Сторінка фізінструктора

Основою всебічного розвитку дитини в перші роки життя є фізичне виховання, яке являє собою виховно-освітній процес, що характеризується усіма властивими педагогічному процесу ознаками: провідною роллю вихователя, спрямованістю діяльності вихователя на реалізацію завдань фізичного виховання, побудова системи занять відповідно до дидактичних принципів. Організовані фізкультурні заняття (у яслах, дитячих садах та сім'ї), а також вільна рухова діяльність, коли дитина під час прогулянок грає, стрибає, бігає і т.п., поліпшують діяльність серцево-судинної, дихальної та нервової систем, зміцнюють опорно-руховий апарат, покращують обмін речовин. Вони підвищують стійкість дитини до захворювань, мобілізують захисні сили організму. Через рухову діяльність дитина пізнає світ, розвиваються її психічні процеси, воля, самостійність. Чим більшою кількістю різноманітних рухів опанує дитина, тим ширші можливості для розвитку відчуття, сприйняття та інших психічних процесів, тим повноцінніше здійснюється її розвиток. Тому, якщо даний період буде упущений в плані грамотного фізичного виховання, то надалі надолужити прогалини, усунути допущені помилки буде надзвичайно важко.

Ходьба

Ходьба – основний спосіб пересування людини у просторі. Вона належить до циклічних локомоторних рухів. Циклічність її складається з чергування кроків лівої та правої ніг, а також погоджених з ними рухів руками. Автоматизований кроковий рефлекс, який є фізіологічною основою ходьби, формується наприкінці першого року життя дитини.

Найбільш характерною особливістю ходьби є постійне одиночне або подвійне опорне положення, тобто доторкання до землі (підлоги) однією або обома ногами. Швидкість ходьби залежить від частоти (темпу) та довжини кроків. Середній темп ходьби дорослої людини близько 120 кроків за хвилину, а довжина кроку дорівнює 70-90 см. Темп ходьби дошкільника перебуває у межах 148-172 кроків за хвилину, довжина кроку дорівнює 42-63 см (діти від 3 до 6 років).

Систематичне щоденне тренування дитини у ходьбі рано формує стійку навичку в цьому виді основних рухів. На початку дошкільного віку діти вже досить вільно володіють ходьбою. У наступних вікових групах відбувається удосконалення цього важливого руху. Наприкінці дошкільного віку у кожної дитини повинна бути сформована автоматизована навичка у ходьбі.

Ходьба дітей середньої групи стає більш впевнена та чітка. Значно зменшуються бічні розгойдування під час ходьби, покращується координація рухів рук та ніг, діти краще орієнтуються при пересуванні в колоні по одному та під час рухливих ігор (ходьба врозтіч). У них трохи змінюється ставлення ноги під час ходьби, більшість дошкільнят п’ятого року життя ставлять ногу з п’яти, а не на всю стопу, як це роблять молодші діти. Однак у частини дітей цієї групи спостерігаються порушення ритму ходьби (все це чітко фіксується при вимірюванні довжини кроків), мах прямими руками з обмеженою амплітудою, недостатнє відштовхування носком від землі наприкінці кроку.

У цій віковій групі значно зменшується кількість дітей, які виконують ходьбу з поганою координацією. Помилки під час ходьби мають місце у 30-31% хлопчиків та дівчаток.

Під час ходьби у дітей п’ятого року життя звертається увага на природне положення тулуба: спина рівна, підборіддя трохи піднято, живіт підтягнуто; рухи рук енергійні, ноги випростовуються під час відштовхування до відказу.

При цьому корисна ходьба з гімнастичною палицею на плечах, лопатках, за спиною та перед грудьми, а також з фіксованим положенням рук (на поясі, за головою, в сторони). Дані вправи дають змогу відчути дитині правильне положення тулуба та голови під час ходьби.

Дітям середньої групи рекомендують ходьбу із зміною темпу та напрямку (за вказівкою вихователя), з пересуванням через предмети (кубики, м’ячі), поставлені на підлогу на відстані 35-40 см та ін.

Головна вимога з боку вихователя у формуванні в дітей цієї навички — навчити їх виконувати ходьбу впевнено, легко, з правильною координацією роботи рук та ніг.

Біг

Біг має ряд загальних структурних рис з ходьбою – циклічність рухів, послідовність їх, перехресну координацію рухів ніг та рук. Однак найхарактернішою ознакою бігу, яка відрізняє його від ходьби, є фаза «польоту» – безопорне положення тіла після відштовхування ногою від землі. У цьому русі тривалість безопорних та опорних фаз майже однакова.

Якщо порівняти з ходьбою, то біг – це більш інтенсивний рух. Робота рук під час бігу також має відмінності від ходьби. Руки дитини зігнуті в ліктях, і мах ними більш енергійний. Біг значно більше навантажує м’язовий апарат, і особливо дихальну та серцево-судинну системи.

Техніка бігу в різному темпі також має свої відмінності. При збільшенні швидкості бігу кут відштовхування стає більш гострим, приземлення здійснюється під кутом, близьким до прямого, збільшуються амплітуда та швидкість рухів ніг та рук. Швидкість бігу, як і ходьби, залежить від довжини та частоти кроків.

У середній групі якість виконання цього виду рухів значно покращується. У більшості дошкільнят п’ятого року життя спостерігаються хороша координація роботи рук та ніг під час бігу, ритмічність бігових кроків, орієнтування у просторі, що дає можливість широко застосовувати біг у різноманітних рухливих іграх. Виконують біг без помилок 42% хлопчиків та 43% дівчаток.

Однак у цій віковій групі не всі елементи техніки бігу виконуються чітко і впевнено. У деяких з них рухи рук неактивні, тулуб занадто нахилено вперед, голову опущено. Внаслідок недостатньо розвинених м’язів ніг відштовхування несильне, політ незначний, бігові кроки часті та неширокі.

У середній групі основним завданням є навчити дітей під час бігу ставити ногу на землю з носка. При цьому дитина повинна тримати тулуб рівно, з невеликим нахилом вперед; стегно махової ноги активно рухається вперед-угору; руки зігнуті у ліктях, виконують енергійні рухи залежно від роботи ніг, стопи ставляться паралельно.

Оволодіти навичкою правильного бігу допомагають різноманітні підготовчі вправи: біг з високим підніманням стегна, як конячка; біг з переступанням через предмети (кубики, м’ячі, шишки тощо); біг по «купинках» (кружечки, накреслені на землі на відстані 70-80 см один від одного) та ін.

У цій групі діти повинні вміти бігати врозтіч і одне за одним (у колоні по одному і парами), бігати по колу, виконувати повороти та ін. Важливо також розвивати вміння оперативно реагувати на сигнал вихователя як рухом, так і гальмуванням (швидко починати і закінчувати біг, робити раптові зупинки). Майже всі вправи у бігу доцільно під час ранкової гімнастики та занять (у фізкультурному залі) виконувати з музичним супроводом, що розвиває ритмічність цього руху.

Стрибки

Вправи із стрибків позитивно впливають на організм дитини: зміцнюють м’язи і зв’язки нижніх кінцівок, удосконалюють координацію рухів, сприяють розвитку спритності і вихованню сміливості. Однак потрібно пам’ятати, що невміле застосування стрибків (непідготовленість місця приземлення, недотримання програмних вимог щодо висоти стрибка і т.д.) може призвести до виникнення у дітей плоскостопості та травм.

Стрибки належать до рухів ациклічного типу, в яких немає фаз, що повторюються. Стрибок складається з чотирьох фаз, які послідовно змінюють одна одну: підготовчої (приймання вихідного положення або розбіг), основної (відштовхування), фази польоту та заключної (приземлення).

Виконання стрибка вимагає узгодженої роботи багатьох м’язів, складної координації рухів, що можливе лише при певному рівні розвитку рухового аналізатора і підготовленості опорно-рухового апарата дитини. Тому, виходячи з анатомо-фізіологічних можливостей дошкільників, тільки в певній віковій групі їх навчають того або іншого виду стрибків.

Стрибок у довжину з місця. Техніка стрибка у довжину з місця майже не відрізняється у дітей різних вікових груп. Вихідне положення перед стрибком – «старт плавця» (ноги на¬півзігнуті, тулуб нахилений вперед, руки відведені у сторони — назад). Відштовхування виконується обома ногами, одночасно руками роблять мах вперед-вгору. В польоті ноги згинаються в колінах і виносяться вперед. Під час приземлення дитина при¬сідає й ставить руки вперед – у сторони, забезпечуючи тим самим м’яке й стійке приземлення.

Дітям середньої групи цей рух вже відомий, тому перед вихователем стоїть завдання досягти більш високої якості в його виконанні. У дошкільнят п’ятого року життя спостерігаються такі характерні помилки: неправильне вихідне положення – діти погано згинають ноги, низько опускають голову; не одночасно відштовхуються обома ногами, роблять слабкий мах руками під час відштовхування, жорстко і неспокійно приземляються. Вихователь повинен вказувати на всі ці помилки в процесі вдосконалення стрибка у довжину з місця на заняттях та прогулянках. У цій групі діти стрибають через «струмок», ширина якого збільшується до 70-80 см. Окремі елементи стрибка вдосконалюються в ході цілісного виконання руху, без виділення їх з усієї системи. Виконання стрибка у довжину з місця без помилок у цій групі значно зростає порівняно з молодшими дітьми – у хлопчиків – 78% , у дівчаток – 76% .

Стрибок у глибину (з невисоких предметів). Вчити стрибати у глибину краще тоді, коли діти вже вміють стрибати в довжину з місця, бо нові навички завжди ґрунтуються на попередньому руховому досвіді. Стрибок у глибину має таку саму структуру побудови руху, як і стрибок у довжину з місця. Відмінність лише в характері відштовхування та в ступені навантаження на опорно-руховий апарат дитини під час приземлення.

У середній групі формування і вдосконалення навички стрибка у глибину відбувається в такій послідовності: стрибок з гімнастичної лави або куба (висотою 20-30 см); стрибок в обумовлене місце – на «стежку» або на аркуш паперу 20×30 см, стрибок з правильним виконанням усіх його елементів. Стійкість приземлення значною мірою залежить від відштовхування. Якщо дитина відштовхнулася тільки вперед, а не вперед-вгору, то в момент приземлення вона втратить рівновагу (переступає ногами або падає вперед на руки). Тому для вдосконалення відштовхування дошкільнятам дають конкретне завдання: відштовхнутися сильно вгору так, щоб «руками постаратися дістати стелю». Місце приземлення обмежують квадратом, викладеним з шнура або стрічок (40×40 см).

Стрибок у довжину з розбігу. Цей стрибок – один з найскладніших видів рухів у дошкільників. Основна мета початкового етапу формування навички цього стрибка – навчити відштовхуватися однією ногою і стійко приземлитися на обидві ноги. Стрибок у довжину з розбігу виконується так: розбіг рівноприскорений, останній крок перед відштовхуванням виконується однією ногою, руки при цьому роблять махи вперед-вгору; у фазі польоту ноги згинаються в колінах і перед приземленням виносяться вперед – у сторони. Деякі вихователі вимагають у цьому стрибку приземлятися тільки на носки, що неправильно, бо в такому разі діти швидко опускають ноги і фаза польоту зменшується. Формування навички у стрибках в довжину з розбігу відбувається в такій послідовності: стрибки з одного-двох-чотирьох шести кроків; удосконалення відштовхування однією і приземлення на обидві ноги, енергійний мах руками в момент відштовхування, польоту (зігнувши ноги) та стійкого приземлення. Потім, коли діти навчаться правильно відштовхуватися й приземлятися із скороченого розбігу (6 кроків), у них удосконалюються окремі елементи стрибка в ході навчання руху в цілому з повного розбігу – з 10 м.

Основні помилки у дітей цієї групи на початковому етапі стрибка в довжину з розбігу: невміння поєднувати розбіг з відштовхуванням, швидко підтягувати ногу, якою відштовхуються, до махової, нестійкість приземлення. Першу помилку легко виправляти, якщо стрибки виконувати спочатку із середньою швидкістю; висока швидкість розбігу при не досить міцній навичці порушує координацію руху й правильне відштовхування. Деякі вихователі вимагають у цьому стрибку приземлятися тільки на носки, що неправильно, бо в такому разі діти швидко опускають ноги і фаза польоту зменшується.

Рухливі ігри – важливий засіб виховання дітей дошкільного віку. Правильно підібрані ігри сприяють гармонійному розвитку організму дошкільників. Різноманітні рухи та ігрові дії дітей ефективно впливають на діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, збуджують апетит і сприяють міцному сну.

Рухливі ігри задовольняють потребу організму дитини в русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у дошкільнят закріплюються різноманітні вміння і навички основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, рівноваги), розвиваються такі важливі фізичні якості як швидкість, спритність, витривалість.

Також цінність рухливої гри полягає у тому, що вона викликає позитивні емоції, почуття задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на психічний та фізичний розвиток дошкільника.

Значний вплив мають рухливі ігри на виховання морально-вольових якостей, на розумовий розвиток дитини, допомагають збагатити уявлення про навколишній світ, різні явища природи, розширюють кругозір. Виконуючи різноманітні ролі, імітуючи дії тварин, птахів, комах, діти на практиці застосовують здобуті знання про життя, поведінку, способи пересування цих тварин.

Рухлива гра – це усвідомлена, емоційна діяльність дітей, спрямована на досягнення умовної ігрової мети. Вона має свою структуру:

• ігровий задум або мета гри;

• ролі;

• ігрові дії;

• сюжет;

• правила гри.

Рухливі ігри за ступенем фізичного навантаження бувають великої, середньої і малої рухливості, за характером ігрових дій, - сюжетні та несюжетні, з простими та складними правилами.

Під час вибору рухливих ігор потрібно враховувати певні вимоги:

1) Ігри добираються відповідно педагогічних завдань. Варто чітко визначити, які вміння і навички у цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

2) Під час вибору рухливої гри враховується її місце у режимі дня (на ранковій, денній та вечірній прогулянках).

3) Враховується місце проведення та пора року.

4) Також потрібно зважати на рухову підготовленість дітей, їх інтереси та уподобання.

Зміст гри має бути доступний дітям, нагадувати цікаві явища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, мають бути добре засвоєні. Під час вибору гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання.

Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови їх проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.

Рухливі гри ускладнюються з метою:

- забезпечити стійкий інтерес до гри;

- вдосконалити рухові вміння і навички;

- вирішити різноманітні розвивальні та виховні завдання.

Ускладнити рухову гру можна:

1) змінивши форму організації гри;

2) ускладнивши рухові завдання;

3) змінивши форму руху;

4) збільшивши кількість основних ролей;

5) ввівши нові ролі;

6) ввівши додаткові основні рухи;

7) Ввівши додаткові правила і т.д.

Рухливі ігри є найкращим засобом для розвитку у дітей самостійності та організованості, кмітливості та творчості. Тому вихователю слід активно залучати дітей, особливо старшого віку, до змін варіантів проведення ігор.

Ігровою діяльністю дітей керує вихователь. Для того, щоб гра служила емоційним засобом фізичного виховання дітей, вихователь має проводити її з радістю і залюбки. Для того, щоб зібрати дітей на гру, можна використати:

v умовний сигнал;

v цікаву та яскраву іграшку;

v закличку;

v вірші, загадки;

v сюрпризний момент.

Потім потрібно познайомити дітей з сюжетом та ходом гри, правилами, показати певні рухові дії. Наступний етап – це розподіл ролей між гравцями.

У кожній віковій групі він має свої особливості.

У молодших групах вихователь спочатку сам виконує роль ведучого, а в ІІ півріччі ІІ молодшої групи призначає дітей на цю роль. Наприкінці середньої групи та у старшому дошкільному віці на роль ведучого діти вже можуть обирати самостійно. Для цього у пригоді їм стають лічилки, жеребкування, розрахунок на «один», «два» і т.д.

Вихователь стежить за виконанням дітьми правил гри, за якістю виконаних рухових дій. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Хід рухливої гри слід спрямовувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей. Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед, слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, допомагав, був доброзичливим. Проте не слід вдаватися до зайвої критики дітей за те, що вони були повільними і тому їх піймали. Найголовніше – це викликати у дитини бажання наступного разу досягти кращих результатів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Ось чому вихователь обов’язково сам регулює фізичне навантаження. Активна рухова діяльність має становити 2/3 всього часу і 1/3 витрачається на пояснення, навчання, виправлення помилок.

Великою мірою гра сприяє розвитку індивідуальних здібностей дитини, допомагає позбутися деяких фізичних вад та психологічних комплексів. Це особливо помітно при порівнянні дітей, які беруть участь у змаганнях, з тими, хто позбавлений такої можливості, або ж ухиляється від них з власної ініціативи.

Як стверджують одноголосно видатні педагоги всіх часів і народів, дитинство без гри – неповноцінне. Саме тому в наших дошкільних навчальних закладах дедалі більше уваги приділяється фізичному вихованню дітей, рухливим іграм в приміщенні та на свіжому повітрі. Адже дитина повинна зростати не лише розумово довершеною, а й фізично розвиненою, з користю як для себе, так і для всього суспільства.

Рухливі ігри використовуються в заключній частині заняття з фізкультури. Підбирають ігри знайомі дітям, які були вивчені вихователями на прогулянці та в повсякденному житті, з метою забезпечити поступовий перехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та іграми в основній частині, до відносно спокійного стану.

Структура

1.Спокійні ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами (наприклад, «Знайди і промовчи», «Вгадай, хто підходив», «Хто пішов?», «Знайди, де заховано» тощо)

2.Ходьба в повільному темпі, іноді з різними завданнями (наприклад, «пройти тихенько, як «мишка»; рухати руками, як «пташка» тощо)

3.В середній та старшій групах у кінці заняття вихователь підбиває підсумки заняття, робить короткі зауваження про виконання поставлених завдань, про те, як діти поводилися.

Види занять з фізичної культури в ЗДО:

ігрового характеру (складаються з 3-4 рухливих ігор спортивного характеру в такій послідовності: середньої – великої – малої рухливості)

змішані (включають фізичні вправи в основних рухах та рухливі ігри)

сюжетні (проводяться у вигляді рухової розповіді).