Загальні вимоги до уроку :
• проведення уроку на основі сучасних наукових досягнень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу;
• проведення уроку на основі методик гуманних дидактичних концепцій;
• особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням їхніх інтересів, потреб, нахилів, здібностей та життєвих настанов;
• оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці дидактичних принципів;
• встановлення міжпредметних зв'язків, які усвідомлюються учнями;
• зв'язок із раніше засвоєними знаннями, навичками, уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів;
• актуалізація, стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;
• логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;
• ефективне застосування сучасних дидактичних засобів, особливо — комп'ютерних;
• тісний зв'язок із життям, першою чергою — з особистим досвідом учня;
• формування практично необхідних знань, навичок, умінь, ефективної методики навчально-пізнавальної діяльності;
• формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;
• діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.
Окрім цього, кожен урок має сприяти ефективній реалізації основних функцій дидактичного процесу — освітньої, розвиткової, виховної та самовдосконалення. В контексті сучасних концепцій навчання на перший план, замість освітньої, виходить виховна функція дидактичного процесу — формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості. Це вимагає, безумовно, зміни парадигми уроку з метою формування духовного світу учня, допомоги в його самоактуалізації та самореалізації, визнання права бути суб'єктом навчального процесу і формування суб'єкт-суб'єктних взаємин на кожному уроці. Така парадигма має бути гуманною і особистісно спрямованою. Відповідно, грунтовно змінюється зміст цих функцій та вимоги до уроку.
Виховні вимоги до уроку:
— формування і розвиток в учнів національної свідомості, самосвідомості та ментальності, провідних рис громадянина своєї держави;
— формування в учнів високої духовності, підвалину якої мають становити загальнолюдські, національні та професійні цінності, широка моральна, правова, екологічна, політична, художньо-естетична й фізична культура;
— формування і розвиток в учнів активної життєвої настанови, допомога в самоактуалізації та самореалізації у навчальному процесі та майбутній професійній діяльності;
— вміле поєднання дидактичних, розвиткових і виховних завдань кожного уроку та їх творче спрямування на формування і розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості;
— формування ( розвиток мотивації постійного самовдосконалення і змістовної професійної діяльності шляхом реалізації потенційних інтелектуальних, фізичних та інших можливостей;
— підпорядкування виховної мети кожного уроку загальній меті виховання тощо.
Розвиткові вимоги до уроку:
— спрямованість кожного уроку на максимальний розвиток духовних, інтелектуальних, фізичних і творчих здібностей кожного учня, його провідних психічних рис;
— направленість кожного уроку на «зону найближчого розвитку» учня та її творче проектування і реалізація;
— проведення занять з урахуванням індивідуально-психічних особливостей кожного учня та активна допомога в його самовдосконаленні тощо.
Дидактичні вимоги до уроку:
— чітке визначення освітніх завдань кожного уроку та їх творче поєднання із загальною метою вивчення конкретного предмета й формування особистості учня в навчально-виховному процесі;
— оптимальне визначення змістового компонента кожного уроку з урахуванням особистісної спрямованості навчально-виховного процесу;
— широке використання методів, прийомів і способів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів та їхнього творчого розвитку;
— творчий підхід до обгрунтування методики проведення кожного уроку;
— опора на загальнолюдські цінності в застосуванні принципів навчання;
— забезпечення активного зворотного зв'язку, дієвого контролю і управління тощо.
Крім зазначених, обов'язково слід мати на увазі й інші вимоги до уроку:
— організаційні (чіткість,раціональне використання часу, обладнання, дисципліна тощо);
— управлінські (цілеспрямованість, оперативність, конкретність, стиль управління тощо);
— санітарно-гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома тощо);
— етичні (рішучість,вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність тощо);
— психологічні (врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, психічного стану учнів і вчителя, настрою вчителя та ін.) тощо.
Класифікацій уроків є десятки. Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчизняній дидактиці.
Сучасна класифікація уроків здійснюється на основі дидактичної мети. Авторами такої класифікації є В. О. Онищук, М. А. Сорокін, М. І. Махмутов таін.
Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі:
• комбіновані (змішані) уроки;
• уроки засвоєння нових знань;
• уроки формування навичок і вмінь;
• уроки узагальнення і систематизації знань;
• уроки практичного застосування знань, навичок і умінь;
• уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.
Така класифікація є найзручнішою для планування, прогнозування діяльності вчителя, обгрунтування методики кожного уроку.
Кожен тип уроку має свою структуру, тобто етапи побудови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Характер елементів структури визначається завданнями, які слід постійно вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш оптимальним шляхом досягти тієї чи іншої дидактичної, розвиткової та виховної мети уроку. Визначення і послідовність цих завдань залежать від логіки і закономірностей навчального процесу.
Зрозуміло, логіка засвоєння знань відрізняється від логіки формування навичок і вмінь, а тому і різниться структура уроків відповідних типів. Кожний тип уроку має свою структуру.
• Комбінований урок: перевірка виконання учнями домашнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів; повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; осмислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання. З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у сучасній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.
Розкриємо зміст основних етапів комбінованого уроку.
Підготовка вчителя до уроку. Цей етап передбачає: вивчення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьому класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-матеріальної бази.
Підготовка вчителя до конкретного уроку. В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвиткової та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визначення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і матеріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, навичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, демонстрування засобів наочності і опитування в рамках уроку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готовності учнів до уроку.
Тематичне планування передбачає визначення типу уроку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку засобів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.
Поурочний план включає дату проведення уроку,його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.
Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна забирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчально-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням заряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; перевірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.
Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:
1) більш відповідальним ставленням учнів до підготовки до уроку, бо їхні знання обов'язково перевіряються;
2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;
3) спрямованістю повторення і перевіркизнань на розвиток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бути творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.
З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поурочним оцінюванням.
Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.
Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяльності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.
Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати таким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по класу; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спиратися на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; використовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.
Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу.
Сприймання е першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насамперед розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Основними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моделювання, класифікація тощо.
Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням навчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння,що формуються на основі знань. Основні компоненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння правила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та використання її на практиці.
Основним методом формування навичок є вправи.
Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну ж окремих учнів, так і всього класу.
Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.
• Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; мотивування уміння; сприймання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу, узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.
• Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційніта пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
* Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та систематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
* Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання дій; самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і теоретичне обґрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
* Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь: повідомлення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання;
Методика визначених типів уроків складається з трьох частин:
— організація роботи — 1—3 хв.;
— основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35—40 хв.;
— підведення підсумку уроку і повідомлення домашнього завдання — 2—3 хв.
Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику проведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.
Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять.
Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки—ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.
Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, формують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подобаються учням і викликають у них творчий інтерес.
Отже, форма організації навчання є важливою дидактичною проблемою, яка безпосередньо впливає на результатна ний компонент навчального процесу. Вона тісно пов'язана з методами і засобами навчання, бо кінцевий результат визначається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання.
Проводити такий урок чи ні? А може легше використати стандартний підхід до проведення уроку, подання нової теми. Кожен викладач по своєму сприймає такий урок і звичайно має свої погляди на форму його проведення. Але з іншого боку, кому, як не нам, вчителям інформатики, в арсеналі яких є сучасні пристрої для реалізації такого уроку, впроваджувати інтерактивні уроки на яких учень може самореалізуватися, самостійно мислити та діяти. Інтерактивний метод не є обов’язковим для використання кожним викладачем, проте він дає можливість для фахового росту, для зміни себе, для навчання разом з учнями. І після кількох старанно підготовлених уроків, викладач може відчути, як змінилося ставлення до нього учнів, змінилася сама атмосфера в класі – і це послужить додатковим стимулом до роботи з інтерактивними технологіями. Дещо змінивши слова китайського педагога Конфуція, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання: Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю. Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок. Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Для сучасної людини знання інформатики поступово стає не менш важливим, ніж уміння рахувати, писати та читати. Незалежно від того яку професію обрано учнем, він повинен вміти працювати за комп’ютером, знати призначення основних програм, що стає однією із запорук професійного успіху. Більшість наших учнів, професія яких не пов’язана з обчислювальною технікою, не з заохоченням вивчають текстовий редактор, електронні таблиці, бази даних. Перше їхнє питання, коли починається навчання, «які ігри є в компі», «для чого мені це вчити?». Тому вони своїм питанням самі наштовхують викладачів до пошуку різних форм навчання. Оскільки урок орієнтований на середнього учня, а в деяких випадках і на більш сильнішого, то ті учні, яких в нас більшість, тобто слабші, з низьким та середнім рівнем знань, не мають можливості навчатися, реалізовувати свої знання, а потім і втрачають заохоченість до навчання. Тому в деякій мірі і ради таких учнів потрібно створювати умови для їх навчання, застосовувати інші методи, прийоми, які б залучали їх до вивчення матеріалу. Не раз помічаєш, пояснюю новий матеріал, запитую учнів чи зрозуміли, а потім знову чую питання «а як це робити?», «а чому в мене не виходить?». Учні не мають бажання лишній раз подумати, обміркувати, «ввімкнути» свій мозок, тому навчання стає пасивним. Інтерактивна модель навчання дає можливість створювати комфортні умови для навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за постійної, активної взаємодії всіх учнів. Кожному учневі відведена «певна роль», яку він повинен «зіграти», і від того залежить успіх групи, команди. Звичайно такі уроки не проводяться постійно. До них потрібно йти поступово, включаючи спочатку елементи цієї моделі. Можна використовувати прості інтерактивні прийоми – робота в парах, малих групах, використати елемент «навчаючи-учусь», «незакінчені речення», розв’язування кросвордів, які спочатку пропонує сам вчитель…(методичні знахідки). А вже після вивчення певної теми, можна спробувати провести узагальнюючий урок у вигляді гри, дискусії, методу проектів. У своїй роботі я використовую пояснення нового матеріалу у вигляді презентації вже на перших заняттях. Говорять, що наочність варта не тільки сотень слів, а й утричі ефективніша за одні лише слова. Якщо до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися. Учнів зразу зацікавлює створення самої презентації, але ж, щоб створити презентацію, потрібно вивчення не менш важливих текстового редактора та електронних таблиць. Тому в учнів з’являється бажання вивчати інформатику. В подальшому навчанні використовую уроки «ділової гри», тому що гра є одним із ефективних способів активізації пізнавальної діяльності. Гра сприяє розвитку мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів учнів. К.Д. Ушинський стверджував, що для дитини гра – це дійсність, і дійсність значно цікавіша, ніж та, яка її оточує. Цікава вона тому, що зрозуміла, а зрозуміла тому, що частково є її власним творінням. Рольова гра є найбільш ефективним засобом організації проблемного навчання. Саме активна, дійова позиція учня на занятті допомагає максимально засвоїти та використовувати знання, стимулювати розвиток мислення та уяви, викликати зацікавленість та позитивне ставлення до навчання. При інтерактивному навчанні відбувається постійна активна взаємодія всіх, хто залучений до процесу навчання. При цьому ролі викладача та учня перебувають у певній рівновазі: обидва працюють для того, щоб навчатись, ділитись своїми знаннями, досягненнями, певним життєвим досвідом. Набагато важливіше навчити, ніж просто розповісти. Можна швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше. Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного «інтерактивного» навчання. Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків, як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:
1) мотивація;
2) оголошення, представлення теми та очікуваних навчальних результатів;
3) надання необхідної інформації;
4) інтерактивна вправа – центральна частина заняття;
5) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.
«Методичні знахідки» для проведення інтерактивного навчання.
«Знайди помилку!» І Варіант Учитель дає учням певний матеріал і просить зайти у викладі помилки (можна навіть вказати їх кількість ). Звичайно, серед таких помилок є 2-3 явні, ще 2-3 типові, інші помилки малопомітні. І тільки одну помилку може виявити навіть не кожен спеціаліст. Знайдення такої помилки може означати справді глибоке знання предмета. Якщо матеріал новий, учні можуть відчути себе експериментаторами, дослідниками, експертами. ІІ Варіант Цей самий прийом можна використати за командної участі учнів. Кожна команда готує вдома (або на уроці) розповідь із помилками з певної теми або розділу і пропонує його іншій команді. Можна для економії часу обмінятися заготовленими для економії часу текстами з помилками. Тут можливе подвійне змагання: хто краще приховає і хто більше знайде.
«Рекламна пауза» Для узагальнення і систематизації знань за кожною темою можна дати учням завдання виготовити рекламний щит, буклет, афішу, листівку тощо. Міра засвоєння матеріалу добре виявиться у роботі.
«Вірю – не вірю» Такий прийом можна використати на будь якому уроці. Вчитель складає опитувальник і зачитує його в класі. Кожне запитання починається словами: «Чи вірите ви, що …?». Учні мають або погодитись з твердженням або ні. Приклад. • Чи вірите ви, що схему комп’ютера запропонували ще у ХІХ ст.? • Чи вірите ви, що мов програмування нараховується близько ста?
«Тематичні терміни» Учням пропонують записати на аркушах паперу терміни, використані в даній темі. Це можуть бути назви явищ, прізвища вчених, назви розмірів, одиниці їх виміру тощо. Через певний час викладач припиняє записування слів і пропонує одному із учнів зачитати записані слова. Інші викреслюють назви, що повторюються. Учень, у якого виявиться найбільше термінів, буде переможцем. «Лото» Для організації цієї гри на аркуші паперу слід записати великими літерами поняття з теми або розділу (шлях до файлу, послідовність запуску програми або пошуку певної дії). Потім аркуш розрізати так, щоб на кожній частині паперу залишилися літери, цифри, математичні знаки, тощо. Частина аркуша у двох примірниках перемішують на столі. Потім учитель викликає до столу двох учнів і пропонує скласти формули. Перемагає найкращий знавець формул. На виконання цієї роботи відводиться певний час. Гра індивідуальна, її доцільно проводити для розминки, наприклад, перед перевіркою якості знання учнів. Що? Де? Коли? Немає потреби описувати хід цієї гри, скажемо тільки, що ця форма доцільна передусім на уроках узагальнення, але її можна використовувати й під час вивчення нового матеріалу.
«Знайди пару» Клас поділено на дві групи. Перша група отримує картинки із запитаннями, а друга – картки з відповідями. Кожен має знайти свою половину. Відповідно може бути практичне завдання, тоді парам необхідно його виконати.
«Клуб допитливих, критиків, кмітливих» Учні класу об’єднуються в три команди «допитливі», «кмітливі», «критики». «Допитливі» ставлять запитання чи завдання за темою занять або за пройденим матеріалом. «Кмітливі» відповідають на поставлені запитання або вирішують завдання. «Критики» стежать за регламентом, критикують дії та рішення двох перших груп, пропонують розподіл п'яти наявних балів між трьома командами. Максимальна оцінка: два бали – за запитання, три бали – за відповідь. «Критики» отримають бали, які вони аргументовано віднімуть у двох інших команд. Учитель має право «вето» на несправедливе рішення критиків і право присудити додатковий бал за особливо цікаве запитання (завдання) або відповідь (розв'язання). Після кожного туру команди міняються місцями: «допитливі», стають «кмітливими», «кмітливі» - «критиками», «критики»-«допитливими». Учитель підводить підсумки, проставляє бали проти кожного прізвища, аналізує дії учасників вказує на допущені помилки, заслуховує міркування учнів. Гра «інтелектуальний поєдинок» Для гри потрібно підготувати велике ігрове поле та малі ігрові поля для команд. Велике ігрове поле багаторазового використання – це квадрат 10х10, естетично зображений на ватмані. Кожна горизонтальна лінія позначена числами від 1 до 10, вертикальна – буквами з гори вниз. Усі сто клітинок поля закриті кольоровими квадратами, прикріпленими до основи ватману скріпками, що тримаються на непомітних прорізах над кожним квадратом. Суть гри полягає у тому, що гравці кожної команди по черзі називають координати ходу. В ході гри помічник ведучого відкриває названі координати, під якими знаходиться те чи інше позначення, котре може символізувати певну тему, на яку буде поставлено запитання, втрату ходу, вихід із гри члена команди, додаткове запитання. Запитання для гри складають з урахуванням пізнавальних інтересів та здібностей учнів. За правильну відповідь нараховують 1 бал. Гру припиняють, коли всі клітинки із запитаннями буде відкрито.