ОСІННЄ ВИШИВАННЯ
Ходить Осінь, походжає,
Листя жовтим вишиває.
Підбирає кожну нитку —
Щоб не гірш було, як влітку.
Щоб тополі й осокори
Похвалили жовті вбори.
Щоб береза пелехата
Стала золотом багата.
Навіть ти, розлогий клене,
Втратиш листячко зелене —
Та не плач: твоя обнова
Ще пишніша, пурпурова...
Ходить Осінь роботяща:
— Де ж не побувала я ще?
Що ж іще узяти в кросна?
Треба ще ялини й сосни!
До сосни торкнулась тільки —
Покололи руку шпильки.
Як ялину вишити?!
— Мусіла залишити.
Так то сосни і ялини
Залишилися без зміни,
І, хоч всюди жовта осінь —
Зеленіють, як і досі...
БАБИНЕ ЛІТО
Осінь, в образі моєї бабці,
Сіла під хатинкою на призьбі,
Ноги взувши у м’якенькі капці,
У яких вона ходила скрізь би.
Склавши руки зморщені старечі,
З шелестом молитви на устах,
Жовту хустку нап’яла на плечі
Й задивилась на широкий шлях...
А коли всміхнулася бабуся,
Стало тепло, як при грубці взимку.
Вітер біле павутиння трусить,
Надягнувши шапку-невидимку.
Хто ж то мав терпіння і уміння
Сплести килим з листя і проміння?!
І не віриться, що це — не казка,
Тільки золота осіння ласка.
Джерело: https://cutt.ly/AeREwlY