Народився 2 червня 1996 року в с. Травневе Збаразького району Тернопільської області. Був єдиною дитиною у батьків.

Закінчив Травненську ЗОШ І-ІІ ступенів. Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу, був єдиною дитиною в сімʼї. Любив живопис, цікавився історією України, геральдикою.

Коли у листопаді 2013 року почалися студентські виступи за євроінтеграцію України, Назар брав в них активну участь. Його щодня можна було побачити на тернопільському Театральному майдані серед мітингуючих студентів.

Увечері 19 лютого він вирушив до Києва. То була його перша й остання поїздка. Хлопець пробув на Майдані близько трьох годин. Зранку 20 лютого в розпал кривавих подій на Інститутській його застрелив снайпер. Батьки втратили єдину дитину.

    Народився 12 серпня 1994 року в м. Збараж Тернопільської області. З самого дитинства Устим захоплювався історією України, любив своє місто і багато часу проводив у Збаразькому замку. Навчаючись у молодших класах, він закохався у малювання. У школі збереглися малюнки Устима.

На Майдан поїхав 21 листопада 2013 р. Спочатку був волонтером Демократичного Альянсу, збирав ліки, харчі, теплі речі для повсталих. Але, оскільки завжди був в душі військовим, захисником України, невдовзі став бійцем Народної самооборони. Спочатку належав до 1-ої (що мужньо змагалась із Беркутом у боях на вулиці Грушевського), потім до 19-ої (яка була розбита в Маріїнському парку), далі – до 38-ої сотні Народної самооборони Майдану. Постійно був у найгарячіших точках силових протистоянь, ризикував своїм життям.

20 лютого 2014 року загинув внаслідок вогнепального поранення у голову, куля снайпера пробила голубу миротворчу каску, увійшла йому в потилицю і вийшла над правим оком. Коли його доправили до готелю «Україна», лікарі вже не могли допомогти хлопцю.

Устима Голоднюка посмертно удостоїли званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» та медаллю «За жертовність і любов до України». 

    Народився 10 березня 1984 року в селі Дунаїв Кременецького району Тернопільської області. У 2001 році закінчив із золотою медаллю Дунаївську ЗОШ І-ІІІ ступенів. Закінчив Львівський лісотехнічний університет із відзнакою. Як один із кращих випускників був на стажуванні у Польщі, потім два роки за контрактом працював на Вінницькому деревообробному комбінаті.

У 27 років Сашко почав опановувати гру на бандурі, планував власноруч виготовити цей інструмент і кобзарювати по селах. Цікавився філософією, історією та культурою України, записував старовинні українські пісні та народні звичаї. Олександр Капінос мав непересічний талант організатора, вмів запалити цікавими ідеями навколо себе. І в Вінниці, і в рідному Дунаєві, і в навколишніх селах – Савчинцях та Куликові – організовував Шевченківські дні, фестивалі народної пісні, вечорниці, різноманітні свята.

Очолював громадську організацію «Патріот Волині». Був активним учасником Євромайдану, служив у сотні «Волинська Січ». За незламний дух мав псевдонім «Кремінь».

Сашко Кремінь боровся за правду та любив Україну. Він брав участь у Помаранчевій революції. Волонтер літніх таборів для дітей-сиріт України. По завершенні протестів планував одружитися.

Ввечері 18 лютого 2014 року між отримав поранення голови від вибуху гранати під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок.
Після надзвичайно важкої та тривалої операції прийшов до тями, але травма була надто складною. Вранці 19 лютого серце Героя зупинилося. Поховали його у рідному селі.

Через півроку в Дунаєві виріс величний пам’ятник героєві Небесної сотні, його ім’ям назвали місцеву школу. Відкрита меморіальна дошка в честь О. Капіноса і в сусідньому Куликові.

Олександрові Капіносу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Медаль «За жертовність і любов до України».
Гордість для батьків, герой для земляків і відважний бойовий товариш для побратимів – саме таким назавжди запам’ятають Сашка Капіноса з села Дунаїв.

     Народився 31 грудня 1991 року у селі Зубрець Бучацького району на Тернопільщині у великій та дружній родині. Навчався у загальноосвітній школі рідного села. У 2009 року закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата, далі вступив до Львівського університету ім. І. Франка, на географічний факультет за спеціальністю «Менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету. Паралельно з навчанням працював журналістом видання «Спортаналітика». Ігор Костенко був великим фанатом спорту, захоплювався футболом, боксом, хокеєм, вів здоровий спосіб життя.

Хлопець був активним дописувачем української Вікіпедії. За два з половиною роки він написав понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Ігор Костенко також виступив з ідеєю проведення Вікіфлешмобу, запросивши в певний день якомога більшу кількість українців написати нові статті до Вікіпедії. На жаль, ця ідея була реалізована лише після смерті Ігоря – Вікіфлешмоб відбувся 27 квітня 2014 року і був присвячений його пам’яті.

Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва. Був на студентських страйках, стояв у ніч на 30 листопада, коли розганяли студентів.

18 лютого 2014 року разом з іншими львівськими студентами поїхав до Києва на Євромайдан, бо хотів, щоб Україну будували люди з патріотичним духом. Він був одним з тих, хто почав будувати барикади. 20 лютого під час протистояння на вулиці Інститутській Ігор трагічно загинув. Він хоробро пішов у перед зі щитом, але в нього влучили дві кулі, одна з яких – у голову. Його тіло знайшли біля Жовтневого палацу на вулиці Інститутській.
Поховали Ігоря Костенко 23 лютого 2014 році в рідному селі Зубрець на Буччачині.

За героїчний подвиг в імя Вітчизни та за науково-журналістську діяльність Ігор Костенко заслужив високе визнання від України та світу. 21 листопада 2014 року йому посмертно було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Медаль «За жертовність і любов до України». А на всесвітній конференції дописувачів та активістів Вікіпедії від імені її засновника Джиммі Вейлза Ігоря Костенка нагородили званням «Найкращий вікіпедист 2014 року». Герой Небесної сотні став першим українцем у світі, що заслужив це звання.