Embedded Files
Микола Петренко
Микола Петренко
Поезія - 2017
Поезія - 2017
НЕЙТРАЛІТЕТ
На виборах у Штатах
Республіканець Трамп
І Клінтон ( з демократів )
Однаковими нам
Повинні мали бути.
Бо це – тонкий момент.
Тепер на нас надутий
Тамтешній Президент.
Що думали, – не знаю, –
З АПе помічники.
Та маєм те, що маєм.
І результат такий
Є не на користь нашу.
Трамп не забуде це...
Хто ж заварив тут кашу? –
Йому б сказать в лице:
Що мислила-гадала
Державна голова?..
Ще в’їдливіше стала
Сміятися Москва.
Так недипломатично
Гуртом зробили крок...
Положення незвичне.
Гіркий, важкий урок!
PS. Як жаль, що у Гаранта
Я радником не є!
Мені з моїм талантом
Вдалося б там своє
Сказати влучне слово.
Я зміг би, як поет.
Воно просте. Чудове.
Звучить, – нейтралітет!
ЦВІЛО КОЛИСЬ МОЄ СЕЛО.
ТЕПЕР ТОГО, – ЯК НЕ БУЛО!
ДУША КРИЧИТЬ І СТОГНЕ, Й ПЛАЧЕ,
КОЛИ СВІЙ ДІМ ТАКИМ Я БАЧУ.
МОВ ДЖУНГЛІ – ЛІС НАВКОЛО ХАТИ,
ЩО БУДУВАЛИ ДІД І ТАТО.
БЕЗ ВІКОН, БЕЗ ДВЕРЕЙ, БЕЗ ДАХУ –
ВОНА ЩЕ ЧУЄ ГОЛОС ПТАХА,
ЯКИЙ ВИТЬОХКУЄ У ЛІСІ...
САРАЙ ЗВАЛИВСЯ. ТОЖ У СТРІСІ
ГНІЗДА НЕ МОСТИТЬ ГОРОБЧИХА.
ДЕ Ж ЗЕМЛЯКИ? ЦЕ – СПРАВЖНЄ ЛИХО...
НА ВУЛИЦІ В ОДНІЙ ХАТИНІ
ПОЧУТИ ГОЛОС МОЖНА НИНІ.
НЕМА СТЕЖОК. СТРАШНІ ДОРОГИ.
НА СЕРЦІ СМУТОК І ТРИВОГА.
КОЛОДЯЗЬ НЕ ВГОЩА ВОДОЮ.
СТОЮ НА ПАРУ ІЗ ЖУРБОЮ...
СЕЛО НАПІВПОРОЖНЄ БАЧУ.
ДУША КРИЧИТЬ. І СТОГНЕ. Й ПЛАЧЕ.
P.S.
Приснилися цієї ночі
сусіди, хата і сарай...
Як жаль, що сон... Розкривши очі,
згадав я свій полтавський край.
Полинув мріями, думками
туди, де народився й ріс...
Згадав бабусю, тата, маму...
Хорол-ріку... Ледь не до сліз
реальність нинішня заділа,-
що кладовИще лиш росте...
Та гарні спогади зігріли...
Було дитинство золоте!
МАМИН ЛИСТ
Знову сонце щедро гріє з неба,
Знов стрічає квітень солов’я.
Я ж, синочку, думаю про тебе, –
Дорога кровиночко моя.
Пригадала, як малу дитину
Колисав покійний тато твій.
Із рідні – у мене ти єдиний.
Тож, нелегко тут мені самій.
Крає душу кожну мить тривога
І не спиться аж ніяк мені.
Я щодня прошу-благаю Бога,
Щоби ти не згинув на війні.
Повертайся, дорогий синочку,
Наяву. Не тільки уві сні...
Падає сльозинка на рядочки.
А весна витьохкує пісні.
ПОДАРУНКИ ПРЕМ’ЄРА
Зросла зарплата-міні вдвічі.
Народ наш «на коні» тепер.
Кажу кабмінівцям у вічі:
Ну, й молодчина пан прем’єр!
Проблему бідності знімає.
В пенсійний фонд вливає кров.
Нас безробіття не лякає...
Прем’єру – шана і любов!
Лишилися на повних ставках.
Детінізація зарплат...
Хай опозиція не гавка.
Прем’єр у нас – як добрий брат!
Ніщо дорожчати не буде.
І гривня більше не впаде...
Радійте цій реформі, люди.
Прем’єр наш кращий! Як ніде!
Бувають щедрими нечасто
Такі державні діячі...
Підвищення – для бідних щастя.
Все решта – снилося вночі.
ВЕРБОВІ КОТИКИ
Люблю з дитинства котики вербові.
Про них у мене спогади чудові.
Неділю Вербну вчили шанувати.
Ще – «писанки-яєчка» фарбувати.
У пам’яті – бабуся, мама, тато...
УСІХ – ЗІ СВІТЛИМ ХРИСТИЯНСЬКИМ СВЯТОМ!
З ПАСХАЛЬНИМ СВЯТОМ!
У кошиках, накритих рушниками,–
Паски і писанкові кольори.
Цілує церква небо куполами.
Тріумфом дзвони линуть догори.
У Святі Пасхи – світле Воскресіння!
У співах молитовних – Богу честь!
О диво з див, – явилося Спасіння!
Христос воскрес! – Воістину воскрес!
Звучать слова привітні, полум’яні.
І Ангели всміхаються з небес...
З Великоднем! Зі Святом, християни!
Христос воскрес! – Воістину воскрес!
ЗУПИНЯЙТЕСЬ, ЛЮДИ!
І зелене листя, й пелюстки квіткові
В квітні приморозив і засипав сніг.
Пісня солов'їна зникла на півслові...
Хто ж із нас так Бога розгнівити міг?
Бачимо у цьому лиш каприз природи.
Роблячи гріховний часто-густо крок...
Зупиняйтесь, люди. Не вчиняйте шкоди.
Хай повчальним стане нам такий урок.
ЛЮБІТЬ ЖИВИМИ МАТЕРІВ!
Своїх матусь любіте, діти.
І пригорніться. Й обніміть.
Їм треба мало в цьому світі...
Бо як настане втрати мить,
То лікті будете кусати
І надто гірко буде вам...
Прошу постійно пам’ятати:
Спішіть любити ваших мам!
Ні гроші, ні кохані й друзі
Нам не замінять мами рук...
Частіш всміхайтеся матусі, –
Допоки чути серця стук!
КВІТНЕВА ЗИМА
Аномалія. Стихія.
Надто рідкісна подія.
Ну й погода. Ну й природа.
Жаль птахів. Дерева шкода.
Жаль тюльпанчики тендітні,
Що морозом вбиті в квітні.
Жаль фіалок фіолети...
Весно красна, ділась де ти?
Не жаліє вітер клена,
На снігу – гілля зелене.
Солов’я, шпачечка шкода...
Ну й природа. Ну й погода.
НЕ ВМОВЛЯЙ, НЕ ПРОСИ МЕНЕ, МАМО!
Добрий день! Здрастуй, матінко-нене!
Я живий! Ти не віриш? Це я!
То нічого, що шрами у мене,
Що нога неслухняна моя.
Я прийшов. Повернувся до тебе.
Не хвилюйся, рідненька. Не плач.
Дякуй Богу. Молися до Неба.
Що мовчав дуже довго, – пробач.
Не тривожся, що сивим став рано, –
В двадцять років – біліший, ніж дід.
То – дрібниці: й контузії, й рани.
Основне – пом’янути, як слід,
Хлопців, що не вернулися з бою,
Котрим вже не відчути весну...
Ти радій, що я поруч з тобою.
Тільки знай – ще піду на війну.
Там чекають щодня на підмогу,
Ждуть завжди патріота-бійця.
З побратимами за Перемогу
Воюватиму я до кінця!
Може виживу. Може загину.
То – не страшно... Для нас головне –
Щоб не був «Руській мір» в Україні!
Не вмовляй тільки, мамо, мене...
ЖИТТЯ ЛЮДСЬКЕ
Постійно колесо життєве
Намотує на себе дні.
Життя людські здались мені
Життям листочків на деревах.
Життя – не тільки сонце з неба.
Життя – це й блискавки, й громи.
Як жаль, що дуже часто ми
Те робимо, чого не треба!
Життя – це суміш меду й жовчі,
Погожих днів і днів з дощем.
Достатньо їсти хліб з борщем,
Не м’ясо, – з апетитом вовчим!
Життя буває легшим, важчим.
Історій повне та інтриг.
Життя цінніше всяких книг,
Воно є вчителем найкращим!
ПОМИНАЛЬНЕ
Люди на цвинтар в дні поминальні
Квіти, віночки, сльози несуть.
Настрій скорботний, щемно-печальний.
Смерть і життя зустрічаються тут.
Рідних, знайомих згадують люди.
Їхні здобутки, пройдену путь.
Паска, цукерки, крашанки – всюди.
Предкам данину всі віддають.
Дух кладовища серце тривожить.
Чується «здрастуй», чути «прощай».
Знову – ми поруч... Господи-Боже,–
Стрінуться душі наші нехай!
СПІШІТЬ, – ЩОБ ПІЗНО НЕ БУЛО!
З дитинства ми, – траплялось часто, –
Батьків не слухали своїх.
Корівку не спішили пасти,
Зимою – відкидати сніг.
Бур’ян на грядці покосити
Бажання не завжди було.
Ми вперто те могли робити
Усе, що в голову прийшло.
Пізніш, як старшими вже стали,
Лиш більших додали проблем.
Частіш, на жаль, про себе дбали.
Тож, на душі – і біль, і щем...
Коли з молитвою до Неба
Дивлюся в поминальні дні,–
Самокритично, так як треба,
Приходять спогади мені...
Усім живим сказати мушу
Без особливих, зайвих слів:
Батьки в дітей вкладають душу. І
Ви свою – вкладіть в батьків!
Щодня даруйте хоч краплину
Уваги їм, сердець тепло.
Не відкладайте, дочко й сину...
Спішіть! Щоб пізно не було!
МИКОЛА ПЕТРЕНКО
ЄДНАЙМОСЯ,
СЕСТРИ І БРАТТЯ!
ВИБРАНЕ
Дніпро
Акцент ПП
2017
УДК 821.161.2
ББК 84. 4УКР 6-5
П 30
ISBN 978-966-921-101-9
До книги відомого поета увійшли нові твори, а також ті, що створені впродовж минулих років. Автор має гострий зір, чутливе серце, вміння тонко передати настрій. У цих різних за жанром віршах можна знайти думки і почуття, які по-справжньому хвилюють, примушують задуматися над сутністю буття.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ
Як жаль, що кожному із нас
Життя дається тільки раз.
Тому спішіть щодня, щомиті
Добро творити в цьому світі.
ВСІХ БЛАГ!
Шановні друзі! Любі земляки!
Ровесники, малеча, старики!
Вітаю вас зі святом новорічним,
З Різдвом Христовим – світлим і величним!
Хай рік новий достаток вам несе,
Хай в сім’ях ваших ладиться усе!
Хай буде успіх вдома й на роботі
І настрій завжди на мажорній ноті.
Здоров’я вам! Щасливих довгих літ!
Хай наш народ гірких не знає бід.
Дай Бог, щоб Україна розквітала,
Щоб всім на світі ліпше жити стало!
Хай буде нива врожаєм рясна,
Хай в душах ваших ожива весна!
Хай рік увесь спокійним, мирним буде.
Частіше посміхайтесь, добрі люди!
Хай радісно щебечуть дітлахи,
Хай край дніпровський славлять козаки,
Добробуту наповнюється чаша.
Живе хай вічно незалежність наша!
У ЄДНАННІ – СИЛА!
Долю ми гірку пізнали,
Нелегку, сувору:
І кріпацтво, і навали,
Й жах голодомору.
І фашисти, й комуністи
Нищили свободу,
Забирали атеїсти
Віру у народу.
Україно, рідна нене,
Милий отчий краю,
Ти завжди в душі у мене,
Тож люблю-кохаю
Я ланів твоїх простори,
Вишню біля хати,
І Азовське, й Чорне море,
І Дніпро, й Карпати…
І віночок на дівчині,
Й мова солов’їна,
І зозуля на калині –
Все це – Україна!
Кров тече козацька в жилах,
Мужнім пульсом стука.
У єднанні – наша сила,
Миру запорука!
Синьо-сонячне знамено –
Як це символічно!
Незалежна, суверенна
Буде жити вічно!
Зникнуть геть ворожі тіні,
Розцвіте держава.
Слава, слава Україні!
Всім героям – слава!
ГЕРОЯМ – СЛАВА!
Ми – тут. Живі. А їх, на жаль, немає.
Синів. Батьків. Чоловіків. Братів.
Журба глибока серце-душу крає
Нещастям сиріт і сльозами вдів.
Від «беркута», від снайперської кулі
Славетна Сотня покидала нас.
Стікали кров’ю ранені й безчулі
У той буремний, переломний час.
Вони вмирали не за гроші й славу –
За незалежність, волю, честь свою.
За сина, дочку, матір... За державу,
За нас з тобою гинули в бою.
Небесна Сотня. Та кривава битва.
Свічки скорботи плачуть знов і знов.
Всім – пам’ять світла! За усіх – молитва.
Героям – слава! Шана і любов.
ПІРОТЕХНІЧНЕ ЗНУЩАННЯ
Я ввімкнув телевізора нині
І на жоднім каналі, ніде
Не відчув, що у нас в Україні
На Донбасі війна іде.
Феєрверками бахкає місто,
І на вітер летять тисячі.
На ці кошти смачніше поїсти б
І зігрітися краще б вночі
Тим, хто мерзне на Сході в окопах.
Та про це мало думає хто…
Молодик-здоровило хлопа.
Він чомусь не іде в АТО.
Цілу ніч під вікном стріляє,
Мов знущається над бійцем,
Що у госпіталі помирає...
Зупиніть, можновладці, це! Всім скаліченим, рідним вбитих
Кожен вибух, як рані – сіль.
Скільки треба іще терпіти
Стресів шал і моральний біль?!
НЕ УСІ РОЗУМІЮТЬ НАС!
Я пішов на Донбас в АТО.
Без якоїсь про те реклами.
Захищати ж бо буде хто
Мирне небо моєї мами?!
Повернувся з війни без ніг,
Навантажив матусі плечі...
Хочу я відчувати сніг,
Як скрипить він в зимовий вечір.
А мій друг-побратим – сліпий.
Мін осколки попали в очі.
Я радію, що він живий.
Тільки в нього – суцільні ночі.
Серце плаче, душа щемить,
Коли друг відкрива віконце,
Щоб побачити, хоч на мить,
Лиш промінчик один від сонця...
Захищати не йдуть Донбас
Тих вельмож, що при владі, діти.
Ні, не всі розуміють нас!
А повинні б вже розуміти!
ВІДПОВІДАТИ – ЧАС!
Я – мертвий... Фізично вбитий
В котлі іловайськім я...
Та істину в білім світі
Шукає душа моя.
Лише про одне питає
Високих чинуш вона:
Вже хтось покарання має
За скоєне? Чи вина Встановлена за ті смерті,
Що знищили сотні нас?
Чому мовчите так вперто?
Відповідати – час!
ЧИ ДІЙДЕМО ДО КРАЮ?
Тим – «громадянська», цим – «гібридна».
Війна під назвою «АТО»…
За сином, за єдиним – рідним,
Ридає ненька. Як ніхто!
Допоки це безглуздя буде,
Донбаські й київські вожді?!
Щодня у бійні гинуть люди...
Дай, Боже, краю цій вражді!
«НІ» – ВІЙНІ!
І знову те, чого не треба.
Душа злетіла знов до неба
Зі Світлодарської дуги.
Вже патріоту молодому
Не повернутися додому –
На рідні ниви й береги... Дружина. Мама. Батько. Діти.
Його чекали. Щоб радіти
Життю. А він лежить в труні...
За смертю – смерть... Найкращі люди!
Допоки ж це жахіття буде?!
Дай, Боже, миру. «Ні» – війні!
СКІЛЬКИ БУДЕМО ЩЕ СТРІЛЯТИ?!
Крики. Стогін. Жахи щомиті. Цей – без ока... А там – нога... Тяжко ранені. Сотні вбитих. Іловайськ. Світлодар-дуга. Гинуть «сепари» і «укропи». А вони ж то – чиїсь сини! Де Америка? Де Європа? Що, не можете зупинить?
Плачуть діти. Ридає мати. Бійня косить вже третій рік... Скільки будемо ще стріляти, Смерті множити і калік?!
НАРОД ДІСТАНЕ
Скажіть, оті, що при Кабміні:
Чи можна на зарплату-міні
Здорові надто мати пики
І... з крокодила черевики?
Признайтесь ті, хто при Гаранті:
Який потрібен із талантів,
Щоб вижити на сорок «баксів»?
Ми «міні» маємо... Ви – «максі»!
Питання є й Верховній Раді,
Тим, хто в законотворчій владі:
Це що у вас за апетити
На сорок тисяч в місяць жити?
Мов кораблю підводні рифи, –
Реформи вбивчі і тарифи!
Ще й ціни б’ють свої рекорди.
На фоні цьому – жирні морди!
Тримають люд простий за бидло.
І вже народові набридло
Терпіти, мучитись, чекати.
Зухвальців геть він хоче гнати!
Новий Майдан їм пеклом стане,
Голодний ситого – дістане…
І олігарха, і бандита.
Злочинна карта буде бита!
ДОПОКИ?
Не за грабіж тарифно-дикий,
Не за такий жебрацький стан,
Не за пузатих жирні пики
Стояв у Києві Майдан!
При владі знов у нас – жорстока,
Спотворено-цинічна рать.
Скажіть, керманичі, допоки
Народ ще будуть обдирать?!
Ви всі – з прибутком. Ми – при злиднях.
Людське терпіння – на межі...
Допоки у війні гібридній
«Двохсоті» будуть вантажі?
І вдови, й сироти, й каліки?
Щодня – виття сирен «швидких»?
Допоки будуть крові ріки? –
Питання мертвих і живих.
ДАЙ БОЖЕ СПОКОЮ
БЕЗВИННО УБІЄННИМ...
(за спогадами бабусі, –
Одарки Ониськівни Петренко)
Забрали «активісти» все зерно.
Всю живність. Всю картоплю. Буряки.
Ні крихти хліба – в хаті вже давно.
Коржі лиш – з лободи. І – будяки.
Звалила смерть сусідчине хлоп’я.
Зварила мати тільце в казані...
О Господи! О доленько моя! –
Як далі бути? Що робить мені?
Синочку – жолудь. Донечці – кора.
Старенькій неньці – чай із бузини.
Зловити б ховраха, щура, тхора.
Та їх не видно. Зникли вже й вони.
Вмирало і старе, і немовля.
Сільські дороги – всіяні кістьми.
«Дай хлібчика» – дитина промовля.
Набрякло-пухлі животіли ми.
Яка гірка в оладках кропива.
Та більш гірким душа оце щемить, –
У пам’яті знов кожен ожива.
І полум’ям скорботи палахтить.
Мільйони трупів. А ще більш – тривог.
Голодоморне пекло – дикий жах...
Я ставлю свічку. І прошу: дай Бог
Невинним душам спокій в небесах.
ЖЕБРАЦЬКІ НОРМИ
Ми безладом задовбані, забиті!
Пробачте, що вживаю так слівце.
Болить душа. Бо і живі, і вбиті
Стояли на Майдані не за це!
Ми не чекали, що війна на Сході
Синів найкращих стільки забере,
Що влада знайде крайнього в народі,
Що знову нас, як липку, обдере.
Євросоюз. Нове життя. Реформи.
Привабливо-заманливі часи.
Але погляньте у корзинні норми.
На скільки розраховані труси,
Штани, спідниця, інші речі шиті?..
Як часто можна вжити сир, яйце?..
Болить душа. Бо і живі, і вбиті
Стояли на Майдані не за це!
СПОВІДЬ СОЛДАТА
Пробачте сина, мамо й тату,
Що я на полі бою впав
І що не встиг вам розказати,
Як на Донбасі воював.
За нашу Україну-неньку
Від кулі снайпера помер.
Не ображайтеся, рідненькі,
Що ви без мене відтепер.
Не плач, дружинонько кохана,
І не журися знов і знов,
Що стала ти вдовою рано.
Убитий – я, а не любов!..
Синочку! Миле немовлятко!
Я жив тобою кожну мить.
Зростай таким, як був твій татко,–
Щоб міг Вітчизну боронить!
Життя поклавши за свободу,
За честь, за пісню солов’я,
Колишній спокій, мир народу
Старався повернути я.
Щоб яблуні цвіли і вишні,
Веселі чулись голоси,–
Прошу, молю тебе, Всевишній:
Усе, що є живим, – спаси!
ПРОКИДАЙТЕСЬ, ЛЮДИ!
Україно! Люба ненько!
Славний отчий краю!
Чом болить моє серденько
Без кінця, без краю?
Незалежна, суверенна
Стала ти. Одначе
Люд знедолено-злиденний
В скруті стогне й плаче.
Можновладці-казнокради,
Що від’їли пики,
Обзивають бидлом, стадом
Наш народ великий.
Обібрали тебе, мила,
Олігархоклани.
І надалі хижа сила
Має темні плани.
Всюди – безлад! Скрізь – руїни!
Доки ж так ще буде?
Тож прокинься, Україно!
Підніміться, люди!
2004
ЧАС І ПОРА
Олігархи пихато-огидні
Сплюндрували мій край до руїн.
Скільки ще старцювати у злиднях?
Піднімайся, народе, з колін!
Корумповано-кланова влада,
Животіння – мов з редькою хрін.
Щоб не бути ні бидлом, ні стадом,
Піднімайся, народе, з колін!
Нас грабують, нас нищать безбожно,
Б’є на сполох розбурханий дзвін.
Скільки скніти, терпіти ще можна?
Піднімайся, народе, з колін!
2004
ВЕРХОВНОРАДНИМ
КРИКУНАМ
Мандатоносці-кнопкодави!
Верховновладні крикуни!
Не шкодьте іміджу держави,
Коли парламентські штани
Трете на меркантильно-шкурне,
Забувши про електорат.
Його вже не пошити в дурні!
Хоч дехто йде на це стократ.
Не сійте розбрату, незгоди,
На провокуйте на двобій.
Заради власного народу
Вгамуйте жар амбітний свій!
МИР ПОВЕРНІТЬ!
Війна – це сліз материнських море.
Це – ріки крові, налиті вщерть.
Це – божевілля. Свавілля. Горе.
Безумство. Жах. Передчасна смерть.
Війна – це пекло, де тіл фрагменти,
Де стогнуть душі, горять хати…
Політиканські експерименти,
Що провокують на брата йти.
Війна – це злочин. Людські страждання.
Це – голод, холод, грабіж, розбій.
Це – ґвалтування. Це – катування.
І стрес, і шок – від страшних подій.
Війна – трагедія, дійство люте,
Що множить сиріт, калік і вдів…
Ніяк прощення не може бути
Тим, хто в безглуздя народ завів!
Війна – це муки на полі брані,
Безцеремонний фатальний вир…
Усе відкиньте, «вожді» так звані,
І поверніть в Україну мир!
ПРАГНЕ ЗОЗУЛЯ ПІСНІ
Мати чекає сина.
Жде татуся дитя.
Воїн – за Україну
Мужньо поклав життя.
В небі кружляють ситі
Горем людським круки.
Лічить зозуля вбитих,
А не комусь – роки…
Криком трагічним тяжко
Крає щодня серця.
Молить, благає пташка
Помочі у Творця.
Просить зозуля Бога,
Зникла щоб геть війна.
Пісню про Перемогу
Хоче співать вона.
Прагне усім кувати
Довгі літа життя,
Щоби раділа мати,
В щасті – жило дитя!
ПОЛЕ ПАМ’ЯТІ
На цьому полі не росте пшениця,
Комбайни не гудуть і трактори.
Тут вибої і вирви – мов зіниці
Очей, що просять помочі згори.
Недавно ще нас поле годувало,
Як море, грало хвилями торік…
Тут патріотів полягло чимало.
Страшна війна їм вкоротила вік.
Зухвалий ворог зерна смерті сіє,
Вночі і вдень примножує її.
Імперський дух, зомбуючи Росію,
Все далі суне щупальця свої,
Змінити рветься українцям долю
І знищує їх, наче людожер…
Кров, що пролита на пшеничнім полі,
У світлу пам'ять пророста тепер!
РОЗПРАВ СВОЇ ПЛЕЧІ
Для кланів режимних ми – стадо і бидло.
Зґвалтовані псевдореформами вкрай.
Нам кодло злочинно-бандитське набридло!
Допоки ж так буде? Громадо, вставай!
За землю і мову, за право й свободу,
Традиції славні, Тараса ім’я, –
Гуртуйся, єднайся, великий народе!
Розправ свої плечі, країно моя!
Щоб мали роботу досвідчені руки,
Щоб люди не кидали батьківський край,
Жили щоб заможно і діти, і внуки,
Вставай, Україно! Народе, вставай!
2013
ЧАТУЄ ЛИХО
Село моє. Воно ще диха.
Воно іще сьогодні є.
Та вже над ним чатує лихо,
Ось-ось помре село моє.
У бур’яні – хати порожні.
Лишились лиш діди й баби.
Забуті, кинуті безбожно
Всі ті, хто гнув весь вік горби.
Ті, що живі, і ті, що мертві,
Так берегли моє село…
Тепер воно – режимів жертва,
Наживи кланів – джерело.
Немов на кладовищі, – тихо,
Хоч з димарів ще дим снує…
Дай Бог, щоб не збулося лихо,
Щоб вижило село моє!
ПАНДЕМІЯ
ПІДКУПУ
В державі нашій повелося
Давати-брати хабарі.
Це лихо всюди розповзлося.
Не знав такого край наш досі.
Воно – «внизу», воно – «вгорі».
Дають в суді. В прокуратурі.
За тестування. За диплом.
Грошима сунуть і в натурі.
Щодня зростає клієнтура,
Що інфікована цим злом.
Деруть в пологовім будинку.
У виконкомі. В дитсадку.
Є мзда на цвинтарі, на ринку.
Хапають куш свій без спочинку
Всі ті, хто має суть бридку.
Є підкуп у Верховній Раді.
На митниці уміють брать.
Завжди гребти хапуги раді.
Давайте ж станем на заваді,
Щоб цю ганьбу ліквідувать!
ВЕТЕРАНАМ
Знову квітнуть яблуні і груші,
Знов пливе над річкою туман.
Залишився взимку без Катюші,
Без дружини, фронтовик Іван.
Він щодня стоїть, немов лелека,
На одній нозі біля воріт.
Про минуле згадує далеке –
Про останній бойовий політ.
Як йому у сорок п’ятім Зірку
Сам комдив у госпіталь привіз…
Та сьогодні ветерану гірко,
За державу боляче до сліз.
На душі старенькому тривожно,
Бо чинуші кривдять сивину.
Лиш під себе все гребуть безбожно,
Ще й ведуть в парламенті «війну».
Відлітають, мов у вирій, душі
Від фізичних і моральних ран…
Розквітають яблуні і груші,
І пливе над річкою туман.
ЦВІТ ІСТИНИ
Повинні правду говорити люди.
Бо правда – сонце! А брехня – пітьма.
Імен та звань не може в правди бути!
Немає правди – злагоди нема!
Правдивості нам світлої дай, Боже,
Щоб ми усі повірили у те,
Що дійсно правда кривду переможе,
Що істина в суспільстві розцвіте!
НА КРИТИЧНІЙ МЕЖІ
Я бачив ось тільки-но в нашім дворі,
Як лікар і вчитель вчорашні
З контейнера їли цвілі сухарі,
Відходи харчів домашніх.
Загнали в тупик нас круті платежі,
Надмірно високі ціни.
На грані ми вже! На критичній межі!
На краще потрібні зміни!
ВЗЯЛИ У ДОЛЮ!
У парку йде суцільний зруб –
Каштан, береза, липа, дуб.
Самозахват. І – самобуд.
Немов немає влади тут.
Але насправді влада є.
Вона – у долі. Їй – своє.
ХТО ТИ?
Життю чомусь не вміємо радіти,
І цінності у нас не завжди ті.
Хтось прозріває, як вмирають діти,
А хтось – як сам на смертному путі.
То особливу хочеться квартиру,
То – діаманти, яхту і авто...
Не відчуваємо, як треба, сонця, миру.
Кусаєм інших. А себе – ніхто.
Не знаю більш шкідливої істоти,
Яка на душу так бере гріхи.
Дивлюсь на все це і питаю: хто ти?
Чому сліпий до інших і глухий?
Коли війна прийшла на схід країни
І так багато сиріт, вдів, калік,
Повинні, люди, всі ми, неодмінно,
Гребти не в свій, частіше – в інший бік.
Знаходьмо сили, щоб себе змінити.
Не наступаймо знову на граблі!
Хвилині кожній маємо радіти
І – бути на найвищому щаблі!
ПРИМАРА
Скажи мені, так званий «брате»,
Що у думках твоїх тепер?
Ти хочеш реанімувати
Союз п’ятнадцяти сестер?
З могили витягти й на ноги
Підняти мертвим той Союз?
Назад немає вже дороги!
Не відновити давніх уз!
Ти мрієш знов про ту державу?
Чому ж ви нищили її?
Росії не здобути славу
Через амбіції твої!
Допоки ж будете вбивати?
Коли скінчиться ця війна?
Що з головою в тебе, «брате»,
Від чого в мареві вона?
ПУТІНСЬКА ПУТЬ НЕПУТНЯ
Крим забрала торік Росія,
Нищить нині вона Донбас.
Рани, смерті агресор сіє, –
Не було щоб в Європі нас.
Прагне Путін надіти пута,
З українця зробить раба.
Та цього не повинно бути,
Щоб ми гнули на них горба.
За ідеєю ідіотів
Пропонує нам Кремль ярмо.
Та достатньо є патріотів, –
Це здійснити ми не дамо!
Пута Путіна – путь непутня,
Нам не треба імперських уз.
Інше вибрали вже майбутнє –
В Європейський йдемо Союз!
ДИКІ ДЕКЛАРАЦІЇ
Позбивались у окремі зграї
Ненаситні жлобо-скупердяї.
Це вони, валютні маніяки,
Нам постійно забивали баки.
Шваль-нахаби, злодії-чинуші
Українцям плюнули у душі!
Егоїсти і користолюби,
Щоб у вас повипадали зуби,
Щоб ви євро-доларом вдавились.
Що ж ви нижче плінтуса спустились?
Все для фронту ви повинні дати,
Не голодні щоб були солдати,
Щоб в окопах менше хлопці мерзли,
Ви ж, мерзота, – притаїлись-щезли!
Не ховайте крадене у банки.
Зброю дайте патріотам, танки.
Нечисть, погань, пацюки-паскуди,
Гнати геть вас будуть скоро люди!
«ТАК!» – ШЛЯХУ ДО ЄВРОПИ
Попередній керманич,
А точніше – так званий
«Екс-гарант» не збирався
До Європи ніяк.
Це його прокремлівський
Курс привів до Майдану,
Кров і вбивства приніс нам
«Презідент-маніяк».
Кожен, хто із Майдану, –
З болем в серці й сьогодні,
Бо жахи і страхіття
Там прийшлося пройти.
Стресом, шоком кричала
Смерть Небесної Сотні,
Що під снайперські кулі
Йшла заради мети.
Революція. Гідність.
Все – у душах і нині!
Та тривожить зневіра,
Бо внизу і вгорі –
Щось не так... Тут – жебрацтво
Для простої людини,
Там – корупція дика,
Хабарі й хабарі...
Доки в бездну летіти
Буде наша держава?
Скільки хлопців ще згине
На АТОшній війні?
Патріотам-Героям –
Вічна пам’ять і слава!
«Так!» – шляху до Європи!
До Московії – «Ні!»
ПОРА!
Ні Євросоюз, ні Штати
Не витягнуть з прірви нас.
Нам треба самим «пахати»!
Спасіння – у цім якраз!
Не Буші, Обами, Трампи
Добробут нам принесуть...
Ілюзії то і штампи!
В труді – процвітання путь!
Постійно «крутити педалі»
Повинні, щоб стався злет.
А ще Україні Сталін
Потрібен. І – Піночет.
Щоб знищить прожерні душі
Отих, що сидять вгорі,
Щоб зникли вори-чинуші,
Закутані в хабарі!
Ми – в шоці від декларацій,
Мільярдних валют – гора...
Ми – серед бідніших націй?!
Кінчати вже з цим пора!
ГНІВ І ГАНЬБА!
Скажи, Гаранте, – чий це був наказ,
Хто «Беркуту» злочинну дав команду,
Щоб ребра людям так трощила банда,
Щоб розбивав їм голови «спецназ»?!
На мирний шлях нездатні ми хіба?
Чому така жорстокість відбулася,
Що на Майдані кров людська лилася?..
Це – дикість! Звірство! Жах це і ганьба!
Мільйони вже розбурханих сердець.
Причина ж бо – не в ковзанці, ялинці…
І, хоч терплячі надто українці, –
Гнів – на межі! І в неї – є кінець!
2013
УКЛІН І СЛАВА!
Щемлять серця. Тремтять душевні струни.
Герої справжні йдуть в останню путь.
Свічки. Ікони. Квіти. Сльози. Труни.
У кожнім з них – патріотична суть.
Поклали хлопці за Свободу тіло,
Та душі їхні будуть вічно жить!
Керманичі злочинного відстрілу,
Як ви могли такі гріхи творить?!
За катування, братовбивчі кроки,
За рани й смерті, що збулися тут,
Потвор цинічних, всіх убивць жорстоких
Чекає Божий і народний суд!
Позбулись ми диктатора-тирана.
Свавілець, деспот озвірілий він…
Уклін і слава – мирному Майдану!
Небесній Сотні – поминальний дзвін!
2014
УКРАЇНСЬКИЙ НАБАТ
Люди світу, встаньте на хвилину!
Слухайте, слухайте, –
Гуркоче як Донбас.
Вождь кремлівський жорстко, безпричинно
Убиває нас, убиває нас.
Як же дозволяєш ти, Росіє,
Щоби зло чинив неадекват?
Не спаситель він і не месія!
Зовсім нам не брат! Зовсім нам не брат!
Україні, Україні –
Зовсім він не брат!
Той, хто сіє ворожнечу, –
Аж ніяк не брат!
Він себе царем Землі вважає.
Шастає збочено
Думками шкереберть.
Душі та серця навмисно крає.
Завдає страждань і приносить смерть.
На цинічній, на зухвалій ноті
Дружби підриваються мости.
Множаться «двохсоті» та «трьохсоті»,
Без імен хрести, без імен хрести.
Тільки номер, а без прізвищ,
Без імен – хрести.
У могилах – невідомі!
Без імен – хрести!
Запаліть свічки сьогодні, люди!
Зникне хай від вогню
Жорстокості пітьма.
Вічно жити патріоти будуть!
Ті, що полягли! Ті, кого нема!
Хай замовкнуть мінометні зливи,
Дзвін церковний – вздовж летить і вшир.
Все робіть, народи, що можливо,
Щоб вернувся мир, щоб вернувся мир,
Щоб вернувся, щоб вернувся,
Щоб вернувся мир.
Щоб назавжди повернувся
Довгожданий мир!
«КОНВОЮ» – НІ !
Колона із Росії, наче гад,
Повзе в обхід Червоного Хреста.
Шле Путін терористам «Бук» і «Град»,
Щоб села наші нищити, міста.
Наживку на провокаційний гак
Чіпля сусід, сприяючи війні.
Гуманітарній допомозі – так!
«Гуманітарному конвою» – ні!
ЦВІТ НАЦІЇ
Життя втрачаючи свої,
Вони рятують Україну!
І – переможуть! Неодмінно!
Бо люблять, як ніхто, її!
Вітчизни віддані сини!
Передусім для них – держава!
Героям-патріотам – слава!
Еліта нації – вони!
НЕХАЙ У ВАС
ІНАКШЕ БУДЕ!
У парку бігало малятко,
Ганялося за голуб’ятком.
Старалось вдарити пташину…
Раділа поруч мама сину.
Пізніше хлопчик – це ж дитятко –
З рогатки, зробленої татком,
Попав у око кошеняті.
Татусь лиш посміхавсь хлоп’яті.
Пройшли роки. Десятиріччя.
У сина – шрами на обличчі.
А мати стала зовсім сива.
Без чоловіка. Нещаслива.
Підняв синок на батька руку.
Трагічний випадок. Науку
Страшне те горе мало б дати,
Але не вийшло. Знов за ґрати
Попав недавно. Мамі – тяжко.
А починалося все – з пташки...
Задумайтеся, тата й мами,
Подібне щоб не сталось з вами.
ВСЕ БАЧИТЬ БОГ
Ніхто не знає і ніхто не може
Знайти і дати відповідь-одвіт
На те питання: скільки воля Божа
Дарує нам життя земного літ.
І в той же час ми часто, як не треба,
Чомусь на світі цьому живемо.
Людські закони і закони Неба
Виконувати щось не спішимо.
Все бачить Бог. І саме те, як люди
Несуть достойно і терпляче хрест,
Йому підкаже, де повинен бути
Мій крок послідній, твій останній жест.
ГЛОБАЛЬНИЙ КЛАПТИК
Земля – останній наш оплот!
Без неї ми – вже не держава!
Без чорноземів зникне слава,
І в рабство піде цей народ!
Найбагатючіші ґрунти –
Це скарб, дарований Всевишнім!
Не може клаптик бути лишнім!
Всю землю маєм зберегти!
КРАЮ МІЙ РІДНИЙ
Квітучий краю, ненько Україно,
Моя Вітчизно зоряно-ясна!
Про тебе легкокрила пісня лине,
Про тебе ллється слава голосна.
Люблю тебе, твої широкі ниви,
Міста і села, ріки і сади,
Весни-красуні теплі грозозливи
І осені багряної плоди.
Мій краю рідний, золота долино,
Фортеця наша дужа і міцна,
Цвіти, рости, червоная калино,
Живи, красуйся, рідна сторона!
1970
НАШЕ ДИШЛО
В народі є вислів: «Закон – наче дишло…»
Цей принцип гуляє щодня у судах.
Ми маємо часто, на жаль, те, що вийшло, –
На рішення тиснуть і гроші, і «дах».
ДОПОКИ?!
Куди поділись наші вклади
Часів Союзу еР еС еР?
Чому не повернула влада
Народу гроші дотепер?
Де ті мільярдні кошти нині,
Всі заощадження оті?
В якій сховалися країні
У сейфах зливки золоті?
Немов знаходять відмикачку
У передвиборчі часи.
І сунуть тисячу – в подачку,
Коли потрібні голоси.
Ми мовчимо. Тому і винні,
Що знов – міраж, омана – знов…
Допоки ж покидьки злочинні
Так пити будуть нашу кров?!
РЕФОРМА ВІД ЗЕМЛЯКА
Не краще нам зробив, а гірше
Закон про пенсію новий,
Бо аж на десять років більшим
Стаж має бути страховий.
Шлють безперервно наші люди
Свої прокляття земляку,
Який їх зрадив, мов Іуда,
Реформу втіливши таку.
Міцними згадують словами,
Бо ж так підняв пенсійний вік.
Безчесно, підло над жінками
Цей познущався чоловік!
Божився-клявся наш чинуша,
Що фонд пенсійний дійсно спас.
Але, немов боксерську грушу,
Знов дефіцит колотить нас.
Народ терпить. І жде на зміни,
Коли поліпшиться життя.
А в мільйонерної личини –
Ні вороття, ні каяття!
2013
РЯТУВАТИ ЧИ РЯТУВАТИСЬ?
Мчать авто багатотонні,
Нелегку долають путь.
В Україну закордонні
Фрукти-овочі везуть.
І не тільки мандарини,
Не таке, що десь лиш є.
Оптом пруть до України
Те, що тут було своє…
З чужини – картопля, груші.
Вдосталь що, свого нема?..
Можновладці та чинуші
Наче вижили з ума.
Від поляка, від китайця –
Сливи, яблука у нас.
Поміняти власні яйця,
Мабуть, скоро прийде час.
Підгодовують нас турки,
Африканське теж їмо.
Через телепнів-придурків
Так, на жаль, і живемо.
Не в Афінах, не в Єгипті
Мають думати за нас…
Чорноземи – кращі в світі!
Тож сьогодні вже якраз
В незалежній Україні
Рятувать пора село...
Щоб воно не вмерло нині,
Щоб завжди воно жило!
ДЕ Ж ТА ВЛАДА?!
Є трудяги-роботяги,
Є звичайний споживач…
Вліз між ними посередник –
Комбінатор, здирник, рвач.
Цей негідник і нахаба
Сам не гне свого горба.
Завдяки його махлярству
У рази ціна стриба.
І не хоче, і не вміє
Вироблять нічого він.
З кожним днем у нас лиш більша
Обдиральників загін…
Апетити навіжені
Спекулянти мають ці.
Порожніють в нас кишені,
Худнуть наші гаманці.
Виробник кінці з кінцями
Ледве зводить. А вони –
Все багатшають без тями,
Вже не влазять у штани.
Кажуть, є в прем’єра кеба,
І гарант наш – мудрий теж.
Та чомусь вони зухвальцям
Встановить не можуть меж.
Тож розгнуздана мерзота
Так, на жаль, себе й веде…
Де ж прем’єр? Верховна Рада?
Президент, нарешті, – де?
ПИТАННЯ РУБА
Поясніть, скажіть наразі,
Це нормальним є хіба,
Як в Мадриді чи у Празі
Українець гне горба?
За кордон заробітчани
Їхать змушені щодня,
Бо місцеві наші клани
Їх лишили трудодня.
Тож блукають світом люди –
Іванú та Миколú…
А чи їм робота буде
В Україні і – коли?
Не в Мілані й Будапешті,
Не в Афінах й Анкарі…
Дайте відповідь нарешті
Ті, хто вище всіх вгорі!
ПАРТІЇ ВЕДУТЬ
Партій різних розвелося,
Мов грибів після дощу!
Тільки жодній не вдалося
Дать нам вдосталь хоч борщу!
В кожній партії генсекам
Дружно курять фіміам.
Та ніхто не докумека,
Як із кризи вийти нам!
Що від партій тих народу?
Ні достатку, ні добра!
Лиш товчуть у ступі воду…
Це збагнути всім пора!
ЦЕ НЕ КОЖЕН
ВЧЕНИЙ СКАЖЕ
Щоб на пенсію прожити,
Кинув дід-сусід палити,
В кухоль з пивом заглядати,
Чай і каву споживати.
Не купує яйця, м’ясо,
Оселедці та ковбаси,
Молока не знає, сала –
Грошей тих занадто мало.
Ще позаторік востаннє
Купував плоди баштанні,
Зовсім вже забув про фрукти –
Недоступні це продукти!
У звичайнім магазині
Ціни всі кусючі нині!
Про сметану та олію
Дід давно уже не мріє.
Масло, риба, мед і птиця
Можуть лиш йому присниться.
Як той дід ще жити може?
Вчений скаже це не кожен!
В книгу Гіннеса, мабуть,
Скоро діда занесуть.
Якщо пенсії не буде,
Шанс один – в останню путь!
Коли дід отой сконає,
Лиш Верховна Рада знає!
1997
«ПРИВІТ»
Пенсіонер. Живу у місті.
При стажі понад сорок літ
На місяць маю «тищу двісті»...
Гарантові за це – «привіт»!
Нас чесно жити вчили змалку.
Порядним був увесь мій рід.
Я – без боргів за комуналку...
Прем’єр-міністру – теж «привіт»!
Взуття потрібне, одяг, ліки.
Хоча б що-небудь їсти слід.
Закон пенсійний зменшив віку...
Отож, і спікеру – «привіт»!
Спішать відправити чинуші
Пенсіонера в інший світ...
У пеклі будуть їхні душі,
Диявол їм пришле «привіт»!
ЗАЯВА ПРЕЗИДЕНТА
– Мій попередник заподіяв шкоду!
Його негайно треба покарати! –
Так президент новий сказав народу
У інтерв’ю, коли прийшов до влади. –
Він вас привів до краю прірви, люди!
Я ж прикладу весь розум свій і сили
Для того, щоб здійснилось швидше чудо, –
Щоб при мені ви крок вперед зробили!
1999
ЗАКАБЛУКАМ ЛИХА ДАМ!
В незалежній Україні
Голодують люди нині!
Зі столів зникає сало!
Надто скрутно жити стало!
Приспів:
Коли скінчиться розруха
Й заживеться краще нам,
Дам я лиха закаблукам,
Закаблукам лиха дам!
Наша дійсність невесела –
В злиднях і міста, і села!
Ані пенсій, ні зарплати
Не спішать нам підіймати!
Приспів.
Жебракують знов народи,
Стали фабрики й заводи!
І знецінилися вклади
Завдяки старанням влади!
Приспів.
Хтось влаштовує паради,
Цуплять гроші казнокради.
А в нещасного каліки –
Півкопієчки на ліки.
Приспів.
Банк Всесвітній дав кредити
На бюджетні дефіцити.
Хоче нас зробить рабами,
Внуків щоб пустить з торбами.
Приспів.
Долар гривню не жаліє,
Хтось з інфляції жиріє.
Бідні втратили в зарплаті,
А багатшають – багаті.
Приспів.
Ми обшарпані безбожно!
Скільки так ще скніти можна?
Наш народ про краще мріє,
Де ж ти, де, його надіє?
Приспів.
2003
ПРО ПЛЮСИ ТА МІНУСИ
* * *
Медицину реформують
Урядові діячі.
Плюс, що ще, бува, лікують.
Мінус – цуплять тисячі.
* * *
На багатих чорноземах
Гарно родять овоч, фрукт.
Тільки з цінами проблеми:
Все дорожче наш продукт.
* * *
Орендатори без втоми
Сіють сою і ріпак.
«Плюс» – в кишені. Мінус – в тому,
Що ґвалтують землю так.
* * *
ДеТеПе – велике горе.
Плюс – що знайдуть лихача.
Мінус в тім, що на «мажорів»
Сил чомусь не вистача.
* * *
У судах всього буває…
Хоч частіше – програєм.
Плюс – що право захищаєм.
Мінус – що хапнуть даєм.
* * *
Плюс, що в нашій богадільні
Геть закрили казино…
Мінус – казино підпільні
Шахраюють все одно.
* * *
Добре, що із магазинів
Дефіцит колишній зник.
Та погано те, що нині
Наш зникає виробник.
* * *
Є планшети. Ноутбуки.
Благ цих нині вистача.
Прикро, що все рідше в руки
Книга йде до читача.
* * *
Добре, що свобода слова
В Україні нині є.
Жаль, що часто наша мова
З лексиконом програє.
СУМНЕ
ПАМ’ЯТІ МАМИ
Була матуся мудра, тиха,
Ласкава, добра до усіх.
Ділила з нами щастя й лихо,
Обходить вчила всякий гріх.
Любила мама сонце, квіти
І неба чистого блакить.
Хотілось їй на білім світі
Іще хоч трішечки пожить.
Забрала смерть її жорстока
Після тяжких, тривалих мук.
І стало зовсім одиноко
Без теплих слів, без ніжних рук.
Нікого вже не потривожить,
Думки не передасть свої.
Ніколи чути вже не зможе,
Як тут співають солов’ї.
Шкода, що йтимуть зими, весни,
Її ж не вернеш звідтіля…
Хай буде царство їй небесне,
Хай буде пухом їй земля!
1996
ГНІЗДЕЧКО СОЛОВ’Я
Не чекає тут ніхто гостинців,
Розлетілась по світах сім’я…
Вперше ми з тобою наодинці,
Рідна хато батьківська моя.
Зажурився двір без тата й мами,
Заблукала стежка в спориші…
Тугу цю не викласти словами,
Грає смуток струнами душі.
Як нелегко все це розуміти,
Серце розривається, щемить.
На поріг кладу я вдячно квіти
І схиляю голову на мить.
В’є гніздечко у поштовій скриньці
Молодий нащадок солов’я…
Ми з тобою вже не наодинці,
Рідна хато батьківська моя.
2002
МОЄМУ РОДУ
Дідова люлька. Дідова каска.
Дідова клуня. Ціп дідуся.
Дідова пісня. Дідова казка.
В спогадах-згадках – пам’ять уся.
Бабчина скриня. Прядка. Макітра.
Хрестиком шитий диво-рушник.
Фото бабусі. Щире. Нехитре.
Дух благородний досі не зник.
Татів малюнок. Татова скрипка.
Батьків колодязь. Батьків сарай.
Татова хата. Татова липка.
Татове тихе слово «прощай».
Мамині очі. Мамині сльози.
Мамині муки. Мамина смерть.
Цвинтар і рози. Райдужні грози.
Пам’яттю серце сповнене вщерть.
Борщ – від бабусі. Дід – з галушками.
У вишиванки – колір рудий.
Мамина ласка. Посмішка мами.
Тато з портрета – ще молодий…
Дід і бабуся, тато і мама –
Любі, кохані, рідні мої!
Жаль, що розлука вічна між нами,
Що відлетіли в інші краї.
Зникли за обрій, наче лелеки,
Мов журавлині сиві ключі…
Згадувать будем, вас не забудем,
Доки живі ми, – вдень і вночі!
НОСТАЛЬГІЯ
Як до мами і до тата
В гості їздив я в село,
На душі буяло свято,
Світло й радісно було.
Я літав, немов на крилах,
По стежках дитячих літ.
І якась небесна сила
Возвишала той політ...
У журбі сьогодні хата,
Всі доріжки – в бур’яні.
Жаль, ніколи мама й тато
Тут не стрінуться мені.
Пробігають дні і ночі.
Скоро – фініш у житті...
Я зайти до хати хочу,
Всі стежки відчути ті.
ЦІНУЙТЕ РІДНИХ БІЛЬШЕ ПРИ ЖИТТІ!
Згадую маму. Згадую тата.
Діда. Бабусю. Меншого брата.
Тих моїх рідних, котрі відсутні,
З ким не побачусь більш у майбутнім.
Згадую факти, різні моменти,
Зустрічі, жарти і компліменти.
Посмішки рідних, радісні лиця –
Перед очима... Тільки не спиться
Щось мені знову. Мучусь думками.
Не передати все те словами!
БУМЕРАНГ
У нього є дочка і син,
А ще – давно дорослі внуки.
Він в них вкладав і душу, й руки.
Але сьогодні – він один.
Здала старенького рідня
Тяжкій хворобі на поталу.
Учора серце ледь не стало.
А він чекає їх щодня.
Він досі любить рідних всіх –
Дочку і сина, внучку, внука…
Вже смерть до діда в хату стука,
А їх немає… Жах і гріх!
Нащадки! Знайте: чин і ранг
Вас не врятують від розплати.
У муках прийдеться вмирати…
Вам все поверне бумеранг!
НА ДУШУ
НЕ БЕРІТЬ ГРІХА!
Син до лікарні не повіз
Онкологічно хвору неньку.
Пекельний біль душив стареньку.
Кричала криком. Аж до сліз.
Гарчав цей норовистий син,
Слова вживаючи вульгарні,
Що – всі знеболювання марні,
Що – дорогий йому бензин.
Негідник наче ошалів,
Не дав й копійки на уколи!
Від чада власного ніколи
Не ждала мати вбивчих слів!
Звалив її інсульт. Не рак.
«Швидка» не встигла допомога.
Забрав життя вдови-небоги
Самозакоханий дурак…
Накрив могилу перший сніг,
Та не накрив безумство люте.
Прозрійте! Схаменіться, люди!
І не чиніть подібний гріх!
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ
Щороку бачить маму й тата
Давав мені можливість Бог.
Але, на жаль, суцільне свято
Пройшло… Немає вже обох.
Обійстя рідне полишили.
Спішу тепер на цвинтар я.
Навіки поруч – дві могили.
Тут – батько, мама – тут моя.
Сплять тихо, наче серед ночі,
І пам’ятники, і хрести.
З двох фотографій рідні очі
Хотіли б щось розповісти.
Але не можуть. Не вдається.
Тож сам повідаю новин.
Від хвилювання серце б’ється,
Бо я ж не все зробив як син…
Думками у минуле лину,
Перегортаю кожну мить.
Прошу прощення за провину.
І вже не так душа болить.
Щодня, щоночі – ближче й ближче
Момент відходу в небуття.
Стою. Дивлюсь на кладовище.
Переосмислюю життя.
БАТЬКОВІ
За все, за все Тобі
Я щиро вдячний, Тату,
І у моїй судьбі
Ти значиш так багато.
За це життя земне,
За всі успішні кроки...
Так піднесли мене
Поради і уроки.
І будні, й вихідні
На нас ти тратив, Тату.
Весілля, випускні
Знімав на апарата…
А потім плівки ці
Ти проявляв ночами.
В Березовій Луці,
В Дніпрі – ті фото з нами...
На балалайці грав,
На скрипці, мандоліні.
Німецької навчав...
Уклін Тобі мій нині.
Спасибі від душі
За анекдоти, жарти.
Поем, а не віршів
За все ти, Тату, вартий!
Для учнів, для села
Твій вклад – суттєвий, плідний.
За всі труди-діла
Тобі спасибі, рідний!
Старався для сім’ї
Побільше благ творити.
У пам’яті моїй
Ти будеш завжди жити!
СКАЖІТЬ МЕНІ, МАМО...
Скажіть мені, мамо, скажіть мені, тату,
Чому своїм дітям здоров’я багато
Ви так віддавали й душевної сили
І більш, ніж себе, їх жаліли-любили?
Скажи мені, сестро, скажи мені, брате,
Чи все, що могли, ми зуміли віддати
Для рідного батька, для рідної неньки,
Тоді, як хворіли вже наші старенькі?
Прошу вас, благаю, дорослі та діти:
Щоденно старайтесь добра більш робити.
Хай будуть лише благородними кроки,
Допоки живі. На цім світі допоки.
СМІШНЕ
ПОРАДИ З КОЛОРАДО
Шле до штату Колорадо
Дід Іван послання:
«Дайте, родичі, пораду,
Може, вже й останню.
Бо жуки оті прокляті
Із-за океану
Не дають полежать в хаті,
Будять дуже рано.
З тим нашестям воювати
Вже немає сили!
Лізуть, гади, на томати,
Всю картоплю з’їли.
Тож порадьте, що робити
З тим страхіттям маю?
Скоро буду вовком вити!
Поможіть! Благаю!
Дещо згодом з Колорадо
Дід листа отримав.
Довго ті читав поради
І очима блимав.
«Перш за все, – йому писали, –
Для жука смертельні
Ваші ті, що не пропали,
Кури сальмонельні.
Якщо жук від них отрима
Згадану заразу,
Апетит його шалений
Пропаде відразу.
Той, хто зовсім не тримає
Птицю в господарстві,
Хай палити починає…
В тютюновім царстві
Диму жук нюхне і згине
Швидше, ніж від маку,
Адже крапля нікотину
Може вбить коняку!
Ненажерам-листоїдам
Жовто-смужкуватим
Можна вранці й до обіду
Музику вмикати.
Майкла Джексона, можливо,
Їхнього «любимця».
Щоб ловили кайф, на диво,
Підійнявши рильця.
Треба максимум під хіти
Децибел їм дати!
Перестануть паразити
Овочі жувати.
Можна ще гвинтівку взяти,
Де приціл оптичний,
І жукам-самцям стріляти
В зони еротичні.
А найкраще – по вершині
Їхнього кохання,
Щоб забув той жук-мужчина
Про палке бажання.
Ще є спосіб на сьогодні
(Зараз він у моді):
Самогон лишать голодній
Тварі на городі.
Пляшок треба закопати
По штуці на сотку!
Ціле літо жук куняти
Буде впроголодку.
Якщо ж вип’є алкоголю
І не стане п’яним,
Дайте з’їсти йому вволю
Калію з ціаном.
Миш’яку підсипать можна,
Іншої отрути…
Про паслін комаха кожна
Може вмить забути!»
Доки дід вивчав, як треба
З тим боротись гадом,
Сильний грім ударив з неба,
Все побило градом!
Та старий не розгубився,
В настрої мажорнім
На городі зупинився,
Від стихії чорнім.
Посміхнувсь і щиро мовив:
– Боже мій хороший,
Скільки часу зекономив
Ти мені і грошей!
Буду, як ніколи, вільним
Протягом сезону!
Виграв бій з жуком свавільним
Я без самогону!
Буду сам його я пити!
Що з жуком ділитись?
Буде успіх чим прилити
І чим похмелитись!
Зник жучище з Колорадо!
Все! Кінець мороці!
Тож пошли, Всевишній, граду
І в наступнім році!
ВСЕ МОЖЕ БУТИ
Оце на днях мій кум, Гарбуз Микола,
Раніш ніж завжди вдома об’явивсь.
Зайшов до зали – жінка зовсім гола!
А на балконі – чоловік якийсь!
– Це хто такий? – накинувсь на дружину, –
Кажи, не то огрію цим відром!
– Звичайно, Колю, зараз, неодмінно
Про все скажу я… Звуть його Петром…
До ванної спішила я – купатись,
А тут згори щось впало, мов мішок.
Тож я побігла – в чім родила мати…
Дивлюся – він! У мене – просто шок!
– Господарю! Не бийтеся! Не треба! –
Тремтів Петро, немов осінній лист,
– На цей балкон упав я прямо з неба!
Я з літака стрибав! Парашутист!
Микола посміхнувся: – Знаєш, Петю,
Мене твій парашут не здивував…
Все може бути! Вчора в туалеті
У нас геолог нафту відшукав!
ВІРАЖ ЧИ ПІКЕ?
Вернувся чоловік додому пізно.
В помаді весь. Без ґудзиків. І ліг
Швиденько в ліжко. Та дружина грізно
Спитала в нього: – Як же це ти міг
Їх відірвать, замазатись в помаду?
– Ти знаєш, – чоловік не розгубивсь, –
На віражі трамвай став нас качати
Так сильно, що до когось притуливсь.
Без ґудзиків сорочки залишився –
Скажу відверто, правду, люба, знай –
Коли з гори, мов у піке, котився
Набитий пасажирами трамвай…
– Ну, добре, – жінка мовила, – не треба
Пояснень більш. Скажи мені таке:
Якщо труси навиворіт у тебе,
Віраж це був трамвайний чи піке?
ВЗАЄМНІ СИМПАТІЇ
– Я прошу, коли ми разом,
Щоб в шкарпетках ти була, –
Мовив муж дружині фразу,
Встаючи із-за стола.
А вона йому грайливо:
– Що за диво в цих словах?
– Знаєш, Таню, – некрасиві
В тебе пальці на ногах.
– Добре, – мовила Тетянка, –
Ти також запам’ятай:
Перед сном труси, вушанку
І намордник одягай!
«РОБОТЯГА»
На базар сусідка Віка
Посилає чоловіка.
Та не хоче їхать Слава:
Це не чоловіча справа!
– Я свою тут маю думку…
І жбурля сердито сумку.
Посміхнулась жінка скоса:
– Знов ти вперто крутиш носом,
Що ж… Не треба! Роздягайся!
Чоловічою займайся!
Затремтів Славко тривожно:
– І пожартувать не можна,
Ну й занудна ж ти людина!
Згоден! Їду! Де торбина?
МОРСЬКА ПРИГОДА
Якось дамочку одну, дуже симпатичну,
Капітан на кораблі вламував незвично.
Він погрожував: якщо спать з ним не захоче,
То утопить корабля просто серед ночі…
Рано-вранці дама та з палуби кричала:
– Майже тисячу життів тут я врятувала!
А потрібно буде ще бурю усмирити, –
Я готова подвиг свій знову повторити!
НЕПОРОЗУМІННЯ
– Ти вийшла заміж? Як твій чоловік?
У тебе сльози? В чому тут причина?
– Промучилась я з ним вже майже рік…
Негожий він у мене як мужчина.
– А він тобі про це раніш казав?
– Та в тому й справа… Через те я й плачу!
Щодня про нерухомість натякав,
А я, дурненька, думала – про дачу.
«КОМПЛІМЕНТ»
Гладив хлопець дівці плечі,
Цілувався смачно,
Обнімався цілий вечір…
Раптом необачно
Видав: – Знаєш, ти неначе
Батарея, Христе…
– Що? Така ото гаряча?
– Ні! Така ребриста!
ПЕРЕОРІЄНТАЦІЯ
Не пускає чоловіка
На курорт сусідка:
– Зарплатня в нас невелика,
Всю потратиш швидко.
Потім ще голодувати
Через те там будеш.
Шлунок стане твій страждати,
Виразку здобудеш.
Краще дома залишайся,
Все тут є для тебе.
Хочеш – спи чи розважайся…
А туди – не треба!
А якщо коханку мати
Мріяв ти, – ну, ладно! –
Можеш все оте узяти
У куми безплатно!
ЗАГАДКОВЕ ТАВРО
– Що це, куме, за татуювання
«04 – 04 ЗАЖ»
Бовваніє в тебе нижче спини,
Наче номер «Мазди», що у нас?
– Це моя коханка, – мовив Саня, –
В той момент, як зачиняв гараж,
Задній хід включила у машині,
Ще й ривком натиснула на газ.
ХОБІ
Якось влітку за обідом
У селі Веселий Мент
Інтерв’ю у баби з дідом
Брав один кореспондент.
Ставив різні запитання
Про життя-буття гірке…
А в кінці вже, на прощання,
Резюме зробив таке:
– Бачу, що напівголодні,
Що тривожний нині час…
Та цікаво: на сьогодні
Хобі є якесь у вас?
Позіхнула баба Маша
І відверто, навпростець
Заявила: – В хобі нашім
Я ще часто молодець.
Бо дебелої породи
Та й молодша. Тож бува…
А старий хворів. Не годен.
Хобі – нуль. Самі слова.
«МАЗДА» І МАДОННА
Зупинила бабка Дора
Край села таксомотора
І на шворці до салону
Затягла козу Мадонну.
– В тебе з глуздом негаразди? –
Заволав господар «Мазди». –
Викинь, бабо дурнувата,
Геть з машини твар рогату!
– Не шуми так сильно, синку,
Зла нема у цьому вчинку.
Навпаки! Сам по секрету
Про щасливу знай прикмету:
Чула я колись від діда
(Теж таксистом був сусіда),
Що найбільш з машини толку,
Як у ній катаєш «тьолку»…
А моя Мадонна, Грицю,
Дуже схожа на телицю.
ПРОКОЛ З ДІАГНОЗОМ
До лікарні входить жінка
Удвох із дочкою,
Та дочка, немов картинка,
Чарівна собою.
– Роздягайтесь, – лікар каже
До красуні Жені, –
Буду слухать серце ваше,
Обстежу легені.
Та ведіть себе спокійно,
Відкривайте душу,
Щоб діагноз був надійним,
Все я бачить мушу.
– Роздягатись не прийдеться, –
Випалила Женька. –
Це у мами ледве б’ється
Серце! Квола ненька!..
– Ви здорові? Хвора мати?
О, як жаль. Ну, ладно…
Вам, бабусю, показати
Лиш язик достатньо.
ЧІТКА ЛОГІКА
– Ти чому так довго наряджалась
І найкращі вибрала духи?
Ти ж до стоматолога збиралась!
Чув про це від тебе… Не глухий!
Ще й білизну імпортну на себе
Натягла! Як все це пояснить?
Роздягатись в зубника не треба!
Там достатньо рота лиш відкрить!
– Знаєш, любий, – мовила дружина, –
Логіку потрібно розуміть…
Уяви: нахабна він людина!
Що тоді? Я мушу червоніть?
ТОЧНА АДРЕСА
На добу раніше звістки
Повернувся з моря
До своєї вертихвістки
Імпотенко Боря.
І до жінки мовить строго:
– Правда чи примара?
Не второпаю нічого…
Звідки ця сигара?
Ти затям, що буде лихо,
Не прощу омани…
Раптом з шафи голос тихо:
– Мабуть, із Гавани…
НЕЩАСНИЙ БАТЬКО
Випадково стрів я кума
На базарі вчора.
Весь блідий він, повен суму…
Тож питаю: – Жоро,
Що стряслося? Як Марина?
В тебе негаразди?
А Георгій: – Батьком сина
Став оце на празник…
– Так чому сумуєш нині?
Син в лікарні? Вдома?
– В іншім суть… Моїй дружині
Вже про це відомо.
БЕЗСОННЯ
З гостин дводенних жінка повернулась,
Від подруги щось взнала – стрепенулась.
І вирішила прямо запитати
У чоловіка: – З ким позволив спати
Собі ти вчора? Ніч провів не дома,
У неї був… Така сусідка Тома…
– Не зовсім ти права у цьому нині, –
Відверто мовив чоловік дружині, –
Сусідка наша, Тома, – справжнє диво,
Заснути з нею просто неможливо!
МОЛОДИЦЯ ДЛЯ РОЗВ’ЯЗКИ
Прийшов старий додому напідпитку,
Зняв капелюха, скинув з себе свитку,
Хотів ще й черевики швидко зняти,
Та носом об підлогу став клювати.
Смикнув тоді він жінку за спідницю
І мовив їй: – Я хочу молодицю!
– Мовчав би вже, опудало городнє.
На що в такому стані ти пригодний?
Та ти ж, чортяко, ні на що не здібний!
Навіщо молодиця та потрібна?
– Скажу навіщо, якщо хочеш знати…
Щоб ці шнурки прокляті розв’язати.
МАРИСИНІ СКАЧКИ
– В тебе я знайшла записку! –
Каже жінка чоловіку. –
Хто така ота Мариська?
Хочу ту побачить пику!
– Знаєш, Галю, це – кобила.
Був на скачках я учора
І на неї ставив, мила…
Може все підтвердить Жора.
– Знов ти тягнеш з мене жили!
Скільки можна так брехати?
Був дзвінок… Твоя кобила
В ресторан іде скакати!
ПИЛЬНИЙ СУСІД
У квартирі комунальній
Молодиця дядька лає:
– Що це ти, як я у ванній,
У віконце підглядаєш?
Жінки голої не бачив?
Так еротику дивися!
А якщо влюбивсь, козаче,
Я не проти – оженися.
– Щось не те від вас я чую, –
Відповів сусід Гаврило. –
За всіма я так слідкую,
Щоб чуже не брали мило!
ПЕРЕКОНЛИВИЙ ВИСНОВОК
– Ти розлюбив мене, Павлушо?
– Ну, що ти, люба? Звідки це?
Тобі я ранив чимось душу?
Якесь не те сказав слівце?..
– Вертавсь з відряджень ти раніше –
Під ліжко ліз, у шафах ривсь...
Тепер лиш в холодильник лізеш!
А щоб ти харчем тим вдавивсь!
ІНТИМНЕ ПОПУРІ
Сонце низенько, вечір близенько,
Ниє ще з ранку моє серденько.
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Пахне духмяно сіно люцерни.
Чорнії брови, карії очі…
Гарно з тобою тут серед ночі.
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Дома дружина й діти чекають.
Ой наступила та чорна хмара:
В гіпсі увесь я… Жінчина кара.
ЛЮДИН ТЕЛЕВІЗОР
З телевізором на спині
Стрів я вчора кума.
«Де ж він грошей взять міг нині?» –
Перш за все подумав.
На нового «Електрона»
Мало їх зарплати!
Щось не так тут, безумовно…
Вирішив спитати.
А Євген як засміється:
– Не повіриш в чудо!
Я не знаю, як це зветься…
Йшла назустріч Люда,
Запросила, щоб до хати
Я зайшов із нею:
Хоче так мене на свято
Пригостить кутею…
Пригощала. Посміхалась.
Потім в ліжко впала,
Вмить під ковдру заховалась
І таке сказала:
– Це не жарт, сусіде Женю,
Це не сон, не казка!
Те, що найдорожче в мене, –
Можеш взять! Будь ласка!
Пильним оком я окинув
Людині всі речі…
Телевізор – найдорожчий!
Тож і взяв на плечі!
СЕНС ДОВГОЛІТТЯ
До лікарні якось входить дід
І питає прямо від порога:
– Проживу я ще хоч двадцять літ?
Ну, скажіть, будь ласка! Ради Бога!
– А ви, діду, курите? П’єте?
Вам жінок ще хочеться любити?
– Ой, та ні, чуже мені все те!
– Так для чого ж вам ще стільки жити?
ПОХУДІННЯ
– Вже цілий місяць і чотири дні
Моя дружина їздить на коні.
Скидає з себе зайві кілограми,
Бо надто пишні форми нині в дами.
– А чи вдалось їй виконати план?
Тепер ти обіймаєш жінчин стан?
– На жаль, не сталось бажаного чуда.
Лиш кінь полегшав. Більше, ніж на пуда!
ВАЖЛИВИЙ НЮАНС
– Як тобі вдалося, брате,
За велику суму
Хату бабину продати
Никанору-куму?
Стіни глиняні й підлога,
На даху – солома...
З глузду з’їхав кум, їй-богу!
Всі у нього вдома?
Посміхнувся хитро Рома:
– Хата не без браку.
Але дах той не з соломи,
А з соломки маку!
ОПТИМІСТИЧНЕ РЕЗЮМЕ
Якось за містом три п’яниці
З дороги збилися вночі,
Повзуть по шпалах залізниці,
Надуті, мовби-то сичі.
– Не можу, – каже перший, – нині
Второпати того в житті,
Чому ці східці, як в драбині,
Рідкі, в натурі, ще й круті…
– Ти знаєш, – мляво мовив інший, –
На них – мазут, вони – слизькі.
Але мені не це найгірше –
Перила ні в дугу низькі!
Аж третій втрутився в розмову:
– Не те щось кожен з вас верзе!
Он їде ліфт! Тож як чудово!..
Він зараз всіх нас підвезе!
СЕКРЕТ МОДЕЛЬЄРА
– У бабусі в сундуці
Вчора я знайшла оці
Рукавички… Бачиш, мамо,
Зручно як моїй руці?
Незвичайні! Розріз в них!
Хто ж його зробити міг?
Поясни мені, матусю:
Шили їх такі для всіх?
Це придумав, доню, П’єр, –
Знаменитий модельєр,
Щоби міг поцілувати
Дамі руку кавалер.
Після слів отих мала
Дикий регіт підняла!
– Що з тобою? – ненька руку
Прикладає до чола.
– Наш директор, пан Гопак,
В школу одяга піджак,
Де два розрізи позаду!
Ось чому сміюсь я так.
ПРИНЦИПОВИЙ ВИКЛАДАЧ
На іспиті учитель просить учнів:
– Скажіть, будь ласка, всім поставлю «п’ять»,
Якого кольору читали ви підручник?
Але, на жаль, ніхто не зна, мовчать.
– Ну, добре. Гарантую вам «четвірки».
Моє ім’я змогли запам’ятать?
Та вихованці лиш скривились гірко –
Ніхто й цього не може пригадать.
– То спробуйте хоча б предмет назвати.
Отрима кожен «трійку-автомат»…
В цю мить почувся голос із-за парти:
– Ну й принциповий! Всіх завалить, гад!
НАПРУЖЕНИЙ ВІДПОЧИНОК
– Одразу видно, що на морі
Ти дуже гарно відпочив, –
Став на лиці рожевим, Борю,
І на щоках аж поповнів...
Так дід Петро сказав Борису,
Коли на днях зустрів того.
Здригнувся Боря і скривився:
– Не рвіть ви серця більш мого!
Не звіть те пекло відпочинком.
Я там щодня одне лиш знав:
Матраци гумові для жінки,
Дочки і тещі надував!
ЩЕДРИЙ ДІД
Плаче дівчинка, ридає
У мобілку, що трима:
– В мене братика немає,
У матусі я сама!
Поможи, Морозе-діду,
Малюка нам подаруй…
– Мама вдома? Зараз їду.
Буде братик. Не горюй!
ПОПРАВКА ПО СУТІ
Нардепу Кіллеру Данилу
Побудувала фірма віллу.
А він, приймаючи об’єкт:
– Це що, – питає, – за проект?
Чому без вікон ця кімната
При площі більше ста квадратів?
Тут що – усі без голови?
А виконроб: – У ліфті ви...
ПІЗНЄ ПРОЗРІННЯ
Пишався він природним хистом,
Своїм універсальним змістом,
Що був юристом і дантистом,
Акварелістом, букіністом,
Преферансистом, фінансистом,
Контрабандистом, кадебістом…
Він мав характер егоїста,
Максималіста, кар’єриста,
Авантюриста, шантажиста,
Волюнтариста, афериста.
Ще був марксистом, атеїстом,
Нудистом, інколи – садистом…
Він аж на старості збагнув,
Що лиш Людиною не був!
МІНІАТЮРИ
ПРИРОДОЛЮБИ-ШКОЛЯРІ
Реве та стогне Дніпр широкий:
На пляжі знов пройшли уроки.
СПІВЗВУЧНА ПРОФЕСІЯ
На ЛОРа вчиться наша Лора, –
Вона цим фахом змалку «хвора».
ЗНЕВІРИЛАСЬ
Немає віри вже у Віри:
Бюджет сім’ї – суцільні діри.
ЗАКОХАНІСТЬ В ДОРОЗІ
Він покохав сусідку Римму,
Коли із Криму віз до Риму.
ПРИЧИНА РОЗКОШІ
Вона нарядна, наче пава,
Бо в закордоння плава Пава.
ТРЕТЯ МОЛОДІСТЬ
Розквітла втретє, наче квітка,
Моя сусідка тітка Вітка.
СЛАБОХАРАКТЕРНИЙ
Нема у Колі сили волі:
Дружина вдома, він – у Олі.
ГЕНЕТИЧНИЙ ЗВ’ЯЗОК
У кума Гени – батька гени:
Нап’ється – рветься різать вени.
КОНВЕРТОВАНИЙ ГРАВЕЦЬ
Любив на «бакси» в карти грати,
Аж доки не попав за грати.
КАНІКУЛЯРНИЙ НАСТРІЙ
Нардепка Рада надто рада:
В відпустку йде Верховна Рада.
ЗНАЙШЛА ВИНУВАТЦЯ
Бурчала якось Лада Владу:
– Немає ладу через владу!
ГЛАДКІ РЕКОРДИ
Бігборди. Тут – свої рекорди.
На помилки. І – жирність морди.
ЗАСПОКОЇВСЯ
Змінив мінорну Мина міну,
Підклавши міну до Кабміну.
ЗБЛИЖЕННЯ
Закон пенсійний. Стало ближче
Між місцем праці й кладовищем.
ПРИСТОСУВАНКА
Пристосувалася до ринку
«Нічним метеликом» Іринка, –
В два шари і не на скоринку
Кладе ікру без відпочинку.
ВІДВЕРТІСТЬ
– Чи правду, мамо, чули ми від тітки,
Що «гостювало» в тебе все село?
– Якби того я не робила, дітки,
То нині вас на світі б не було!
УНІВЕРСАЛЬНИЙ СТОМАТОЛОГ
– Зуб треба рвати – правди ніде діти.
Сідайте, люба, в крісло. Не вагайтесь.
– Я так боюся! Ліпше народити!
– Так в чому річ? Негайно роздягайтесь!
ЕКСТАЗ ІМІДЖМЕЙКЕРА
Зробив для них я чорне білим!
Їм від сумного – смішно!..
Баранизацію дебілів
Проведено успішно!
КОРИСНА ТРАВА
Пацієнт у травника питає:
– Користь ця трава якусь дає?
– Ну, аякже, – син машину має,
А в дочки будинок власний є!
ЧАРКА Й ІНОМАРКА
Купив сусід машину-іномарку,
Щоб світ побачить, не сидіти вдома.
Але оскільки дуже любить чарку,
Світ цей чи той – нікому невідомо.
ЛІРИЧНЕ
НАСНАГА ВІЧНА
За все я дякую тобі:
Що є така на цьому світі,
Що і мороз, і дощ, і вітер
Здолала ти в своїй судьбі!
Кажу тобі «спасибі» я
За щирість, мудрість і терпіння,
За доброту, душі проміння…
Наснага вічна ти моя!
Спішу до тебе знов і знов,
Щоб разом ще життю радіти.
Ти – сонце! Ти – найкраща з квітів!
Надія, віра і любов!
УКЛІН
Якби не ти, – не був би я мудрішим
І, наче сир у маслі, я б не жив.
Без тебе не писав би я цих віршів...
Так, як тебе, – нікого не любив!
Якби не ти, – цікава, симпатична
І неповторна, інколи – смішна,
Було б життя буденним, сірим, звичним,
Не так буяла б на душі весна.
Пробач мені, що всякого буває,
За гіркоту пригод і щем тривог…
Уклін тобі! Хай серце радість знає!
Щоб довго разом жити дав нам Бог!
ВІДВЕРТІСТЬ
Я стою на ромашковім полі
І зриваю з квіток пелюстки.
Я чекаю покращення долі,
А вона – розставляє пастки.
Заглядаю я в квітчині очі
Та прошу вгамувати мій щем.
А ромашка відверто шепоче:
– Щирим будь і не створюй проблем…
СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ
Здрастуй, мамо! Добрий день, рідненька!
Вибач, що дзвонив тобі давно.
Знаю я, ти розумієш, ненько,
Якось не виходило воно.
Приспів:
Мамочко моя, матусю-нене,
Щастя це, коли ти є у мене.
За тепло турбот, за щедру душу
Я тобі вклонитись низько мушу.
Кожен раз знаходиться причина.
Закрутили справи нині знов.
Часу обмаль щось завжди у сина,
Та прощає все твоя любов.
Приспів.
Ні листа від мене, ні дзвіночка.
Наодинці із собою ти.
В гості ждеш єдиного синочка.
А йому – все ніколи... Прости!
Приспів.
Я до всіх тепер звертаюсь, діти:
Для своїх матусь знаходьте час,
Дайте привід мамі порадіти
Доки тут вона ще, поміж нас.
Приспів:
Мамочко моя, матусю-нене,
Ти була, була, була у мене.
За тепло турбот, за щедру душу
Я тобі вклонитись низько мушу.
ЗА ВСЕ ТОБІ СПАСИБІ, МАМО!
Я згадую її усе частіше,
В думках моїх дитинство проплива...
Найближча, найдорожча, найрідніша! –
Про маму щирі й теплі ці слова.
Приспів:
Матусенька, мамочка, ненька
Дорогу дала мені в світ.
Для неї я – хлопчик маленький,
Хоча за роками – вже дід.
Була у ній завжди жертовна жилка:
На першім плані – дитинча-дитя.
Крутилася, як в коліщаті білка,
Кувала щастя для мого життя.
Приспів.
Вона мене стрічала, проводжала,
Тримаючи тривогу при собі.
Старалась, як могла, оберігала,
Щоб краще все складалося в судьбі.
Приспів.
Спасибі, мамо, дякую уклінно,
Що дбала з пелюшок і до сивин.
Пробач-прости, так мало, половинно,
Зробив для тебе твій кровинка-син.
Приспів.
ВЕСНЯНЕ
Прокинувсь ранок голосний.
Туркоче зграйка голубина,
Десант сідає журавлиний
На луг, озерцями рясний.
Світає вже. Дзвінкує мла.
Пробились проліски свічками.
Весна блакитними вінками
Ласкаво землю обняла.
Сурмить до сонця, ожива
Листочків свіжість зеленаста.
Зернина зоряна, голчаста
Пахкий чорнозем пробива.
Бринить в кружальцях пелюсток
Бджола замріяна, щаслива...
Збира краплистість. Квітів злива.
Зелених днів надійний крок.
В ПОЛІ
Пахне поле золотисте
Медом свіжим, соком чистим,
Грає колосом налитим,
Сяє росами-намистом.
Срібним жайвором співає,
Наче море, шум гойдає,
Руки ніжністю цілує –
Серцю радість навіває.
П’ЯНИТЬ, ЛОСКОЧЕ
ДУШУ ОСІНЬ
Сизо-сріблисте,
Жовто-зелене
Падає листя
З неба на мене.
Мрійно кружляє
В плавному танці,
Землю вбирає
В барви-багрянці.
Липи. Берези.
Клени. Каштани.
Зовні – тверезий.
Осінню – п’яний.
ЗИМА
Вдягнула ліс в казкові шати.
Накрила ковдрою лани.
На гірку витягла санчата.
Знайшла і лижі, й ковзани.
Мете. Хурделиться. Фарбує
Лице у свіжі кольори.
Січе. Морозиться. Лютує.
Ще й сипле інеєм згори.
Щипає щоки, ніс і вуха,
До рук чіпляється, до ніг.
То крутить вітром завірюха,
То йде лапатий тихий сніг.
Витіюваті візерунки
Малює вправно на вікні...
Спасибі, зимо, за дарунки,
Так щедро послані мені!
НІЧОГО БІЛЬШ
МЕНІ НЕ ТРЕБА!
З дитинства раннього, ще змалку
Люблю конвалію, фіалку,
Ромашку, проліски, дзвіночки
І чорнобривці, і дубочки.
В саду, на лузі, в лісі, в полі
Ці квіти ніжно-ясночолі
Лоскочуть зір, чарують очі.
Душа про них співати хоче.
Люблю півонію, жоржину,
Троянди запах і жасмину.
Майори. Незабудки. Кани.
І хризантеми. І тюльпани.
У липні, вересні, у квітні –
І чарівні вони, й тендітні!
Не можу словом передати
Всі кольори, всі аромати!
Стою на сонці. Просто неба.
Нічого більш мені не треба!
ХТО Ж Я?
Жінки! Ви – наче диво-птиці!
Кажу це зовсім без прикрас.
Голубки є і лебедиці,
Фламінго й пави серед вас.
Зозулі, сови, канарейки –
З вас кожна має щось своє.
І поміж нас є соловейки,
Орли, папуги, дятли є.
Як і птахи, усі ми різні,
І цим збагачуємо світ...
Тож хай звучить пташино пісня!
Хай буде зоряним політ!
СЕЛО МОЄ
Село моє! Березова Лука!
Тут – отчий дім, життя мого коріння!
Весь час душа до тебе шлях шука,
Для неї ти – як сонечка проміння...
Пейзаж зими. Садів рясне цвітіння.
Берези. Гори. І – Хорол-ріка.
Ти – джерело наснаги і творіння!
Низький уклін від мене землякам!
ЖИТТЯ ЗЕМНЕ
Життя земне тоді лиш рай,
Коли наповнене, духовне,
Коли любов’ю серце повне
І щедрість ллється через край.
Життя земне у всіх мине.
Воно так швидко промайне.
Тому щоденно, щохвилинно
Твори, плекай добро, людино!
СПАСИБІ БОГУ!
Я перед сном кажу спасибі Богу
За те, що Він приходить на підмогу,
Що є чого поїсти і попити,
Що я живий і маю хист – творити,
Що я кохаю, що радію, плачу,
Що пісню чую і що сонце бачу...
Тож перед тим, як я лягаю спати,
Спасибі маю Господу сказати!
РАЗНОЕ
СЛЕЗА ВЕТЕРАНА
Для многих та Победа – вдалеке.
Ему же близок Сорок Пятый Май!
У ветерана, как-то невзначай,
Слезинку я увидел на щеке.
Причину позже удалось узнать:
Был дедушка в тот миг безмерно рад...
Его медаль, коснувшись тех наград,
Мальчишка попросил поцеловать!
1999
ПРОСЫПАТЬСЯ ПОРА!
Собралась у корыта
Обнищавшей страны
Воровская элита,
Всех мастей «паханы».
Оголтелые рожи
Не насытятся всласть.
Их нужда не тревожит!
Им нужна только власть!
В добродетельской маске –
Криминальный урод.
Им живётся, как в сказке!
А тебе, мой народ?
Нам от хищников этих
Не дождаться добра.
Чтоб привлечь их к ответу –
Просыпаться пора!
НЕТ ИСТИНЫ В КРЕМЛЕ!
Я люблю и Пушкина, и Блока,
Тютчевский и лермонтовский слог.
Факты Украинского Востока
Каждый бы из них правдиво смог
Изложить сегодня непременно,
Чтоб прозрел быстрее весь народ,
Как детей и стариков надменно
Убивает террорист-урод…
Нравятся мне гениев творенья,
И милы душе Есенин, Фет.
Жаль, что в прокремлёвском окруженьи
Истину несущих – нынче нет!
ПРЕЗИДЕНТУ РОССИИ
Владимир Путин! Не позорь отца,
Ведь у него такое имя тоже…
Не лезь надменно, рьяно вон из кожи,
Чтоб убивать невинные сердца.
Владимир Путин! Вспомни мать свою,
Представь её средь стариков Донбасса.
Прозрей быстрей: они – не биомасса!
Какой же дьявол в душу вполз твою?
Владимир Путин! У твоих детей
Целы пока и головы, и ноги…
Останови увечья и тревоги!
Не будь исчадьем ада и смертей!
Могилы вырастают, как грибы.
И видит мир – виновен кто по сути...
Проснись, очнись, уймись, Владимир Путин!
Мы – украинцы! Не Кремля рабы!
КАК ДАЛЬШЕ ЖИТЬ ?
Скажи мне, Путин, как ты мог
Без глаз оставить и без ног,
Без матери и без отца
Володьку, милого мальца?!
Ему всего лишь десять лет!
Он больше не увидит свет!
Себя не сможет обслужить…
Как тёзке из Донбасса жить?
Россия – сильная страна,
Но множить не должна она
Сирот, убитых и калек…
Бог не простит твой смертный грех!
ПОЧЕМУ?
Всем, кто был на Майдане,
Власть сегодня имущим
Ряд вопросов насущных
Я сейчас задаю:
Почему в Украине,
Что ни дальше, то гуще
Суицид оставляет
Без кормильца семью?
Почему на продукты,
Бытовые товары,
На проезд, на лекарства
Цены взвинчены вдруг?
Почему беспределу
Надлежащей нет кары?
Воровских махинаций
Только ширится круг...
Почему заморожен
Фонд стипендий, зарплаты
И придуман преступный
Пенсионный налог?
Почему заполняют
Иностранцами штаты?
Почему олигархам –
Изобилия рог?
Почему «рулевые»
Всё становятся круче,
Жаждут петлю тарифов
Нам на шею надеть?
Почему безработных
Так сгущаются тучи?
Почему девальваций
Ждать приходится впредь?
Почему на Донбассе
Был «котёл» иловайский
И посмел кто-то столько
Там бойцов положить?
Почему у отдельных
Жизнь – приятнее райской?
Почему вынуждают
Выживать, а не жить?
Почему о леченьи
Мы мечтать только можем, –
Безысходность мучений
Загоняет во гроб?
Почему нас всё чаще
И терзает, и гложет
Тот сценарий, в котором
Были пуля и лоб?
Почему от Верховной
Рады нету контроля
И в правительстве снова
Расцветает хаос?
Почему так плачевна
Украинская доля? –
Дайте, власти, ответы
Мне на каждый вопрос.
АТО-ВОЙНА
Город наполнен сиренами «скорых».
Выживет воин?.. Не знает никто...
А депутаты всё спорят и спорят,
Бойню назвать как: война иль АТО...
Этот – «ВКонтакте», другой – на «Фейсбуке».
Рвутся в дискуссию – всех поучать.
Лучше бы брали оружие в руки,
Чтобы на деле страну защищать!
Дрыхнут в парламенте сальные рожи
И продолжают себя лишь любить.
Лезут пиарщики рьяно из кожи,
Чтобы карманы полнее набить.
Совесть свою потеряв, депутаты
Вновь поднимают зряплату себе.
Вместо мандата – в окопе солдатом
Им побывать бы... хоть раз по судьбе!
Я ХОЧУ ПЕРЕМЕН!
Жаль, что жизнь лишь одна
Нам когда-то подарена Богом
И не может никто
Снова путь свой земной повторить.
Мы рождаем войну,
Мы приносим лишенья, тревоги.
А должны были бы
Лишь добро в мире этом творить.
Я хочу перемен!
Чтоб мы жили, а не выживали,
Чтобы радость цвела
На лице озорных малышей,
От успехов своих
Наслаждение чтоб получали,
Оптимизм и любовь
Чтоб царили у нас на душе.
Я хочу перемен!
Чтобы парк наполняли качели,
А не наркодурман
И разборки в крутых казино,
Чтобы отдых здесь был,
Соловьиные слышались трели…
Я хочу перемен!
Я об этом мечтаю давно!
Я хочу перемен!
Чтоб доступность лекарства в аптеке
Оставляла в живых
Одиноких больных стариков,
Чтоб реально могли
Помогать нам услугами ЖЭКи
Или те, кто сейчас
Вместо них это делать готов.
Должен каждый из нас
Хоть по капельке, хоть понемногу
Созидать, совершать,
Ежедневно во благо творить.
Мы должны сообща
Покорять постепенно дорогу
Совершенства страны,
Чтоб достойно потом всем нам жить.
СПРАВЕДЛИВОСТЬ
Спорим. Боремся за своё.
Только истина есть одна.
Все должны признавать её
И – не пачкаться грязью дна.
Честно надо нести свой крест
И не делать другим вреда,
Каждый шаг наш и каждый жест
Беспристрастным чтоб был всегда.
Чтоб ценился достойно труд,
Воплощались слова в дела,
Чтобы не был продажным суд,
Чтобы ложь не творила зла.
Чтоб размер пенсионных норм
Не рознился в десятки раз,
Чтобы шоковый курс реформ
Был не лишь для беднейших масс.
Получал чтоб преступник срок
Адекватно своей вине,
Чтобы властных элит сынок,
Как другие, был на войне.
Чтоб предвзятость, мздоимство, блат
Непременно исчезли вон,
Чтобы общество знало лад,
Повсеместно – царил закон.
Не плоди, человек, проблем,
Будет меньше тогда тревог.
Солнце правды пусть светит всем!
Справедливости дай нам Бог!
СВЕТ ДУШИ
По жизни каждый ищет свой причал.
Маяк душе найти стремится каждый.
Я счастлив стал в тот миг, когда однажды
Тебя, моя родная, повстречал!
ТАКОЙ, КАК ЕСТЬ
Чужды тебе угодливость и лесть.
В тебе нет места лжи и укоризне…
Всегда тебя люблю такой, как есть
В обычной нашей повседневной жизни!
В ПЛАМЕНИ ЛЮБВИ
Разлука для любви – что ветер для огня.
Раздула лишь её, никак не погасила.
Горю я без тебя, горишь ты без меня…
У пламени любви – утроенная сила!
ПРОБУЖДЕНИЕ
Ясней, прозрачней небо стало,
Ликует солнце на дворе.
Улыбки ярче засверкали.
Весна – не лишь в календаре.
В душе, на сердце – оживленье.
В природе нету больше сна.
Любви секреты, вдохновенье
Несёт красавица-весна.
ВСПЫШКА НЕЖНОСТИ
Я не единожды влюблялся.
Такое было много раз.
Острил при этом, изощрялся,
Всё делал будто напоказ.
Вчера молчал я целый вечер,
В её глаза смотрел без слов…
Произошла не просто встреча –
Пришла нечаянно Любовь!
МЕЧТЫ-ЦВЕТЫ
Природы гениальные творенья…
Они – источник жизни, вдохновенья,
Надёжности, любви и доброты…
В них – наших взлётов и побед причины!
Дарите им свои сердца, мужчины!
Лелейте эти чудные цветы!
ВСЕВЫШНЕГО ТВОРЕНЬЕ
Любовь – совсем не развлеченье
И не томленья страстный гнёт…
Она есть самоотверженье,
Души возвышенный полёт.
Любовь – не просто наслажденье,
Не смесь инстинкта с наготой…
Она – Всевышнего творенье
С бессмертно-светлой красотой!
НЕ ОТВЕРГАЙ
На свете много женщин разных:
Красивых, умных, деловых…
Но только ты – мой вечный праздник!
Нет жизни мне без глаз твоих,
Без шуток, без улыбок, губок,
Без тех твоих особых слов…
Ты извини меня за грубость.
Не отвергай мою любовь!
ДЕНЬ ВЛЮБЛЁННЫХ
Праздник нынче. Светлый. Яркий.
Словно сказка-торжество.
Полон тёплых слов, подарков.
В нём – загадки, волшебство.
Комплименты. Объясненья.
Поцелуи и цветы.
Лучезарно настроенье,
Вдохновенные мечты.
Вновь прилив адреналина
Будоражит мысли, кровь…
День Святого Валентина!
Как таинственна любовь!
ЗА ТО, ЧТО ЕСТЬ
Спасибо, Женщина, за нежность,
За материнство, мудрость, верность,
За трудолюбие, вниманье,
Интеллигентность, обаянье,
Застенчивость и вдохновенье,
Заботу, чуткость и терпенье,
За рассудительность и томность,
За остроумие и скромность,
За доброту, за щедрость ласки,
За поцелуй, улыбку, глазки…
За то, что в нашей есть судьбе,
Спасибо, Женщина, тебе!
ЧАСТУШКИ
Если здесь кому-то скучно,
Настроенье пресное, –
Предлагаются из жизни
Факты интересные.
* * *
У гадалки тёти Азы
На подъём пошли дела –
Лишь за день с клиентов сразу
Семь колец она сняла.
* * *
Кум-любовник в гардеробе
До утра протрепетал.
После этого – в Европе
Модельером классным стал!
* * *
Разместила для знакомства
Женя фото в «Интернет».
Моментально «принц» нашёлся.
И квартиры – больше нет!
* * *
Хоть боролась с целлюлитом,
Не напрасен Аси труд:
С этим волчьим аппетитом
Лишь поправилась на пуд!
* * *
Простатит и аденому
Лечит знахарь тот давно.
Налечил уже на «Лексус»
И на «Мазду» заодно.
* * *
Муж «пахал» в командировке,
А жена «пахала» тут.
Грешным делом протолкнула
Дочь в престижный институт.
* * *
В Мариуполе из цирка
Крокодил сбежал в Азов…
Скоро в море будут плавать
Лишь резинки от трусов.
* * *
Маша очень любит Сеню,
Свете нравится Андрей.
Но взаимно притяженье
Только среди тех парней.
* * *
Как-то мизер в преферансе
Заказал один чудак.
Шёл на пляж – в кроссовках, шортах,
Возвращался – просто так.
ЗВУКОНЕПРОНИЦАЕМЫЙ
МОНОЛОГ
Соседи! Милейшие люди!
Я клятву вам нынче даю,
Что грохота-шума не будет,
Что станете жить, как в раю.
Я действовать буду по плану,
Закрою проблему-вопрос:
Включать кофемолку не стану,
Отдам на утиль пылесос,
На дачу свезу холодильник,
Связистам дарю телефон,
Заглохнут мой фен и будильник,
В музей отнесу патефон,
Забуду о бритве, о шашках,
Не буду насвистывать, петь,
Из денег оставлю «бумажки».
Монеты не смеют звенеть!
Продам телевизор и диски,
Балконную дверь уберу,
Стирать буду вещи лишь в миске,
Не буду храпеть поутру.
Я буду раненько ложиться,
Всю ночь в одной позе лежать,
С женой будем вместе молиться,
Чтоб не заскрипела кровать.
Не буду под душем я мыться,
Ведь слышится льющийся звук.
Пускай домино мне лишь снится…
От всех я избавлю вас мук.
Не буду ни кашлять, ни чúхать,
Гантели не буду ронять.
Комфортно пусть будет и тихо…
Мой жест вы готовы принять?
Чтоб жили мы в дружбе и мире
И нервных не тратили сил,
Санузел, что в нашей квартире,
Закрыть навсегда я решил.
Забудьте нагрузки на ухо,
Когда в батарею стучат.
Не будет мой кореш-кентуха
Морзянкой сигналы давать.
Не будет мой лобзик фигуры
Фанерные больше пилить.
Поверьте, соседи, – в натуре
Вы будете радостно жить.
В кишечно-желудочном тракте
Глушитель вмонтирую я.
На антипрусачном теракте
Поставлена точка моя…
Но, может, не прав я?.. Не знаю.
Ведь признаком жизни есть звук.
Идея приходит иная –
Пусть будут и грохот, и стук!
Ещё тишиной насладимся,
Всех вечное ждёт ПээМЖэ!
Напрасно ругаемся-злимся.
Жить мало осталось уже.
От мысли последней – потею,
По коже – мороз. И – хандра…
Ремонт европейский затею
Буквально же завтра.. С утра!
ЩЕНОК
В нашей семье появился щеночек –
Маленький, кругленький, как колобочек!
Глазки-горошинки, кнопочка-носик,
Лапки-топтышки, маятник-хвостик.
Пятнышек рыжих узорчик на спинке,
Любит с игрушками спать он в корзинке.
Только услышит, как скрипка играет, –
Тявкает сразу, «петь» начинает.
Как-то щенку уже стало в привычку
Семечки кушать, арбузик, клубничку.
Пёсик любимый мой – чудный, прелестный,
Ласковый, добрый, смешной, интересный!
СЧАСТЬЕ
Счастье – это весёлый нрав,
Миг удачи твоей мечты.
Счастье – это волшебный сплав
Благородства и чистоты.
Счастье – это, когда тебя
Бог такой наградил судьбой,
При которой – любим. Любя.
И быть можешь самим собой.
Счастье – если работа есть,
Если дом тебя ждёт, семья,
Если щедрых забот не счесть,
Если вера сильна твоя.
Счастье – это, когда душа
Дарит радость другой душе.
Когда делать добро спешат
И в пике, и на вираже.
Счастье – если продлён твой род,
Если лица детей ясны,
Если дружно живёт народ
И не знает никто войны,
Если нету сирот и вдов
И – в природе трагедий нет…
Счастье – это, когда здоров,
Если прожито много лет.
Не в хоромах – его исток.
И – не в золоте богачей…
Счастье – в этом рожденьи строк!
И в молитве, что при свече!
БОЖИЙ ДОМ
Был слепым я. Был невеждой.
Много лет.
По-другому видел прежде
Белый свет.
Как я часто ошибался
И грешил!
Столько злился и ругался,
Вредным был!
Но однажды случай частный
Мне помог –
Я от хвори, от несчастий
Занемог.
В мир иной уже собрался
Я уйти,
Но Спаситель повстречался
На пути!
В светлый Храм он мне дорогу
Указал!
И с тех пор я – Слава Богу –
Чище стал!
Стал я телом здоровее
И душой,
Стал мне ближе и роднее
Мир большой.
В Храме – ясно! В Храме – людно!
Свято здесь!
Тут молитвенная чудно
Льётся песнь!
Очищаются здесь души
От грехов!
Что ещё быть может лучше?
Нету слов!
Здесь – Надежда наша, Вера
И Любовь!
Пить хочу ту атмосферу
Вновь и вновь!
Сверхцелебный мною познан
Здесь бальзам!
Приходи всегда, народ наш,
В Божий Храм!
ПРАЗДНИЧНОЕ
Со Снегурочкой у ёлки –
Дед Мороз и хоровод.
Пахнут хвойные иголки,
Время к полночи идёт.
Никому сейчас не спится,
Шумно в парках, во дворах.
На столах вино искрится,
Ждёт подарки детвора...
Пусть достаток, мир и счастье
Наполняют каждый дом!
Пусть свершить нам всё удастся!
С Новым годом! С Рождеством!
Подарував можливість Бог мені
З’явитися на світ у тім краю,
Де солов’ї – бентежні, чарівні –
Витьохкують мелодію свою.
Де не будильник, а «кукуріку»
Підняти вранці всіх щодня спішить,
Де бравурне зозулине «ку-ку»
Розкаже, скільки ще лишилось жить.
Там бродять лосі, бігають зайці.
Там водяться і щуки, й окуні.
Там проліски, мов сонця промінці,
Лоскочуть землю рано навесні.
Там – сині від шовковиці роти,
Там – райдуги-веселки дивина,
Там – кавунами повні животи,
Там – всіх калюж відома глибина.
Усе частіше в мій приходять сон
Стежки дитинства, гори, ліс, ріка…
Полтавська область. Гадяцький район.
Люблю тебе, Березова Лука!
**************************
Господи, помилуй і прости мене,
Що я був безсилим це життя земне
Так пройти, як треба, й довго не хотів
Думати про Тебе... Натворив гріхів.
Я не слухав Неба. І бував різким.
Заздрив. Гріб до себе. Не дружив ні з ким.
Заглядав до чарки. Зраджувати міг.
В ревнощах та сварках ближніх не беріг.
Вмів тягнути жили. Все це знаєш Ти.
Господи помилуй! Господи прости!
Google Sites
Report abuse