Пропаганда

Загальна інформація

Пропага́нда (лат. propaganda дослівно — «яка підлягає поширенню (віра)», від лат. propago — «поширюю») — форма комунікації, спрямована на поширення в суспільстві — світогляду, теорії, твердження, фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції.

Пропаганда зазвичай повторюється та розповсюджується через різні засоби масової інформації, щоб сформувати обраний результат суспільної думки. Значення пропаганди різних партій особливо зростає у період виборчої кампанії.

Слово «пропаганда» походить від назви католицької організації Congregatio de Propaganda Fide (Конгрегація поширення віри), створеної папою Григорієм XV у 1622 році.

Однак пропаганда, як явище, існувало задовго до виникнення самого терміна. Одним з найбільш ранніх зразків пропаганди можна вважати преамбулу до Зведення законів Хаммурапі, в якій сказано, що ці закони створені для встановлення справедливості в країні і для захисту слабких від сильних. Зміст же самих законів переважно спрямовано саме на захист інтересів заможних верств за рахунок незаможного населення.

Наслідки політичної й ідеологічної пропаганди для людства продемонструвала нацистська пропагандистська машина Третього рейху. Не випадково, що об’єктом посиленої дослідницької уваги пропаганда стає в роки Другої світової війни й у період «холодної війни» між Радянським союзом і США. Нині ж зацікавлення науковців феноменом пропаганди не лише не зменшується, а й зростає. Пояснюється це колосальною роллю пропаганди в сучасних інформаційних війнах.

Найбільшу небезпеку несе в собі пропаганда війни, національної, расової, релігійної ненависті, що підбурює до дискримінації, ворожості, насилля. Така пропаганда порушує норми міжнародного права. Інші різновиди пропаганди, до прикладу, ті, які порушують професійні стандарти журналістики, хоч і мають значно менші наслідки, однак також неприпустимі в демократичних суспільствах.

Шляхи подолання пропагандистського впливу

Подолати пропаганду можна тільки за допомогою цілої системи заходів — конкретних дій на різних рівнях. Скажімо, міжнародний рівень боротьби з пропагандою охоплює міжнародне законодавство, міжнародні суди, діяльність міжнародних організацій, міжнародний діалог.

Дієвим рівнем подолання небезпечної пропаганди є самі ЗМІ. Журналістські організації, власники й видавці мас-медіа мають не допускати у змісті своєї медіапродукції такої пропаганди.

Ознаки пропаганди:

• Спотворення інформації і створення правдоподібної, але фальшивої картини світу з використанням брехні, фальсифікацій і підміни понять.

• Підкріплення. Це прийом, який ґрунтується на зверненні до авторитетів, релігії, історії та інших джерел з метою підтвердити пропагандистські посили. Сюди ж відносяться посилання на неіснуючі зарубіжні видання і сайти, висловлювання, «демонстрація» свідків, використання підсумків «соціологічних опитувань» або онлайн-опитувань глядачів і слухачів із заздалегідь визначеними результатами.

• Подання подій в чорно-білому світі.

• Замовчування фактів, які руйнують пропагандистські посили, а також виборча подача інформації.

• Відволікання і перемикання уваги з реальних і актуальних проблем на неважливі і неактуальні.

• Дискредитація і «опускання» опонентів, позбавлення голосу людей, які мають критичну думку.

• Використання забобонів і стереотипів, примітивізація ситуацій і абсурдизації того, що є об'єктом пропагандистської атаки.

• Специфічна лексика, використання штампів, мови ненависті, вішання ярликів, ігнорування принципів журналістської етики.

• Використання інтриги і драматизація з метою заангажувати глядача на сторону тих, в чиїх інтересах ведеться пропаганда.

• Нагнітання ситуації. Створення почуття тривоги, небезпеки, страху, істерії або, навпаки, почуття ейфорії, гордості за владу, економічну і політичну систему країни.

• Культивування позитивного образу того, в чиїх інтересах ведеться пропаганда.

• Створення в інформаційній сфері домінантного положення тим медіа, які здійснюють пропаганду.