Ілюстрації до повісті
Всі ілюстрації виконані автором.
"Секунда тиші... Зал зірвався від овацій. Амелі посиділа деякий час, ніби перебувала в шоковому стані. Коли вона підвелася, то бачила, що її авдиторія аплодувала стоячи. <...> Вона стояла, прекрасно світячись від щастя, залита світлом, а позаду над нею возвеличувалася темна широкоплеча тінь, трохи піднявши руки. Дівчина хитро усміхнулася. Як вона і думала, це викликало в публіки ще більший ажіотаж та інтерес, тож вона аплодувала ще сильніше. <...> З того самого вечора всі почали називати її дочкою Паганіні через містичну та дуже незвичайну тінь, яка з’явилася у хвилину її слави."
"Секунда тиші... Зал зірвався від овацій. Амелі посиділа деякий час, ніби перебувала в шоковому стані. Коли вона підвелася, то бачила, що її авдиторія аплодувала стоячи. <...> Вона стояла, прекрасно світячись від щастя, залита світлом, а позаду над нею возвеличувалася темна широкоплеча тінь, трохи піднявши руки. Дівчина хитро усміхнулася. Як вона і думала, це викликало в публіки ще більший ажіотаж та інтерес, тож вона аплодувала ще сильніше. <...> З того самого вечора всі почали називати її дочкою Паганіні через містичну та дуже незвичайну тінь, яка з’явилася у хвилину її слави."
''Попереду вже возвеличувались зеленоверхі багатовікові башти собору. Неймовірно білосніжний піщаник розчинявся в довкіллі. Через це він ставав легким, неначе завислим у повітрі. З кожною хвилиною, як тільки вони підходили до нього, то бачили цікаву, але майже непомітну орнаментність храму, яка надавала йому певного шарму, нена’язливості та оригінальності. <...>"
''Попереду вже возвеличувались зеленоверхі багатовікові башти собору. Неймовірно білосніжний піщаник розчинявся в довкіллі. Через це він ставав легким, неначе завислим у повітрі. З кожною хвилиною, як тільки вони підходили до нього, то бачили цікаву, але майже непомітну орнаментність храму, яка надавала йому певного шарму, нена’язливості та оригінальності. <...>"
''Теплий, п’янкий, сповнений соками та травами вітер, з болотянистими нотками, обвіяв суху шкіру Амелі. Привид розв’язав чорну пов’язку, яка спала з очей на зелено-жовту траву. <...> Недалеко від деревця, під яким вона сиділа, яскравів листяний ліс, облитий золотом пекучого світила. Її волосся легко гуляло за вітром, неслухняно закручуючись. "
''Теплий, п’янкий, сповнений соками та травами вітер, з болотянистими нотками, обвіяв суху шкіру Амелі. Привид розв’язав чорну пов’язку, яка спала з очей на зелено-жовту траву. <...> Недалеко від деревця, під яким вона сиділа, яскравів листяний ліс, облитий золотом пекучого світила. Її волосся легко гуляло за вітром, неслухняно закручуючись. "
''Несвідомо Амелі попрямувала на звук. З’ясувалося, що цей дивний чоловік був зовсім поряд, за другими дверима. Він був у захваті від звуків піаніно, ніжно поколихуючись у такт, відчуваючи всі зміни настрою. Музика розливалася навколо й причарувала б кожного. Найдивовижнішим було те, що цей інструмент був давно зламаний та несправний! <...> Амелі затримала подих, її серце боязко клекотало. Наостанок вона востаннє глянула на нього з боку. У надзвичайно чорному волоссі сяяло світле пасмо волосся. Незвичайно... "
''Несвідомо Амелі попрямувала на звук. З’ясувалося, що цей дивний чоловік був зовсім поряд, за другими дверима. Він був у захваті від звуків піаніно, ніжно поколихуючись у такт, відчуваючи всі зміни настрою. Музика розливалася навколо й причарувала б кожного. Найдивовижнішим було те, що цей інструмент був давно зламаний та несправний! <...> Амелі затримала подих, її серце боязко клекотало. Наостанок вона востаннє глянула на нього з боку. У надзвичайно чорному волоссі сяяло світле пасмо волосся. Незвичайно... "
''Амелі якось не помітила, що стелився густий, непроглядний туман, який укрив всі камені й гори. Звідкілясь на каменях з’явилися жінки неймовірної вроди. Їхнє довге хвилясте волосся закривало чарівні оголені фігури, які пливли в тумані, нібито примари, нібито сирени. <...> Вітродуй також приніс за собою несказанний, невимовний голос каменів, який перебирав кожну кістку й моторошно проходив наскрізь кожного живого створіння. Здавалося, що незримий велет-музикант грав на скелях, мов на цимбалах, ці звуки розливалися й змушували море дрижати, акомпонувати..."
''Амелі якось не помітила, що стелився густий, непроглядний туман, який укрив всі камені й гори. Звідкілясь на каменях з’явилися жінки неймовірної вроди. Їхнє довге хвилясте волосся закривало чарівні оголені фігури, які пливли в тумані, нібито примари, нібито сирени. <...> Вітродуй також приніс за собою несказанний, невимовний голос каменів, який перебирав кожну кістку й моторошно проходив наскрізь кожного живого створіння. Здавалося, що незримий велет-музикант грав на скелях, мов на цимбалах, ці звуки розливалися й змушували море дрижати, акомпонувати..."
"Дівчина хотіла вже йти до класу, як почула в глибині підвалу невимовно прекрасний голос, який змусив її стрепенутися, похолонути та зупинитися, прислухатися до дива, яке ось-ось зникне. Її рука боязко ковзнула по дерев’яних балках, й через мить дівчина опинилася в підвальному приміщенні. Тут зберігалися всі зламані музичні інструменти, розкидані пожовклі партитури та книги. Сирість та старість витали в повітрі, й вона здригнулася. Амелі ступала по давно забутих аркушах та уламках від інструментів. Здавалося, що дівчина йшла по кістках... Усе це дуже нагадувало їй кладовище забутих, непотрібних та зіпсованих речей. Голос затих – і їй почали дочуватися безліч безладних звуків."
"Дівчина хотіла вже йти до класу, як почула в глибині підвалу невимовно прекрасний голос, який змусив її стрепенутися, похолонути та зупинитися, прислухатися до дива, яке ось-ось зникне. Її рука боязко ковзнула по дерев’яних балках, й через мить дівчина опинилася в підвальному приміщенні. Тут зберігалися всі зламані музичні інструменти, розкидані пожовклі партитури та книги. Сирість та старість витали в повітрі, й вона здригнулася. Амелі ступала по давно забутих аркушах та уламках від інструментів. Здавалося, що дівчина йшла по кістках... Усе це дуже нагадувало їй кладовище забутих, непотрібних та зіпсованих речей. Голос затих – і їй почали дочуватися безліч безладних звуків."
"Над містом витала ніч під руку зі сном, тож коли вона бачила вікно, у якому горів хоча б один слабкий вогник, вона зараз же гасила його, залишивши за собою трохи сновидінь. Позаду Амелі годинник моторошно вдарив раз, потім другий і третій, від цього звуку вона здригнулася, тому що він оповіщав про глибоку ніч.[...] Ми швидко йшли за чоловіком, усе більше поглиблюючись у нескінченно-заплутану самотню темну сітку вулиць міста. Химерні величезні тіні танцювали на гостроверхих будинках і лякали дівчину своїми чорними диявольськими душеньками. Вона, підозріло весь час оглядаючись, пленталася за духом."
"Над містом витала ніч під руку зі сном, тож коли вона бачила вікно, у якому горів хоча б один слабкий вогник, вона зараз же гасила його, залишивши за собою трохи сновидінь. Позаду Амелі годинник моторошно вдарив раз, потім другий і третій, від цього звуку вона здригнулася, тому що він оповіщав про глибоку ніч.[...] Ми швидко йшли за чоловіком, усе більше поглиблюючись у нескінченно-заплутану самотню темну сітку вулиць міста. Химерні величезні тіні танцювали на гостроверхих будинках і лякали дівчину своїми чорними диявольськими душеньками. Вона, підозріло весь час оглядаючись, пленталася за духом."
"Легкі й майже непомітні рухи рук змусили піаніно застогнали, охопити весь храм бурхливими хвилями почуттів. Амелі поглянула вверх, під самий купол храму, куди линула неймовірно швидка мелодія. Вона стрімко розливалася, вкрадалася в душу та серце, вселяючи ноти ночі, переливаючись з сонячними променями, які оселилися в соборі. Тільки зараз дівчина помітила його віртуозну гру. Руки старанно, але невимушено перепліталися, майже всі клавіші піаніно гриміли, й Амелі ще більше усвідомлювала, що ніколи це не зіграє, та ще й двома руками! "
"Легкі й майже непомітні рухи рук змусили піаніно застогнали, охопити весь храм бурхливими хвилями почуттів. Амелі поглянула вверх, під самий купол храму, куди линула неймовірно швидка мелодія. Вона стрімко розливалася, вкрадалася в душу та серце, вселяючи ноти ночі, переливаючись з сонячними променями, які оселилися в соборі. Тільки зараз дівчина помітила його віртуозну гру. Руки старанно, але невимушено перепліталися, майже всі клавіші піаніно гриміли, й Амелі ще більше усвідомлювала, що ніколи це не зіграє, та ще й двома руками! "
