У вінок Кобзареві

Щороку ми, українці, у березневі дні з особливою шаною і любов'ю згадуємо нашого національного Пророка, приходимо до нього, як діти до батька на щиру розмову, за доброю порадою, надійною підтримкою. І Кобзар постає перед нами у всій своїй величі – могутній, славний і нездоланний. Скільки років не віддаляло б нас від нього, поет завжди залишатиметься на видноті, немов найвища вершина, що, освітлена свічею його пророчого слова, підіймається над світом широким і вільним.

«Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди», - писав Тарас Григорович про Котляревського, хоча ці слова варті його самого. Волею історії Шевченкове ім'я ототожнене з Україною і разом з її буттям продовжуються, відзиваючись на нові болі, думи, стаючи до нових скрижалів долі. Ми – на вічнім шляху до Шевченка.

Тарас прийшов у світ, щоб вивести на світову арену цілковито забуту націю, отверзти їй запечатані уста. Слідами біблійних пророків

Святу любов благовістить,

Святую правду возвістить.

Однак всім нам відомо, який тягар лиха звалився на його мужні плечі за те, що був великим Українцем. Переслідування. Тюрми. Заслання. Пожиттєва зневага з боку царсько-російського чиновництва за його тираноборчу поезію. Та він не скаржився.

Ліна Костенко пише:

Каратись, мучитись, страждати, Не застогнати і на мить,

Із кріпаків піти в солдати І в тому пеклі не згубить

Людської правди ні росини, Все зберегти в душі святій

І через горе України Усіх знедолених на бій

Покликати…

Так, доля була щедрою до Тараса на круті життєві дороги, однак вона, за словами І.Франка, « не зуміла перетворити золота його душі на іржу, ані його любові до людей у ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм».

Шевченко був справжнім сином своєї України. Йому боліло, що рідний народ «лихом оре землю, лихом засіває», покірно тягне ярмо неволі. Так хотілося Кобзареві бачити щасливою Україну, а господарем у ній – народ, що знає своє славне минуле. Тому й вірив, що

Оживуть степи, озера І не верстовії,

А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії

Простеляться…

Вірив, тому сприяв, закликаючи «миром – громадою обух сталить», і з надією промовляв: «Борітеся – поборете!».

Тарас Григорович заповідав нам, українцям:

Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте,

В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.

Виконуючи заповіт Шевченка, з його іменем і словом Січові Стрільці утверджували Українську Народну Республіку перед московською навалою, складали свої голови за незалежність України воїни УПА; ішли в тюрми й на заслання «шістдесятники» минулого століття, відстоювали справедливість та волю герої Майдану.

Але, на жаль, не всі люблять Україну по-шевченківськи. Багато хто, кажучи словами Каменяра, любить її «як кусень сала», а дехто – як шмат ласої території без українців: без української мови, пісні, культури, історії.

Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуваю, Того Бог карає…, -

застерігав нас – і мертвих, і живих, і ненароджених земляків своїх – великий Тарас. Пильнуймо ж, щоб грізна Божа покара за відступництво не впала на нас і наших нащадків.

Звертаймось до Шевченка частіше, приходьмо до нього за покликом серця. Пророк чекає на нас і вірить:

І на оновленій землі Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі.

Не даймо ледачій волі одурити себе, бо з малих рабів, рабів німих постав великий і вічний народ.

Як умру, то поховайте Мене на могилі,

Серед степу широкого, На Вкраїні милій…

Виконали обов'язок - поховали поета, але сповнимо ще його інший заповіт: порвімо кайдани байдужості, внутрішньої несвободи, очистимося перед іменем найбільшого генія української нації, і тоді благословенна буде наша дорога дійсно «в сім'ї вольній, новій».

Тож будьмо гідні нашого великого пророка. Слава Тарасові Шевченку! Слава Україні!

Учитель української мови та літератури

Н.М.Пацарина

Конспекти наших педагогів

Бінарний урок.Творчість Т.Шевченка на уроках математики

Інтегрований урок літератури та історії за поемою Гайдамаки Т.Шевченка

На вічному шляху до Шевченка. Стаття

Тарасова Доля. Літературно-музична композиція

Багатогранний світ Шевченкової творчості

Підгребя Н.М. Шевченкове слово

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Чи можна сказати, що лише в березні ми вшановуємо пам'ять геніальної людини, якій в Україні судилося безсмертя? Ні, ми щодня відчуваємо його невмируще слово серцем, віримо йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми. Жоден поет світу не зрівняється з ним у величі своєї жертовної любові до свого народу.

Доля карбувала його життя у формах трагічних. Але виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — була в ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного, із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.

Поет і сьогодні прагне розбудити пам'ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».

Вимучений фізично, та не зламаний морально, Шевченко навіть після заслання не зрікався України, продовжуючи писати:

Караюсь, мучусь, але не каюсь…

Володимир Базилевський писав: «Коли б волею якоїсь фатальної сили український народ постав перед вибором з-поміж усього накопиченого людством огрому книг вибрати дві - одну чужу і одну свою - то мав би взяти «Біблію» та «Кобзар». Без першої він був би неповноцінним у загальнолюдському вимірі, без другої - немислимим як народ. Україна - це Шевченко, Шевченко - це Україна».

На сторінках натхненного «Кобзаря», як у символічному вінку України, розцвітає чарівна краса української природи, переплітається з ніжною дівочою вродою та козацькою відвагою; тут велич безмежного кохання й духмяної материнської любові; терпкий присмак пам'яті про сиву, славну та трагічну давнину, що навчає нас і робить мудрішими - це краса, велич і трагедія України, України, яку палко любив Т. Шевченко та заповідав:

Любіть Україну свою. Любіть її во время люте.

В останню, тяжкую минуту За неї господа моліть.

Воістину велична та неординарна особистість!

Так, Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово – про Україну. Загальнолюдське значення поезії Кобзаря не лише в тому, що він, як і кожний геній, збагатив духовний баланс людства, світ його ідей і почуттів, зробивши надбанням інших народів те, що пережив, передумав і зазнав народ український і чого він досягнув у царстві духу. Загальнолюдське значення поезії Шевченка і в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, потреб і завдань перед обличчям майбутнього – з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму і духу.

Надія Підгребя, учитель української мови та літератури