ВШАНУЄМО ПАМ'ЯТЬ ЖЕРТВ ДРУГОЇ СВІтовОЇ ВІЙНИ

(До днів пам'яті та примирення, перемоги над нацизмом)

Друга світова війна – глобальний військовий конфлікт, найбільша трагедія в історії людства ХХ століття.

Війна розпочалася 1 вересня 1939 року із вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945 року капітуляцією Японії. У війні взяли участь 80 % людства, бойові дії велися у 2/3 існуючих на той момент держав. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдат.

Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства. Загальні людські втрати складають від 50 до 85 мільйонів осіб.

У Другій світовій війні Україні випала героїчна і разом з тим трагічна роль. У складі збройних сил Об’єднаних Націй український народ зробив значний внесок у перемогу над нацизмом. Однак ціною цього стали надзвичайні втрати. За часи Другої світової війни на території України загинуло 8 млн. осіб. Населення України зменшилося на 19%. Це означає, що загинув кожен п’ятий!

Чому треба відзначати день пам'яті та примирення, день перемоги над нацизмом?

Це – данина пам'яті всім жертвам другої світової війни.

У 1941 році понад 30 млн. українців опинилися в нацистській окупації. Пропаганда Третього райху намагалася представити це як звільнення від радянського панування. Насправді ж гітлерівське керівництво Німеччини відвело Україні роль колонії, розчленувало її землі на декілька утворень: райхскомісаріат «Україна», дистрикт «Галичина», зона військової адміністрації, «Трансністрія» (Румунія) і Закарпаття (Угорщина).

Найсуворішим режим окупації був у райхскомісаріаті «Україна» та в зоні військової адміністрації. Було встановлено комендантський режим, за порушення якого розстрілювали. З'явилися крамниці, ресторани «лише для німців», у містах відводили для них цілі житлові масиви. Наприклад, киянам заборонили селитися на Печерську. Селяни сподівалися на скасування колгоспів. Однак нацисти зберегли їх через потребу в продуктах. Хліборобів обклали податками: за землю, хату, сади, худобу.

Протягом 1941-1942 років нацисти захопили в полон майже 5 мільйонів радянських військовослужбовців, серед яких було багато мобілізованих українців. Для утримання військовополонених в 242 населених пунктах України створили табори: дулаги (транзитні табори), шталаги (для рядових), офлаги (для офіцерів). Наприклад, восени 1941 року під Києвом перебувало 665 тисяч бранців, біля Мелітополя та Бердянська – 100 тисяч.

В Уманському шталазі №349 полонених тримали просто неба. Там знаходилося від 74 до 103 тисяч колишніх бійців радянського Південного фону. У перші дні не годували, не давали питної води. Надалі харчування вистачало тільки для 2 тисяч бранців. Кількість загиблих в Уманській ямі до цього часу невідома. У шести братських могилах «Хорольської ями» на Полтавщині покоїться прах від 95,5 до 100 тисяч полонених радянського Південно-Західного фронту.

Голокост («Катастрофа», «Шоа») - переслідування та масове знищення осіб єврейської та ромської національності на території нацистської Німеччини, її союзників та окупованих ними землях під час Другої світової війни. За загальними оцінками внаслідок геноциду єврейського народу за часи Другої світової війни загинуло до 6 мільйонів осіб. В Україні жертвами Голокосту стали до 1,5 мільйона осіб. Серед місць наймасовіших страт – Бабин Яр (понад 100 тисяч), Богданівка Одеської області – 40 тисяч осіб, Дробицький Яр Харківської області – 20 тисяч осіб.

Наймасштабнішою акцією в історії Голокосту стали масові вбивства євреїв у Бабиному Яру Києва. Тільки за два дні – 29-30 вересня 1941 року –нацистами було знищено біля 34 тисяч осіб. Для того, щоб зібрати жертв до місця страти, поширювалися чутки про нібито переселення мешканців Києва єврейської національності до Німеччини. І 29 вересня 1941 року люди зібралися, щоб зайняти місця в неіснуючому поїзді. У них спочатку відібрали документи, гроші та інші цінні речі. Далі групами по 10 осіб жертв виводили на південно-східний обрив Бабиного Яру. Люди мали лягти на землю обличчям донизу та чекати вистрілів у спину.

Під час Другої світової війни в Німеччині масово застосовували примусову працю іноземців. Зокрема, працівників, привезених з окупованих територій Радянського Союзу, називали «остарбайтери» (східні робітники) і примушували носити нашивку «Ост».

18 січня 1942 року з Харкова вирушив перший ешелон з остарбайтерами. Усього з території України до вересня 1944 року було забрано 1,7 – 2,4 мільйона осіб.

Працю остарбайтерів використовували переважно у видобувній та обробній промисловості, на транспорті, будівництві, у сільському господарстві.

Із примусовими робітниками поводилися дуже жорстоко. Працювали остарбайтери по 18 годин на добу. Часто травмувалися, помирали від інфекційних хвороб і виснаження. Мешкали в бараках за колючим дротом. Норми харчування були мізерними. За провини застосовували тілесні покарання або відправлення в концентраційні табори.