Характеристика образу дітей. Дивакуватість пані Бартолотті.
Образ Міо
У головного героя гаряче і любляче серце. Він не терпить несправедливості, він відважний. Часом Міо дуже важко, часом він впадає у відчай і навіть плаче, але все ж таки здійснює свій подвиг і стає героєм. Образ Міо дано в розвитку. Спочатку це самий звичайний хлопчик, але думка про визначене йому подвиг (про нього розповідають в старій легенді, яку нашептав Міо казковий колодязь), про страждання людей надає йому мужності. До кінця твору Міо знаходить і батьківську любов і дружбу, домагається виконання всіх своїх заповітних бажань.
Образи тітки Едлі та дядька Сікстена
Опікуни Mio; не любили хлопчиків; крикливі, постійно сердиті; жадібні; не любили дитячого сміху; жорстокі; постійно ображали Mio; байдужі до долі хлопчика.
Образ Юм-Юма
Зовнішність – хлопчик дев’яти років, із каштановим чубом та карими очима. Соціальне становище – син садівника. Вчинки – готовий прийти на допомогу. Риси характеру: добрий, щирий, кмітливий, любить пригоди, веселий, безкорисливий у дружбі, щедрий, підтримає у складній ситуації, вміє берегти таємниці.
Образ тата-короля
Тато Mio є королем Країни Далекої. Свого сина він шукав дуже давно, а коли знайшов, був невимовно щасливим. Король дуже любить природу та свій сад. Проте, найбільше він любить свого сина і слухати, як він сміється у саду («…Я люблю пташиний спів, люблю музику своїх срібних тополь, але найдужче люблю слухати, як сміється в садку мій син…») Король щедрий і люблячий батько, підтвердженням цього є той факт, що як тільки він дізнався, що Mio любить коней, то подарував синові золотогривого Міраміса. Mio уже не боїться свого батька, він йому цілковито довіряє. («…Хоч би що я зробив, він дивитиметься на мене ласкавими очима так, як дивився тепер…»).
Образ Като
Като – жорстокий лицар. Вперше про нього Міо почув від Юм-Юма. «І коли він сказав ці слова, навколо ніби дмухнуло крижаним холодом, і Міраміс затремтів. І мене теж обсипало морозом, коли я вимовив ці слова. – Атож, жорстокий лицар Като,- сказав Юм-Юм, а Міраміс заіржав так, що голос його став схожий на крик». Нонно, пастушок, розповів, що його братів забрав Като. «На ці слова Міраміс за вікном так заіржав, наче хто його вперіщив батогом. Усі ягнята злякано кинулись до своїх матерів, а всі вівці забекали так, наче надійшла їхня остання година».Батько-король розповів Міо про Землю Чужинецьку, що там живе лицар Като. «Коли він вимовив його ім’я, по трояндовому садку ніби промчав лихий вихор. Білі пташки поквапились до своїх гнізд. Жалібник голосно закричав і замахав великими чорними крильми. Багато трояндових квіток миттю зів’яло… І тієї миті в срібних тополях загуло, ніби від бурі. Багато листя з них попадало, і коли воно летіло додолу, здавалося, ніби хтось плакав». Хлопчик Їрі розповів, що його сестричку забрав лицар Като. «Коли він вимовив те ім’я, повітря навколо нас стало холодне, мов крижане. Високий соняшник миттю зів’яв і всох, а метелики, що літали навкруги, попадали і вже не підводились». Злий лицар, володар сусіднього королівства, вторгається у мирне життя чарівної країни. І люди не можуть бути щасливі, бо зло поряд. Като не сприймають ні люди, ні природа. Шлях темного лицаря веде до руйнувань та знищення: Мертвий Ліс, неродюча кам’яна земля, Мертве Озеро, голод, отупілі прислужники, темрява. Образ Като – не конкретний персонаж, швидше, частина загального зла. Це символ, алегорія безжалісної сили, яка прагне знищити кожного, хто не схилиться перед нею, не дозволить перетворити себе на бездушного і бездумного виконавця чужої волі. Спочатку образ здається дуже по-верховим та неглибоким, мальованим лише чорною фарбою, найтемнішою на світі. Але сам Като страждає від свого кам’яного серця не менше, ніж його жертви. І ненавидить більше за всіх лицаря Като лише сам Като. Є злочинці, які розуміють, що вони творять зло, у глибині свого серця прагнуть звільнення від лихого вміння. Це ті, хто став жорстоким від страждань, чия душа скам’яніла. Чи не тому Като викрадав дітей та перетворював їх на птахів, що хотів знайти свою душу, не завжди ж він був лихим? Але зло породжує лише зло. Лише вогняний меч здатний розбити міцну оболонку і визволити з полону пташину людської душі
Джерело: https://dovidka.biz.ua/mio-miy-mio-golovni-geroyi/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Одного разу пані Берта Бертолотті отримує поштою семирічного хлопчика з бляшанки Конрада, зробленого на заводі. Там дітей роблять ідеальними і перш, ніж надіслати батькам, кілька разів тестують. Певне, мають свої шаблони і лекала і тому налагодили виробнитцво досконалих дітей. Кондрат – ідеальний: чемний, сумлінний, розумний і чесний, але від цього страшенно нудний. Довершений Кондрат збиває з пантелику свою нову мама і зовсім не має друзів. Цікаво, що сама пані Бертолотті ідеальною мамою бути не може, якщо брати все ті ж стереотипні шаблони «материнської ідеальності». Вона курить цигарки, вельми, коли натужно думає, полюбляє нездорову їжу, неохайна, розсіяна, вона пише собі нагадування помадою на дзеркалі і розкидає по хаті речі. Все те, чому зазвичай ідеальні мами оголошують нещадну війну.
Втім, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті абсолютно щаслива і живе в гармонії з собою. Неідеальна для інших, вона ідеальна для самої себе. Отримавши випадково дитину, вона проти волі стикається з паралельним світом, де всім заправляють запрограмовані «треба», «можна», «не можна» і десятки правил – і все це в голові однієї дитини. В той час як сама пані Берта живе за своїми «хочу» і «не хочу». Схоже навіть, що це Кондрат вчить Берті бути справжньою мамою, а сама Берті більше схожа на дитину. Берті сама поводиться, думає, приймає рішення як дитина, в той час як Конрад мислить абсолютно по-дорослому. Контрастна і парадоксальна ситуація. Втім, Нестлінгер часто в своїх книгах виписує самостійних, серйозних дітей та «здитинілих» дорослих. Міняючи такии чином їх місцями, вона дає змогу краще розуміти мотиви вчинків один одного.
Пані Бертолотті неідеальна і зовсім не знає, що потрібно робити. Накупивши Кондротові іграшок і морозива, вона забуває купити зошити і олівці до школи. Проте це її не засмучує, адже в житті дитини є речі значно важливіші за якісь там олівці.
Втім, є в книзі і інший герой – антогоніст Бертолотті. Це аптекар пан Егон, який дружить з Берті і береться виховувати Кондрата на свій манер – йому страшенно імпонує, що хлопчик такий правильний, і тому пан Егон всіляко підтримує його в цій ідеальності.
Виходить - з одногу боку самодостатня, епатажна, яскрава індивідуалістка пані Берті Бартолотті, з іншого – педантичний, банальний і нудний аптекар пан Егон. Два різні світи і два різні уявлення про ідеальну дитину. Вони отримують початковий матеріал, з якого їм доведеться «виліпити» справжню людину, особистість. От тільки пана Егона влаштовує вже те що є, а пані Берті – ні.
Протягом всієї книги Конрад розвивається як справжня дитина, відходячи від шаблону «досконалості» .В цьому йому допомагає звичайна дівчинка Кіті, яка може і схитрити, і школу прогуляти, якщо потрібно. Втім, окрім неї в Кондрата немає в школі друзів, бо попри те, що вчительна вважає його «справжнім скарбом», діти його не люблять - він і не підказує, і розказує вчительці, хто прогулює або списує. Але не тому, що він погана дитина, а тому що це «правильно» - так його запрограмували. Врешті-решт Конраду вдається стати звичайною дитиною, що не робить його гіршим, а додає індивідуальності.
Книга цікава не тільки дітям, а й дорослим. Вона показує світ дорослих та їхнє сприйняття дітей. В той же час, вона розкриває мотиви деяких вчинків дорослих, що дає змогу дітям краще розуміти батьків і сприймати їх такими, якими вони є. Написана живою мовою, маючи динамічний сюжет та вдало перекладена Євгеном Поповичем, книга вчить, що концентрована ідеальність – абсолютно неідеальна і що на те ідеали і потрібні, щоб бути недосяжними. Адже, якби вони втілювалися в життя, людству б додалося головного болю.