Батьківський всеобуч

Дуже часто батькам говорять: «Нічого страшного, нехай йде», «Він добре вчиться та все розуміє та ще гратися хоче, воно пройде», «Треба більше займатися, він зовсім не хоче писати». Батьки хвилюються та задаються питанням – віддавати у школу чи ні. Що ж таке психологічна готовність дитини до школи та з чого вона складається:

Соціально-психологічна готовність.

• Наявність мотивації до навчання. Як дитина уявляє собі навчання, розуміє зміни, які її очікують та проявляє інтерес до здобуття знань. Іншими словами, їй цікаво йти до школи за новими знаннями, а не за ради яскравого рюкзака.

• Наявність можливостей для соціальної  адаптації. Дитина вміє взаємодіяти із своїми однолітками, виконувати завдання вчителя та контролювати свою поведінку.

• Вміння взаємодіяти у групі дітей, приймати участь в іграх.

• Емоційна готовність проявляється у вмінні керувати своєю поведінкою, розумінні своїх емоцій. Вміння постояти за себе, якщо потрібно. Сюди ж відносяться імпульсивні прояви, коли дитина не може висидіти та починає ходити, гратися, говорити.

 Інтелектуальна готовність.

• Розвиток образного та словесно-логічного мислення. Вміння знаходити відмінності чи схожість у групі предметів. Вміння знаходити логічний зв'язок між предметами та явищами.

• Розвиток уваги. Вміння утримувати уваги за займатися однією справою протягом 15-20 хвилин.

•  Вміння розуміти інструкцію та слідувати її виконанню.

В загальному інтелектуальна готовність включає в себе розуміння та називання навколишніх предметів та явищ (предмети господарства, пори року та ін.), розвиток пізнавальних процесів (увага, мислення, пам'ять, сприйняття, мова та ін.), розвиток математичних здібностей (наприклад, рахувати до 20) та образно-графічних уявлень (розуміння, що таке коло, квадрат).

Інтелектуальна готовність відображає функціональну зрілість структур головного мозку. І це дуже важлива та необхідна складова готовності до школи, та не єдина. Часто бувають діти дуже здібні, але, на жаль, мають труднощі в спілкуванні із іншими дітьми.

Психофізіологічна готовність.

• Розвиток дрібної моторики. Вміння користуватися ножицями, застібати – розстібати ґудзики.

• Просторова орієнтація та координація. Розуміння що таке «вище – нижче», «більше – менше», «вперед – назад» та ін.

• Вміння достати правою рукою до лівого вуха (через голову) – філіппінський тест.

• Вміння кидати – ловити м’яч.

• Зміна молочних зубів.

• Вміння координувати зв’язок «очі-руки», переносити у зошит побачене, наприклад, на дошці.

Розуміння того, що відбувається з дитиною та де їй потрібна допомога, дає можливість для корекції та вдалої адаптації до нового статусу школяра.

    Сором'язливість – це риса особистості та, як наслідок, обумовлена нею поведінка. Основні риси такої поведінки: нерішучість, боязкість, невпевненість у собі.  Найчастіше це проявляється в соціальному середовищі. А дитяча сором’язливість стає помітною як раз у садочку чи школі, коли є потреба у спілкуванні та спільних заняттях чи іграх.

     Найчастіше про сором’язливість (стидливість) сина чи доньки починають турбуватися батьки, коли стає помітним, що дитині важко знайти друзів та вільно спілкуватися. І це справді так, бо сором (від цього слова походить – сором’язливість) – це почуття, з яким діти на народжуються. Це почуття соціальне та виникає потім, в процесі дорослішання та отримання певного досвіду перебування з іншими людьми (в родині, в садочку, на ігровому майданчику). Також, це почуття притаманне всім і немає людини (дорослої чи маленької), яка б його не відчувала.

     Окремо слід наголосити, що є діти, яки за своїм темпераментом, темпом є більш спокійні. Для них комфортніше гратися  наодинці або в невеликому колі друзів та обирати менш рухливі ігри. Коли в новому місці і серед незнайомих людей, потрібно більше часу для адаптації. Найчастіше це проявляється так, щ в гостях спочатку дитина сидить біля мами, соромиться йти до інших дітей, а з часом вона вільно з ними грається та знаходить спільну мову. І це є індивідуальною особливістю.

     І коли ми говоримо про сором’язливість, то варто пригледітися до дитини та дати відповідь на запитання: «наскільки це їй заважає?» При цьому, варто звертати на таки прояви, коли:

• виникають складнощі при знайомості, які через певний час не проходять,

• не наважується виступати на святі в садочку (окрім випадків, коли дитина просто не хоче),

• неможливо відповідати біля дошки у школі, почуття страху та сорому досягають високого регістру.

В таких випадках слід звернути додаткову увагу на дитину та шукати способи підтримки та корекції.

Що можна робити батькам, щоб допомогти своїй дитині:

 1. Зрозуміти, що сором’язливі діти найчастіше дуже чутливі. Їм потрібно більше часу для адаптації та більше роз’яснень у випадку відвідування гостей чи якоїсь події. Варто розповідати куди ви йдете, скільки часу та пробудете, хто там буде та що ви там будете робити.

2. Діти всі чутливі до критики та неприйняття, а сором’язливі особливо. Тому дітей варто не соромити («як тобі не соромно», «подивись на себе, як ти виглядаєш» та інше), особливо, в присутності інших та не порівнювати дитину з її друзями, однокласниками (будь з ким).

3. Не вішати ярлики на дитину. Від того, як батьки (чи близьке оточення) говорять про дитину залежить її самооцінка та формуються її знання про себе.

4. Обов’язково цікавтеся почуттями свого сина чи диньки та розмовляйте про це. Найчастіше, дитина не розуміє як назвати те, що вона відчуває. Коли є можливість поговорити з близькими, це дуже підтримує та дає відчуття  своєї важливості для сім’ї. Також, розповідайте про свої почуття та свої різні історії, які траплялися у вашому житті. Діліться своїм досвідом, коли вам було соромно, страшно, тривожно. Це дасть дитини можливість зрозуміти, що «таке буває не тільки зі мною» і вона буде більше вам довіряти.

5.  Якщо ви помічаєте, що дитині важко знаходити спільну мову з іншими дітками, будьте поруч та знаходьте можливості для спілкування. Звичайно, це стосується дітей молодшого віку, коли є можливість допомогти адаптуватися на дитячому майданчику, наприклад.

6. Розмовляйте вдома про свої події, справи, думки, в тих межах, в яких це можна робити з дитиною. Слухайте дитину.

     Це перелік того, що можна робити вдома. Дуже добре, якщо колектив, в якому перебуває дитина (садочок, школа) є дружелюбним – це допоможе їй не закриватися та проявляти себе. У випадку, коли додатково потрібна допомога, можна відвідувати групу спілкування для сором’язливих діток чи працювати із психологом.

     Багато батьків вже зрозуміли, що уникнути ревнощів та конфлікиів між братами та сестрами практично не можливо. Найчастіше це проявляється:

- при народженні другої дитини,
- у разі маленької різниці у віці,
- між одностатевими дітьми.

    Насправді, ситуація простіше та не так помітна, коли різниця у віці складає понад 7-10 років, особливо, якщо це брат та сестра. І взаємодія таких сиблінгів (дітей, що мають одних батьків) буде значно відрізнятися від стосунків, наприклад, у братів з різницею в народженні у 2 роки. Так відбувається, тому що потреби в увазі від братків у них однакові, вони потребують приблизно однакової участі дорослих у своєму житті.

    Окрім того, в них схожі розпорядок дня, ігри, іграшки, вподобання до мультиків чи одягу – це викликає додаткову напругу в стосунках та призводить до конкуренції.

   Разом із тим, поспостерігайте, як поводять себе діти на вулиці чи ігровому майданчику. Якщо старший заступається за молодшого, допомагає йому в грі або вони заступаються один за одного – це говорить про те, що окрім внутрішньосімейної конкурентної боротьби, між ними є родинний зв'язок та місце для братської любові.

    Зовсім уникнути ревнощів чи конкуренції між братами та сестрами не можливо. Але є ряд моментів, які допоможуть зробити стосунки не такими вразливими та почуватися дітям більш комфортно у сім’ї:

- Коли іграшки та речі від старшої дитини Ви будете передавати молодшим, запитуйте її чи можна це зробити. І звичайно, в разі відмови, не віддавайте.
- Не перекладайте постійно догляд за меншою дитиною на старшого. Для дитини ця відповідальність надто велика та позбавляє свого власного дитинства.
- Зверніть увагу чи не стали Ви звертатися до старшої дитини, як до надто дорослої. Народження брата чи сестри не скасовує вік дитини та потреби. І не важливо, ми говоримо про 4 чи 10 років.
- В кожної дитини має бути своє місце. Якщо ми говоримо про межі однієї кімнати, то окремі ліжка, столи, полиці. При купівлі одягу варто запитувати кожного окремо, який вони хочуть.
- В старшої дитини більше обов’язків та вимагають від неї більше. Разом із тим, в неї має бути більше привілеїв. Наприклад, дозволено пізніше лягати спати чи довше грати за комп’ютером.
- Дозволяйте дітям з’ясовувати стосунки та втручайтеся у випадку сильних бійок.
- Давайте їм можливість ображатися один на одного, гратися чи гуляти окремо. Окрім дружніх почуттів, в них ще присутні почуття злості, заздрощів та ревнощів – і це є нормальним.

   Також, якщо в батьківський родині у Вас були брати та сестри, згадайте свій досвід дружби та боротьби, можливо, він стане у пригоді та дасть більше розуміння того, що відбувається між вашими дітьми.

Ковальчук Віта – психолог, гештальт-терапевт