Вічний мандрівник

Григорій Сковорода наприкінці серпня 1745 року разом з Токайською комісією генерала Федора Вишневського виїхав до Угорщини, де жив до 1750 року. Цей час він використав для навчання, побував у Будапешті, Братиславі, Відні, Празі, Галле, можливо — в Італії. Як свідчить його біограф Михайло Ковалинський, Григорій під час подорожей по Європі “намагався знайомитись найбільше з людьми, що були тоді дуже славні вченістю й знаннями". Як довів Дмитро Чижевський, Григорій Сковорода познайомився в Німеччині з філософами-містиками та пієтистами, що допомогло йому розвинути свій світогляд філософа-містика.

З 1769-го року, Григорій Сковорода знову почав мандрівне життя, не засиджуючись довго на одному місці. Фінансові

та матеріальні блага мало хвилювали філософа: у побуті та своїх звичках він був надзвичайно скромним. Мандрівна торбина, яку Григорій завжди брав із собою, вміщувала сопілку, книжки та власні рукописи.

Багато хто із можновладців того часу хотів, щоби ця відома особистість завітала до його господи. Іноді він приходив

і залишався на деякий час, проте ненадовго. Більшу частину життя він подорожував і вчив простих людей слухати

і слухатись Бога. Щоби почути мандрівного вчителя, люди часто сходились із усіх околиць, і слава його розносилась далеко за межі України.

Згодом, у першій половині 1774 року, мешкаючи у Бабаях, філософ напише ще п'ятнадцять езопівських байок й укладе збірку під назвою "Харківські байки".

Окрім цих творів, за час своїх мандрів Слобожанщиною Григорій Сковорода написав низку інших трактатів та діалогів:

"Силен Алківіада"(1775- 1776 рр.),

"Лотова дружина" (1780 р.), "Бесіда, названа двоє..." (1781 р.), "Боротьба архистратига Михайла із Сатаною" (1783 р.), "Суперечка біса з Варсавою" (1783 р.), "Зміїний потоп" (1791 р.), - притчі "Вдячний Єродій" та "Убогий Жайворонок" (обидві - 1787 р.), чимало листів і перекладів з латини.