Embedded Files
У житті ч14-річної Лізи наступили чорні смуги: батьки її не розуміють, нові однокласники знущаються, як морально так і фізично, а хлопець, що так подобається Лізі, навіть не дивиться в її бік! Але на щастя, у неї є її інтернет-друг Кит. Але чи і справді під ніком Білий Кит знаходиться хлопець і чи варто йому довіряти? Підлітковий роман-буря, що викликає тисячі почуттів.
Інколи для того, щоб отримати те, про що завжди мріяла, потрібно пройти через чимало випробувань. Кому, як не Гані знати про це: вона пережила шкільний булінг ініціатором якого була вчителька, вуличне цькування, несприйняття себе. І це ще не все! Але як нам показує наша героїня, при бажанні можливо все змінити!
Квітка -Основ'яненко
Народився 29 листопада 1778 р. у с.Основа біля Харкова у дворянській родині. Саме від назви села і походить його псевдонім – Основ’яненко.
Він здобув домашню освіту. Згодом навчався у Курязькій монастирській школі. У 1793 році як дворянин був зарахований на військову службу, став активним діячем громадського і культурного життя Харкова. Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838) (сам збирав кошти на її відкриття).
Відредагував та опублікував перші в Україні громадсько-літературні журнали «Українскій Вістникъ» та “Харьковский демокрит”.
З 1827 р. почав писати прозу і драматургію.
Перша книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком» («Маруся», «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень») вийшла у 1834 р.
У 1837р. вийшла друга книга «Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком».
У 1840 р. Г.Ф. Квітка очолив Харківську палату карного суду на посаді надвірного радника.
Прозові твори Квітки-Основ’яненка українською мовою поділяються на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання і повість; сентиментально-реалістичні повісті.
До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833), «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833).
Серед сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка — повісті «Маруся» (1832), «Козир-дівка» (1836), «Сердешна Оксана» (1838), «Щира любов» (1839). Центральним персонажем кожної з них виступає сільська дівчина.
Письменник помер 20 серпня 1843р., похований у Харкові. Прочитати твори письменника можна тут: https://www.ukrlib.com.ua/styslo/author.php?id=65
ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА
«Серед українських письменниць вона не має собі рівної на ниві новели і повісті» - так казав про Ольгу Юліанівну Кобилянську Іван Франко.
Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в глухому містечку Ґура-Гумора Австро-Угорської імперії (Південна Буковина, сучасна Румунія). Батько майбутньої письменниці – Юліан Кобилянський, народився в Галичині. Він належав до шляхетського роду, який мав свій герб і походив з Наддніпрянщини, працював секретарем повітового суду. Мати – Марія Вернер, німкеня за національністю, все життя присвятила вихованню сімох дітей (Ольга була четвертою дитиною). З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру, виховуючи всіх дітей у повазі і любові до України і всього українського.
Оскільки в містечку не було школи, батько, бажаючи дати дітям освіту, у 1869 році переводиться в Сучаву, де сім'я прожила три роки. Там дівчинка разом з братами відвідувала німецьку гімназію. У 1875 році родина переїхала в Кімполунг, де Ольга закінчила чотири класи початкової школи – теж німецькою мовою (вона була офіційною мовою тогочасної Буковини). І хоча родині доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько дбав, щоб діти приватно вивчали й українську мову. Ще одна мова – польська – теж постійно звучала вдома.
Після Першої світової війни, в умовах окупованої Румунією Буковини, коли була заборонена українська мова, Кобилянська активно співпрацює з журналом української літературної молоді «Промінь» та львівським журналом «Нові шляхи».
У творчому доробку Ольги Кобилянської 8 повістей та романів, 43 новели та оповідання, низка статей та доповідей. У віці 13–14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. З 1880 по 1887 рік вона написала перші оповідання та декілька прозових замальовок теж виключно німецькою мовою. У 1888 році О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 була опублікована українською під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю Ольги Кобилянської познайомилася Леся Українка. Згодом їх творчі стосунки переросли у дружбу. 1894 року Кобилянська друкує в журналі «Зоря» повість «Людина» з присвятою Н. Кобринській – відомій у Галичині письменниці й громадській діячці.
Дізнатися більше про О.Кобилянську та прочитати її твори можна тут - https://www.ukrlib.com.ua/tvory/author.php?id=7
Про Нечуй-Левицького
Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. Змалку І.Левицький познайомився з історією України з книжок у батьківській бібліотеці. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнослов’янську мови. Незважаючи на сувору дисципліну, покарання й схоластичні методи викладання, Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. У 60-х роках він написав комедію "Жизнь пропив, долю проспав" і повість "Наймит Яріш Джеря". Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість "Дві московки". Згодом з’явилися оповідання "Панас Круть" та велика стаття "Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності", що побачили світ у львівському журналі "Правда", оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. З 1873 року І.Левицький працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. У той час І.Левицький, який пропагував у Кишиневі українську літературу, попав під таємний нагляд жандармерії. 1874 року вийшов у світ роман "Хмари", а наступного року — драматичні твори "Маруся Богуславка", "На Кожум’яках" та оповідання "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти". Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як "Микола Джеря" (1878), "Кайдашева сім’я" (1879), "Бурлачка" (1880), "Старосвітські батюшки та матушки" (1884). 1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе виключно літературній праці. У Києві він написав оповідання "Пропащі" (1888) та "Афонський пройдисвіт" (1890), казку "Скривджені" (1892), повість "Поміж порогами" (1893). На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті "Сорок п’яті роковини смерті Тараса Шевченка" (1906) та "Українська поезія". До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому "шпиталі для одиноких людей", де й помер без догляду 1918 року. Поховано його на Байковому кладовищі. Прочитати та повні тексти творів можна тут - https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=16 А також послухати стислий переказ твору "Кайдашева сім'я" можна тут - https://www.ukrlib.com.ua/audio/book.php?bookid=441
Оста́п Ви́шня (Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889. на хуторі біля містечка (тепер село) Грунь, нині Охтирський район Сумської області, в багатодітній (17 дітей) сім'ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, по закінченню якої у 1907 році працював фельдшером у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 році вступив до Київського університету; однак невдовзі залишив навчання та цілком віддався журналістській і літературній праці. Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року. Прізвисько Остап Вишня, вперше з'явився 22 липня 1921 року в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!». Його знайомі оповідають, що Вишня рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921 року; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934 року, і в концтаборі на Печорі в 1934—1943 pоках. Коли 1931 року був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Миколою Хвильовим, Миколою Кулішем і Олесем Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів на гостини. Для ознайомлення з творами Остапа Вишні пропонуємо послухати аудио запис творів "Сом" та "Письменники". https://www.youtube.com/watch?app=desktop&v=nuwllE0grKI...
https://www.youtube.com/watch?v=HUccLb6WgJs...
Роман Коваль «Жінки у визвольній війні. Біографії, спогади 1917-1930»
Не варто забувати, що у справі захисту Батьківщини вправляються (і вправлялись) лише чоловіки. Роль жінок традиційно замовчується або принижується, і тому поява подібних книжок прирівнюється до діамантової події у культурній сфері. Унікальне видання у великому подарунковому форматі містить десятки жіночих доль. Це справжній відбиток історії, у якому яскраво відображена роль жіноцтва у боротьбі за незалежну Україну на початку ХХ століття. Той період висвітлений через біографії та спогади, розповіді та есеї. Тут і воячки УПА, і лікарки та сестри милосердя, козачки та підпільниці, письменниці, дружини полковника Петра Болбочана та Нестора Махна. Книжка абсолютно документальна, вона заснована на розсекречених документах, щоденниках і свідченнях вояків і воячок Армії УНР і учасниць повстансько-партизанського руху.
Голодомор, це геноцид українського народу. Історія Голодомору вражає своїми жахливими подіями, кількістю жертв. Це дуже важкий період у житті людства, число загиблих від голодомору в Україні близько 4 млн людей, по всьому світі близько 7 млн людей. Це дуже страшні цифри для такого короткого періоду часу. Хочется зробити, щоб ми пам'ятали про події минулого, щоб чули правду поки є змога. Книга це скарб минулого, тому прочитавши її, ми багато чого дізнаємось.
РУСЛАН ПИРИГ. «ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ. ДОКУМЕНТИ ТА МАТЕРІАЛИ»
У книзі розміщено комплекс документів та матеріалів, які розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки Голодомору. Тут подано документи політбюро ЦК ВКП(б) та політбюро ЦК КП(б)У, РНК СРСР та РНК УРСР, місцевих партійних та радянських органів, організацій ГПУ, суду прокуратури, міліції; листування Сталіна, Кагановича, Молотова, Косіора, Чубаря та інших; численні звернення селян – листи, заяви, скарги, прохання; унікальні щоденникові записи очевидців голоду; матеріали зарубіжних дипломатичних представників, організацій української еміграції, міжнародного загалу.
«НАЦІОНАЛЬНА КНИГА ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ»
Це одне із найґрунтовніших досліджень Голодомору. Книга пам'яті складається із загальнонаціонального та 18 регіональних томів, які підготували у регіонах, які постраждали під час Голодомору. У Книзі проаналізовано історичні та правові аспекти Голодомору, зібрано свідчення очевидців та документи того часу, які доводять факт геноциду. Також тут розміщено близько 140 фотографій того часу (від яких просто стає моторошно).
Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»
Захищати країну 2014 року пішли різні люди, як кадрові офіцери та військові, так і абсолютно «диванні (не)герої». Геннадій Харченко з Запоріжжя — один з таких. Із війною його поєднувала хіба що історична література, і, як зараз вже можна здогадуватись, поклик предків. Історик, перекладач і економіст за освітою навесні 2014 року добровільно прийшов до військкомату, а вже влітку став командиром гармати у третій гаубичній батареї 55-ї окремої артилерійської бригади.
У книжці описані події періоду найактивнішої участі артбригади в АТО. Геннадій розповідає про людей, для яких війна — не геройство, а важка робота. Про людей, які вирішили захищати вітчизну, бо мають право і честь жити вільно на своїй, богом даній, землі. Про війну без пафосу і надриву, про навчання новим військовим навичкам, про втрати і здобутки, про війну без героїв, а лише з людьми честі.
Микола Андрощук «Записки повстанця»
Від війни сьогоднішньої поглянемо у війну минулу, щоб переконатись, що традиція ставати на захист вітчизни в українців у крові. У віднедавна відкритих широкому загалу архівах знайдений друкарський рукопис під назвою «Записки повстанця», датований 1948 роком і підписаний ім’ям Леонід. Кілька тижнів дослідницької роботи, і маємо автора — Микола Андрощук, який перебував у лавах УПА під прізвиськом «Вороний». Один із перших організаторів спротиву німецькій окупації, командир УПА на південній Волині, автор і розвідник залишив по собі тридцять сторінок щоденнику, які вийшли друком цього року. Записки охоплюють період з весни 1943-го по весну 1944 року і розповідають про те, як діяли українські повстанці на південній Волині. Автор був знайомий із багатьма повстанськими командирами, тому книга спогадів містить короткі, живі та влучні характеристики наших непомітних героїв тих часів, які боролись на два фронти водночас — проти німецьких загарбників і катів-енкаведешників. Правдива історія захисників, яку маємо знати чистою, без радянських оббріхувань.
Костянтин Тур-Коновалов «Крути 1918»
В січні 1918 року на Київ мали рушити більшовицькі загони. І тут спалахує повстання на заводі «Арсенал», придушувати яке відправляють підготовлені частини. Проти майже елітного вишколеного війська Муравйова на залізничній станції Крути під Києвом залишаються лише діти — необстріляні студенти і юнкери. Вони хотіли жити і любити, але взяли до рук зброю та стали на захист Батьківщини. Без досвіду, без навчених командирів, без тренувань і міцного тилу. Єдине, що в них було, — це нестримне, палке, всепоглинаюче бажання захистити країну. Будь-якою, навіть занадто дорогою ціною. Початок 20 століття дещо нагадує наші дні: щодня зміна парадигми, щодня тектонічні зрушення, щодня новини одна гірша за іншу.
До книжки, заснованій на цілком реальних подіях, додали кінематографічності: романтичну лінію двох братів Андрія та Олекси Савицьких, закоханих у курсистку Софію, і лінію зрадника, агента більшовиків, який передає інформацію «червоним». Відмінна робота з фактажем, переробленим у напружений історичний роман.
Костянтин Чабала «Вовче»
Захисники на війні — це в першу чергу люди, яким болить за вітчизну трішки більше, ніж решті обивателів. Книга Костянтина така сама — про звичайних людей, яким болить. Болить настільки, що вони кидають усе звичне і йдуть захищати країну своїми тілами зі зброєю у руках. Як каже сам автор, на сторінках «Вовче» ви зможете впізнати себе або когось із друзів. І ніколи не можна напевно сказати: чи цей конкретний шматок вигаданий, чи записаний із чийогось «тут і зараз». У спробах «зафіксувати якісь миттєвості» Костянтину вдалост переповісти ціле життя, перерване війною нагло й без попередження. Окрім самої повісті «Вовче», у книзі зібрані кілька коротких оповідань, об’єднаних темою війни на сході країни.
“Сміття і люди. Зворотній бік споживання” Томас Гілланд Еріксен (Ніка-Центр, 2016)
Автор оцінює сміття як речі, що знаходяться не в своєму належному місці. Описує, як люди дають раду питанню забруднення навколишнього середовища.
У книзі багато прикладів, які показують, як упродовж історії людство використовувало сміття. Будете здивовані масштабами та кількісними показниками продукування відходів.
Описане також ставлення до сміття: переробка, пристосування та консервація. В кінці книжки автор робить сумні висновки та прогнози… Проводить аналогії та пряму залежність між рівнем розвитку певної країни і кількістю відходів, продукованих нею.
21 листопада, День Гідності та Свободи.
Цей день поєднує дві події: Помаранчеву революцію 2003 року та революцію Гідності 2013року. Ці дві події змінили життя України та мали великий вплив на її майбутнє. Тому ми не забуваємо про ці подіі та намагаємось донести дітям частину історії нашої країни. Ніщо не зберігає минуле краще ніж книжки, тому виставка книжок про події тих років найкраще, що можно показати дітям.
"Літопис революції гідності".
Ця книга не претендує на професійний історичний чи політологічний аналіз Революції Гідності. Автор не береться оцінювати внесок опозиційних партій у перемогу. Їх роль була дуже велика як в матеріальному, так і у фінансовому та організаційному забезпеченні Євромайдану, починаючи з перших днів протестів. Ця тема потребує окремого дослідження. Основна увага в книзі приділяється правдивому опису подій, людей, того духу взаємопідтримки і самопожертви, що панував на Майдані.
“Книжка про сміття” Галина Ткачук (Видавництво Старого Лева, 2019)
Книжка хоч і для дітей, та дорослим буде не менш цікавою. Написано про те, що ми виносимо з нашого помешкання у сміттєвих пакетах і викидаємо у бак. Або, у найкращому разі, в кілька різних баків. Про те, що зустрічає нас, коли ми приходимо на пікнік до лісу. Про те, що пропливає повз нас у річці або в морі. І про те, що може заполонити всю нашу планету.
Простіше кажучи, ця книжка про сміття – таку дивовижну річ, яку дуже легко створити, але якої неймовірно важко позбутися. І що з усім цим робити.
Роман Коваль «Донбас. Радість і біль»
Поки пам’ятаєш — маєш записати. Ще одна документальна хроніка війни Росії проти України на Донбасі, де, окрім нарисів Романа Коваля, зібрані спогади численних учасників війни: айдарівців, снайперів, майорів, добровольців, волонтерів і журналістів. Майже сотня коротких нарисів-есеїв розкривають весь біль і радість десятків різних людей, які прийшли захищати країну від російської агресії. Загиблі й живі, народжені у «сорочках» і ті, які притягують нещастя — картина захисників строката й нерівномірна. Але всі вони — наші. Всі вони просто зараз захищають наш мирний сон у тилу, хтось — ще тілом, а хтось — вже янголом з небес. «Донбас. Радість і біль» — це історія й досі незавершеної війни між Україною і Росією за період 2014-2020 років, розказана через спогади її справжніх учасників.
Page updated
Google Sites
Report abuse