Таким чином, безпечне освітнє середовище – це середовище, що забезпечує безпечні умови праці та навчання, комфортну міжособистісну взаємодію, дотримання прав і норм фізичної, психологічної, інформаційної та соціальної безпеки здобувачів освіти, їх батьків і педагогічних працівників, сприяє емоційному благополуччю учасників освітнього процесу тощо 

Під час військових дій у закладах загальної середньої освіти з’явилися нові вимоги до безпечного освітнього середовища. Особливої актуальності під час воєнного стану набула Декларація про безпеку шкіл (Safe Schools Declaration), до якої України приєдналася у                                           2019 році. У цьому документі подано перелік зобов'язань для попередження і реагування на напади та використання закладів освіти у військових цілях у період збройного конфлікту [3].

Враховуючи, що організація безпечного освітнього простору в закладах загальної середньої освіти – одне з найважливіших завдань в умовах воєнного часу, на кафедрі виховання й розвитку особистості КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти» розроблено низку освітніх програм курсів підвищення кваліфікації, які відображають сучасні потреби педагогічних працівників із цього питання.

Відповідно до статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічні працівники закладів освіти зобов’язані сприяти формуванню здорового способу життя здобувачів освіти, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров’я. Актуальним для педагогічних працівників є уміння правильно поводити себе в надзвичайних ситуаціях, особливо в умовах воєнного стану, надавати домедичну допомогу учням/ученицям та колегам в разі травмування або нещасного випадку. Саме тому працівниками кафедри розроблено освітню програму тематичного спецкурсу «Домедична допомога в системі роботи педагога в умовах воєнного стану».

В умовах сьогодення все більшої актуальності набуває питання надання першої психологічної допомоги дітям і підліткам в умовах війни. Це обумовило розроблення тематичного спецкурсу «Перша психологічна допомога дітям і учням в умовах війни». Метою тематичного спецкурсу є: опанування інструментів психологічної підтримки здобувачів освіти; оновлення та розвиток професійних компетентностей педагогів щодо планування й організації першої психологічної допомоги під час війни.

В умовах війни учитель часто опиняється в ситуації стресу – нерозуміння, як працювати з дітьми за відсутності світла, наявності Інтернету, що робити, якщо у дитини істерика тощо. У зв’язку з цим педагог має володіти відповідними  інструментами (ресурсами). Для того щоб допомогти педагогічним працівникам навчитися управляти психоемоційними ресурсами в умовах воєнного часу розроблено освітню програму тематичного спецкурсу «Психоемоційні ресурси вчителя під час війни: педагогічний аспект».

Проблема мирного врегулювання конфліктів надзвичайно гостро виділяється в аспекті реформування системи освіти та в умовах воєнного стану. Вирішення означеної проблеми актуалізує питання побудови безпечного, мирного освітнього простору, який передбачає впровадження в систему освіти технології вирішення конфліктів шляхом співробітництва. Важливими кроками в цьому напрямку є: формування у здобувачів освіти здатності протистояти булінгу, навичок ненасильницької поведінки, побудови конструктивного діалогу, усвідомлення власної значущості у миробудуванні тощо. Вагомим кроком у побудові безпечного освітнього простору та зменшенні рівня конфліктності в учнівському середовищі можна вважати розробку тематичного спецкурсу «Медіаційні практики в освітньому просторі».

Булінг це поширена проблема в сучасному українському суспільстві і найгостріше це явище постає в освітньому середовищі де дитина проводить більшу частку свого повсякденного життя. Метою освітньої програми «Педагогіка партнерства як платформа запобігання/протидії булінгу» є оновлення та вдосконалення професійних компетентностей педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти щодо запобігання/протидії булінгу відповідно до основних напрямів державної освітньої політики, запитів громадянського суспільства та потреб споживачів освітніх послуг.

Безбарʼєрність – це філософія суспільства без обмежень. Це про внутрішню готовність створювати середовище, у якому буде комфортно всім. У цьому контексті реалізація права дітей з особливими освітніми потребами на якісну освіту разом із однолітками за місцем проживання, набуття ними життєво важливих навичок й розвиток особистості суттєво залежать від вміння педагогічних працівників прибирати барʼєри, ураховувати індивідуальні потреби, можливості й інтереси всіх учнів, створювати освітнє середовище, що забезпечує психологічний комфорт й реалізацію творчих можливостей кожної дитини. Саме тому питання створення безбарʼєрного освітнього простору в умовах інклюзивного та дистанційного навчання є важливим напрямом підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів освіти. Тому, на виконання Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні до 2030 року розроблено тематичний спецкурс «Безбарʼєрність у навчанні дітей з ООП».

Інформаційно-цифрові технології стали важливим інструментом у житті педагогів, учнів та їх батьків. Комунікація у віртуальному просторі має свої особливості. Безконтрольне та безвідповідальне їх використання містить ризики для здоров’я, розвитку та благополуччя дітей. Тому, необхідно формувати компетентності учнів, батьків та педагогічних працівників щодо безпечної поведінки в цифровому просторі, щоб запобігти потраплянню  дітей в небезпечні ситуації. Саме ці питання лягли в основу освітньої програми тематичного спецкурсу «Безпечна поведінка в цифровому середовищі: комунікація з батьками та учнями в умовах дистанційного навчання».

Наприкінці лютого 2023 року підлітки масово збирались у центрі українських міст і готувались влаштувати сутички та бійки. Правоохоронці не допустили конфліктів і затримали учасників масових зібрань, більшість з яких – неповнолітні. Затримані називали себе учасниками "ПВК Рьодан". Спілкування та координація дій цього молодіжного руху відбувалася в українських телеграм-каналах. Тож питання створення безпечного цифрового середовища набуло ще більшої актуальності. Враховуючи виклики сьогодення, науково-педагогічними працівниками КВНЗ «Харківська академія неперервної освіти» розроблено освітню програму тематичного спецкурсу за темою: «Безпечне цифрове середовище як запобіжник агресивним молодіжним субкультурам»

Запропоновані освітні програми курсів підвищення кваліфікації дозволяють задовольнити освітні потреби педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти щодо створення безпечного освітнього середовища в умовах викликів сьогодення.

Список використаних джерел:

1. Професійній стандарт за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». URL: http://ru.osvita.ua/doc/files/news/787/78704/Nakaz_2736__3_.pdf

2.  Закон України «Про повну загальну середню освіту. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text

Safe Schools Declaration. URL:  https://ssd.protectingeducation.org 

   Розробка стратегій розвитку ЗЗСО має враховувати те, що сьогодні існують різні форми навчання, посилюються заходи безпеки, нестабільні психологічні обставини, міграція педагогічних працівників та здобувачів освіти. Тому, для удосконалення професійної компетентності керівників з розробки стратегії розвитку закладу освіти КЗВО «Одеська академія неперервної освіти Одеської обласної ради» приділяє певну увагу, а саме: організовано роботу освітньої майстерні «Стратегія розвитку та планування ЗЗСО в умовах невизначеності», започатковано цикл інтерв’ю з керівниками ЗЗСО.

   Освітню майстерню «Стратегія розвитку та планування ЗЗСО в умовах невизначеності» створено з метою надання методичної допомоги керівникам ЗЗСО з визначення першочергових кроків та використання інструментарію для розробки стратегії розвитку ЗЗСО. Основними етапами розробки стратегії розвитку ЗЗСО можна виокремити такі як підготовка, аналіз, планування, впровадження, моніторинг, оцінювання. І тут слід акцентувати саме на етапі підготовки, оскільки від нього залежить якість та змістовність розробки стратегії розвитку. Під час підготовчого етапу звертаємо увагу на проведення SWOT-аналізу, що є класичним інструментом стратегічного аналізу. Даний інструмент допомагає встановити зв’язки між сильними, слабкими сторонами та зовнішніми його можливостями та загрозами, що надалі визначить стратегічні та операційні цілі розвитку закладу освіти. Якісний SWOT-аналіз проводиться за чотирма напрямами: освітнє середовище, освітня, педагогічна та управлінська діяльність. Наприклад, сильними сторонами можуть бути: наявна сучасна матеріально-технічна та навчальна база, сучасні кабінети; створено систему безпечного психологічного простору для викладання та здобуття освіти; оцінювання результатів навчання здобувачів освіти здійснюється прозоро та відповідно до вимог; освітній процес забезпечують висококваліфіковані педагогічні працівники, серед яких сертифіковані педагоги, тренери та експерти; прийняття управлінських рішень здійснюється на основі взаємної поваги та партнерства учасників освітнього процесу та пріоритету узгоджувальних процедур. Слабкими сторонами можуть виступати: недостатньо забезпечені умови доступу до закладу освіти для маломобільних осіб; потреба вдосконалення роботи з учасниками освітнього процесу щодо дотримання принципів академічної доброчесності; низька вмотивованість здобувачів освіти до навчання, зниження контролю за дитиною з боку батьків; емоційне вигорання педагогічних працівників через великий обсяг інформації до обов’язкового виконання та практику надмірної звітності. Можливостями для закладу освіти можуть виступати: орган місцевого самоврядування має фінансовий ресурс для розбудови інфраструктури та підтримки освітніх та соціальних ініціатив закладу освіти; наявність міжнародних, загальнодержавних, регіональних освітніх проєктів та грантових програм; відкритість закладів вищої та фахової передвищої освіти, підприємств до налагодження партнерств задля здійснення профорієнтації здобувачів освіти. Загрозами можуть бути: у зв’язку з воєнним станом призупинення фінансування капітальних ремонтів приміщень закладу освіти, зменшення контингенту здобувачів освіти та виїзд за кордон педагогічних працівників; гендерна нерівність педагогічного колективу через фінансову непривабливість педагогічної професії для чоловіків; толерування на державному рівні практики забюрократизованості системи управління освітою.

   Продовженням SWOT-аналізу виступає TOWS-аналіз, який дозволяє виявити можливі напрямки стратегії розвитку закладу освіти через зіставлення сильних сторін та можливостей для розробки стратегії зростання; сильних сторін та загроз для розробки стратегії захисту; підсилення слабких сторін за допомогою можливостей; слабких сторін та можливостей для вдосконалення закладу освіти; слабких сторін та загроз для виявлення проблем.

   Отже, така форма роботи як освітня майстерня сприяє розвитку професійної компетентності керівників закладів освіти з бачення стратегічних перспектив розвитку освітньої установи, максимальної адаптації стратегії до стартових умов з урахуванням зовнішніх та внутрішніх чинників впливу на майбутнє закладу освіти.

   Інтерв’ю «Стратегія розвитку: запрошуємо до проактивного закладу освіти» спрямоване на висвітлення власного бачення керівників закладів освіти Одещини стратегічного планування та поширення позитивних практик серед управлінської спільноти. Під час інтерв’ю керівники відзначали, що умовами для реалізації стратегії розвитку закладу освіти є спільна мета, чіткі цілі та завдання, а усі процеси в середині закладу освіти регулюють цінності, наприклад, людина, її життя та здоров’я, права і свободи учасників освітнього процесу, толерантність, лідерство, самореалізація, довіра, відповідальність, рівність, і які служать основою корпоративної культури.

   На думку керівників, розвиток закладу освіти залежить від кількох чинників. У першу чергу колектив закладу має бути єдиною командою, готовою до змін, об’єднаною єдиною метою. Провідну роль у розвитку закладу освіти відіграє спільна розбудова внутрішньої системи забезпечення якості освіти, модернізована матеріально-технічна база. Важливо, щоб колектив закладу освіти підтримувало батьківство, оскільки у них є спільна ціль: виховання і розвиток особистості. Без батьківської підтримки важко втілювати поставлені завдання, тому партнерські відносини між батьками і закладом є дуже важливими. Розвиток закладу також забезпечить підтримка керівництва громади, адже лише там буде розвиватися освіта, де є розуміння її потреб і проблем.

   Керівники, які брали участь в інтерв’ю акцентували на візії, оскільки візія у кожного закладу освіти своя і залежить від унікальних особливостей конкретної освітньої установи. Так, візією закладу освіти розглядається безпечний освітній простір, де кожний учасник освітнього процесу зможе почувати себе вільно та реалізовувати свої здібності; заклад щасливих, здорових, успішних здобувачів освіти, висококваліфікованих педагогів та відкритих до співпраці батьків; місце, де здобувачі освіти досягають успіху та зростають патріотами України, які можуть реалізувати себе в рідній країні.

Отже, розвиток професійної компетентності керівників закладів освіти з розробки стратегії розвитку ЗЗСО є актуальною проблемою і частково може бути розв’язана через активізацію різноманітних форм роботи.

Список використаних джерел:

1. Бобровський М. В., Горбачов С. І., Заплотинська О. О. Ліннік О. О. Абетка для директора. Рекомендації до побудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти у закладі загальної середньої освіти. 2-ге вид. Київ : Державна служба якості освіти, 2021. 350 с.

2. Лебідь О. В. Стратегія інноваційного розвитку загальноосвітнього навчального закладу: теоретико-методичний аспект. Збірник наукових праць Херсонського державного університету. Педагогічні науки. 2017. Вип. 79 (2). С. 32-34.

3. Любченко Н. В. Технологічний аспект розроблення стратегії розвитку закладу загальної середньої освіти. Імідж сучасного педагога. 2020. № 6 (195), 2020. С. 26-32.

4. Ренькас Б. М. Формування стратегії розвитку закладу загальної середньої освіти. Народна освіта. 2020. № 2 (41). URL: https://www.narodnaosvita.kiev.ua/?page_id=6248 (дата звернення: 05.05.2023).

Колега розповіла про такий випадок. Вона повела дітей екскурсію до кафедрального собору, а наступного дня попросила написати невеличкий твір про свої враження. Один з учнів не зміг прийти на екскурсію, але твір написав. У тексті твору вчителька прочитала: «кафе дральний собор». Як можна було б попрацювати з даною помилкою? Наприклад, придумати самостійно або разом з учнями історію про кафе, яке б називалось «Дральний собор». І відповісти в тексті казки на такі запитання. Чому це кафе так називається? Який вигляд має кафе ззовні та зсередини? У якій частині міста воно знаходиться? Які страви там пропонують? Які страви користуються найбільшим попитом і чому? Хто є хазяїном та відвідувачами даного кафе? Які пригоди могли би там трапитись із відвідувачами? Пригоди слід пов’язати з перетворенням помилкового напису на правильний. Що потрібно зробити жителям казкового міста, щоб перетворити кафе «Дральний собор» на кафедральний собор? Чи всі мешканці захотіли б цього? Що б робив власник кафе, коли б воно стало собором? Хто б міг бути головним та другорядними героями такої казки? Які риси характеру мали б ці герої? Як би змінились герої казки після перетворення кафе на собор? Тощо.

Якщо вчитель уже в дорослому віці самотужки намагався опанувати якусь справу (наприклад, гру на музичному інструменті, катання на роликах, скейті чи велосипеді, в'язання гачком, виготовлення виробів із бісеру, деревини, глини тощо), то він знає наскільки це тяжка праця! На початку навчання руки й ноги не слухаються, виникає незліченна кількість помилок. Потім поступово ситуація покращується, починає щось виходити, ми радіємо результату, хоча помилок все ще досить багато. І лише через певний час позитивний результат нашої діяльності помічають й інші люди, а помилки вже майже не зустрічаються. Чому ж ми, педагоги, забуваємо, що дитині так само важко навчатись, як і нам, дорослим? Адже людство ще не винайшло, як навчатись без помилок, але вигадало, як навчатись без сліз через наявність помилок.

Спочатку потрібно стимулювати школярів до складання наукових дидактичних казок на уроці під керівництвом педагога, а пізніше – до самостійного написання таких творів. Робота над помилками у формі складання наукової дидактичної казки, написаної на основі допущених помилок, може бути одним зі способів виконання домашньої, самостійної чи контрольної роботи, а також приводом для влаштування конкурсу на кращу казку між учнями одного чи кількох паралельних класів або й усієї школи.

На нашу думку, в наукову дидактичну казку необхідно включити кілька прикладів на порушене правило, також можна об’єднати й кілька типів помилок з однієї теми в одну казку і опрацювати її зі школярами. Але краще не чекати, поки учні зроблять помилку, а написати збірку наукових дидактичних казок з кожного шкільного предмета, куди включити казки не лише про найбільш розповсюджені помилки, а й про помилки, які виникають при порушенні кожного правила. Звісно, така робота має стосуватись лише фактичного матеріалу, призначеного для точного запам’ятовування, але не для попередження помилок, які виникають у процесі виконання творчих завдань.

Бажано було б написати й збірки наукових дидактичних казок з кожного шкільного предмету, які мають на меті не лише роботу над помилками, а й суто навчальну діяльність (навчальну розвивальну, навчальну абілітаційну, навчальну корекційну, навчальну реабілітаційну, навчальну компенсаційну, навчальну гіперкомпенсаційну) або в поєднанні з виховною діяльністю (виховною розвивальною, виховною абілітаційною, виховною корекційною, виховною реабілітаційною, виховною компенсаційною, виховною гіперкомпенсаційною). Типи наукових дидактичних казок, призначені і для профілактики, і для корекції помилок, повинні співпадати з типами уроків, зміст і послідовність розміщення казок у книзі – зі змістом освіти з певного навчального предмету, з навчальною програмою, тематично-календарним планом, підручником тощо. Також наукові дидактичні казки мають відповідати усім вимогам до таких творів.

Даний підхід до роботи над помилками лише спочатку вимагає значної кількості часу і зусиль. Уже через кілька тижнів можна помітити позитивний вплив застосування наукових дидактичних казок в освітньому процесі. Вигадуючи наукову дидактичну казку на основі знайдених помилок, учасники освітнього процесу розвивають усі свої пізнавальні та емоційно-вольові психічні процеси, вміння нестандартно і творчо мислити у проблемних ситуаціях, швидко орієнтуватись у складних наукових та психолого-педагогічних випадках. Педагог перестає обурюватись, дратуватись, сердитись на школярів та на себе, розчаровуватись, засмучуватись, «опускати руки» тощо, коли помічає чергову помилку в учнівських письмових роботах та в усних відповідях, починає позитивно ставитись помилок та до роботи над помилками. Учитель свідомо та несвідомо передає учням своє нове ставлення до помилок: негатив є лише в наявності помилки, але позитив у тому, що ми знаємо або можемо дізнатись, як її виправити, та в тому, що можемо використати помилку для подальшої творчої роботи над нею та на її основі. Поступово учні починають припускатись набагато меншої кількості помилок, адже більш свідомо слідкують за своїми усними та письмовими відповідями, швидше запам’ятовують важливі наукові правила з навчальної дисципліни, з більшим задоволенням сприймають і засвоюють новий матеріал та виконують необхідні практичні завдання в школі й удома. Також ми помітили, що зазвичай діти відчувають радість і захват, коли в казці помічають свою помилку, а пізніше прикладають максимум зусиль, щоб не припускатись такої помилки, хоча вони вже й не бояться помилятись.

Таким чином, робота над помилками на основі наукових дидактичних казок сприяє підвищенню позитивної навчальної мотивації школярів, зменшенню кількості помилок. Атмосфера на уроці стає більш спокійною, доброзичливою, творчою, що позитивно впливає на якість засвоєння навчального матеріалу.

Список використаних джерел:

1. Опачко М. В. Дидактичний менеджмент у навчанні обдарованих учнів у процесі вивчення фізики. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Педагогіка. Соціальна робота». 2009. Вип. 16-17. С.71-74.

2. Опачко М. В. Дидактичний менеджмент: філософський аспект сутності поняття. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Педагогіка. Соціальна робота». 2016. Вип. 2 (39). С. 168-171

3. Сходинками творчості. Методика ТРВЗ в початковій школі / автори-упорядники : О.В. Лесіна, В. П. Телячук. Харків : Вид. група «Основа» : «Тріада+», 2007. 112 с.

4. Тягур Р. С., Тягур Т. Р. Менеджмент в освіті : курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2010. 300 с.

Створення в закладі загальної середньої освіти сучасного освітнього середовища в контексті реформи української освіти актуальними є вітчизняні та закордонні наукові пошуки і результати. Зокрема, наукові підходи до виявлення сутності освітнього середовища та освітнього простору, принципи проєктування сучасного освітнього середовища, його складники та функції розкрито в наукових працях І. Ахновської, Т. Водолазської та інших дослідників [2; 4]; проблеми розвитку особистості дитини в освітньому середовищі закладу освіти та основи проєктування розвивального освітнього середовища описано в наукових працях Н. Гонтаровської [5], в інших науковців (А.Шлейхер, Т.Бейтс) розроблено характеристики інноваційного освітнього середовища та рекомендації щодо його створення в сучасних закладах освіти, виділено онлайн-середовище як перспективне для сучасної школи, описано компоненти ефективного освітнього середовища та принципи його побудови [2; 6]. Також Т.Бейтс визначив культуру освітнього середовища як домінуючі цінності та переконання, що забезпечують ефективність освітнього процесу, адже шкільна культура впливає на прийняття рішень та визначає поведінку його суб’єктів,  вибір змісту та форм комунікацій[2]. Воно грунтується на загальнолюдських цінностях, національних традиціях, звичаях нашого народу, що сприяє формуванню доброчесних громадян, які є запорукою «здорового» і безпечного суспільства в країні.

У створенні освітніх середовищ доцільно враховувати їх неоднорідність, внутрішні та зовнішні чинники, що викликають і впливають на зміни освітнього середовища. Важливо передбачати це, щоб запобігти проблемам і негативним наслідкам.

У Законах України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту» та нормативних документах, що забезпечують реформу «Нова українська школа», йдеться про безпечне, «дружнє до дитини» освітнє середовище закладу [1; 7; 8]. Зокрема, безпечне освітнє середовище розглядається як сукупність умов, що убезпечують учасників освітнього процесу

від фізичної та моральної шкоди, приниження честі й гідності, фізичного та психологічного насильства, експлуатації, дискримінації, недотримання санітарних вимог тощо.

         Потрібно пам’ятати,  що освітнє середовище як у початкових, так і в базових  класах має бути безпечним місцем, де діти відчуватимуть себе захищеними, де відбувається більшість навчальних видів діяльності. Воно  повинно відображати філософію концепції Нової української школи та освітню програму. У класі  мають бути дитячі роботи, роботи їхніх сімей, членів місцевої громади, фотографії, мистецькі роботи, постери, книги, оголошення тощо. Таке середовище створюється для того, щоб викладати навчальну програму,  враховуючи такі чинники, як інтереси і потреби дітей, їхні попередні знання та досвід. Лише вчитель здійснює контроль щодо того, як, де і якими навчальними матеріалами будуть користуватися діти. Значну роль, як на мене, відіграють змінні стенди з основних предметів,  також інтерактивні комплекси, фліпчарти, роздатковий та демонстраційний матеріали та інше. У класах має бути місце для творчості, досліджень, розвитку позитивної самооцінки вихованців.

Усі здобувачі освіти заслуговують навчатися у такому середовищі, де забезпечуються їхні базові  і додаткові потреби(для дітей з особливими освітніми потребами). Адже сучасна школа базується на демократичних цінностях та повазі до основних прав людини і створює умови для максимально значущої участі в освітньому процесі дітей з особливими освітніми потребами. У такому освітньому середовищі є баланс між навчальними видами діяльності, ініційованими вчителем, та видами діяльності, ініційованими самими дітьми. Таке середовище забезпечує можливості учням робити власний вибір, можливості для розвитку нових та удосконалення наявних практичних навичок, отримання нових знань, розвитку свого позитивного ставлення до інших. Дуже важливо, щоб учителі повною мірою розуміли свою роль як моделі бажаної поведінки та ставлення до людей з повагою, добротою й відповідальністю.

Педагоги повинні адекватно реагувати на зміни і вдосконалювати професійні знання й навички; здатність досліджувати освітнє середовище та продумувати інноваційні ідеї, розробляти проєкти і методи для забезпечення якості освітнього процесу; здатність ділитись професійними знаннями й досвідом дослідницької діяльності з іншими вчителями.

Дуже складно передбачити, у якому світі житимуть наші діти - адже він швидко змінюється. Проте з упевненістю можу сказати, що їм потрібно буде вміти працювати в команді, набуті знання і вміння застосувати для професійних цілей, бути компетентними, самостійно шукати відповіді на запитання, реалізувати себе в атмосфері успіху, тобто:

• радіти пізнанню нового;

•  навчатися через гру, дослідження, спостереження, практичну діяльність;

•  почуватися розкуто у вираженні своїх думок, дій та почуттів;

•  експериментувати без страху помилитися;

•  вчитися мислити і багато іншого.

У результаті - кожна дитина здобуває знання і реалізує себе в атмосфері успіху, тобто:

- відчуває підтримку вчителя і батьків;

-  має бажання відвідувати ліцей;

-  знаходить друзів, наставників, відпрацьовує соціальні навички;

-  гармонійно і всебічно розвивається.

Бажання дітей  і шкільні успіхи зростають, коли вони певною мірою контролюють своє

навчання. А ефективна індивідуалізація навчального процесу досягається через організацію навчальних центрів (осередків), які відображають навчальні потреби й інтереси дітей. Організація навчальних центрів здійснюється для забезпечення дослідницької діяльності здобувачів освіти, для формування самостійності, для організації роботи в парах, у малих групах, а також індивідуально. У навчальних центрах можна проводити різні види навчальної діяльності, тому вони мають містити різні навчальні матеріали.

         Однією з переваг сучасних класів є процес вироблення правил, розроблених самими дітьми спільно з учителем. Важливо, щоб учні розуміли, що правила, як і закони, створені для убезпечення людей, для захисту їх індивідуальних прав і свобод, слугуючи дороговказами щодо відповідної поведінки.

         Отже, велике значення має належне освітнє середовище, так як класна кімната – це креативний простір для здобувачів освіти. 

Список використаних джерел:

1. Нова  українська школа. Концептуальні засади  реформування середньої школи. Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України, 2016. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed. pdf

2. Ахновська І.О. Теоретичні  засади формування освітнього середовища в контексті економіки  знань. Економіка і організація управління. 2018. № 3. С.26−34.

3. Bates Т. Teaching in a Digital Age. Subtitle:Guidelines for designing teaching and learning, 2019. URL: https://pressbooks.bccampus.ca/teachinginadigitalagev2.

4. Водолазська Т.В. Освітнє середовище  як «третій учитель». Імідж  сучасного педагога. Полтава:  ПОІППО, 2018. № 4. С. 10–12.

5. Гонтаровська Н. Освітнє  середовище як фактор особистості  дитини: монографія. Київ: «Дніпро – VAL», 2010. 623 с.

6. Шлейхер А.  Найкращий клас у світі: як створити  освітню систему 21-го  століття/ Переклала з англ. Г. Лелів. Львів: Літопис, 2018. 296 с.

7.Про освіту: Закон України від 05 вересня 2017 р. № 2145-VIII. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2145-19/page

8. Про загальну середню освіту: Закон України від 16.01.2020 № 463-IX. Дата оновлення: 01.08.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text

    Вимогами до професійної компетентності сучасного педагога, який працює в  інклюзивному просторі є не тільки професійні знання, вміння та навички працювати з дітьми, які мають особливі освітні потреби, а й наявність таких особистісних якостей, як здатність до емпатії, чуйність, толерантність, стресостійкість і обов’язково внутрішня мотивація до роботи в інклюзивному класі. Інклюзивну компетентність педагогів можна розуміти як інтегральну особистісно-професійну компетентність сучасного вчителя та ключову компетентність, яка дозволяє організовувати якісний освітній процес для всіх учнів в умовах інклюзивного навчання.

Інклюзивна компетентність як складова професійної компетентності описана у новому професійному стандарті вчителя і включає:

1)    здатність  створювати умови, що забезпечують функціонування інклюзивного освітнього середовища;

2)    здатність до педагогічної підтримки осіб з особливими освітніми потребами;

3) здатність забезпечувати в освітньому середовищі сприятливі умови для кожного з урахуванням його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів [6].

      Про значення безбар’єрного середовища як складової прав людини на освіту йдеться в Національній стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 р. № 366-р. Однією із основних цілей  напряму освітньої безбар’єрності є створення безпечного інклюзивного освітнього середовища [4].

    Невід’ємною частиною інклюзивного простору та  особливим підходом до навчання, який мінімізує бар’єри у навчанні та спілкуванні усіх здобувачів освіти є дотримання принципів універсального дизайну:

-  подавати навчальний матеріал у різних формах, тим самим забезпечуючи дітям отримання інформації та знань різними способами;

-  надати можливість учням навчатися і демонструвати результати свого  навчання  декількома способами, даючи учням альтернативи для демонстрації того, що вони  вивчили;

-  систематично  залучати дітей до цікавої, практичної роботи в парах, групах для підвищення їх мотивації до навчання, також це сприяє їх соціалізації.

  Освітнє середовище тільки тоді буде інклюзивним, коли матиме ряд ознак:    спланований та організований фізичний простір, у якому б діти могли безпечно пересуватися під час групових та індивідуальних занять; індивідуальний навчальний план, гнучкі навчальні програми та методи викладання; наявність сприятливого соціального та емоційного клімату; створення умов для спільної роботи дітей, а також надання один одному допомоги в досягненні позитивного результату.

    Ключовий компонент ефективного освітнього середовища – його продуманість та упорядкованість. Забезпечення структурованого освітнього середовища в інклюзивному класі дає багато переваг для вчителя та учнів. Це відчуття безпеки, підтримки, чіткість та зрозумілість поведінки у відповідності до певних зон та правил, передбачуваність діяльності, що так важливо для дітей з особливими освітніми потребами. Важливими компонентами простору класу є не тільки фізична доступність, а й візуалізація, персоналізація, змінність, насиченість унікальними для конкретного класного колективу особистісними смислами.

   При перетворенні простору класної кімнати, облаштуванні робочих місць, місця відпочинку (релаксації), використанні предметів пристосувального характеру в першу чергу потрібне врахування особливих освітніх потреб учнів, які мають труднощі розуміння, пересування та орієнтування в навколишньому просторі. Надзвичайно важливо залучати до організації середовища класу дітей з ООП, вони можуть допомагати розвішувати таблички з назвами зон чи навчальних центрів, наклеювати етикетки, сортувати і розкладати в папки та контейнери наочність, навчальні матеріали, допомагати складати розклад, робити календарі днів народжень тощо.

   Важлива роль у розбудові інклюзивного освітнього середовища, підвищення рівня обізнаності суспільства з питань інклюзії, розуміння переваг та розвитку позитивного ставлення до впровадження інклюзивної освіти відводиться  і фахівцям інклюзивно-ресурсних центрів. Вони надають консультативно-методичну допомогу педагогічним працівникам закладів освіти, визначають  категорії освітніх труднощів (потреб) дитини та надають рекомендації щодо розроблення індивідуальних програм розвитку дітей з особливими освітніми потребами.

   Педагогічна підтримка є суттю психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП в закладі освіти і передбачає володіння специфічними знаннями та розуміннями особливих освітніх потреб дітей, організації її діяльності, адаптації всіх компонентів освітнього процесу (викладання, навчання, оцінювання), за потреби – модифікації змісту навчальних програм та матеріалу методами спрощення, виключення, ущільнення. Також володіння методами вирішення проблем комунікації та взаємодії з дитиною з ООП, позитивного поведінкового керівництва для врегулювання проблемної поведінки,  стимулювання її навчальної мотивації, налагодження ефективного співробітництва для соціалізації.

   Здатність забезпечувати в освітньому середовищі сприятливі умови для кожного учня, залежно від його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів базується на знаннях щодо технологій індивідуального та диференційованого навчання, способів виявлення сильних сторін та реальних навчальних можливостей учнів. Індивідуальна освітня траєкторія учнів з ООП реалізується через створення індивідуальної програми розвитку, за потреби, - індивідуального навчального плану та індивідуальних навчальних програм,  адаптації всіх ресурсів середовища з використанням  матеріалів, пристроїв та обладнання для задоволення індивідуальних потреб у навчанні, особистісному та фізичному розвитку.

  Інклюзивне освітнє середовище – це середовище, де всі учні незалежно від свої освітніх потреб здатні навчатися ефективніше, вдосконалювати комунікативні навички, а також відчувати себе частиною спільноти. Чого ми досягаємо створивши ефективне середовище в інклюзивному класі? Перш за все – гарантуємо якісну освіту дітям з особливими освітніми потребами, підвищуємо їх соціальну компетентність, тим самим поліпшуючи якість їх життя в цілому. 

Список використаних джерел:

1. Казачінер О.С. Теоретичні і методичні засади розвитку інклюзивної компетентності вчителів філологічних дисциплін у системі післядипломної освіти: автореф. дис. д-ра пед. наук : 13.00.04. – Хмельницький, 2018. – 40 с.

2. Колупаєва А. А., Таранченко О. М. «Навчання дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі»: навчально-методичний посібник / – Харків : Вид-во «Ранок», 2019. – 304 с.

3. Концепція «Нова українська школа», – URL:  https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf

4. Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року,   – URL:   https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/195/2020#Text

5. Нова українська школа: порадник для вчителя / за заг. ред. Н. М. Бібік, Київ : ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017.

6. Професійний стандарт за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)», – URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2736915-20#Text

7. Софій Н. З. Підготовка педагогів до роботи в інклюзивному освітньому середовищі. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови. 2016. Вип. 11. С. 170–175.

Ключова роль щодо формування ефективної взаємодії в інклюзивному класі відводиться педагогу. Саме його здатність до конструктивної взаємодії, яка полягає в педагогічній підтримці осіб з особливими освітніми потребами, сформованій особистісно-професійній готовності (відповідно до професійного стандарту [4]) до роботи з такими дітьми, гуманізації освітнього середовища, забезпечує в інклюзивному класі сприятливі умови для кожного учня, залежно від його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів. 

У загальній педагогіці проблему здатності педагога до взаємодії досліджували в різних аспектах (Ш. Амонашвілі, Л. Гуцуляк, О. Духнович, Дж. Епштейн, О. Кіліченко, В. Сухомлинський та ін.). У спеціальній педагогіці проблему розглядали через призму комплексної допомоги дітям з особливими освітніми потребами (В. Бондар, А. Вільшанська, С. Миронова, ін.). Особливої актуальності проблема набула у зв’язку зі впровадженням інклюзивного навчання (Ю. Бистрова, М. Буйняк, І. Демченко, Т. Докучина, З. Ленів, І. Луценко, О. Мартинчук, С. Миронова, Д. Шульженко та ін.) [2].

Науковці зазначають, що потрібно усвідомити: процес становлення ефективної взаємодії, особливо в інклюзивному класі, відбувається повільно і поступово. Тому він потребує терпіння в намаганні побудови партнерських стосунків, постійного самоаналізу власної педагогічної діяльності, готовності до професійного вдосконалення та розвитку, відкритості, вміння підтримувати власний ресурсний стан та знаходити резерви для особистісно-професійного зростання.

Андреас Шлейхер у посібнику  «Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21-го століття» вказує на те, що «Існують аспекти, у зв’язку з якими робота вчителя є складнішою й відрізняється від роботи інших професіоналів. Як зазначив керівник престижного Національного інституту освіти Сінгапуру Оон Сенґ Тан, учителі повинні бути багатофункціональними експертами, оскільки вони одночасно повинні реагувати на численні потреби різних учнів одночасно. Вони також працюють на тлі динаміки у класі, яка завжди є непередбачуваною та іноді вимагає від них миттєвої реакції. Що б не робив учитель, – навіть стосовно одного учня, – це бачать усі однокласники, і таким чином вона може назавжди сформувати подальше сприйняття цього вчителя у школі» [1].

Вивчаючи світовий досвід освітніх процесів Анреас Шлейхер дослідив, що у Фінляндії сприймають учителювання як один із найбажаніших варіантів кар’єри. «Фінські вчителі заручилися довірою батьків та суспільства загалом і це сталося значною мірою тому, що вони довели, що можуть допомогти практично всім учням стати успішними.  Завдяки чому вчитель стає ефективним? Дослідники, що займаються питаннями освіти, – Томас Л. Гуд та Елісон Лавіньї – наводять узагальнений перелік найважливіших характеристик: ці вчителі вважають, що їхні учні спроможні навчатись, а вони спроможні навчати; вони витрачають більшість часу на заняттях у класі на скеровування; вони добре організовують заняття і максимально використовують час для навчання учнів; вони проходять навчальну програму швидкими темпами, роблячи малі кроки; вони застосовують методи активного викладання; і вони навчають учнів до того моменту, поки ті не досягнуть найвищого рівня майстерності» [1].

До базових аспектів, що формують здатність педагога до ефективної взаємодії науковці відносять такі як: емпатійність педагога (самоемпатія та емпатія), повага до особистості, толерантність, навички ділового спілкування, навички ненасильницького спілкування; потенціал творчості у сфері освіти, представлений поєднаннями таланту, відданості справі, досвіду, академічний показник і вчительські задатки; емоційний самоконтроль, педагогічний такт, комунікабельність, уміння вирішувати проблемні ситуації та ін.

Зауважимо, що комунікативні вміння і навички педагога є важливою умовою встановлення взаємодії з учнями та їх батьками, командою супроводу дитини з особливими освітніми потребами. Низька культура спілкування, невміння використовувати його засоби, психологічна непідготовленість є серйозним бар’єром у встановленні конструктивних стосунків.

С. Миронова виділяє такі особливості реалізації  партнерської взаємодії в інклюзивному класі: повага до особистості (потрібно проводити роботу з руйнування суспільних стереотипів щодо дітей з особливими освітніми потребами, формування позитивного ставлення, сприймання їх та їхніх родин як повноцінних рівноправних учасників освітнього процесу); добровільність і позитивне ставлення (важливо формувати у класі позитивне соціальне середовище, дружньо налаштоване до будь-якої «ненормальності»); довіра у стосунках (важливо, щоб учителі та інші члени команди супроводу довіряли одне одному, іншим фахівцям, залученим до співпраці (педагогічні працівники інклюзивно-ресурсних центрів, соціальні працівники); важливо розглядати  батьків не як об’єкт свого впливу, а як рівноправних партнерів у освіті та вихованні дитини, проведенні з нею корекційно-розвиткової роботи); діалог-взаємодія-взаємоповага (важливим є уміння вислуховувати думки учнів, колег, розуміти їх, приймати колегіальне рішення на користь дитини, а не власних амбіцій, гнучкість у спілкуванні); розподілене лідерство (проактивність, право вибору, відповідальність за нього; кожен член команди має розуміти межі своєї компетенції, враховуючи рекомендації колег у реалізації загальної мети; відповідальність за якість інклюзивного навчання необхідно розподіляти між усіма членами команди супроводу); принципи соціального партнерства (усі члени команди є рівними щодо виконання завдань інклюзивного навчання, розвитку дітей, забезпечення їх потреб, можливостей) [2].

На думку С. Миронової, вагомою умовою партнерства в інклюзивному класі є правильність визначення ролі кожного учасника команди супроводу. Ефективність інклюзивного навчання залежить від психолого-педагогічного супроводу, який треба організувати скоординованими діями команди фахівців.

Світова практика налагодження конструктивної взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу (особливо в інклюзивних класах) демонструє універсальність застосування методу ненасильницького спілкування, автором якого є Маршал Розенберг, американський психолог, медіатор, педагог. Метод широко використовується у сферах освіти, бізнесу, дипломатії та миротворчості, впроваджується у школах Заходу (США, Швейцарія, Угорщина і т. д.); практикується в реабілітаційній психології, в програмах роботи з кривдниками.

Базова модель ненасильницького спілкування поєднує в собі чотири компоненти:

1. Спостереження без оцінювання полягає в тому, що людина вчиться помічати конкретні речі і дії, розрізняти судження і відчуття, «тут і тепер», просто спостерігаючи за довкіллям. Висловлювання: «Коли я (бачу, чую), що…», «Коли ти (бачиш, чуєш), що…»;

2. Відчуття, емоції, почуття. Коли ми помічаємо, що нас оточує, то по-іншому реагуємо на ситуацію. Наші емоції і фізичні відчуття змінюються щомиті. І тут важливо навчитися відділяти почуття і думки. Висловлювання: «Я почуваю себе…», «Ти почуваєш себе…»;

3. Потреби. У кожної людини є потреби й цінності, що підтримують і збагачують її життя. Коли ці потреби задовольняються, ми переживаємо комфортні відчуття, наприклад: щастя чи внутрішній спокій, а коли цього немає – наші відчуття неприємні, наприклад – розчарування, образа. Розуміння власних потреб і потреб оточуючих – найважливіший крок у процесі практичного освоєння ненасильницького спілкування і вміння жити з емпатією та самоемпатією. Висловлювання: «…бо я потребую/ціную…», «…бо ти потребуєш/цінуєш…»;

4. Прохання. Коли ми навчаємося просити інших про конкретні дії, можливі в цей момент, то починаємо разом із ними шукати шляхи, як задовольнити потреби всіх. Висловлювання: «Чи хотів/міг би ти…?» [3].

Метод «Ненасильницького спілкування» – унікальний інструмент, який дозволяє: пізнати, усвідомити свої почуття, потреби, розвинути емпатію, зрозуміти джерело особистих дій, почуттів, емоцій, зрозуміти почуття та потреби інших, визначити стратегії позитивної взаємодії, сприяє формуванню готовності особистості до прийняття конструктивних рішень, відповідальності за них. В основі методу –  довіра, повага, щирість, вдячність, прийняття, підтримка, партнерство, гуманність, спостереження, комфортність у взаєминах, вміння відповідати за свої думки, слова, дії та прощати-слухати-розуміти,. Ці компоненти відповідають принципам партнерської взаємодії сучасних реформаційних освітніх процесів.

Отже, проблема формування здатності педагога до конструктивної взаємодії в інклюзивному класі потребує наукових розвідок, але досвід, результати досліджень підтверджують, що ключова роль у дискурсі відводиться особистості педагога, його особистісно-професійній готовності до роботи з дітьми з особливими освітніми потребами і їх батьками, з нормотиповими учнями і їх батьками та членами команди супроводу, а також його ерудиції, комунікативним можливостям, морально-етичним цінностям, самоаналізу, саморефлексії, саморозвитку. Універсальним інструментом щодо забезпечення  сприятливих умов для кожного учня, залежно від його індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів може послугувати метод ненасильницького спілкування, який з огляду на вищесказане, включає ключові аспекти принципів Нової української школи і є провідним у світовій практиці з налагодження конструктивної взаємодії в інклюзивному середовищі.

Список використаних джерел:

1. Андреас Шлейхер. Найкращий клас у світі: як створити освітню систему 21-го століття / Переклала з англ. Ганна Лелів. – Львів: Літопис, 2018. – 296 с.            

2. Миронова С. П. Нова українська школа: особливості організації освітнього процесу учнів початкової школи в інклюзивних класах. : навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Астон, 2020. – 176 с.

3. Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний посібник. Том 2. – Київ, 2018. – 240 с.

4.Про затвердження професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)». URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v2736915-20#Text

5.Розенберг М. Ненасильницьке спілкування: мова життя/ Переклад з англ. – К.: «Софія», 2019. – 288 с.

 Інформаційна система управління освітою (ІСУО) — інтернет-портал, онлайн база даних, інформаційна система консолідації даних загальноосвітніх навчальних закладів України. ІСУО допомагає генерувати обов'язкові форми звітності ЗНЗ-1, 76-РВК, 77-РВК, 83-РВК, затверджені діючим законодавством, і пересилає їх електронні версії згідно підпорядкованості [2]. Крім того, дозволяє здійснювати пошук інформації, полегшує вибірку необхідних даних і складання звітів. Має надійні алгоритми захисту інформації від несанкціонованого використання.

Портал «ІСУО» працює за допомогою програм «Курс: школа», «Курс: сайт». Вся інформація про роботу закладу освіти генерується в програмі «Курс: школа». На панелі інструментів є вкладки: «Люди», «Класи», «Розклад», «Журнали», «Навантаження», «Навчальний план», «Предмети», «Приміщення», «Звіти», «Курс: Онлайн», «Опитувальник».

Вкладка «Люди» містить збережені дані про учасників освітнього процесу: учнів, вчителів, технічних працівників - електронні особові справи. У кожному випадку є прізвище, ім'я по батькові учня, педагога, працівника, збережена інформація про особисті контактні дані, а також про попереднє місце навчання чи роботи. Для вчителів генерує педагогічний стаж, кваліфікаційну категорію, звання, курси підвищення кваліфікації, педагогічне навантаження, розклад занять.

У закладці «Класи» міститься інформація про класи (паралелі), класного керівника, кількість учнів, зміна навчання, профільний предмет.  За допомогою сторінки «Розклад» створюється розклад уроків, а також можна простежити розклад уроків певного класу, учня чи педагога.

База ІСУО містить інформацію про вчителів-предметників, дає можливість створювати робочий навчальний план, розподіляти педагогічне навантаження вчителів.

У «Приміщенні» є база стосовно розміщення навчальних кабінетів, службових та адміністративних кабінетів.

Курс: Онлайн - безкоштовний доступ до інтерактивних підручників за програмою НУШ, навчальні журнали, щоденники, шкільна база даних розкладу занять, атестація педагогічних кадрів в закладі освіти, робочий навчальний план.

В  «Опитувальнику» міститься інформація-опитування щодо організації послуг харчування, використання для організації е-діловодства в закладі освіти.

Сайт закладу освіти – сукупність веб-сторінок і файлів в мережі Інтернет, що має статус офіційного інформаційного ресурсу закладу освіти. Сайт закладу є відкритим і загальнодоступним, забезпечуючи його представництво в мережі Інтернет, розміщуючи інформацію, обов’язкову для доступу представників громадськості та учасників освітнього процесу [3].

У закладі освіти офіційний сайт ведеться з 2018 року. Відповідно до статті 30 Закону України „Про освітуˮ, ліцей освіти формує відкриті та загальнодоступні ресурси з інформацією про свою діяльність та оприлюднює таку інформацію. Заклади освіти, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності, зобов’язані забезпечувати на їхніх веб-сайтах відкритий доступ до шкільної інформації та документів [1].

На сайті Озерського ліцею в закладці “Прозорість та інформаційна відкритість закладу освіти” містяться сторінки: “Установчі документи” (статут закладу освіти, статут закладу освіти, територія обслуговування, закріплена за закладом освіти його засновником, ліцензії на провадження освітньої діяльності); “Управління закладом освіти” (структура та органи управління закладу освіти, учнівська рада); “Освітня діяльність” (ліцензований обсяг і фактична кількість осіб, які навчаються в закладі освіти, мова освітнього процесу,  правила прийому до закладу освіти, зразок заяви про прийом до 1 класу, правила поведінки здобувача освіти в закладі освіти, Освітня програма на 2022-2023 навчальний рік); “Протидія булінгу” (план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти, порядок подання та розгляду (з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти; − порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування); “Кадрове забезпечення” (кадровий склад закладу освіти згідно з ліцензійними умовами,  наявність вакантних посад, порядок та умови проведення конкурсу на їх заміщення (у разі його проведення), курси підвищення кваліфікації педагогів на календарний рік); “Звіти про роботу” (звіти директора ліцею за навчальний рік, моніторингові звіти); а також матеріально-технічне забезпечення закладу освіти.

Крім того, на сайті закладу освіти міститься сторінка про академічну доброчесність в ліцеї, внутрішня система забезпечення якості освіти, вибір підручників, Положення, які розроблені і діють в ліцеї, Нова українська школа, навчання осіб з особливими потребами, сторінка психолога, наша школа (з історії ліцею), новини ліцею.

Сайт дає змогу спростити шкільну комунікацію; презентувати заклад; додати прозорості роботі закладу; упорядкувати робочі процеси; спростити контроль.

У закладі освіти освітній процес допомагає здійснювати Електронні журнали, щоденники. Озерський ліцей підключений до безкоштовного сервісу електронних журналів та щоденників на платформі “Нові знання”. Сервіс виглядає як сайт, що надає доступ до сторінок, які містять дані про учнів, розклад уроків, списки відвідування, домашні завдання тощо. За роботу з інформацією на порталі відповідає заступник директора з навчальної роботи, за технічну роботу - вчитель інформатики. Кожен педагог вносить дані до електронного журналу за допомогою логіна й пароля. Батьки в режимі онлайн цілодобово бачать в е-щоденниках інформацію про присутність дитини на навчанні, рівень її успішності, коментарі та поради вчителів, а учні – отримуватимуть завдання, стежать за розкладом тощо. Однією з переваг електронного журналу є можливість генерувати таблиці успішності; графіки успішності за кожним класом і учнем; звіти для вчителя після закінчення навчального періоду. Сайтом користуються адміністрація ліцею, вчителі, учні, батьки. Ведення електронних журналів здійснюється до вимог чинного законодавства [4].

У 2022-2023 навчальному році адміністрація Озерського ліцею використовували електронну атестацію педагогічних кадрів, яка пов’язана з базою ІСУО. Вчителі завантажували електронні портфоліо професійної діяльності.  Електронна атестація дала можливість в сучасних умовах воєнного стану якісно оцінити роботу педагогів.

Результати дослідження.  Отже, як бачимо, електронні ресурси в цілому допомагають в управлінській діяльності закладу освіти. За допомогою цих ресурсів адміністрація ліцею створює, обробляє, відправляє,  електронні документи.

Перевагами використання електронних ресурсів є: осучаснення управлінської діяльності, створення електронної бази учасників освітнього процесу, прозорість закладу освіти відповідно до законодавства, швидкість створення документів та їх відправлення, можливість презентувати заклад освіти в медійному просторі. Є й ще одна перевага - електронний документообіг позитивно впливає на екологію. Крім того, є й певні недоліки: у разі відсутності Інтернету - неможливість працювати на онлайн-сервісах. 

Список використаних джерел

1.  Закон України про освіту/Режим доступу Про освіту | від 05.09.2017 № 2145-VIII (rada.gov.ua).

2.Інформаційна система управління освітою. Вікіпедія (wikipedia.org)/Режим доступу https://uk.wikipedia.org/wiki.

3.Методичні рекомендації щодо організації роботи сайту закладу освіти/ Додаток до листа ДНУ «Інститут модернізації змісту освіти» від 04.06.2020 № 22.1/10-1154/ Режим доступу http://zologym.co.ua/wp-content/uploads/2020/06.

4.Про затвердження Інструкції з ведення ділової документації у закладах загальної середньої освіти в електронній формі/Режим доступу Про затвердження Інструкції ...| від 08.08.2022 № 707 (rada.gov.ua)

Часто молоді педагоги, які приходять у школу  не мають достатніх практичних навичок, вони не готові працювати за фахом. Проходить певний відрізок часу на адаптацію молодого спеціаліста до умов роботи. Проте керівники  закладів загальної середньої освіти хочуть бачити у класі перед учнями високопрофесійних спеціалістів з практичним досвідом. Перед молодими спеціалістами ставиться вимога до наявності педагогічного досвіду, що не дозволяє вчорашньому студенту отримати перше місце роботи. Особливо часто таку вимогу сталять керівники приватних закладів освіти. Іноді наслідком такого підходу є те, що молодий вчитель працює не за фахом.

Для  запобігання таких негативних проявів і було прийнято у 2018 році Концепцію підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти [2]. У цій Концепції, «дуальна форма здобуття освіти визначається як спосіб здобуття освіти, що передбачає поєднання навчання осіб у закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах, в установах та організаціях для набуття певної кваліфікації…».

У цій Концепції також проаналізовано фактори, що впливають на низьку практичну підготовку молодих спеціалістів в цілому та майбутніх вчителів зокрема. Серед них формалізм підготовки майбутніх вчителів, що відображається в недосконалих освітньо-професійних програмах; здобуття освіти лише в межах закладу вищої освіти, що є наслідком недостатніх баз практик та їх фінансування; недостатнє залучення до викладання вчителів-практиків, бо у закладах вищої освіти наддається перевага викладачам з науковими степенями.

Дуальна освіта дозволяє зменшити влив негативних факторів на підготовку майбутніх педагогів. Успішне впровадження дуальної форми навчання передбачає врахування балансу інтересів закладу освіти, учасників навчального процесу, майбутніх педагогів, дирекції школи, учнів, батьків.

Кожна зі сторін дульного навчання бере на себе чіткі зобов’язання у процесі його організації та проведення. Так, у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, ці зобов’язання представлено у Положенні про підготовку студентів у Волинському національному університеті імені Лесі Українки з використанням елементів дуальної форми здобуття освіти [3].

У положенні представлено права та обов’язки трьох основних сторін учасників освітнього процесі: закладу вищої освіти, роботодавця та здобувача освіти.

 В обов’язки університету, в першу чергу входить  забезпечення якісної теоретичної підготовки студента, яка відповідає вимогам Державного стандарту.

Освітній процес відбувається у ЗВО за  освітньо-професійними  програмами, які проходять процедуру громадського обговорення за участю роботодавців,   і з обов’язковим врахуванням їх побажань. У цих програмах враховано можливість використання елементів дуальної освіти. Так,  у ОПП за спеціальністю 013 Початкова освіта, елементи дуальної освіти  використовуються у процесі проведення педагогічних практик.

Організація та впровадження елементів дуальної освіти неможлива без використання ефективної комунікації між усіма сторонами освітнього процесу. Заклад вищої освіти є модератором цієї комунікації з використанням різноманітних засобів інформації. На сайті Волинського національного університету створена сторінка «Громадське обговорення ОП». На цій сторінці керівники ЗЗСО висловлюють свої побажання, щодо організації та змісту педагогічних практик.

Для здобувачів освіти за педагогічними напрямками базами практик є заклади загальної середньої освіти. З директорами цих закладів погоджується стандартизований договір про співпрацю. 

Випускова кафедра університету розробляє робочий навчальний план, в якому враховується можливість впровадження дуальної освіти. У цьому плані  збалансовано об’єми та зміст теоретичної та практичної підготовки майбутнього спеціаліста. Графік навчального процесу також будується з врахуванням  потреб дуального навчання. Так, під час складання графіку проведення педагогічних практик, враховується  терміни навчання та канікул у  ЗЗСО.

Організаційний  та методичний супровід здобувача вищої освіти, який навчається з елементами дуальної форми навчання здійснюється як зі сторони університету, так і зі сторони бази практик. В умах дуальної освіти значно підвищується супровід зі сторони вчителів-методистів та дирекції школи.

Для спеціальності 013 Початкова освіта базою майбутнього працевлаштування є заклади загальної середньої освіти, зокрема, їх початкова ланка. Всі державні заклади загальної середньої освіти можуть бути базою для проведення дуальної освіти, бо вони відповідають критеріям, які дозволять отримати якісну практичну підготовку майбутнім вчителям.

Зауваження, які висловлюють керівники та працівники ЗЗСО у процесі обговорення освітньо-професійних програм підготовки здобувачів вищої освіти аналізуються та,  в разі їх доцільності, відображаються в навчальних планах. Узгодження позицій роботодавців та викладачів відбувається у ході робочих зустрічей, конференцій, воркшопів. Такі форми співпраці дозволяють узгодити позиції сторін.

Активну участь у організації співпраці між ЗВО та ЗЗСО займають інститути післядипломної педагогічної освіти, які тісно співпрацюють як з керівниками  закладів освіти, так і молодими педагогами, та обізнані з очікуваннями перших та проблемами теоретико-практичної підготовки    вчорашніх студентів.

Звичайно, здобуття вищої освіти за дуальною формою навчання, ставить перед її здобувачами  ряд викликів. Проте, перевагами такої форми є вищий  рівень практичних вмінь та навичок, які допоможуть у майбутньому працевлаштуванні.

Список використаних джерел:

1.Концептуальні засади реформування середньої освіти. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf (дата звернення 2. 05. 2023)

2.Концепція підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/660-2018-%D1%80 (дата звернення 2. 05. 2023)

3. Положення про підготовку здобувачів освіти у Волинському національному університет імені Лесі Українки з використанням елементів дуальної форми здобуття освіти. URL:https://ed.vnu.edu.ua/wp-content/uploads/2022/08/2022_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B4%D1%83%D0%B0%D0%BB_%D0%BD%D1%83_%D0%BE%D1%81%D0%B2i%D1%82%D1%83_%D1%80%D0%B5%D0%B4.pdf (дата звернення 2. 05. 2023)

У майбутньому педагогам можуть бути запропоновані різні вимоги, пов'язані з розвитком педагогічної діяльності, зокрема:

1. Використання інноваційних методів та технологій навчання - педагоги повинні бути здатні ефективно використовувати інноваційні методи та технології, що допоможе покращити якість навчання та сприятиме розвитку творчості вчителів та учнів.

2. Систематична самоосвіта - педагоги повинні постійно вдосконалювати свої професійні навики та набувати нові знання, що допоможе оновити педагогічні підходи в навчанні та сприятиме розвитку творчості.

3. Розвиток критичного мислення, оскільки він забезпечує здатність аналізувати і критично оцінювати інформацію, а також розробляти обґрунтовані рішення та діяти відповідально в різних ситуаціях.

Основні напрямки розвитку критичного мислення педагогів:

1. Сприяти засвоєнню загальних принципів критичного мислення, які забезпечують можливості для аналізу, оцінки інформації та розробки обґрунтованих рішень.

2. Використання інтерактивних методів інструкції, які сприяють аналізу та розвитку критичного мислення в педагогічній практиці. Це може включати перегляд відео матеріалів, інтерактивне обговорення кейсів, та розв'язання завдань на розвиток критичного мислення.

3. Розвиток аналітичних навичок, зокрема здатності до візуалізації та інтерпретації даних. Педагоги мають бути здатні до аналізу та інтерпретації даних та показників навчальних досягнень та успішності учнів.

4. Забезпечити розвиток системного, цілісного підходу до освітньої діяльності та педагогічного процесу у взаємодії з колегами та батьками.

5. Залучати педагогів до просування критичного мислення через використання різних педагогічних інструментів, які сприятимуть формуванню критичного мислення, серед яких можна виділити різноманітні механізми рефлексії, інтерактивні методи розвитку інтелектуальних навичок, методи проектної діяльності та методи відкритого навчання.

Перехід до нових стандартів освіти Нової української школи (НУШ) [4] вимагає і від керівників закладів освіти додаткових знань і навичок. Процес та зміст особистісного та професійного зростання керівника закладу освіти у НУШ можна описати так:

1. Ознайомлення з новими стандартами та їх імплементація - керівник закладу повинен мати чітке розуміння нових стандартів НУШ, вивчити їх відмінності від попереднього стандарту і вести реформування шкільних програм для відповідності новим стандартам.

2. Розвиток методичних навичок - керівник закладу повинен бути здатен створювати нові методичні матеріали щодо викладання нових навчальних програм НУШ, організовувати роботу вчителів, щоб вони могли вільно користуватись новою методикою навчання.

3. Розвиток професійних навичок - керівник повинен постійно вдосконалювати свої професійні навички, з розробкою нових педагогічних технологій забезпечення інноваційних знань учнів.

4. Розвиток аналітичних навичок - це необхідно для управління шкільним закладом в умовах нових вимог до освіти, моніторингом та аналізом даних успішності учнів, відстеженням взаємодії учнів та викладачів під нові стандарти.

5. Розвиток та управління колективом - керівник повинен мати чітке розуміння процесу розбудови успішної команди, здібних працівників, що спроможні поєднувати співпрацю та конкуренцію, а також користуватися новими технологіями навчання та викладання, щоб створити перспективний заклад освіти.

Особистісне та професійне зростання є важливими аспектами для керівників та педагогічних працівників НУШ, оскільки вони можуть сприяти вдосконаленню комунікаційних навичок, розширенню знань та навичок, покращенню якості навчання та методів викладання.

Слід зазначити, що процеси особистісного та професійного зростання є невіддільними один від одного, оскільки успіх у професійній сфері залежить від розвитку особистості.

Основні аспекти, які варто враховувати при особистісному та професійному зростанні керівника та педагогічного працівника НУШ:

1. Розвиток лідерських якостей - керівник повинен розвивати свої лідерські якості, що допоможе керувати командою ефективніше та покращити співпрацю зі співробітниками.

2. Розвиток професійних навичок - педагогічний працівник повинен постійно вдосконалювати свої професійні навички, вивчати нові методи та підходи до навчання, щоб забезпечити якісну освіту для своїх учнів.

3. Вдосконалення комунікаційних навичок - керівнику та педагогічному працівнику важливо вдосконалювати свої комунікаційні навички, щоб забезпечити відкрите спілкування із співробітниками, учнями та батьками.

4. Розвиток творчості та критичного мислення - крім професійних навичок, педагогічний працівник повинен розвивати своє творче мислення та здатність до критичного аналізу, що допоможе забезпечити належну якість навчання.

5. Здатність до самовдосконалення.

Особливістю Нової української школи є створення сприятливого освітнього середовища, яке б дозволило реалізувати потенціал педагогів та учнів та забезпечити якісну освіту. Управлінський аспект може бути спрямований на такі кроки:

1. Управління ресурсами - діяльність педагогічного колективу, використання навчально-методичного забезпечення, матеріально-технічні засоби та інші ресурси - все це повинно бути адекватно розподілено та ефективно використовуватись, щоб створити сприятливе освітнє середовище.

2. Організація співпраці з батьками та громадою - важливо залучати батьків та громадськість до створення освітнього середовища, забезпечивши їхню своєчасну та інформовану участь у процесі прийняття рішень.

3. Організація роботи з учнями - повинна забезпечувати не тільки формування знань та умінь, але й розвиток творчого потенціалу учнів, який відображається в сприятливому освітньому середовищі. Для цього дуже важливо створювати різноманітні умови для розвитку творчих здібностей учнів: організувати творчі гуртки, конкурси, змагання, проекти тощо.

4. Розробка стратегій та планів розвитку освітнього середовища - планування, контроль та оцінки ситуації.

Концепція Нової української школи передбачає оновлення змісту освіти й спрямована на новий освітній результат: формування компетентностей, вміння здобувати і застосовувати знання у нових навчальних та життєвих ситуаціях, реалізацію принципів, зорієнтованих на розкриття особистісних можливостей та інтересів учнів з метою формування успішної, цілеспрямованої, самостійної, мобільної особистості. Усе це передбачає впровадження в освітній процес нових підходів до навчання, спрямованих на формування м’яких навичок (soft skills), інтелектуально розвиненої, ініціативної особистості учня, здатної нестандартно та творчо мислити, розв'язуючи завдання у будь-яких життєвих ситуаціях [5, c. 6]. Міркуючи про освітній результат, необхідним є розроблення орієнтирів для педагогів в оцінюванні й формуванні чітко визначених груп результатів навчання. Крім того, вчителі повинні спрогнозувати ризики щодо формування результатів навчання, враховуючи особливості учнів й передбачити ряд заходів з метою уникнення негативних наслідків.

Список використаних джерел:

1.       Стратегія сталого розвитку освіти в Україні на період до 2030 року. – електронний ресурс – [режим екрану] URL: https://ips.ligazakon.net/document/JH6YF00A?an=332

2.       Стратегія розвитку освіти та науки в Україні на 2021-2027 роки. – електронний ресурс – [режим екрану] URL: https://mon.gov.ua/ua/news/opublikovano-strategiyu-rozvitku-vishoyi-osviti-v-ukrayini-na-2022-2032-roki

3.       Указ Президента України «Про національну доктрину розвитку освіти України» – електронний ресурс – [режим екрану] URL: http://schoolchem.ho.ua/ZavKab/NormD/1_7_nac_doktryna.pdf

4.       Концептуальні засади реформування середньої школи «Нова українська школа» – електронний ресурс – [режим екрану] – електронний ресурс – [режим екрану] URL: mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf

5.              Людмила Лисогор, Сергій Берендєєв, Юлія Косенчук. Використання електронних освітніх матеріалів у освітньому процесі: сучасні підходи і технології Нової української школи. Випуск 1 : Навчально-методичний посібник. — Київ, 2023.— 117 с.

Значну роль у саморозвитку педагога може відігравати освітнє середовище. Нижче наведено кілька способів, якими середовище може сприяти саморозвитку педагогів: заохочує навчання впродовж життя. Освітнє середовище може надихнути педагогів продовжувати навчання та вдосконалювати свої навички. Сприятливе середовище забезпечує доступ до можливостей професійного розвитку, таких як майстер-класи, семінари та навчальні програми. Педагоги можуть вивчити нові стратегії викладання, отримати нові знання та набути навичок, які вони можуть застосувати для вдосконалення своєї практики викладання.

Сприяє співпраці та комунікаційній співпраці.

У сучасному світі освітній процес постійно змінюється та розвивається, що вимагає від педагогів постійного саморозвитку та вдосконалення професійних навичок. Одним із ключових чинників успішного саморозвитку педагога є освітнє середовище, яке включає в себе навчальні заклади, наукові установи, професійні школи та інші освітні установи.

Перш за все, освітнє середовище забезпечує доступ педагога до різноманітних форм і методів навчання та підвищення кваліфікації. Наприклад, проведення науково-практичних конференцій та семінарів дозволяє педагогам підтримувати нові знання та досвід, обмінюватися ідеями та знайомитися зі свіжими дослідженнями у своїй галузі. Освітній процес може забезпечити педагогам доступ до новітніх педагогічних технологій та програм, що дозволяє їм оптимізувати процес навчання та забезпечити якісні результати. Іншим аспектом освітнього середовища є створення можливостей для самореалізації та творчого розвитку педагогів. Навчальні заклади можуть забезпечити педагогам доступ до різноманітних форм творчої діяльності, таких як створення наукових досліджень, викладання нових курсів, розробка методик та програм навчання. Це дозволяє педагогам розвивати свій потенціал та знаходити нові шляхи для досягнення професійних цілей.

Освітнє середовище також може забезпечити педагогам можливості для соціальної взаємодії. Воно є чинником, що впливає на саморозвиток педагога, включає в себе не тільки фізичне оточення, а й соціальні та психологічні аспекти, які стосуються навчального процесу та взаємодії з колегами та учнями.

Одним із ключових елементів освітнього середовища є забезпечення доступу до новітніх методик та технологій навчання. Сучасні вимоги до освіти вимагають використання інноваційних підходів у навчальному процесі. Інформаційні технології, ігрові технології, проекти та інші методи дозволяють педагогам реалізувати творчий потенціал, стимулювати їх до постійного самовдосконалення та розвитку. Окрім того, елементом освітнього середовища є взаємодія з колегами, проведення спільних тренінгів, семінарів та конференцій дозволяє педагогам обмінюватися досвідом та знаннями, вдосконалювати свої навички та вчитися від одного. Такий процес забезпечує зростання професійного рівня педагогів, підвищення ефективності навчального процесу та підтримує педагогічну спільноту.

Ефективне освітнє середовище забезпечує можливість педагогам займатися самоосвітою та саморозвитком. Це можуть бути різноманітні онлайн-курси, вебінари, спеціалізовані видання та інші джерела інформації. Педагоги повинні мати постійно можливість вдосконалювати свої знання та навички.

Освітнє середовище є ключовим фактором для саморозвитку педагога, таке середовище забезпечує можливість вивчити нові педагогічні технології, покращити формування професійних навичок та підвищити кваліфікацію. У цьому контексті розглянемо освітнє середовище як чинник саморозвитку педагога. По-перше, у числі елементів освітнього середовища є наявність доступу до різноманітних педагогічних ресурсів, таких як наукові журнали, книги, електронні бази даних та інтернет-ресурси. Завдяки цим ресурсам педагог може вивчати нові педагогічні технології та методики, а також досліджувати сучасні тенденції в освіті. По-друге, важливою складовою освітнього середовища є можливість участі у професійних заходах, таких як конференції, семінари та тренінги. Ці заходи дають педагогам можливість обмінюватися досвідом та ідеями, пізнати нові педагогічні підходи та знайомитися з передовими практиками в освіті. По-третє, елементом освітнього середовища є підтримка з боку адміністрації закладу освіти. Наприклад, адміністрація може забезпечити фінансову підтримку для участі педагогів у професійних заходах, а також надати можливість використання сучасного обладнання та техніки для проведення уроків та інших педагогічних заходів.

У сучасному світі професійний педагогічний успіх вимагає постійного самовдосконалення, навчання та розвитку. Освітнє середовище може розвивати важливу роль у забезпеченні цих процесів, надаючи педагогам можливості для розвитку та вдосконалення своїх професійних та особистісних навичок.

Освітнє середовище може бути описано як комплекс факторів, які впливають на процеси навчання та виховання. Серед цих факторів можна виділити як матеріальні (наприклад, обладнання та технічні засоби навчання), так і соціальні (наприклад, стиль керівництва, співпраця між колегами, організація робочого простору та часу).

Освітнє середовище може створити можливості для професійного розвитку педагога за допомогою надання доступу до новітніх методик, технологій та досліджень, які можуть збагатити його професійні знання та навички. Важливою частиною такого середовища є підтримка взаємодії та співпраці між колегами та іншими фахівцями в галузі освіти, що дозволяє педагогам здійснювати обмін досвідом та взаємне навчання.

Освітнє середовище може також впливати на розвиток особистості педагога. Середовище, що дає можливість для саморозвитку та реалізації творчих проектів, може допомогти педагогам виявити та розвинути свій потенціал. також, це може спричинити розвиток креативних та інноваційних підходів до навчання та виховання.

У сучасному світі освіта є ключовим елементом розвитку країни. Освітнє середовище, де розвивається навчання та виховання, є чинником, який впливає на формування професійних та особистісних якостей педагогів. Освітнє середовище має створювати умови для розвитку саморозвитку педагога, що є необхідним для підвищення ефективності його професійної діяльності.

Перший елемент освітнього середовища, який впливає на саморозвиток педагога, - це його матеріально-технічна база. Наявність сучасних методичних посібників, комп'ютерного обладнання, інтерактивних дошок, навчальних приладів та інших засобів навчання сприяє розвитку професійних компетенцій педагога. На сучасному етапі розвитку освіти важливо, щоб у педагога були належні навички роботи з цифровими технологіями та інформаційними ресурсами.

Другий елемент - це організаційна структура освітнього закладу, де працює педагог. Фактор покращення можливості педагога залучатися до різноманітних його професійних проектів та заходів, які допомагають розвивати професійні та особистісні якості. Важливо, щоб в освітньому закладі була забезпечена система підвищення кваліфікації педагогів, що дозволить їм зберегти свій професійний рівень відповідно до змін в освітній галузі.

Третій елемент - це комунікативна складова освітнього середовища, яка має важливе значення.

У сучасному світі освітнє середовище є ключовим чинником, який впливає на саморозвиток педагогічного працівника. Педагогічна професія вимагає від своїх представників постійного підвищення кваліфікації та професійного зростання, що створює потребу в освітньому середовищі, яке сприяє цим процесам.

Освітнє середовище можна розглядати як сукупність умов та ресурсів, які підтримують навчальний процес та забезпечують оптимальні умови для саморозвитку педагога. Серед цих умов можна виділити наявність відповідної матеріально-технічної бази, яка дозволяє використовувати сучасні технології та методи навчання, доступність професійних ресурсів, що допомагають педагогу знайти необхідну інформацію та отримати нові знання, наявність місць для спілкування та обміну досвідом з колегами тощо.

Одним із ключових елементів освітнього середовища є професійна спільнота педагогічних працівників, яка створює умови для професійного діалогу, обміну досвідом та рефлексії над власною роботою. В рамках такої спільноти педагог може отримати підтримку та поради від більш досвідчених колег, а також самому допомогти іншим працівникам.

 Освітнє середовище має бути орієнтоване на індивідуальні потреби педагогічних працівників, забезпечуючи можливості для розвитку їхніх професійних та особистісних компетенцій.

Отже, дослідження освітнього середовища може допомогти педагогам у здійсненні професійного розвитку та підвищенні якості навчання.

Освітнє середовище є системою взаємодії між педагогами, учнями та їх оточенням, що включає навчальний процес, взаємовідносини між учасниками навчального процесу, наявність матеріальних та технічних засобів навчання та інше. З важливих факторів освітнього середовища є забезпечення доступу до новітніх технологій та інформаційних ресурсів, що дозволяє педагогам розвивати власну професійну компетентність та сприяти впровадженню інноваційних методик навчання.

Освітнє середовище може впливати на процес саморозвитку педагога в різних аспектах. Наприклад, наявність відкритої комунікації між педагогами та учнями, створення комфортної атмосфери в класі, розвиток співпраці та партнерства між педагогами може сприяти у формуванні власної педагогічної технології, що відповідає вимогам сучасності та підвищує результативність навчального процесу.

Наявність професійного середовища, яке стимулює саморозвиток, є визначальним чинником у формуванні у педагога необхідної мотивації до саморозвитку.

Список використаних джерел:

1. Бoбрoвcький М.В., Гoрбачoв C.І., Заплoтинcька O.O. Рекoмендації дo пoбудoви внутрішньoї cиcтеми забезпечення якocті ocвіти у закладі загальнoї cередньoї ocвіти. – Київ, Державна cлужба якocті ocвіти, 2020 - 240 c. - Режим дocтупу: http://www.sqe.gov.ua/images/category _2020_compressed.pdf

2. ДCТУ ISO 9004:2018 (ISO 9004:2018, IDT) Управління якіcтю. Якіcть oрганізації. Наcтанoви щoдo дocягнення cталoгo уcпіху // Видання oфіційне / Київ, ДП «УкрНДНЦ», 2019. - 44 c

3. Управління якістю освіти в умовах реалізації формули НУШ : зб. м-лiв наук.-практ. кoнференцiї / упoрядн. Стaшенкo М. O., Луцьк: ВIППO, 2022. 188 с. . - Режим дocтупу: https://drive.google.com/file/d/1mLG4xl3DISqFcrKDTxZWkofjbS1R_AqD/view

Академічна автономія базується на дотриманні принципів педагогічної свободи, передбачає право педагогічних і науково-педагогічних працівників на:

• самостійне планування роботи, вирішення питань освітнього процесу;

• організацію науково-дослідної роботи;

• розроблення авторських освітніх програм або вільний вибір освітніх програм;

• вибору методів, засобів і способів здійснення освітньої діяльності, розробку і використання власних авторських методик;

• вибору підручників та іншого навчально-методичного забезпечення;

• вільний доступ до інформаційних ресурсів;

• захист професійної честі й гідності педагогічних працівників.

Організаційна автономія  як чинник розвитку закладу освіти забезпечує:

-          формування власної структури управління та розвиток менеджменту;

-          впровадження оптимальних організаційних правил і процедур взаємодії усіх підсистем закладу освіти;

-          створення умов для реалізації освітньої програми;

-          формування  внутрішньої організаційної культури тощо.

Кадрова автономія визначила право  керівника  закладу загальної середньої освіти на прийняття управлінських рішень щодо:

-          призначення та  звільнення працівників, укладення контрактів;

-          розподілу годин педагогічного навантаження;

-          формування і затвердження штатного розпису;

-          організації системної роботи для професійного розвитку та вдосконалення педагогічних працівників.

Складові кадрової автономії дають багато можливостей для системи управління персоналом: від прогнозування кадрових перспектив, аналізу існуючого  кадрового  потенціалу до проєктування результатів кадрових рішень в межах закладу для забезпечення якості освітньої діяльності.

Фінансова автономія  дає право забезпечувати реалізацію завдань, цілей, місії, стратегії розвитку закладу освіти.

Фінансова автономія означає самостійність щодо широкого переліку організаційних питань у здійсненні  фінансово-економічних питань, зокрема розробляти і подавати на затвердження свій кошторис:

-          розробляти тарифікацію педагогічного персоналу відповідно до чинного законодавства;

-          розробляти і затверджувати штат педагогічного та адміністративно-технічного персоналу відповідно до  потреб закладу освіти;

-          преміювати співробітників у межах фонду оплати праці;

-          визначати позабюджетні джерела фінансування.

Реалізація усіх  видів автономії має відбуватись одночасно і комплексно, що сприятиме оптимізації управлінського процесу, поширенню  самоврядування, демократизації, сучасних можливостей менеджменту.

Найбільш актуальною сьогодні є проблема запровадження саме фінансової автономії, яка дозволяє  досягати цілей та вирішувати проблеми шляхом ефективної фінансово-економічної діяльності, відповідального розподілу та витрачання коштів, а не лише через пошук донорських надходжень.

Якщо впровадження академічної, організаційної, кадрової автономії закладів освіти не викликає додаткових питань та спротиву з боку керівників шкіл, то побоювання щодо  реалізації можливостей фінансової - є чималими. Велика кількість директорів шкіл звикли до усталеного порядку управління коштами та централізованого бухгалтерського обліку, за які не несуть персональної відповідальності.

Вибір стратегії автономного управління, від якого залежить успіх та результат діяльності, як у короткостроковій так і довгостроковій перспективі, передбачає урахування таких  чинників :

-    готовність закладу освіти і його керівництва до змін системи управління;

-    децентралізація управління;

-    розширення повноважень, відповідальності керівника;

-    свобода щодо прийняття рішень, відповідальність за результати діяльності;

-    впровадження  інноваційної діяльності;

-  відмова від застарілих принципів фінансування (перехід від кошторисного фінансування до технології бюджетування);

-    підвищення якості освіти та освітньої діяльності.

В умовах фінансової автономії керівник закладу освіти стає ефективним розпорядником коштів, майна, набуває права вільного вибору для укладання договорів, самостійного прийняття рішень щодо планування, спрямування  державних видатків та  внутрішніх заощаджень.

Оновлення механізмів фінансового забезпечення закладу освіти сприятиме підвищенню якості освіти, оскільки стане можливим швидке реагування на потреби освітнього середовища, запровадження додаткових освітніх послуг, формування внутрішньої системи заохочень для педагогів, які забезпечують високий рівень освітньої діяльності тощо.

Новим поштовхом для розвитку закладу загальної середньої освіти в умовах автономії може бути  діяльність піклувальної ради, яка створюється для підвищення ефективності управління, розвитку партисипативних відносин в організації, налагодження ефективного внутрішнього та зовнішнього партнерства, розвитку прозорих механізмів залучення додаткових ресурсів.

Обираючи стратегію розвитку закладу освіти в умовах фінансової автономії, адміністрації, педагогічному колективу необхідно проаналізувати усі можливості,  внутрішні й зовнішні загрози і прийняти рішення  про набуття повноважень розпорядника коштів, готовність самостійно вирішувати питання економічної діяльності, що забезпечить перехід від принципу утримання навчального закладу (та ролі прохача коштів) до колегіального формування бюджету, оптимального і раціонального застосування  планових та залучених ресурсів  у межах  законодавчої та нормативно-правової  бази.

Список використаних джерел

1.        Автономія як шлях до ефективного менеджменту школи. Методичні рекомендації. / Сеїтосманов А., Фасоля О., Мархлєвські В. – К., 2019.- 47 с.

2. Закон України «Про освіту». [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text

3.  Закон України «Про повну загальну середню освіту». [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text

4.      Калініна Л. Управління новою українською школою. Директор школи. 2017. № 1‑2. С. 12–21.

5.    Наталія Клокар, Григорій Науменко, Лілія Гунько. Автономія опорної школи і механізми її забезпечення. Рідна школа – 2018- №5–8 – С. 19-24

6.   Ольга Тимошенко. Ідея вільної школи: у чому її переваги, як запровадити - МЦФЕР-Україна. Практика управління закладом освіти. – 2019. - № 07 - С. 54-56

7.   Омельяненко Ніна,  Шевич Кристина. Фінансова автономія закладу освіти: перший крок. [Електрон. ресурс]. – Режим доступу:– https://cutt.ly/5v4e9oz

Професійна компетентність педагога в умовах змін набуває особливої ваги і значення. Зростаюча складність та розмаїття освітніх вимог, а також швидкий технологічний розвиток ставлять перед педагогами нові виклики, які потребують від них високого рівня професійної підготовки та гнучкості у роботі.

Уміння адаптуватися до змін є ключовим компонентом професійної компетентності педагога. Це включає готовність до оволодіння новими знаннями, методиками і підходами, необхідними для ефективного навчання та супроводу учнів у сучасному освітньому середовищі. Педагог повинен бути готовим до постійного самовдосконалення, вдосконалення своїх навичок та розширення свого професійного арсеналу.

Рефлексивна компетентність педагога є важливою складовою професійної компетентності вчителя. Вона визначається здатністю вчителя критично оцінювати свою власну практику, аналізувати його сильні сторони та області для вдосконалення. Рефлексивний педагог регулярно самостійно аналізує свою роботу, ретельно обдумує власні професійні дії, прийняті рішеннями та ефективність обраних методів навчання.

Одним з ключових елементів рефлексивної компетентності є здатність до самооцінки. Рефлексивний педагог бачить себе об’єктивно і критично, розуміє свої міцні сторони, але також виявляє сфери для удосконалення, над якими потрібно працювати. Він визнає, що навчання - це постійний процес, і завжди шукає можливостей для особистого розвитку та професійного зростання. [ 1 ]

Відповідно до Професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (молодший спеціаліст)» рефлексивна компетентність педагога відноситься до трудової функції «Безперервний професійний розвиток» та визначається як «… здатність здійснювати моніторинг власної педагогічної діяльності і визначати індивідуальні професійні потреби». [ 2 ]

Рефлексивна компетентність педагога взаємодіє з відповідними сферами знань, які сприяють професійному зростанню вчителя та покращенню навчального процесу.

Загальні та професійні компетентності вчителя є фундаментом рефлексивної компетентності. Загальні компетентності включають комунікативні навички, організаційні та управлінські вміння, здатність до співпраці та саморозвитку. Професійні компетентності, у свою чергу, охоплюють глибоке розуміння предметного матеріалу, володіння методиками навчання, знання психології учіння, уміння працювати з різними типами учнів та створювати сприятливу навчальну атмосферу.

Вимоги до професійної діяльності вчителя включають високий рівень знань та навичок у своїй предметній області, здатність до постійного самоосвіти, професійної саморефлексії та самовдосконалення. Вчителю необхідно бути гнучким і адаптивним, враховувати індивідуальні потреби учнів, застосовувати сучасні педагогічні підходи та інноваційні методи навчання. Крім того, вчителю потрібно мати ефективні комунікаційні навички, здатність до співпраці з батьками та колегами, а також вміння вирішувати конфліктні ситуації.

Особливості діяльності закладу освіти та учнівського колективу також впливають на рефлексивну компетентність вчителя. Кожен заклад освіти має свою унікальну культуру, цінності та педагогічні підходи. Вчителю потрібно бути відкритим до співпраці з колегами, використовувати спільне планування уроків, обмін досвідом та взаємну підтримку. Важливо також створити сприятливу навчальну атмосферу, де учні почуваються комфортно й стимульовані до самовдосконалення.

Механізм моніторингу професійної діяльності є важливою складовою рефлексивної компетентності вчителя. Цей механізм передбачає систематичне спостереження, аналіз та оцінку власної педагогічної практики з метою постійного вдосконалення. Вчитель використовує різноманітні інструменти, такі як відеозаписи уроків, планування та аналіз уроків, анкетування учнів і співробітників, щоб отримати об’єктивний огляд своєї роботи. Моніторинг професійної діяльності допомагає вчителю виявляти свої сильні сторони, виявляти можливі недоліки та приймати відповідні корективи для покращення своєї практики. [ 3 ]

Уміння здійснювати моніторинг власної професійної діяльності є важливою частиною рефлексивної компетентності вчителя. Це включає здатність об’єктивно оцінювати свою роботу, аналізувати досягнуті результати та ідентифікувати можливі області для вдосконалення. Вчителю потрібно вміти систематично збирати та аналізувати дані про свою діяльність, щоб розуміти, які аспекти можуть бути покращені.

Також важливо визначати відповідність власних професійних компетентностей чинним вимогам. Це передбачає постійне оновлення знань, ознайомлення з останніми тенденціями та інноваціями в галузі освіти. Вчителю потрібно бути готовим до змін і удосконалення своєї практики, адаптуватися до нових вимог і впроваджувати в свою роботу сучасні методи та підходи.

Уміння ураховувати у власному професійному розвитку зміни в системі освіти також є важливою частиною рефлексивної компетентності. Освітня система постійно еволюціонує, з’являються нові підходи, технології та вимоги. Вчителю потрібно бути готовим до навчання протягом усього життя, постійно вдосконалювати свої знання та навички, адаптуватися до змін і впроваджувати їх у свою практику.

Всі ці уміння допомагають вчителю стати більш свідомим та ефективним професіоналом. Вони сприяють самоаналізу, самокритиці та постійному вдосконаленню, що в свою чергу позитивно впливає на якість навчання та досягнення учнів.

В цілому, рефлексивна компетентність педагога є ключовим елементом успішного та ефективного навчання. Вона допомагає педагогу стати більш свідомим, адаптивним та самокритичним професіоналом, що впливає на покращення освітнього процесу та досягнення найкращих результатів для учнів.

Список використаних джерел:

1.  Бабаян, Ю. О. та К. Ф. Нор. «Структура рефлексивної компетентності викладача вищої школи.» Науковий вісник Миколаївського національного університету імені ВО Сухомлинського. Серія: Психологічні науки 13 (2014): 22-26.

2.  Затвердили професійний стандарт учителя – документ [Електронний ресурс] // Нова українська школа. – 2020. – Режим доступу до ресурсу: https://tinyurl.com/2kty6b87.

3.  Раскалінос Валерія. «Рефлексивна компетентність як складова професійної характеристики майбутнього фахівця.» Проблеми підготовки сучасного вчителя 4 (1) (2011): 176-182.