До багатосторінкових видань відносять:

• Буклет - складений аркуш паперу, який дозволяє в короткій, але цікавій формі розповісти споживачеві про послуги, що надаються чи товари. У вигляді буклету випускають путівники, мапи міст для туристів.

• Брошура - містить близько 4-48 сторінок, на яких розміщена розгорнута інформація про товари чи послуги, представлені фотографії, малюнки, таблиці, графіки та прайс-лист.

• Каталог - це багатосторінкове видання, яке дозволяє розмістити повну інформацію про товари або послуги, розповісти про переваги компанії, історію її створення.

• Журнал - видання, яке багато в чому схоже з брошурою, але має більший обсяг і виходить з певною періодичністю.

• Блокнот - багатосторінкове видання, яке може бути виконано з урахуванням фірмового стилю компанії. Дозволяє своєму власникові звертати увагу на логотип компанії або представлену інформацію щоразу, коли виникає необхідність скористатися цим виданням.

• Книга - об'ємне видання, в якому міститься більше 48 сторінок. Вона має певний формат і тираж, і може виступати як подарункове видання.

• Газета - періодичне видання з постійною назвою, що виходить через певні, короткі проміжки часу (щоденно, щотижня, кожні два тижня) у формі складених аркушів.

Формати видань

Відповідно до ДСТУ 3018-95 формат видання – це розмір готового видання, що визначається шириною і довжиною сторінки видання у міліметрах, або шириною і довжиною аркуша паперу видання у сантиметрах із зазначенням частини, яку займає на ньому сторінка видання. Сторінка друкованого видання є тим мальовничим полем, у межах якого розміщені всі елементи видання, і, відповідно, зображення або текст за своїми розмірами не можуть перевищувати її розмір.

Найчастіше сторінка має вертикальний формат (portrait mode), тобто її висота більша за ширину, але застосовуються і квадратні, і горизонтальні або альбомні (landscape mode) формати.

Формат готового видання відповідає обрізаному з трьох боків блоку книги, брошури, журналу. Блок – це складені (сфальцьовані) друковані аркуші примірника видання у вигляді зошитів, підібраних відповідно до нумерації і скріплених між собою.

Формат видання виражається в міліметрах де перше число - ширина сторінки, друге - висота, та долі яку сторінки даного видання складають від цілого аркуша (наприклад 60х84/16 або 84х108/32). Визначник дробу показує на скільки рівних частин ділиться аркуш.

Формати газетного паперу — формати паперу, що описують розміри (висоту та ширину) нерозгорнутої газети.

Розміри загальновживаних сьогодні форматів газет були визначені 1973 року нормою DIN 16604. Норма мала на меті полегшити «співпрацю між рекламною промисловістю та газетними видавництвами й друкарнями при замовленні анонсів та привести до єдиних формулювань щодо розмірів». У 1970-х роках у Німеччині існувало близько 60 різних форматів.

Розмірні характеристики журналу значно різноманітніші, ніж у газети. Це склалося історично. Здавна журнал існував на стику між книгою і газетою, відчуваючи на собі їх суперечливу дію. Але визначившись як самостійний вид видань, журнал зажадав для себе і чітких оформлювальних характеристик, у тому числі й розмірних.

Шпа́льта (від нім. Spalte), також стовпе́ць — в поліграфії — скомпонована частина набірної форми, що включає в себе заголовки, кліше, колонцифри, формули та інші елементи, що дає на папері відбиток сторінки видання — газети, журналу, книги; часто під шпальтою розуміють сторінку видання. Також шпальта — ряд коротких рядків у газеті, журналі і т. ін., розташованих один під одним так, що вони становлять вертикальну смугу на сторінці.

На побудову композиції шпальти має вплив багато різних чинників.

Спочатку сітка застосовувалася в газетній справі з метою підвищення ефективності. Макетні листи дозволяли знизити витрати на утримання штатних друкарів, стандартизуючи вигляд сторінок і заощаджуючи час самих «художників-оформлювачів». Незабаром на зміну макетним листам прийшли більш гнучкі модульні сітки.

Під впливом нових віянь, на початку 1960-х художник-оформлювач Пітер Палаццо оновив дизайн газети New York Herald Tribune. У 1966-му художній редактор Джанет Коллінз ввела нову верстку в лондонській Times. Обидва цих перетворення показали працівникам індустрії, що єдиний стиль оформлення підвищує якість взаємодії читачів з виданням. Газетярі і редакції журналів швидко зрозуміли необхідність сіток і почали застосовувати їх у своїй практиці.

Розглянемо види сіток.

Модуль - прямокутник із задананою шириною та висотою, який є основою композиції сторінки. Позділяти на модулі дизайнери придумали в середині ХХ століття для того щоб стпростити та прискорити конструювання макету.

Модульна сітка - система горизонтальних, вертикальних, діагональних ліній, які дають змогу гармонійно розташувати між собою елементи видань.

Призначення: прискорення роботи, забезпечення балансу і пропорційності, одноманітність верстки. Її використовують найчастіше в газетах, журналах, альбомах.

Види

• Одношпальтна модульна сітка. Такі прості сітки застосовуються для книжок, документів. У них дизайн зображень та заголовків не надто різноманітний, але застосування графічних елементів, ініціалів, ліній, проміжків дає можливість акцентувати й пожвавлювати сторінки.

• Двошпальтна. Сторінка має більш витончений вигляд, застосовується для брошур, журналів, бюлетенів, довідників, словників, каталогів. Важливе значення тут має ширина середника. Вузькі шпальти дають можливість зменшити текстовий кегль при збереженні зручності читання. Вузькі поля можуть мати привабливий вигляд завдяки невеликому формату сторінки, великому інтерліньяжу і простору навколо блоків тексту та заголовків. Зображення у двошпальтних макетах можуть бути розміщені посеред шпальт з обтіканням текстом. При цьому висота зображень може бути довільною.

• Тришпальтний макет найбільш поширений. Його застосовують у журналах, бюлетенях, каталогах. Така популярність обумовлена тим, що забезпечується значна свобода модифікації сторінки, розміщення текстів, зображень, заголовків, рекламних оголошень на одну-три шпальти. При цьому матеріал можна розбивати на невеликі фрагменти чи модулі, застосовувати різноманітні графічні засоби для позначення важливості розділів і демонстрації звязків між ними. Щоб ефективно розмістити текст у коротких рядках, застосовують досить дрібний кегль, який легко читається завдяки збільшенню інтерліньяжу. На трьох шпальтах зручно розміщувати як маленькі, так і великі зображення.

За основою: квадратна, складена з квадратів; прямокутна.

Спочатку ми повинні визначитися, - для чого нам потрібна модульна сітка. Робимо ми сайт або верстаємо журнал, або обкладинку для книги, або щось інше? Залежно від виду діяльності слід виділити основні структурні елементи. Часто розмір модуля визначається одним з цих елементів, наприклад логотипом, позицією меню на сайті і т.д. У верстці мінімальний розмір визначається легким для читання в конкретній ситуації кеглем.

Якщо ми верстаємо журнал, то структурними елементами можуть бути заголовок, підзаголовок, текст, ілюстрації. Зазвичай в журналах присутні різні типи статей, де роль текстової частини може змінюватися. У таких випадках, щоб зробити сітку більш гнучкою, використовують 5-7 модулів (по горизонталі). Об'єднання модулів може здійснюватися практично в будь-якому зручному для вас форматі.

Сітки можуть бути як простими - з однаковими за розмірами модулями, так і складними, з нелінійними пропорціями розмірів модулів. Має сенс поговорити про пропорції, наприклад, про «золотий перетин». Але на увагу заслуговують й інші пропорції, не такі популярні.

Поняття кегль та інтерліньяж було розглянуто на попередніх заняттях. Пригадайте їх.

При виборі гарнітури і кеглю

Багатошпальтова верстка (середник)

При багатосмуговій верстці (особливо часто використовується при верстці журналів, а також при виданні словників, енциклопедій та довідників) кожну колонку верстають за правилами односмуговій верстці. Наприклад, не можна починати колонку кінцевим рядком і закінчувати абзацним; не можна на початку колонки розміщувати формулу; не можна в колонці розміщувати кілька зображень поспіль без тексту між ними і т. д. Але, крім цього, існують і специфічні правила багатосмуговій верстки. Зокрема, всі рядки основного тексту в колонках повинні точно тримати єдину лінію - бути приводними (рядки набору, розташовані на непарній смузі, повинні збігатися "на просвіт" з рядками на парній), кожен випадок неприводної верстки різко погіршує загальний вигляд смуги. Колонки відокремлюють один від одного пробілами (середниками), що входять в формат набору.

Середник - пробіл між шпальтами при дво- чи багатошпальтовій верстці.

Відстань між колонками зазвичай становить 6-24 п або 3-7 мм . Іноді за вказівкою видавництва в середник ставлять лінійки (в цьому випадку пробіл від лінійки з лівого боку має бути на два пункти менше, ніж з правого) або орнаменти.

У деяких журнальних виданнях досить часто використовується прийом верстки смуги з колонок різного формату. Це дозволяє урізноманітнити оформлення журналу, надати смугам більшої краси і, крім того, виділити головний матеріал. У випадках, якщо текст різних колонок набраний різними кеглями, дотримати привідність рядків, звичайно, не можна, однак загальна висота колонок повинна бути однаковою.

Багатошпальтова верстка ілюстрованих видань, а також видань з таблицями і формулами відноситься до складних видів верстки і, як правило, виконується суворо за макетом.

Поля

Слід подбати, щоб при розвороті книги текст на суміжних сторінках виглядав би симетрично. Аналогічні проблеми виникають при верстці будь-яких багатосторінкових документів, якщо друк виконується на обох сторонах аркуша. Поряд з вимогами естетичного характеру до оформлення таких документів пред'являють і технічні вимоги, пов’язані з тим, що частина внутрішнього поля «поглинається» при підшивці (брошуруванні).

Для встановлення розмірів полів можна скористатися наступним алгоритмом. Спочатку визначити ширину частини сторінки, виділеної під текст (ширину набору). При багатоколонному наборі сюди ж включається ширина міжсмугових інтервалів. Різниця між шириною сторінки (без врахування ширини підшивки) і шириною набору ділять на три рівні частини. Одна з цих частин припадає на внутрішнє поле, з тієї сторони аркуша, що підшивається до палітурки. Інші дві — на зовнішнє поле, розташоване з протилежної (обрізної) сторони аркуша. Далі слід провести ді­агональ з правого верхнього до лівого нижнього кута сторінки. Провівши горизонтальні лінії через точки перетину цих діагоналей із границями лівих і правих полів можна одержати границі верхніх і нижніх полів.

У багатоілюстрованих журналах під ілюстрації можуть відводити повні сторінки. Такі ілюстрації називаються смуговими (якщо розташовані вертикально) або поперечними (якщо горизонтальна ілюстрація повернута на сторінці на 90 °). Вони часто набираються під обріз. Іноді під фотографії кіноакторів, музикантів, під рекламні плакати фільмів відводять цілі розвороти. Часто такі фотографії розміщуються в середині журналу - на цільних розворотах, які читачі можуть акуратно вийняти з журналу і використовувати як плакат. Такі ілюстрації називаються розкривні (від слова «розкриватися») і також зазвичай набираються під обріз.