Пам'ятки архітектури

Миколаївська церква

В 1780 роцi у Володимирi-Волинському була побудована каплиця св. Iосафата Кунцевича на кошти унiатського єпископа Порфирiя Скарбки Важинського. Каплиця побудована на мiсцi, де стояв будинок батькiв Iосафата Кунцевича. У 1800 роцi каплицю передано православнiй церквi i освячено iменем св. Миколая. В 1910 р. церква виконувала функцiї цвинтарної каплицi, з 1914 до 1939 рокiв використовувалась, як парафiяльна. В архiтектурному планi – це типова одноповна безкупольна двокамерна церква, типова для архiтектури України та Польщi 17-18 столiть.

Костел Iоакiма та Анни (монастир капуцинiв)

Перший костел Iоакiма та Анни побудований у 1554 роцi з дерева на пожертвування княгинi Анни Збаразької в 1751р. Костел передано ордену капуцинiв. Кам’яний костел був побудований в 1752 роцi на мiсцi згорiлого дерев’яного. Кiлька разiв вiн горiв i знову вiдбудовувався. Так, наприклад, в 1853 роцi знову перебудовуються куполи веж костелу, сама будiвля була покрита бляхою i пофарбована. Костел Iоакiма i Анни побудований в стилi провiнцiйного пiзнього барокко (Вiленське барокко). Це тринефна базилiкальна двовежова споруда з двоярусним центральним i одноярусними бiчними нефами. У 14 столiттi на хорах були розмiщенi невеликий дев’ятиголосний орган, нинi втрачений. За легендою, в 1794 р. у монастирi капуцинiв були захованi державнi коштовностi Речi Посполитої.

Христорiздвяний собор (колишнiй костел єзуїтiв Серце Iсуса)

Костел побудований в межах старого (окольного) мiста. Його схiдний тильний фасад виходить до заболоченої мiсцевостi. В 1718 р. Ядвига з Санчкiв Загоровська фундує мiсiю єзуїтiв у мiстi, в якiй було двоє ченцiв. У 1755 р. слонiмський староста Гнат Садовський з дружиною фундує мiсiйний єзуїтський костел, будiвництво тривало 15 рокiв. У 1762 р. мiсiя отримала статус монастиря. В 1770 р. костел освячено пiд назвою “Серце Iсуса”. В 1773 р. буллою папи Климента IХ орден єзуїтiв був скасований, а всi заклади ордену на територiї Польщi i Росiї закритi. В 1782 р. Комiсiя Народної освiти передала право на костел ордену Василiан, а в 1840 р. внаслiдок переведення ордена у православ’я, монастир став православним (чоловiчим). З 1891 року храм був резиденцiєю православних єпископiв. В 1921 роцi монастир i церкву передають римо-католицькiй єпархiї. Пiд час вiйни (1941-1945 р.р.) костел було пошкоджено вибухом бомби, а пiсля вiйни взято пiд охорону, як пам’ятник архiтектури. З 1983 р. почато ремонтно-реставрацiйнi роботи, побудовано в стилi пiзнього бароко. Костел однонефний, фасад має хвилясту форму, центральна пладина його вигнута, вежi виступають, архiтектор Мiхал Радземiнський.

Собор Успiння Пресвятої Богоматерi

Побудований князем Мстиславом Iзясловичем в 1156-1160 роках. У цьому ж соборi вiн був i похований, про що свiдчить Iпатiвський лiтопис. При взяттi Володимира татаро-монголами в 1240 р. церква була “исполнена трупьями”, але як видно сильно не постраждала. Це єдина церква, яка збереглася з домонгольського часу на Волині. Храм служив усипальницею Волинських князiв та єпископiв. Тут похованi Василько Романович, його дружина Олена, його син Володимир Василькович. Успенський собор грав роль головного храму Волинi i в XIV i в XV столiттi. В 1491 р. його було пошкоджено та пограбовано пiд час нападу татар, та вже в 1494 роцi вiдновлено. Тодi ж був побудований i єпископський замочок. Серйознi пошкодження собору принесла боротьба двох претендентiв на Володимирську кафедру в 60-х роках XVI столiття, коли один з них штурмував епископський замочок з допомогою гармат. З 1596 р. Успенський собор перейшов до унiатiв. В 1683 роцi вiн сильно постраждав пiд час пожежi. В 1753 р. пiд час реставрацiї до собору прибудований новий захiдний фасад в стилi пiзнього ренесансу. В 1782 р. за розпорядженням єпископа Симеона Младського були прорубанi потаємнi сходи до епископської кафедри у масивному стовпищi, внаслiдок цього частина склепiнь впала. В 1795 р. собор вже використовують, як складське примiщення. В 1805 р. були невдалi спроби вiдновлення храму, але лише в 1885 р. почалася реальна дiяльнiсть по вiдновленню древнього храму. Була створена спецiальна комiсiя, руїни очистили вiд смiття i в 1896 роцi затверджено реставрацiйний проект Г.I.Котова. Для виконання проекту дозволено усунути пiзнiшi забудови храму i розпочати реставрацiйнi роботи. 17 вересня 1900 року собор освячено. Вiдбудованi єпископськi палати, дзвiниця. Побудований дерев’яний будинок для священника на подвiр’ї собору. Храм трьохповерховий, шестистовпного типу. Загальна довжина 34 м, ширина 20,6 м, висота близько 18,5 м. Стiни мають товщину близько 1,5 метра. Стiни храму складенi з цегли (4,5х22х35,2 см), так званi “плiнфи”. Деякi мають на поверхнi хвилястi полоси “розчеси”. Розчин вапняний, рожевий. Пiдлога встелена керамiчною плиткою прямокутної трикутної та ромбовидної форми, жовтого, зеленого, темно-коричневого i темно-синього кольорiв. При дослiдженнi було виявлено залишки фрескового розпису.

Церква св. Василiя (ротонда)

За мiсцевими переказами князь Володимир, повертаючись з походу проти бiлих хорватiв в 992 р., зупинився в м. Володимир-Волинському, i тут в подяку Богу за вдалий похiд, наказав кожному iз своєї дружини принести по однiй цеглинi i таким чином за один день спорудив храм, який в честь його християнського iменi був освячений в iм’я святого Василiя. Коли i ким побудована нинiшня церква, невiдомо. На шифернiй дошцi, вмонтованiй в стiну з пiвнiчної сторони уцiлiв слов’янський напис, настiльки незрозумiлий, що з нього можна розiбрати тiльки три слова ” Помози Боже… княж” i число “670г”, що вiдповiдає 1194 року. Ця дошка була втрачена в 1914 роцi, пiд час першої свiтової вiйни. Вперше в iсторичних документах про неї згадується в 1-й чвертi XVI столiття. В 1523 р. польський король Сигизмунд I видав Cангушко-Ковельську грамоту на право попечительства. З грамоти видно, що св. Василiвська церква занепала i потребує ремонту. Вiдомо, що священник св. Василiвської церкви Мартин за вiрнiсть православ’ю i небажання прийняти унiю був Iпатiєм Потiєм публiчно вiдлучений вiд церкви, а тодiшнi попечителi Загорiвськi навiть подали в суд на Iпатiя Потiя за побиття священника. Справа розглядалася два роки. Потiй був виправданий Люблiнським трибуналом (декрет вiд 30.05.1603 р.) В 1844 роцi казною були видiленi грошi на вiдновлення церкви. Тодi ж з захiдної сторони була прибудована невелика кам’яна дзвiнниця, а церква i погост обнесенi кам’яною стiною. З давнього майна церкви зберiгся образ Св. Богоматерi, що був перенесений з (мiсцевої) Введенської церкви, яка знаходилась поруч i згорiла в 1859 р.. Василiанський монах Iгнатiй Кульчицький в своїй книзi “Specimen Ecclesiae Ruthenicis” (виданa в Римi у 1734 р.) пише, що образ цей привезено з Грецiї, але коли та ким, невiдомо. Фундаменти церкви побудовані в вигляді восьмипелюсткової квітки, аналоги цієї архітектурної скульптури в Празькому граді. Бiльшi конхи (заокругленi виступи) чергуються з меншими, складається враження, що стiни хвилястi. До реконструкцiї та прибудови тамбура церква мала шоломоподiбну покрiвлю. Невеличку за розмiрами будiвлю прикрашають два портали, один з яких оздоблений бiлокам’яною рiзьбою. Археологiчнi знахiдки бiля церкви – цегла, фрагменти рожевого цементу, шматки каменя з орнаментом, вказують на те, що на мiсцi Василiвської церкви iснувала бiльш рання споруда, деякi її частки ймовiрно були використанi при побудовi iснуючої церкви. Пiдтверджують дану версiю археологiчнi вiдкриття. Поруч св. Василiвської церкви в 1955 роцi в скверику, за кiлька крокiв вiд ротонди, професором М.Каргером були викопанi руїни невiдомого храму.