Embedded Files
Вчимося жити у війні:
Вчимося жити у війні:
«Пережити війну» — це те, що нам ще треба буде зробити. А ось те, що з нами відбувається зараз — «життя у війні». Як цьому дати раду — справді велике питання. То як нам продовжувати нормально функціонувати, якщо накриває відчуття, що опускаються руки?
«Пережити війну» — це те, що нам ще треба буде зробити. А ось те, що з нами відбувається зараз — «життя у війні». Як цьому дати раду — справді велике питання. То як нам продовжувати нормально функціонувати, якщо накриває відчуття, що опускаються руки?
Ви відчуваєте, як у вас усередині накопичилася втома — і в кожного різні причини. Хтось відчуває безсилля, бо не може ні на що вплинути, навіть якщо віддає багато енергії й праці на добрі справи. Ще хтось бореться зі своєю скрутною ситуацією та виживає — маріупольці, харків’яни й жителі багатьох інших міст і селищ. Ніхто нас не навчав, як поводитись, коли ти на межі життя і смерті. Ми налаштовувалися на інше життя, вірили в іншу долю.
Що важливо пам’ятати: психіка має дуже великий потенціал самовідновлення і запас міцності. Навіть зважаючи на те, що ми опинились у пеклі. Я й сама ставлю собі запитання: «Чи залишусь я нормальною людиною після всього?» Відповідь і для мене, і для вас — ствердна. Так, залишимось. Це питання глибоко досліджували ізраїльські психіатри й психологи. Маємо два варіанти:
Допомогти собі відновитись, дбаючи про психічне здоров’я щодня.
Загнати себе в кут, розкачувати психіку безжально і так, що доведеться її відновлювати з допомогою спеціалістів і медикаментів.
Що допоможе зберегти психіку під час війни?
Маленькі справи й прості завдання
Це те найголовніше, що ми можемо зробити і в підвалі, і в бомбосховищі, і в місті, що в облозі, і за кордоном. Річ у тім, що життя наше розвалилось, і мозок звідусіль отримує сигнал SOS: «На мене скрізь чатує небезпека», «Я не знаю, чи вціліють мої близькі», «Тут все не так, як було в мене вдома/у моїй країні». Коли ми отримуємо таких сигналів через край — психіка потроху ламається, організм дає збій. Травма практично неминуча.
І саме тому необхідно робити ЗВИЧНІ справи й дії за будь-якої нагоди. Так у мозок надсилатиметься сигнал: «Все добре, наскільки це зараз можливо. Ми в безпеці».
Що може бути вашими щоденними опорними рутинами?
Вигул домашнього улюбленця.
Вихід на каву в кафе, яке досі працює поруч із домом.
Готування смачних обідів.
Раджу фіксувати все, що ви робите протягом дня: «Ось я прокинулась і поснідала, нагодувала дитину. Сфотографувала пиріжки й виклала швидкий рецепт у сторіз». Психіка буде вам вдячна — така фіксація для неї — це як знак: «Я справляюсь з усіма труднощами».
Ревізія ресурсу
«На скільки в мене вистачить грошей?» — нормально ставити собі це питання. Далеко не в усіх, хто виїхав з України чи втратив роботу, є сили ОДРАЗУ починати будувати своє життя з нуля. На це потрібен додатковий ресурс. Нам треба зараз навчитися говорити собі: «Ти не маєш цієї ж секунди кидатись у бій і шукати роботу», «Не потрібно будувати плани, якщо не хочеться». Саме так: зараз добре уникати довгострокового планування.
До прикладу, у вас є сума грошей, якої вистачить на два місяці. Ви можете сказати собі: «Цього місяця я займаюсь тим, щоб «зберегти» себе і відновитись. Я дбаю про здоров’я, гуляю з дітьми».
«На скільки в мене вистачить їжі?» — теж важливе для багатьох запитання. У мене є клієнти, які кажуть: «Щогодини мені потрібно подивитися, що є в холодильнику». Відповідаю: «І це дуже добре — робіть це і переконуйтесь, що ви захищені». Страхи про базові речі мають бути вгамовані.
Коло спілкування
Чую від людей: «Начебто щиросердно спілкуються зі мною знайомі, друзі. Але мені важко підтримувати спілкування. Я відчуваю, як втрачаю енергію. Що робити?» Не соромтесь, намагаючись «вичавити» із себе інтерес чи підтримуючи активно бесіду, де вам намагаються співчувати, давати поради. Навіть у комунікаціях зараз все відбувається за законами воєнного часу.
Одна з найпоширеніших історій, коли киянам, які залишились у місті, починають наполегливо радити: «Що ж ти там сидиш, якнайшвидше виїжджай! Я так хвилююся за тебе. У новинах щодня такі жахи, це ж неможливо». Так, люди роблять це з внутрішніх міркувань піклування. Але це сильно розхитує внутрішній стан співрозмовника.
Я хочу донести до українців: люди, які проживають у містах під облогою чи на тимчасово окупованих територіях або під обстрілами, мають дуже важливу цінність всередині себе: вміння зберігати внутрішній спокій. Наскільки ми вміємо зберігати внутрішній спокій — настільки ми працездатні, активні, здатні робити користь для себе і оточуючих. Отже, найдорожчий ресурс, який нам можуть подарувати інші люди — не ліки й не продукти, а нормальний врівноважений стан. Тож люди, на яких ви можете обпертись у цьому розумінні — ваш безцінний ресурс.
А якщо людина — у геть поганому, панічному стані, важливо проговорювати: «Ось ці і ці дорогі мені люди живі. Поряд зі мною — ось такі люди. Вони можуть мені допомогти ось у цьому й цьому». Так, ви маєте просто вголос перераховувати, що цінного є у вашому житті. Це і людський ресурс у тому числі.
Не концентруватися на втратах
Дуже багато жінок пишуть мені про те, скільки всього ми втратили за ці тижні війни. Хочеться сказати: «Та ми все життя втратили». Наші втрати багато в чому неосяжні. Нас переповнює страх, розпач, розгубленість. Та ось моя думка: таке нескінченне важке горювання відбирає немислимо багато сил. Рекомендую наплакатись досхочу, наридатись. Якщо накриває злість — можна кричати в подушку, гарчати. Але не затискати в собі ці емоції — вони потім перетворюються в тілесну напругу, а там і психосоматичні хвороби поруч.
Отже, назліться як слід. А от «смакування» планів, що не збулися, відкладіть у дальню комірчину — бо це вони висмоктують із вас дорогоцінну життєву енергію.
Ваші ресурси з минулого (втрачені гроші, нерухомість) — це вже минуле. Женіть від себе думки про них. Так, згодом ви все це обов’язково відрефлексуєте, відгорюєте, інтегруєте у своє життя. Є умова: ви це маєте зробити у благополучному місці, у більш-менш зібраному стані. Коли відчуєте в собі бодай трішки більше сил для цієї рефлексії й налагодження внутрішнього життя. А от просто зараз ми живемо в режимі виживання. І те, що має найбільше значення, — піклування про базові потреби. Про те, що відбувається сьогодні, завтра й на відстані «протягнутої руки». Тільки в такому випадку в нас є шанс на стратегії та рефлексії в майбутньому.
Приємні емоції під час війни та пошук вдячності
Глибина переживання простих насолод у час війни — дуже висока. Ви зовсім по-іншому можете сприймати смак ранкової кави, смак свіжого хліба, обійми рідних. Знаходьте те, за що ви можете подякувати новому дню. Мені в коментарях пишуть: «Зробила велике прання. Все так чудово пахне. І порошок улюблений ще залишився». Всі, хто не виробив до війни правильну життєву філософію вдячності, мають прекрасну нагоду зробити це просто зараз.
Смійтеся, не стримуйте себе. Це не соромно! Це зараз ліки для українців. Сміх не лише знижує напругу, а й допомагає відсторонитися від гірких і важких думок. Це як сльози, тільки інший «заряд» розрядки. Гортайте меми перед сном. Мій улюблений: «Звідки стільки воєнних аналітиків? Нормальні ж вірусологи були!».
Відмова від «накручування»
У жахливих умовах опинилися тисячі українців. Мені пишуть люди: «Сиджу в бомбосховищі, води немає. Як бути?» У такій ситуації дуже легко розкачати негативні емоції на максимум. А можна, навпаки, навчитись самозаспокоєння — молитись, медитувати. Навіть якщо вам радше хочеться застосувати звичну поведінку з накручуванням. Домовтесь із собою: «Якось я із цим упораюсь! Що б не було — упораюсь».
Як допомогти дітям пройти крізь виклики війни: поради від дитячого психолога
“Зараз ми всі проходимо через випробування. Але насправді в нас просто немає іншого вибору – вистояти, перемогти, відродитися і допомогти нашим дітям пройти через цей досвід. Якщо залишаться рани на душі – це не страшно, рани обов’язково загояться. Але для того, щоб наші діти були щасливими у щасливій країні, потрібна ця битва, у якій в кожного з нас є своє місце”
– говорить Олег Романчук, психолог, психотерапевт, засновник центру “Коло сім’ї”, директор Інституту психічного здоров’я УКУ та Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії.
Нещодавно за підтримки україно-швейцарських проєктів “Психічне здоров’я для України” та “Діємо для здоров’я” відбулася онлайн-зустріч з дитячим психологом, Олегом Романчуком, де він поділився з батьками порадами про те, як допомогти своїм дітям пройти крізь виклики війни. Нижче ділимося з вами цими порадами й віримо, що вони підртимають вас і ваших діток.
Як пояснити дітям молодшого віку, що зараз відбувається?
Як пояснити дітям молодшого віку, що зараз відбувається?
В дитячій свідомості є безперервне сприйняття цього світу, хоч у цьому віці вони не можуть повноцінно будувати комунікацію зі своїми батьками та висловлювати свої думки. Тож головне завдання батьків – подорожувати життям разом із дітьми й допомагати їм розуміти реальність, наскільки це можливо в їхньому віці. Але робити це в такий спосіб, аби вони, розуміючи цю реальність, могли далі жити та бути психологічно стійкими, розвиватися й любити.
У кожного віку є своя мова. Мова маленьких дітей дуже проста – це мова історій. Тож можна малювати щось, розповідаючи історії. Наприклад, пояснити дитині, що зараз в Україні війна і спробувати намалювати її разом із ним. Треба розказати їй, що це сумно, і ми не хочемо, щоби так відбувалося, малюючи танки чи інші символи війни.
Тоді навколо танків треба намалювати щось світлими красивими кольорами, розповідаючи, що в України є воїни, які захищають нас. Треба наче оточити ці танки чимось хорошим – пояснити, що є багато добрих людей у світі, щоби зупинити війну та злих людей. З маленькими дітьми навіть така невеличка просто вправа буде доволі ефективною.
Ще одна гарна методика – терапевтичні історії та казки, які одразу привертають увагу дитини. Є вже готові казки з малюнками. Наприклад, наші колеги з Польщі зробили такі казки для наших дітей українською мовою, які ми скоро плануємо опублікувати на сайті «Коло сім’ї». Якщо ви не маєте такої історії, казку можна створити самостійно. Наприклад, якщо ви мусили втікати від війни, можете метафорично розповідати щось на кшталт:
“Жила собі сім’я пташок у дуже красивому весняному лісі, вони любили там співати, гуляти. Але лихі звірі із сусіднього лісу напали на мирних пташок й почали палити дерева. Їхній прекрасний ліс почав горіти. Тоді мама-пташка мусила взяти своїх пташеняток і полетіти з дому. Їм було тривожно. Вони прилетіли в інший сусідній ліс, де є багато добрих звірів і пташок. Тато пташеняти мужньо залишися у своєму лісі з іншими пташками, щоби боронити його…”.
Також я дуже раджу книгу Гельги Керншток «Цілющі історії для дітей», яку ми теж згодом опублікуємо на нашому сайті.
Коли лунає сирена, у шестирічної дитини з’являється протест. Що робити?
Коли лунає сирена, у шестирічної дитини з’являється протест. Що робити?
Ми можемо сказати дитині: “Я розумію, що тобі це не подобається й тебе це дуже обурює. Мене також злять сирени, путін і війна, яка руйнує наше життя”. У такий спосіб ми долучаємося до емоцій дитини. Коли дитина усвідомить, що її розуміють, навіть не погоджуючись із її поведінкою, їй буде легше знайти рішення.
Далі кажіть: “Але є дуже важливе правило – коли лунає сирена, ми маємо бути в укритті”. Дітям легше сприймати щось, коли батьки твердо кажуть їм про це. А далі говоримо: “Краще подумаймо, як провести ефективно цей час”. Замість того, щоби казати дитині: “Не роби те й те”, ми можемо зацікавити й захопити її. А далі дослухайтеся до своєї батьківської мудрості, бо до кожної дитини є свій ключик.
Що робити, якщо ігри між 6-7-річними дітьми стали агресивними?
Що робити, якщо ігри між 6-7-річними дітьми стали агресивними?
Діти вчаться регулювати злість і опановувати різні ролі. Під час війни вони експериментують із войовничими ролями. Це нормально, не варто забороняти. Важливо лише, аби діти розуміли, що є межа. Дитині треба пояснити, що ми маємо вміти домовлятися і знаходити компроміс. Також потрібно розповісти: “Ти відповідаєш за те, як користуєшся своєю силою. І є межа, коли ти можеш когось скривдити, поранити, зробити боляче, зруйнувати взаємини”. Якщо цю межу порушують, батьки мають втручатися, й повинні бути дисциплінарні наслідки.
Як допомогти підлітку сприймати інформацію безболісно, якщо майже всі її друзі виїхали за кордон й надсилають фото зі спокійного красивого життя?
Як допомогти підлітку сприймати інформацію безболісно, якщо майже всі її друзі виїхали за кордон й надсилають фото зі спокійного красивого життя?
Біль дитини говорить про те, що її це обурює. І це нормально. Якби їй це не боліло, то це означало б, що вона не відчуває серцем, а це не ОК. Я не думаю, що тут завдання батьків у тому, щоби дитині не боліло. Бо тоді вона втратить чутливість. Я не думаю також, що завдання батьків – закрити дітям очі, щоби вони не бачили, що у світі є біль і страждання.
Діти мають навчитися жити у світі, де є біль, страждання, втрати, багато сумних речей. Радше мета – розділити цей біль із дитиною, говорити про те, що їй болить, чому її це обурює. І головне – що вона довідується про себе в цій ситуації.
Дитині боляче, що ті діти не чутливі – замість слів підтримки, вони надсилають фото з моря. Але, з іншого боку, ми можемо пояснити їй: “Можливо, ця подружка думала, що для тебе це буде підтримкою, вона сфотографувала море й надіялася, що воно тебе зігріє, бо тобі там зараз важко”. Дитина має вчитися розуміти, що деколи люди роблять щось нечутливе не з поганих мотивів. І також має вчитися відповідати, наприклад: “Знаєш, мені зараз не хочеться дивитися на це. Я тут, я переживаю, мені боляче”. Треба вчити дитину соціальної та емоційної компетентностей у цій ситуації.
На що звертати увагу, коли треба звернутися до дитячного фахівця з психічного здоров’я?
На що звертати увагу, коли треба звернутися до дитячного фахівця з психічного здоров’я?
Зараз більшість дітей переживають стрес, і багато їхніх реакцій не є розладами. Це дуже важливо розуміти. Якщо є тривога, пришвидшене серцебиття чи погані сни – це не означає, що є психічні розлади. Це нормальна реакція на ненормальну подію.
Також тривога не обов’язково є панічною атакою. І багатьом дітям, які стикаються зі стресом, не потрібні фахівці – їм потрібні батьки, які допоможуть врегулювати цей тривожний стан. Батьки є найближчими людьми для дитини, які мають природну функцію термостату – з ними дитина може віднайти рівновагу, коли вона похитнеться.
Насамперед важливо, щоби батьки вміли турбуватися про себе та свою внутрішню рівновагу. Це не означає, що вони мусять постійно бути в стані рівноваги, – а що вони вміють її відновлювати. Тому це працює так: турбота про себе, взаємопідтримка, а потім – допомога дітям.
Звісно, деякі діти мають помітні складнощі. Коли в дитини є поведінкові труднощі, вони багато плачуть чи щось інше, тоді є сенс звернутися до фахівця. Якщо психолог бачить, що це не просто психологічні труднощі адаптації, а в дитини є ознаки посттравматичного стресового розладу, вона пережила психотравмувальні події, була свідком вбивств чи розстрілів – фахівець може порадити звернутися до психіатра, щоби він діагностував стан і спланував допомогу. Але хочу наголосити на тому, що в більшості випадків зараз дітям не потрібні психіатри чи психологи – їм потрібні батьки, які знають, як підтримати свою дитину.
Як навчити дітей розуміти емоції, які вони відчувають, і контролювати їх?
Як навчити дітей розуміти емоції, які вони відчувають, і контролювати їх?
Це – величезна тема про те, як розвинути емоційну компетентність. Це наче навчатися водити: треба постійно та стабільно тренуватися. Потрібно розуміти, що діти вчаться регулювати емоції, спостерігаючи за тим, як це роблять батьки.
Наприклад, коли я втомлений приходив із роботи й сердився, а з донькою треба було робити уроки, я казав їй: “Я зараз дратуюся, я не хочу на тебе кричати, бо це не твоя провина. Я піду в іншу кімнату, подихаю, заспокоюся й повернуся – тоді ми будемо робити уроки. Зараз мені треба пауза”. Зрештою, коли я часом не помічав, що роздратований, донька казала: “Тату, може, тобі треба вийти й подихати?”.
До того ж діти слухають, як ми говоримо про свої емоції, як називаємо їх, як розуміємо. Тут не можна просто прочитати книжку чи подивитися мультик – це те, чого треба навчатися щодня. І це навчання триває все життя.
Що робити із назбираними негативними емоціями дітей? Наприклад, 13-річний син, старший брат якого служить у ЗСУ, повний ненависті й хоче втекти на фронт, аби “знищувати русню”.
Що робити із назбираними негативними емоціями дітей? Наприклад, 13-річний син, старший брат якого служить у ЗСУ, повний ненависті й хоче втекти на фронт, аби “знищувати русню”.
Важливо розуміти, що злість буває різна. Одна річ – це праведна лють, з якою ти відчуваєш, що темрява посміла прийти на твою землю. У цьому випадку злість – це наші обурення, сила, переконання, що ми в змозі вигнати цю темряву з нашої землі. І це добре почуття. Тоді можна валідизувати це відчуття і сказати: “Я тебе розумію, я пишаюся твоєю мужністю та відвагою. У тобі прокинувся справжній воїн”. Дитина має зрозуміти, що в її реакції немає нічого поганого.
Далі варто сказати: “Але ЗСУ не беруть у свої лави 13-річних хлопців. Звісно, ти ростеш, тому подумаймо, як ти можеш готуватися, щоби колись потрапити в ЗСУ”. Може, дитина захоче займатися спортом або відпрацьовувати швидкість бігу. Злість – це величезна енергія, наче повноводна гірська річка. Її неможливо зупинити, а треба опанувати і спрямувати в правильне русло.
Важливо також дати визначення злості. Я для себе визначаю це так: якщо ми відчуваємо праведну злість, ми – воїни світла. Так, хлопчику можна пояснити, що ми – воїни світла, саме тому з нами сили добра та правди. А якщо ми станемо такими, як вороги – жорстокими, цинічними, готовими катувати, то нічим не будемо відрізнятися від них.
Які найпростіші речі можуть робити батьки, щоб допомогти дітям, коли в них з’являються гострі реакції на стрес?
Які найпростіші речі можуть робити батьки, щоб допомогти дітям, коли в них з’являються гострі реакції на стрес?
Якщо порівняти тривогу з електричним ланцюжком, то вона залучає тіло та свідомість. М’язи напружуються, швидко б’ється серце, є викид адреналіну, тіло готується тікати чи нападати, а свідомість зосереджена лише на небезпеці й вважає, що все буде катастрофічно.
Висока тривога як реакція організму на небезпеку була ще в первісних людей. Це не небезпечний стан, але треба допомогти дитині вийти з нього, бо втікати чи нападати немає потреби. Найлегший спосіб допомогти дитині стабілізуватися – через тіло.
Можна почати рухатися – ходити туди й назад, зробити якусь фізичну активність. Також варто почати повільно подихати. Під час тривоги дихання переходить “на автопілот”, а тому ми маємо перевести дихання в повільний глибокий спосіб. Можна повільно підняти руки на вдих, а потім повільно опускати їх на видих. Так треба повторити кілька разів. Важливо все робити разом, бо так дитина відчуває, що вона не сама.
Також під час тривоги напружуються м’язи, тому з дітьми можна зробити просту вправу: спробувати напружити їх ще більше. А потім кажемо: “Уяви, що твоє тіло, наче макарони в киплячій воді, стає м’яким” – і розслабляємося.
Під час тривоги з’являються думки, пов’язані з катастрофічністю всього, що відбувається. Натомість ми можемо разом із дитиною повторювати мантру на кшталт: “Ми впораємося з усім, вистоїмо, переможемо”. Повторюйте такі короткі фрази, дихаючи водночас.
Для дітей дуже важлива залученість дорослих у цьому процесі – брати їх за руку, дихати разом, говорити, що ми вистоїмо і все зможемо. Таким чином батьки передають дитині відчуття безпеки.
Дитині стає легше, коли ми займаємося звичними справами. Наприклад, разом смажимо млинці. Що ще може допомогти дитині, коли вже немає небезпеки?
Дитині стає легше, коли ми займаємося звичними справами. Наприклад, разом смажимо млинці. Що ще може допомогти дитині, коли вже немає небезпеки?
Емоції – те, що приводить нас у “моціо”, що з латинської – рух. Тобто емоції нас мобілізують для чогось. Відповідно, коли ми в емоціях, нам треба чути їх, розуміти, що вони означають, і діяти. І навпаки – аби пробудити позитивні емоції, важливо щось робити.
Ми робимо млинці, читаємо казки, йдемо на прогулянку, співаємо пісні – усе, щоби розбудити хороші емоції та підтримати бойовий дух. Ми всі потребуємо того, на чому можна зосередити увагу. Якщо ми цілий день дивитимемося негативні новини, емоції будуть зовсім інші. Я не кажу, що нам зовсім не треба дивитися новини, але треба обирати, куди скеровувати увагу.
Я б радив усім батькам узяти зошит чи аркуш і разом із дітьми зробити меню, як у ресторані, але з різними активностями. Тоді треба поділити його – дещо треба робити щодня: спати, їсти, ходити на прогулянки. А дещо – у вільний час.
Також можна зробити так зване спеціальне меню, коли ми в бомбосховищі чи дорозі, або ж бути гнучкими й мати запасні плани. Наприклад, у нас був план А, але зараз повітряна тривога, тому ми скасовуємо його, проте маємо план Б. Тобто ми не просто чекаємо, що закінчиться війна, а живемо змістовно. Коли ми даємо дітям приклад, як незважаючи на труднощі, втрати й обмеження, бути творцями життя, а не жертвами, діти матимуть внутрішнє зростання, вони будуть стійкішими.
Багато хто думає, що якщо ми переживаємо психотравмувальний досвід, то будемо покаліченою нацією. Але дослідження кажуть, що це не так. Значна кількість людей, які пережили досвід психотравми, не мають розладів, а мають посттравматичне зростання. Вони кажуть, що взаємодіючи з цим досвідом, внутрішньо виросли – більше цінують прості речі, знають, що найголовніше в житті, мають відчуття внутрішньої сили, цінують взаємини. І важливо, щоби діти мали такий досвід. Війна – це важко, але з підтримкою батьків цей досвід може сприяти зростанню.
Батьки з дитиною перебувають у небезпеці, бачать, як прилітають бомби, смерть, перебувають у жахливих умовах. Як у таких обставинах дати дитині відчуття безпеки?
Батьки з дитиною перебувають у небезпеці, бачать, як прилітають бомби, смерть, перебувають у жахливих умовах. Як у таких обставинах дати дитині відчуття безпеки?
У такій ситуації дорослі не можуть дати дитині відчуття безпеки, бо ця ситуація справді небезпечна. Це страшні речі, які не мають траплятися з людьми. Ми не можемо сказати дитині: “Спробуй заспокоїтися”, коли щойно когось із його батьків вбило снарядом.
Але, наприклад, один тато розповідав мені, як у такій ситуації тримав дитину на руках, обіймав її поки вони разом молилися. У критичних ситуаціях важливі присутність, обійми, можливість разом повторювати слова підтримки й шукати варіанти, як переміститися в безпечніше місце.
Нині багато сімей стоять перед вибором: залишатися в Україні всією сім’єю, або жінці з дітьми їхати за кордон без батька. Що краще для дітей?
Нині багато сімей стоять перед вибором: залишатися в Україні всією сім’єю, або жінці з дітьми їхати за кордон без батька. Що краще для дітей?
Відповідь на це запитання залежить від контексту – він не єдиний для всіх. Але мої поради такі: насамперед подумайте, які чинники впливають на ухвалення цього рішення, і не ухвалюйте його, якщо це відбувається під час паніки та емоційного стану.
Адже буває таке: усі виїхали, а тому я мушу виїхати, бо що я за мама. Треба проаналізувати та зрозуміти, що ви це робите для себе, щоби не відчувати себе поганою мамою, а не для добробуту дітей. Дуже важливо розуміти, що впливає на ваш вибір. А на нього має впливати лише якісний аналіз ситуації, а не дії інших людей.
Далі зважте плюси й мінуси, якщо ви залишитеся та якщо поїдете. Наприклад, мінус, що за кордоном є невідомість, ви будете далеко, розлучені із сім’єю, а плюси – там безпечно, немає сирен і потреби в бомбосховищах.
Опісля добре подумайте. Адже може бути таке, що для дитини у Львові, наприклад, сирени не є проблемою. А є діти, які не можуть справитися зі звуком сирен і в них навіть з’являються проблеми з фізичним здоров’ям на фоні цього. Тому для них виїхати за кордон – вдале рішення.
Ми виїхали за кордон, дитина тривалий час не бачить тата, бабусю та інших рідних, і через це дуже сумує. Як їй пояснювати, чому так відбувається?
Ми виїхали за кордон, дитина тривалий час не бачить тата, бабусю та інших рідних, і через це дуже сумує. Як їй пояснювати, чому так відбувається?
Коли дитина сумує, насамперед треба її обійняти. Це – добрий смуток, який є тугою любові. Треба сказати: “Я також сумую, розумію тебе”. Треба розділити біль дитини.
Далі спробувати відповісти чесно, але з надією: “Я не знаю точно, але дуже надіюся, що щодня ми на крок ближче до того дня, коли зможемо повернутися”. Розумієте, якщо ви скажете дитині: “Почекай ще 2 дні – і ми повернемося”, то за 2 дні в дитини буде велике розчарування. Це називається “псевдопотішання” чи “псевдооптимізм” – і це не корисно.
Третє, що треба сказати: “Подумаймо, як не витрачати марно час, поки ми чекаємо, а зробити щось корисне, підтримуючи тата”. Тоді треба спробувати знайти активність, на яку можна перемикнути дитину. Це природно регулюватиме її емоції. Смуток – це важлива частина життя. Втім, важливо не дозволити йому повністю затягнути небо. Війна не має скасувати життя.
Як повідомити дитині про те, що вона втратила когось із близьких?
Як повідомити дитині про те, що вона втратила когось із близьких?
Тема втрати зараз дуже універсальна. Адже йдеться не тільки про втрату, коли хтось близький помер, а і про втрату дому, домашніх тварин, звичного життя. Ми всі стикаємося зі втратами. Але, звісно, втрата близької людини – найбільш болісна.
Насамперед треба розуміти, що дітям важливо бути включеними в процес жалоби, який є в родині. Дітям важливо, щоби вони знали про втрату, щоби їм пояснювали обставини того, що сталося. Жалобні ритуали також важливі, бо створені для того, щоби, з одного боку, ми усвідомили, що втрата відбулася. А з іншого – щоби могли прийняти, що людина завершила свою подорож у цьому тілі, але любов до цієї людини не завершується. Не дати дитині пережили жалобу – це не дозволити їй любити тих, кого вона любить.
Дітям важливо бути на похороні, дивитися фотографії, згадувати, сумувати. Коли вони сумують, їх треба обіймати, підтримувати, вибудовувати історії, берегти спогади, запалювати свічку в пам’ять, садити дерева в пам’ять, розповідати про життя людини. І, пам’ятаючи її, жити далі.
Що робити батькам, щоби бути в ресурсі та підтримувати дітей?
Що робити батькам, щоби бути в ресурсі та підтримувати дітей?
Забути про те, що ми маємо бути в ідеальному ресурсному стані. Це – війна. І це не час, коли ми можемо та мусимо бути без стресу, відновленими й мирними. Це просто треба прийняти.
Важливо бути добрими до себе. Адже багато наших сил часто витрачаються на те, щоби винити й “пиляти” себе. Хтось почувається винним, що не там, де треба. Хтось накричав на свою дитину і цілий день думає про те, що вона погана мати. Ми не ідеальні люди, і нашим дітям не потрібні ідеальні батьки. Однак треба вчитися бути собі добрим другом і розуміти, що ти маєш право помилятися. Зробив помилку – попроси вибачення, зроби висновки, виправ і не “пиляй” себе.
Мати меню активностей і добре планувати день. Напевно, найголовніше запитання зараз – це “що не робити?”. Адже є багато нових завдань, а ми не маємо стільки ресурсу. Тоді треба перепланувати життя – ми не можемо втиснути все. Тому треба подумати про другорядні речі, які можна скинути, розуміючи, що це можна продовжити після війни. Тоді з’являється ресурс на те, що ти маєш робити зараз.
У нас є два джерела ресурсів: коли ми турбуємося про себе та коли хтось турбується про нас. Деколи ми можемо самі собі допомогти – наприклад, прогулянкою чи іншою ресурсною справою. Але треба так само розуміти, що не егоїстично просити когось потурбуватися про нас. Тоді про це треба сказати прямо, не чекаючи, що людина здогадається. Наприклад, це нормально хотіти побути наодинці з собою без дітей. Тоді варто попросити когось побути з дітьми, якщо для цього є можливість, і не корити себе за це.
Треба розуміти, що ми всі стикаємося з жахом війни. Це – війна світла з темрявою. Але ніколи зорі не бувають такими ясними, як у найтемнішу ніч. Тож треба навчитися бачити зорі в цій темряві. Війна показала нам, хто ми, ким ми хочемо бути й показала багатьох людей такими, якими ми не сподівалися їх побачити – яка в них сила, як в них любов, яка в них жертовність. І ці речі треба “фотографувати серцем” – треба на них дивитися, зворушуватися, запам’ятовувати.
Коли ми дивимося на це сяйво – воно наповнює нас, і ми також стаємо світлом. А світло – це величезний ресурс: світло правди, світло любові. Так ми не будемо виснажуватися, адже те, що ми робимо, також нас надихає. Так, життя важке, зараз важкий період для всіх нас. Але коли ми робимо те, що є світлом, як-от зайняти своє місце в строю, долати страх, діяти мужньо, допомагати іншим, віддавати свої кошти, які заощаджували на відпустку, збройним силам – ми стаємо світлішими й щасливішими.
Про Рекомендації щодо усунення ризиків торгівлі людьми
у зв’язку з війною в Україні та гуманітарною кризою
Відповідно до листа Управління освіти і науки Чернігівської обласної державної адміністрації від 16.06.2022 № 06-14/1066 доводимо до відома та організації відповідної роботи лист Міністерства освіти і науки України від 14 червня 2022 року № 1/6355-22 «Про Рекомендації щодо усунення ризиків торгівлі людьми у зв’язку з війною в Україні та гуманітарною кризою».
271 ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ.pdfЗАПОБІГАННЯ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ
Міністерство освіти і науки України повідомляє, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 129 внесено зміни до Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 658, і Порядку реалізації експериментального проекту із створення “єдиного входу” опрацювання звернень громадян та запитів на публічну інформацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 972.
Зауважуємо, що будь-які потрясіння в суспільстві, особливо такі серйозні, як війна, коли багато громадян України втратили рідних та близьких людей, житло, роботу,звичний стиль життя і продовжують перебувати у стані невизначеності - сприяють збільшенню випадків домашнього насильства. Суголосно до статті 1. Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19) домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, між колишнім чи теперішнім подружжям або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Під час війни від домашнього насильства найбільше страждають традиційно вразливі категорії - жінки, діти, люди похилого віку, особи з інвалідністю, вимушені переселенці. Діти відчувають на собі подвійний вплив війни. Якщо у родині, де відбувається домашнє насильство, є діти - не варто тішити себе ілюзіями, що вони нічого не помічають й на них така ситуація ніяк не вплине. Діти все бачать, все відчувають, й нездорові стосунки між батьками можуть травмувати їх навіть більше за те, що вони побачили на війні. Дитина - свідок (або очевидець) насильства – теж постраждалий від домашнього насильства. Відповідальність за домашнє насильство несе кривдник із числа таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім’ї патронатного вихователя. Згідно законодавства України за вчинення домашнього насильства передбачена відповідальність. Так, стаття 173² Кодексу України про адміністративня правопорушення (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10) передбачає собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб. Стаття 126¹ Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді громадських робіт на строк від ста пятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до пяти років, або позбавлення волі на строк до двох років (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14).
З метою забезпечення комплексного інтегрованого підходу до протидії домашньому насильству та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, шляхом проведення превентивних заходів, ефективного реагування на факти домашнього насильства наказом МОН від 02.10.2018 № 1047 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами (https://mon.gov.ua/ua/npa/prozatverdzhennya-metodichnih-rekomendacij-shodo-viyavlennya-reaguvannya-navipadki-domashnogo-nasilstva-i-vzayemodiyi-pedagogichnih-pracivnikiv-izinshimi-organami-ta-sluzhbami).
Домашнього насильста можна уникнути, якщо жертва не буде мовчати.
Куди звертатися у випадках домашнього насильства:
до Національної поліції за номером 102 та повідомити про факт насильства;
на Урядовий контактний центр 15-47, де цілодобово надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства та психологічної допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям;
до безкоштовного номеру системи безоплатної правової допомоги 0 800-213-103;
до національної «гарячої лінії» з питань запобігання домашнього насильства, торгівлею людьми та гендерної дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (короткий номер з мобільного).
Психологія воєнного часу, що робити з війною всередині нас.?
ПВійна проходить не лише по лінії фронту.
Війна вже всередині кожного:
на лінії фронту вона фізична, поза ним - вона психологічна
Настрій людей на війні не менш важливі, ніж справні зброя і техніка.
Як зрозуміти задум та попередити інформаційно-психологічні операції ворога? Що відбувається з нами, як змінюються наш настрій під час війни? Як це може вплинути на кожного з нас? Як зменшити негативні наслідки?
Коли відбувається щось жахливе і неочікуване, люди спочатку відчувають шок, діють автоматично, по програмі виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього - і не може цього зробити. Планування обмежене до декількох годин.
Потім повертаються базові емоції, і після шоку можуть прийти, наприклад, відчай, жах, заперечення і т. д. Українці ж масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли ці перші години і дні й кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу нашого психічного ресурсу.
Але ейфорія не може триматися весь час - це не економно для ресурсу психіки. Тому, будь-ласка, добре запам'ятайте цю картинку і те, що коливання настрою - це НОРМАЛЬНО. Адже найстрашніше – не знати, що з тобою коїться і думати, що почуття, скажімо, страху буде тепер з тобою назавжди. Повірте, дуже довго боятися чи тривожитись не вигідно нашому організму, і він знайде, як впоратися й з цими відчуттями.
Під час ейфорії всі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем - так відбувається, коли емоції синхронізуються. І тоді сили у людей мобілізувалися. Але треба знати, що так само може синхронізуватися й якась інша емоція, і негативна - теж.
Психологічна війна - це атака на ідентичність кожного, на базові питання: "хто я?", "яка моя функція?", "яке моє місце у всьому, що коїться?", "що я маю робити?". У військових з цим проблем переважно немає, а от у цивільних ідентичність - під сильним ударом.
Саме ця неможливість кудись приткнутися, провина, яку зараз відчувають багато людей, які знаходяться далеко від бойових дій, і є атакою на ідентичність. Провину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. У психології це можна описати такою собі прямою, на одному кінці якої - провина, на протилежному – страх.
На фронті страшно, і там немає місця провині, а в тилу, якщо, звичайно, над вами не літають снаряди, - деморалізує провина. І те, й інше почуття вважаються нормальними в якихось межах. Але якщо воно «затоплює» - психіка не справляється. Якщо затоплює страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу затоплює відчуття провини, людина перестає нормально працювати.
Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчних ЗСУ, але ми й ЗСУ - це одне-єдине тіло. Не дозволяйте собі думати, що якісь ваші справи, навіть, на перший погляд, незначні, неважливі для нашої Перемоги. Інакше ворог досягне своєї мети, тобто виведе з ладу ще одну одиницю спротиву.
24-го лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно - це правда. Кожен має вплив на кожного: посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові й якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духу.
Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті, і ті під@ри вдавляться.
Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію - теж дуже важливо. Тримати зв'язок, м'яко переконувати, підбадьорювати, жартувати - теж важливо. Берегти себе й турбуватися про своє виживання - неймовірно важливо. Варити каву клієнтам кав'ярні, дякувати, малювати меми - усе.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність - чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони, як у стрільця в ЗСУ - це 40 градусів або 120 - у кулеметника. Не намагайтися братися за все одночасно, визначте свої задачі, робіть хоч щось і робіть це добре.
Уявіть, що ЗСУ - це білі кров'яні тільця, що вбивають хворобу, коли тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть добре справлятися зі своїми задачами. Кожен зараз є важливою клітиною в тілі. Кожен має чітко знати і виконувати свої функції.
Навіть, якщо почнуть вичерпуватися фізичні й психічні сили, і прокинуться відчай і страх. Це нормально, просто продовжуйте тримати свій сектор оборони.
А коли виникають розчарування і відчай? Правильно, коли є очікування, що війна скоро закінчиться. Рецепт простий: нехай краще перемога стане для нас несподіванкою, ніж доведуть до відчаю пусті очікування.
Багато хто порівнює нашу ситуацію з Ізраїлем. Так от, краще звикнути, що це тепер триватиме тижні, місяці й навіть роки - як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого закінчення. Чим ми гірші? Ми теж віримо в перемогу, але маємо не чекати її, а працювати й жити в усьому цьому.
Тому що супротивник чекає, що ми скотимося у відчай від очікування і капітулюємо. Супротивник тягне, як може,, закидуючи нас щодня тисячами своїх орків - там такого багато, їм їх не жаль.
Краще підготуватись до втрат вже сьогодні, прийняти те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим у майбутньому. Буддистські монахи щодня медитують на смерть, це називається «maraṇasati». Це допомагає примиритися з нею і жити повним життям кожного дня, кожну хвилину. Це теж саме, що приймати отруту мікродозами і отримати від неї імунітет в результаті.
А подолавши надмірні очікування, можна починати жити. Заведіть собі якісь рутинні заняття й традиції. Виділіть три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а ось без нашої роботи їм буде важче.
Тим, хто в підвалах у містах, що в облозі, ваша робота - вижити. Україні потрібні українці.
І головне – сенс життя. Без сенсу людина не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, це вони його не мають, тому й програють.
…Останні півроку я живу у Львові, але зараз мені довелося переїхати на іншу квартиру, приймаючи переселенців
На кухні цієї квартири дитина, яка тут жила, залишила відкритою сторінку з зошита. Можливо, ця сторінка і є втіленням усієї психологічної зброї, що кожному з нас вкрай необхідна для перемоги. Хтось скаже, що це збіг, але психоаналітики у збіги не вірять.
На тій сторінці всього три теми, але найголовніші теми: молитва, найважливіше запитання до себе і послідовність днів. «Позавчора був вівторок. Вчора була середа. Сьогодні є четвер. Завтра - п'ятниця. Післязавтра - субота».
Настане день і це буде день нашої Перемоги. Назавжди закарбований в календарі.
Інформація про психологічну допомогу в умовах війни.
1. Вінницька область https://vinps.vn.ua/?p=2901
2. Волинська область https://www.facebook.com/HELP.VOCSPD/ (мережа Facedook)
3. Дніпропетровська область http://centrpsiholog.blogspot.com/p/blog-page_26.html
4. Донецька область https://dnmcps.com.ua/25-03-2022-uchast-v-onlayn-naradi-dnu [1] imzo-dlya-dyrektoriv-oblasnykh-navchalno-metodychnykh
5. Житомирська область https://www.zippo.net.ua/index.php?page_id=564
6. Закарпатська область http://zakinppo.org.ua/kafedri/kafedra-pedagogiki-ta [1] psihologii/publikacii-vikladachiv/6904-psihologija-vijni
7. Запоріжська область https://centrpsiholog.blogspot.com/p/blog-page_26.html
8. Івано-Франківська область https://www.ippo.if.ua/predmety/ocppsr/index.php?r=site/index
9. Київська область http://bilatserkva-cppsvr.kiev.sch.in.ua/krizove_reaguvannya/
10. Кіровоградська область http://koippo.in.ua/ppsr/
11. Луганська область http://loippo.edu.ua/psychological-service/news/6528-persha [1] psykholohichna-dopomoha-liudiam-iaki-perezhyly-kryzovu-sytuatsiiu
12. Львівська область http://loippo.lviv.ua/news/List-vchitel-v--tal-yskoi--stor-i-do-ukrainskih [1] koleg-publication/
13. Миколаївська область https://moippo.mk.ua/novyny/plyve-kacha-i-anhely-letiat/#more [1] 5862 https://www.facebook.com/moippo.official/ (мережа Facedook) 14. Одеська область https://ppko.odessaedu.net/ https://www.facebook.com/946471355557467/posts/1811977629006831/ (мережа Facedook)
15. Полтавська область http://pano.pl.ua/pidrozdily/tsentr-praktychnoi-psykholohii-i [1] sotsialnoi-roboty https://www.facebook.com/poippo (мережа Facedook)
16. Рівнеська область http://rosvita.rv.ua/2013-09-10-06-10-48.html
17. Сумська область http://nmcps.sumy.sch.in.ua/informaciya_pro_zaklad/ Тимчасово проблеми із сайтом
18. Тернопільська область http://nmcpssr.blogspot.com/
19. Харківська область http://edu-post-diploma.kharkov.ua/?page_id=9458 Тимчасово проблеми із сайтом
20. Херсонська область Сайт тимчасово не працює
21. Хмельницька область https://hoippo.km.ua/?p=5289
22. Черкаська область http://oipopp.ed-sp.net/?q=node/12687 https://www.facebook.com/groups/1310246369325912/?ref=share (мережа Facedook)
23. Чернігівська область https://choippo.edu.ua/?page_id=90 Сайт тимчасово не працює
24. Чернівецька область http://ippobuk.cv.ua/?p=8637
25. м. Київ https://sites.google.com/site/nmcppippo/golovna https://www.facebook.com/groups/124176988169440 (мережа Facedook)
26. ДНУ «ІМЗО» https://imzo.gov.ua/psyholohichnyj-suprovid-ta-sotsialno [1] pedahohichna-robota/materialy-dlia-vykorystannia-v-roboti-pid-chas-voiennykh-diy/
27. Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи НАПН України https://psyua.com.ua/ https://www.facebook.com/UNMCPPSR (сеть Facedook)
Контакти щодо психологічної підтримки Цілодобова лінія психологічної підтримки «Між нами» Львівський міський центр соціальних служб — 0800307305. Дзвінки з будь-яких операторів — безкоштовні.
Цілодобова безоплатна правова допомога / Free Legal Aid. - 0 800 213 103. Консультування з правових питань.
Центр психосоціальної підтримки НаУКМА та БО «Голоси дітей». Гаряча лінія для дітей (08.00 – 22.00): 096 039 22 58; 0991985795; 063 558 12 82
Гаряча лінія НГО «Людина у біді» Безкоштовні психологічні консультації (24/7) 0 800 210 160.
Центр-ресурс Професіонал. Системний сімейний психотерапевт. 09.00 – 20.00 тіл біля Польщі +4873 311 52 96. Вайбер, телеграм: (067)-718-99-66 (063)-721-04-63 (066)-219-09-73.
Сильне емоційне потрясіння, стреси, відчуття опасности можуть викликати у вашої дитини психологічну травму. Читайте нижче, як визначити, що у вашої дитини психологічна травма, та як ви можете їй допомогти. Якщо дитині потрібна допомога спеціаліста - можна звертатися до дитячої гарячої лінії нашого партнера Ла Страда-Україна/La Strada [1] Ukraine, яка працює в онлайн режимі. Щоб отримати консультацію, пишіть:
Фейсбук - https://www.facebook.com/childhotline.ukraine/
Інста - https://www.instagram.com/childhotline_ua Telegram - @CHL116111 Безкоштовна інтернет-платформа психологічної допомоги "Розкажи мені". Для отримання допомоги потрібно коротко описати свій запит і надіслати заявку за цією посиланням ( https://tellme.com.ua) Модератори платформи підберуть спеціаліста, і він якнайшвидше зв'яжеться з вами. Консультації проводяться безкоштовно у режимі онлайн. Крім того, команда Інституту когнітивного моделювання зі співпраці з кафедрою медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного медичного університету імені Богомольця та спеціалістами проекту "Друг" розробила бот першої психологічної допомоги. Він пригодиться в перші години після травматичної події - з ним можна ознайомитися, перейшовши за посиланням ( https://t.me/friend_first_aid_bot
Пам'ятка для батьків
8..-й день війни.
Стадія "шоку" поступово проходитиме.
Ми всі вже знаємо, що робити у разі оголошення повітряної тривоги. У кожного з нас зібрано базову валізку/наплічник/сумку, яку ми беремо із собою переміщаючись у укриття.
Хтось перевіз дітей у максимально безпечне місце... Хтось створює таке місце вдома...Турбота про емоційний та моральний стан дітей — одне з основних завдань батьків.
1. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною.
В ідеалі, уникайте їхнього перегляду при дитині. Для свого спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж.
2. Говоріть із дитиною. Багато. Постійно.
Це чудовий інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Старайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або ті, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.
3. Діти потребують тактильності.
Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якнайчастіше.
Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри.
Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміти дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або намугікувати якусь мелодію.
І не важливо скільки Вашій дитині років: 4 чи 12 років.
4. Не стесняйтесь говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.
Ви живі! У Вас є емоції! Ви навчайте дитину тому, що виявляти їх – це нормально.
5. Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається.
Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на… Так?», «Ти боїшся, що…» і т.д.
6. Наглядайте за грою дитини.
Саме у грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти, що дитина не зможе проговорити.
7. Не втомлюйтесь повторювати дитині, що Ви поруч, що Ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не одинока.
Намагайтесь бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відеозв'язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).
8. Дозвольте дитині брати із собою важливу річ чи іграшку. Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши позбавити - нагадайте про неї. Якщо занапастити - дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи.
9. Не ігноруйте можливості створення символічних ритуалів перед сном. Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або кайдани зі старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання чи складання казок, обійми та погладжування.
10. Дозволяйте дітям знімати напругу конструктивним способом.
Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки:
- можна рвати або зминати папір;
- гра у «паперові» сніжки;
- можна «боксувати» м'яку подушку;
- запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);
- "стаканчик крику" або "мішечок крику": можна кричати, але лише направивши цей крик у мішечок або стаканчик;
- ігри з водою (воду можна переливати з ємності в ємність) та піском.
Пам'ятайте: спочатку киснева маска собі, потім – тим, хто поруч!
💙💛 Все буде Україна!
Що таке ПТСР
ПТСР, або посттравматичний стресовий розлад, - це тривожний розлад, який виникає у людей, які пережили події, що травмують. Будь-яка людина може стати свідком події, яка спричиняє у нього сильний стресс. ПТСР виявляється по-різному. Це залежить від індивідуальних особливостей, типу стресс-фактору, обставин події та отриманої підтримки. Цей розлад був визначений лише у 1980-х роках, але відомий він був уже тисячі років.
Події, що можуть спричинити посттравматичний стресовий розлад, включають:
Автомобільну аварію
Військові дії
Болі,
Стихійні лиха,
Сексуальне переслідування,
Терористичні атаки.
Описаний розлад найчастіше приписують ветеранам війни, але він може виникнути у будь-якої людини, незалежно від походження, релігії, статі чи статусу.
Симптоми ПТСР – на що треба звернути увагу?
Якщо ви недавно пережили травматичний досвід, ви схильні до ризику розвитку посттравматичного стрессового розладу. Зазвичай перші симптоми виявляються через 6 місяців після дії стрессового фактору. На ранніх стадіях часто спостерігаються розпач, тривога, плач, депресія, почуття безпорадності та гнів. ПТСР також може проявлятися такими симптомами, як:
Безсоння або труднощі із засинанням,
Сні з кошмарами,
Відтворення у думках травматичної ситуації,
життя в постійній напрузі та готовності до дії,
агресія щодо близьких і незнайомих людей,
схильність до залежностей (алкоголь, наркотики, зловживання ліками),
шлунково-кишкові симптоми (діарея, блювання, запор, біль у животі),
паніка та страх.
Симптоми ПТСР у дітей
У дітей симптоми посттравматичного стрессового розладу відрізняються від симптомів у дорослих. У дітей ПТСР виявляється у наступних симптомах:
втрата набутих навичок,
небажання розлучатися з батьками, навіть на коротку годину,
нічні кошмари,
поява нових кошмарів або страхів,
переживання травми через гру, малювання, оповідання,
дратівливість агресивні реакції.
Травматичний досвід може вплинути на розвиток дитини, його впевненість у собі та благополуччя, тому дуже важливо, як можна швидше розпізнати симптоми та надати відповідне лікування.
Діагностика ПТСР
Якщо ви помітили у собі тривожні симптоми, які можуть свідчити про психічний розлад, вам слід проконсультуватися з лікарем. На веб-сайті e https://twarzedepresji.pl/pomocpsychologiczna/ ви можете знайти потрібну допомогу, а це вже перший крок до покращення самопочуття. Підтримка надається фондом "Обличчя депресії" за участю Nationale-Nederlanden. Варто звернутися за допомогою до психотерапевта, який, ґрунтуючись на вашій історії, може направити вас до спеціалізованих клінік, де у комфортній обстановці проводять діагностичні тести на ПТСР.
Як можна допомогти людині після травматичного досвіду?
Люди з історією травматичного досвіду часто спочатку замикаються в собі, відчувають сильну тривогу і не хочуть вступати в будь-які міжособистісні стосунки. Вони часто шукають відповідного людини, яка їх вислухає. У цій ситуації не слід переривати розповідь, ставити докладні запитання чи вставляти власні історії. Це може призвести до того, що травмований чоловік ще більше замикається. У багатьох випадках розмова – це перший крок до наступних кроків у лікуванні ПТСР, яке є неперервним та тривалим процесом.
Лікування ПТСР
ПТСР лікується за допомогою індивідуально підібраної терапії, залежно від потреб та тяжкості розладу. Травма часто позначається на самооцінці та ускладнює виконання повсякденної діяльності. Це потім це мінеться. Під час лікування часто поєднують психотерапію та фармакотерапію, але ви також можете допомогти собі самі. Дуже важливо мати настрій і бути готовим відволіктися від драматичних подій. Концентрація уваги на інших заняттях чи людях має допомогти. Іноді необхідно звернутися за підтримкою. Гарним варіантом є участь у терапевтичних групах, що об'єднують людей зі схожим досвідом.
Людям, які пережили негативні події, лікарі часто рекомендують терапію, щоб допомогти їм повернутися до повсякденної життя. Її можуть використовувати і члени сім'ї, які хочуть зрозуміти, що відбувається з їхньою коханою людиною і як вони можуть допомогти.
Фармакологія часто є доповненням до психотерапії. Це допомагає заспокоїти нездужання, що перешкоджають щоденній життєдіяльності.
Куди мені звернутися за допомогою?
Раннє виявлення ПТСР дозволяє швидше досягти результатів лікування. Найкраще поєднувати психотерапію з відповідним медикаментозним лікуванням. Сеанси терапії зазвичай проводяться раз на тиждень і тривають кілька місяців або навіть кілька років. Якщо ви біженець з України і потребуєте допомоги, ви можете отримати її у багатьох місцях .. можна знайти багато корисної інформації щодо психічного здоров'я. За номером телефону 800 137 200 можна отримати медичну, рецепт, направлення до спеціаліста або на медичне дослідження.
ПТСР у дітей під час війни: ігри, техніки і вправи проти напруги
Триває війна Росії проти України. Багато українських жінок із дітьми переховуються в бомбосховищах, метро чи власних будинках. Ви втомлені, часто плачете чи, наоборот, перебуваєте в емоційному ступорі? Хвилюєтеся за дітей і можете спостерігати за їх нетиповим поведінкою? Як дібрати слова, якщо хтось знайомий чи близький загинув? Як допомогти психіці сина чи доньки почати відновлюватись після подій, що травмували? У книжці «Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей» психологи підготували найдієвіші поради — ігри, техніки та вправи. Воспользуйтесь ними і будьте безпеці.
Батьки, «кисневу маску» спершу надягніть на собі
Якщо ви переживаєте сильний стресс під час воєнних дій, після пережитого можуть спостерігатися повторні переживання: «картинки наяву», спотворене або точне повторне переживання того, що сталося, в нічних снах, постійні спогади про жахливі події, підвищена збудливість навпаки, емоційний ступор.
У стресовій ситуації для дитини дуже важлива реакція батьків. Що впевненіше поводяться батьки, то захищеніше відчуваються діти. Адже малеча виробляє власну модель поведінки, спостерігаючи за значними дорослими. Будь ласка, пам'ятайте: важливо піклуватися не лише про дитину. Вам варто старанно дбати про себе. Саме ви — головний джерело допомоги та підтримки для дитини.
Добірка корисних ігор для дітей: грайте в бомбосховищі, метро та вдома
Повернення до себе:
Обмальовуємо долоні фарбами, плескаємо.
«Привіт, пальчик, як ти живеш?»
Заземлення, почуття опори:
Вирощуємо великі ноги.
Залишаємо відбитки, малюнки стопами та ладонками на піску.
Малюємо дерева, квіти, кущі — всі з великими і міцними корінням.
Трімось носами, плечима, ліктями.
Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.
Повертаємо відчуття контролю:
Дати до рук ті, що можна пом'яти (пластилін, глину).
Пограти з конструктором.
Ліпимо тварину, якої у природі не існує.
Ліпимо маску і кривляємось.
Хай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї — улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.
Гра "Ті де?" - "Я тут!". Створити «сейф», куди малюк зможе заховати свої страхи у формі зім'ятих папірців, шишок, клаптиків, малюнків.
Гра "Тортік" (Піца). Ця тілесна вправа заземляє. Важливо, щоб кожна дитина отримала свою частку уваги. Отже, вибираємо, з кого робити тортик чи піцу. Потім кулями різної інтенсивності на підлітка «накладається» цукор, муку, салямі, сир та все інше. Це чудове вправа на зняття м'язових затисків.
Гра «Рукостискання» . Діти вітаються за руку, при цьому не відпускаючи її при стисканні, доки не знайдеться новий чоловік для стискання іншої руки.
Гра «На щастя — На жаль». Ця класна вправа дає уявлення про те, що вихід зі складної ситуації завжди є. Грають по черзі. Перед підлітком і його друзями озвучується складна ситуація. Наприклад: «В Україні почалася війна». Хтось інший продовжує: «Але, на щастя, вся моя родина ціла». Черга переходить до іншого: «Але, на жаль, мої друзі в іншому місті вимушені три доби поспіль ночувати в бомбосховищі». І далі по колу: «Але, на щастя, українці об’єдналися, як ніколи за часів незалежності». Тобто всі учасники продовжать і закінчать цю ситуацію. Важливо, щоб діти зрозуміли: будь-яка ситуація надзвичайно багатогранна.
Зробіть «Ловця снів» з паличок і кольорових ниток як павутинку. Можна повісити біля місця, де дитина спить, щоб той «ловив» погані сни і не пускав їх до малюка. Шукаємо ресурси для подолання страхів — ліпимо, малюємо, клеїмо янгола-захисника.
Робимо «Штаб». Навіть якщо ви в бомбосховищі, можна зробити «бункер у бункері» — тільки для дітей. У цьому укритті діти ховаються, розповідають один одному секретики, граються з ліхтариками. А можна там заховатись і цілій родині, обійматись, мріяти.
Малювання — одна з найкорисніших практик. Яке воно, антистрес-малювання?
Малюйте будиночок — на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.
Групові малюнки — відчуття спільності.
Можна намалювати страхи і спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).
Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.
Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині.
Як розмовляти з дитиною, якщо під час війни хтось загинув?
Якщо хтось загинув, простими словами і чесно відповідайте на запитання дитини про нього і про те, що сталося. Смерть найближчих людей діти переживають по-різному, залежно від віку, але щоб змиритися з подією, багатьом з них потрібна допомога психолога. Це нормально.
Якщо ваша дитина вже перейшла в підлітковий вік і після смерті когось із рідних чи знайомих стала апатичною, неактивною, скаржиться, що зникла енергія і нічого не хочеться робити, худне — це ознака депресії. Підліток може почати культивувати біль за померлим просто щоб перевести фокус уваги і пережити. Адже страждання під час переживання втрати — нестерпні.
Що можна робити?
писати листи померлому;
створити книгу пам’яті, де будуть фотографії людини і якісь пам’ятні дрібниці;
створити «вівтар любові».
Дозвольте собі розділити це горе з дитиною на двох. Поплачте разом, якщо вийде. Скажіть хлопчику, що не варто забороняти собі почуття. Бо якраз не плакати — неприродно для організму.
Якщо дитина сумує за будинком, якщо довелося його залишити, або за улюбленими іграшками чи речами — дозвольте виражати смуток і плакати: «Дійсно сумно, що ти втратив(ла)…» За можливості спробуйте щось знайти натомість і втішити. Наприклад, придумайте казку, як стара іграшка прийшла до чарівника і перетворилася на нову. Їй можна залишити ім’я колишньої іграшки — був кіт Васько, а став Ведмідь Василь. Велосипед перетворився на новий самокат і в тому ж дусі.
Переведіть увагу дитини на інші заняття, навчіть нових ігор. Дотримуйтеся звичних ритуалів — наприклад, казка перед сном.
Дитина поводиться нетипово. Що із цим робити?
Якщо дитина поводиться так, немов не відчуває жодних почуттів (радості чи смутку).
Що з нею відбувається?
Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!
Як допомогти?
Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Посидьте з дитиною, притисніть її до себе, обіймайте частіше. Якщо можете — оберніть її почуття на слова. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»
Поясніть дитині й те, що сталося. Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом. Прості способи повернутися до реальності — ігри з конструктором, ліплення, малювання відбитками ніг і рук.
Дитина дуже часто плаче
Що з нею відбувається?
У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.
Дитина починає поводитись необережно, робить щось потенційно небезпечне
Що з нею відбувається?
Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»
Як допомогти?
Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки.
Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!
Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.
Дитина лякається чогось, чого не боялася раніше
Що з нею відбувається?
Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.
Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.
У підлітка труднощі зі сном: сон переривчастий, сняться кошмари, підліток боїться спати один
У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога.
Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись. Підлітку можна дозволити спати разом із вами, але поясніть, що це — одноразово та попросіть розповісти про сон, що повторюється знову і знову, але без подробиць (тільки якщо підліток сам захоче). Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.
Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».
Гарна новина:
Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції. Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.
Посттравматичний стресовий розлад: рекомендації з профілактики та лікування
Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) розвивається в осіб будь-якого віку після стресової ситуації або події загрозливого чи катастрофічного характеру. Близько 25–30% осіб, які перенесли травматичну подію, можуть зазнати ПТСР.
У дорослих найбільш поширеними симптомами є нав’язливі яскраві сумні спогади (флешбеки), уникання пов’язаних з травмою нагадувань та соціального контакту. Люди з ПТСР часто намагаються викинути з голови спогади, не думати та не говорити про це докладно. З іншого боку, вони можуть надмірно міркувати над питаннями, що заважають їм змиритися з подією: чому це трапилося з ними, як це можна було запобігти або як вони можуть помститися. Їх сон порушується через кошмари, пов’язані з травмою. У дітей, особливо до 8 років, симптоми набувають форми багаторазових переживань досвіду, повторюваних ігор або жахливих снів без усвідомлення змісту.
ПТСР піддається лікуванню навіть в осіб, які багато років тому перенесли травматичну подію, але діагностування цього розладу є складним, оскільки багато пацієнтів уникають говорити про свої проблеми.
У грудні 2018 р. фахівці Національного інституту охорони здоров’я і вдосконалення медичної допомоги Великобританії (National Institute for Health and Care Excellence — NICE) на своєму офіційному ресурсі опублікували сучасні докази та сформували нові рекомендації щодо виявлення, оцінки та лікування ПТСР у дітей, молоді та дорослих.
Розпізнавання ПТСР
Пацієнти з ПТСР, включаючи комплексний ПТСР, мають низку симптомів, пов’язаних з функціональними порушеннями:
повторне переживання;
уникання;
надмірне збудження (гіпернастороженість, гнів, дратівливість);
негативні зміни настрою та мислення;
емоційне оніміння;
дисоціація;
емоційна дисрегуляція;
міжособистісні труднощі або проблеми у стосунках;
негативне самосприйняття (відчуття пригніченості, спустошення або обезцінення).
Травматичні події, які пов’язані з розвитком ПТСР, можуть бути переживаннями чи спостереженнями поодиноких, повторюваних або багаторазових подій, наприклад:
серйозні аварії;
фізичне та сексуальне насильство;
жорстоке поводження, включаючи дитяче або домашнє насильство;
травма, пов’язана з роботою, включаючи дистанційний вплив;
травма, пов’язана з серйозними проблемами зі здоров’ям або пологами (наприклад госпіталізація у відділення інтенсивної терапії або смерть новонародженого);
війна і конфлікт;
катування.
При обстеженні на ПТСР необхідно ставити конкретні питання щодо повторного переживання, уникання, надмірного збудження, дисоціації, негативних змін настрою і мислення та пов’язаних функціональних порушень. У пацієнтів із симптомами ПТСР необхідно дізнатися про перенесення однієї або більше травматичних подій, наводячи конкретні приклади.
Проблеми розпізнавання ПТСР у дітей
Не слід покладатися виключно на батьків або опікунів для отримання інформації, коли є можливість безпосередньо та окремо ставити питання дитині або молодій людині про симптоми ПТСР.
Якщо дитина перенесла травматичну подію та проходить лікування у відділенні інтенсивної терапії, персонал повинен пояснити батькам або опікунам про нормальні реакції на травму та ризик розвитку ПТСР і коротко описати можливі симптоми (наприклад нічні кошмари, повторювана гра, що має зв’язок з травмою, нав’язливі думки, уникнення ситуацій, які пов’язані з подією, посилення проблемної поведінки, проблеми з концентрацією уваги, гіпернастороженість і проблеми зі сном), та рекомендувати звернутися до сімейного лікаря, якщо симптоми зберігаються протягом 1 міс.
Психологічна терапія для профілактики та лікування ПТСР у дітей та молоді (до 18 років)
Профілактика
Розглянути проведення активного моніторингу або індивідуальної травмофокусованої когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) протягом 1 міс після травматичної події.
Розглянути проведення групової травмофокусованої КПТ для дітей та молоді від 7 до 17 років, якщо протягом останнього місяця відбулася подія, що призвела до масштабної спільної травми.
Групова травмофокусована КПТ для дітей та молоді, які протягом останнього місяця зазнали широкомасштабної загальної травми, повинна:
базуватися на затверджених рекомендаціях;
зазвичай тривати від 5 до 15 сеансів;
надаватися практикуючими фахівцями з регулярною супервізією;
включати психоосвіту щодо реагування на травму, стратегій управління збудженням і флешбеками та планування безпеки;
охоплювати формування та обробку травматичних спогадів;
охоплювати реструктуризацію пов’язаних із травмою значень для особи;
допомогти подолати уникання.
Лікування
Розглянути проведення індивідуальної травмофокусованої КПТ для дітей від 5 до 6 років з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються понад 1 міс після травматичної події.
Розглянути проведення індивідуальної травмофокусованої КПТ для дітей і молоді від 7 до 17 років з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються в період від 1 до 3 міс після травматичної події.
Слід запропонувати індивідуальну травмофокусовану КПТ дітям та молоді від 7 до 17 років з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються понад 3 міс після травматичної події.
Індивідуальна травмофокусована КПТ для дітей та молоді повинна:
базуватися на затверджених рекомендаціях;
зазвичай тривати від 6 до 12 сеансів, однак більше 12 сеансів за наявності клінічних показань, наприклад, якщо вони перенесли множинні травми;
надаватися практикуючими фахівцями з регулярною супервізією;
бути адаптованою під вік та рівень розвитку дитини та підлітка;
залучати батьків або опікунів, якщо це необхідно;
включати психоосвіту щодо реагування на травму, стратегій управління збудженням і флешбеками та планування безпеки;
охоплювати формування та обробку травматичних спогадів;
охоплювати опрацювання емоцій, що пов’язані з травмою, включаючи сором, провину, втрату і гнів;
охоплювати реструктуризацію пов’язаних із травмою значень для особи;
допомогти подолати уникання;
підготувати їх до закінчення лікування;
при необхідності включити планування мотиваційних сесій, особливо стосовно значних дат (наприклад річниця травматичної події).
Розглянути застосування десенсибілізації та репроцесуалізації рухом очей (eye movement desensitisation and reprocessing — EMDR) для дітей і молоді від 7 до 17 років з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються понад 3 міс після травматичної події, тільки якщо вони не реагують та не беруть участь у травмофокусованій КПТ.
Медикаментозна терапія для дітей і молоді
Не призначати лікарські засоби для профілактики та лікування ПТСР у дітей і молоді до 18 років.
Психологічна терапія для профілактики та лікування ПТСР у дорослих
Профілактика
Розглянути проведення індивідуальної травмофокусованої КПТ дорослим, які мають гострий стресовий розлад або клінічно значущі симптоми ПТСР та перенесли одну або більше травматичних подій протягом останнього місяця. Вона повинна включати:
терапію когнітивної обробки;
когнітивну терапію при ПТСР;
наративну експозиційну терапію;
пролонговану експозиційну терапію.
Лікування
Розглянути проведення індивідуальної травмофокусованої КПТ дорослим, які мають гострий стресовий розлад або клінічно значущі симптоми ПТСР, що зберігаються понад 1 міс після травматичної події. Вона повинна включати:
терапію когнітивної обробки;
когнітивну терапію при ПТСР;
наративну експозиційну терапію;
пролонговану експозиційну терапію.
Травмофокусована КПТ для дорослих повинна:
базуватися на затверджених рекомендаціях;
зазвичай тривати від 8 до 12 сеансів, однак більше 12 сеансів за наявності клінічних показань, наприклад, якщо вони перенесли множинні травми;
надаватися практикуючими фахівцями з регулярною супервізією;
включати психоосвіту щодо реагування на травму, стратегій управління збудженням і флешбеками та планування безпеки;
охоплювати формування та обробку травматичних спогадів;
охоплювати опрацювання емоцій, що пов’язані з травмою, включаючи сором, провину, втрату і гнів;
охоплювати реструктуризацію пов’язаних із травмою значень для особи;
допомогти подолати уникання;
зосередитися на відновленні адаптивного функціонування, наприклад робота та соціальні відносини;
підготувати їх до закінчення лікування;
за необхідності включити планування мотиваційних сесій, особливо стосовно значних дат (наприклад річниця травматичної події).
Розглянути застосування EMDR для дорослих з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються в період від 1 до 3 міс після травми, не пов’язаної з військовими діями, але якщо особа надає перевагу EMDR.
Розглянути застосування EMDR для дорослих з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються понад 3 міс після травми, не пов’язаної з військовими діями.
EMDR для дорослих повинна:
базуватися на затверджених рекомендаціях;
зазвичай тривати від 8 до 12 сеансів, однак більше 12 сеансів за наявності клінічних показань, наприклад, якщо вони перенесли множинні травми;
надаватися практикуючими фахівцями з регулярною супервізією;
включати психоосвіту щодо реагування на травму, стратегій управління стресогенними спогадами та подіями, виявлення та опрацювання цільових спогадів (часто візуальних образів) та формувати альтернативні позитивні уявлення про себе;
використовувати повторну двосторонню стимуляцію в сеансі (зазвичай із рухами очей) для конкретних цільових спогадів, поки вони не перестануть турбувати;
включати навчання методам самозаспокоєння та методам управління спогадами, щоб використовувати це під час і між сеансами.
Розглянути проведення підтримувальної комп’ютеризованої травмофокусованої КПТ для дорослих з діагнозом ПТСР або клінічно значущими симптомами ПТСР, які зберігаються понад 3 міс після травматичної події, якщо вони віддають перевагу очній травмофокусованій КПТ або EMDR, до тих пір, поки:
вони не мають тяжких симптомів ПТСР, зокрема симптомів дисоціації, та
вони не піддаються ризику заподіяння шкоди собі чи іншим.
Підтримувальна комп’ютеризована травмофокусована КПТ для дорослих повинна:
базуватися на затверджених рекомендаціях;
зазвичай тривати від 8 до 10 сеансів;
включати формування та обробку травматичних спогадів; опрацювання емоцій, що пов’язані з травмою, реструктуризацію асоційованих із травмою значень для особи; допомогу подолати уникання; та відновлення адаптивного функціонування (наприклад робота та соціальні відносини);
включати рекомендації та підтримку практикуючими фахівцями, щоб спонукати пацієнтів завершити терапію, дати зворотний зв’язок з домашніми завданнями та проаналізувати прогрес і результати.
Розглянути проведення КПТ, спрямованої на специфічні симптоми (порушення сну або гнів) для дорослих із діагнозом ПТСР або клінічно важливими симптомами ПТСР, які зберігаються понад 3 міс після травматичної події, якщо пацієнт:
не може або не бажає брати участь у травмофокусованій інтервенції або;
має залишкові симптоми після травмофокусованої інтервенції.
Медикаментозна терапія для дорослих
Не призначати лікарські засоби, включаючи бензодіазепіни, для запобігання ПТСР у дорослих.
Розглянути призначення венлафаксину або селективного інгібітору зворотного захоплення серотоніну, такого як сертралін, для дорослих з діагнозом ПТСР, якщо пацієнт надає перевагу медикаментозній терапії. Регулярно переглядати призначене лікування.
Розглянути призначення антипсихотичних препаратів, таких як рисперидон, як доповнення до психотерапії для лікування дорослих з діагнозом ПТСР, якщо:
вони мають симптоми та поведінку, що призводять до інвалідності, наприклад тяжке надмірне збудження і психотичні симптоми, та
їхні симптоми не реагують на інші лікарські засоби або психологічні методи лікування.
Антипсихотичне лікування повинно призначатися та регулярно переглядатися спеціалістами.
Медична допомога пацієнтам з ПТСР та додатковими потребами
У пацієнтів з ПТСР та депресією:
як правило, спочатку лікують ПТСР, тому що вираженість депресії часто зменшується при успішному лікуванні ПТСР, але
рекомендовано розглянути лікування спочатку депресії, якщо вона тяжка та може ускладнити психологічне лікування ПТСР, або існує ризик того, що особа заподіє шкоду собі або іншим.
Не виключати пацієнтів з ПТСР з лікування коморбідного зловживання наркотиків або алкоголю.
Для пацієнтів з додатковими потребами, у тому числі з комплексним ПТСР, рекомендовано:
збільшити тривалість або кількість сеансів терапії відповідно до потреб пацієнта для розвитку довірливих стосунків з ним;
врахувати безпеку та стабільність особистих обставин пацієнта (наприклад їх житлову ситуацію) та виявити, як це може вплинути на участь у лікуванні та успіх терапії;
допомогти пацієнту впоратися з будь-якими проблемами, що можуть стати перешкодою для залучення до травмофокусованої терапії, наприклад зловживання наркотичними речовинами, дисоціація, емоційна дисрегуляція, міжособистісні труднощі або негативне самосприйняття;
планувати будь-яку постійну підтримку, у якій виникне потреба у пацієнта після закінчення лікування, наприклад, щоб стримувати розвиток остаточних симптомів ПТСР чи супутніх захворювань.
ЯК ПІДТРИМАТИ ТА ЗАСПОКОЇТИ ДИТИНУ
1. Говоріть з дитиною спокійно
- Про те, що відбувається, варто говорити з дитиною тому дорослому, який найбільше зберігає спокій;
- Підлітків важливо навчати, де шукати перевірену інформацію, ділитися джерелами.
2. Проявляйте надійність
- Варто сказати дитині, що ви зробите все, щоб захистити її і себе від небезпеки, що наша армія дасть відсіч;
- Обійняти можна дитину до підліткового віку;
- Підлітки ж, навпаки, можуть сприймати обійми, як слабкість.
3. Грайте в ігри та виконуйте з дитиною заспокійливі вправи
- Можна ліпити з пластиліну;
- Окреслити навколо себе «коло безпеки» - з нитки, наприклад;
- Грати в настільні ігри (шашки, шахи);
- Малювати;
- грати у слова, ігри в телефоні, в яких залучене просторове сприйняття (наприклад, Тетрис).
4. «Займіть» чимось аудіальний канал дитини
Від виття сирен особливе навантаження у дитини - на аудіальний канал сприймання, тому його потрібно чимось «зайняти»:
- слухати в навушниках аудіоказки та музику;
- співати, грати на чомусь, що є.
5. Навчайте дитину правил безпеки
- Де вона може зустрітися з вами або іншими родичами;
- Де переховуватися, якщо буде втрачено мобільний зв’язок;
- Не сперечатися з дорослими та слідувати за тим, хто відповідальний за безпеку.
6. Довірте дитині відповідальне завдання
- покласти на дитину відповідальність, яка їй до снаги, наприклад, доручити дитині слідкувати за іграшкою;
- Попросіть дитину придумати казку про якогось персонажа, або уявити себе журналістом та провести репортаж з місця події тощо.
7. Як відвернути увагу дитини
- Виконуйте разом із дитиною рутинні справи;
- Обіймайте дитину;
- Жартуйте з нею;
- Поїть дитину теплими напоями, годуйте її чимось смачненьким;
- Вмикайте на планшеті мультики, серіали, розповідайте казки, історії, читайте дітям вголос.
8. Дозволяйте дитині вивільняти ненависть та злість
І для дорослих, і для дітей виявляти злість (ненавидіти, лаятися, кричати) – це здорова реакція. Можна це робити в ігровій формі:
- застосовувати гру «Злий бобер», наприклад, спочатку придумати злу тваринку і поводитися так, як, на вашу думку, може себе вести ця тваринка. Потім перетворити на добру тваринку. Потім – на людину;
- сльози та плач – теж нормально в цій ситуації, тому дайте дитині виплакатися. Після емоційного вивільнення дитині буде легше заснути.
9. При панічній атаці виконуйте вправи
- Потерти кінчик носу;
- Надавити не сильно на очні яблука з двох боків;
- Витягувати якомога далі язика – ніби намагаючись торкнутися грудної клітини;
- Покласти руку на живіт, приблизно на 3 пальці нижче сонячного сплетіння та постукати по цьому місцю;
- подивитися вправо, не повертаючи голови, – якомога далі на 15-20 секунд, потім перевести погляд прямо, потім подивіться вліво – якомога далі, потім знову прямо;
- лягти на спину і робити рухи ногами, як на велосипеді;
- розтерти точку між підмізинним (четвертим) пальцем та мізинцем – там знаходиться «точка паніки».
ЯК ПІДТРИМАТИ ДИТИНУ ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ
Перший етап – дитині важливо казати:
- що ми робимо все можливе, щоб ми були у безпеці;
- в дорозі ми будемо весь час із тобою, буде багато дітей та дорослих;
- нас зустрінуть добрі люди та допоможуть;
УВАГА! У цей момент дуже важливо, щоб ваш голос звучав стійко та впевнено.
- пояснити, що їдемо не назавжди, а доки не стане безпечно;
- буде тимчасовий дім, можливо, ми житимемо разом з великою кількістю людей;
- якщо батько дитини залишається в Україні, пояснити, що мама їде з тобою вдвох, а тато приєднається до нас, як тільки зможе, чи ми до нього повернемося;
- якщо дитина плаче, намагайтеся витримати її почуття без осуду та відчуття провини;
- якщо ви їдете в іншу країну, візьміть кілька книг, які були б написані вашою мовою. Це буде дуже важливо. Дорогою показуйте дитині фото, відео з цієї країни.
Другий етап – правила:
- зараз важливо, щоб ти нам у всьому допомагав;
- був завжди поруч, нікуди не тікав, ні з ким чужим не йшов, не вередував;
- дайте дитині доручення, яке їй під силу, наприклад: стежити за її рюкзачком, пити воду і вам нагадувати;
- дякуйте дитині за те, що вона допомагає вам у дорозі, що ви бачите як дитині складно, але вона справляється;
- придумайте кілька ігор, у яких ви будете перенаправляти увагу та енергію дитини.
- можна дати їй завдання фотографувати дорогу;
- важливо переконатися, що дитина знає своє прізвище та ім’я, імена та прізвища батьків та дорослих, які її супроводжують. Покладіть дитині до кишені аркуш із її та вашими даними.
По приїзді на місце скажіть дитині: «Ось ми й у безпеці. Дякую за те, що ми змогли разом це зробити. Зараз будемо знайомитися з нашим новим домом. Він не схожий на наш будинок. Я не знаю, чи сподобається він тобі й мені. Але ми зможемо зробити його нашим. Ми з тобою - як равлики: наш будиночок завжди з нами. А до інших міст ми з тобою звикнемо. Люблю тебе. У нас обов’язково все буде добре, де б ми не були».
КУДИ МОЖНА ЗВЕРНУТИСЯ ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ПІДТРИМКОЮ
- Національна психологічна асоціація
з початком військових дій силами небайдужих людей створений психологічний консультативний центр для тих, хто переживає паніку, тривогу та постійний стрес. Щоб звернутися по допомогу до центру – треба заповнити анкету https://forms.gle/3Z4vpJiPgLpTTzzr5
- Міністерство освіти і науки України
з сертифікованими психологами Асоціації інноваційної та цифрової освіти запускає щоденні онлайн зустрічі https://www.facebook.com/eduhub.in.ua/
- Цілодобова безплатна платформа для психологічних консультацій «Розкажи мені», створена Інститутом когнітивного моделювання, МОЗ. Щоб отримати допомогу – необхідно заповнити анкету на сайті, коротко описавши свій стан https://tellme.com.ua
Як надати первинну психологічну допомогу під час війни.
Для того щоб поліпшити психічний стан людини, дайте їй змогу: висловитися за потреби, а потім намагайтеся повернути її до раціональності. Ставте прості короткі запитання та схвалюйте її дії, наприклад так: «Як ви дісталися до сховища?» … відповідь… «Ви дуже уважна й рішуча людина!»; подбати про себе.
У жодному разі не давайте людині змоги грати роль «жертви», тобто використовувати екстремальну ситуацію, щоб отримати вигоду — «Я не можу нічого робити, адже я пережив (-ла) такі страшні події». Наприклад, не пропонуйте їй пляшку з водою, аби вона могла попити, натомість скажіть: «Вода стоїть біля дверей, підіть і візьміть собі воду»; поспілкуватися з іншими потерпілими. Приміром, учасники стресогенної ситуації можуть обмінятися номерами телефонів чи домовитися про зустріч; подивитися на ситуацію інакше.
Покажіть, що навіть зі стресогенної ситуації можна винести щось корисне. Нехай людина поміркує, якого досвіду набула й чого навчилася, чому змогла запобігти завдяки своїм зваженим діям та рішенням. Як надати первинну психологічну допомогу дитині під час війни Запевніть дитину в тому, що ставитеся до її переживань серйозно та знайомі з дітьми, які зазнали таких самих випробувань: «Я знаю одного сміливого хлопчика, який пережив таку саму ситуацію».
Створюйте атмосферу безпеки — обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте та грайте з нею. Переглядайте разом із дитиною «позитивні» фотографії чи зображення — так зможете звернутися до приємних образів із минулого, послабити неприємні спогади.
Спрямовуйте розмову про воєнні події в інший напрям — переходьте від опису деталей до опису почуттів: спонукайте дитину описувати не деталі події, а її почуття.
Допомагайте вибудувати життєву перспективу — визначити конкретні цілі та окреслити конкретні терміни. Повторюйте, що відчувати безпорадність, страх, гнів — нормально.
Підвищуйте самооцінку дитини — частіше хваліть її за хороші вчинки. Грайте в ігри з піском, водою чи глиною — взаємодія з такими матеріалами дасть дитині змогу виразити переживання за допомогою образів. Не дозволяйте потурати вами — не виконуйте будь-які бажання дитини з жалю до неї. Як допомогти дитині, що опинилася в епіцентрі воєнних подій. Поради для дорослих.
Подбайте про те, щоб дитина була поруч із близькими Простежте, щоб дитину не розлучали з батьками чи іншими близькими дорослими. Не залишайте дитину без нагляду. Якщо поруч з дитиною немає дорослих, передайте її до служби захисту дітей або постарайтеся знайти близьких дитини чи зв’язатися з іншою родиною, яка може про неї подбати. Убезпечте дитину від жахіть За можливості зробіть так, щоб дитина не бачила трагічних сцен, наприклад тяжких поранень або катастрофічних руйнувань; не чула страшних розповідей про те, що сталося.
Також убезпечте дитину від журналістів і розпитувань сторонніх людей, які не є членами рятувальної групи та екстреної медичної допомоги. Покажіть дитині, що вона не сама Зберігайте спокій, говоріть м’яко, будьте привітні. Вислухайте думки дитини про те, що відбувається.
Під час розмови намагайтеся перебувати на одному рівні з дитиною й підтримувати зоровий контакт, використовуйте прості, зрозумілі слова та пояснення. Відрекомендуйтеся — назвіть своє ім’я та скажіть, що прийшли допомогти. Дізнайтеся, як звуть дитину, звідки вона та інші подробиці, які допоможуть знайти її близьких. Якщо поруч із дитиною перебувають батьки чи опікуни, допоможіть подбати про неї. Якщо перебуваєте з дитиною певний час, постарайтеся залучити її до гри або розмови.
Pl Як подолати паніку під час війни:
дієві вправи для дітей та дорослих
Повертайте дитину у звичний режим дня, або створіть новий, з огляду на ті обставини, в яких ви перебуваєте. Це прискорює "загоєння" психотравми. У режимі дня дитини мають бути: гігієнічні процедури, прийоми їжі, елементи навчання, ігри з дорослими, вільна гра, час для бесід та казок (або цікавих історій), сон.
Обговорення тривожних подій
Після кожного спуску в укриття, сигналів тривоги, звуків бойових дій проводьте невеличкі сімейні бесіди, де кожен розповідає, що він відчував протягом цього тривожного періоду. Цей метод дозволяє дитині емоційно відреагувати, побачити, що її відчуття співпадають з відчуттями дорослих, а також зняти емоційне напруження.
Нові ритуали
Створіть нові ритуали, які допоможуть відчути дитині єдність та силу сім’ї. Це може бути читання вголос, вечірні обійми, спільні молитви або співи.
Щоденне спілкування на різні теми
Щоб дитина не почала ізолюватися, вона потребує постійного спілкування та емоційного залучення дорослих. Ви можете обирати різні теми для розмов, не фокусуючись на травматичний для психіки подіях.
Емоційна близькість
Щоб укріплювати та зберігати емоційну близькість дитини з батьками, потрібно обіймати дитину, говорити, що ви її любите, хвалити її (за сміливість, за витримку, за вміння, що демонструє дитина), грати з нею, смішити, розділяти з нею емоції.
Почуття гумору
Намагайтеся жартувати та усміхатися, сприяти тому, щоб усміхалася ваша дитина. Гумор має терапевтичну дію, підтримує та зцілює.
Як батькам поводитися з дітьми під час війни: 5 порад
Діти у сприйнятті світу та життєвих обставин орієнтуються на поведінку батьків.
У Національній службі здоров'я нагадали, як поводитися з дітьми, аби вберегти їхню психіку в умовах війни.
Будь-який прояв негативних емоцій – нормальна реакція в українських реаліях сьогодення, але в НСЗУ наголошують:
"Паніка, крики, сльози батьків викликають у дитини відчуття, що відбувається катастрофа".
Навіть коли довкола відбуваються страшні події, які важко сприймати з "холодною" головою, все одно пам’ятайте:
Спокійні ви – спокійна дитина
Намагайтеся поводитися спокійно принаймні при дитині. Це допоможе їй легше адаптуватися до складних життєвих обставин.
Також важливо дотримуватися звичної для дитини рутини.
Не забувайте про обійми
Намагайтеся якомога частіше обіймати дитину. Вона має відчувати, що ви поруч.
Грайте з дитиною
Живий контакт з батьками допоможе дитині відволіктися. Не залишайте її наодинці з гаджетами.
Раніше Центр громадського здоров'я опублікував перелік простих ігор, за допомогою яких батьки зможуть допомогти своїм дітям зняти напругу.
Транслюйте дитині відчуття безпеки
Проговорюйте дитині, що у будь-якому випадку захистите її від небезпеки.
Пояснюйте, що саме ви робите для її та вашої безпеки: для чого залишаєте квартиру та спускаєтесь в укриття. Якщо доводиться евакуюватися, слід пояснити, чому це життєво необхідно.
Психологиня Світлана Ройз разом з Міністерством освіти і науки також розповідали, як правильно говорити з дитиною, якщо хтось із батьків йде на війну
Варто пояснити дитині, що дорослі її захищають, долаючи ворога. Вона має знати, що життя змінилось не назавжди. Частіше кажіть їй, що колись війна обов'язково скінчиться, але не називайте жодних часових термінів.
Кажіть дитині правду
Важливо бути відвертими з дітьми навіть тоді, коли стається найгірше. Не обов'язково вдаватися до жахливих подробиць, але вона має знати правду.
Також в НСЗУ наполегливо радять не дивитися при дитині відео з вибухами та ненормативною лексикою.
Практичні рекомендації для батьків:
Як допомогти дитині після травматичної події
У дитинстві багато хто з нас переживає різні травматичні події. На дитину впливають і події, в яких вона не брав безпосередньої участі. Так, наприклад, перегляд телевізійного репортажу з місця терористичного акту також може чинити на нього тяжке, гнітюче враження та викликати посттравматичні симптоми. Діти можуть відчувати власну незахищеність та безпорадність у світі, який їм не зовсім зрозумілий. Наслідки такого впливу включають страх, нічні кошмари, регресивну поведінку (наприклад, дитина, яка давно ходить у туалет, може мочитися в ліжко) або часті прояви агресії.
Реакція дитини на травматичну подію залежить від цілого ряду факторів: вік, характер, ступінь тяжкості та близькості до дитини травматичної події, а також рівень підтримки від членів сім'ї та друзів. Саме підтримка, що виходить від батьків під час та після травми, є основним фактором її успішного подолання. Більшість дітей приходить до тями після травматичної події без професійної допомоги психологів, лише завдяки підтримці близьких. Тому дуже важливо, щоб ви уважно стежили за проявом у дитини будь-яких симптомів пригніченості та стресу і завжди були поруч із ним у цей скрутний час.
Нижче наведено ряд практичних рекомендацій, які допоможуть вам та вашій дитині впоратися з кризовою ситуацією.
• Слідкуйте за своєю реакцією на те, що сталося – Діти виробляють власну модель поведінки, спостерігаючи за дорослими, які відіграють важливу роль у їхньому житті (батьки, вчителі). Тому намагайтеся зберігати спокій і вселяти його дитині, наскільки це можливо. Можливо, для цього ви захочете поділитися своїми думками та почуттями з друзями або членами сім'ї, а лише потім розпочати розмову з дитиною.
• Приділяйте дитині більше уваги – Чуйність та увага з вашого боку дозволять дитині висловити свої думки та відчути власну захищеність, особливо у важких ситуаціях. Якщо дитина хоче поговорити з вами про свої почуття, заохочуйте її до розмови. Виявіть розуміння того, що він вам скаже, і поясніть, що такі почуття, як страх, гнів і вина, є цілком нормальною реакцією на "ненормальні" події.
• Розмовляйте з дитиною зрозумілою їй мовою – Будь-яка інформація має бути розказана дитині відповідно до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може заплутати маленьких дітей та викликати в них нові страхи та почуття незахищеності. З іншого боку, додаткова інформація допоможе дитині правильно зрозуміти, що насправді відбувається. Важливо заохочувати дитину до розмови, але якщо вона цього не хоче, ніколи не наполягайте. У жодному разі не слід повідомляти дитині різні необґрунтовані чутки та неправильну інформацію про події.
• Обмежте доступ дитини до засобів масової інформації – Намагайтеся убезпечити дитину від перегляду фотографій та прямих репортажів з місця трагічних подій, наприклад, терористичних актів. Це особливо важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Часто батьки настільки захоплені драматичними подіями, які транслюються по телевізору, що не думають про те, що ці події можуть бачити і їхні маленькі діти. Подібні перегляди є причиною нічних жахів або важких думок у дітей.
• Намагайтеся підтримувати звичайний порядок життя, переконайте дитину в тому, що вона у повній безпеці – Поговоріть з дитиною про те, як слід уникати травматичних чи стресових ситуацій у майбутньому. Це зміцнить у ньому відчуття безпеки та можливості керувати своїм життям. Підтримка звичайного способу життя дуже переконливо діє на дитину і є для неї чітким, що не вимагає слів доказом власної безпеки та стабільності.
• Уважно стежте за проявом будь-яких ознак стресу – Якщо дитина грає в ігри, які знову і знову відтворюють подію, що відбулася, або скаржиться на "страшні сни", ні в якому разі не слід цього пропускати. Подібні моделі поведінки нормальні відразу після травми і допомагають дитині впоратися з нею. Однак, якщо через місяць вони не зникли, а лише посилилися, подумайте про те, чи варто звернутися за професійною допомогою.
• Будьте особливо уважні і чутливі до підлітків, які демонструють симптоми стресу – Якщо підлітки говорять або думають про самогубство, вживають наркотики, погано їдять або погано сплять або демонструють спалахи гніву, цього в жодному разі не можна пропустити. Подібними симптомами слід зайнятися негайно, оскільки вони не проходять власними силами, без професійного лікування.
• Не забувайте про свій душевний стан – Оскільки ви є головним джерелом допомоги та підтримки дитини, ви повинні дбати про себе. Спілкуйтеся з сім'єю та друзями, ділитесь своїми почуттями та переживаннями з іншими дорослими.
Page updated
Google Sites
Report abuse