Поради

Поради батькам які прагнуть розвивати здібності своїх дітей

1. Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки дитини.

2. Уникайте однобокості в навчанні та вихованні.

3. Не позбавляйте дитини ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, поваги до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої пригнічена загальними проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті й дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: «Якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас».

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будьте терплячими до ідей, поважайте допитливість, запитання дитини. Відповідайте на всі питання, навіть, якщо вони, на ваш погляд, виходять за рамки дозволеного.

8. Навчайте не того, що може сама дитина, а того, що вона може опанувати за допомогою дорослого.

Як батькам розуміти свою дитину та як розмовляти з підлітками про війну та небезпеку?

Війна – неймовірний стрес для кожного українця. Підлітки, на відміну від дітей, вже розуміють, що відбувається, і дуже часто не знають, як реагувати.

Цікавий факт про підлітків. Вони дуже відрізняються і від дітей молодшого віку, і від нас, дорослих, та їх особливість має у даній ситуації як мінуси, так і плюси. Плюс в тому, що вони легко проходять кризи. Вони навіть у мирний час дуже важко переживають свої підліткові стани. Однак, саме завдяки цьому вони більше готові до руйнувань звичних основ, ніж дорослі. При цьому, підлітки переживають ті самі емоції, які переживають і дорослі: страх, розгубленість, відчай. Для них це більш звичний стан, який супроводжує їх увесь підлітковий період. Але коли ці стани загострюються, вони стають більш інтенсивними.

Підлітки проявляють емоції дуже незвичним способом.

Діти, коли їм страшно, плачуть, просяться на руки, щоб їх обійняли, ставлять питання, інколи страшні.

Дорослі діляться один з одним, обговорюють новини.

У підлітків же зовсім не типові реакції. Наприклад, підліток може стати надмірно дратівливим абсолютно на все: до нього не підійти, не попросити. Батьки це сприймають, ніби він заважає такою поведінкою. Другий спосіб реагування підлітка: вони починають ображатися. Стають вразливими. При цьому, ображаються вони лише на близьких: на братів, сестер, найближчих друзів, батьків. Це так само часто сприймається дорослими як фактор, що заважає розбиратись у більше серйозній ситуації, що склалася. Також, вони можуть стати гнівними, злитися на все, кричати, матюкатись. І це теж дратує дорослих. Є ще один тип реакції, який дуже незвичний для дорослих: це абсолютний спокій, позитив, незворушливість, ніби взагалі нічого не відбувається. Ніби все абсолютно нормально. Що теж дуже дисонує зі станом дорослого, яких знаходить у стресі.

Усі ці реакції, які ми можемо бачити і які не схожі на те, що людина боїться, це все і є демонстрація та способи вияву тих переживань, що відбуваються у підлітка. І проявляє він це тому, що дуже не хоче бути схожим на дитину. Він не хоче бути слабим, він не хоче бути боягузом, він намагається бути більш дорослим, аніж самі дорослі. Наші підлітки намагаються нас захистити. Перемкнути на інше, не про війну, страх смерті, а на моменти, які дратують, ображають. Вони захищають нас та намагаються бути опорою. Всередині у них маленький екзамен на дорослість, ніби вони перевіряють, наскільки вони круті, сильні, сміливі, аби не бути дитиною, а бути дорослим.

Деяких батьків це зводить з розуму, бо вони не знають, як із ними спілкуватись. Емоції та реакції у підлітків можуть бути у будь-яких поєднаннях, і це абсолютно нормальна реакція на те, що відбувається. Їх необхідно підтримувати та висловлювати подяку. Але більше треба говорити про наші стани. Адже дорослі намагаються захистити своїх дітей, захищаючи від усієї інформації. З підлітками необхідно бути чесними, відвертими. Не потрібно ховати свої емоції, свої страхи та переживання. Необхідно говорити про це, впроваджуючи думку позитивним закінченням. Дорослі для підлітка – модель, як можна переживати ці стани та при тому рухатись в сторону перемоги, подолання страху. Ми можемо показувати їм напрям, як виховувати в собі найкращі якості дорослості.

Це для них травматично, оскільки у підлітковому віці вони спираються саме на своє коло спілкування з однолітками. Коли підліток втратив спілкування зі своїм класом, зі своєю спортивною секцією, з колом друзів і опиняється у місці, де йому абсолютно не знайомі картинки, запахи, звуки, способи та правила спілкування та режим життя, у них виникає дуже сильний стрес. Згідно з підлітковим способом мислення, він поділяє світ на «своїх» та «чужих». І відчуває себе «чужим». Навіть коли в абсолютно безпечній ситуації для дорослого цінна ця безпека, а для підлітка – не настільки. Батькам необхідно допомогти адаптуватись. Це можуть бути такі самі евакуйовані підлітки, з якими, навіть за допомогою волонтерів, необхідно організувати клуби, гуртки, які дозволять підліткам спілкуватись один з одним. Також підлітку дуже важливо відчувати себе потрібним. Можна долучити його до волонтерської роботи. Тоді момент «непотрібності» та «вигнаності» проходить.

Робота з учнями девіантної поведінки. Превентивна діяльність соціального педагога

У практиці виховання існує безліч термінів, що позначають соціально дезадаптованих дітей: недисципліновані, важкі, педагогічно занедбані, важковиховувані, діти з відхиленнями у поведінці, схильні до правопорушень, соціально занедбані. Найчастіше ці терміни вживаються як синоніми; іноді їх розподіляють за ступенем наростання соціальної дезадаптації. Наприклад, недисциплінованість, переходить у важковиховуваність, потім – у схильність до правопорушень. Усі ці терміни поєднуються поняттям «девіантна поведінка».

Взагалі, девіантна поведінка – це дії особистості, які не відповідають суспільним нормам – моральним, правовим, дисциплінарним, побутовим та іншим. Відповідно до цього виділяють поведінку, що відхиляється від моральних (аморальну), правових (протиправну), медичних (поведінка хворої людини) та інших норм.

Занепокоєння викликають як самі учні, яким властива девіантна поведінка, так і неготовність до вирішення проблеми вчителів, вихователів, психологів та інших фахівців, які зустрічаються з необхідністю працювати із цим контингентом учнів. Часто саме їм доводиться здійснювати первинну діагностику девіантних учнів, з’ясовувати причини порушення процесу адаптації, вирішувати питання про первинні превентивні та корекційні заходи.

Джерела педагогічної занедбаності підлітків слід шукати в системі моральних відносин, які склалися в сім’ї. Умови життя та виховання «важких» учнів у сім’ї є чинником, який безпосередньо діє на формування свідомості та поведінки дитини. Підліток-правопорушник, як правило, живе в сім’ї, де батьки не є моральним взірцем для дитини. Він безпосередній свідок конфліктів між батьками, відчуває неувагу до свого внутрішнього світу. Таким чином, розлади в сімейних відносинах, педагогічна неосвіченість батьків є фактором, який негативно впливає на формування особистості підлітка й штовхає його на шлях правопорушень.

Депресія у підлітків: симптоми і як з нею боротися

Підліткова депресія — це не примхи, не швидкоплинний поганий настрій. Це явище — справжня хвороба, що вимагає своєчасного й адекватного лікування. Вона характеризується тривалим і стійким пригніченим станом, депресивним настроєм. Вона віднімає у підлітка сили та бажання вчитися і займатися спортом чи мистецтвом, гуляти та спілкуватися. Батькам важливо знати, які причини та ознаки, можливі наслідки, а також симптоми та лікування даного стану у дитини.

У чому небезпека?

Діти в підлітковому віці — не подарунок, це знають всі. Більшість з них замкнуті й агресивні, зациклені на своїх почуттях, мають якісь дикі уявлення про світоустрій, які вони із завзятістю відстоюють, не слухаючи та не сприймаючи нічиї думки.

Симптоми депресії у підлітка

Гормональні зміни, що відбуваються в організмі хлопчика чи дівчинки, серйозно впливають на його або її фізичний і психічний стан. Кожна людина у віці від 12 до 17 років може нагрубити, грюкнути дверима, проігнорувати дорослого. Однак є набір явищ, які повинні змусити задуматися батьків.

Ознаки підліткової депресії:

· смуток, пригнічення, безнадія як основні характеристики настрою;

· дратівливість і гнівливість;

· часті сльози;

· припинення спілкування з родиною і друзями;

· юна людина кидає свої захоплення, перестає цікавитися чим-небудь, запускає навчання;

· поганий апетит, порушення сну;

· стійке занепокоєння;

· постійне почуття провини;

· відчуття себе нікчемною людиною;

· прагнення до самотності, навіть у тих, хто раніше був душею компанії;

· пропала мотивація до чого-небудь;

· втома, млявість, апатія, швидка втомлюваність;

· біль в голові, шлунку, спині по типі вегетосудинної дистонії;

· проблеми з концентрацією уваги;

· думки про можливість перервати власне життя.

Іноді дитина приховує від сім’ї свій стан, батькам складно розгледіти ознаки депресії у підлітків. Однак є ряд непрямих явищ, які допоможуть мамі та татові вчасно забити на сполох і прийняти правильне рішення.

· Дитина тікає з дому. Іноді справа доходить тільки до розмов про втечу, але, в будь-якому випадку, дорослим потрібно розуміти, що такі слова або дії — не провокація і капризи, а крик про допомогу і відчайдушне бажання звернути на себе увагу.

· Проблеми з успішністю. Вони можуть з’явитися і у відмінника. Перш ніж лаяти сина або дочку за лінь, переконайтеся, що це не втрата концентрації, не тривожний стан, не проблеми з вчителями або однолітками, які змушують юну людину прогулювати уроки і ігнорувати завдання. Сюди ж можна віднести забудькуватість і безвідповідальність, вони виникають через нездатність зосередитися.

· Проблеми з алкоголем або наркотиками як варіант втечі від жорстокої дійсності і бажання забути своє горе. Це явище вимагає втручання фахівця, професійного лікування і, найголовніше, підтримки, а не критики на шляху виходу з нього.

· Невпевненість в собі. Завжди посилюється в підлітковому віці, а при депресії може дійти, наприклад, до відмови виходити з дому.

· Божевільні вчинки. Викидом адреналіну підліток може несвідомо хотіти блокувати свою тугу. Небезпечні для життя експерименти, прогулянки по дахах або будівництвах, екстремальне водіння, участь у правопорушенні також свідчать про те, що має місце підліткова депресія.

· Інтернет-залежність. Самостверджуючись у соціальних мережах, дитина пробує таким чином піти від реальності, забути те, що з нею відбувається насправді. Вона може перейти межі, виставити на загальний огляд свої дурні або небезпечні вчинки, двозначні висловлювання, відверті фотографії. Психіатрія відносить це явище до нехімічних форм залежності, які потребують серйозного лікування.

· Агресія і насильство. Часто характерні для тих, хто сам зазнав побоїв чи глузування. Говорить про безпорадність підлітка або про невміння вирішувати власні проблеми.

Хто схильний до депресії

Безумовно, в групі ризику хлопці, які перебувають на обліку у психіатра, і які мали з дитинства якісь психологічні відхилення. Гормональна буря в підлітковому віці буде впливати на них досить сильно.

Ті, хто поводяться асоціально, мають педагогічну занедбаність, можуть підпадати під діагноз «підліткова депресія». Це хлопці з неблагополучних сімей, дитячих будинків, ті, хто перебуває на обліку в поліції.

Однак, найбільш тривожна група — чуйні, емпатичні та невпевнені в собі з дитинства люди. Річ у тім, що вони можуть бути успішними і веселими, товариськими і оптимістичними до певного віку. Але приходить час, коли відбувається особистісне усвідомлення, підліток розуміє, що весь світ не буде любити безумовно. В цей момент і можуть почати проявлятися депресивні симптоми, які батькам важливо вчасно розгледіти.

Поради соціального педагога для педагогів щодо встановлення довіри між проблемним підлітком і класним керівником

1. Уважно вислухайте дитину, прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти і прийняти його. Не перебивайте і показуйте свого страху. Відносьтесь до нього серйозно, з повагою.

2. Запропонуйте свою підтримку і допомогу. Постарайтесь переконати, що даний стан (проблема) тимчасові і швидко пройдуть Проявіть співчуття і покажіть, що ви поділяєте і розумієте його почуття.

3. Зацікавтесь, що саме турбує підлітка.

4. Впевнено спілкуйтесь з підлітком .Саме це допоможе йому повірити у власні сили. Головне правило в роботі з дітьми – не нашкодь!

5. Використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, відчуваю, хочу допомогти.

6. В розмові з підлітком дайте зрозуміти йому, що він необхідний і іншим і унікальний як особистість Кожна людина незалежно від віку, хоче мати позитивну оцінку своєї діяльності.

7. Недооцінка гірша ніж переоцінка, надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряйте і викликати довіру в нього.

СИМПТОМИ ПАНІЧНОЇ АТАКИ ТА НАДСИЛЬНОГО СТРАХУ

У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

* відчуття нестачі повітря або задухи;

* запаморочення, хиткість або млявість;

* миготіння чи прискорене серцебиття;

* тремтіння або дрижання;

* нудота або неприємні відчуття в животі;

* потовиділення;

* відчуття оніміння або поколювання;

* припливи тепла/холоду;

* деперсоналізація або дереалізація;

* біль або дискомфорт у грудях;

*страх смерті;

* страх втратити контроль чи збожеволіти.

ЩО РОБИТИ ?

1. Дихальна вправа: - Повільно вдихаємо через ніс. - Видихаємо повітря вузьким ротом (губи у трубочку). - Видих має бути повільніший за вдих.

2. Зволожуємо слизову оболонку рота маленькими порціями води.

3. Робимо періодичний масаж мочок вух та кінчика носа.

4. Швидко стискаємо та розтискаємо кулачки.

5. Відволікаємося: Озирнись навколо (Уяви собі...)

"Знайди 5 речей, які ти можеш побачити!"

"Знайди 4 предмети, яких ти можеш торкнутися"

"Знайди 3 речі, які ти можеш почути"

"Знайди 2 речі, які ти можеш понюхати"

"Знайди 1 річ, яку ти можеш спробувати на смак".

6. Рахуємо подумки від 100 до 1.

7. Згадуємо слова пісні чи вірша.

9. Говорити дитині, що відчуття страху - це нормально. Страх допомагає нам зрозуміти та усвідомити, що відбувається. Необхідно навчитися контролювати свої відчуття та наближення страху (панічної атаки) та виконувати безпечний поведінковий алгоритм.

10. Пам'ятайте, чим спокійніші Ви, тим впевненіше почувають себе діти та близькі поруч з Вами!

БЕРЕЖІТЬ СЕБЕ ТА СВОЇХ БЛИЗЬКИХ

Поради психологів

Світлана Ройз

в стресовій ситуації

• Увага на ноги. Подивитися, на них, особливо, коли не відчуваються ноги. Стояти стабільно, не дати землі «піти з-під ніг». Міцні і впевнені стопи на землі. Топати, стрибати, давати дітям бігати скільки можна.

• Спиною спертись на стіну, стілець, відчути опору.

• Знайти погляд іншого поруч. Знайти, на чому сфокусувати погляд.

• Сжимати, терти долоні.

• Обійняти себе, похлопати по плечах. Пояснити дитині про янгола-охоронця, який так тебе обіймає (хто вірить - пояснити собі).

• Точка між мізинцем і безіменним - пом‘яти.

• Простукати грудну клітину 1 удар на секунду (нормалізація серцебиття) - не частіше! Дитині можна простукати колінки або плечі. Проговорювати «я правляюсь, ми справляємось! ми молодці»

• Потягуватись! Розтягувати м‘язи (в стресі м‘язи спазмуються), мінімально - тягніть шию, пальці рук.

• Активно розминайте обличчя, кривляйтесь, дуркуйте як можете.

• Видихати довше, ніж вдихати, «задувати свічку», співати.

• Не рухаючи головою, поводити очима до крайніх точок - вверх, вниз, право, ліво. Затримати.

• Обіймати дітей і всіх-всіх.

• Пити воду, хоч по-трошки.

• Нагадувати собі і дітям ходити в туалет.

• Плакати, якщо плачеться - так виходить кортизол.

• Ти - океан, океан сили, спокою, за тобою - рід, земля, хлопці на передовій і наші діти. турбуйся про себе, так ти підтримаєш і себе, і інших.

• Дихай.

Корисно знати кожному. Дещо з цього ви можете зробити, навіть, якщо ви не є психологом і це буде допомогою. Якщо ви опинилися поряд із людиною, що переживає гостру стресову реакцію і все ще здатні зберігати свій стан, що дозволяє вам читати алгоритм і слідувати простим інструкціям - можете йти по ньому.

АЛГОРИТМ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ

1. Підійди

- визначтесь чи маєте сили аби підійти

- представтеся, назвіть своє ім’я

- запитайте дозволу, аби поговорити

- запитайте, чи потрібна допомога

- поясніть свої цілі

- пам’ятайте про мову тіла (жести, міміка можуть сприйматись краще, ніж слова)

2. Підтримай

- знайдіть безпечне місце

- захистіть від зайвої уваги

- допоможіть знайти опору (стіна, стілець, твоя рука)

- захистіть людську гідність (наприклад, знайти чим прикрити оголене тіло, якщо ситуація цього потребує)

- говоріть фрази «я з тобою», «ти в безпеці», «видихай».

3. Пам’ятай про реальність

- називайте потерпілого на ім’я, якщо знаєте

- запитайте, чи знає він, що сталося, де він зараз, який день сьогодні

- поясність, де ви знаходитеся і що трапилося

- попросіть називати предмети, котрі вас оточують

- попросіть робити вдихи та видихи

4. Заохочуй

- вислухайте уважно та зі співчуттям (емпатією)

- заспокойте з приводу реакцій – це нормальна реакція на ненормальні обставини

- не потрібно заспокоювати плач (лише, якщо людина сама просить)

- не сприймайте до себе агресію, люди в стресових ситуаціях агресивні або в страху

- уникайте припущень про переживання потерпілого (не оцінюйте, не осуджуйте, не повчайте)

- уникайте ставити діагнози.

5. Подбай

- «Слухай, мовчи, піклуйся!»

- допоможіть у тому, у чому можете на даний момент (попити, зігрітися, перепочити тощо)

- поважайте бажання потерпілого побути на самоті, але не випускайте його з поля зору

- питайте про плани

- надайте інформацію про служби, інстанції, котрі можуть допомогти.

6. Передай

- переадресуйте потерпілого до фахівця (психолог, медик, соц.працівник, волонтер, капелан), який допоможе йому в подальшому.