Бібліографічна розвідка «Битва під Берестечком в історії України»

Битва під Берестечком ― одна із найважливіших сторінок в історії Визвольної боротьби Богдана Хмельницького. У великомасштабній сутичці за Україну, що відбулася у 1651 році, взяли участь війська гетьмана і кримського хана з однієї сторони, та потужна польська армія з іншого боку. На жаль, через ряд причин козаки у Берестецькій битві зазнали поразки. Однак уже через кілька років вони змогли відновити чисельність армії та з колишнім успіхом продовжити національно-визвольну боротьбу.

До 1651 року, коли відбулась битва під Берестечком, Хмельницький встиг провести декілька успішних операцій і навернути на свій бік чимало прихильників. Після укладення Зборівського договору він користувався авторитетом серед місцевого населення та викликав чималий острах у поляків.

Останні були невдоволені тим, наскільки послаблюється їх вплив на українські території. Зокрема, їх обурення викликав факт активізації православного духовенства, збільшення кількості козацького війська на прилеглих до Речі Посполитої місцевостях.

В той же час Хмельницький під тиском кримського хана був змушений згорнути активні бойові дії проти польської сторони. Це дало можливість Речі Посполитій наростити сили і піти у наступ. Важливим поштовхом для переходу до активних дій стало те, що у квіті 1651 року Папа Римський надіслав тодішньому польському королю меч і прапор, та дав благословення боротись за католицьку віку. Ян ІІ Казимир сприйняв це як знак готувати наступ, та уже влітку того ж року разом із 100-тисячним добре озброєним військом пішов на Берестечко. Місто мало важливе стратегічне значення, оскільки знаходилось на межі Галичини і Волині.

Дізнавшись про наступ поляків, гетьман швидко зібрав військо. Цього разу, як і в багатьох попередніх битвах, він ризикнув заручитись підтримкою кримського хана. Безпосередня сутичка обох сторін розпочалась 28 червня. У ній взяло участь 150 000 вояків Речі Посполитої, майже 100 000 армія Богдана Хмельницького та до 30 000 кримських татар. Окрім того, мимовільними спостерігачами та учасниками цього кровопролиття стали волинські селяни, що мешкали у сусідніх селах. Вони сильно постраждали від татарського війська, яке, прямуючи до Берестечка, не нехтувало грабежем та розбоєм.

Українське військо під керівництвом Богдана Хмельницького складалося з 13 козацьких полків:

• білоцерківський (полковник Михайло Громика);

• брацлавський (полковник Данило Нечай);

• вінницький або кальницький (полковник Іван Богун);

• київський (полковник Антон Жданович);

• корсунський (полковник Іван Гуляницький);

• кропивенський (полковник Филон Джаджалій);

• миргородський (полковник Матвій Гладкий);

• переяславський (полковник Федір Лобода);

• полтавський (полковник Мартин Пушкар);

• прилуцький (полковник Тимофій Носач);

• уманський (полковник Осип Глух);

• черкаський (полковник Ясько Воронченко);

• чигиринський (полковник Михайло Криса).

_______________________________ « ________________________________

«Битва мала відбутися на широкому, злегка горбистому, зрідка, вкритому лісом полі, яке тягнулося паралельно річці Стир, що пливе тут з південного заходу на північний схід. Територія ця повернута до південного сходу шириною в 4-5 кілометрів, порізана дорогами на Рівне, Кременець, Вишневець. З південно-східного боку поле обмежене болотистою річкою Пляшівкою, яка впадає в Стир.

Польські війська зайняли позицію біля самого Берестечка на правій стороні Стиру. Зліва протікав Стир, далі – Пляшівка, справа тягнулися густі Щуровицькі ліси. Тил був прикритий табором і річкою Стир. Отже, у польського війська був відкритий лише фронт і добре захищені фланги і тил. Ця позиція мала й свої невигоди: в разі перемоги козаків відступ польського війська через річку і болота був неможливим.

Українське ж військо зайняло менш вигідну позицію в основному на низині. Тил його прикривала річка Пляшівка, яка мала багнисті береги. Діяти в бою успішно могла лише піхота. Діям кінноти, як козацької, так і татарської, заважала насамперед багниста місцевість. Українське військо і татари могли вести наступ лише фронтально, на що й розраховували Ян Казимір зі своїм генералітетом. Наявність річки Пляшівки та лісу не давали можливості козацьким військам застосувати свій улюблений прийом – обхідний маневр.

Отже, українське військо і татари не могли використати свої сили для нищівного удару по ворогу. Поле бою було невигідним для них. Тому Богдан Хмельницький прагнув маневрами відтягнути польське військо з-під Берестечка, але не досяг своєї мети. Битва мала відбутися саме на цьому полі»

Георгій БУХАЛО «Круг містечка Берестечка»

_____________________________________________________________________________________________________

Перший день відзначився невеликими зіткненнями на нейтральній території. Проте уже 29 червня розгорнувся більш запеклий бій. Саме цього дня хан Іслам-Гірей виступив на пагорби, які височіли над Берестечком, а польське військо спрямувало свої сили безпосередньо на табір козаків. Однак цей маневр виявився невдалим, бо Хмельницький напав на них з флангу. Як результат – біля 7000 вбитих поляків та кілька десятків захоплених українцями бойових хоругв супротивника.

_______________________________ « ________________________________

На світанку 30 червня Б. Хмельницький почав шикувати військо до бою. У центрі було розташовано чотири табори: основний, захищений десятьма рядами возів, і три менші: зліва від основного – один, справа – два. На правому крилі гетьман розмістив кінноту, ліве зайняли татари. Лінія фронту українсько-татарського війська простяглася на 9 км. Ян Казимир Ваза наказав знищити мости через р. Стир.

Енциклопедія історії України

_____________________________________________________________________________________________________

Поразка напередодні сильно вразила короля Яна ІІ Казимира. Саме тому він всю наступну ніч не спав, гарячково молився та складав стратегічні плани. З самого ранку польське військо було вишикуване за новітньою німецькою манерою. Якщо раніше у центрі розташовувалась піхота, то зараз там стояв сам король. Численні гусари з пишними прапорами розміщувались у різних частинах і створювали ефект набагато більшого війська, ніж було насправді.

_______________________________ « ________________________________

…О восьмій годині вечора козацький табір почав спускатися з висоти, де він до того часу стояв на полі битви. З десятками тисяч козаків усередині він спускався, як велика гусінь, яка стріляє пекельним вогнем…

Настав кульмінаційний момент бою, єдиний вихід королівським військам був лише у тому, щоб вдарити по татарах: вони ж не могли розвернути як слід свої бойові порядки на лівому фланзі – заважали Щуровецькі ліси. Татари вимушені були йти на центр польських військ, де весь час вела влучний вогонь артилерія. Уже від її вогню загинуло ряд визначних мурз, зокрема брат хана Амурат. Крім того, у татар 20 (30) червня був день «байраму» – великого мусульманського свята, коли їм не можна було воювати. Через те татари мляво й наступали. А тепер, зазнавши великих втрат, почали відступати з поля битви. Можна припустити, що хана, крім усього іншого, підкупив король. Хан покинув свій намет, особисті речі, прапор біля Козина, свій віз, обтягнутий червоною тканиною.

Георгій БУХАЛО «Круг містечка Берестечка»

_______________________________________________________________________________________________________

Лінія фронту простягалася на 9,5 км. З 10-ї години ранку, коли почав розсіюватися густий туман, українсько-татарські підрозділи розпочали перші атаки. О 12-й годині Іслам-Ґірей ІІІ імітував наступ на праве крило поляків. Через годину польська артилерія відкрила вогонь по українсько-татарських позиціях, і хан відвів за пагорб більшість свого війська.

Близько 16-ої години коронний гетьман Я. Вишневецький розпочав атаку кіннотою лівого крила польської армії. Козаки та окремі підрозділи татар у жорстокому бою змусили жовнірів відступити. Щоб врятувати їх від розгрому, король перекинув сюди німецьку піхоту та кінні полки. У цей критичний момент долю битви могла легко вирішити атака татар. Проте хан не мав наміру наступати. Скориставшись цим, Ян ІІ Казимир повів у наступ підрозділи центру польської армії. По ставці Іслам-Ґірея ІІІ було зроблено постріл з гармати, і хан разом зі своїм військом почав відступ у напрямку с. Лешнів (нині Бродівського р-ну Львівської обл.). Ян ІІ Казимир кинув усі сили проти українців. Б. Хмельницький організував відступ свого війська в долину р. Пляшівка. Після цього гетьман кинувся навздогін за ханом, сподіваючись повернути його назад. Проте Іслам-Ґірей ІІІ продовжив відхід на південь України. Він насильно затримав при собі і Б. Хмельницького. Вночі проти 1 липня король наказав убити всіх полонених українців, більшість яких становили тяжкопоранені.

Козаки залишились наодинці з польською армією. Очевидно, тут мали місце таємні переговори ханської ставки з командуванням коронного війська. Хан був не зацікавлений у перемозі Хмельницького і, вірогідно, погодився на зраду, прийнявши в нагороду від поляків щедрі дарунки, а також дозвіл на пограбування українських земель під час повернення до Криму.

_______________________________ « ________________________________

Я б додав, ще одне більш правдоподібне, що ханові і татарам, коли вони стали перед перспективою великої, рішучої розправи козаків з поляками, задлось зовсім не інтересним своєю участю – кров’ю своїх вояків послужити на знищення котрого-небудь з сил ворогів, коли в їх інтересах була повна рівновага і ворожнеча між собою Польщі і України

Михайло ГРУШЕВСЬКИЙ

_______________________________________________________________________________________________________

Розпочалася облога українського табору, центр якого перебував над р. Плісня (рукав Пляшівки, нині це суха долинка в центрі с. Острів).

Козаки отримали першого нищівного удару в спину, адже відхід татар зменшив їхні сили на 40 тисяч легкої кінноти й оголив пагорби, що панували над козацьким табором ― на колишніх позиціях Іслам-Ґерая поляки швидко почали встановлювати гармати великих колібрів, з яких незабаром і стали вести обстріл незахищеного від їхнього вогню козацького табору. Другим ударом, від якого українське військо так і не змогло оправитися, стало зникнення з табору самого Хмельницького. До наших днів неясними залишаються обставини, за яких гетьман покинув своє військо у годину, коли був, можливо, найбільш потрібним своїм козакам.

За однією з версій, його полонив хан, за іншою ― він теж незаплановано втік з поля битви. На користь першої версії говорить те, що гетьман залишив в таборі свої атрибути влади, тобто він не планував втечу.

У полках, котрі трималися з останніх сил і за обставин, які склалися, не могли й думати про наступальні дії, почалося тихе бродіння, що згодом переросло у невдоволення старшиною і Хмельницьким. Протягом вечора і ночі, прикладаючи надлюдських зусиль, козаки скоротили периметр табору, побудувавши поміж болотистою Пляшівкою і її невеликим рукавом, котрий носив назву річки Пліснявої, потужний насип з високими валами, шанцями і ровами. Укріплений табір був надто міцним горішком для важко озброєної польської кінноти. Піхотні ж підрозділи, кількість яких у королівському війську була не надто великою, ризикували понести надто важких втрат, здобуваючи цю фортецю, що виросла за одну лише ніч. Після довгих нарад і суперечок польські командири вирішили відмовитися від штурму. Вони взяли козацький табір в облогу.

Дезорієнтована українська армія залишилась ще й без лідера. Вона продовжує боротьбу, але не надто успішно: в руки до поляків потрапляють багато заручників. Найближчими днями по втечі Хмельницького прийнято рішення про обрання нового керівника. Протягом 2-9 липня наказними гетьманами обиралися Ф. Джалалій, М. Гладкий, Іван Богун.

Від 8 липня під керівництвом Івана Богуна розпочалася підготовка трьох переправ через р. Пляшівка для виходу з оточення. Внаслідок поганої організації відступ 10 липня перетворився на втечу, під час якої загинуло близько 4-8 тис. козаків. Однак основні сили українського війська вирвалися з оточення. Вдалося врятувати також більшість гармат.

Невмирущою славою вкрили себе воїни (бл. 300 козаків), які героїчно загинули, прикриваючи відступ.

_______________________________ « ________________________________

Козаки мужньо відбивались від нападів польських жовнірів…бились до того часу, поки всі до одного не полягли. А ось ще один з епізодів. Його наводить у своїй книзі французький офіцер П. Шевальє: « В одному місці серед болота скупчилось 300 козаків і хоробро оборонялись проти великого числа атакуючих, які натискали на них звідусюди; щоб довести своє зневажливе ставлення до життя, яке (поляки) обіцяли їм дарувати, та до всього, що є найціннішого, крім життя, вони витягнули із своїх кишень та чересів усі гроші і кидали їх у воду. Нарешті, повністю оточені, вони майже всі загинули один за одним, (але) довелося з кожним з них вести бій. Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська: він знайшов на болотяному озері човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків проти нього; витративши увесь свій порох, він потім узяв косу свою, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити… Тоді якийсь шляхтич з Цехаковшини та якийсь німецький улан…кинулись у воду по шию і знову почали бій; козак, хоч і пробитий 14 кулями, зустрів їх ще з більшою завзятістю, що дуже здивувало польське військо і навіть його королівську величність, в присутності якого закінчувався цей бій. Король дуже захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що він дарує йому життя, коли він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче умерти, як справжній вояк, його убив ударом списа інший німець, який прийшов на допомогу атакуючим».

У тому, що козацьке військо майже все організовано вийшло з оточення, немала заслуга Івана Богуна, якому високу оцінку дали сучасники та історики»

Георгій БУХАЛО «Круг містечка Берестечка»

_______________________________________________________________________________________________________

У руки поляків потрапили тисячі поранених і хворих козаків, яких кинули війська, що відступали. Потоцький, Вишневецький і Лянцкоронський умовляли шляхту продовжити переслідування супротивника, проте ополченці категорично відмовилися, почавши святкувати перемогу. Можливість остаточно розбити українське військо, таким чином, було упущено. Саме тому ні у кого не було підстав говорити про тріумф польської зброї під Берестечком, попереду чекали нові бої.

Поразка у битві під Берестечком мала чимало негативних наслідків для української сторони, найбільш прикрою з яких стало підписання Білоцерківського договору. Його метою було нібито укладення миру між ворогуючими сторонами, однак при цьому він містив чимало пунктів, які можна розцінити, як суттєву дискримінацію української сторони.

Хорошою новиною стало те, що договір, підписаний у Білій Церкві, так і не був затверджений у Сеймі. При цьому діяв він усього рік, бо вже навесні наступного року Хмельницький разом з новою армією завдав полякам нищівної поразки у битві під Батогом. Таким чином, хоча битва під Берестечком і стала найбільшою у часи Хмельниччини, поразка у ній не здолала запалу козаків та не зупинила національно-визвольної боротьби.

Література

Антонович В. Б. Коротка історія Козаччини / В. Б. Антонович ; передм. І. І. Глизя. – Київ : Україна, 2004. – С. 84-85.

Апанович О. М. Козацька енциклопедія для юнацтва : книга статей про історичне буття українського козацтва / О. М. Апанович ; упорядкув., текстолог. підготов. О. Яремійчук; наук. ред., авт. післямови Ю. Мицик. – Київ : Веселка, 2009. – 719 с. : іл.

Бабич Л. Берестецька битва без вигадок / Л. Бабич // Волинь : всеукр. сусп.-політич., літ.-мистецьк. часопис / засн., гол. ред. А. Якубюк. – Луцьк : [Волинська обласна друкарня], 2002. – Число 4. – С. 85-112.

Берестецька битва в історії України : мат-ли тез VII-ої Всеукр. наук.-практ. конф. 14-15 черв. 1996 р. у м. Рівному – с. Пляшевій на меморіалі «Поле Берестецької битви» з нагоди 345-ої річниці Берестецької битви 1651 р. – Рівне ; Пляшева : Рівненська друкарня, 1996. – 168 с.

Берестецька битва устами літописців, учасників та очевидців / [упорядк. і підгот. до друку Д. В. Чобота, ред. С. Орлюк]. – Броди : Просвіта, 1999. – 38 с.

Берестечко ― духовна мекка українства : до 366-ї річниці битви під Берестечком // Волинь. – 2017. – 23 черв. (№ 25). – С. 1, 3. – Електрон. аналог друк. вид. – Режим доступу : http://volyn.rivne.com/ua/5037. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.03.2021.

«Берестечко: наша пам'ять, наша слава» // Волинь. – 2016. – 1 лип. (№ 26). – С. 1,7.

Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. / О. Д. Бойко. – вид. 3-є, випр., доп. – Київ : Академвидав, 2005. – С. 159.

Бухало Г. В. Круг містечка Берестечка : короткий істор. нарис / Г. В. Бухало. – 2-ге вид., доп. – Рівне : Рівненська друкарня, 2008. – 168 с.

Виткалов В. Г. Берестецька битва 1651 року мовою документів : за матеріалами наукової спадщини І. К. Свешнікова / В. Г. Виткалов, Т. О. Пономарьва. – Рівне : РДГУ, 2005. – 404 с. – Електрон. аналог друк. вид. – Режим доступу : https://chtyvo.org.ua/authors/Vytkalov_Volodymyr/Berestetska_bytva_1651_roku_movoiu_dokumentiv_za_materialamy_naukovoi_spadschyny_IK_Svieshnikova_Khr/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.03.2021.

Галич О. А. Берестечко і доба Б. Хмельницького в «Автобиографии» Миколи Костомарова / О. А. Галич // Берестецька битва в історії України : мат-ли тез VII-ої Всеукр. наук.-практ. конф. 14-15 черв. 1996 р. у м. Рівному − с. Пляшевій на меморіалі «Поле Берестецької битви» з нагоди 345-ої річниці Берестецької битви 1651 р. – Рівне; Пляшева : Рівненська друкарня, 1996. – С. 25-28.

Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. Т.9. Роки 1650-1654. Кн.1 / М. С. Грушевський ; редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 1996. – 880 с.

Дорошенко Д. Нарис історії України : в 2-х томах. Т.2. (від пол. ХVII ст.) / Д. Дорошенко. – Київ : Глобус, 1992. – 352 с.

Коляда І. Битва під Берестечком / І. Коляда, С. Марченко, О. Кирієнко ; [худож.-оформлювач О. Г. Жуков]. – Київ : Шанс, 2012. – 126 с. – Електрон. аналог друк. вид. – Режим доступу : https://chtyvo.org.ua/authors/Koliada_Ihor/Bytva_pid_Berestechkom_1651/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.03.2021.

Лейчук С. Правда і вигадки про Берестецьку битву: новий погляд на проблеми висвітлення / С. Лейчук // Вільне слово. – 2019. – 19 верес. (№ 38). – С. 5.

Наш край у Визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького // Наш край в історії України : навч. посіб. для учнів 6-11 кл. загальноосвітніх шкіл і нових типів закл. освіти Рівненської обл. / В. І. Тхор, В. М. Сніцаревич. – Рівне, 1997. – С. 20-22.

Нові документи з історії Берестецької битви 1651 р. // Український історичний журнал. – 2012. – № 1. – С. 135-142. – Електрон. аналог друк. вид. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/105946/10-Mytsyk.pdf?sequence=1. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.-03.2021.

Ошуркевич О. Там, під Берестечком : статті, нариси / О. Ошуркевич. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2009. – 144 с.

Потоцький В. П. Битви за українські землі / В. П. Потоцький. – Харків : Школа, 2010. – С. 63-68.

Свєшніков І. К. Битва під Берестечком / І. К. Свєшніков ; [ред. М. П. Парцей]. – Львів : Слово, 1993. – 304 с. – Електрон. аналог друк. вид. – Режим доступу : https://chtyvo.org.ua/authors/Svieshnikov_Ihor/Bytva_pid_Berestechkom/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.03.2021.

Сергійчук В. Частина Х. «Я сам князь у князівстві своїм» / В. Сергійчук // Голос України. – 2017. – 18 жовт. (№ 192). – С. 12-13.

Середюк О. М. Лицарі Сонця : іст. нарис / О. М. Середюк. – 2-ге вид., доп. та перероб. – Луцьк : Волинська обласна друкарня, 2008. – 476 с. : іл.

Славутич Ю. Хід та наслідки битви під Берестечком / Ю. Славутич // Волинь. – 2015. – 12 черв. (№ 20). – С. 7.

Смолій В. Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.) / В. Смолій, В. Степанков. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2009. – 448 с.

Степанков В. С. Берестецька битва / В. С. Степанков // Енциклопедія історії України : в 5 т. Т.1. А-В / редкол. : В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2003. – С. 233-235. – Електрон. аналог друк. вид. - http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Berestetska_bytva_1651. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.03.2021.

Цимбалюк Є. Останній козацький редут: шлях від слави до ганьби і від ганьби до слави / Є. Цимбалюк // Погорина : літературно-краєзнавчий журнал Рівненщини / гол. ред. Є. Цимбалюк ; літ. ред. Л. Рибенко. – Рівне : Рівненська друкарня, 2009. – № 8-9. − С. 357-362.

Цимбалюк Є. Чи повернеться Богун на «Козацький редут»? / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2007. – 12 лип. (№ 54). – С. 4.

Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі / П. Шевальє ; пер. з фр. Ю. Назаренко. – Київ : Томіріс, 1993. – 224 с. – Електрон. аналог друк. вид. – Режим доступу : https://chtyvo.org.ua/authors/Pierre_Chevalier/Istoriia_viiny_kozakiv_proty_Polschi/. – Назва з екрана. – Дата звернення : 21.03.2021.

Шпак В. Перемога під Батогом ― реабілітація за Берестечко / В. Шпак // Волинь. – 2018. – 15 черв. (№ 24). – С. 7.

Віртуальна книжкова виставка

«Сторінками історії Берестецької битви»