"Технології менеджменту

в розбудові сучасного

освітнього середовища

у контексті реалізації

формули НУШ"

НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

Учасники:

наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники, керівники закладів освіти, представники органів управління освітою, працівники центрів професійного розвитку педагогічних працівників та всі зацікавлені цією темою.

Мета науково-практичної конференції: обговорення та аналіз актуальних проблем управлінської діяльності, визначення змісту, форм і методів розвитку професійної компетентності керівників, педагогічних працівників закладів загальної середньої освіти, розробка технологій та інноваційних методик реалізації формули НУШ; обмін практичними кейсами, що суттєво розширять можливості педагога, оптимізують управлінські процеси задля забезпечення якості освітніх послуг.

Тематичні напрями роботи:

Децентралізація та автономія управління і якість освіти.

Організаційно-нормативні та правові засади формування сучасного освітнього середовища в умовах Нової української школи.

Актуальні проблеми створення ефективного освітнього простору закладу освіти: безпечність, доступність, інклюзивність.

Освітньо - змістові, психолого - педагогічні та управлінські аспекти формування освітнього середовища НУШ.

Процес та зміст особистісного та професійного зростання керівника, педагогічного працівника НУШ.

Організатори - кафедра менеджменту освіти ВІППО:

Вітання учасникам

науково-практичної конференції:

ДЕМ’ЯНЮК ОЛЕКСАНДР ЙОСИПОВИЧ,

доктор історичних наук, професор, заступник директора

з науково-педагогічної діяльності

Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти (ВІППО)

СУЧАСНЕ ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ В РЕАЛІЗАЦІЇ ФОРМУЛИ НУШ

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 988-р від 14 грудня 2016року було схвалено «Концепцію реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» на період до 2029 року», яка визначила вектор та основні напрями оновлення вітчизняної шкільної освіти на найближче десятиліття. Ухваленню урядового документа передувало широке обговорення освітянською громадськістю «Концептуальних засад реформування середньої освіти», що були розроблені Міністерством освіти і науки України. Ці події можна вважати відправною точкою оформлення концепта «Нова українська школа» (НУШ) як кінцевої цілі проголошених реформаційних змін в освітянській галузі на рівні загальної середньої освіти.

Відповідно до концептуальних засад реформи, НУШ – це школа, яка готує до успішної самореалізації в житті, дає учням не лише знання, але й вміння застосовувати їх у повсякденні; школа, де вчать критично та нестандартно мислити, експериментувати, формувати та відстоювати власну точку зору та життєву позицію. Саме така школа покликана формувати спільноту творчих, відповідальних, активних і підприємливих громадян, перетворити вітчизняну освіту на важіль соціальної рівності та згуртованості, економічного розвитку і конкурентоспроможності України.

Формула Нової української школи, за задумом її розробників, об’єднує дев’ять складових:

01)новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві;

02)умотивований учитель, який має свободу творчості й розвивається професійно;

03)наскрізний процес виховання, який формує цінності;

04)децентралізація та ефективне управління, що надасть школі реальну автономію;

05)педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками;

06)орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм;

07)нова структура школи, яка дає змогу добре засвоїти новий зміст і набути компетентності для життя;

08)справедливий розподіл публічних коштів, який забезпечує рівний доступ усіх дітей до якісної освіти;

09)сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання.

Як бачимо з переліку, однією з основних концептуальних засад освітньої реформи є створення відповідного освітнього середовища.

На думку вітчизняних дослідників освітнє середовище Нової української школи є багатофункціональним простором, який мотивує та сприяє творчому розвитку особистості. «Школа стає не лише освітнім ресурсом, а й осередком розвитку та співпраці як всередині, так і стосовно зовнішнього світу. Сучасне освітнє середовище створює індивідуалізоване та персоналізоване довкілля», – так характеризує функціонал середовища освітній портал НУШ.

Процес розбудови нового освітнього середовища НУШ регулюється низкою нормативних та інструктивно-методичних документів. Серед них варто виокремити:

- Концепці НУШ («Нова українська школа: Концептуальні засади реформування середньої школи»).

- Методичні рекомендації щодо організації освітнього простору Нової української школи (затверджено наказом МОН України № 283 від 23 березня 2018 року).

- Національну стратегію розбудови безпечного і здорового освітнього середовища у Новій українській школі (Указ Президента України № 195/2020 від 25 травня 2020 року);

- Спільний проєкт Міністерства освіти і науки України та Міністерства розвитку громад та територій України «Новий освітній простір. Мотивуючий простір: Рекомендації».

- Розпорядження КМУ № 174-р від 24 лютого 2023 року «Про затвердження плану заходів з реалізації Національної стратегії розбудови безпечного і здорового освітнього середовища у новій українській школі на 2023 рік».

Детальний аналіз перелічених документів дає уявлення про сучасне освітнє середовище з точки зору його змістового наповнення, а також принципів та особливостей функціонування.

Так, з точки зору змісту, середовище – явище комплексне. Його складовими є: фізичний простір (стан будівлі, дизайн та доступність приміщень, можливості розміщення та переміщення учнів); людський фактор (учнівський контингент, наповнюваність класів, підбір учнів, рівень підготовки вчителів); зміст навчання (програми, технології, стиль та методи навчання, форми навчальної діяльності, характер контролю); інформаційне забезпечення (технічне забезпечення, наявність та доступність швидкісного інтернету, локальна мережа, електронні ресурси працівників школи).

Процес розбудови сучасного освітнього середовища повинен відбуватися з урахуванням низки принципів, серед яких дослідники та практики насамперед визначають:

- цілісність, єдність і впорядкованість простору та візуального сприйняття;

- креативність;

- практичність та ергономічність;

- гармонійність та збалансованість;

- багатофункціональність, гнучкість та мобільність;

- персоналізованість, наявність особистого простору.

- принцип соціалізації та співпраці;

- принцип вікової відповідності.

Інформаційний посібник «Новий освітній простір», розроблений Міністерством освіти і науки у співпраці з Міністерством розвитку громад та територій України для допомоги освітянам на етапі впровадження НУШ у початковій школі, містить перелік норм, що визначають функціонування сучасного освітнього середовища Нової української школи:

- стандартні (дотримання вимог стандартів: державних освітніх, міжнародних, галузевих, виробничих тощо);

- психолого-педагогічні (відповідність освітньому призначенню згідно ролі та місця у освітньому процесі);

- санітарно-гігієнічні, техніко-ергономічні, норми безпеки.

Після 24 лютого 2022 року, з урахуванням особливостей функціонування української освіти в умовах воєнного стану, пов’язаного з повномасштабним вторгненням військ рф на територію України, найвагомішими стають вимоги безпечності освітнього середовища.

Традиційно дослідники безпечним вважають таке освітнє середовище, у якому:

- наявні безпечні умови навчання та праці;

- створена комфортна міжособистісна взаємодія, що сприяє емоційному благополуччю школярів, педагогів і батьків;

- відсутні будь-які прояви насильства та є достатні ресурси для їх запобігання, а також дотримано прав і норм фізичної, психологічної, інформаційної та соціальної безпеки кожного учасника навчально-виховного процесу.

Звичайно, нині, в умовах війни, визначальним для провадження освітньої діяльності є саме фізичний вимір безпечності середовища, в основі якого не лише навчальні приміщення, що відповідають санітарним, будівельним, технічним нормам та універсальному дизайну, а й наявність належно обладнаного укриття, яке може бути використане під час оголошення сигналу «Увага! Повітряна тривога!».

Отже, за своїм змістом та функціональними можливостями сучасне освітнє середовище як важлива складова формули НУШ є комплексним явищем, формування якого повинне забезпечити належні умови реалізації зовнішніх та внутрішніх факторів, необхідних для досягнення ключових завдань Нової української школи, попри усі виклики сьогодення.

Доповідачі:

МОДЕРАТОР ДИСКУСІЇ:

Михайло Сташенко

кандидат фізико-математичних наук, доцент, завідувач кафедри менеджменту освіти ВІППО

ТЕХНОЛОГІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ В РОЗБУДОВІ СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Освітнє середовище Нової української школи – це комплексна система взаємозв'язаних елементів, спрямована на формування особистості з міцними знаннями, вміннями та компетентностями. Одним із основних принципів такого середовища є орієнтація на індивідуальні потреби кожного учня. Для забезпечення цього принципу необхідно враховувати різноманітність учнів, їхній рівень знань та інтереси. Відповідно до цього, освітнє середовище Нової української школи передбачає використання різних методів та форм роботи, в тому числі індивідуальної та групової, проектної діяльності, діалогу. Окрім цього, важливим аспектом формування освітнього середовища є забезпечення доступності та відкритості до інноваційних технологій та новітніх педагогічних підходів. Це дозволяє створити стимулюючий контекст для учнів, допомагає розвивати їхні творчі здібності та підвищує мотивацію до навчання. Формування освітнього середовища Нової української школи передбачає активне використання інтерактивних технологій та засобів, таких як комп'ютери, планшети, інтерактивні дошки та інші електронні засоби. Це дозволяє забезпечити більш ефективне та цікаве навчання, дозволяє підвищити рівень мотивації та залучення учнів до процесу. Окрім цього, формування освітнього середовища Нової української школи передбачає впровадження нового підходу до навчання і виховання, що забезпечує зміну парадигми від традиційного «вчителя-знавця» до «вчителя-наставника». Це означає, що вчитель більше не є єдиним джерелом знань, а стає партнером у навчальному процесі. У такому підході до навчання і виховання велику увагу приділяється розвитку міжособистісних відносин між учнями та вчителями. Важливим аспектом є розвиток комунікативних та соціальних навичок, які стають ключовими у взаєминах учнів та вчителів. Це допомагає створити атмосферу довіри та взаєморозуміння, що позитивно впливає на навчальний процес. Крім того, формування освітнього середовища Нової української школи передбачає активне використання інтердисциплінарного підходу до навчання, що дозволяє поєднувати різні наукові дисципліни та створювати нові знання. Це допомагає розвивати критичне мислення та здатність до аналізу та синтезу інформації. Інтердисциплінарний підхід також сприяє залученню учнів до практичної діяльності, що дозволяє їм отримати практичні навички та набути досвіду в різних сферах.

Важливим аспектом формування освітнього середовища Нової української школи є інклюзивність. Це означає, що всі учні мають рівні можливості для навчання та розвитку, незалежно від їхньої статі, віку, етнічної приналежності, фізичних та психологічних особливостей. Для цього необхідно створити сприятливе середовище, що враховує потреби кожного учня та забезпечує можливість для розвитку їхніх талантів й індивідуального потенціалу.

Одним із головних завдань формування освітнього середовища Нової української школи є розвиток креативності та творчості учнів. Це досягається за допомогою впровадження нових методів та підходів до навчання, що стимулюють розвиток творчих здібностей учнів та навчають їх думати нестандартно.Усі ці аспекти формування освітнього середовища Нової української школи мають на меті забезпечити якісну та сучасну освіту для української молоді. Вони допомагають створити сприятливі умови для розвитку особистості кожного учня та забезпечують йому можливість отримати необхідні знання, навички.

Ще одним важливим аспектом формування освітнього середовища Нової української школи є забезпечення глибокого розуміння та осмислення цінностей, які мають високий соціальний та культурний зміст. До таких цінностей можна віднести, наприклад, толерантність, взаєморозуміння, повагу до прав людини, демократію, рівність, справедливість та інші. З метою формування таких цінностей учні повинні отримувати не тільки знання, але і практичний досвід, що допомагає зрозуміти їхнє значення та важливість. Для цього у навчальному процесі необхідно використовувати різноманітні форми та методи роботи, такі як групові дискусії, проекти, інтерактивні тренінги, ділові ігри, симуляції та інші. Крім того, важливим аспектом є створення умов для розвитку критичного мислення та творчих здібностей учнів. Це передбачає використання активних та інтерактивних методів навчання, що дозволяють учням самостійно мислити та розв'язувати проблемні завдання. Також важливим аспектом є забезпечення доступу до сучасних інформаційних технологій та ресурсів. Це дозволяє учням не тільки отримувати нові знання, але й навчатися самостійно, розвивати свої навички та вміння. Для цього необхідно створювати інноваційні освітні середовища, які б дозволяли учням здійснювати дослідження, експериментувати, вирішувати проблеми та розвивати творчі навички. Важливо, щоб такі середовища забезпечували доступ до різноманітних ресурсів, включаючи інтерактивні дошки, комп’ютери, засоби відеозв’язку та інші технології. Крім того, формування освітнього середовища Нової української школи передбачає розроблення нових методик та підходів до оцінювання знань та навичок учнів. Оцінювання повинно базуватись на комплексному підході, який враховує не лише рівень знань, а й індивідуальні особливості кожного учня. Такий підхід допомагає стимулювати розвиток учнів, формувати їх самооцінку та збільшувати мотивацію до навчання. Нова українська школа також передбачає акцент на розвиток громадянської освіти та формування активної громадянської позиції учнів. Це забезпечується за допомогою спеціальних курсів та практичних занять, які допомагають учням розуміти свої права та обов’язки, вивчати історію та культуру України, розвивати соціальну відповідальність та вміння співпрацювати з іншими людьми.

Таким чином, формування освітнього середовища Нової української школи вимагає комплексного підходу до навчання, створення інноваційних освітніх середовищ, розроблення нових методик та підходів до оцінювання знань, розвиток громадянської освіти та формування активного громадянина. Освітній процес повинен бути орієнтований на потреби учнів і розвивати у них критичне мислення, творчість, співпрацю та саморозвиток. Окрім того, формування освітнього середовища Нової української школи потребує активної участі вчителів у процесі розвитку освіти. Вони повинні бути кваліфікованими, професійними, здатними до адаптації до змін і вміти використовувати нові технології навчання. Крім того, важливо забезпечити фінансування інноваційних освітніх проектів та досліджень. Це дозволить забезпечити якісну освіту та розвиток української науки і техніки.

Отже, формування освітнього середовища Нової української школи вимагає поєднання різних підходів та розроблення нових методик та підходів до навчання, забезпечення активної участі вчителів у процесі розвитку освіти, фінансування інноваційних проектів та досліджень, а також розвитку громадянської освіти та формування активного громадянина.

Серед основних принципів формування освітнього середовища Нової української школи можна виділити активну позицію учня у процесі навчання, індивідуалізацію та диференціацію навчання, а також розвиток критичного мислення та творчого підходу до вирішення завдань. Для досягнення цих цілей важливо використовувати не тільки традиційні методи навчання, але і нові технології, такі як віртуальні та допоміжні реальності, інтерактивні дошки, онлайн-платформи, програмування та робототехніка. Такі методи дозволяють зробити навчання цікавим та ефективним, а також забезпечити доступність освіти для учнів з різними особливостями та потребами. Одним із ключових аспектів формування освітнього середовища Нової української школи є розвиток громадянської освіти та формування активної громадянської позиції учнів. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити можливості для участі учнів у громадському житті, включаючи участь у роботі шкільних органів самоврядування, громадських організацій, та проведення соціальних проектів. Таким чином, формування освітнього середовища Нової української школи передбачає використання інноваційних методів та технологій навчання, створення гнучких та індивідуалізованих умов для навчання, розвиток громадянської освіти та формування активної громадянської позиції. Важливим аспектом формування освітнього середовища Нової української школи є розвиток інформаційної грамотності та комп'ютерної грамотності учнів. У сучасному світі важко уявити людину, яка не має навичок роботи з комп'ютером та Інтернетом. Тому школа повинна забезпечувати учнів доступом до сучасної інформаційної технології та забезпечувати навчання їх комп'ютерній грамотності.

У формуванні освітнього середовища Нової української школи слід велику увагу приділяти розвитку творчих здібностей та підвищенню мотивації до навчання учнів. Для цього створюються умови для розвитку творчості та творчого мислення, проводяться конкурси та заходи, спрямовані на стимулювання інтересу до навчання та розвиток творчих здібностей. Усі ці аспекти формування освітнього середовища Нової української школи є важливими для розвитку учнів, їх здібностей та вмінь. Інноваційні методи навчання, використання сучасних технологій та інформаційних ресурсів, розвиток творчості та творчого мислення - все це сприятиме формуванню учнів як громадян, які готові до життя у сучасному світі та до вирішення складних завдань, що стоять перед українським суспільством.

Список використаних джерел:

1. Бoбрoвcький М.В., Гoрбачoв C.І., Заплoтинcька O.O. Рекoмендації дo пoбудoви внутрішньoї cиcтеми забезпечення якocті ocвіти у закладі загальнoї cередньoї ocвіти. – Київ, Державна cлужба якocті ocвіти, 2020 - 240 c. - Режим дocтупу: http://www.sqe.gov.ua/images/category _2020_compressed.pdf

2. ДCТУ ISO 9004:2018 (ISO 9004:2018, IDT) Управління якіcтю. Якіcть oрганізації. Наcтанoви щoдo дocягнення cталoгo уcпіху // Видання oфіційне / Київ, ДП «УкрНДНЦ», 2019. - 44 c

3. Упрaвлiнськi прoцеси у фoрмувaннi внутрiшньoї системи якoстi oсвiти ЗЗСO : матеріали iнтернет-кoнференцiї (Луцьк, 19 тр. 2021 р.) / упорядн. Сташенко М. О. Луцьк: ВIППO, 2021. 116 с.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ АВТОНОМІЇ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Нині частина керівників закладів загальної середньої освіти (ЗЗСО) в Україні не обізнані із можливостями фінансової автономії або не розуміють, для чого вона потрібна. А комусь страх відповідальності перевищує позитивні наслідки такої автономії, яких насправді чимало. Інколи головні розпорядники бюджетних коштів не сприяють тому, щоб заклади освіти набували фінансової автономії. Глибоко переконані в тому, що фінансова автономія стосується не лише керівника ЗЗСО, а й всіх учасників освітнього процесу, якщо вони хочуть бути господарями у закладі освіти, а менеджери освіти місцевого рівня – допомагати керівникам ЗЗСО розвивати фінансову автономію.

Що таке фінансова автономія? Фінансова автономія – тенденція загальносвітова, тому назвати її українським нововведенням не можна. Цікавим є звіт Європейського Союзу «Справедливість шкільної освіти в Європі», у якому представлено огляд освітніх структур і політики, які впливають на справедливість у шкільній освіті. У звіті подано особливості 42 європейських систем освіти: участь у дошкільній освіті та догляді за дітьми, фінансування шкіл, диференціація та типи шкіл, вибір школи, політика прийому, системи відстеження, повторення класів, шкільна автономія, шкільна підзвітність, підтримка неблагополучних шкіл, підтримка учнів із низькою успішністю та можливість вчитися [5].

Найбільший ступінь шкільної автономії мають системи освіти в таких державах (у порядку спадання): Ісландія, Нідерланди, Болгарія, Великобританія (Шотландія), Естонія, Сполучене Королівство (Англія, Уельс і Північна Ірландія). Освітні системи, в яких шкільна автономія найменша, побудовано у таких країнах: Туреччина, Кіпр, Північна Македонія, Греція, Франція, Німеччина, Мальта та Австрія. На жаль, сюди поки що належить і Україна. ....

Проаналізуємо окремі нормативно-правові акти загальноукраїнського рівня, які регламентують впровадження фінансової автономії закладами загальної середньої освіти.

1. Закон України «Про освіту» (статті 1, 6, 23, 25) [3].

Фінансова автономія – це право суб’єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом (стаття 1).

Суб’єкт освітньої діяльності має право самостійно ухвалювати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством (стаття 2).

Стаття 6 однією із засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності визначає фінансову, академічну, кадрову та організаційну автономію закладів освіти у межах, визначених Законом.

Стаття 23 встановлює державні гарантії академічної, організаційної, фінансової і кадрової автономії закладів освіти. Разом із тим констатується, що обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти (стаття 23).

Засновник або уповноважена ним особа не має права втручатися в діяльність закладу освіти, що здійснюється ним у межах його автономних прав, визначених законом та установчими документами, а також встановлює, що засновник або уповноважена ним особа може делегувати окремі свої повноваження органу управління закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді закладу освіти (стаття 25).

2. Закон України «Про повну загальну середню освіту» (статті 31, 59) [4].

Стаття 31 визначає юридичну самостійність ЗЗСО, його право набувати майнові та немайнові права, нести обов’язки, виступати стороною в судовому процесі, мати у власності кошти та інше майно відповідно до законодавства. Також визначено, що школа має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки у фінансових установах і банках державного сектору, може мати бланки, печатки та штампи зі своїм найменуванням і символікою. ЗЗСО надається право проводити інноваційну діяльність та можливість укладання з цією метою відповідних договорів про співпрацю з іншими закладами освіти (науковими установами), підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами.

Стаття 59 визначає, що фінансова автономія ЗЗСО в частині використання бюджетних коштів передбачає самостійне здійснення витрат у межах затверджених кошторисами обсягів, зокрема на: формування структури закладу загальної середньої освіти та його штатного розпису; оплату праці працівників, встановлення доплат, надбавок, винагороди, виплату матеріальної допомоги та допомоги на оздоровлення, преміювання, інших видів стимулювання та відзначення працівників; оплату поточних ремонтних робіт приміщень і споруд закладів загальної середньої освіти; оплату підвищення кваліфікації педагогічних та інших працівників; укладення відповідно до законодавства цивільно-правових угод (господарських договорів) для забезпечення діяльності закладу освіти.

Актуальність впровадження фінансової автономії та переведення ЗЗСО на самостійний бухгалтерський облік спричинена тим, що, з однієї сторони, її нагальність визначена в законодавчих і стратегічних державних документах, зокрема в законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті та ін. З іншої сторони, практичний досвід роботи кафедри менеджменту освіти Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти засвідчив, що не всі керівники ЗЗСО позитивно ставляться до впровадження фінансової автономії, демонструють готовність до змін і прагнення прозорості в управлінні освітою на всіх рівнях, оскільки необхідно мати мужність вникати в питання кошторису, бюджету, тендерних торгів, ведення облікової політики тощо, а це потребує розвитку їх економічної компетентності.

Які переваги фінансової автономії та чому її варто впроваджувати? Внаслідок набуття ЗЗСО фінансової самостійності керівники відчують себе більше управлінцями, ніж утриманцями, набудуть низку професійних компетентностей, зокрема оволодіють знаннями з менеджерських, маркетингових, господарських та фінансових питань.

Основними перевагами фінансової автономії є:

· перехід від отримання коштів за кодами економічної класифікації до фінансування єдиною сумою;

· самостійність у формуванні бюджету (кошторису) закладу освіти;

· можливість активніше залучати додаткові кошти;

· впровадження незалежної системи контролю за кількістю та якістю наданих освітніх послуг;

· здійснення на свій розсуд процедур закупівлі товарів, робіт та послуг та підписання угод на їх постачання (участь в тендерних торгах);

· впровадження сучасних програмних продуктів та систем бухгалтерського обліку діяльності;

· розроблення та впровадження звітності, яка висвітлює основні напрями діяльності закладу з метою аналізу, оцінки та громадсько-державного контролю якості та кількості наданих освітніх послуг;

· за умов економії коштів можливість преміювати працівників за досягнення у роботі, а також учнів – у навчанні;

· надання широкої самостійності закладу освіти є передумовою посилення відповідальності та ініціативності його колективу.

До ризиків фінансової автономії можна віднести: неготовність закладів та їх керівників до управління фінансами закладів; зростання чисельності працівників бухгалтерських служб; ймовірність послаблення фінансової дисципліни; ймовірність зниження ефективності використання коштів [1].

Що в Україні перешкоджає розвитку фінансової автономії? Зауважимо, що всі види автономії ЗЗСО тісно пов’язані між собою та доповнюють одна одну. Запровадити лише один вид автономії в окремо взятому закладі є нереальним завданням. Звертаємо увагу на ієрархії видів автономії та послідовність їх запровадження: академічна – організаційна – кадрова – фінансова. Тобто, щоб запровадити фінансову автономію, потрібно працювати над реалізаціями всіх інших.

Фінансовій автономії в українських закладах освіти перешкоджають кілька причин. Насамперед заважає те, що ЗЗСО залежні від місцевих органів управління освітою, які прагнуть зберегти контрольні функції та прагнуть самостійно керувати фінансовими потоками й розподілом коштів, адже школи переважно фінансуються з місцевих бюджетів, а доступ до коштів і закупівель розширює поле для корупції. І поглиблює цю проблему недостатня прозорість діяльності закладу освіти, зокрема відсутність звітування [6].

Щоб отримати необхідне матеріально-технічне забезпечення від засновника, частина керівників ЗЗСО проявляють смиренність до управління (не набридають запитами, збирають кошти з батьків, «не звертають уваги» на корупційні закупівлі тощо), адже не сподобаєшся керівництву – ризикуєш отримати менше коштів, ніж інші заклади освіти або несподівано завершиться контракт з управлінням освіти чи під час нового конкурсу на посаду керівника оберуть іншого конкурсанта.

На державному рівні, на жаль, поки що немає чіткої та зрозумілої прописаної процедури переходу на фінансову автономію закладів загальної середньої та дошкільної освіти. Частина керівників боїться брати на себе відповідальність, інша частина має бажання та мотивацію запровадити фінансову автономію у своєму закладі, але не має достатніх знань з фінансових питань тому потребує чіткого алгоритму чи методичного інструментарію як перевести заклад на самостійний бухгалтерський облік. Адже, маючи фінансову автономію, керівник самостійно формує та організовує проведення тендерів, а це в свою чергу вимагає як юридичної, так і економічної обізнаності тендерних процедур.

Розвиток фінансової автономії починається насамперед із виховання в учасників освітнього процесу, менеджерів освіти та суспільства загалом доброчесної поведінки та нульової толерантності до корупції. Недостатньо лише державної політики, має бути запит громадян на доброчесну поведінку. Має бути системна та послідовна робота в освітньому середовищі, антикорупційні уроки повинні бути інтегровані в освітню програму, тобто обов’язковими для всіх закладів освіти.

Нажаль, в Україні залишається великий відсоток малокомплектних шкіл, які не готові інституційно до автономії, в тому числі і фінансової. Надання усім закладам загальної середньої освіти фінансової автономії призведе до зростання числа працівників бухгалтерських служб і відповідно до невиправданих фінансових витрат місцевих бюджетів. Разом з тим, це не є підставою затягувати процес автономізації діяльності закладів загальної середньої освіти.

З огляду на це, може бути запровадження так званого аутсорсингу, тобто передачі школою частини своїх повноважень (у даному випадку – повноважень щодо ведення бухгалтерського обліку та звітності ) спеціалізованій організації (у даному випадку – централізованій бухгалтерії, утвореній засновником ) задля скорочення власних витрат [1].

Централізована бухгалтерія, використовуючи розподіл праці між працівниками, зможе забезпечити кваліфіковану та «значно дешевшу» фінансову автономію ЗЗСО. При цьому право першого підпису матимуть керівники закладів освіти, а право другого – керівник централізованої бухгалтерії, як субпідрядної організації. ЗЗСО матиме свій баланс, окремі рахунки в органах Казначейської служби і бути повністю фінансово автономною. Органи ж управління освітою виконуватимуть функції розпорядника коштів вищого рівня.

Впровадження такої моделі забезпечення фінансової автономії закладів освіти потребує відповідних рішень центральних органів виконавчої влади щодо діяльності централізованих бухгалтерських служб. Така модель може бути застосована для невеликих за чисельністю учнів та працівників шкіл і аж ніяк не повинна забезпечувати діяльність потужних ЗЗСО, яким уже зараз необхідно надавати повну фінансову автономію.

Узагальнимо причини, які гальмують розвиток фінансової автономії ЗЗСО в Україні:

· низька обізнаність працівників освіти щодо права закладу освіти на автономію та принципів його реалізації;

· бажання органів управління освітою зберегти контрольні функції та залежність закладів освіти;

· небажання й неготовність самих закладів освіти набувати автономію та брати за неї відповідальність;

· непідготовленість працівників закладів освіти до забезпечення автономії;

· заскладна й занадто бюрократизована система набуття та впровадження фінансової та, відповідно, організаційної автономії;

· недосконала нормативно-правова база;

· відсутність достатнього фінансування.

Якщо усунути бар’єри, які перешкоджають розвитку фінансової автономії ЗЗСО в Україні, то керівники зможуть вирішити досить широке коло організаційних та фінансово-економічних питань, зокрема:

· розробляти і подавати на затвердження свій кошторис;

· розробляти тарифікацію педагогічного персоналу відповідно до чинного законодавства;

· розробляти і затверджувати штат педагогічного та адміністративно-технічного персоналу відповідно до своїх конкретних потреб;

· преміювати співробітників в межах фонду оплати праці;

· визначати позабюджетні джерела фінансування, включаючи здачу в оренду незадіяних шкільних площ, виробничих, допоміжних чи технічних приміщень, розвиток підсобного господарства тощо.

Все це передбачає спеціальне навчання та підвищення кваліфікації керівників ЗЗСО з питань фінансово-господарської діяльності, нормативно-правового забезпечення фінансової автономії. Виконання цього завдання не слід покладати лише на систему післядипломної педагогічної освіти, а й активно залучати та делегувати проведення такого навчання тим керівникам ЗЗСО, які мають успішний досвід господарювання в умовах часткової чи повної фінансової автономії.

Список використаних джерел:

1. Автономія як шлях до ефективного менеджменту школи. Методичні рекомендації. / А. Сеїтосманов, О. Фасоля, В. Мархлєвскі К., 2019. 47 с. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8/2020/07/13/2020-07-13-avtonomy.pdf

2. Волошина А. Запровадження фінансової автономії шкіл : аналіз законодавства та практичні інструменти реалізації. Кропивницький, 2020. 64 с. URL: https://www.prostir.ua/?library=zaprovadzhennya-finansovoji-avtonomiji-shkil-analiz-zakonodavstva-ta-praktychni-instrumenty-realizatsiji

3. Про освіту : Закон України від 5 вер. 2017 р. № 2145-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19

4. Про повну загальну середню освіту : Закон України від 16 січ. 2020 р. № 463 – ІХ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/463-20#Text

5. Рівність у шкільній освіті в Європі. URL: https://op.europa.eu/en/publication-detail/-/publication/

Як фінансова автономія закладів освіти впливає на якість освіти та збір коштів із батьків. URL: https://znayshov.com/News/Details/Yak_finansova_avtonomiia_zakladiv_osvity_vplyvaie_na_Yakist_osvity_ta_zbir_koshtiv_iz_batkiv

.......................

Ірина Радецька,

кандидатка економічних наук, доцентка

Ігор Остапйовський,

кандидат педагогічних наук, доцент

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ДІАГНОСТУВАННЯ

У РОЗБУДОВІ ВНУТРІШНЬОЇ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ОСВІТИ ТА ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Критерієм ефективності функціонування та розвитку закладу освіти є забезпечення якісних освітніх послуг. Такі послуги можуть бути створенні в умовах якісної освітньої діяльності. Дослідити процес та результат сформованості якості освіти та освітньої діяльності можна із використанням методів педагогічного діагностування.

Внутрішню систему якості освіти, на нашу думку, необхідно розглядати у єдності та взаємозв’язку двох компонентів - якість освітньої діяльності (процес) та якість освіти (результат). Якість освіти, згідно із Законом України «Про освіту», є відповідністю результатів навчання вимогам, встановленим законодавством, відповідним стандартом освіти та/або договором про надання освітніх послуг [2].

У законодавстві також дано визначення категорії якості освітньої діяльності. У відповідності із статтею першою, частини першої, пункту тридцятого Закону України «Про освіту» нею є рівень організації, забезпечення та реалізації освітнього процесу, що забезпечує здобуття особами якісної освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством та/або договором про надання освітніх послуг [2].

Система забезпечення якості освіти в закладах загальної середньої освіти включає :

- стратегію (політику) та процедури забезпечення якості освіти;

- систему та механізми забезпечення академічної доброчесності;

- оприлюднені критерії, правила і процедури оцінювання здобувачів освіти;

- оприлюднені критерії, правила і процедури оцінювання педагогічної (науково-педагогічної) діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників;

- оприлюднені критерії, правила і процедури оцінювання управлінської діяльності керівних працівників закладу освіти;

- забезпечення наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, в тому числі для самостійної роботи здобувачів освіти;

- забезпечення наявності інформаційних систем для ефективного управління закладом освіти;

- створення в закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;

- інші процедури та заходи, що визначаються спеціальними законами або документами закладу освіти [2].

Не можна не погодитися із розробниками «Абетки для директора», що запропоновані законодавцем складові доцільно об’єднати у чотири напрями внутрішньої системи забезпечення якості освітньої діяльності та якості освіти: освітнє середовище; система оцінювання освітньої діяльності учнів; система педагогічної діяльності; система управлінської діяльності [1, с. 35 - 191].

Кожен із напрямів представлений відповідними компонентами, критеріями та показниками. Для збору інформації та оцінювання рівнів сформованості якості освіти та якості освітньої діяльності за кожним із напрямів запропоновано методи дослідження: вивчення документації; спостереження; опитування [1, с.21].

Перелічені вище методи є інструментарієм педагогічної діагностики. Педагогічна діагностика є відносно новою галуззю педагогічної науки. Тому однозначного трактування у науковій літературі немає. Українська дослідниця Т. Лукіна дає наступні визначення педагогічної діагностики: 1) розділ педагогіки, що вивчає принципи і методи розпізнавання та встановлення ознак, що характеризують нормальний (або з відхилення від норми) перебіг педагогічного процесу та розглядає процедури встановлення діагнозу; 2) особливий вид дослідницької діяльності педагога, що полягає у виявленні та вивченні ознак, які характеризують стан і результати процесу навчання з метою його коригування та поліпшення; 3) сукупність прийомів контролю і оцінки, спрямованих на вирішення завдань оптимізації навчального процесу, диференціації учнів, а також вдосконалення освітніх програм та методів педагогічного впливу; 4) навчальна дисципліна, що ознайомлює із сукупністю методів і прийомів виявлення та вивчення стану, якісних змін і результату навчально-виховного процесу [3, с.712].

Нам імпонує підхід Т. Лукіної до розуміння сутності педагогічної діагностики. На основі узагальнення її позицій можна зробити висновок, що педагогічна діагностика є самостійною галуззю педагогічної науки, яка досліджує актуальний стан та результати освітнього процесу.

Для дослідження якості освіти та освітньої діяльності важливе значення має метод вивчення документації. Окрім нього важливими є методи опитування, тому автори «Абетки для директора» сюди віднесли анкетування та групове інтерв’ю. Слушними є поради щодо процедури впровадження даних методів. Проте, на нашу думку, розкриваючи сутність методу анкетування, необхідно більш детально розкрити структуру анкети. Важливою складовою анкети є: вступна частина, основна частина і паспортичка.

Вступна частина повинна бути максимально короткою, зрозумілою для досліджуваного і спонукати людину давати відверті та чесні відповіді на питання анкети.

Основна частина анкети представлена трьома блоками питань: контактними, основними та заключними. Основне призначення контактних питань зацікавити людину і стимулювати до роботи з текстом анкети. Тому питання даної частини є простими. Вони займають третину усіх питань основної частини і, як правило, стосуються фактів, подій. Питання основної частини є більш складними і відображають мотиви, думки, оцінки. Ці питання спрямовані на розкриття сутності досліджуваної проблематики. У кількісному відношенні вони займають третину від питань основної частини. Остання третина питань основної частини відводиться заключним питанням. Дана складова основної частини передбачає включення питань інтимного характеру (на думку дослідників люди на інтимні питання найбільш правдиво відповідають у кінці анкети), контрольних питань та питань, що доповнюють та деталізують відповіді респондентів з питань основної частини. Питання віку, соціального походження, місця проживання та інші розкриваються у паспортичці.

Важливим та актуальним у дослідженні якості освіти та освітніх процесів відводиться методу спостереження. Для більшої його ефективності, вважаємо за доцільне, закцентувати увагу на вимогах, які пред’являються і забезпечують ефективність використання даного методу. Ними є наступні:

- спостереження повинно базуватися на певній науковій теорії;

- спостереження має мати чітко визначену мету;

- спостереження має відбуватися за попередньо складеним планом;

- заздалегідь необхідно точно визначити кількість ознак, які підлягають дослідженню. Кількість таких ознак повинна бути мінімальною;

- об’єктивність результатів спостереження забезпечується реальністю та природністю умов його проведення;

- для достовірності результатів дослідження, спостереження необхідно проводити через певні чітко визначені проміжки часу;

- результати спостережень необхідно аналізувати та порівнювати;

- дослідник повинен передбачати та уникати помилок, які можуть виникнути в процесі спостереження.

Важливим, на нашу думку, є також метод бесіди. Для її ефективності рекомендуємо дотримуватися низки правил:

- проводити бесіду за чітко складеним планом;

- питання бесіди формулювати чітко та ясно, враховуючи ступінь компетентності співбесідника;

- питання формулювати таким чином, щоб спонукати співрозмовника давати розгорнуті відповіді;

- враховувати настрій людини, уникати некоректних питань;

- проявляти непідробний інтерес до життя, думок, сподівань співрозмовника;

- відслідковувати і миттєво реагувати на реакції людини;

- не проводити бесіду поспіхом;

- підтримувати доброзичливий настрій;

- вибирати час і місце бесіди, щоб ніхто не заважав.

За результатами проведеного дослідження встановлено, що внутрішню систему якості освіти необхідно розглядати у єдності та взаємозв’язку двох компонентів - якості освітньої діяльності (процес) та якості освіти (результат). Формувати їх доцільно через такі чотири напрями: освітнє середовище; систему оцінювання освітньої діяльності учнів; систему педагогічної діяльності; систему управлінської діяльності. Для з’ясування рівнів сформованості досліджуваного феномену необхідно використовувати методи педагогічного діагностування.

Список використаних джерел:

1. Бобровський М.В., Горбачов С.І., Заплотинська О.О. Рекомендації до побудови внутрішньої системи забезпечення якості освіти у закладі загальної середньої освіти: Абетка для директора. Київ: Державна служба якості освіти, 2019. 240 с.

2. Закон України Про освіту № 2145-VIII, від 05.09.2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення 25. 04. 2023)

3. Лукіна Т.О. Педагогічна діагностика. Енциклопедія освіти / Нац. акад. пед. наук України; [гол. ред. В. Г. Кремень; заст. гол. ред. В. І. Луговий, О. М. Топузов; відп. наук. секр. С. О. Сисоєва; редкол.: О. І. Ляшенко, С. Д. Максименко, Н. Г. Ничкало, П. Ю. Саух, Л. Д. Березівська, І. Д. Бех, В. Ю. Биков, М. С. Гальченко, В. В. Засенко, С. А. Калашнікова, М. О. Кириченко, Л. Б. Лук'янова, В. Г. Панок, В. О. Радкевич, О. Я. Савченко, М. М. Слюсаревський, О. В. Сухомлинська]: 2-ге вид, допов. та перероб. Київ : Юрінком Інтер, 2021. С. 712

ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУЛИ НУШ: ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

Сучасне освітнє середовище, відповідно до Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа», схваленої рішенням Кабінету Міністрів України 14 грудня 2016 року, є однією із складових оновленої вітчизняної школи.

Варто зазначити, що вперше про освітнє середовище у контексті вітчизняної освітньої реформи у професійних колах почали згадувати у 2016 році в ході організованого Міністерством освіти і науки громадського обговорення проєкту «Нова українська школа». Тоді саме з ініціативи педагогів-практиків сучасне освітнє середовище було уведено дев’ятою складовою до формули НУШ як діалектичної єдності ключових компонентів освітньої системи. Таким чином, визнання значення окресленого концепту для розбудови оновленої школи відбулося емпіричним шляхом.

З впровадженням освітньої реформи назріла проблема наукового дефініювання зазначеного поняття з точки зору його теоретико – методологічних засад, адже, як влучно зазначила дослідниця О. Б. Петренко, «розуміння сутності поняття «освітнє середовище» дає змогу по-новому поглянути на можливості здійснення особистісно орієнтованого підходу в освіті й уможливлює створення ефективних умов для формування гуманістичної моделі освітнього середовища» [10].

Вперше спробу визначення змісту освітнього середовища як педагогічного явища в контексті реалій вітчизняної реформи здійснено у Концепції «Нова українська школа», у якій серед іншого визначається необхідність створити «сучасне освітнє середовище, яке забезпечить необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, освітян, батьків не лише в приміщенні навчального закладу» [7, 11]. Таким чином змістове наповнення зазначеного явища трактується через його функціональні можливості.

Аналогічно та дослівно із вищенаведеним визначенням трактує освітнє середовище також згадувана Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» [11].

Подібний підхід - визначення сутнісного наповнення поняття через його функціонал, - є досить популярним серед вітчизняних та зарубіжних дослідників, які вивчають проблему освітнього/ навчального середовища загалом та в контексті можливого впливу останнього на освітню систему, що розбудовується (наприклад, НУШ), зокрема.

Підтвердженням цього є зроблений нами контент-аналіз дефініювань та тлумачень освітнього середовища (варто зазначити, що для аналізу рандомно обрано окремі нормативні документи, матеріали методичного та довідкового змісту, а також дослідження як корифеїв педагогічної науки та практики, так і молодих науковців та вчителів) (Таблиця 1).

Контент-аналіз визначень поняття «освітнє середовище»

…Освітнє середовище – [середовище, у якому відбувається] заохочення самовизначення дітей у класі та розвитку їхніх спроможностей, оскільки відомо, що люди, які контролюють те, що відбувається з ними, краще адаптовані до життя. - Нова українська школа: порадник для вчителя [8, 206].

[Освітнє середовище - це] необхідні умови, засоби і технології для навчання учнів, вчителів і батьків. - Концепція реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти “Нова українська школа” на період до 2029 року [11].

«Виховання середовищем, обстановкою, створеною самими учнями, речами, що збагачують духовне життя колективу, – це, на наш погляд, одна з найтонших сфер педагогічного процесу». - В. Сухомлинський [3].

«Виховує не сам вихователь, а середовище». А. Макаренко [2, 7].

[Освітнє середовище – це] третій вчитель [після педагогів і батьків]… навколишнє середовище, яке вибудовується на основі дитини… та навколо дитини. Головним у створенні середовища, є стосунки, що виникають при взаємодії з дитиною, спільна робота…, що формує у дитини образ співпраці. - Лоріс Малагуцці [12].

[Освітнє середовище] визначається тими умовами і можливостями, що сприяють розвитку активності (чи пасивності) дитини та її особистісної волі (чи залежності). - Януш Корчак [10, 8]

[Освітнє середовище] представляє багаторівневу систему умов/обставин/чинників/можливостей, яка забезпечує оптимальні параметри освітньої діяльності певного освітнього суб’єкта в усіх аспектах: цільовому, змістовому, процесуальному, результативному, ресурсному…освітнє середовище варто розглядати як загальний, сукупний, об’єднаний, інтегральний, цілісний чинник розвитку і становлення особистості, який відіграє значну роль у модифікації її поведінки, впливає на розвиток і формування здібностей, потреб, інтересів, свідомості. - М. Братко [1, 9]

[Освітнє середовище -] цілісна «освітня екосистема», в якій педагогічна діяльність є взаємодією між учасниками освітнього процесу, змістом освіти та матеріальними ресурсами. - Д. Косенко [6].

Освітнє середовище …природне або штучно створене оточення учасників освітнього процесу в просторі освіти, що включає зміст і засоби освіти, спрямовані на забезпечення продуктивної творчої діяльності особистості, її освітній розвиток, педагогічні умови, ситуації, систему взаємин між людьми, поєднаними спільною педагогічною й навчальною діяльністю. - О. Петренко [10, 10].

Освітнє середовище – це… система впливів і умов формування особистості, а також система можливостей для розвитку особистості, які містяться у соціальному та просторово-предметному оточенні. - Т. Цюман [5, 54].

Освітнє середовище - сукупність об'єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об'єктів, необхідних для успішного функціонування освіти. Це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні. - Вікіпедія [9].

Як бачимо, попри певні спільні аспекти, існуючі тлумачення досліджуваного явища є досить розрізненими й різновекторними, що прямо і зворотньо детермінується нечіткістю (або взагалі відсутністю) визначень зазначеного поняття у професійних педагогічних тезаурусах.

Загалом узагальнюючи представлені дефініцї та тлумачення, зазначимо, що практично усі дослідники сходяться у думці, що освітнє середовище є системою засобів, умов, факторів, та можливостей формування та розвитку особистості, затребуваної соціумом.

Сучасне освітнє середовище слід розуміти як складний феномен, що характеризується різновимірністю сприйняття, полікомпонентністю змістового наповнення, багаторівневістю структури.

Різновимірність досліджуваного явища зумовлена відмінностями у сприйнятті можливостей середовища суб’єктом та об’єктом освітнього процесу.

У суб’єктному вимірі освітнє середовище - це система впливів на формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні.

Об’єктний вимір освітнього середовища передбачає розуміння останнього як сукупності об'єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти. Воно складається з таких структурних компонентів: фізичне оточення, людський фактор, програма навчання.

Щодо змістового наповнення, освітнє середовище є комплексом різних факторів: фізичних (освітній простір у його предметних проявах), освітньо-змістових (освітні програми, технології, методи, форми навчання), психолого-педагогічних (педагогічні працівники, здобувачі освіти, освітня суб’єкт-об’єктна взаємодія), управлінсько-менеджерських (роль освітнього менеджера формуванні та розбудові середовища) тощо.

Із змістовою полікомпонентністю досліджуваного явища пов’язане і розуміння його багаторівневої моделі. Переважна більшість дослідників сходиться на думці про такі структурні рівні сучасного освітнього середовища: просторово-предметний, соціальний та психодидактичний. У ряді випадків додатково обґрунтовується наявність комунікативного рівня, під яким розуміють усю сукупність взаємозв’язків та взаємовідносин в освітній системі. [10, 10-11].

Значення освітнього середовища для сучасної дитиноцентричної школи важко переоцінити. Нещодавно освітні інформаційні ресурси повідомили про у проведене Великобританії спеціальне дослідження, яке показало, що належно організоване освітнє середовище здатне підвищити успішність учнів на 15%. Недаремно відомий італійський педагог ХХ ст., засновник реджіо-педагогіки Лоріс Малагуцці називав саме середовище «третім вчителем» для дитини після власне педагога та батьків [12], а окремі сучасні дослідники зазначають, що освітнє середовище здійснює «цілеспрямоване соціокультурне відтворення людини» [4, 108].

Сучасне освітнє середовище у структурі формули Нової української школи є соціально-педагогічним полікомпонентним явищем, що забезпечує функціонування і розвиток системи освіти як відкритої й активної соціальної сфери, метою якої є формування повноцінної особистості з урахуванням умов зовнішнього середовища, соціального замовлення і індивідуальних потреб самої особи.

Список використаних джерел:

1. Братко М. В. Управління професійною підготовкою фахівців в умовах Університетського коледжу: теоретичний аспект. ScienceRise: Pedagogical Education. 2016. № 7 (3). С. 9-16.

2. Дубасенюк О. А. А. С. Макаренко про роль вихователя і виховного процесу у формуванні особистості. Національна освіта у контексті творчості А.Макаренка: Зб. наук. праць /За ред. проф. М. В. Левківського. Житомир: ЖДЦНТІЕІ, 2003. С. 6-10.

3. Ісаєва М. Освітньо-виховне середовище в творчій спадщині В. Сухомлинського. URL: https://ird.npu.edu.ua/files/isaeva.pdf.

4. Касярум Н. Освітній простір: становлення поняття. Витоки педагогічної майстерності. Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, 2013. Випуск 12. С. 107-113. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/2203/1/Kasjarum.pdf.

5. Кодекс безпечного освітнього середовища: метод. посіб. / за заг. ред. Цюман Т. П. К. 2018. 56 с.

6. Косенко Д. Новий освітній простір для Нової української школи: місія нездійснена?! Освітня політика: Портал громадських експертів. 2018. URL: http://education-ua.org/ua/articles/1115-novij-osvitnij-prostir-dlya-novoji-ukrajinskoji-shkoli-misiya-nezdijsnena.

7. Нова українська школа: Концептуальні засади реформування середньої школи. 2016. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf.

8. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. 206 с.

9. Освітнє середовище. Вікіпедія. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Освітнє_середовище.

10. Петренко О. Б. Дефініція і сутнісне наповнення поняття «освітнє середовище» в контексті сучасної освітньої парадигми URL: https://ojs.itup.com.ua/index.php/iiu/article/download/68/36.

11. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 988-р від 14 грудня 2016 р. № «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти “Нова українська школа” на період до 2029 року». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/988-2016-%D1%80#Text.

Malaguzzi Loris. The Hundred Languages of Children. Секрети реджіо-педагогіки: що це таке і в чому її популярність URL: vseosvita.ua/news/sekreti-redzio-pedagogiki-so-ce-take-i-v-comu-ii-popularnist-3966.html.

Алла Корнейко,

кандидатка історичних наук, доцентка

Арсен Гребенюк,

кандидат філософських наук, доцент

ІНФОРМАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ «СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ»

Діджиталізація освіти, що супроводжує побудову «суспільства знань», є загальносвітовою тенденцією, хоча і відбувається нерівномірно. Наразі не можна стверджувати, що його побудова де-небудь завершена, проте «суспільство знань» доречно розуміти не як статичний етап розвитку, а як перебування в процесі досягнення цілей методами, що можуть бути мінливими. Для «суспільства знань» цими цілями є продукування нових знань і їхнє постійне застосування на практиці, що в сфері освіти зумовлює потребу навчання впродовж життя. Звідси окрема увага до самоактуалізації, творчості та самовираження як здобувачів освіти, так і педагогів, поліпрофесійність, синтез професійного та позапрофесійного досвіду освітян, що потребує особливих управлінських підходів.

Під управлінням розуміємо діяльність, спрямовану на упорядкування певної системи суспільства та її переведення в якісно новий стан. Оскільки одним з визначень інформації є «міра впорядкованості», то інформаційне управління можемо розуміти як діяльність зі створення та обробки інформації, спрямовану на побудову матеріального та соціального підґрунтя ефективної діяльності. Задля цього потрібне налаштування ефективного доступу до інформації й забезпечення інформаційно-комунікаційних процесів, розвиток або активізація наявних інформаційних ресурсів, раціоналізація їхнього використання.

Технічною основою інформаційного менеджменту слугує комп’ютер як інструмент створення, обробки та відтворення інформації. Зауважимо, що форм-фактори сучасних комп՚ютерів різноманітні і смартфон є однією з них. Щоправда, для порівняно складних операцій оптимальним лишається стаціонарний ПК. Його можливості розширюють усі апаратно-програмні засоби, які інтегровано в єдиний комплекс.

Інтеграція не обов՚язково передбачає постійне під՚єднання по дротовому чи бездротовому зв՚язку, адже певні пристрої можуть використовуватися в спеціальних ситуаціях. Наприклад, вебкамера високої роздільності, кольоровий принтер, аудіоколонки, відеопроєктор. Важливо зауважити, що інформаційний менеджмент не скасовує застосування таких медіа, як дошки для писання, записники.

Часто швидше і наочніше скористатися папером, ніж екраном електронного пристрою. Водночас слід враховувати, що цінна інформація повинна зберігатися як у паперовому, так і електронному вигляді, при цьому щоб фізичний носій принаймні однієї копії містився за межами закладу (наприклад, у «хмарному» сховищі на кшталт Google-диска).

Не менш важливе питання доступу до інформації та розподіл прав на її редагування. Так, частину електронних документів раціонально надавати лише для перегляду, тоді як інші можуть редагуватися одночасно та спільно. Однотипні, перевантажені текстом електронні файли можна узагальнити для легкості сприйняття, при цьому зазначаючи посилання на повний текст. Узагалі, формалізованість, мінімалістичність оформлення документів нерідко перетворює їх на стіну символів, у якій складно виокремити частини. Тоді як своєрідний реферат для внутрішнього користування допускає виділення суттєвих частин за допомогою кольорових міток, емоджі. Звичайно, тут потрібно дотримуватися принципу, що дизайн сприяє приверненню уваги, концентрації на тезах, виділяє найважливіше. Як допоміжний засіб можливе використання віртуальних дошок, як-от Jumboard або Padlet, де можна організувати та проілюструвати важливі для роботи закладу тези з різних тем.

Педагогам важливе розуміння того, що заклад освіти перебуває не тільки в освітній системі, а залучений до різних структур суспільства. Його зв՚язок з науковими установами, ринком праці, може бути не досить виражений, але завжди присутній.

Створення соціальних умов діяльності закладу освіти полягає передусім у нетворкінгу – побудові нових зв՚язків між працівниками та відділами. В широкому розумінні нетворкінг відбувається чи не щоденно та є буденною соціальною активністю. Простий обмін контактами вже є прикладом нетворкінгу, проте в питаннях управління маємо на увазі під ним організовану діяльність із налаштування нових зв՚язків між уже знайомими людьми з метою підвищити користь від їхньої комунікації для закладу.

Нетворкінг тісно пов՚язаний з поняттям соціальних мереж – структур суспільства, зумовлених взаємодією його учасників. Іноді нетворкінг розуміється як діяльність, яка відбувається в інтернеті, але такий підхід надмірно вузький. Хоча саме в інтернет-середовищі розбудова соціальних мереж найбільш інтенсивна, соціальні мережі існують передусім у реальному житті. В питаннях організації соцмереж звернемося до книги Ніла Ферґюсона «Площі та вежі», де пропонується така термінологія, запозичена з геометрії: учасники комунікації називаються «вершинами» мережі, а зв՚язки між ними – «ребрами». Кожна «вершина» сполучається з принаймні однією іншою. Наявність альтернативних шляхів обміну інформацією визначає на скільки управлінська система є ієрархічною та відповідно під які завдання спеціалізована. Так, поступове запровадження певної новації раціонально виконувати в ієрархії. Тоді як вирішення проблем недалекої перспективи, «мозковий штурм», доцільно проводити в умовах рівності всіх залучених осіб між собою. Для цього може слугувати, скажімо, спеціально створений чат, відеозустріч. Зазначимо, що серед педагогів поширена практика мати майданчики для обговорень на кшталт груп у Viber, яка після виконання безпосереднього завдання засмічується повідомленнями інших тем (відбувається «офтоп», відхід від первісної теми). Тому варто звернути на такі сервіси, як Discord, у яких передбачено створення «кімнат» або «гілок» обговорень, які існують на одному каналі, проте відділені одна від одної та при цьому між ними зручно перемикатися, фільтрувати повідомлення за теґами.

Саме побудова нових соціальних мереж визначає якісні глобальні зміни. Ніл Ферґюсон описує значення змін у них: «Мережі не статичні, їм властивий динамізм. Незалежно від того, про які мережі йдеться […] вони можуть розвинутися у складні адаптивні системи з новими властивостями. Дуже дрібні зміни (додавання лише кількох ребер) здатні радикально вплинути на поведінку мережі» [5, С. 76].

У закладі освіти нетворкінг дозволяє оперативно реагувати на проблеми закладу та задіювати нові ресурси. Наприклад, використати позапрофесійні знання, навички співробітників, інтегрувати хобі до професійної діяльності. Завдяки розбудові соціальних мереж з’являється змога надавати постійну педагогічну й психологічну підтримку колегам, залучати фахівців з інших закладів до вирішення нагальних питань, оптимізувати обов’язки та впроваджувати інновацій. Суттєвим у цьому процесі є створення запасних і спеціалізованих каналів комунікації [3].

Крім локальних змін, в Україні для системи освіти поступово створюється єдине інформаційне середовище. Накопичено досвід використання інформаційно-комунікаційних технологій в управлінні освітою. Привертає увагу «Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту», адміністрований ДНУ «Інститут освітньої аналітики», для збору індивідуальних даних учнів [2], збір і систематизація інформації ЄДБО.

Разом з тим є низка проблем, у висвітленні яких послуговуємося монографією Інституту освітньої аналітики «Розвиток інформаційних систем управління освітою як інструмент реалізації державної освітньої політики», а саме [4]:

- відсутність цілісної системи розробки та впровадження національних інформаційних ресурсів освітнього призначення, єдиних підходів і рішень з автоматизації управлінської діяльності на всіх рівнях;

- недостатня кількість в установах освіти автоматизованих робочих місць для фахівців різних напрямів (керівників, соціальних педагогів, психологів, працівників бібліотек);

- відсутність у більшості установ освіти та державних органах управління освітою локальних обчислювальних мереж, що дозволили б об’єднати наявні технічні та інформаційні ресурси в цілісну систему;

- недостатній рівень підготовки педагогічних і керівних кадрів з ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності;

- недосконалість нормативно-правової бази інформатизації системи освіти, недостатнє наукове та навчально-методичне забезпечення процесів інформатизації.

В цілому ці проблеми можна ототожнити з застарілістю технологічного та соціального середовища. Може скластися враження, що ефективний інформаційний менеджмент за таких умов неможливий, але варто звернути увагу на таку характеристику інформації як її невичерпність. На відміну від інших ресурсів, обсяг інформації при її використанні не зменшується. Також інформація може фіксуватися на різних носіях і передаватися різними каналами. Оновлення технологічної бази, звичайно, бажане, проте стимулом для неї можуть слугувати саме нові інформаційні зв’язки в закладі, в міру розвитку яких унаочнюються проблеми, що досі не були явні.

Хоча інформація є невичерпним ресурсом, її цінність залежить від дискурсу, зокрема актуальності. Інформація застаріває і, як описано в книзі «Half-Life of Facts» (2012) Семюела Арбсмена, Гарвардського математика і співробітника Фонду Кауфмана, нові факти займають у системі знання не принципово нові області, а перш за все вбудовуються на місце старіших фактів. Таким чином інформація оновлюється передбачуваними шляхами: спершу замінюються чи спростовуються дрібні факти, потім основоположні, далі – розділи теорій та самі теорії [1]. Знання цього процесу важливе для визначення того, яка інформація в змісті освіти, в управлінні, в суспільних відносинах застаріла та куди відповідно належить спрямувати оновлювальну, доповнювальну чи реформаційну діяльність. Застарілою можемо вважати ту інформацію, при використанні якої, за наявності нової, отримуємо суттєву збитковість діяльності, чи втрачаємо очікувану користь. Відповідно – визначаємо освітні, управлінські, матеріально-технічні потреби.

У підсумку для закладів освіти в умовах побудови «суспільства знань» пріоритетними є такі напрямки діяльності з удосконалення менеджменту, як: розроблення та використання комп՚ютерних систем збирання та опрацювання даних; автоматизація монотонних, регулярних дій; регулярне проведення нетворкінгу; врахування постійних неформальних комунікацій у колективі, що дозволяє залучати приховані, неактивізовані інформаційні ресурси та комунікації, використовуючи їх для підвищення ефективності педагогічного колективу в цілому.

Список використаних джерел

1. Half-life of knowledge / World Heritage Encyclopedia [Електронний ресурс]. URL: http://self.gutenberg.org/articles/eng/half-life_of_knowledge (дата доступу: 10.05.2023)

2. В умовах воєнного стану готуються зміни щодо обліку учнів та педагогічних працівників. Міністерство освіти і науки України [Електронний ресурс]. URL: https://mon.gov.ua/ua/news/v-umovah-voyennogo-stanu-gotuyutsya-zmini-shodo-obliku-uchniv-ta-pedagogichnih-pracivnikiv (дата доступу: 10.05.2023)

3. Гребенюк А. В. Особливості нетворкінгу в колективі педагогів ЗЗСО. Збірник матеріалів Інтернет-конференції «Управлінські процеси у формуванні внутрішньої системи якості освіти ЗЗСО», 19 травня 2021 року, м. Луцьк, ВІППО. С. 25–33.

4. Розвиток інформаційних систем управління освітою як інструмент реалізації державної освітньої політики : монографія / за ред. С. Л. Лондара ; ДНУ «Інститут освітньої аналітики». Київ, 2020. 258 с.

5. Ферґюсон Ніл. Площі та вежі / пер. з англ. Катерина Диса. Соціальні зв'язки від масонів до фейсбуку. Київ: Наш формат, 2018. 552 с.

МОНІТОРИНГ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ТА МОТИВАЦІЙНИЙ ФАКТОР ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ПЕДАГОГА НУШ

Процес реформування української освіти, що реалізується з впровадженням Концепції «Нова українська школа» поставив ряд завдань перед закладами загальної середньої освіти щодо застосування технологічних підходів в оцінювання якості професійної діяльності педагогічних працівників. Якість – поняття, яке підлягає вимірюванню на основі порівняння з певним еталоном, ідеалом, зразком тощо. Це комплексна, змінювана якість оцінюваного об’єкта (предмета, явища, процесу, поняття) оскільки опирається на набір певних апробованих критеріїв та змінюється відповідно до зовнішніх умов функціонування (буття) та внутрішнього стану змістового наповнення самого об’єкта.

Моніторингові дослідження в практиці діяльності закладів освіти стали ефективним інструментом для визначення рівня професійної діяльності педагогів. Вмотивований кваліфікований вчитель є основним рушієм сучасної освітньої реформи, що здійснюється відповідно Концепції НУШ та, реалізуючи завдання реформи, змінює свій функціонал: із транслятора знань, орієнтованих на «середнього» учня, вчитель стає тим, хто організовує самостійну дослідницько-пошукову діяльність учнів – здобувачів (суб’єктів) освіти.

Вперше так глибоко вчитель має знати і враховувати індивідуальні особливості кожної дитини для максимального врахування їх в освітньому процесі, мати такі професійні компетентності, що забезпечать організацію процесу здобуття освіти на засадах проблемного навчання з використанням інтерактивних прийомів. Професійна діяльність педагога має відбуватися в атмосфері довіри та емпатії, щоб стати учневі другом та партнером у освітньому процесі.

Моніторингові дослідження стану професійної діяльності педагогів проводяться в рамках таких процедур як атестація, сертифікація, інституційний аудит, які передбачають оцінювання професійної діяльності педагогічних працівників з наступним присвоєнням певного кваліфікаційного рівня, побудова авторитету вчителя в професійному середовищі.

«Моніторинг в освіті – це система збирання, обробки, зберігання і розповсюдження інформації про освітню систему або окремі її компоненти, яка орієнтована на інформаційне забезпечення управління, що дозволяє робити висновки про стан об’єкта і дає прогноз її розвитку». «Моніторинг – це спеціально організований, постійний, цільовий контроль і діагностика стану освіти на базі систематизації існуючих джерел інформації, а також спеціально організованих досліджень і вимірювань з метою зіставлення реального стану з очікуваними результатами». [4 ]

«Моніторинг якості освіти — це система послідовних і cистематичних заходів, що здійснюються з метою виявлення та відстеження тенденцій у розвитку якості освіти в країні, на окремих територіях, у закладах освіти (інших суб’єктах освітньої діяльності), встановлення відповідності фактичних результатів освітньої діяльності її заявленим цілям, а також оцінювання ступеня, напряму і причин відхилень від цілей». [ 3]

Процес моніторингу передбачає вимірювання якості, визначення її рівня та внесення корекції з метою покращення стану досліджуваного феномена (об’єкта дослідження). Визначення рівня якості завжди орієнтоване на певний стандарт якості, що розробляється відповідними управлінськими структурами з залученням громадськості.

Оскільки донедавна не існувало єдиного зразка (еталону) якості професійної діяльності вчителя, то визначення рівня професіоналізму педагогів відбувалося без дотримання єдиних вимог, порушувало принцип об’єктивності, справедливості, системності та відповідального ставлення до їх власного професійного розвитку та підвищення рівня кваліфікації.

Діючий Закон України «Про освіту» розкриває значення поняття кваліфікація – «визнана уповноваженим суб’єктом та засвідчена відповідним документом стандартизована сукупність здобутих особою компетентностей (результатів навчання)». Еталоном (зразком, нормою) якості професійної діяльності є професійний стандарт. «Професійний стандарт - це затверджені в установленому порядку вимоги до компетентностей працівників, що слугують основою для формування професійних кваліфікацій». [ 1]

Поява ряду законодавчих та нормативно-правових актів на виконання Закону створила умови для свідомого ставлення педагогів до власного професійного розвитку та підвищення якості педагогічної діяльності. Серед таких Положення про сертифікацію педагогічних працівників, Порядок здійснення інституційного аудиту, Положення про атестацію педагогічних працівників, Типове положення про проведення супервізії впровадження Концепції «Нова українська школа», Професійні стандарти педагогічних професій, Порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Ці документи надають вчителеві можливості більш самостійно ніж було попередньо реалізуватися та ствердитися в педагогічній професії, самостійно планувати, здійснювати діяльність щодо професійного зростання, провадити самоаналіз власної діяльності та проектувати подальший професійний розвиток.

Процедура сертифікації вперше в українській освіті надає вчителям можливість прийняти самостійне рішення про здійснення оцінки власної діяльності без примусу та основі комплексної експертизи, яку провадять незалежні експерти. Усувається фактор суб’єктивності у прийнятті рішення про визначення рівня кваліфікації педагога, оскільки враховується самооцінка, фахове тестування на володіння професійними знаннями і вміннями та вивчення практичного досвіду незалежними фаховими експертами. Професійні компетентності та їх змістове наповнення – критерії даного дослідження відповідають переліку критеріїв Професійного стандарту за посадою «вчитель», що підтверджує єдиний підхід до визначення рівня професійної діяльності педагогічних працівників та усуває розрізненість до вимог щодо рівнів кваліфікації в різних закладах освіти в попередні роки.

Перелік професійних компетентностей та критеріїв, що затверджені на рівні вищих органів управління освітою, перетворюються в дієвий інструментарій для здійснення системних процедур оцінки якості педагогічних працівників та удосконалюються з кожним роком. Таким чином це стає ефективним механізм управління якістю професійного розвитку, як складової якості освіти. Вчителю відкрито доступ до матеріалів моніторингу професійної діяльності педагогічних працівників, який здійснює Державна служба якості освіти, де можна ознайомитися з тенденціями розвитку свідомого ставлення педагогів до власного саморозвитку. Ці дані є матеріалом для особистої аналітики кожним, хто приймає рішення про участь/неучасть в такій моніторинговій процедурі як сертифікація вчителів, щоб підготуватися, виправити прогалини у власних знаннях, професійних вміннях тощо.

На наш погляд це створює зручний майданчик для розвитку свідомого самостійного просування по професійних кар’єрних сходинках та створює умови для формування самодостатності вчителя-професіонала та усвідомлення власної незалежності від суб’єктивних впливів на оцінку його діяльності.

Порядок здійснення інституційного аудиту опирається на окремо затверджені критерії в оцінювання внутрішньої системи оцінки якості освіти, складовим елементом якої є якість педагогічної діяльності. Ці критерії розкривають чотири напрями оцінювання діяльності педагогічних працівників: планування, професійний саморозвиток, партнерська взаємодія з суб’єктами освітньої діяльності та академічна доброчесність в педагогічній роботі. Вони стають змістом оцінювання для здійснення внутрішнього моніторингу якості професіоналізму вчителів у школі. Довготривале відстеження динаміки розвитку професіоналізму за даним інструментарієм дає змогу відстежувати певні тенденції в динаміці розвитку певних професійних якостей педагога за певний період.

Проте, є ряд причин, що перешкоджають переходу до таких гуманних цивілізованих способів дослідження та оцінки якості професійної діяльності педагогічних працівників. Нами проаналізовано, що є об’єктивні та суб’єктивні причини, які гальмують швидке просування демократичних перетворень в процедурі моніторингу професійної діяльності. До об’єктивних віднесемо недостатньо продуманий механізм запровадження реформи НУШ. Це призвело до то ситуації «пробуксовування» самої реформи і активізації педагогів щодо переосмислення своєї ролі в освітньому процесі та включення в процес самомоніторингу, самоосвіти, переосмислення ставлення до професійного переформатування, зростання, рефлексії відповідно нових вимог. Уникнути цього можна було, якби в період пілотної апробації реформи доєднати до грунтовного навчання керівників закладів освіти, які мали б стати лідерами командного менеджменту в освіті та просувати демократичні зміни, які запропоновані Концепцією НУШ та новими нормативно-правовими документами щодо професійного розвитку педагогів. Керівники-лідери мали управляти просуванням реформи в закладах освіти та впливати на формування самосвідомості педагогічних працівників щодо побудови їх професійної кар’єри відповідно тих моніторингових інструментів, які закладені в підзаконних нормативно-правових актах щодо моніторингу професійної діяльності педагогів.

Звіт за результатами моніторингового дослідження щодо залучення сертифікованих вчителів початкової освіти до процесів забезпечення якості освіти, здійснений Державною службою якості освіти в січні 2023 року за результатами сертифікації вчителів 2022 року свідчить про посередній рівень мотивації педагогів щодо участі в процедурі сертифікації, яка є більш демократичною ніж обов’язкова атестація. Опитування проводилося за допомогою онлайн сервісу Google Forms. Серед найбільш поширених причин, що перешкоджають сертифікованим вчителям брати участь в процесах моніторингу якості освіти, є: «брак часу, відсутність пропозицій від відповідних інституцій/суб'єктів освітньої діяльності, сімейні обставини, відсутність внутрішньої та зовнішньої мотивації». [3 ]

Моніторинг професійної діяльності педагогічних працівників в умовах реформи НУШ має створювати мотиваційно привабливе тло для розвитку професіоналізму вчителя. Досвід сертифікованих педагогів має бути належним чином поцінований та слугувати мотиваційним фактором для їх подальшого професійного зростання та заохочуючим фактором для інших педагогічних працівників. Результати моніторингу мають формувати у вчителя бажання саморозвиватися, навчатися впродовж усього професійного життя. Управління моніторинговими процесами повинне призвести до появи атмосфери здорової конкуренції серед педагогів та сприяти формуванню в них відчуття самодостатності, правової захищеності, належного поцінування їх фаховості задля досягнення цілей НУШ. Адже, реформи здійснюють люди, а якість реформи залежить від того, наскільки сформована мотиваційна атмосфера вчителю, який рівень задоволеності власними досягненнями, рівень оплати праці, умови роботи тощо.

Таким чином, моніторинг професійної діяльності педагога стає невід’ємною частиною процесу забезпечення якості освіти в НУШ. Процедури моніторингу, механізми проведення моніторингових досліджень мають бути організовані в такий спосіб, щоб мотивувати педагога до професійного саморозвитку та самовдосконалення протягом життя.

Список використаних джерел:

1. Закон України «Про освіту»

2. Наказ МОНУ від 23. 12. 2020 рр. №2736 «Про затвердження професійного стандарту за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)»

3.ttps://sqe.gov.ua/diyalnist/monitoringovi-doslidzhennya/ - Моніторингове дослідження Державної служби якості освіти щодо залучення сертифікованих вчителів початкової освіти до процесів забезпечення якості освіти

4.https://www.medkol.cv.ua/wp-content/uploads/ - Положення про моніторинг якості освіти та освітньої діяльності Чернівецького медичного коледжу БДМУ / Укл.: О.С. Стрижаковська. Чернівці. 2019. 8 с.

Галина Лук'янчук,

старша викладачка

Оксана Рудь,

старша викладачка

МЕДІАОСВІТНІ СТРАТЕГІЇ В УМОВАХ ВІЙНИ

У час швидких трансформацій і глобалізації суспільства, медіа, інформаційний простір відіграють усе більш значущу роль у формуванні світоглядних орієнтирів і базових принципів особистості. Залучаючи громадян до віртуальної взаємодії, онлайн-соціалізації, інформаційний простір впливає на формування ціннісно-смислових моделей і національної свідомості.

Інформаційні технології відіграють усе вагомішу роль у відтворенні і конструюванні картини світу. Однак можуть не лише консолідувати суспільство, сприяти розбудові демократичних процесів, а й відігравати деструктивну роль, підривати його соціально-психологічну стійкість шляхом створення і просування у масову свідомість негативних образів, чужих вітчизняній культурі ідеалів і цінностей. Залежність світоглядних орієнтирів громадян від контенту, що продукують медіа, фокусує увагу на чіткому розумінні принципів їх функціонування, умов, що забезпечують якісне об’єктивне інформування споживачів. Важливим є усвідомлення, що сучасні джерела інформації, використовуючи новітні технології, цифрові пристрої, отримали здатність не тільки відтворюють реальність, а й конструюють меседжі та дезінформацію з недосяжною раніше точністю.

Інфодемія – інформаційні потоки, що характеризуються великим обсягом та значною швидкістю, практично не залишають шансу для перевірки їх на достовірність. Завдяки надмірній кількості інформації, що оточує сучасну людину, формується звичка до прискореного та фрагментарного сприйняття текстів. Реальність спотворюється як на стадії створення і передачі інформаційного повідомлення, тобто співробітниками медіасфери, так і на стадії генерування повідомлення джерелом інформації (публічними особами, споживачами). У ХХІ столітті інтерактивні медіа перетворили нас ще і у творців медіатекстів та сфокусували увагу не тільки на відповідальному споживанні, а й на відповідальному створенні й поширенні контенту.

Усі ці чинники актуалізували сучасні медіаосвітні стратегії і окреслили гoлoвні зaвдaння із розбудови медiaгрaмoтнocтi для педaгoгiчних, нaукoвo-педaгoгiчних прaцiвникiв: пiдгoтoвкa учнiвcькoї мoлoдi дo життя в cучacних iнфoрмaцiйних умoвaх нa ocнoвi aудioвiзуaльнoї грaмoтнocтi, рoзвитoк нaвичoк з рoзумiння тa уcвiдoмлення нacлiдкiв впливу рiзних видiв медia нa пcихiку ocoбиcтocтi тa cуcпiльcтвa в цiлoму, формування медіакультури та інформаційної гігієни.

У Доктрині інформаційної безпеки України зазначено: «…інформаційна політика спрямована, в першу чергу, на посилення ролі громадянина України як суб’єкта забезпечення інформаційної безпеки, шляхом свідомої реалізації ним своїх громадянських прав і обов’язків, через обізнаність про загрози в інформаційному просторі та активне ставлення до сприйняття будь-яких відомостей, що розповсюджуються в інформаційному просторі…».

Із розвитком новітніх каналів інформування (інтернет-блогів, соціальних мереж тощо) медіа почали поступово втрачати авторитет. На думку Олександри Марків, доцентки НПУ імені М. П. Драгоманова, «… інші канали і джерела інформування полонили суспільство в інформаційному вакуумі, де завдяки маніпулятивним засобам відбувається засвоєння ілюзій щодо дійсності, яку цілеспрямовано створили суб’єкти маніпуляцій, показали фальшиву картину і підставну «альтернативну» реальність». Це явище дістало назву «постправда» та стало трендом у комунікації.

Усвідомлення природи «постправди» в сучасних умовах збройної агресії РФ — важливий чинник в інформаційно-ідеологічному протистоянні з «русским миром» не лише в українському та європейському просторі, а й у стратегічній боротьбі сенсів і світоглядів після деокупації територій України.

Дослідження «Споживання медіа» (осінь 2022), яке виконала соціологічна компанія «InMind» на замовлення міжнародної неприбуткової організації Internews, що реалізує «Медійну програму в Україні» за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), засвідчило, що якщо до війни респонденти використовували зазвичай 1–2 джерела новин, то з початком воєнних дій вимушені використовувати від 3 до 5 джерел для отримання різноманітнішої картини. Відповідно змістилися і «вимоги» до видів контенту в інтернеті: серед тих, хто отримує інформацію з соцмереж, 62 % віддають перевагу коротким відео і 61 % — коротким інформаційним повідомленням. Споживач «тоне в океані інформації, задихаючись від нестачі знань». Явище інформаційного суспільства, пов’язане з руйнацією традиційних способів уведення/входження дитини у світ дорослих. Процес медіасоціалізації характеризується зміною форми/змісту передавання культурного, морального досвіду, головних життєвих цінностей наступним поколінням. Медіакультура формує принципи взаємодії споживача з мас-медіа. Медіаграмотність дозволяє «відфільтрувати» корисну й перевірену інформацію в потоці численних повідомлень, новин, забезпечити конструктивний дискурс тощо. А інформаційна гігієна – формування стійкості до дезінформації у сучасних реаліях – це питання національної безпеки країни що перебуває в умовах війни.

Канадський філософ, філолог, дослідник впливу медіа Герберт Маршалл Маклюен вивів тезу: «Істинно тотальна війна – це війна за допомогою інформації»[1]. Інформаційна війна безперервно супроводжує «прямий військовий контакт» і в Україні та безпосередньо впливає на його результат.

Ще до повномасштабного вторгнення росії на нашу територію інформаційний простір України зазнавав атак кремля. Певні телеканали й сайти просували кремлівський вектор розвитку, ідеї «русского міра» транслювали пропагандистські відео, готуючи агресору «комфортні» умови окупації. Московитська міфологізація історії та рашистська пропаганда скористалися демократичними принципами відкритого українського суспільства й розвитком технологій, щоб дезінформувати громадян і перетворитися у небезпечну зброю. росія за допомогою своїх агентів впливу тривалий час намагається створити і нав’язати іншу реальність для українців, де не важливо, якою мовою ти розмовляєш, де нівелюється національна пам’ять та демонізується Європейський Союз, колективний Захід. Дії ворожої пропаганди спрямовані на знищення нашої ідентичності, культури, історії та національної пам’яті.

Очевидно, що однією із причини російської агресії стала деградація російського суспільства та політичного класу цієї країни, вважає Представник України при ЄС Всеволод Ченцов. «Ми боремося не просто з наративами кремля чи російських пропагандистів, а з глибоко вкоріненою помилковою концепцією росії та її ролі у світовій політиці», – зауважив дипломат. Він визнав, що для боротьби з цією складною проблемою необхідно мобілізувати всі можливі ресурси, щоб не тільки реагувати на російську дезінформацію, а займати активну позицію. А виконавчий директор Центру імені Вільфреда Мартенса Томі Гатанен зауважує: «Те, що робить росія, – це орвелівські твердження, згідно з якими мир – це війна... У російських наративах реальний стан речей настільки спотворено, що навіть важко зрозуміти, з чого почати їх спростовувати. Візьмімо для прикладу твердження росії про її легітимні безпекові інтереси. Хибність цього судження для нас настільки очевидна, що не ясно, якого викриття воно потребує» [6].

Шкільний вік – це період активного пізнання світу та формування ціннісних орієнтирів учнівської молоді. Реформа освіти – оновлення змісту та форм – візія навчити дитину здобувати знання – це про компетентність працювати з інформацією. А розбудова медіаграмотності в умовах воєнного стану це про інструментарій перемоги у війні на інформаційному фронті - війні за сенси і переконання. Про те, як протидіяти «окупації мізків» людей ворожою ідеологією та не допустити дій на користь ворога.

Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України трактує [7]: «Інформаційна війна (англ. information warfare) — викладення інформації у спосіб, який формує у суспільстві чи групі людей потрібну точку зору, громадську думку, хід взаємодоповнюючих логічних думок, вичерпну систему поглядів щодо окремих питань на користь організатора інформаційної пропаганди». Як наслідок, відбувається усвідомлення окремих фактів чи подій у потрібній для маніпулятора інтерпретації, що може викликати дії на користь ворога

Для мінімізації критичного ставлення до нових фактів обов’язковою умовою для початку інформаційної війни є встановлення довіри до альтернативного джерела інформації, подача його як авторитетного, науково підтвердженого тощо.

Сучасний світ та цифрові технології, які ознаменували нову сторінку в історії еволюції людської цивілізації, на жаль, слугували появі нових видів інформаційної зброї, зумовили появу «інформаційного тероризму» як складової інформаційної війни.

Інформаційний тероризм — це насильницький та скоординований вплив, наповнений дезінформацією, різного роду маніпуляціями та має на меті ввести суспільство у стан інфотерору — перманентного пригнічення, паніки, дезорієнтації. Центр протидії дезінформації, об’єднавши зусилля з Радою національної безпеки і оборони України та міжнародними партнерами, виступає з ініціативою вивчення цього явища у міжнародній практиці й пропонує детально розглянути цей деструктивний феномен, виробити засоби протидії.

Отже, тотальна інформаційна війна має комплексний і багатоаспектний характер. Основними напрямами та способами інформаційної війни росії проти України є:

- поступове зниження міжнародного іміджу України з метою послаблення її геополітичного значення;

- відповідне дозування та спотворення інформації з метою дестабілізації ситуації в державі та впровадження власної політики «керованого хаосу»;

- формування стереотипу меншовартості та вторинності українців, а також відповідне руйнування почуття нації та народу;

- домінування російської мови, культури та традицій для утвердження самоідентифікації при одночасному витісненні української мови й культури.

В умовах війни медіаосвітні стратегії фокусують увагу на комплексі заходів під узагальнюючою назвою інформаційна гігієна, що розкриває принципи боротьби з інформаційною зброєю агресора, пояснює механізми впливу та пропаганди рупорів кремля, навчає складних алгоритмів перевірки джерел інформації, виявленню фальшивих новин, спотворених фактів, відвертої брехні та підміни понять.

Зважаючи на унеможливлення якісної перевірки інформації в умовах війни, актуалізуємо роботу з офіційними джерелами та медіа «білого списку» рейтингу Інституту масової інформації (ІМІ) – загальноукраїнські онлайн-медіа, які набрали найбільше балів за результатами оцінки дотримання професійних стандартів та мали найнищі показники маніпуляції, джинси, фейків.

Опрацьовуємо питання відповідальності за поширення недостовірної інформації та інформації, що не підлягає розголосу. Правило «інформаційної тиші» - Центр протидії дезінформації звертається до цивільного населення, журналістів і лідерів громадської думки: «ми воюємо проти підступного ворога, що ретельно фільтрує наше інформаційне поле з надією отримати інформацію, яка допоможе йому під час бойових дій. Тому, перед тим, як щось публікувати, просимо зважити всі ризики, щоб не стати інструментом, який допомагає ворогу отримати візуальне підтвердження ураження цілей чи здійснити їх дорозвідку».

- Дотримуймося правил оприлюднення інформації:

- Не транслюйте переміщення військової техніки

- Не знімайте місця обстрілів та роботу ППО

- Очікуйте на офіційні коментарі військового командування

- Ретельно перевіряйте інформацію в офіційних джерелах.

Практико-орієнтований підхід у роботі з інформацією передбачає потребу врешті «перестрибнути» з рівня розповіді, що таке медіаграмотність і чому вона важлива, до безпосередньої верифікації медіатекстів, що водночас містить потужний аксіологічний компонент. Навичка самостійно виявляти сконструйовану у медіа «реальність», ілюзію, формує усвідомлене сприйняття події та здатність планувати раціональні дії, розуміння сутності процесів, мети застосованих маніпулятивних технологій і спекуляцій. «Скажи мені – і я забуду, покажи мені – і я запам'ятаю, дай мені зробити це разом з тобою – і я зрозумію», – казав мудрець Конфуцій. Особливо це важливо в умовах, коли дестабілізуючі інформаційні впливи йдуть як ззовні, так і зсередини країни. Дотримання стандартів BBC, що були предметом опрацювання у медіаосвітніх проєктах, – точність, достовірність, повнота, оперативність, баланс думок, відокремлення фактів від коментарів, – рятує від інформаційних пасток, а в час війни – рятує життя.

Особливої уваги педагогів потребує і розробка інформаційної політики ЗЗСО законодавчі обмеження щодо проведення фото та відеозйомки під час воєнного стану.

Розбудова медіаінформаційної гігієни необхідна у синергії державної політики та особистісної медіаосвіти. Україна у цьому питанні може використати досвід ЄС. Зокрема, у листопаді 2016 року Європейський парламент ухвалив Резолюцію «Стратегічні комунікації Європейського Союзу як протидія пропаганді третіх сторін» (EU strategic communication to counteract propaganda against it by third parties)[10]. 14 листопада 2022 року на запрошення Міністерки Німеччини з культури та ЗМІ Клаудії Рот, Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко долучився до онлайн-зустрічі міністрів медіа країн «Великої сімки», аби обговорити спільні дії щодо протидії російській пропаганді та дезінформації - Міністр запропонував країнам G7 основні кроки в рамках ініціативи «Інформаційний Рамштайн».[11].

Медіаосвіта і медіаграмотність як особистісний інструмент безпечної взаємодії з системою мас-медіа окреслює дотримумання основних правил інформаційної гігієни:

- споживати інформацію з офіційних або перевірених джерел (джерела «білого списку» рейтингу ІМІ);

- читати новину далі заголовка, критично аналізувати контент перед тим, як «лайкнути»;

- перевіряти видання й експертів;

- уважніше дивитися на дату публікації: журналісти та блогери, які прагнуть «сенсації», просто повторно публікують гучні матеріали минулого;

- звертати увагу на використані джерела, реальні дані підтверджуються реальними фактами;

- перевіряти цитати та фотографії, за можливістю дивитися онлайн трансляції з місць подій;

- коли історія здається підозрілою, варто подивитися, що про це пишуть інші видання (брати до уваги інформацію з країн, де діє принцип свободи слова);

- інформацію необхідно сприймати повільно, практикувати медіадетокс.

Демократичні процеси потребують захисту від невігластва, а світоглядні принципи – захисту від маніпуляції і пропаганди. Медіаосвітні стратегії є потужним інструментом протидії інформаційній зброї рашистів. путін не зупиниться у процесі знищення української нації, допоки нація не зупинить цей процес сама. Ворожі пропагандисти не припинять війну за мізки наших громадян, доки українці, зодягнувши бронежилет критичного мислення, не переможуть в інформаційній війні.

Джерела і література:

1.Українська правда https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2006/04/20/4399050/

2.Цей день в історії «Буря в пустелі». URL: https://www.jnsm.com.ua/h/0116M/

3 Панарин И. Информационная война и мир [Електронний ресурс] / Панарин, Л. Панарина. – 2019. – https://knigogid.ru/books/79963-informacionnaya-voyna-i-mir/toread

4. Darczewska J. The Anatomy of Russian Information Warfare: The Crimean Operation, A Case Study [Електронний ресурс] / Darczewska // Centre for Eastern Studies (OSW). – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.osw.waw.pl/sites/default/files/the_anatomy_of_russian_ information_warfare.pdf.

5.УКРІНФОРМ https://www.ukrinform.ua/rubric-ato/3424618-vijna-rosii-proti-ukraini-zminila-hid-istorii-ta-matime-naslidki-na-desatilitta-borrel.html

6. Урядовий кур’єр https://ukurier.gov.ua/uk/articles/iz-kremlivskimi-fejkami-mozhna-borotisya-obyednavs/

7. Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони України трактує https://cpd.gov.ua/#

8. УКРІНФОРМ https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3564742-rosijskij-propagandist-ocoliv-kafedru-zurnalistiki-v-hersoni.html

9. Гильберт Г. «Нюрнбергский дневник» / пер. с нем. А. Л. Уткина — Смоленск: Русич, 2004.

10. Як Євросоюз протидіє російській пропаганді / Міжнародний центр перспективних досліджень (МЦПД) https://icps.com.ua/yak-vrosoyuz-protydi-rosiyskiy-propahandi/

11. Інформаційний Рамштайн та приєднання України до Democratic newsroom - Олександр Ткаченко на зустрічі з міністрами культури й медіа країн «Великої сімки» https://mkip.gov.ua/news/8082.html

12. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України»». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017#TextURL:zakon.rada.gov.ua/laws/show/47/2017#Text

13. Золотухін Д. #Біла книга спеціальних інформаційних операцій проти України 2014 – 2018. Київ, 2018. 384 c.

14. «Мистецтво війни» Сунь-дзи. URL: https://worldinbooks.com.ua/klasyka/antychna-literatura/mystetstvo-viyny-sun-dzy/#n1

15. Ревізія історії. Російська історична пропаганда та Україна. Київ : К.І.С., 2019. 99 с.

16. Христенко В. Є. Маніпулювання свідомістю в умовах гібридної війни: психологічний аспект. URL: http://29yjmo6.257.cz/bitstream/123456789/5929/1/Khrystenko_monogr.pdf

РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КЕРІВНИКІВ ТА ПЕДАГОГІВ НУШ: МОЖЛИВОСТІ ТА ІНСТРУМЕНТИ

Оновлення змісту освіти за європейськими стандартами передбачає не тільки впровадження особистісно-орієнтованих технологій у освітній процес та компетентнісний підхід до навчання, а й зміну в підготовці педагогічних та керівних кадрів освітніх закладів. Школа потребує професіоналів, які володіють знаннями з педагогіки і психології, вміннями, що необхідні для здійснення ефективного управління учнівським колективом і освітнім процесом.

Зміна парадигми якості освіти з теоретичної площини до готовності застосування знань в нестандартних життєвих ситуаціях, в умовах переходу від суспільства носіїв накопиченої інформації, до компетентних громадян суспільства, окреслює нові виклики до професійної діяльності педагогічних працівників, якості їх підготовки та сформованості професійних компетентностей.

Із затвердженням професійних стандартів як вчителя, так і керівника посилилась необхідність в якісно іншій підготовці працівників освітніх закладів, що поєднає професійні базові знання, інноваційність мислення і практичний досвід до організації освітнього процесу.

В умовах реформування освітньої галузі України якісну освіту може здійснити висококваліфікований, творчий, соціально активний і конкурентоспроможний учитель, що зможе:

- адаптуватися у суспільстві;

- самостійно критично мислити;

- використовувати сучасні (ІКТ) технології;

- генерувати інноваційні ідеї;

- бути комунікабельним;

- всесторонньо розвиватися.

Прогрес освіти нового століття можливий насамперед коли в освіті працюватиме конкурентоспроможний педагог. Визначення якого основною фігурою оновлення школи заохочує досить ретельно продумати сфери управління закладом, які обумовлюють формування особистості вчителя, підвищення рівня його професіоналізму.

Суттєвої трансформації вимагає система підготовки вчителів. Нова концепція освіти передбачає виникнення нової ролі вчителів, яким самим необхідно оволодівати новими уміннями, ставати тими, хто навчається протягом життя для засвоєння нових знань, педагогічних ідей і технологій. Професійний розвиток учителів сприяє розвитку професійних мереж і перетворенню шкіл на організації, що навчаються.

Основні види підвищення кваліфікації педагогічних кадрів:

- навчання за програмою підвищення кваліфікації;

- стажування;

- участь у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо.

При підвищенні кваліфікації педагогів варто врахувати, що навчання педагогів процес безперервний. Розвиток вміння спостерігати, аналізувати наслідки та вплив використання різних методів та технологій, вміння організовувати освітній процес з врахуванням індивідуальних особливостей учнів, вміння співвідносити свій досвід з досвідом інших колег, вміння навчити учнів вчитися як і педагогіка партнерства – базові навички педагога.

Щоб підвищити рівень педагогічної майстерності вчителя, навчити переосмислювати сучасні процеси, допомогти в саморозвитку, самовдосконаленні й самореалізації сприятиме належно організована науково-методична робота на всіх рівнях – складових частинах єдиної системи підвищення професійної компетентності педагогічних кадрів.

Підвищенню компетентності учителя сприяє післядипломна освіта в якій можна виокремити три взаємопов’язані складники: підвищення кваліфікації за освітніми програмами інститутів післядипломної педагогічної освіти, самоосвіта, та участь у методичній роботі.

Визначну роль у професійному зростанні і становленні відіграє самоосвіта, як процес свідомої самостійної пізнавальної діяльності, що планується та здійснюється самостійно педагогічними працівниками. Самоосвіта та професійне зростання – об’єктивна необхідність.

Ефективною формою підвищення рівня майстерності є робота вчителя над обраною темою самоосвіти. Саме індивідуальна науково-методична робота є усвідомленою, цілеспрямованою, планомірною й неперервною щодо вдосконалення теоретичної й практичної підготовки, необхідної для педагогічної діяльності.

Неперервність процесу самовдосконалення педагогів забезпечує стабільне підвищення фахового рівня педагогічного колективу, його конкурентоспроможність, високу результативність праці, постійне оновлення методичного арсеналу. Завершальний етап організації самоосвітньої діяльності вчителів передбачає підбиття підсумків, узагальнення спостережень, оформлення результатів самоосвітньої роботи й визначення подальших перспектив.

Стратегічний напрям розвитку освіти – зробити її конкурентоспроможною серед освітніх систем європейських країн – обумовлює актуальність проблем формування вчителя як кваліфікованого фахівця відповідного рівня і профілю, що має попит на ринку праці.

Конкурентоспроможність визначають як стійку особистісну властивість свідомо і творчо реалізувати професійну компетентність за умови достатнього рівня засвоєння необхідних знань, умінь та особистісних характеристик.

Конкурентоспроможність виявляють у рівнях розвитку – у мотиваційно-ціннісній, емоційно-вольовій складових частинах. Вони зумовили постійне вдосконалення структури організації й форм методичної взаємодії педагогів.

Зокрема, недостатній рівень цифрових компетентностей педагогів проявляється як в процесі підготовки до професійної діяльності (наприклад, підготовка навчальних матеріалів), так і в процесі самоосвіти (використання різноманітних онлайн платформ), а також у готовності використовувати електронні освітні ресурси в освітньому процесі. Причинами зазначеного можна виокремити:

- відсутність мотивації, досвіду, навичок їх застосування;

- слабкий рівень цифрової готовності як складника професійної компетентності;

- рівень обізнаності та володіння педагогами цифровими компетенціями часто не відповідає потребам освітнього процесу і тому потребує постійного підвищення.

Ураховуючи невідворотність подальшої інформатизації та цифровізації суспільства реформування загальної середньої освіти має відбуватись відповідно і до потреб розвитку економіки, цифрового громадянства, підприємництва, нових потреб та викликів України. Використання «цифрових» технологій має носити наскрізний характер.

В умовах реформування освіти, переходу до Нової української школи, ключова роль належить компетентному учителю, на якого покладено роль формування компетентних учнів та формування успішної людини. Впровадження інноваційних технологій в освіті – це не лише використання нових онлайн інструментів, це створення освітнього середовища, яке відкриває нові перспективи для навчання, як для педагогів, так і для учнів, це безперервна освіта, проектування індивідуальних освітніх маршрутів, розробка та можливість використання вже готових освітніх продуктів, перспективного педагогічного досвіду. Удосконалення рівня володіння цифровою компетентністю педагога дозволить йому використовувати електронні освітні ресурси, онлайн інструменти з метою пошуку, логічного відбору, систематизації, використання навчального матеріалу та організації результативного освітнього процесу.

Підсумовуючи вище сказане, слід зазначити, що неперервний професійний розвиток потребує впровадження інноваційних технологій навчання, технологій дистанційного навчання та інших форм як формальної, так і неформальної освіти, вдосконалення середовища підвищення кваліфікації через поєднання базової та створеної інформаційної системи підвищення кваліфікації.

Список використаних джерел:

1.Професійний стандарт за професіями «Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти», «Вчитель закладу загальної середньої освіти», «Вчитель початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста)» URL: https://mon.gov.ua/ua/news/zatverdzheno-profstandart-vchitelya-pochatkovih-klasiv-vchitelya-zakladu-zagalnoyi-serednoyi-osviti-i-vchitelya-z-pochatkovoyi-osviti (дата звернення: 18.05.2023).

2. Професійний стандарт «Керівник (директор) закладу загальної середньої освіти» URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/news/2021/09/22/Nakaz-568-zatverdzh.standartu.keriv.22.09.pdf (дата звернення: 18.05.2023).

3. Концептуальні засади реформування Нової Української Школи URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/nova-ukrainska-shkola-compressed.pdf (дата звернення: 18.05.2023).

4.Концепція розвитку педагогічної освіти URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-koncepciyi-rozvitku-pedagogichnoyi-osviti (дата звернення: 18.05.2023).

Ірина Шинкарук,

старша викладачка

Учасники дискурсу -

науково-педагогічні працівники ОІППО, ЗВО України та Волині, представники органів управління освітою, керівники, педагогічні працівники закладів освіти

Пропонуємо тези на сторінці

Учасники дискусії

Обговорення

За результатами науково-практичної конференції

"Технології менеджменту в розбудові сучасного освітнього середовища у контексті реалізації формули НУШ"

укладено електронний збірник матеріалів

Page updated

Google Sites

Report abuse