Історичні особи села

Шиян Іван Сільвестрович

Народився 20 січня 1915 року на Україні в селі Березова Лука Гадяцького району Полтавської області. Батько — Шиян Сильвестр Денисович (1887 р. нар.). Мати — Шиян Мар'яна Карпівна (1888 р. нар.). Дружина — Шиян Дар'я Мефодіївна (1914-1986). Дочки: Шиян Зінаїда Іванівна (1935 р. нар.), економіст; Шиян Лариса Іванівна (1937 р. нар.), економіст. Син — Шиян Олександр Іванович (1948 р. нар.), економіст.

У 1930 році закінчив семирічну школу, в 1934 році — Буффон керамічний технікум. Працював помічником начальника формувального цеху Будянського фаянсового заводу, директором ФЗУ при цьому ж заводі і одночасно директором Будянського робітфаку.

В армії — з серпня 1937 року. У травні 1941 року закінчив інженерний факультет Військово-господарської академії. Після випуску призначений старшим помічником начальника мобілізаційно-планового відділу штабу Харківського військового округу.

Вже 22 червня Іван Сильвестрович Шиян у складі польового управління 18-ї армії, сформованого округом, відбув на фронт. Тут він прослужив головним чином на штабних посадах до жовтня 1944 року, а з цього часу і до кінця війни — на посаді заступника начальника штабу тилу 4-го Українського фронту.

З перших днів перебування в діючій армії В. С. Шияну довелося зіткнутися з завданнями небувалої складності. Саме йому було доручено організувати евакуацію фондового військового майна з міста Кам'янець-Подільського, куди він прибув з мандатом Військової ради армії. До часу його прибуття там вже було повне безвладдя. Мандат не було кому пред'являти. Йшла безперервна бомбардування міста, в його околицях висаджувалися фашистські десантники. Ніякого транспорту в місті не виявилося. Не було коштів підвезення і в армії. Після виснажливих поневірянь Шияну все ж вдалося підключити до справи відходять через місто частині і вивезти частину фондового майна.

Ледь повернувся з Кам'янця-Подільського, пішов новий виїзд. Тепер вже на станцію Христинівку з завданням евакуації майна і запасів бази Управління державних резервів. Станція виявилась перевантаженою пораненими, в тому числі вкрай важкими. Довелося підключити армійський автохирургический загін. Хірурги одразу ж включилися в роботу. А Шиян та інші командири взялися за організацію оборони станції. Одночасно вирішувалося і завдання евакуації фондового майна. Наказом по військам 18-ї армії від 31 липня 1941 року Івану Сильвестровичу оголошено подяку «за старанність у роботі, розумну ініціативу і більшовицьке наполегливість, проявлені при евакуації в глибокий тил країни фондового майна».

Пізніше Шиян повною мірою випробував жорстоку кількамісячну гіркоту відступу. Відступали з боями, важкими часом. Не раз він дивом виходив неушкодженим із, здавалося б, безвихідного становища. Полягли геройською смертю командир 18-ю армією генерал-лейтенант А. К. Смирнов, член Військової ради армії бригадний комісар А. М. Миронов, начальник артилерії генерал-майор А. С. Тітов, начальник політвідділу армії полковий комісар П. П. Міркін.

В ніч на 10 жовтня 1941 року через розриви в бойових порядках противника вийшли з оточення 96-я горнострелковая дивізія, 4-я окрема протитанкова артилерійська бригада, частина штабу 18-ї армії на чолі з начальником штабу армії генерал-майором В. Я. Колпакчи. У числі вийшли був і Шиян.

Стояла холодна, дощова осіння погода. Потрібно невідкладно одягнути людей, забезпечити їх озброєнням і боєприпасами, налагодити нормальне харчування. Шиян разом з офіцерами штабу і довольствующих служб армії мотався по армійським та фронтовим складах і, як не важко було, роздобув все необхідне. У ряді випадків належне майно видавалося прямо з коліс вагонів на залізничних станціях.

На фронті переломити ситуацію не вдавалося. Довелося відступати ще і ще, здати знову відбитий нещодавно Ростов-на-Дону, відходити на схід.

З 25 липня 1942 року на рубежі Дону, в смузі від станиці Верхнекурмоярской до гирла річки Дон почалося оборонний бій на Північному Кавказі, у якому брала участь 18-я армія. Особливо запеклими були бої в серпні—листопаді 1942 року на майкопському і туапсинському напрямках. Одного разу в районі станції Хадыженской на другий ешелон польового управління армії противник викинув досить великий повітряний десант. В бою з ним загинули багато офіцерів. Ледь побачивши парашутистів у повітрі, Іван Сильвестрович зрозумів: треба будь-якою ціною рятувати вузол зв'язку. Тут же кинувся до зв'язківцям. Їм вдалося миттєво згорнути вузол і піти з-під удару противника.

В ході бойових дій армій Шияну доводилося організовувати евакуацію поранених і доставку військам різних вантажів через Головний Кавказький хребет, займатися організацією перевалочних баз з автотранспорту на гужовий, з гужового транспорту — на в'ючних, прокладати в'ючні стежки.

На посаді виконуючого обов'язки заступника командувача десантної групи військ більше 7 місяців (з лютого по жовтень 1943 року) на Малій землі під Новоросійськом кожну ніч Шияну доводилося особисто забезпечувати на березі плацдарму (в порту Мисхако) розвантаження прибуваючих плавзасобів і навантаження на них поранених під безперервним вогнем противника. Тут же він був двічі контужений.

24 грудня 1943 року після перекидання 18-ї армії з Таманського півострова під Київ армія перейшла в наступ на вістрі головного удару військ 1-го Українського фронту у взаємодії із з'єднаннями і частинами 3-ї гвардійської танкової та 1-ї гвардійської армій. Погода різко змінилася: міцний мороз змінився сильної відлигою. І знову сила-силенна роботи тыловикам: як організувати зв'язок тилу і фронту, яким шляхом переправляти поранених в тил, де і як відшукати гужовий транспорт. Поранених нерідко доводилося через бездоріжжя залишати в селах, куди прямували на конях медичні працівники для їх обслуговування та лікування. Вдень і вночі Іван Сильвестрович і його товариші по службі вирішували ці питання, які стали вкрай актуальними.

Після війни польове управління 4-го Українського фронту було переформовано в управління Прикарпатського військового округу. Шиян став заступником начальника штабу тилу округу. На цій посаді пробув недовго. В травні 1947 року його призначили військовим радником в Югославську Народну армію.

Після повернення в СРСР був начальником штабу тилу Бакинського району ППО (надалі — округу ППО), потім заступником начальника тилу Московського військового округу. У 1951 році вступив на основний факультет Військової академії Генерального штабу, яку закінчив у грудні 1953 року. Більше року працював старшим викладачем цієї академії. З березня 1955 по травень 1959 року служив у Групі радянських військ у Німеччині, був заступником командувача військами 4-ї гвардійської механізованої армії з тилу (пізніше перейменованої в 20-ю гвардійську загальновійськової). З поверненням в СРСР став заступником командувача військами Московського військового округу з тилу і членом військової ради округу. З січня 1968 по квітень 1974 року — заступник Головнокомандуючого Групою радянських військ у Німеччині з тилу — начальник тилу Групи і член військової ради Групи. Потім — консультант Військової академії Генерального штабу.

Генерал-лейтенант Іван Сильвестрович Шиян — автор двох видань книги «На Малій землі» (вийшли за кілька років до книги Л. В. Брежнєва «Мала земля»), «Ратний подвиг Новоросійська», «Генерал армії Хрульов», «Новоросійськ - місто-Герой».

В. С. Шиян нагороджений орденом Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни I ступеня, орденом Вітчизняної війни II ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» III ступеня, орденом Пошани, Бойовим хрестом Чехословацької Республіки, Хрестом хоробрих Польської Республіки, медалями «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу» та багатьма іншими.