Знайомство

Домницький Олексій Миколайович був моїм учителем фізики і класним керівником у 1998-2002 роках, але познайомилися коли мені було років 5. В родині чула про нього часто, адже був класним керівником моєї тітки Оксани, молодшої маминої сестри. Якось, ми з нею йшли вулицею, а назустріч елегантний чоловік у костюмі й з дипломатом. «Це мій класний керівник. Коли будемо проходити повз, не забудь голосно й виразно сказати: «Добрий день!». Ми привіталися. Він відповів.

Про Домницького ходили легенди, адже на початку 90-х він чи не єдиний в селі був власником дивовижних гаджетів – відеомагнітофона та комп’ютера. До того ж викладав інформатику і завідував комп’ютерним класом. А ще мав звичку - учнів у яких був класним керівником запрошував до себе в гості дивитися фільми, слухати музику, спілкуватися про науку. У ті часи, коли у більшості в хатах був чорно-білий телевізор і радіо «брехунець», комп’ютер здавався чимось фантастичним. Навчаючись у молодшій школі ми з подружкою Олею якось набралися хоробрості й нахабства, підійшли до Олексія Миколайовича й випалили: «Добрий день! Покажіть нам як комп’ютер грає!». Він посміхнувся, запросив нас до кабінету на другому поверсі й дозволив подивитися, як старшокласники працюють за комп’ютером. Ми були щасливі, хоч ще не знали, що за кілька років будемо спілкуватися з учителем мало не щодня.

Фізики та лірики

Інтелект, інтелігентність, організованість, принциповість, безкомпромісність та авторитетність,– рідкісне поєднання якостей характеру. Завжди думала, що масштаб особистості Домницького - це рівень викладача університету. Але добре, що він працював у нашій школі, тож у дитинстві ми мали більше неординарних дорослих у своєму оточенні.

У нас з ним не мали би скластися дружні взаємини, - була типовим гуманітарієм і фізика давалась мені дуже тяжко. Одного разу на уроці слухаючи пояснення чергової формули не витримала, чесно повідомила, що не розумію, як це все пов’язано з реальністю і як застосовується на практиці. Замість того, щоб розсердитися, вчитель мені докладно усе розтлумачив. Після того, пояснюючи нові теми, закінчував: «А тепер, пояснюю для Наталі, де це може знадобитися в житті». Згодом я прийшла до висновку, що фізика це та ж філософія – закон магнетизму, закон маятника – це все можна спостерігати і в нашому бутті. Справді крута наука.

Крім того, у нас виявився спільний інтерес до мистецтва в цілому і класичної музики зокрема. (Вчитель тішився, бо я знала, що Бетховен це композитор, а не собака з американського фільму).

Вже тоді Домницький писав вірші й публікував їх у районній газеті. Був співзасновником збірки «Моя Глобинщина», до якої запросив і мене. З його легкої руки мої вірші вперше з’явились в справжній книзі.

А ще мені на все життя запам’яталися його афоризми.

Часто повторюю власним дітям: «Як казав мій класний керівник, майте мужність користуватися власним розумом!».

Вчитель для гонорового класу

Мій 7-Б вважався важким і конфліктним. Тож, напевне, Олексія Миколайовича призначили нам класним керівником з надією, що зможе вплинути позитивно. Це були дуже цікаві й нетипові взаємини класу і вчителя. Життя нас звело не в найкращі часи – лихі 90-ті, коли зимою в школі усі сиділи в куртках, спогади вчителів про учнівські екскурсії країною здавались казками, а майбутнє - дуже туманним й безрадісним. Але ми були юні, оптимістичні, галасливі, й певне відволікали його від сумних думок, хоч часом і доводили до сказу своїми вибриками.

Підлітками ми бунтували, конфліктували, перевіряли вчителя на міцність. Втекти всім класом з уроку? Легко. Влаштувати «виховну годину» власному класному керівнику і розповісти, що на нашу думку баланс критики та похвали учнів має бути іншим? Чом би й ні! Та кожен інцидент закінчувався порозумінням.

Іноді вчитель влаштовував нам сюрпризи. Міг принести великий пакет домашнього винограду, щоб нас пригостити. Взимку в препараторській дозволяв готувати чай.

Були й кумедні випадки. Якось на виховній годині пояснював, як треба запрошувати дівчат до танцю (на той час ми вчилися у 8 класі й почали відвідувати шкільні дискотеки»). "Що ви дівчатам говорите? Пішли коза попригаєм?" – запитав у хлопців. Ми довго реготали і не могли вгамуватися. Чи треба говорити, що саме цією фразою хлопці до танцю нас і запрошували аж до випуску?

А ще ми ходили на гостину до Домницьких усім класом. Щоб записати потрібну нам музику для свят, переглянути його фотошедеври, подивитись в телескоп на зоряне небо. Вже зараз часто думаю, як то було господині дому, Катерині Андріївні – коли хочеться відпочити після трудового дня, а в тебе у господі періодично товчеться зо два десятки галасливих підлітків? Свята жінка!

Також, мене вражало і викликало повагу те, що Олексій Миколайович ніколи не відмежовував себе від учнівського колективу. Якщо ми робили ремонт у класі – допомагав фарбувати стіни, коли прибирали шкільне подвір’я – брався за граблі. В мене неабияку повагу викликало усвідомлення, що він один з тих дорослих, у кого слово ніколи не розходилось з ділом. Він жив так, як нас навчав, і навчав так, як жив.

Поетичний діалог

Під кінець 11 класу Олексій Миколайович написав для нас вірш:

«І от залишилось ступити тільки крок,

через поріг із батьківської хати,

вам продзвенить в останній раз дзвінок,

й надалі вже самому крокувати.

Вже на порозі мама з рушником,

татусь тримається, аби не заридати

тепер їм вдвох сидіти під вікном,

і вас з дороги вічно виглядати».

Цей вірш надрукували в районній газеті. Ми не придумали нічого кращого, як скласти вірша у відповідь, вибачитися за всі дитячі бешкети:

«Чотири роки ви нас вчили,

зробить людей із нас хотіли,

щоб ми освічені були, за течією не пливли.

А ми «політику» не вчили,

не так як треба все робили,

та ще й з уроків утекли,

погану славу здобули.

Та знайте, що б там не було,

ми не робили вам на зло,

і вас по своєму любили,

та пояснить цього не вміли.

Мабуть, ми ваш останній клас,

отож не забувайте нас!»

І цей вірш, попри його художню недосконалість, також надрукували в газеті. Так в пресі відбувався наш щирий діалог, який не завжди вдавалось вести в реальності.

В останній день навчання О.М.Домницький приніс магнітофон і увімкнув нам запис пісні Ю.Антонова «Не говорите мне прощай». Всі разом ми ридали не соромлячись сліз.

То був дуже емоційний і сильний досвід. Ми спілкувалися і після школи. Гостюючи в Броварках я заходила до нього в гості, сама, з подругами, потім з донькою. Ми запрошували його на зустріч випускників на 5 та 10 років. На нашу зустріч «15 років після школи» він не зміг прийти - саме того дня переїздив до Кременчука, тож востаннє ми говорили на його веранді серед спакованих речей.

Завдяки класному керівнику в моєму не вельми багатому на цікаві події дитинстві, було щось, що виходило за рамки буденності. І за це я буду завжди йому вдячна.

1 вересня 1988 року , коли «шалена бджілка» Світлана Артюх залітала в приміщення школи, то добряче стусонула дверима якогось дядечка, що на той момент мав намір вийти зі школи. «Бджілка», тобто я, звичайно перепросила за те, що трохи не вбила, а дядечко легенько посміхнувся, подякував, що залишився живим, та й на тому розійшлися. Тоді я не знала, що то був наш новий вчитель фізики Домницький Олексій Миколайович. Цю першу зустріч, екстремальне знайомство Олексій Миколайович можливо і не пам’ятає, а я буду пам’ятати завжди. Як пам’ятатиму його цікаві уроки та перерви з ним. Олексій Миколайович – чудова людина і Вчитель з великої літери. На уроках він був суворим і вимогливим, коли треба (бо як же інакше з нами), на перервах він був іншим – з ним можна було обговорити і прочитані книги, і переглянуті фільми, і улюблені вірші.

З ним було цікаво поговорити на будь-яку тему. Він міг донести до нашого дитячого розуму і програмовий матеріал, і просто життєвий досвід.

Я ніколи не забуду, як вчитель запросив наш клас додому на «вечірній» урок астрономії, щоб поспостерігати за зоряним небом. А перед тим, як нас запросити, Олексій Миколайович полагодив телескоп, що припадав пилом у препараторській.

Пам’ятаю, як ми всі зібралися біля двору Домницьких, як Катерина Андріївна запросила нас до будинку, як ми всім класом розмістились в затишному кабінеті Олексія Миколайовича, як він включив нам магнітофон з записом групи «Спейс» ( тоді вперше почула електронну музику). Як ми гуртом пили чай з печивом, роздивлялися сімейні фотографії, велику бібліотеку, просто розмовляли. А коли надворі з’явилися перші зірки, пішли роздивлятися зоряне небо.

Олексій Миколайович дуже неординарна людина. Це завдяки йому я й досі маю записник з афоризмами, які записую вже більше тридцяти років, бо колись він мені приніс свій великий зошит, де були тисячі зібраних ним самим афоризмів та крилатих фраз відомих людей.

Я люблю ліричну музику і Олексій Миколайович подарував мені бобіну із записами …

Мені дуже подобається поезія Олексія Миколайовича! Його ліричні вірші нікого не залишать байдужими. Вони тихенько проникають в душу та знаходять там своє почесне місце.

Школяркою я записувала цікаві словечки вчителів, були у моїй колекції і слова Олексія Миколайовича : «замацапурений» – грязний, замурзаний, «лапсардачок» – верхній одяг.

Запам’ятався ще й такий випадок. Коли вже після закінчення школи працювала, та знаючи захоплення Олексія Миколайовича, подарувала йому ручку з пером, він пообіцяв, що перший вірш, записаний цією ручкою, присвятить мені. І справді через деякий час приніс мені аркуш паперу з віршем, який до сьогодні зберігаю, як реліквію.

Олексій Миколайович – це Людина і Вчитель з великої літери. І так думаю не лише я, а й всі його численні учні.

Напевно, як і більшість випускників Броварківської школи, я пам'ятаю Олексія Домницького, як вчителя фізики та просто щиру і дуже цікаву людину.

Фізика для мене була одним з нелегких предметів, тож часто я просто вчила і ще раз, вчила матеріал напам'ять, щоб написати контрольну чи то самостійну. Пам'ятаю як знала всі формули на відмінно, а от пояснити, як їх застосувати, не могла, і Олексій Миколайович залюбки ще раз пояснював матеріал.

Саме так, Олексій Миколайович всією дущею намагався розповісти теми уроку так, щоб все було зрозуміло і донести їх суть (навіть тим, хто цієї науки не любив).

Це була його відповідальність та серйозне ставлення до своєї роботи, сумлінна праця педагога і досвід у спілкуванні з дітьми. Уроків вчитель проводив з величезним задоволенням. Він завжди розповідав нам не лише безліч пізнавальних фактів, цікавинок, а й спогади з власних шкільних років. Навіть про труднощі та перепони, чим подавав чудовий приклад, що в житті все можливо, а головне – бажання долати труднощі, вогник в очах.

До речі, усім відомо, що наш вчитель дуже талановитий. Я люблю його вірші, які торкаються душі, несуть в собі глибокий сенс та просто захоплюють. Оригінальні афоризми та пронизливі нотки поезій викликають велику кількість емоцій у читача...

На сьогоднішній день минув 21 рік від закінчення мною школи, а я згадую Олексія Миколайовича Домницького з посмішкою на обличчі та бажанням повернутись за шкільну парту, на пізнавальний урок фізики. Це професіонал своєї справи, талант та просто чудова людина, яку завжди пам'ятають!