Причаїлася Марія під яблунею в саду. Чатує, коли прийде яснозора осінь по яблука. Час минав, а жовтокосої красуні не було.

Над головою курликали журавлі. Диво-птахи відлітали у вирій.

Сонечко спускалося за багряний ліс, кидаючи останні промені на землю.

Раптом почувся бабусин голос, який розбудив дівчинку від мрій:

— Осьде ти, Маріє! Що ти тут робиш?

— Бабусю, дідусь сказав: осінь збирає яблука, груші для їжаків на зиму. Так хотіла зустрітися з нею. Мабуть, журавлине курликання налякало. Завтра знову чекатиму.

— Кожна тварина робить запаси на зиму, а щедра осінь, Маріє, подалася з птахами у вирій, тож залишила для інших усе: яблука, груші, сливи... Ходімо до хати.

— Зараз. Я тільки подякую за щедрість. До побачення, осене! Чекатиму на тебе! — промовила дівчинка, помахавши рукою на прощання.

Джерело: https://cutt.ly/FeREtT6