Як працювати з аутистами
Як працювати з аутистами
Діти-аутисти унікальні і бачать світ не так як інші люди. Їх відмінності яскраво виражені в контексті навичок спілкування. Аутисти користуються власною мовою і оперують системою, яка працює на них. Якщо у вас є знайома дитина з діагнозом аутизм, тоді вам важливо вивчити їхню мову, щоб правильно вести себе і спілкуватися з ними.
1. Говоріть про те, що їм цікаво. Дізнавшись, чим цікавиться дитина, вам буде набагато простіше побудувати вашу бесіду. Під час обговорення зручної для них теми, такі діти можуть розкритися. Для легкості спілкування необхідно знайти правильну “довжину хвилі”, на якій їм зручно спілкуватися. Наприклад, ваш син може любити автомобілі, і ця тема стане прекрасним початком бесіди.
2. Скорочуйте речення в розмові з дитиною-аутистом, оскільки їй складно осмислювати усне мовлення. Розмовляючи з аутистом короткими реченнями, ви дасте йому можливість більш ефективно «переварювати» інформацію. Багато залежить від дитини. Деякі аутисти цілком можуть осмислювати довгі речення. Деякі діти-аутисти ледве розуміють усне мовлення. В цьому випадку можна спілкуватися з ними за допомогою письмових повідомлень, наприклад, “Зараз ми будемо їсти”. Вони можуть написати відповідь або відповісти усно завдяки зоровій комунікації. Письмове спілкування може стати відмінним помічником.
3. Малюйте. Аутисти мають гарне образне мислення і добре сприймають малюнки. Пробуйте малювати схеми, інструкції або прості зображення, щоб доносити до них свої ідеї. Так вони зможуть точніше зрозуміти, що ви намагаєтеся їм донести, адже більшість дітей-аутистів краще реагують на візуальну комунікацію.
Спробуйте візуалізувати розпорядок дня дитини. Намалюйте повсякденні заняття; сніданок, похід в школу, повернення додому, вільний час, сон. Якщо ваша дитина вчиться читати, тоді можете додавати слова.
Так дитина зможе перевіряти свої заняття і правильно планувати свій день.
Використовуйте схематичні малюнки для пояснення дій, але додайте елемент, який буде персоналізувати кожен символ. Наприклад, у вас можуть бути руде волосся. Додайте їх до малюнку, щоб при його вигляді у дитини виникала асоціація з мамою.
4. Давайте час на осмислення. Може знадобитися більше пауз, ніж в звичайній розмові. Дитині необхідний час, щоб обміркувати почуте. Запасіться терпінням і не квапте їх; давайте їм час подумати і підготувати свою відповідь.
Якщо дитина не відповіла на перше питання, то не поспішайте ставити друге.
Тут справа в способі обробки інформації, а не в інтелекті.
5. Дотримуйтесь мовної сталості. Всім відомо, що в мові існують різні варіанти побудови фраз. Для вираження однієї думки можуть використовуватися різні слова. Діти-аутисти не вловлюють таких відмінностей, тому говоріть однаковими фразами, щоб не вводити їх в оману.
Системність і постійність дуже важливі. Слід розуміти, що у вас не вийде завжди повторювати слово в слово, тому не потрібно панікувати, якщо ви сказали незвичну фразу.
6. Проявляйте чуйність і не сприймайте мовчання як особисте ставлення. Ваша дитина може не говорити з усіма, але намагайтеся не сприймати це особисто. Проявляйте чуйність, поважайте її межі та давайте зрозуміти, що ви завжди раді дитині.
Ви ніколи не можете точно знати, чому дитина мовчить. Можливо, невдало вибраний час для бесіди, не підходить навколишнє оточення або дитина фантазує про щось інше.
Глибока шана по відношенню до почуттів і психологічних меж дитини це найкращий спосіб щоб почуття «з’явились».
Намагаючись заговорити з вашою дитиною, інші люди можуть подумати, що вона асоціальна або вони їй не подобаються. Найімовірніше, що ці припущення не є вірними. У будь-якому випадку необхідно пояснювати людям, що вони повинні увійти в становище.
7. Починайте розмову із ствердження. Дітям-аутистам не завжди легко відповідати на запитання на кшталт “Як справи?”, яких вони можуть навіть злякатися. Перетворення думок в речення для них може вимагати часу, тому починайте розмову без подібного тиску, щоб не ставити їх у незручне становище.
Просто прокоментуйте що-небудь і спробуйте дочекатися відповіді. Знову ж, говоріть про те, що їм цікаво.
Більш старші діти можуть придумати відповіді, які вони будуть говорити після загальновідомих питань. В такому випадку на питання “Як справи?” ви автоматично отримаєте відповідь “Добре”. Питання на початку бесіди не буде стресом, якщо у дитини є заготовлені відповіді.
8. Приділяйте їм увагу. Досить часто дитина хоче привернути увагу, але може відчувати внутрішню боротьбу. Не забувайте про них і приділяйте увагу. Робіть спроби, навіть якщо вони не відповідають. Для них це багато значить.
9. Вибирайте правильний час для розмови. Намагайтеся розмовляти, коли дитина спокійна. У моменти розслабленості вони більш сприйнятливі до інформації. Також важливі навколишні умови, навколо не повинно відбуватися багато всього одночасно, так як зайва кількість вхідних сигналів може скувати дитину.
10. Говоріть прямо. Аутисти можуть не сприймати метафори. Їм складно розуміти сарказм, ідіоми і жарти. Говоріть максимально прямо і по справі, щоб їм було простіше вас зрозуміти.
Джерело: www .ru.wikihow.com
Крім соціалізації найбільш часта тема при обговоренні аутизму – це самостимулююча поведінка або “стиммінг”. Для тих, хто не знає, стиммінгом називають явно не функціональні, повторювані рухи, а саме розгойдування взад і вперед, накручування на пальці і смикання себе за волосся, погойдування з боку в бік, кружляння на одному місці, швидка ходьба туди-сюди, тряска кистями рук або розчісування шкіри, стрибання при ходьбі.
Всі люди “стимлять” час від часу. Наприклад, коли людям нудно. Різниця між нормальним стиммінгом і стиммінгом при аутизмі полягає тільки в ступені і частоті. Аутична людина буде робити це набагато частіше.
Виникає питання, чому вона це робить? Найкраще пояснення полягає в тому, що стиммінг – це спосіб тіла зрозуміти, як сприймати все навколо.
Коли ми тільки народжуємося, ми не розрізняємо сенсорні сигнали. Наприклад, маленька дитина, яка тільки вчиться ходити, володіє м’язовою силою, щоб ходити прямо, але коли вона встає, тут же падає. Це тому, що дитина ще не розібралась у власних відчуттях і не знає, що певний тиск у п’ятах означає, що вона падає назад. У дитини ще не розвинулися навички отримання сенсорного зворотного зв’язку. Для розвитку сенсорного зворотного зв’язку (і, відповідно, кращого контролю над своїм тілом) маленькій дитині потрібно якомога більше сенсорної стимуляції, щоб тестувати різні відчуття і “відкалібрувати” всі свої почуття.
Тому маленьких дітей хлібом не годуй, дай побалансувати на яких-небудь бордюрах або колодах. Для маленьких дітей це можливість розвивати тактильний зворотний зв’язок, і вони біологічно схильні це робити. Малеча любить гойдатись на гойдалках, тому що у неї є підсвідоме, інстинктивне бажання розвивати свої сенсорні відчуття, і саме це робить такі предмети джерелом величезних веселощів.
Коли люди виростають і знайомляться з навколишнім світом, у них зникає інстинктивне бажання тестувати свої відчуття. Так що гойдалки і каруселі втрачають свою колишню привабливість, яку вони мали в дитинстві. Причина, по якій аутичні люди займаються самостимулючою поведінкою – вони “застрягли” в цій фазі розвитку власних відчуттів. Іншими словами, їх мозок так і не вирішив, на що ж схожий навколишній світ. На відміну від звичайної людини, яка навчається за допомогою зворотного зв’язку, у аутичної людини ця інформація втрачається або неправильно інтерпретується. Це означає, що їхні почуття так і не стають “відкаліброваними”, а прагнення до отримання сенсорних відчуттів залишається.
Стіммінг – це більше, ніж просто отримання тактильного зворотного зв’язку. Всі почуття людини потребують калібрування. Так що ваша дитина може ходити туди-сюди і видавати дивні звуки або говорити сам з собою, просто щоб почути свій власний голос. Це означає, що вона намагається відкалібрувати своє слухове сприйняття. Ваша дитина може розгойдувати або трясти різними предметами у себе перед очима – це спроба відкалібрувати зорове сприйняття.
На стіммінг зазвичай починають звертати увагу, тільки коли дитина підростає. Коли однорічна дитина намотує кола або стрибає з однієї ноги на іншу, батьки вважають це зовсім нормальною поведінкою. Однак коли аутична восьмирічна дитина постійно робить те ж саме, це здається трошки дивним і отримує ярлик “самостимулююча поведінка”.
Стіммінг – це абсолютно інстинктивний процес, він відбувається несвідомо, автоматично. Дуже часто аутичні люди самі не усвідомлюють свій стіммінг, наприклад, не помічають, що вони почали розгойдуватися взад і вперед, точно так само цього не помічає і маленька дитина.
Із книги «Вітаємо! У вас дивна дитина» («Congratulations! Your Child Is Strange»)
Діти-аутисти здатні до навчання, якщо помітити прояви аутизму ще в ранньому віці.
Часто лікарі пропонують батькам почекати, а у випадку з такими дітьми чекати не можна! – Підкреслює Євгенія Панічевська, голова Асоціації батьків дітей-аутистів. – Помітити, що дитина розвивається не як звичайні діти, можна вже коли їй виповнилось півроку. Саме в такому віці закордоном з малюком вже починають займатися за спеціальними реабілітаційним програмам. А у нас мами стикаються з тим, що їх «заспокоюють»: ну, подумаєш, не говорить – ще заговорить. І часто тільки перед школою, коли час безнадійно втрачено, батьки вперше чують діагноз «аутизм». Корекція після 7 років дає дуже слабкі результати. Чим раніше почати реабілітацію дитини-аутиста, тим більше у нього шансів придбати необхідні в повсякденному житті навички самообслуговування та спілкування. Завдяки цьому малюк-аутист не випаде з життя соціуму: він зможе піти в школу, здобути середню або вищу освіту, працювати і навіть мати сім’ю. Це доведено зарубіжним досвідом!
На жаль, в Україні батьки, які зіткнулися з діагнозом «аутизм», часто залишаються один на один зі своїми проблемами. Держава практично не допомагає в реабілітації, а займатися з такою дитиною поодинці – не кожній родині фінансово під силу. Потрібно об’єднуватися і спільно боротися за своїх дітей. До речі, за кордоном саме активні та небайдужі батьки стали тим двигуном, який змусив державу побачити проблему дітей-аутистів і почати її вирішення.
Звичайно є різна ступінь прояву аутизму, але дитина, у якої в самому ранньому віці виявили аутизм і вчасно почали корекцію, має непогані шанси на те, щоб надалі навчатися у звичайній школі разом з іншими дітьми. Але і в більш важких випадках педагоги успішно навчають дітей з цим діагнозом, хоча це і вимагає індивідуального підходу і значних зусиль, відзначають експерти.
Проблеми при шкільному навчанні у кожної дитини-аутиста виникають виключно індивідуальні, і багато що тут залежить від ступеня зниження інтелекту. Діти із збереженим інтелектом часто є обдарованими в тій чи іншій області. І незважаючи на те, що у них є свої особливості, вони можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі.
Діти зі складною структурою дефекту, у яких є зниження інтелекту та інші супутні діагнози, вимагають особливих методик роботи та умов супроводу. У масовій школі таких умов немає, і зазвичай цих дітей навчають в спеціальних корекційних школах для дітей зі зниженим інтелектом. Деякі діти не можуть витримати навчання і в такій школі і змушені вчитися на дому. Це зовсім не означає, що вони нездатні до навчання. Більше того, часом вони демонструють дивовижні успіхи.
Педагогам постійно доводиться вирішувати складне завдання – знайти індивідуальний підхід до дитини, збалансувати її вміння і навички. Не менш важливо підлаштуватися до підопічного, адже аутисти розкриваються тільки тоді, коли приймають ситуацію і впускають супроводжуючого педагога у свій особистий простір.
Фахівці підкреслюють, що їхня робота з дитиною не може принести помітного результату без допомоги батьків. Кожен навик, набутий учнем у школі, стає стійким тільки після того, як батьки закріплюють його вдома.
За матеріалами Наталії Кравченко (джерело: http://cwf.com.ua/ru), Анни Курської (джерело: http://ria.ru)
Як правило, діти з аутизмом, які навчаються за інклюзивною програмою в загальноосвітніх закладах, потребують супроводу під час навчання. Тут на допомогу приходить тьютор.
Даний спеціаліст повинен чітко розуміти сфери, де виникають труднощі у свого підопічного і саме їх намагатися компенсувати.
Тьютор повинен стати ланкою, що з’єднує два світи, аутичний і нейротипічний, тому йому не достатньо лише ініціативності, бажання допомогти і фантазії, а необхідно мати спеціальну освіту.
Тьютор повинен знаходитись завжди позаду дитини у всіх сенсах: підказувати дитині, як вчинити, як відреагувати в тій чи іншій ситуації. Припустимо, якщо вчитель говорить всім: «Діти, пишіть!» То тьютор ззаду, не повторюючи слова вчителя, просто підказує дитині, як потрібно відреагувати на цю інструкцію вчителя.
Тьютор супроводжує дитину протягом усього навчального дня, тобто з восьмої ранку і до виходу дитини зі школи. Він в повсякденності вирішує багато найрізноманітніших завдань. Даний спеціаліст супроводжує дитину на перерві, допомагаючи їй взаємодіяти з однолітками. Він знаходиться з нею разом у класі і допомагає перекласти у доступну форму мову вчителя для того, щоб дитина могла нарівні з усіма виконувати завдання і всілякі вправи.
У кожної дитини протягом року може відбутися зміна тьютора. Це необхідний етап в освітньому плані для того, щоб дитина навчилася взаємодіяти з різними дорослими. А також навчилась чути прохання і сприймати підказки різних людей залежно від їх типажу, голосу, варіантів подачі інструкції та багато чого іншого.
Тьютор – не вчитель. І тут важливо пам’ятати про те, що тьютору не обов’язково володіти знаннями з математики в рамках загальноосвітньої школи як педагогу початкових класів. Не обов’язково володіти знаннями з мови та літератури. Він є лише провідником між вчителем і учнем (дитиною, яка має порушення, в даному випадку – аутизм).
Підготовлено за допомогою матеріалів з сайтів: