Казка про Осінь

Давно це було, у краї щасливім та квітучім. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не

журився. Правив цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та

гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років,

посватався до неї славний лицар Вересень.

Погодилась Осінь, бо припав їй до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він

весільний подарунок — перли заморські. Вирушив лицар у путь-дорогу, а царівна взялась до

роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритною — і за якийсь тиждень

вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Раптом бачить: вершник

скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під'їхав, гарцюючи, до вікна й вітається:

— Здрастуй, царівно Осінь! Почув я про твою красу незрівнянну, і от я біля твоїх ніг. Прошу тебе,

будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту і корали багряні.

Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого

нареченого і дала згоду бути Жовтневі за дружину. Вже й день весілля з ним призначила.

От і настав цей день. З усіх усюд з'їхалися гості. Лине музика, пісні величальні. Веселяться гості,

п'ють мед-вино за здоров'я молодих, танцюють, співають. Саме в цей час Вересень повернувся з

весільним дарунком. Зупинив коня й питає в людей:

— Що це святкують?

— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула у вікно — а там у траві перли

розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою. У гніві

кинулась до Жовтня:

— Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, так знай: не потрібен мені ні ти, ні твої

подарунки!

Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити? Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а

той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого синьоокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має

Жовтень. Проте позбався його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Однак лише на

місяць. А зараз заспокойся й спочинь.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, корали багряні, підхопив їх вітер та поніс. Зачепились

дарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса.

Багато води спливло з тих часів. Бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля

сріблястою памороззю? То Вересень дарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень:

золото і корали — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим

нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Джерело: https://cutt.ly/deRQ7oJ