Анатомія як наука почала формуватися в Стародавній Греції за п'ять століть до на шої ери. Ще давньогрецькі вчені-мислителі Гіппократ і Арістотель та давньоримський  лікар Гален сформували матеріалістичне уявлення про будову та розвиток організмів. Вони вперше застосували розтин трупів. В епоху Відродження поряд з торгівлею, промисловістю почало посилено розвиватися тваринництво, що сприяло розквіту й подальшому розвитку анатомії. 

З винайденням мікроскопа у 1665 р. англійський фізик Р. Гук виявив клітини в рослинах, а пізніше голландський учений А. Левенгук (1632—1723) — у тварин. З цього часу починає свій розвиток наука цитологія. У 1839 р. німецький біолог Т. Шванн узагаль нив нагромаджені багатьма вченими-біологами факти про будову та розвиток живих організмів і сформулював клітинну теорію, яка з матеріалістичних позицій пояснює спільність походження рослин і тварин на основі подібності будови їх клітин. Так виникла мік роскопічна анатомія, або гістологія, — наука про мікроскопічну будову тварин. 

Зародження фізіології як науки, що базується на експерименті, датують другою по ловиною XVI і початком XVII ст. 

Важливим етапом у розвитку фізіології слід вважати відкриття у 1628 р. англійським лікарем, анатомом і фізіологом У. Гарвеєм (1578—1657) великого кола кровообігу у  людей і тварин. 

Значний вплив на розвиток анатомії, фізіології та інших біологічних наук мала еволюційна теорія Ч. Дарвіна (1809—1882), згідно з якою рослини, тварини і людина з’явилися на Землі природним шляхом, поступово перетворюючись із простих форм на  складніші під впливом навколишнього середовища. Основними рушійними силами еволюції, за Ч. Дарвіном, є спадковість, мінливість та природний добір. 

Значний внесок у розвиток еволюційної теорії зробили російські вчені-біологи. Ви датний російський анатом і хірург М. І. Пирогов (1810—1881) вперше розробив і застосу вав методику вивчення топографії внутрішніх органів на заморожених трупах. О. О. Ковалевський (1840—1901) та І. І. Мечников (1845-1916) вважаються засновника ми еволюційної ембріології, а В. О. Ковалевський (1842—1883) — еволюційної палеонтологи (наука, що вивчає рештки викопних тварин). Крім  того, І. І. Мечников є творцем теорії фагоцитозу. 

О. М. Сєверцов (1866—1936) є творцем еволюційної морфології. П. Ф. Лесгафт (1837—1909) вперше вивчив взаємозв’язок між будовою і функцією органів та значення умов зовнішнього середовища для  розвитку організму. Він довів, що фізичні вправи поліпшують діяльність організму. Ця теорія становить основу застосування тренувань тварин та впровадження для них регулярних прогулянок. 

Значний внесок у розвиток анатомії тварин зробили Л. О. Третьяков (1856—1922), Д. М. Автократов  (1868—1953), О. П. Климов (1878—1940), А. І. Акаєвський (1893—1982). Еволюцію апарату руху тварин  вивчали Б. О. Домбровський і В. Г. Касьяненко та їхні учні. Проф. О. П. Климов провів порівняльно-анатомічні дослідження функцій апарату руху свійських  тварин. Він є засновником першої самостійної анатомічної школи. 

Значний внесок у розвиток фізіології зробили І. М. Сеченов (1829—1905), М. Є. Вве денський (1852—1922), О. О. Ухтомський (1875—1942) та І. П. Павлов (1849—1936). І. М.  Сеченов уперше в історії фізіології дослідив функцію головного мозку тварин і виявив у  ньому особливі нервові центри, в яких відбуваються процеси збудження й гальмування,  що зумовлюють узгодженість у роботі всіх систем організму. У своїй роботі “Рефлекси  головного мозку” він довів, що основною формою діяльності головного мозку є рефлек торна і що всі фізіологічні процеси в організмі тварин за походженням є рефлексами. 

Виняткова роль у розвитку фізіології належить І. П. Павлову, який вивчав фізіоло гію кровообігу, органів травлення та функцію великих півкуль головного мозку. Він до вів вплив нервової системи на діяльність органів і організму в цілому, на залежність фі зіологічних процесів організму та поведінки тварини від зовнішніх подразників, умов  зовнішнього середовища, на єдність організму і всіх його функцій з навколишнім середовищем. Вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси дало змогу відкрити закони вищої  нервової діяльності людини.