Сторінка психолога

1. ДИТЯЧА ЛІНЬ І ЩО ЗА НЕЮ ХОВАЄТЬСЯ.

Досить часто у батьків є незадоволення, навіть претензія щодо дитини, яка проявляється у ствердженні: "Він такий лінивий, нічого не хоче робити, нічого його не цікавить!" На дитину жаліються, напосідають всі хто тільки можна, а дитина не проявляє бажання, не хоче і все. Куди дівається та енергія, яка в принципі закладена в дитині на пізнання , на зацікавлення. Чому діти себе так поводять? Лінуються щось робити або роблять з-під палиці?

Що ж стоїть за цією лінню дитини?

Давайте розглянемо деякі причини.

Однією з них є систематична критика: " Ти лінивий". Ця фраза це установка батьків дитині. Найменше небажання щось робити, заставляти себе, вмовляти себе на те, чого робити не хочеться, бо нема інтересу, мотивації, для самої дитини буде виправдане цією фразою. " Я ж лінивий". Якщо дитину весь час так називати, вона такою й буде. Приходить у голову фраза з мультфільму "Як корабель назвете, так він і попливе". До речі, це стосується не тільки ліні.

Іншою не менш важливою причиною такої поведінки може бути гіперопіка батьків. Якщо дитина звикає, як маленьке пташеня "відкрити дзьобик" і чекати, знаючи, що туди щось смачненьке покладуть, то й потреба проявляти ініціативу з часом зникне . Так само і осудження тих же ж проявів ініціативи дитини формує поведінку, яку згодом трактують, як лінь. "Не лізь, не роби, розіб'єш,. зіпсуєш, поламаєш " і тд. Що для себе в такому випадку бере дитина? "Краще я не буду робити нічого, ніж буду чути, і усвідомлювати який я нездара криворукий".

Наступним пунктом формування "лінивої" поведінки є заборона на мрії. Так, так, коли батьки в силу своїх власних негативних переконань транслюють дитині, що вона не зможе отримати щось таке "більше" ніж "середньостатистичне". Нам ж не вдалося. "Вище голови не скочиш. ", "Ми б звичайно дуже хотіли і раділи за тебе, та це не зовсім можливо", "Мріяти треба про більш реалістичні речі". Але ж мрія на те і є мрія, щоб вимріювати собі щось надзвичайне! Саме так мрії і блокуються, і навіть виробляється заборона на те, аби мріяти. А якщо цього не можна, то хіба захочеться щось робити?

А можна робити на противагу. Цікавий та мотивуючий спосіб "зв'язувати", те про про що дитина відчайдушно мріє з тим, чим , можливо не дуже охоче займається, але це є потрібним, корисним. Наприклад: є в дитини мрія ( може й на думку батьків недоступна), бути всесвітньовідомим актором, і є вивчення іноземної мови( заняття , яке лінується робити). При відкритому діалозі можна обговорити, так би мовити, зв'язати, як знання мови допоможе в перспективі у реалізації мрії . І дитині стане зрозумілішим, для чого вона це робить. І що робить це для себе в першу чергу, а не на чиюсь вимогу.

І що ще дуже важливо. Давати дозвіл на задоволення, вчити відпочивати.Від перевтоми дитина теж може мати потребу бути лінивою. Але відпочивати варто правильно. Коли дитина у вільний час розважається з гаджетами, мозок так само працює, але не розслабляється (хоча в загальному це вважається відпочинком). Вчіться разом отримувати той релакс, який буде наповнювати силою. Прогулянки на свіжому повітрі, медитації і навіть просте лежання на ліжку, абсолютно при цьому нічого не роблячи, дадуть набагато більше користі у відновленні організму, і відповідно в накопиченні енергії для прагнення щось робити в подальшому.

Звичайно, що такий аспект, як особистий приклад батьків теж є завжди і у всьому важливим та актуальним.

Насправді, ось маленька таємниця, яка можливо багато кого здивує: ЛІНІ НЕ ІСНУЄ!

Бо коли є мрія, велике захоплення і зацікавлення якоюсь справою, правильні мотиваційні установки, які не викликатимуть страху осудження, страху " я не впораюся", тоді і буде нестримне бажання щось творити, робити, прагнути до чогось. Без жодної краплі того, що ми звикли називати лінню.

#психолог_лілія_гринько

2. ЧОМУ КОРИСНО ОБІЙМАТИСЯ.

Обійми роблять нас щасливими! Коли ми обіймаємо іншу людину, наші залози в організмі вивільняють відомий вже нам гормон, а він, згідно з науковими дослідженнями, пов’язаний зі «щастям».

Обійми лікують від стресу! Знову ж таки, щирі обійми, збільшуючи рівень «гормону щастя», знижують рівень «гормону кортизолу» в організмі. А всі ви знаєте, що високий рівень «гормону кортизолу» призводить до надлишкової ваги і навіть такої хворобі, як діабет.

Діти потребують обіймів стільки ж, скільки води та їжі! На думку дослідників Гарвардського університету обійми нормалізують всі фізіологічні процеси в організмі дитини, які необхідні для її розвитку.

Обійми роблять учнів успішними у навчанні! Діти, які отримують підтримку від оточуючих, краще навчаються і стають добрими та чуйними в класі.

Обійми покращують будь-яку гру! Вчені Каліфорнійського університету Берклі (англ. University of California, Berkeley) довели, що чим більше між членами команд обіймів один з одним, тим більше шансів у команди на перемогу.

Коли багато обіймів в родини, всі менше хворіють! Фізіологи встановили, що обійми стимулюють вилочкову залозу, а вилочкова залоза є центральним органом імунної системи організму, що в свою чергу регулює вироблення лейкоцитів, які підтримують наше здоров’я.

Обійми найкращі допоміжні ліки від хвороб! Дослідники з Університету Ка́рнеги — Ме́ллона (англ. Carnegie Mellon University; CMU) довели, що люди, які під час хвороби отримували більше обіймів, мали менш виражені симптоми цих хвороб і швидше одужували.

Обняте серце — це здорове серце! Дослідження Університету Північної Кароліни показали, що щирі обійми спонукають до більшого приливу крові серця, що допомагає знизити частоту серцевих скорочень.

Закохана пара, яка часто обіймається — це щаслива пара! Закохані, які відчувають любов своїх партнерів через фізичну прихильність, мають більш високий рівень вже відомого нам «гормону щастя», а тому більше довіряють один одному, а від так — є найщасливішими.

Просто, не вимовляючи ні слова, обійми! Нехай хтось знає, що ти дбаєш про нього. За словами Дачера Келтнера, професора психології Каліфорнійського університету, ми ототожнюємо любов з простим людським дотиком. Уявіть собі, скільки любові може бути від великої кількості обіймів.

3. ЕМОЦІЙНА ВІДСУТНІСТЬ БАТЬКІВ У ЖИТТІ ДИТИНИ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ.

Дитинство кожної дитини є унікальним та неповторним. І в подальшому те, що дитина отримала в дитинстві формує її особистість, шаблони поведінки і загалом подальше життя. Прояви низької самооцінки, негативне відношення до себе, невміння відстоювати свою позицію та й зрештою відсутність особистих кордонів-це все про те, що перед нами доросла людина, яку недолюбили в дитинстві. Дітям дуже важливі слова підтримки, похвали, прийняття, підтвердження любові батьків до них. Потрібні для того, щоб дитина розуміла, що вона цінна, приймала це і росла в гармонії зі собою. Якщо батьки не даватимуть своєї турботи, уваги і любові, то прийде час і дитина шукатиме її у інших місцях, найчастіше у однолітків, потім підтверджувати свою значимість буде в протилежної статі, а там вже недалеко й до набагато гірших варіантів. Бо діти з низькою самооцінкою безкінечно шукають можливості отримати визнання аби взяти собі частинку відчуття потрібності. Такими людьми легко керувати, у них є сильний страх зробити помилку у створенні чогось нового, на жаль їх часто використовують і наслідком такого поводження з ними включає ще більшу впевненість, що "любов потрібно заслужити".

Все ці поведінкові реакції створюються поведінкою батьків,які:

-не говорять дитині "я люблю тебе"

-не спілкуються, не обіймають і взагалі не проявляють себе в тілесному контакті

-можуть самі перебувати в довготривалому стані, з яким їм важко впоратися.

Ніхто з батьків не є ідеальним та й не повинен таким бути. У всіх буває поганий настрій, невирішені проблеми і всі мають право на свій особистий простір. Ростити дітей в любові та підтримці можна і треба не зраджуючи собі та своїм потребам.

То ж як можна стати присутнім у житті дитини?

Будьте щирими та відкритими зі своїми дітьми;

Задавайте дітям запитання про їх життя та вислуховуйте відповіді;

Старайтесь не робити поспішних висновків про погану поведінку, і одразу призначати покарання, роз'ясніть ситуацію, адже на все є свої причини;

Якщо все ж таки поступили несправедливо, вибачтесь і поясніть свою поведінку, розкажіть які емоції вас переповнювали в той момент;

Встановлюйте візуальний та тілесний контакт з дитиною, це важливо;

Хваліть дитину якомога частіше;

Намагайтесь зберігати позитивне ставлення до життя і вчіться разом з дитиною шукати у всьому хороше.

Діліться мріями і розповідайте історії зі свого дитинства.

Висловлюйте свої емоції, створюйте простір емоційної близькості і це стане запорукою щастя ваших дітей у дорослому житті!

4. НАВІЩО ДІТЯМ КРЕАТИВНІСТЬ І ЯКИЙ ВОНА МАЄ ВПЛИВ НА МАЙБУТНЄ ДИТИНИ.

Креативність поряд з іншими видами мислення є базою для розвитку будь-якої особистості. Так що ж таке креативність і чи можна розвинути ці здібності і виховати у дитині творчість, вільнодумство, оригінальність та гнучкість мислення.

Діти креативні в принципі. вони можуть вигадувати що завгодно, де завгодно і як завгодно.Завдання батьків, вихователів, педагогів допомагати дитині перетворювати її фантазії в ідею зреалізовану на практиці, вчити показуючи різні способи втілення придуманого, надавати інструмент, підказки, направляти, стимулювати, розвивати дитину. Творчий, нестандартний,креативний підхід у вирішенні питань та розв"язанні задач потрібен усім. Допитливість, точність, гнучкість думки, сміливість у прийнятті власних рішень, вміння не боятися робити власні висновки-це набір якостей, які є і будуть дуже актуальними у житті. Розвиток креативності стоїть поряд з розвитком інтелекту і впливає на самооцінку, поведінку та життя дитини у школі та суспільстві загалом. Діти можуть прагнути до успіху, реалізації бажань, досягнень , високих оцінок та при низькому рівні креативності будуть боятися виділитися, проявити себе,ризикнути висловити свою думку. Без розвитку креативних здібностей високий рівень інтелекту-це просто хороший виконавець без своєї думки. Тому дитині вкрай важливо мати всебічний розвиток, адже чим менше стандартного, простого тим більший простір для творчості і оригінальності .

5. ЯК НЕ КРИЧАТИ НА ДИТИНУ І ВПОРАТИСЯ З РОЗДРАТУВАННЯМ.

Батьківство – це не тільки радісний сміх, обійми та поцілунки, ще це колосальна праця, фізичне та психологічне навантаження. Дітям властиві крики, істерики і небажання робити те, що їх просять. Примхи абсолютно з будь-якого приводу і непослух відбуваються щодня — все це разом із домашніми турботами рано чи пізно здатне вивести з рівноваги навіть найспокійніших батьків, і вони можуть почати зриватися на дитину, іноді лаючи її навіть навіть за незначний проступок.

Що робити, якщо напади злості і роздратування трапляються постійно? Адже це загрожує в майбутньому нерозумінням з боку дитини, її недовірою і новими конфліктами. Важливо вчасно зрозуміти, що є причиною негативних емоційних сплесків, і придумати, як не дратуватися на дитину і брати себе в руки.

Можливі причини злості на дитину:

У першу чергу варто розуміти, що бажання накричати і навіть вдарити власної дитини – це нормальне явище для батьків. Не можна подібну реакцію назвати хорошою або поганою, просто така людська природа. Перш ніж намагатися знайти спосіб, як не кричати на дитину, слід з’ясувати справжню причину злості. Основний момент полягає в тому, що шукати причину, за якої власний дитина дратує, потрібно не в дитині, а в самій жінці чи чоловікові.

Серед найбільш явних причин, за якими дитина може дратувати, варто виділити наступні:

Втома. Особливо їй схильні матусі новонароджених і грудних діток. Їм доводиться їсти коли вийде, спати мало і неміцно, щоб завжди бути напоготові. Постійне фізичне і емоційне напруження неминуче призводить до зривів. Найважче тим молодим батькам, у яких немає допомоги близьких або вона мінімальна.

Обмеженість життєвого простору. З появою немовляти на перший план виходять його інтереси. Про свої захоплення, роботі і звички мамі доводиться на деякий час забути. На початковому етапі це природно, але потім постійне сидіння вдома з малям набридає і починає пригнічувати. Однак багато мам свідомо не дозволяють собі залишити дитину з бабусею або іншим родичем і ненадовго піти розвіятися, навіть якщо така можливість є. В результаті маму дратує власна дитина.

Власний заборона на негатив. В тих випадках коли батьки забороняють собі сердитися на дитину і стримують емоції, врешті-решт це призведе до зриву. Насправді адекватна злість у відповідності з проступком певною мірою корисна для повноцінного розвитку малюка, а ось буря в склянці води через дрібниці, які стали останньою краплею, здатна тільки налякати дитину.

Підвищені вимоги і занадто високі очікування від малюка. Батькам потрібно уважніше ставитися до вікових здібностей дітей і враховувати можливі труднощі, з якими ті стикаються на шляху розвитку.

Підсвідомий страх своєї некомпетентності в питанні виховання. Нерідко у жінки з’являється відчуття того, що вона не справляється і її долає безсилля, пов’язане з неслухняністю дитини. Розсердитися на малюка часто буває набагато простіше, ніж зізнатися собі в неправоті.

Часто проблеми особистого характеру стають причиною, чому маму дратує власна дитина — наприклад, вона посварилася з чоловіком, посварилася з батьками, у неї просто поганий настрій з якоїсь іншої причини. Увесь накопичений негатив згодом виливається на близьких людей і найчастіше на дитину. Іноді мама може злитися на його тата або навіть на себе, але все негативні емоції проектує на дитину.

Ще одна причина через яку дитина дратує в перші півроку-рік життя – одноманітність. Одні і ті ж турботи про малюка створюють відчуття, що день нескінченний і повторюється знову і знову. Мама починає відчувати себе білкою в колесі і зриватися при найменшому плачі чи непослуху.

Різні темпераменти також позначаються на взаємостосунках між батьками і дітьми. Наприклад, повільний малюк завжди буде виводити з себе дуже енергійну маму, а надто активний малюк — нервувати флегматичних батьків.

Як не кричати на дитину? Як не злитися на дитину в принципі?

-Час на відпочинок. Щодня потрібно намагатися виділяти нехай навіть 15-20 хвилин, але виключно на себе, свої інтереси або улюблене заняття. Важливо, щоб в цей час малюк був не поруч і не міг перетягнути знову увагу на себе. Якщо є можливість залучати родичів, то нехай на час розслаблення малюк піде на прогулянку з татом або в гості до бабусі.

-Спілкування і тактильний контакт з дітьми. Саме спільні ігри, заняття, прогулянки дають дитині відчути себе потрібною. Обійми та пестощі подарують їй чудовий настрій. У неї не буде приводу зайвий раз привертати до себе увагу, злити рідних і доводити ситуацію до скандалу.

-Вихід емоціям. Не варто тримати все в собі. Періодично потрібно ділитися переживаннями з рідними і близькими людьми, говорити з ними і про втому, і про всі негативні емоції.

-Вираження почуттів. Діти зрозуміють, коли їм без криків пояснити, що мама втомилася, розлютилася або у неї жахливий настрій. Наприклад, досить сказати: «Мене засмутив твій вчинок!», «Мене злить, коли беруть мій телефон без попиту!», або «Я сильно втомилася, мені потрібно п’ять хвилин тиші, і після я з тобою пограю». Важливо не намагатися виховувати дитину, коли що-небудь дратує або у моменти втоми.

-Регулярне фізичне навантаження. Звичайна ранкова зарядка здатна стабілізувати нервову систему і зробити її більш стійкою до стресу.

Способи зняти роздратування:

Існує ряд простих прийомів, які допомагають у тих випадках, коли діти вередують, бавляться, а у батьків починає наростати роздратування і потрібно зупинитися, щоб не накричати на свого маленького малюка. У такі моменти може допомогти:

Зміна фізичного стану. Наприклад, встати з малюком, якщо грали сидячи, переміститися в інше місце.

Уважне розглядання малюка. Достатньо зосередити увагу на міміці дитини, на тому, як він говорить, виглядає, рухається.

Перекус. З’їдене яблуко чи цукерка під час сварки допомагає заспокоїтися або відволіктися.

Вихід з кімнати, де знаходиться той, хто бісить, на пару хвилин.

Фізичне навантаження. Відмінний спосіб випустити пар — присідання, біг або стрибки на скакалці. Крім того, це корисно для здоров’я. Також допомагає прибирання. Іноді достатньо помити або підмести підлогу, погладити білизну і так далі.

Душ. Ефективно змиває негатив, причому не тільки в переносному сенсі, але і в прямому, так як прибирає адреналін з шкіри, що виділився з потом, не даючи йому вбратися назад.

Вихід негативних емоцій з користю. Можна порвати старі простирадла на ганчірки, навести порядок в шафах, викидаючи непотріб, що накопичився, або вибити пил з подушок.

Лайка вголос. Лаятися треба голосно, не стримуючись. Звичайно, робити це слід наодинці. Висловити потрібно все, що накипіло, всі образи на конкретних людей.

Крик. Піти подалі і як можна голосніше крикнути, тим самим виплеснувши гнів.

Всі перераховані вище прийоми того, як не кричати на дитину, досить ефективні. Можна використовувати один або відразу декілька, які актуальні і доступні в кожній окремій ситуації.

Додаткові рекомендації

Нижче наведено поради не тільки того, як перестати кричати на дитину, але також як в принципі виховати психічно здорового малюка і полюбити його таким, який він є.

Не забувати говорити дитині, що її люблять. Слова любові дарують дітям спокій і відчуття захищеності.

Просити пробачення. Після кожної сварки і зриву на малюка, навіть при його початковій провині, необхідно вже в спокійному стані пояснити свою реакцію на його поведінку або вчинок. Щирі вибачення сприяють зміцненню батьківського авторитету.

Прийняти той факт, що дратуватися і злитися на власних дітей – природна реакція. Треба перестати говорити, що ви погана мати, звинувачувати і дорікати себе в бажанні крикнути або навіть в деякі моменти травмувати дитину. Важливо зрозуміти причини свого стану і вчитися тому, як не кричати на дитину.

Більше спілкуйтеся з дітьми і разом читайте книжки. Діти бувають маленькими тільки раз, а проблеми, робота і щоденна метушня будуть завжди.

Бути гідним прикладом. Важливо пам’ятати, що малюки все переймають у батьків — їх поведінку, емоційний настрій, ставлення до інших.

6. ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ВПОРАТИСЯ ЗІ ЗЛІСТЮ.

Злість – заразне почуття. Люди часто висловлюють жаль з приводу своїх спалахів гніву. Багато дітей не знають, як правильно висловити злість, що тягне за собою безліч психологічних проблем. Дітей зазвичай навчають того, що в будь-якій ситуації потрібно зберігати спокій і поводитися розсудливо, але це емоційно виснажує дитину, збиває її з пантелику.

Внутрішній конфлікт, пов'язаний з почуттям злості, виникає через те, що злість вважають поганим почуттям, якого потрібно соромитися. Якщо розвінчати цей міф, стає набагато простіше впоратися зі злістю, тому що в такому випадку її варто не пригнічувати, а приймати й направляти в конструктивне русло. І тоді злість не виснажує дитину, а дає їй сили.

Для того, щоб навчити дитину справлятися зі злістю, потрібно дозволити їй відчути її, прийняти й не турбуватися про неї (зазвичай спалахи злості не пов'язані з серйозними психічними проблемами). І тільки після цього потрібно шукати прийнятні способи вираження своїх почуттів.

Щоб допомогти дитині впоратися зі злістю, важливо розуміти, що саме її викликає. Зазвичай злість виникає внаслідок страху або печалі, а іноді – як реакція на життєві невдачі, низьку самооцінку, тривогу, безпорадність (злість у дитини часто виникає через почуття залежності від батьків тощо) або ізоляцію. Слід також пам'ятати, що діти гірше, ніж дорослі, розпізнають відчуття печалі, тому вони більше схильні відчувати злість.

Навчіться розрізняти злість і агресію. Злість рідко передбачає погані наміри (наприклад, нанесення фізичних пошкоджень або псування майна). Це наслідок фрустрації, якій піддається дитина.

Не кажіть дитині, що злість – це погано. Злість – цілком нормальне почуття, і дитина, котра переживає його, не обов'язково має емоційні проблеми.

Не карайте дитину за прояви агресивності. Зрозумійте, що дитина, котра переживає злість, потребує захисту й намагається досягти цього за допомогою емоцій. Допоможіть їй знайти кращий спосіб виразити свої почуття, використовуйте при цьому методи, зрозумілі для дитини.

Як дитина може впоратися зі злістю

Використовуючи такі стратегії, можна запобігати спалаху злості в дитини або краще справлятися з ними.

Стратегія № 1. Щоб дитина зрозуміла різницю між поганою й позитивною поведінкою, виробила для себе найбільш ефективну модель, їй потрібно вказувати не тільки на те, що вона чинить погано, але й на гарні вчинки. Тому важливо пояснювати дитині, яка її поведінка вам подобається, щоб вона побачила позитивний приклад. Помічайте та хваліть її незначні вчинки, наприклад, коли вона без нагадування вішає куртку в передпокої або допомагає накрити на стіл.

Людині завжди потрібне схвалення, і схвалення позитивної поведінки дитини – найкращий спосіб навчити її привертати увагу за допомогою позитивних вчинків, а не за допомогою прояву негативних емоцій. Якщо погана поведінка дитини не завдає шкоди, просто ігноруйте її. При цьому не потрібно ігнорувати саму дитину. Сказавши один раз, що вона поводиться погано, надалі просто не звертайте уваги на її поведінку.

Стратегія № 2. Показуйте дитині позитивний приклад. Спочатку малюк вчиться, спостерігаючи за дорослими, тому наслідуючи їх поведінку, він розуміє, як потрібно й не потрібно діяти в певних ситуаціях. Це також ефективний спосіб упоратися зі спалахами негативних емоцій, оскільки (гарне) наслідування їх не посилює.

Стратегія № 3. Переконайтеся, що в дитини є способи реалізувати свою фізичну енергію. Дітей часто переповнює енергія, яка може швидко перейти у фрустрацію та злість. У таких ситуаціях дитина повинна мати можливість порухатися або виконати фізичні вправи, і в школі також.

Стратегія № 4. Оточення не повинно провокувати агресивну поведінку дитини. Якщо будь-які заняття спонукають її до цього, замініть їх на більш позитивні. Подбайте про спокійну обстановку для дитини, не встановлюйте їй занадто багато обмежень, правил.

Стратегія № 5. Використовуйте дотики, щоб заспокоїти дитину. Цей спосіб часто буває ефективним (виняток становлять випадки, коли дитина відрізняється підвищеною чутливістю). Підійдіть до малюка й поцікавтеся, що він робить, спостерігайте за його реакцією. Така ваша поведінка ефективна у випадках, коли ви бачите, наприклад, що малюк збирається розбити іграшку. Попросіть його показати вам іграшку. Якщо він у цей час намагається впоратися зі складним завданням, попросіть пояснити, що саме йому незрозуміло. Це допоможе впоратися з почуттям злості, оскільки дитина не буде відчувати себе безпорадною.

Стратегія № 6. Якщо малюк любить дотики, висловлюйте йому свою любов за допомогою обіймів – це допоможе дитині впоратися з негативними емоціями.

Стратегія № 7. Використовуйте гумор. Дорослі часто використовують гумор, щоб пом'якшити гострі ситуації з іншими дорослими, але рідко використовують його у ставленні до дітей. Але діти добре ставляться до гумору: у випадку істерик це дозволяє дитині зберегти обличчя (при цьому гумор не можна плутати з сарказмом і висміюванням).

Стратегія № 8. Зверніться до співчуття дитини, пояснивши, що її спалахи негативних емоцій завдають вам болю. Наприклад, ви можете сказати, що ви нормально переносите шум, але сьогодні у вас болить голова. Попросіть її зайнятися чимось більш спокійним.

Стратегія № 9. Коли ви з'ясували, що викликає в малюка негативні емоції, навчіть дитину розпізнавати конкретні подразники. Так їй буде легше навчитися адекватно реагувати в таких ситуаціях. Підкажіть безпечні способи висловити злість.

Стратегія № 10. За потреби стримуйте дитину фізично, але не засуджуйте її. Іноді діти можуть втрачати контроль настільки, що буде потрібно ваше фізичне втручання. Не будьте при цьому грубими й не соромте дитину, дозвольте їй зберегти обличчя в даній ситуації. Постарайтеся пояснити, що ви не караєте її, а робите це для того, щоб вона не заподіяла нікому шкоди.

Стратегія № 11. Переконайтеся в тому, що дитина відчуває себе цінною та здатною впоратися з обставинами, що в неї є сили й життєві цілі. Це допоможе направити свою енергію в конструктивне русло. Навчіть її оптимістично дивитися в майбутнє й поясніть, що позитивна поведінка сприяє позитивному розвитку подій.

Стратегія № 12. Установіть чіткі межі. Це не тільки допоможе стримувати свою поведінку, але й зробить обстановку зрозумілою, дасть відчуття безпеки та впевненості.

Стратегія № 13. Пам'ятайте, що правила потрібно встановлювати для того, щоб заспокоїти дитину, навчити її справлятися з емоціями. Батькам не варто бути недружніми у ставленні до малюка, застосовувати фізичні методи примусу.

Стратегія № 14. Навчіть дитину озвучувати своє почуття злості, використовуючи фрази типу: «Мені не подобається, що ти забрала в мене іграшку», «Я не хочу ділитися» та інші.

Ефективна дисципліна повинна створювати атмосферу спокою та впевненості, всі правила повинні бути зрозумілі для дитини й розвивати в ній чесність. Ваші міркування стануть керівництвом для дитини.

Груба або яка не відповідає ситуації дисципліна, що спрямована на особистість, а не на поведінку, неефективна. Не можна навчити дитину правильної поведінки, показуючи їй протилежний приклад. Перш за все, потрібно показати малюкові різницю між позитивною й поганою поведінкою. Привчаючи дитину до дисципліни, потрібно ставитися до неї з повагою, щоб навчити її поважати себе та інших.

Завжди спілкуйтеся з дитиною як з гідною людиною зі своїми унікальними почуттями, потребами, цінностями й поглядами на життя. Щоб виховати її гарною людиною, перш за все повірте в неї

7. ПРИЧИНИ ПОВЕДІНКИ ВЕРЕДЛИВОЇ ДИТИНИ. ПРАВИЛА, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ У ВИХОВАННІ.

Вікові капризи.

Примхи у дітей до двох років. Головними причинами нестерпноЇ поведінки в цьому віці стають перевтома, незнайома обстановка, нездужання;

Примхи у дітей від двох до п'яти років Коли малюк долає бар'єр дворічного віку, у нього починає формуватися своя думка. Досить часто він буває не згоден з діями батьків і поганою поведінкою дає їм це зрозуміти, а також намагається домогтися виконання своїх бажань;

Примхи у дітей після п'яти років. У дітей сформувалася думка, що всього можна досягти плачем і криком. Такі діти просто не знають, що є інші варіанти вирішення проблем, наприклад, за допомогою діалогу.

Причини некерованої поведінки:

1. Відсутність педагогічних принципів Ваше спілкування з малюком не повинно залежати від емоційного стану. Категорично не можна щось забороняти, тільки через те, що сьогодні у вас поганий настрій і навпаки;

2. Діаметрально протилежні методи виховання у батьків Пам'ятайте про батьківську солідарності. Не можна щось вирішувати, коли одним з домочадців була накладена заборона. Це підриває авторитет одного з вихователів і вносить в домашню атмосферу дисбаланс;

3. Виконання всіх вимог Більшість батьків допускають одну і ту ж помилку. Щоб дитина не істерія і не кричав, вони намагаються на першу вимогу виконати будь-яку його забаганку. Так ви виховаєте в малюку тільки вседозволеність.

9 правил виховання дитини, яка вередує.

Правило 1. Виключіть підвищені тони.

Запам'ятайте, криком від малюка нічого не доб'єшся. Перший час ваш підвищений тон тільки буде лякати його, але потім він до нього звикне. Таке спілкування для нього стане нормою. І тоді не варто дивуватися, що ваше чадо буде спілкуватися з вами переважно за допомогою високих інтонацій.

Правило 2. Утримайтеся від загроз і фізичного покарання.

Такі заходи виховання сприяють розвитку почуття страху. З дітей, які весь час бояться, виростають безініціативні і забиті люди, які бояться брати на себе відповідальність за самостійні рішення. Є і більш гірший варіант розвитку подій. Почуття страху може породити ненависть до його джерела і бажання швидше від нього позбавитися.

Правило 3. Скоротіть заборони до мінімуму.

Пам'ятайте, що діти пізнають навколишній світ за допомогою дослідження (помацати, дістати, перевернути і т.д.). Не можна просто забороняти дитині це робити. В іншому випадку, у неї пропаде інтерес щось робити і чомусь вчитися. Контролюючи її вчинки, дозвольте малюкові залізти в калюжу, доторкнутися до гарячої каструлі, а потім поясніть: «більше гуляти не будемо, ти можеш захворіти» або «цей предмет гарячий, буде боляче».

Правило 4. Заохочуйте хороше, ігноруйте погане.

Ваша дитина повинна навчитися відчувати і розуміти, що добре, а що погано. Це досить просто зробити, і не обов'язково лаяти і кричати. Будьте уважні до свого чада. Коли дитина робить щось хороше, обов'язково хваліть і заохочуйте її за це. Якщо ж ситуація протилежна, візьміть себе в руки і просто не реагуйте. За один раз, звичайно, ніякого ефекту не буде. Однак пам'ятайте, що своїми діями і вчинками (поганими і хорошими) маленький чоловічок намагається привернути вашу увагу. Прийде час, і дитина зрозуміє, що капризами і плачем вона нічого не доб'ється, і перестане це робити.

Правило 5. Проявляйте твердість.

У дитини має бути багато волі. Однак повинні бути і жорсткі рамки, за межами яких компромісів немає (наприклад, повага до старшого покоління, навчання і т.д.). Для досягнення бажаної мети не обов'язково хапатися за ремінь. Досить взяти себе в руки і за допомогою розмов і переконань намагатися донести до малюка свою позицію. Ще один важливий момент: не відступайте від встановлених правил.

Правило 6. Тримайте слово.

Необхідно пам'ятати, що ви є прикладом для наслідування. Якщо хочете, щоб дитина вам вірила і слухала вас, обіцяйте їй тільки те, що можете втілити в життя. Пам'ятайте, малюк періодично перевірятиме вас. Якщо ви один раз щось пообіцяли, значить, зворотного шляху немає.

Правило 7. Формуйте позитивне ставлення.

Якщо ви не хочете бачити, як ваша дитина стає закомплексованою особистістю, ні в якому разі не критикуйте її. Вказуйте на помилки в поведінці, пояснюйте, як потрібно діяти і т.д. Наприклад, не варто говорити: «Ти поганий хлопчик». Змініть свою риторику і скажіть: «Я не можу зрозуміти, як такий хороший хлопчик міг вдарити кішку палицею».

Правило 8. Поверніть енергію в правильне русло.

Діти - вічні двигуни. Буває так, що причиною істерик є надлишок енергії. У цьому випадку варто спробувати відвернути його увагу іншими заняттями: спортивна секція, тривалі прогулянки, ігри. Повірте, коли дитина вимотана, сил на істерики і примхи просто не залишається.

Правило 9. Пробачайте.

Багато батьків для закріплення результату практикують тривале мовчання або постійне нагадування про промаху. Такі методи дуже небезпечні, тому що провокують виникнення стресу і тривоги. Дані емоції тільки посилюють бажання плакати, кричати і вередувати. Тому, якщо ви бачите, що малюк усвідомив свою помилку, миріться і будьте щасливі!

8. ЯК ВПЛИВАЄ БАТЬКІВСЬКЕ ЗНЕЦІНЕННЯ НА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ.

Коли в дитинстві людина часто часто чує від дорослих, зокрема батьків, що вона все робить не так, як треба, у всьому винна і її успіх у якійсь справі це просто везіння, до якого вона не приклала особливих зусиль, чим це може загрожувати? В першу чергу маленька людина не може сформувати відчуття власної гідності і адекватної самооцінки. Формується тільки розуміння того, що "мене будуть любити, якщо я завжди буду хорошим, чемним, красивим, успішним, корисним" і "зручним", тобто любити з умовами...А любити за те, що я є і цим вже я цінний, дитині з такими установками навіть у голову не прийде. А от якраз розуміння своєї цінності допомагає у житті фільтрувати ставлення людей до себе, не допускати поганого по відношенню до себе, врешті решт розуміти що є поганим, а що хорошим і навіть мати беззаперечне внутрішнє право вміти та не боятися просити про допомогу інших, коли потрібно. А тут воно-знецінення. Психіка людини має велику кількість захисних механізмів, які працюють для того. аби допомогти людині впоратися з внутрішнім болем, уникати неприємностей, чи легше переживати стресові ситуації. Механізм такого захисту, як знецінення працює на несвідомому рівні, і включається він коли людина боїться за свою власну самооцінку і ще коли є страх відчути сильний внутрішній біль. У спілкуванні ми часто не помічаємо як знецінюємо себе та інших людей.

У бажанні вберегти дитину від помилок чи неприємностей проявляється заборона на ті ж помилки і на те, щоб дитина несла за них відповідальність і отримувала власний досвід.

І дуже часто батьки самі того не усвідомлюючи применшують можливості дітей, їхні думки, ідеї, рішення, тим самим знецінюють їх.

"Ти дурний, бо малий", "Ти нічого в цьому не розумієш", "Тобі нічого не вдається зробити нормально", "Тільки ти міг зробити таку дурню", "Чого лізеш, твоєї думки ніхто не питає", "Нічого вражаючого ти не зробив, з цим і мавпа впорається"-це тільки кілька деструктивних фраз, котрі знецінюють особистість дитини і змушують відчути свою непотрібність, незначущість, ламають будь-які прагнення ставати кращим, рости у своїх досягненнях, пробувати, досліджувати. Це форма психологічного насилля. Бо в чому полягає суть будь-якого насилля? В тому , що воно ніколи не враховує почуттів жертви. І коли відбувається систематичне знецінювання, заборона на почуття, кривляння і насміхання, ухвалення рішень замість дитини, висміювання помилок, регулярні нагадування про невдачі-все це веде до того, що дитині боляче, самотньо і вона не може справитися з самостійно з накопиченою кількістю негативних емоцій . Дитині все важче з кожною порцією чергового знецінення мати і вміти відстояти свою точку зору. Важче не терпіти коли погано, важче звернутися за допомогою до інших людей, важче любити і приймати себе, важче бути впевненим у власному праві бути почутим іншими людьми.

Тому давайте дитині право на помилки і їхнє пояснення, право на свої рішення і власну думку, право на прояв усіх почуттів і право бути вислуханою без насмішок і докорів, право на те, щоб бути любимою і оціненою вже за сам факт її існування у Вашому житті.

9. ЯК НАВЧИТИ ДІТЕЙ ВІДЧУВАТИ ЦІННІСТЬ ТОГО, ЩО Є.

ВИХОВАННЯ ПОДЯКИ.

Подяка - одна з базових рис щасливої людини. Але як виростити вдячність у дитини в нашому матеріалістичному світі? Звичайних прохань говорити «будь ласка» і «спасибі» недостатньо. Подяка - це здатність цінувати те, що у тебе є. Для того, щоб прищепити цю здатність, слід регулярно повторювати ці вправи.

Подарунки цього дня.

Щодня, неважливо, в який момент дня, сідайте поруч з дитиною і перераховуйте разом «дари» цього дня: моменти, події, враження, за які ви вдячні. Це можуть бути і люди, ігри, частування - що завгодно. Головне - навчитися дивитися на те, що з нами відбувається як на подарунок. Можна навіть вести «Щоденник подяки».

День добротворіння

Це один день в місяці, коли ви і ваші діти робите щось корисне для інших: прибирання двору, збір речей для благодійних організацій, покупку корму для собачого розплідника. Це допоможе дітям зрозуміти важливість того, що приємно не тільки брати, а й віддавати. Це важливий компонент подяки.

Ти пам'ятаєш…

Хороші моменти потрібно закріпити. Згадуючи приємні події дня, промовляйте: «Ти пам'ятаєш, як тобі сподобалося, коли ...,« Як ти був радий, коли ... »,« Як ти був щасливий, коли ... ». І навіть негативну ситуацію можна перетворити на привід для подяки, наприклад, коли ви приготували щось, що дитина відмовляється їсти: «Як це здорово, що ми не змушуємо тебе їсти те, що тобі не подобається!»

Ти - мій помічник!

Якщо дітям говорити це, вони будуть відчувати, що їх цінують, і дійсно будуть допомагати і намагатися більше.

Ти турботливий

Частиною здатності бути вдячним є здатність піклуватися про інших. Навіть якщо дитина робить щось рутинне: прибирає свої іграшки або ставить свою тарілку після їжі в мийку, скажіть: « Який ти турботливий!». Звичайно, скажіть ще й «спасибі», але похвалити їх і підтримати в них думку про те, що вони уважні, відповідальні і дбайливі - дуже важливо.

Чим ми можемо поділитися сьогодні з іншими?

Те, що нам було давно відомо, підтвердилося і науковими дослідженнями: маленькі діти відчувають себе щасливішими, коли мають можливість пригощати і ділитися з іншими. Але більше радості їм приносить той подарунок, який дорогий для них самих: зроблений власними руками або куплений на зекономлені гроші. Насправді, добрі слова теж можна дарувати. Можна поділитися частуванням або іграшкою. Ваше завдання - стежити, щоб це відбувалося (усвідомлено) хоча б раз в день.

Нам так пощастило!

У будь-який момент дня згадайте, як вам пощастило: що залишилося чотири дні до вихідних, що на ногах зручні і красиві черевики, що в кафе є вільний столик і морозиво.

Як чудово, правда?

Ця вправа схожа на попередню, але краще іноді просто міняти фразу, для різноманітності. «Як чудово, коли вся сім'я п'є чай разом, правда?» або «Як чудово, що у нас є час повалятися на дивані, правда?» Або «Як чудово, що ми можемо ділитися думками та ідеями, правда?»

Щастя - це не результат отримання нами чогось, чого у нас немає, це визнання цінності того, що у нас є. Повірте, діти, особливо маленькі, не бачать скільки ваших зусиль коштує їх комфорт і радісне дитинство. Але якщо ви будете регулярно вправлятися з ними в тому, щоб помічати і цінувати те, що вони мають, вони обов'язково навчаться цінувати вашу батьківську працю і все те, що їх оточує.

10. СТВОРЮЄМО ДОВІРЧІ ВІДНОСИНИ З ДИТИНОЮ.

Любов часом дається нелегко, в числі її основних принципів - довіра і безпека, які ще потрібно встановити. Але якщо вони будуть присутні у відносинах між батьками і дітьми, справлятися зі складними ситуаціями буде набагато легше. Довіра, безпека і любов між собою, їх по праву можна віднести до трьох складових щасливого сімейного життя і щасливого дитинства ваших дітей. Отже, що ж потрібно для створення довірчих відносин з дитиною?

1 Самі практикуйте те, що проповідуєте

Встановлення довірчих відносин з вашою дитиною подібно до лідерства. Якщо лідер робить правильні речі, люди, для яких він є провідною і авторитетною особою, будуть слідувати за ним. Якщо ви говорите дитині, що йому корисно їсти овочі, а самі їх не їсте, то ви робите «неправильну річ» і даєте його підсвідомості невірний посил. Будьте не тільки формальним, але і неформальним лідером: впливайте на малюка своїми вчинками, своїми якостями і сприйняттям вас як людину, у якого слова не розходяться зі справами. Вишиковуйте зв'язок між вами і вашою дитиною, практикуючи те, що проповідуєте ви самі.

2. Вчіться слухати.

Більшість дорослих не розвивають хороші навички слухання під час спілкування з власними дітьми. Це не правильно. Щоб завоювати довіру своєї дитини, ви повинні завжди прислухатися до того, що вона говорить. Не використовуйте критичних і тим більше засуджуючих висловлювань і не підходьте до обговорення виключно зі своєї власної позиції, яка не визнає іншої думки. Знаючи, що ви її слухаєте, ваша дитина буде відчувати себе більш комфортно, а значить, про своє життя буде розповідати більш відкрито і довірливо.

3. Говоріть правду.

Якщо ви будете говорити своїй дитині правду з самого початку, з перших днів її життя, це призведе до формування сильного зв'язку між вами і, звичайно, разом з ним прийде і довіра. Наскільки це можливо, майте справу з вашою дитиною або дітьми на рівні дуже чесних взаємовідносин; наприклад, якщо він (або вона) запитує, чи буде болючим укол лікаря, скажіть правду, слова якої будуть повністю відповідати віку вашої дитини. Звичайно, потрібно враховувати вікові особливості вашого малюка, щоб правда не виявилася для нього травмуючою.

4. Обіцянки не повинні бути порушені

Не давайте вашим дітям обіцянок, яких ви не зможете стримати. Це може бути досить важко і проблематично, тому що ситуації можуть змінюватися. Однак постарайтеся докласти всіх зусиль, оскільки порушення обіцянок може руйнівно позначитися на ваших відносинах з дитиною. Якщо тато каже, що у вихідні збирається дивитися футбольний матч (і не зможе погуляти), то він дійсно повинен буде робити тільки це, тому що якщо він не зробить цього, в наступний раз, коли щось пообіцяє, діти будуть сумніватися, дійсно чи тато каже це серйозно і чи можна вірити його словам, після того що сталося. Якщо вам здається, що ви не зможете стримати свою обіцянку, краще розкажіть дитині про це заздалегідь і обов'язково поясніть причину.

5. Загрози не повинні бути голослівними

Якщо ваша дитина зробила щось погане, і ви погрожуєте йому, що він цілий тиждень не буде дивитися телевізор, подумайте, чи зможете ви насправді реалізувати те, про що говорите. Зрозумійте, що суть навіть не в силі і адекватності покарання, а в тому, що подібні ситуації - це хороший привід стримати своє слово і тим самим зміцнити свій авторитет. Тому загрози повинні бути реальними і здійсненними. Дивно, але це допомагає побудувати довірчі відносини з вашою дитиною.

6.Високо цінуйте чесність і щирість

Дайте дітям зрозуміти, що ви дуже цінуєте, коли вони чесні та щирі з вами. Це дозволить встановити по-справжньому довірчі відносини між вами і дитиною. Крім того, ви будете допомагати і сприяти тому, що ваш малюк виросте цілісною людиною. Як то кажуть, «Говори, що думаєш, і думай, що говориш». Це має значення в контексті щирості та поваги до свого співрозмовника.

7.Послідовність

Якщо вдома в своїй родині ви активно пропагуєте певні правила, проаналізуйте, чи виконуєте ви їх самі. Поговоріть з дітьми і розкажіть їм про свої очікування. Те, що ви скажете, має бути ясно, як білий день. Ніякої двозначності і неоднозначності, все просто і зрозуміло. До того ж переконайтеся, що встановлені правила незмінні, що ви не міняєте їх з приводу і без. Ваші діти ніколи не повинні сумніватися у вас.

11. ЧОМУ НЕОБХІДНО ПОЦІНОВУВАТИ ЗУСИЛЛЯ ТА ДОСЯГНЕННЯ ДИТИНИ.

Емоційна підтримка та поціновування дитячих зусиль з боку дорослих вчать дітей самих цінувати себе, зміцнюють віру в свої сили та полегшують адаптацію. Причина, за якої дорослі мають поціновувати досягнення дітей та робити це так само регулярно, як пропонувати їм обід, проста і зрозуміла: не можливо вірити у свої сили, якщо в них не вірять ті, хто тебе оточує. Батьківське поціновування є таким собі каталізатором віри в себе. Якщо дорослі не бачать досягнень своїх дітей та не підкреслюють їхню цінність, є значний ризик того, що й дитина не може визначити, наскільки цінною є її праця, наскільки розвиненими здібності, відпрацьованими навички, досконалими вміння. Фактично ми випустимо в світ істоту без такого собі внутрішньопсихологічного барометра цінності того, що вона робить та вміє, а заразом і своєї цінності як особистості. Чи зможе така людина легко пристосуватись до нових обставин, знайти собі місце серед інших та почуватись комфортно? Навряд чи.

Ми постійно можемо бачити дітей, які переймаються сумнівами щодо власної компетентності, наприклад, не сплять в очікуванні результатів іспитів, бо не можуть визначити наскільки добре їх склали. Вони не мають тієї внутрішньої впевненості, яку дає відчуття усвідомлення якості та цінності того, що я роблю.Це відчуття не може з"явитися нізвідки, воно ніби м"язи, які потребують вправ, і в плані тренувань обов"язковим пунктом має бути схвалення досягнень.

Йдеться не не про захвалювання, не про відчепне "Молодець". Ідеться саме про необхідність бачити вчинки та дії дитини, які сьогодні, на цей момент її розвитку, є досягненням для неї, кроком вперед, маленькою перемогою над собою, та про поціновування цих досягнень. У Фінляндії, чия система шкільної освіти вважається однією з кращих у світі, відсутня проблема лишати школярів на другий рік, так само як і проблема двієчників в цілому. Секрет в тому, що кожна дитина має індивідуальний план навчання, і якщо вона не може впоратись з якимось завданням, перед нею ставляться завдання трохи простіші, і лише після їх вирішення дають ті, що рівнем вище. А будь-які оцінки містять змістовне пояснення того, що дитині вдалося:навести вагомі аргументи, знайти нестандартне рішення, використати два варіанти розв"язку, швидко відшукати відповідь тощо... Власне, це приклад поціновування досягнень, які не просто помічаються, а називаються, створюючи тим самим для дітей простір власної компетентності та грунт для вміння бачити і називати самим свої досягнення. Якщо ж звернутися до традицій нашої шкільної системи, то на жаль, вони більше пов"язані з оцінюванням дитини, а не її досягнень. Учні отримують оцінки в школі, які зазвичай не містять жодних коментарів чи пояснень.Дитина з дня на день назбирує повний щоденник , зошити цифр, які нічого не говорять про її зацікавлення, старання, успіхи. У такий спосіб учень, замість того , щоб збагнути, що йому вдається найкраще, чому він швидко вчиться, за рахунок чого досягає успіху, а в чому потребує вправлянь і допомоги, отримує загальну характеристику, без варіантів щось змінити, без варіантів побачити можливості цих змін.Мало того, що дітей не вчать помічати власні досягнення, їх не спонукають допомагати та цінувати одне одного , а за найменші спроби робити щось разом(підказки, обговорення завдань та контрольних, спільне виконання домашніх завдань)навіть карають. Досвіду співробітництва, взаємопідтримки та поціновування діти зазвичай майже не отримують у школі, натомість є гостра конкуренція, за якої успіху досягають лише окремі учні-ті, які виконали завдання найкраще або найпершими. За таких умов багато дітей втрачають надію бути поміченими, визнаними, успішними та намагаються отримати все це поза школою.

Один з идатних вчителів-психологів пише про поціновування досягнень як процес і стиль ставлення до дитини, який мають опанувати всі батьки й педагоги. Ідея дуже проста-завжди знаходити і відмічати в дитині те,що робить її цінною, особливою, причому робити це не раз чи два, а постійно. Поціновування має стати правилом, стилем, традицією спілкування та взаємодії, адже помічаючи та відзначаючи цінність дитини, ми вчимо її бачити цінність інших-будувати з іншими теплий неконкурентний зв"язок, який базується на взаємному прийнятті цінності одне одного. До всього дитина, яка знає, що цінна і вміє сама бачити свою цінність, завжди вільно йтиме назустріч невідомому.