви самовдосконалення. Не варто обмежуватися лише методичним аспектом теми, важливим є також вивчення актуальних питань самого наукового предмета. Укладена картотека наукової та методичної літератури може бути звітом педагога про перший етап роботи над темою.

    Другим етапом роботи над науково-методичною або науково-дослідницькою проблемою є розробка нового досвіду з урахуванням досягнень психолого-педагогічної науки і власної педагогічної практики. Результати дослідження та власні досягнення ретельно описуються, апробовуються.

Завершується робота над педагогічною проблемою оформленням її у вигляді реферату, методичної розробки, посібника тощо.

Працюючи над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою) педагог поглиблено й цілеспрямовано аналізує всі джерела науково-методичної інформації, особливо отриманої під час підвищення кваліфікації, участі в роботі семінарів (вебінарів), у процесі консультацій, шляхом читання психолого-педагогічної літератури з проблеми, ознайомлення з кращим педагогічним досвідом. При цьому він набуває навичок аналізу змісту публікацій та педагогічної практики, навчається прийомам науково-дослідницької діяльності, вчиться оформляти й подавати результати індивідуальної роботи над темою (проблемою).

Підвищенню професійної компетентності педагогів особливо сприяють заняття у школах молодого педагога, педагогічної майстерності та ін.. 

Постійне самовдосконалення педагогів шляхом постановки методичної проблеми (в рамках загальної) враховується при атестації педагогічного працівника, в узагальненні досвіду його роботи.

Тимощук Галина Валеріївна, методист Науково-методичного центру професійно-технічної освіти та підвищення кваліфікації у Хмельницькій області 

Пріоритети змісту методичної роботи

Основу інноваційних процесів у системі ПТО складають дві важливі проблеми педагогіки – проблема вивчення, узагальнення і поширення кращого педагогічного досвіду та проблема впровадження кращих практик. Суб’єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор, кращий педагогічний досвід якого вивчається.

У ЗП(ПТ)О з’явився досвід інноваційної діяльності ІПП, який, в основному, відповідає сучасним вимогам і є важливим фактором підвищення педагогічної майстерності, розвитку творчої ініціативи педагога, невичерпне джерело нового, прогресивного, жива творчість мас, водночас своєрідний пробний камінь під час експериментів істинності теорій, концепцій, прогнозів тощо.

На даному етапі нас цікавить у більшій мірі проблема вивчення, узагальнення і поширення кращого педагогічного досвіду окремих педагогічних працівників, колективу не тільки свого навчального закладу, а й використання надбань інших навчальних закладів.

Успіх підготовки кваліфікованих робітників у значній мірі залежать від уміння керівників навчальних закладів організувати та спрямувати роботу педагогів на інтенсивне впровадження в практику нових ідей, технологій навчання і виховання, кращих практик.

Одним із найголовніших завдань навчальних закладів є створення чіткої, керованої, гнучкої системи вивчення й упровадження кращого педагогічного досвіду в навчально-виховний процес. Саме це підкреслював В.О. Сухомлинський: «Суть керівництва сучасною школою полягає в тому, щоб у найважчій справі на очах у вчителів створювався, дозрівав та утверджувався кращий досвід, який втілював би в собі передові педагогічні ідеї».

Цікаві творчі знахідки є у будь-якому колективі, що є головним показником діяльності як педагога та навчального закладу в цілому. Завдання адміністрації – створити умови і підтримувати творчий пошук педагогічних працівників.

Кращий педагогічний досвід – це важливі складові внутрішньо-училищної методичної роботи, яка є основною організаційною системою,  здійснюється постійно і найбільш повно враховує запити та потреби педагогічних працівників, динамічно реагує на потреби педагогічної і виробничої практики. Робота з вивчення, узагальнення і впровадження педагогічного досвіду є цілеспрямованою, систематичною, творчо спроектованою щодо впровадження інноваційних ідей, наукових і методичних досягнень.

Що потрібно для організації роботи щодо вивчення, узагальнення і поширення ППД?

По-перше, створити в педагогічному колективі творчий настрій, здоровий морально-психологічний клімат, сприятливі умови праці.

Для організації творчої діяльності необхідна відповідна теоретична й практична підготовка педагогів, озброєння їх методикою творчих пошуків.

Важливо вибрати суспільно значиму для навчального закладу, посильну для педагогічного колективу науково-методичну проблему та здійснити раціональний розподіл і кооперацію праці.

Варто забезпечити педагогам вільний час шляхом раціональної організації їхньої праці та звільнення від невластивих їм функцій.

Має існувати система стимулювання педагогічної творчості кожного педагога й педагогічного колективу загалом.

Одним із основних напрямів роботи методиста – озброїти педагогічних працівників теоретичними знаннями, даючи відповідь на поставлені педагогічними працівниками низку ґрунтовних запитань, а саме:

Що таке кращий педагогічний досвід?

Як визначити ступінь його новизни?

Технологія його вивчення?

Як поширювати кращий педагогічний досвід, який отримав позитивну оцінку громадськості?

Як працювати з педагогом, здатним до творчої діяльності?

Який же досвід варто вважати кращим?

Кращий педагогічний досвід: поняття, класифікація

Проаналізувавши визначення науковців (Л. Набоки, М. Поташника, Л. Момота, І. Підласого, Ю. Чабанського та інших) щодо осмислення поняття кращого педагогічного досвіду, можна узагальнити, що кращий педагогічний досвід – це досвід досягнення високої професійної майстерності, впровадження якого в кінцевому підсумку сприяє забезпеченню ефективності навчально-виховного процесу шляхом використання елементів новизни, оригінальних форм, методів, прийомів, засобів роботи на основі їх удосконалення.

Класифікуючи ППД за рівнем творчої самостійності та психолого-педагогічної особливості педагога,  розрізняють такі  види кращого досвіду:

Ø    Репродуктивний: передбачає діяльність викладача, який не має в собі чогось принципово нового, але спрямована на сумлінне виконання професійних обов'язків з обов'язковим внесенням елементів новизни, є взірцем для тих педагогів, які достатньою мірою не володіють педагогічною майстерністю (працюють педагоги з малим досвідом роботи).

Ø  Раціоналізаторський: передбачає діяльність викладача, пов'язану з творчим, оригінальним, притаманним тільки йому використанням відомих форм і методів із внесенням елементів новизни; діяльність, спрямовану на підвищення ефективності педагогічної  праці, її оптимізацію (творчі педагоги з досвідом роботи від 5 і більше років).

Ø    Новаторський (інноваційний): передбачає діяльність педагога, спрямовану на суттєві зміни в навчально-виховному процесі. Ця діяльність має в собі елементи новизни, творчого пошуку, оригінальності, що спрямовується найбільш  актуальними проблемами навчання й виховання (це досвід в НЗ майстра в/н, який створює авторські оздоблювальні штукатурки, поширюється на обласному і Всеукраїнських рівнях, особливо під час проведення майстер-класів  під час профорієнтації).

Кращий педагогічний досвід має оцінюватися за такими основними критеріями:

Актуальність – відповідність досвіду найважливішим проблемам навчання і виховання на певному етапі.

Новизна – наявність у теорії та практиці раніше не відомих знань, форм і методів діяльності (властива не тільки науковим відкриттям, а й раціоналізації окремих аспектів педагогічної діяльності).

Результативність – підвищення рівня розвитку учнів у процесі застосування конкретного досвіду, оптимальне використання педагогом та учнями сил і часу для досягнення результату.

Раціональність – досягнення високих результатів за розумної інтенсифікації зусиль, засобів і використання часу.

Стабільність – стійка ефективність результатів діяльності протягом тривалого часу.

Перспективність – можливість творчого налідування досвіду іншими педагогами.

Наукова обґрунтованість – відповідність основним принципам, законам педагогічної діяльності (в деяких випадках досвід суперечить загальноприйнятим положенням педагогічної науки. Необхідно здійснити ґрунтовні дослідження, забезпечити оцінювання компетентними спеціалістами.)

Основними приципами виявлення, вивчення ППД є:науковість, гласність, законність, толерантність, комплексність, безперервність, нормативність.

За К.Д. Ушинським, передається не сам досвід, а думки (ідеї), які виведені із досвіду, на основі яких можна сформулювати рекомендації.

Основні етапи організації методичної роботи з виявлення, вивчення, узагальнення, опису і поширення кращого  досвіду в освітньому закладі.

    Метою виявлення, вивчення, узагальнення та поширення кращого педагогічного досвіду в навчальному закладі є прискорення процесу його трансформації в широку педагогічну практику, сприяння розвитку професійної майстерності  викладачів, майстрів виробничого навчання.  

Головним показником творчої діяльності педагога закладу є наявність педагогічних знахідок, ідей, що надалі утворюють педагогічний досвід.

Проблема моделювання, узагальнення і поширення кращого педагогічного досвіду – одне з найголовніших завдань колективу і  методичної служби зокрема. Тому при плануванні роботи включаються питання про розвиток педагогічної творчості у розділах річного плану закладу «Методична робота» та «Підвищення кваліфікації педагогічних працівників». Як правило, робота з вивчення та узагальнення досвіду планується на 2-3 роки. У річний план включено досвід, вивчений, узагальнений і рекомендований до впровадження на різних рівнях протягом 1-3 років.

Процес освоєння кращого педагогічного досвіду складається з трьох самостійних етапів:
1. Виявлення досвіду, його оцінка як кращого;
2. Вивчення, поетапне узагальнення і опис;
3. Поширення, пропаганда та впровадження.

Для того, щоб виявити ППД (І етап), необхідно  провести своєрідне педагогічне дослідження причин і факторів високих досягнень фахівців шляхом тривалого  спостереження за його діяльністю.

 Адже кращий досвід вирізняється  своєю відносністю:

Ø    Кращий досвід учорашнього дня  – завтра може застаріти;

Ø    для одних кращий досвід, а для інших – пройдений етап;

Ø    в одних умовах краще, в інших – не має цінності. Виявити - значить знайти в діяльності педколективу або педагога щось нове, що можна рекомендувати іншим.

Тому кращий досвід потребує експертизи: вивчення, аналізу і оцінки, тривалої перевірки, оцінки з погляду досягнень сучасної науки і практики.

У практичній діяльності навчального закладу джерелами виявлення КПД є: методичні рекомендації, інструкції, матеріали конференцій, семінарів, педагогічних читань,  творчі поїздки, відрядження, протоколи педагогічних рад, індивідуальне консультування, творчі звіти  за навчальний рік, матеріали МК закладу, обласних методичних секцій, матеріали шкіл КПД, авторських шкіл, публікації у фахових виданнях, банк науково-технічної інформації, результати внутрішньоучилищного контролю, діагностування, анкетування, атестація ПП. 

Якщо в результаті відвідування уроків загальноосвітніх дисциплін, професійно-теоретичного і виробничого навчання, ознайомлення з іншими аспектами роботи досвід педагога відповідає вищеназваним критеріям кращого педагогічного досвіду, на засіданні педагогічної ради (науково-методичної ради) закладу приймається рішення про вивчення кращого досвіду педагога з певної навчально-методичної проблеми, видається відповідний наказ по закладу та складається план роботи з вивчення й упровадження в практику роботи цього досвіду .

При вивченні КПД (ІІ етап) особлива увага звертається на суть досвіду, його прояв, зміст, методи, форми, прийоми і засоби навчання, діяльність педагога і учнів, конкретні умови виникнення і розвитку досвіду, особистість автора, тривалість у часі існування досвіду.

У процесі вивчення педагогічного досвіду та педагогічних інновацій доцільно орієнтуватися на такі підходи:,

Ø діагностичний (бесіда, спостереження, комп'ютерне опитування, анкетування, тестування, педагогічний консиліум) з метою виявлення освітнього рівня педагогічних працівників, їх теоретико-методологічної, соціокультурної, загальноосвітньої, психолого-педагогічної підготовки;

Ø аналітичний (глибокий аналіз структури навчально-виховного процесу НЗ, організаційно-педагогічної діяльності, освітнього рівня педагогічних кадрів, виявлення труднощів у здійсненні навчально-виховної роботи, виявлення рівня готовності педагогічного колективу до роботи за затвердженим Статутом закладу);

Ø визначення шляхів впровадження інноваційної системи в практику;

Ø формування моделі  педагогічного досвіду (інновації) працівниками методичної, психологічної та науково-інформаційної служб.

Доцільно відмітити, що об’єкт для вивчення кращого досвіду визначається в результаті аналізу даних внутрішньої (звітні матеріали про переможців проведених конкурсів, тематичних оглядів і т.д.; відомості про прийоми і методи роботи педагогів-новаторів) і зовнішньої інформації (матеріали шкіл передового педагогічного досвіду, школи педагогічної майстерності, семінарів, конференцій; інформаційні, методичні матеріали).

Під час вивчення КПД методист розробляє план,  у якому: 

Ø    визначено  об'єкт вивчення;

Ø    вивчає досягнення педагогічної науки з обраного напряму;

Ø    знайомиться із системою роботи обраного об'єкту вивчення; визначає  рівень педагогічної і професійної підготовки педагога, творчий потенціал педагогічного колективу;

Ø    вивчає  план індивідуальної методичної роботи викладача або майстра виробничого навчання.

Синтезуючи практику з питань вивчення кращого досвіду в навчальному закладі,   умовно  можна виділити три основних етапи:

Ø     1-й етап – вересень-листопад, остаточно визначається зміст педагогічного досвіду. Здійснюється це шляхом вивчення системи роботи викладача або майстра в/н, відвідування уроків. Всебічно вивчається робота педагога, тобто збирається фактичний матеріал;

Ø     2-й етап – грудень-березень, уточнюються, конкретизуються, аналізуються факти, висновки, які склалися на першому етапі, активізується увага на якості навчання. Цілеспрямовано вивчається зміст досвіду;

Ø    3-й етап – кінець навчального року. Визначається ефективність праці педагога; зміни, які відбулися у знаннях і розвитку учнів; враховуються наслідки ДПА, ДКА. Таким чином, збір фактичного матеріалу, необхідного для переконливих висновків, проводиться протягом усього навчального року. 

У практичній діяльності ефективними  під час вивчення КПД є такі форми методичної роботи: салон педагогічної майстерності, індивідуальна, створення проблемних мікрогруп,  створення шкіл  ППД, педагогічної майстерності, семінари-практикуми, створення творчих груп.

 Найбільш поширені  форми –  це  відкриті уроки, захист позитивного досвіду на засіданні  методичної комісії, педради, науково-методичної ради.

У динаміці  розвитку КПД   педагогів закладу вивчається з  використанням  різних методів, в основному – це методи педагогічних досліджень: спостереження, аналіз, анкетування, діагностика, тестування,  бесіда, вивчення навчальної документації, порівняння, вивчення літератури, вивчення системи роботи ПП, статистичний аналіз, метод портфоліо, продукти діяльності учнів.

Необхідною умовою успіху є тісний контакт між тими, хто вивчає досвід і тими, чий досвід вивчається.

На підставі зібраного матеріалу необхідно зробити висновки, в яких фіксується те, що складає суть, родзинку досвіду, його головну мету, тобто зуміти від фактів, які характеризують діяльність конкретного педагога, перейти до узагальнення (ІІІ етап), тобто визначити засоби, прийоми, методи, за допомогою яких досягнуто позитивного результату, вивчити умови забезпечення впровадження його в практику.

Для всебічного показу досвіду  ми  намагаємось дотримуватись такої системи узагальнення матеріалу:

–                   тема досвіду, обґрунтування його актуальності;

–                   коротка характеристика змісту досвіду, проблем, які розв'язуються з його допомогою;

–                   переваги досвіду перед існуючою педагогічною практикою;

–             сучасні теоретичні ідеї, які є науковою основою досвіду, реалізація з його допомогою основних дидактичних принципів навчання;

–                   провідна ідея досвіду, що визначає його суть, варіативність форм його застосування;

–                   технологія досвіду, форми, методи, прийоми роботи, алгоритм дій;

–       динаміка, кількісна і якісна зміни результативності навчально-виробничого і виховного процесів;

рекомендації щодо використання досвіду в практичній діяльності педагогів.

Під час узагальнення досвіду слід обов’язково звернути увагу  на суттєві  недоліки, а саме:

–                   глобальність досвіду. На практиці потрібно узагальнювати переважно не систему роботи педагога, освітнього закладу, а розв'язання важливої педагогічної проблеми, використання сучасних форм і методів тощо;

–                    в узагальнених матеріалах мовиться лише про діяльність педагога, залишаючи поза увагою діяльність учнів;

–                    даються оцінювальні положення загального типу (звертається увага на те, що робить педагог, але ігнорується питання, як це він робить);

–                    даються конкретні результати успішності і навчання учнів, а не відображається динаміка змін цих результатів;

–                    не вказуються умови запровадження досвіду.

 Які ж елементи навчально-виховного процесу повинні аналізуватися і оцінюватися?

-                                     педагогічні задачі;

-                                     контингент учнів;

-                                     зміст навчання;

-                                     навчальна діяльність учнів на уроках, у позаурочних заходах, їх попередня підготовка;

-                                     матеріальне оснащення діяльності педагога і учнів;

-                                     зовнішні умови, в яких здійснюється навчання;

-                                     результати навчання і виховання.

     Зібрані факти та матеріали аналізуються і узагальнюються у такій послідовності:

Ø систематизовуються  за окремими питаннями, які досліджувалися у роботі педагога;

Ø відбирається  типове, характерне і відкидається  другорядне, несуттєве; від цього залежить обґрунтований висновок;

Ø проводиться педагогічний аналіз відібраних і систематизованих фактів. Глибина педагогічного аналізу залежить від кваліфікації, досвіду працівника, який вивчає педагогічний досвід.

Аналізуючи  зібрані факти, перед узагальненням досвіду краще висновки  робити у вигляді тез, щоб легше було привести в систему роздуми, сформулювати основні оцінюючі судження. Саме тези забезпечують логічну послідовність розкриття вивченого досвіду. До кожного положення підбираються конкретні приклади, які будуть використані під час текстового описування. Оцінивши КПД за системою вищезгаданих критеріїв, формулюється його суть, розкривається оригінальність у методиці навчально-виховної роботи і її системи. Після підготовки узагальненого матеріалу, його літературної  і аналітичної обробок, систематизовуються всі матеріали, які відображають визначений педагогічний досвід.

Матеріалами педагогічного досвіду  у навчальному закладі є:

–   навчально-методичні комплекси (в межах однієї теми програми);

–   відеозапис уроків;

–   дидактичний матеріал, розроблений автором досвіду і його учнями;

–   методичні розробки, матеріали доповідей на педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях, методичних комісіях, педрадах тощо;

–   планування роботи педагога (урочної і позаурочної);

–   творчі роботи автора КПД, авторські розробки, друковані праці;

–   публікації про його діяльність у науковій і педагогічній пресі;

–   учнівські роботи (реферати, індивідуальні творчі проєкти тощо);

–   прилади, моделі, макети, стенди, таблиці (або їх фотографії), виготовлені під керівництвом педагога.

Під час опису системи роботи педагога, його авторської технології звертається увага не на одну якусь сторону навчально-виховного процесу, а різні сторони досвіду, які відображають його специфічні особливості. Факти, приклади, включені до описування, обов’язково повинні підтверджувати обґрунтованість оцінки досвіду,  бути  яскравими, достовірними і розкривали технологію педагогічної праці з використанням перспективних статистичних даних. Опис досвіду, як правило, зберігається в окремій папці, куди вкладаються ілюстративний матеріал, зразки планової документації викладача чи майстра виробничого навчання, аналізи уроків чи позаурочних заходів, письмові роботи учнів, статистичні відомості, витяги з протоколів і рішень методичних комісій, педагогічної (науково-методичної) ради.

Після отримання позитивної оцінки кращий педагогічний досвід затверджується на засіданні педагогічної (науково-методичної) ради навчального закладу. Керівником закладу видається наказ про його впровадження в практичну роботу педагогічного колективу, що може бути використаний  як педагогічними працівниками закладу так  і педагогами навчальних   закладів  області.

Впровадження КПД ( IV етап) поділяється на два етапи:

Ø    Перший етап технології впровадження: 

•              визначення, обґрунтування і популяризація проблеми, над впровадження якої працює педагогічний колектив;

•              своєчасне одержання педагогами необхідної інформації про сучасні досягнення;

•             підведення педагогів до висновку про неминучість відмови від застарілого в практиці та необхідність впровадження сучасних передових ідей

Ø    Другий етап:

•      створення творчої групи за добровільною участю кращих педагогів з метою конструювання, створення, впровадження кращого педагогічного досвіду;

•              розробка плану роботи методичної ради з вивчення і впровадження КПД.

Впровадження кращого досвіду відбувається через такі форми: 

Усна - виступи на: 

•     Педагогічних читаннях 

•     Педагогічних радах 

•     Науково-методичних радах 

•     Конференціях 

•     Семінарах 

•     Методичних комісіях (секціях) 

•     Курсах підвищення кваліфікації 

Показ досвіду в дійсності:

•     Відкриті уроки

•     Відвідування лекцій та практичних занять

•     Творча  лабораторія педагога

•     Перегляд різного роду навчальної документації

•     Ознайомлення з роботами учнів

• Висвітлення досвіду іншими педагогами

Наочна пропаганда: 

•     Постійно діючі виставки

•     Методичні куточки

•      Демонстрації комплектів методичного забезпечення, творчих робіт учнів

•    Навчально-методична документація та роботи учнів

•     Випуск буклетів

•     Презентації

•     Відеозаписи уроків

•     Портфоліо

Письмова:

• Статті в пресі

• В педагогічній і методичній періодиці

• Занесення досвіду до каталогів

• Видання брошур, навчально-методичних посібників

Важливе значення у пропаганді кращого педагогічного досвіду (педагогічних інновацій) відводиться методичному кабінету закладу, де зібрані адреси кращого педагогічного досвіду педагогів країни, закладів області, які дають змогу педагогам співставити стратегічні напрями своєї роботи з сучасними тенденціями в освіті. В кабінеті мають бути систематизовані списки літератури з описом досвіду роботи передових педагогів, методичні рекомендації щодо впровадження того чи іншого кращого досвіду,  оформлено стенд  «Увага! Досвід!», створено банк науково-методичної інформації, педагогічного, виробничого та управлінського досвіду, картотека  кращого досвіду і педагогічних новацій, які поповнюються завдяки творчій співпраці працівників начального закладу та НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій області.

Вивчений, узагальнений, апробований кращий педагогічний досвід у навчальному закладі представляється у науково-методичний центр ПТО ПК у Хмельницькій області для впровадження його в практику роботи навчальних закладів.

Хотілось би, щоб інноваційні технології винахідників, творчо працюючих викладачів, майстрів, які мають велике практичне значення, знаходили своє відображення в навчальних програмах для ЗП(ПТ)О, а досвід працівників ПТО ставав надбанням педагогічних кадрів.

1. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII. – [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

2. Закон України «Про професійний розвиток працівників» від 12.01.2012 № 4312-VI. – [Електронний ресурс]. –  Режим доступу:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4312-17#Text

3. Збірник "Форми та зміст курсового підвищення кваліфікації керівних і педагогічних працівників закладів професійно-технічної освіти" / авторський колектив: Шевчук Л.І., Джус Л.К., Каспрік Н.М., Супрун К.В., Тертична О.В., Шамралюк О.Л., Щерба А.П.; Під заг. кер. та ред. В.В. Супруна, – Хмельницький: ПП Цюпак А.А., 2012. – 720 с.

4. Збірник професійно-педагогічних профілів педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти  за заг. ред. Шевчук Л.І., – Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2021. – 152 с.

5. Збірник методичних матеріалів щодо запровадження змішаного навчання у закладах професійної освіти Хмельницької області за заг. ред. Шевчук Л.І., –Хмельницький: НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій області, 2020. – 72 с.

6. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук  "Розвиток професійної компетентності викладачів спеціальних дисциплін закладів профтехосвіти у системі післядипломної освіти " Шевчук Л.І., 2001.

7. Інструктивно-методичні рекомендації для організації навчально-виробничого процесу з елементами дуальної форми навчання при підготовці кваліфікованих робітників/ авторський колектив: Шевчук Л.І., Джус Л.К., Ворона Ю.В., Соленцова Г.М., Жухевич С.В., Царьова Є.С., Нерода Н.А., 2018.

8. Корж Н.М. Інтерактивні та нетрадиційні  форми методичної роботи у закладі професійної освіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://surl.li/ldwzm .

9. Методичні рекомендації. Розроблення навчально-планувальної та ведення облікової документації для організації навчання з професій за державними освітніми стандартами на основі модульно-компетентнісного підходу / авторський колектив: Шевчук Л.І., Кирилюк І.М., Коломійчук С.Б., Кочаток Н.Д., Півторацька Н.В., Сидоренко Т.М., Соленцова Г.М., Чуйкова О.М.; за заг. ред. Шевчук Л.І., – Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2023. – 68 с.

10 Методичні рекомендації щодо інформаційного наповнення вебсайту закладу професійної (професійно-технічної) освіти / авторський колектив: Шевчук Л.І., Соленцова Г.М., Коломійчук С.Б., Кирилюк І.М., Шамралюк О.Л., 2022. 

11. Методичні рекомендації щодо розроблення навчально-методичної літератури Шамралюк О.Л., 2022. 

12. Методичні рекомендації щодо порядку визнання та обліку результатів підвищення кваліфікації педагогічних працівників  закладів професійної (професійно-технічної) освіти (Тимощук Г.В., Шамралюк О.Л.), 2020.

13. Навчально-методичний посібник  "Організація дослідно-експериментальної роботи у закладах професійної (професійно-технічної) освіти" Шамралюк О.Л., 2021. 

14. Організація інклюзивного навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти: методичні рекомендації :/ упоряд.: Сиско Н.М., Ворона Ю.В.; за заг. ред. Шевчук Л.І., – Хмельницький: НМЦ ПТО ПК у Хмельницькій області, 2020. – 50 с.

15. Посібник "Методологічні основи підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників у системі професійної освіти"(Шевчук Л.І.), 2006. 

16. Петров О. В. Використання хмарних технологій у навчальному процесі ПТНЗ // Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: тези доп. ІХ міжнар. наук.-практ. конференції (м. Хмельницький, 9-10 листопада 2017 р.) / ред. кол.: Н. Г. Ничкало, М. Є. Скиба, В. О. Радкевич [та ін.]. – Хмельницький: ХНУ, 2017. – С.253-255.

17. Петров О. В. Персональні сайти і блоги педагога як одна з форм професійного портфоліо // Методичні засади підвищення кваліфікації педагогічних працівників системи професійної освіти: збірник матеріалів Всеукраїнської Інтернет-конференції / за заг. ред. Л. І. Шевчук. – Хмельницький: НМЦ ПТО ПК; ФОП Мельник А. А., 2016. – С.458-464.

18. Про затвердження Концепції розвитку педагогічної освіти. – [Електронний ресурс]. –  Режим доступу:: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-koncepciyi-rozvitku-pedagogichnoyi-osviti.

19. Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері професійної (професійно-технічної) освіти «Сучасна професійна (професійно-технічна) освіта» на період до 2027 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2019 р. № 419-р // Верховна Рада України. Законодавство України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/419-2019-%D1%80#Text .

20. Професійний розвиток педагогічних і науково-педагогічних працівників в умовах відкритої освіти: освітні практики: метод. реком. / авт. кол.: Л.М. Петренко, Л.Ю. Султанова, П.С. Олешко, В.О. Купрієвич та ін. / за наук. ред. Л.М. Петренко. – Луцьк: Волинь поліграф, 2021. – 92 с.

21. Тимощук Г. В. Вивчення та впровадження раціональних методів навчання // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2016. – № 1-2 (46-47). – С.151-160.

22. Тимощук Г. В. Використання інформаційно-комунікаційних технологій у методичній роботі закладів професійної освіти // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2017. – №1-2 (48-49). – С.158-165.

23. Тимощук Г. В. Інтернет-технології – інструмент підвищення якості підготовки кваліфікованих робітників // Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: тези доп. ІХ між нар. наук.-практ. конференції (м. Хмельницький, 9-10 листопада 2017 р.) / ред. кол.: Н. Г. Ничкало, М. Є. Скиба, В. О. Радкевич [та ін.]. – Хмельницький: ХНУ, 2017. – С.100-102.

24. Тимощук Г. В. Науково-методичний супровід упровадження сучасних педагогічних і виробничих технологій в освітній процес закладів професійної (професійно-технічної) освіти // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2018. – № 1-2 (50-51). – С.153-157.

25. Тимощук Г. В. Регіональні форми професійного розвитку педагогів системи професійної освіти // Інноваційна особистість педагога закладу професійної освіти – запорука якості підготовки сучасного робітника: методичний аспект: збірник матеріалів Всеукраїнської вебконференції / за заг. ред. Л. І. Шевчук. – Хмельницький: НМЦ ПТО ПК; ФОП Мельник А. А., 2019. – С.71-74.

26. Тимощук Г. В. Результативність діяльності методичних служб закладів професійної (професійно-технічної) освіти Хмельницької області у  2020 році // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2020. – № 1-2 (54-55). – С.80-87.

27. Тимощук Г. В. Результативність діяльності методичних служб закладів професійної (професійно-технічної) освіти Хмельницької області у 2021 році // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2021. – № 1-2 (56-57). – С.293-298.

28. Тимощук Г. В. Розвиток професійної компетентності педагогів шляхом підвищення ефективності роботи методичної служби ПТНЗ // Методичні засади підвищення кваліфікації педагогічних працівників системи професійної освіти: збірник матеріалів Всеукраїнської Інтернет-конференції / за заг. ред. Л. І. Шевчук. – Хмельницький: НМЦ ПТО ПК; ФОП Мельник А.А., 2016. – С.87-96.

29. Тимощук Г. В. Стан вивчення, узагальнення та поширення ППД у системі професійної освіти області // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2017. – №1-2 (48-49). – С.152-158.

30. Тимощук Г. В. Тематичний покажчик публікацій з питань організації методичної роботи у ЗПО у науково-методичному вісникові «Професійна освіта» та на офіційних вебресурсах НМЦ ПТО ПК // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2018. – №1-2(50-51). – С.179-191.

31. Тимощук Г. В. Упровадження сучасних педагогічних і виробничих технологій – запорука підвищення якості підготовки кваліфікованих робітників // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2019. – №1-2 (52-53). – С.154-159.

32. Тимощук Г. В., Шамралюк О. Л. Методичні рекомендації щодо ведення методичного паспорта ПТНЗ // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2016. – № 1-2 (46-47). – С.114-124.

33. Шамралюк О. Л. Трансформація методичної роботи у закладі професійної (професійно-технічної) освіти в умовах цифровізації освітнього процесу // Професійна освіта: науково-методичний вісник. – 2022/2023. – №1-2 (58-59). – С.157-162.

34.  Шамралюк О.Л. Розвиток цифрової компетентності педагогів у системі методичної роботи закладу професійної освіти // Науково-методичні засади інформаційно-аналітичного супроводу цифрової трансформації освіти і педагогіки в умовах воєнного стану (до Всеукраїнського фестивалю науки): зб. матеріалів (тез доповідей) круглого столу відділу наук. інформ.-аналіт. супроводу освіти Держ. наук-пед. б-ки України ім. В. О. Сухомлинського; [редкол.: М. Л. Ростока (голова, упоряд.), І. Е. Коваленко, Т. І. Годецька ; бібліогр. ред. Л. О. Пономаренко]. – Вінниця: ТВОРИ, 2023. – С.83-86.

35. Шамралюк О.Л. Сучасні підходи до організації методичної роботи у закладі професійної освіти // Професійне становлення особистості: проблеми і перспективи: матеріали ХІІ міжнар. наук.-практ. конференції (м. Хмельницький, 19-20 жовт. 2023 р.) /ред.кол.: Н.Г. Ничкало, В.О. Радкевич, І. В. Андрощук [та ін.]. – Хмельницький : ХНУ, 2023. – С. 392-393.

36. Шевчук Л.І. Нові підходи до розроблення освітніх програм для підготовки кваліфікованих робітників. // Професійна освіта. – 2022. – №1. – С. 9-11.

37. Шевчук Л.І., Шамралюк О. Науково-методична рада як платформа кращих практик змішаного та дистанційного навчання в З(ПТ)ПО. // Професійна освіта. – 2021. – №4. –С. 55-56.

38. Шевчук Л.І. Співпраця закладів професійної та фахової передвищої освіти у підготовці кваліфікованого персоналу для потреб економіки. // Професійна освіта. – 2020. – №3. – С. 45-47.

39. Шевчук Л.І. Досягнення та започатковані інновації у системі профтехосвіти Хмельниччини у 2018 році: Науково-методичний вісник «Професійна освіта» №1-2 (50-51)/2018, с. 54-63.