Самоушкоджуюча поведінка у підлітків

Тема самоушкодження у дітей і підлітків дуже непроста і викликає багато емоцій у оточуючих - від глибокого співчуття, ірраціонального страху нерозуміння і до повного відторгнення і навіть відрази.

Дійсно, глибокі і постійно оновлювані порізи на руках і ногах, удари головою об стіну, вирване до залисин волосся, змушують задуматися про психічне здоров'я такої людини.

Дуже сильні форми самоушкодження у дітей і підлітків найчастіше присутні в так званих «сім*ях, що опинилися у скрутному становищі» родинах, де дитина перебуває в умовах повної занедбаності або відчуває на собі прояви жорстокості, неадекватної поведінки дорослих, піддається фізичному, моральному або сексуальному насильству.

Але навряд чи ці люди читають статті психологів, і тому ми поговоримо про форми самоушкодження, а головне, його причини, в на перший погляд благополучних сім'ях.

Самоушкодження можуть бути прямі і непрямі.

Прямі - порізи, удари, опіки, виривання волосся;

непрямі - порушення харчової поведінки, пропуски прийомів їжі, вживання алкоголю і наркотичних речовин, татуювання, пірсинг, проколи, екстремальні, травмонебезпечні види спорту і захоплення - всі ті дії, які приносять або потенційно можуть завдати шкоди здоров'ю і відчуття болю.

За статистикою до самоушкодження схильні 20% всіх гетеросексуальних підлітків і 53% всіх ЛГБТ підлітків.

Психологічними причинами самоушкодження є:

⁃ емоційне відторгнення в дитинстві;

⁃ пережите насильство;

⁃ дисоціація, «втрата себе»;

⁃ низька самооцінка, і, як наслідок, почуття провини і сорому;

⁃ невміння (неможливість) говорити про свої почуття, страх бути незрозумілим;

⁃ неможливість адекватно реагувати на стрес.

Чого ж досягає підліток через заподіяння собі болю?

⁃ зняття агресії, яку не можна направити на дорослого (батьків) в силу їх жорстокості або страху відторгнення;

⁃ покарання себе за агресивний імпульс (я -поганий);

⁃ відчуття «я - живий» через біль;

⁃ ілюзія контролю болю, контролю пошкодження, якщо був досвід насильства, на який колись не можна було вплинути, проконтролювати;

⁃ поділ понять Я і моє Тіло при насильстві над Тілом, покарання Тіла;

⁃ заклик про допомогу.

Але я б хотіла зупинитися детально на одній з найбільш частих і найбільш неочевидних для люблячих батьків причин самоушкодження - неможливість висловити гнів.

Ця ситуація найбільш актуальна, якщо у дитини є один з батьків, в силу втрати чи розлучення.

У цих умовах дитина починає відчувати величезний страх втратити єдиної близької фігури і забороняє собі висловлювати гнів, конфліктувати, боячись можливого відторгнення і повної покинутості.

Адже в повній сім'ї при конфлікті з одним з батьків завжди можна звернутися до іншого, поскаржитися, поплакати, втішитися і згодом помиритися з першим.

У неповній сім'ї такої можливості немає, і гнів залишається невираженим, а точніше, агресивні імпульси відводяться від мами/батька і направляються на себе.

І навіть любляча мама, що не проявляє ніякої надмірної суворості, може виявити у своєї дитини рясні прояви самоушкодження, нерідко відмічаючи при цьому «поступливий» характер.

І якщо ви батьки і читаєте ці рядки, подумайте, чи є у вашої дитини можливість вільного вираження гніву по відношенню до вас, чи не поклали ви край таким проявам з уявлень про «хороше» вихованні і чи не спрямовується вся ця руйнівна сила на самого підлітка?

Використані джерела: https://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog/posts/1629864393876489