Кава та кохання

Еспресо – це життя. Гірчить, але бадьорить. Перший ковток може здатися несмачним, але, допивши чашку, завжди захочеш ще одну. А на ще одну найчастіше не вистачає часу.

Капучіно – це закоханість. Спочатку терпко, потім солодко і легко, а на повірку – все те саме життя. Але моменти, коли солодко і терпко, – найкращі. До речі, завжди можна просто з’їсти пінку і не пити, але це мало кому приходить в голову. Мабуть, справа все-таки в поєднанні.

Латте – це мрії, еспресо, розбавлений молоком надії, і пінка, пам’ятайте? Та сама пінка, яка буває в капучино. Але немає кориці, немає тієї терпкості, яка дозволяє відчути момент.

Ще є мокко – кава з гарячим шоколадом. Моко – це меланхолія. Густа і тягуча. Але навіть у мокко є молоко. І солодкість, та, яку не знайдеш в еспрессо, наприклад. Її й відчуваєш не одразу, і кожного разу не дуже розумієш, чому замовив саме його. Тільки згодом згадуєш, у той момент, коли стає солодко.

Айріш, кава по-ірландськи – пристрасть. Десь там, на самому дні, що обпалює алкоголь. Можна перемішати, тоді його практично не відчувається, якщо кава приготована правильно, звісно. Але він там все одно є, і все одно неминуче п’янієш. До речі так, гірше від поганого еспресо може бути тільки поганий айріш.

Рістретто – це смерть. Це коли все життя – одним ковтком. Випиваєш, просиш рахунок і йдеш. Зазвичай так.

– А кохання? Справжнє кохання?

– Справжнє кохання – це кава, яку вариш удома з ранку. Свіжозмелена, бажано вручну. З корицею, мускатним горіхом і кардамоном. Кава, поряд із якою треба стояти, щоб не збігла, інакше безнадійно зіпсується смак. Треба простежити, щоб вона піднялася тричі, потім долити ложку холодної води в “джезву”, почекати пару хвилин, щоб осіла гуща. Кава, яку наливаєш в стару улюблену чашку і п’єш, відчуваючи кожен ковток, кожного дня. Насолоджуючись кожним ковтком.

Макс Фрай, «Кавова книга»