Любка Дволиста
Опис
Трав'яниста рослина висотою 25—60 см. Бульби цілісні, овальні. Стебло високе, струнке, при основі обгорнуте 2-3 бурими піхвами. Листків усього 4-6, з них 2-3 нижніх великі, еліптичні, з крилатими черешками, зближені при основі стебла і майже супротивні. Суцвіття — китицеподібний колос, циліндричне, негусте, 10—25 см завдовжки, піднесене на довгому квітконосі. Квітки великі, білі. Губа жовтувато-зеленого кольору, довга, лінійна, спрямована донизу, значно довша за інші листочки оцвітини, які сходяться біля верхівки. Шпорець зігнутий, в 1,5-2 рази довший за зав'язь. Квітне у червні-липні, плодоносить у серпні-вересні. Плід — коробочка. Насіння дрібне, схоже на пил. Розмножується насінням. Характеризується високою плодючістю (пересічно 2000 насінин на 1 рослину).
Поширення
Ареал виду охоплює помірні та субтропічні регіони Європи, Кавказ, Сибір, Малу та Центральну Азію. В Україні зустрічається у Карпатах, Передкарпатті, Розточчі, Опіллі, Поліссі, рідше — у лісостепу (переважно в північній частині), Степу та Криму.
Вирощування та використання
Через складний та тривалий розвиток любка дволиста не дуже поширена у садівників, як декоративну культуру її вирощують переважно у ботанічних садах. Якщо не зважати на довгий час розвитку, то в цілому цей вид культивується легко. Любку висаджують у пухкий ґрунт, багатий на перегній, у затінку кущів, де вона добре розростається.
Перші відомості щодо використання любки дволистої відомі з часів Персії та Османської імперії. В ті часи в їжу вживали бульби, називаючи їх «салеп»: з сирих варили драглистий напій, заправляючи його медом, сушені подрібнювали і брали з собою у походи[6]. Ця звичка згодом була запозичена кримськими татарами.
У бульбах любки, порівняно невеликих за розміром, нагромаджуються слиз (до 50 %), крохмаль (до 30 %), декстрин (до 10 %), деякі тонізуючі речовини. Вони мають витончений, надзвичайно приємний аромат, а також відрізняються високою поживністю — достатньо розчинити у воді або молоці 40 г сушеної сировини, щоб задовольнити добову потребу людини у поживних речовинах[6]. В сучасній Туреччині салеп також високо цінують, але через високу вартість продукту використовують його не як основний компонент напоїв, а як натуральний ароматизатор.
Народна медицина рекомендує бульби любки виснаженим хворим при шлунково-кишкових захворюваннях, кашлі, хворобах зубів, а листя як зовнішнє при наривах. Бульби доцільно використовувати як обволікаючий засіб при отруєнні (при цьому уповільнюється всмоктування токсичних сполук).[7] Настій трави вважався сечогінним, потогінним і гіпотензивним засобом. Насіння використовували при епілепсії.