Амедео Авогадро
(1776-1856 рр.)
Італійський фізик і хімік, член Туринської академії наук (з 1819 р.)- Народився він у Турині. Закінчив юридичний факультет Туринського університету (1792 р.). З 1800 р. самостійно вивчав математику й фізику. У 1809-1819 рр. викладав фізику в ліцеї м. Верчеллі. У 1820-1822-і і 1834-1850-і рр. стає професором фізики в Туринському університеті.
Наукові праці Авогадро відносяться до різних галузей фізики й хімії.
У 1811 р. учений заклав основи молекулярної теорії, узагальнив накопичений на той час експериментальний матеріал про склад речовин і привів до єдиної системи суперечні одне одному дослідні дані Ж. Гей-Люссака й основні положення атомістики Дж. Дальтона.
Відкрив (1811 р.) закон, відповідно до якого в однакових об’ємах газів при однакових температурах і тисках міститься однакова кількість молекул (закон Авогадро).
Ім’ям Авогадро названа універсальна постійна — число молекул у 1 молі ідеального газу.
У 1811 р. Авогадро створив метод визначення молекулярних мас, за допомогою якого за експериментальними даними інших дослідників першим правильно обчислив (1811-1820 рр.) атомні маси кисню, вуглецю, азоту, хлору та ряду інших елементів.
• Учений установив кількісний атомний склад молекул багатьох речовин (зокрема, води, водню, кисню, азоту, аміаку, оксидів азоту, хлору, фосфору, миш’яку, сурми), для яких він раніше був визначений неправильно.
Авогадро вказав (1814 р.) склад багатьох сполук лужних і лужноземельних металів, метану, етилового спирту, етилену.
Він першим звернув увагу на аналогію у властивостях азоту, фосфору, миш’яку і сурми — хімічних елементів, що склали згодом Vа-групу Періодичної системи.
Результати робіт Авогадро з молекулярної теорії були визнані лише в 1860 р. на І Міжнародному конгресі хіміків у Карлсруї.
Микола Бекетов
(1827-1911 рр.)
Микола Миколайович Бекетов народився 1 (13) січня 1827 р. у родині морського офіцера.
У 1844 р. він вступив у Петербурзький університет, але з третього курсу перейшов у Казанський університет, де став учнем знаменитого російського хіміка-органіка Н.Н. Зініна. Здавалося б, і Бекетов повинен був піти стопами вчителя та вивчати органічні речовини, але трапилося інакше — молодий Бекетов зацікавився фізичною хімією, галуззю хімічної науки, яка у той час ще тільки зароджувалася.
Після закінчення університету Бекетов повернувся в Петербург, де у хімічній лабораторії Зініна в Медико-хірургічній академії виконав магістерську дисертаційну роботу. Ця робота поклала початок широкій програмі фізико-хімічних досліджень.У 1855 р. Н. Н. Бекетов переїжджає до Харкова і стає професором Харківського університету. Після закордонного відрядження в 1858-1859 рр., коли молодий учений побував у багатьох європейських країнах і прослухав лекції видатних хіміків Ф. Велера, Р. Бунзена, А. Сент-Клер-Девілля й інших, він дійшов висновку, що необхідні самостійні дослідження.
Бекетов досить швидко домігся відкриття в Харківському університеті першого в Росії фізико-хімічного відділення. На цьому відділенні він не тільки читав студентам курс фізичної хімії, але й керував практичними заняттями з визначення щільності пари та молекулярної маси речовин, вивчення спектрів і т. д. У 1886 р. Бекетов видав свій підручник з фізичної хімії.
Пізніше з його ініціативи при Харківському університеті було створене Товариство дослідних наук з фізико-хімічною секцією, де проводилися дослідження та читалися наукові доповіді. Наукова діяльність Бекетова продовжувалася 58 років, і весь цей час він присвятив фізичній хімії.
Помер Бекетов у 1911 р.
Клод-Луї Бертолле
(1748-1822 рр.)
Французький хімік Клод-Луї Бертолле був колегою і соратником Лавуазьє, доктором медицини і лейб-медиком при дворі герцога Орлеанського, членом Паризької академії наук, урядовим інспектором державних фарбувальних фабрик, наглядачем монетного двору і, нарешті, науковим консультантом Наполеона.
Бертолле, батьківщиною якого був Таллуар у Савойї, вивчав медицину в Турині, де одержав диплом у 1770 р. Незабаром після цього він переселився до Парижу, почавши свою наукову кар’єру як лікар. Одночасно він вивчав хімію під керівництвом відомих французьких учених Макера і Буке.
Після 1786 р. зблизився з Лавуазьє; разом з ним і ще двома видатними вченими — Гітоном де Морво і Фуркруа — Бертолле розробив основи хімічної номенклатури та класифікації речовин.
Бертолле пішов за Наполеоном у Єгипетський похід. Імператор обсипав його почестями, призначив сенатором і дав йому графський титул, але це не перешкодило Бертолле, як членові Сенату, голосувати в 1814 р. за відставку Наполеона. Після реставрації монархії Бертолле зумів не тільки зберегти всі свої привілеї, але й одержати титул пера Франції.
У період Революції й Імперії Бертолле займався питаннями, пов’язаними з національною обороною, а також прикладною хімією, наприклад фарбуванням тканин. Він уперше застосував хлор для відбілювання паперу і тканин, відкрив гіпохлорити лужних металів і хлорат калію — «бертолетову сіль» (1788 р.). Крім того, він установив склад аміаку, сірководню і ціановодородної кислоти.
У своїй роботі «Дослід хімічної статики» (1803 р.) учений пов’язав уявлення про масу з хімічними реакціями і стверджував, що елементи можуть поєднуватися один з одним у будь-яких пропорціях залежно від маси реагуючих речовин.
Бертолле був засновником Аркейського товариства, роботи якого виходили у світ у 1807—1817 рр. Він помер у 1822 р. в Аркейї, де розташовувалася створена ним лабораторія.
Клод-Луї Бертолле, який в очах багатьох сучасників і нащадків мав репутацію безпринципного і марнолюбного придворного і навіть не виступив на захист свого друга і колеги Лавуазьє, коли той був засуджений до страти, був, проте, талановитим ученим і ввійшов в історію як автор багатьох хімічних відкриттів. Він видав працю «Фізика вагових тіл, або ж трактат про загальну конструкцію тіл» (т. 1—4, 1837-1841 рр.), у якому, зокрема, намічені шляхи до формування уявлень про нестехіометричності твердих тіл і про залежність властивостей кристалів від їхньої геометрії.
Роберт Бойль
(1627-1691 рр.)
Роберт Бойль народився 25 січня 1627 р. у Лісморі (Ірландія), а освіту одержав в Ітонському коледжі (1635-1638 рр.) та в Женевській академії (1639-1644 рр.). Після цього практично безвиїзно проживав у своєму маєтку, що знаходився в Столбриджі; там і проводив свої хімічні дослідження протягом 12 років. У1656 р. Бойль переїхав до Оксфорду, а в 1668 р. перебрався в Лондон.
Наукова діяльність Роберта Бойля була заснована на експериментальному методі й у фізиці, й у хімії, розвивала атомістичну теорію. У 1660 р. він відкрив закон зміни об’єму газів, зокрема повітря, зі зміною тиску. Пізніше він одержав ім’я закону Бойля — Маріотта: незалежно від Бойля цей закон сформулював французький фізик Едм Маріотт.
Бойль багато займався вивченням хімічних процесів — наприклад тих, які протікають при випалюванні металів, сухій перегонці деревини, перетвореннях солей, кислот і лугу. У 1654 р. він увів у науку поняття аналізу складу тіл. Одна з книг Бойля звалася «Хімік-скептик». А в 1661 р. Бойль формулює поняття про «первинні корпускули» як елементи і «вторинні корпускули» як складні тіла.
Він також уперше дав пояснення розходженням в агрегатному стані тіл. У 1660 р. Бойль одержав ацетон, переганяючи ацетат калію, у 1663 р. знайшов і застосував у дослідженнях кислотно-основний індикатор лакмус у лакмусовому лишайнику, що росте в горах Шотландії. У1680 р. він розробив новий спосіб одержання фосфору з костей, одержав ортофосфорну кислоту і фосфін.
В Оксфорді Бойль взяв активну участь у заснуванні наукового товариства, яке у 1662 р. було перетворене на Лондонське Королівське товариство (фактично це англійська Академія наук).
Роберт Бойль помер ЗО грудня 1691р., залишивши майбутнім поколінням багату наукову спадщину. Ним було написано безліч книг, деякі з них вийшли у світ уже після . смерті вченого: частина рукописів була знайдена в архівах Королівського товариства.
Нільс-Хенрік-Давид Бор
(1885-1962 рр.)
Датський фізик, член Датського королівського товариства наук (з 1917 р.), його президент — у 1939 р. Народився Бор у Копенгагені. У 1908 р. закінчив Копенгагенський університет. У 1911-1912 рр. працював під керівництвом англійського фізика Дж. Дж. Томсона в Кавендиській лабораторії Кембриджського університету, у 1912-1913 рр. — у лабораторії Е. Резерфорда в Манчестерському університеті. У 1916 р. стає професором Копенгагенського університету й одночасно з 1920 р. директором створеного ним Інституту теоретичної фізики.
Наукові праці Бора, які стосуються теоретичної фізики, разом з тим заклали основи нових напрямків у розвитку хімії.
Учений створив (1913 р.) першу квантову теорію атома водню, у якій:
—показав, що електрон може обертатися навколо ядра не за будь-якими, а лише за певними квантовими орбітами;
—дав математичний опис стійкості орбіт, або стаціонарного стану атома;
—показав, що будь-яке випромінювання або поглинання енергії атомом пов’язане з переходом між двома стаціо
нарними станами та відбувається дискретно з виділенням чи поглинанням планковських квантів;
—увів поняття головного квантового числа для характеристики електрона.
Бор розрахував спектр атома водню, показавши повний збіг розрахункових даних з емпіричними. У1913-1921 рр. йому вдалося побудувати моделі атомів інших елементів Періодичної системи, охарактеризувавши рух електронів у них за допомогою головного п і побічного l квантових чисел.
У 1921 р. учений заклав основи першої фізичної теорії Періодичної системи елементів, у якій пов’язав періодичність властивостей елементів з формуванням електронних конфігурацій атомів у міру збільшення заряду ядра. Борові вдалося обґрунтувати підрозділ груп періодичної системи на головні і побічні. Уперше він зумів пояснити подобу властивостей рідкоземельних елементів.
Бор сформулював (1918 р.) важливий для атомної теорії принцип відповідності. Багато чого він зробив для становлення й інтерпретації квантової механіки, зокрема запропонував (1927 р.) принцип додатковості, який мав велике значення для її розуміння. Учений уніс значний вклад у ядерну фізику. Він зумів розвинути (1936 р.) теорію складеного ядра. Також він є одним із творців краплинної моделі ядер (1936 р.) і теорії розподілу ядер (1939 р.). Йому вдалося передбачити явище спонтанного розподілу ядер урану.
Бор створив велику школу фізиків-теоретиків.
Учений був членом багатьох академій наук і наукових товариств. Також він іноземний член АН СРСР (з 1929 р.). У 1922 р. йому було присуджено Нобелівську премію з фізики.