Творча спадщина

"О коли б змога писати так само багато, як і мислити ".

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода.

Худ. Юрій Журавель. Графіка, 2013 рік

"Життя — це постійний

та безперервний пошук істини"

Саме так вважав Григорій Савич, та демонстрував це на власному прикладі.

Він навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця мета недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Григорій Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.

Простота Григорія Савовича схожа на гладінь моря, глибину якого зможе уявити лиш той, хто захоче найглибше пірнути.

Цитати Григорія Сковороди

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість .

Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.

Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує.

Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий.

Шукаємо щастя по країнах, по століттях, а воно скрізь і завжди з нами: як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих.

Що може бути шкідливіше за людину, котра володіє знанням найскладніших наук, але не має доброго серця?

Як глупота є матір усіх пороків, так мудрість є справжня мати як наших чеснот, так і скромності.

Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.

Як черевик і ступня не обернені врізнобіч, так і нахил душі створює відповідне до себе життя.

Якщо ти темрява — скрізь для тебе пекло.

У своїх філософських діалогах Григорій Сковорода каже, що найперше людина має "пізнати себе", зрозуміти, що для неї є її "сродним", усвідомити, що вона є частиною чогось вищого і всеосяжного, і жити, роблячи добрі справи. Через пізнання самої себе, за Сковородою, людина може пізнати сутність усього сущого.

"Саме це й означає бути щасливим, пізнати себе, тобто свою природу, взятися за свою долю й бути зі сродною собі частиною всеосяжного промислу".

Турбота про власний духовний світ, уважне ставлення до самого себе, вважає Григорій Савович, матиме значення і для інших людей. Досягнення свободи, на думку філософа, можливе лише за умови праці заради власної користі, надбання потрібного для себе. Він щастя людини вбачає не в праці взагалі, а в "природній" ("сродній") праці.

Портрет Григорія Сковороди. Худ. Григорій Зорик, 2011 рік

Фонтан «Нерівна всім рівність». Малюнок Григорія Сковороди.

Цитата :

"Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі."

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана зі співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів.

Твори Григорія Савича за життя не друкувались, оскільки тодішня цензура знайшла їх "противними Святому Писанію і образливими для чернецтва". Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, він повставав проти мертвої церковної схоластики, спираючись у своїй філософії на Біблію. Григорій Сковорода повчав, що царство людини знаходиться всередині неї.

Тільки в 1798 році у Санкт-Петербурзі вийшов друком перший твір Григорія Сковороди «Нарциз, або пізнай самого себе», та й то без його прізвища. У 1806 році журнал «Сіонський Вєстник» надрукував ще кілька його творів. Згодом у Москві в 1837-1839 роках вийшли окремо деякі його твори, і лише в 1861 році надруковано першу, але неповну збірку його творів. Краща збірка, але теж не повна, вийшла в 1896 році в Харкові під редакцією професора Дмитра Багалія, до якої ввійшли 16 творів, причому 9 з них уперше. Ще одне видання творів Григорія Сковороди вийшло в 1912 році в Петербурзі під редакцією В. Бонч-Бруєвича. Тут надруковано кілька творів філософа і його біографія пера Миколи Квалинського, що був учнем Григорія Савовича. Але повного видання творів філософа й досі нема, бо різні його рукописи знаходяться по різних архівах та бібліотеках.

Григорію Сковороді вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Григорія Савича "за свого", люблять його як друга

і шанують як учителя.

Сучасні видання творів Григорія Сковороди