Вірш учениці 7-А класу Клименчук Владислави. Конкурс ЮНІСЕФ "Поезія заради миру"

Із вірою у те, що буде МИР.

Додому, мамо, повертаюсь «на щиті»,

Біля воріт стрічай, рідненька, сина.

Я не досяг вершин великих у житті,

Але я гідно вмер за Україну.

Де день і ніч запеклі йдуть бої,

Летять не птахи, а снаряди й дрони.

Тримають небо не плечах своїх

Захисники, не дивлячись на втому.

Там у окопах, у воді й  багні,

Поміж життям і смертю щохвилини

Нескорені стоять, Ніколи! Ні!

Їх не примусять стати на коліна.

За кожен клаптик і розбитий дім

Ми віддаєм життя! Високу ціну….

І відлітають янголи під гімн

Ні! Ще вмерла Україна.

Там полишаєш все: і біль, і страх,

І б’єш  рашистів, бо так має бути.

Бо не в руїнах, в мами на руках

Спокійним сном дитя має заснути.

Стоять в руїнах села і міста-

Одні стовпи…І стіни обгорілі

І котиться із образу  Христа

Сльоза..А серце  просить:

Миру! Миру!

Чекаємо вас, дочки і сини,

В молитві тихій просимо у Бога,

Щоб повернулися  живими із війни

До матерів, до рідного порогу.