Сторінка практичного психолога

Вас вітає, практичний психолог 

Стукань Ольга Петрівна

Педагогічне кредо:

"Чудеса знаходяться не в

методиках, а в самій дитині. Потрібно мати ОКО в серці, щоб побачити їх".

Життєве кредо:

"Дорога довжиною у тисячу миль починається з першого кроку"



Графік роботи практичного психолога:

Понеділок - П’ятниця

8.00- 16.00

Гаряча лінія для жертв домашнього насильства

 

15-47 (з мобільного чи стаціонарного телефону)

 Гаряча лінія працює на базі Урядового контактного центру, аби надавати психологічну допомогу потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам і дітям. Сервіс доступний цілодобово. Дзвінки є безкоштовними зі стаціонарних та мобільних телефонів, анонімними та конфіденційними.

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації

 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116 123 (з мобільного)

 Громадська міжнародна правозахисна організація Ла Страда-Україна надає безкоштовну, цілодобову та анонімну допомогу тим, хто піддається фізичному, психологічному, сексуальному чи економічному насильству. Постраждалі можуть отримати психологічну підтримку та консультації щодо того, як знайти безпечний вихід із складної ситуації.

 Консультації можна також отримати онлайн:

 Skype: @lastrada-ukraine

 Facebook: @lastradaukraine

 Telegram: @NHL116123

 Email: hotline@la-strada.gov.ua

 

Національна гаряча лінія для дітей та молоді

 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного телефону) або 116 111 (з мобільного)

 Звернувшись на цю лінію, діти та молодь можуть анонімно отримати пітримку і поради щодо проблем в особистих стосунках, булінгу, непорозумінь з батьками, насильства чи жорсткого поводження. Крім того, дорослі можуть проконсультуватися з психологами, юристами та соціальними працівниками щодо випадків порушення прав дитини. Наразі лінія працює у будні з 12:00 до 20:00.

 Консультації можна також отримати онлайн:

 Instagram: @childhotline_ua

 Facebook: @childhotline.ukraine


Порада для батьків "Як заспокоїти дитину в укриттях"

Заняття.mp4
Міжнародний день толерантності.mp4

Для люблячих мам і тат 

На порозі дитячого садка або поради батькам 

щодо адаптації дитини до умов дошкільного закладу

Адаптація - це пристосування організму до нової обстановки, а для дитини дитячий сад є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням і новими відносинами. Адаптація включає широкий спектр індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сформованих сімейних відносин, від умов перебування в дошкільному закладі.

Рекомендації батькам щодо адаптації дитини в дитячому саду.

Вперше віддаючи малюка в дошкільний заклад, батьки переживають за його долю. І це небезпідставно. Майже всі малюки в період адаптації до дитячого саду стають плаксивими, підвищується тривожність, багато хто починає часто хворіти. Дитині однозначно потрібна допомога дорослих: батьків і вихователів. Як же зробити адаптацію найменш хворобливою?

1. Привести домашній режим у відповідність з режимом групи дитячого саду, в яку буде ходити дитина.

2. Ознайомитись з меню дитячого саду і ввести в раціон харчування малюка нові для нього страви.

3. Навчайте дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування: вмиватися, витирати руки; одягатися і роздягатися; самостійно їсти, користуючись під час їжі ложкою; проситися на горщик.

4. Розширюйте "соціальний горизонт" дитини, хай він звикає спілкуватися з однолітками на дитячих ігрових майданчиках, ходити в гості до товаришів, залишатися ночувати у бабусі, гуляти містом і т.д. Маючи такий досвід, дитина не буде боятися спілкуватися з однолітками і дорослими.

5. Необхідно сформувати у дитини позитивну установку, бажання йти в дитячий сад. Малюкові потрібна емоційна підтримка з боку батьків: частіше говорите, дитині, що Ви його любите, обіймайте, беріть на руки. Пам'ятайте, чим спокійніше і емоційно позитивно батьки будуть ставитися до такої важливої ​​події, як відвідування дитиною дитячого садка, тим менш болісно буде протікати процес адаптації. Уникайте обговорення при дитині хвилюючих Вас проблем, пов'язаних з дитячим садом.

6. У період адаптації вдома необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.

7. У період адаптації дитини до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до її поведінки, настрою, самопочуття.

8. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, це зумовлює успіх протягом дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола.

9. Говоріть дитині вдома, о в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток.

10. Не загрожуйте дитині дитячим садком як покаранням за гріхи й неслухняність.

11. Пам’ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтесь з вихователями та особливостями організації життя в групі.

12. Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1 – 2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повертається.

13. Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім`ї, говорить дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваша дитина розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від неї.

14. Цікавтеся у вихователів вашої дитини, як вона грається, як спілкується з іншими дітьми.

15. Обов’язково повідомте вихователів групи звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки вашого малюка.

16. Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, о працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнськи дбають про неї.

17. Проконтролюйте, аби початок відвідування дитячого садка не припав на епікризні терміни: 1 рік 3 місяці, 1 рік 6 місяців, 1 рік 9 місяців, 2 роки 3 місяці, 2 роки 6 місяців, 2 роки 9 місяців, 3 роки.

18. Завітавши перший раз у дитячий садок, відвідайте практичного психолога ДНЗ, познайомтеся з ним.

Симптоми емоційно-нервового напруження

1. Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани – плач, капризування, плаксивість, тривала депресія, апатія, байдужість, знижений настрій, немотивовані напади гніву; високий індекс страхів; високий рівень загальної ситуативної тривожності; висока конфліктність з оточуючими, зокрема з дітьми.

2. Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки.

3. Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей.

4. Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини.

5. Надмірна інтенсивність і тривалість емоційного відгуку на емоційний стан близької людини.

6. Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів.

7. Знижена комунікабельність дитини (їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми).

8. Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новини).

9. Знижена ігрова діяльність або її відсутність.

10. Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту.

11. Зміна рухової активності (підвищення або зниження).

12. Зниження або підвищення апетиту.

13. Проблеми зі сном (аж до безсоння).

14. небажання відвідувати ДНЗ.

Ознаки емоційного комфорту дитини під час перебування її в ДНЗ

1. Бажання йти до дитячого садка.

2. Адекватний вияв емоцій дитиною, наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки.

3. Здатність дитини адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення.

4. Висока комунікабельність дитини.

5. Висока пізнавальна діяльність та активність.

6. Активна ігрова діяльність.

7. Малюнки у світлих тонах.

8. Стабільність рухової активності – дитина рухлива.

9. Відсутність проблем зі сном, їжею.

Давайте правильно спілкуватися з дітьми

«Головна думка при спілкуванні: дитина – рівна нам людина. Так просто. Але визнання цього привертає душу дорослого і дає щастя дітям»

(С.Соловейчик)

Будь-який сильний тиск сприймається  дитиною, як примус і викликає «ефект бумеранга» - протидію. Що ж робити? Змініть стиль свого спілкування, а саме:

Починайте говорити з дитиною не з слова «ТИ» а з слова «Я»

Наприклад: «Ти повинен прибрати свої іграшки» замініть на «Мені не подобається, якщо іграшки розкидані».

На перший погляд різниці у висловлюваннях не має і ви все одно хочете щоб дитина прибрала іграшки за собою, але у відповідь на «ТИ» дитина ображається, відгороджується, а у відповідь на «Я» малюк намагається виправдати довіру дорослого і буде набагато ефективнішим тому, що воно  реалізує довіру і збереже в дитини добре самопочуття.

Звернення з «Я» дає можливість дітям більше довідатися про нас дорослих. Часто ми відгороджуємося від дітей  панцирем «авторитету», що намагаємося удержати за будь-яку ціну. Іноді діти навіть дивуються, коли довідаються, що батько і мати щось відчувають!

Якщо ж ви відкриті і щирі у виявленні своїх почуттів, діти стають більш щирими у виявленні своїх. Вони  починають відчувати: дорослі їм довіряють і їм теж можна довіряти.

Висловлюйте своє почуття без наказу або догани,  залишайте  за дітьми можливість самим прийняти рішення. І тоді вони починають враховувати наші бажання і переживання.

Щоб  успішно зробити зауваження, яке дасть результат необхідно, щоб воно містило в собі три елементи:

1. Безоцінний опис поводження дитини: «Якщо ти усюди розкидаєш речі…»

2. Вказівка на те яким чином поводження дитини заважає дорослим: … «я змушена піти в магазин».

3. Характеристика почуттів, що відчуває дорослий: «… мені не подобається брати на себе цей обов’язок».

Якщо коротко, то правильне зауваження охоплює три моменти ситуації:

Наступні речення допоможуть вам побудувати спілкування за даною схемою:

Якщо ти … (констатація вчинку дитини)

Я відчуваю … (констатація ваших переживань)

Тому що … ( констатація наслідків поводження дитини)

 

Радості і успіху вам, дорогі батьки, в дійсно людських  відносинах з дітьми! 


Дефіцит батьківської любові

Родина  була й залишається головним осередком становлення й розвитку дитини.Саме ви, батьки:

Стосунки в сім’ї – це зразок для дітей, які в ній виховуються

Майже весь досвід життя в суспільстві дошкільник здобуває у родинному колі через наслідування старших. У цьому  віці наслідування підкріплюється загостреним  бажанням дитини чинити так, як мама, тато або інші члени сім’ї. Ви всі  хочете  гарно виховати своїх  малят, але самого лише бажання замало. Для цього потрібні знання!

У наш час вам, шановні батьки, зайнятим професійною діяльністю, заклопотаним матеріальним забезпеченням сім’ї, бракує часу:

Мене дуже непокоїть дефіцит батьківської любові, що спостерігається, нажаль, із перших років життя дитини.

Симптоми цієї хвороби такі:

Нажаль, трапляється так, що:

Тому хочеться привернути вашу увагу, до цих проблем і допомогти  Вам:

Зрозумійте :

Для розвитку дитині потрібно:

Максимально емоційне і позитивне, насичене  спілкування із батьками!!!

                    Дух любові й тепла, яким сповнена дитяча кімната,  позитивно впливає на здоров’я малюка.

Але надмірна любов може згубно впливати на дитину.

Найпідступніша любов – замилування, коли:

Щоб у сім’ї не виріс егоїст:

                                 Щоб в сім’ї панувала взаємодовіра, повага і любов                                              

  притримуйтеся таких рекомендацій:                

Учимося долати агресію

Маленькі забіяки становлять для дорослих справжню проблему. Що з ними вдіяти? Бити? Але де ж

 логіка? Агресією карати за агресію, подаючи приклад такої самої агресивної поведінки, що виражена навіть більшою мірою, зовсім неправильно. Читати нотації? Хто хоча б раз це спробував, знає, що це безрезультатно. Не звертати уваги на агресивні витівки малюка? Але ж йому й самому непросто переживати власну поведінку.

Агресія — це тільки верхівка айсберга, тобто процесів, що відбуваються в душі дитини. Щось змушує її говорити злі слова, битися або кусатися.

Щоб допомогти малюкові впоратися з агресією, потрібно навчити його виявляти свій гнів в іншій, прийнятнішій формі. Крім того, неправильно змушувати дитину приховувати свою агресію, лише пропонуючи «не битися», «не кричати», «не ламати». Адже іноді агресія є результатом занадто великої кількості заборон і надмірно вимогливого виховання з боку дорослих.

Вправа 1. Пригоди веселих примар

Ця вправа допоможе агресивній дитині відкрито виявити свою агресію, але зробити це в регламентованому вигляді. Образи примар використані для того, щоб малюк мав можливість опинитися у ролі пустотливої примари, яка жартома дражнить і задирає оточуючих.

Домалюй обличчя цим кумедним маленьким примарам. Вони бешкетують і граються. Яка з примар подобається тобі найбільше? Чому? Зараз я засічу час, і цілих п’ять хвилин ти також можеш галасувати й пустувати так само, як ці маленькі примари.

Вправа 2. Зубато-рогато-колюче…

Вправа допоможе позбутися напруження, агресії, що накопичилася, дасть можливість дитині відкрито виявляти свої почуття. Для повноти ефекту можна малювати на великому аркуші паперу. Не забудьте дати малюкові набір кольорових олівців і вибрати зручне місце для малювання. Не можна критикувати малюнок, а також радити дитині, як малювати краще або правильно.

Запропонуйте малюкові намалювати надзвичайно страшну, злющу, зубату тварину. Щоб вона могла битися, кусатися, брикатися, щипатися. Нехай дитина малює так, як хоче, і стільки, скільки заманеться.

Коли малюк завершить роботу, попросіть його розповісти вам, кого він намалював, який у тварини характер, вона нападає чи захищається.

Вправа 3. Поглянь з боку

Ця вправа вимагає спільного з дорослим обговорення. Малюкові пропонують розглянути кілька ситуацій, у яких є прояв агресії. Не потрібно проводити жодних паралелей з дитячими вчинками. Завдання дорослого полягає лише в тому, щоб переконатися, що дитина правильно розуміє значення певної поведінки. 

Мета цієї гри: надати малюкові можливість побачити агресивну поведінку з боку і оцінити її.

Якщо ви розумієте, що дитина ставиться до таких епізодів некритично, уважає, що агресивна поведінка правильна, ви можете висловити свою точку зору, водночас не нав’язуючи її дитині.

Запропонуйте малюкові розглянути малюнки й розповісти, що він на них бачить. Поставте запитання.

— Що робить хлопчик?

— Як ти вважаєш, навіщо він ламає дерево?

— Він чинить добре чи погано?

— Що б ти йому порадив?

— Як би ти змінив цей малюнок?

Аналогічні запитання ви можете поставити до кожного малюнка.

Вправа 4. Кішка добра, кішка зла

Ця гра спрямована на усвідомлення своїх почуттів, уміння опановувати емоції та управляти своєю агресією.

Запропонуйте малюкові розглянути намальованих кішок. Зверніть увагу, що одна з них дуже добра й ласкава, а інша — зла, дряпається. Скажіть дитині: «Зараз я говоритиму слова «добра кішка» і «зла кішка», а ти по черзі зображуватимеш то одну, то іншу». Після декількох перевтілень запитайте: «Чи складно тобі перетворюватися з доброї кішки на злу? А навпаки? Якою кішкою тобі більше подобається бути?»

Вправа 5. Веселий клоун

Ця вправа допоможе завершити серію наведених вправ позитивним моментом, що запам’ятає малюк. Запропонуйте дитині розфарбувати веселого клоуна і його собаку, придумати клоунові ім’я, а собачці — кличку.

Психологічна готовність старшого дошкільника  до навчання в  школи

Важливою складовою готовності дитини до школи є її психологічна готовність.

Психологічна готовність – необхідний і достатній рівень психічного розвитку дитини для освоєння шкільної навчальної програми.

Фахівці виокремлюють такі її компоненти, як:

Оцінювання фізіологічної зрілості дитини проводиться за допомогою «Філіппінського тесту», коли правою рукою над головою потрібно доторкнутись до лівого вуха.

Якщо пальці руки дістають вуха і при цьому положення голови залишається прямим, це свідчить про достатню «зрілість» і готовність до систематичного навчання. Коли дитина не може дотягнутися рукою до вуха або ж нахиляє голову, щоб виконати завдання, тоді говорять про неповну готовність дитини до шкільного навчання. 

Визначення шкільної зрілості:

 

Адитина незріла до шкільного навчання;

Бшкільна зрілість досягнута

Для визначення окостеніння лівої руки дитині пропонують покласти ліву руку на стіл долонею вниз і по черзі підіймати пальці над столом, не відриваючи кисті від поверхні.

Розвивати дрібну моторику руки можна різноманітними методами: ліплення з глини і пластиліну, малювання або розфарбовування картинок, виготовлення виробів з паперу, конструювання, застібання і розщібання ґудзиків, кнопок, гачків, зав'язування і розв'язування стрічок, шнурівок, загвинчування і розгвинчування кришок банок, пляшечок, нанизування намистинок і ґудзиків та ін.

Варто також враховувати зубну зрілість (у 6 років), для початку систематичного навчання в школі достатньо зміни 4 молочних зубів на постійні.

Окрім того, при вступі до школи дитина повинна знати своє їм`я, прізвище, по батькові, скільки їй років, називати всіх, з ким проживає, знати, де працюють батьки, називати свою адресу, пору року, домашніх чи свійських тварин та ін.

З якого віку краще віддавати дитину до школи, з шести чи з семи років?

Психологи вважають, що краще віддавати дитину в школу з 7 років, тому що, за статистичними даними дослідників із даного питання, які спостерігали за дітьми, що рано пішли до школи, багато з них були не готові до навчальної діяльності. Якщо в початковій школі вони добре вчилися за рахунок хорошої пам'яті, яка в цьому віціє, то в середній школі вони вже зазнавали труднощів, тому що там включалися інші механізми, такі як: логіка, розуміння причинно-наслідкових зв'язків, і їм уже було складно. Тому, якщо ви сумніваєтеся - віддати дитину в 6 або в 7 років до школи- краще віддати в 7!

ПОРАДИ БАТЬКАМ:

ЯК ПІДГОТУВАТИ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ

Зовсім не слід:

Необхідно:

1) прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

2) навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Учити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії й досягнення;

3) формувати світогляд дитини, знання:

- про довкілля, про себе (прізвище, ім'я, адресу), про свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі);

- про своє село, місто, вулицю;

- про явища природи (пори року, їх послідовність, місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби);

- про урожай, борошно, із чого роблять хліб, цукор;

- про улюблені книжки, вірші, казки, пісні, відомих письменників, художників, композиторів;

- про дорослих людей (за віком, професіями, за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди);

- про сучасну техніку, транспорт.

"Як не треба готувати дитину до навчання в школі"

Напевно, немає таких батьків, які б не хотіли бачити своїх дітей здоровими, добре розвиненими,

готовими опанувати непросту шкільну програму. Проте досвід роботи дозволяє зробити висновок, що далеко не всі батьки знають, як правильно підготувати дитину до школи, і часто припускаються дуже серйозних помилок. Дозволю собі узагальнити ті негативні моменти, які найчастіше виникають при підготовці майбутнього школяра.

Ще й досі багато хто з батьків сповідують принцип "щасливого дитинства". В їхньому розумінні дитина дошкільного віку має лише грати з ровесниками і не обтяжувати себе жодними проблемами. Це ніби і є "щасливе дитинство". А школа на те й існує, аби навчити школяра різних премудрощів. Зрозуміло, що такий підхід є хибним. Дитину необхідно поступово готувати до школи, наприклад, через гру, мудрі батьки не нав’язують, а пропонують своєму сину чи доньці. Якщо гра захоплює дитину, вона гратиме з вами всюди: вдома, на прогулянці,в поїзді тощо.

 

Саме через гру можна розвинути мислення, пам’ять, увагу, уяву дитини. Наприклад, колесо, яке відвалилося від машини, мамину обручку можна використати, щоб запитати в сина чи доньки "А якої воно форми? А ще які речі мають таку саму форму?" і у відповідь почути із здивуванням назви понад двадцяти різних предметів.

"Біле, квадратне, знаходиться над головою" - раптом загадково каже мама, готуючи вечерю. І чотирирічна донька, забувши одразу про капризування, весело включається в цю гру. "Стеля" - робить відкриття дівчинка і загадує своє слово.

"Давайте грати так, щоб все було навпаки" - пропонує мені сусід по пляжу, хлопчик п’яти років. Його мама пояснює, що дитині важко зрозуміти, що таке слова - антоніми, тому вона так просто назвала гру. Мама бере в руки чорний камінчик - хлопчик кидає білий. При цьому він називає всі предмети і дії та їхні протилежності. Подібних ігор існує велика кількість. Вони описані в літературі, періодичній пресі. Після опанування серії ігор ви помітите, що і самі здатні вигадувати, творити.

Найважливіший принцип підготовки до школи - розвиток допитливості. Звичайно, починати цей процес варто не в шість років, а раніше. А якщо ви ще навчите дитину слухати, спілкуватись з іншими дітьми і дорослими, підтримаєте її прагнення до самостійності: ініціативність, якщо допоможете вашій дитині відчути себе особистістю, яка багато що може, і до того ж, перебуває у доброму фізичному стані, ви зробите дійсно чимало для того, аби щасливе дитинство продовжувалося і в шкільні роки.

Багато є батьків, які підготовку малюка до школи розуміють, як систематичне тренування в читанні, письмі й рахунку. Найбільш наполегливі "проходять" з дитиною майже всю програму першого класу. Ці батьки не враховують однієї дуже важливої речі, а саме: вміння читати і писати не означає повної готовності до школи. Зокрема читання безпосередньо пов’язане з попереднім досвідом малюка і є відтворенням навколишнього світу. Воно складається з почуттів дитини, ставлення її до книжок, запасу слів, її самостійності, впевненості в собі, відносин із батьками.

Доволі поширеним є такий спосіб підготовки, коли батьки не просто займаються репетиторством, а глибоко, ретельно вивчають програму 1-го класу з виконанням домашніх завдань у повному обсязі.Фактично уроки розпочинаються ще за рік до відвідування школи. Цей підхід батьки пояснюють просто: у такий спосіб вони самі намагаються вберегти сина чи доньку від стресу, яким вони вважають вступ до першого класу. Пізніше, вже в школі, такій дитині буває просто нецікаво на уроках. Небезпека подібної підготовки до школи полягає в тому, що такі учні привчаються нічого не робити на уроках, марно витрачаючи час. Вони швидко виконують завдання і вимушені чекати, поки це зроблять інші. Їм важко стежити за повільним нечітким читанням решти учнів; тому вони відволікаються, малюють читають інші книжки, граються. Крім того, батьки, які в такий спосіб готують дітей до школи, більше піклуються про рівень їх інтелектуальної готовності і не звертають потрібної уваги на загальну психологічну підготовленість. Як правило, вольовий рівень таких дітей є низьким. Звичка отримувати позитивні оцінки без особливих зусиль, відсутність навички до копіткої, щоденної роботи дається взнаки в третьому і наступних класах, коли успішність цих дітей різко знижується. Негативні наслідки такого явища спостерігаються при формуванні особистості, зокрема її самооцінки.

Батькам важливо усвідомити, що дитина йде до школи, аби глибоко та краще пізнати світ, аби кожного дня робити маленькі відкриття, а не просто отримувати оцінки. Є й такі батьки, які озброїли своїх дітей психологічними тестами, що використовують при прийомі до школи. І ось уже малюк зазубрює відповіді на запитання,за допомогою яких перевіряють кмітливість тощо.

Доводилося зустрічатися і з такими батьками, для яких підготовка дитини до школи повязана з пошуком престижних навчальних закладів. "Чим моя дитина гірша?" - таким принципом керуються деякі батьки, котрі без урахування можливостей і функціональної готовності дитини до школи влаштовують її в спеціалізований навчальний заклад із поглибленим вивченням іноземних мов, математики тощо. Таким батькам хочеться сказати: "Дитина не є засобом самоствердження. Поважайте її індивідуальність, неповторність, любіть її такою, якою вона є, просто тому, що це - Ваша дитина. Обираючи якусь школу, керуйтеся тим, аби вашій дитині там було добре. Тому при виборі навчального закладу виходьте з інтересів та здібностей   вашої дитини".

Як бачимо, помилки при підготовці малюка до школи є різними. Одні батьки залякують дитину школою, створюючи тим самим негативну установку:

  - "Ось підеш до школи, там тобі покажуть", - погрожує мама рухливому, непосидючому Павлику. А через два роки, коли прийшов час стати школярем, батьки дивуються, чому син не хоче йти до школи.

 

Вашій дитині незабаром йти до школи.

Сподіваємося, що Ви не припустилися тих прикрих помилок, про які йшлося у нашій розмові. 

 

Отож, у добру путь вам і вашим дітям!!!