self-portrait / 26126

9.9.25 /

я думаю про розриви у памʼяті і пташок, що проривають плоть мого мозку викльовуючи звідти відчуття щастя. спогади про вічність навантажують серце і прокочуються судинами ударами дзвонів.

кожна крапля води, що торкається мого тіла, розбивається об невагомість мрій, які випаровуються разом із потом. бруд з-під нігтів змішується з кровʼю, яка стікає тихими вулицями, що кричать таємницями століть.

kістки розсипаються від ударів навислих наді мною рожевих хмар. з-поміж тисячі захованих у місті моєї душі закутків я віднаходжу справжність в очах того, хто споглядає.

безцільно блукаючи мереживом незрозумілих звʼязків, я ніколи не знайду те, чого шукала — земля дихає скелетами, обіцяючи собі пожирати кожного, хто коли-небудь забажає перемогти закони буття.